Скелі, море і кургани: пам’ятки скіфського часу у ландшафті Північного Приазов’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Скелі, море і кургани: пам'ятки скіфського часу у ландшафті Північного Приазов'я

ВСТУП

курган скіфський північний приазов'є

За свідченнями Геродота, на північ від Меотійського озера знаходились землі царських скіфів та амазонок. Сьогодні із цим місцем найчастіше асоціюють північне степове узбережжя Азовського моря. Проте, не зважаючи на більш ніж столітню історію вивчення пам'яток скіфського часу, цей регіон залишається білою плямою на карті Європейської Скіфії, порівняно із сусідніми територіями Придніпров'я, Подоння та Криму. Окремі великі кургани скіфського часу, такі як Шульговка та кургани поблизу м. Ногайськ, досліджувались ще у XIX ст. (ОАК 1892, с. 17--19; Яценко 1956), до цього самого часу належать свідчення про знахідки скіфських поховань у працях XIII Археологічного з'їзду та матеріалах до археологічних карт (Городцов 1907; Трифильев 1907; Скриленко 1905). На жаль, ці джерела часто мають вкрай уривчасту інформацію і лише констатують факт існування пам'ятки. Упродовж першої половини XX століття розвідки та епізодичні розкопки проводять переважно місцеві краєзнавчі музеї у Маріуполі, Бердянську та мелітополі. У 1927 р. поблизу маріуполя були знайдені два скіфських поховання, які входили до складу великої курганної групи доби бронзи (Пиневич 1927, с. 9--11, Черненко 1970, с. 176--181). Комплексні дослідження, а отже і більш численні знахідки скіфських поховань, припадають на середину XX століття і пов'язані із діяльністю Скіфської степової та Донецької експедицій, які проводив Інститут археології УРСР. У результаті були виявлені скіфські поховання, переважно у курганах доби бронзи, у верхів'ях р. Молочної та курганні комплекси скіфського часу на вододілі приток р. Кальчик (Вязьмітіна та ін. 1960, с. 66, 124--128; Братченко и др. 1977, с. 15--17, 25-- 27). Але справжнім проривом у степовій курганній археології стали новобудовні експедиції 1970--1980-х років, коли у зоні будівництва іригаційних систем на захід від р. Молочної були досліджені десятки скіфських поховань. У східній частині Запорізької та у Донецькій областях також збільшилась кількість відкритих скіфських пам'яток, хоча загальний рівень до- слідженості регіону залишився значно нижчим порівняно із північно-західним Приазов'ям. У цей час там були розкопані великі скіфські кургани, які часто асоціюють із похованнями представників скіфської еліти: Бердянський та Мелітопольський кургани у Запорізькій обл. і курган Двогорба Могила поблизу с. Сартана у Донецькій обл. (Болтрик и др. 1994; Чередниченко, Мурзін 1996; Тереножкин, Мозолевский 1988; Привалова, Зарайская, Привалов 1978). Ці експедиції принесли найбільш вагомі результати та склали основу нинішніх уявлень про археологічну ситуацію у регіоні. Проте, лише окремі, великі кургани були включені в ширший контекст досліджень поховальних практик скіфського часу. Інформація про більшість пам'яток залишається дескриптивною і лише її накопичення дало підстави дослідникам виділити центри скіфських пам'яток на правому березі р. Молочної, у північно-східному Приазов'ї та у Присивашші (Болтрик 1993, с. 83; Куприй 1993, с. 31; Полин, Карнаух 2012, с. 126). Для того, щоб заповнити цю прогалину і створити більш повну та чітку картину археологічних пам'яток скіфського часу у Північному Приазов'ї були проаналізовані 117 курганів, що містять 160 поховань скіфського часу. У даному дослідженні особливу увагу було приділено просторовому аналізу скіфських поховань, а саме питанню: як саме корелюють між собою характерні особливості місцевого ландшафту і стратегії спорудження поховань?

ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИ

Основний критерій вибору скіфських пам'яток у даному дослідженні -- географічний. Усі вони розташовані уздовж північного узбережжя Азовського моря, що складає близько 380 км. Відстань курганів від сучасної берегової лінії починається від 80 м, а саме від най- південнішого скіфського кургану у Генічеську, до 60 км. на північ. додатково були включені декілька курганів прикордонної території (понад 70--80 км від берега), такі як кургани біля м. Токмак та курган Передерієва Могила, які розташовані хоча і не у власне географічному Приазов'ї, але у басейнах річок, що впадають до Азовського моря (рис. 1).

Хронологічне визначення мають 72 зі 117 пам'яток. Майже всі вони датовані V-- IV ст. до н. е., тобто з'являються на цій території масово і майже одночасно. Більш ранні дати мають лише одиничні поховання у курганах доби бронзи.

Топографічне положення пам'яток -- це, за поодинокими винятками, плато річок, передусім річок Молочної, обіточної, Берди, каль- міусу. У більшості випадків вони знаходились на високих правих берегах та вододілах, тобто у найбільш помітних місцях, де б вони здіймались над степовим ландшафтом, навіть маючи порівняно невелику висоту насипу. Звичайно, стверджувати щось про їх початкову висоту складно через тотальну розораність пам'яток у регіоні. Наприклад, повідомляється, що Двогорба та Передерієва могили не були розорані і мали 5 та 3,2 м у висоту відповідно (Привалова, Зарайская, Привалов 1982, с. 150; Мору- женко 1992, с. 68).

Очевидно, що зазначена територія доволі велика, отже спроба дослідження курганних традицій серед таких різноманітних пам'яток виглядає проблемною.

Для подолання цієї проблеми у дослідженні зроблений акцент не на звичному функціональному описі пам'ятки, як «поховання» чи «святилища», а на розумінні її як набору конструкцій та артефактів, пов'язаних між собою у просторі і часі. Це дало можливість зосередитись не на одному, а на різних типах скіфських пам'яток у регіоні: скіфських курганах, курганах-кенотафах і похованнях скіфського часу у курганах доби бронзи. Аналіз полягав, передусім, у порівнянні особливостей їх розташування, а елементи позапам'яткового аналізу кам'яних конструкцій та архітектурних елементів із використанням морської трави дозволили прослідкувати їх зв'язок із особливостями навколишнього середовища. вибір параметрів аналізу був зроблений згідно з феноменологічним підходом, за яким вони мали бути частиною практичної діяльності, а отже і конструювати досвід світосприйняття людей, що створили ці пам'ятки (Tilley 1994, p. 31--34). Тому гіпотеза даного дослідження полягає у тому, що саме зазначені вище «скелі», «море», та «кургани» були тими значимими елементами ландшафту, що складали систему, у якій відтворювались, трансформувались і, зрештою, через яку можуть бути досліджені археологічні пам'ятки скіфського часу Північного Приазов'я.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Початок скіфського часу у Північному Приазов'ї припадає на останній етап субборе- ального кліматичного періоду, який має назву «похолодання залізного віку». Тоді типовий степовий аридний клімат став вологішим, у поймах річок розвинулась лісова рослинність, а трав'яний покрив став різноманітнішим (Ма- тишов, Новенко, Красноруцкая 2011, с. 41). Це робило землі Приазов'я привабливішими для ведення кочового господарства (Михайлов 1991, с. 25).

Загалом, Північне Приазов'я поділяється на декілька географічних зон, але основну територію займають скеляста Приазовська височина та Донецький кряж, і рівнинні низовини -- Приазовська та Причорноморська.

Приазовська височина є частиною українського кристалічного масиву, для якого характерні часті виходи кристалічних порід, таких як граніти. особливо вони помітні у басейні р. Кальчик (притоки р. Кальміус), течія якого розділяє Приазовську височину та Донецький кряж. Багаті місцеві родовища граніту та вапнякових порід могли бути ресурсом для створення кам'яних елементів, таких як крепіди, кромлехи, стели, а також вимостки та перекриття могильних ям. У Північному Приазов'ї більшість великих курганів, за винятком Мелітопольського, мають ті чи інші кам'яні конструкції. Але Кальміуський регіон помітно відрізняється їх кількістю та характером. Загалом, із 20 скіфських пам'яток лише дев'ять є курганами, спорудженими у скіфський час, решта -- це поховання скіфського часу у курганах доби бронзи або пам'ятки, про які не збереглось чіткої інформації. При цьому з цих дев'яти курганів -- сім мають не лише крепіди, а й, подекуди, кромлехи та стели. Так, у кургані Двогорба Могила західна частина крепіди збереглась гірше і складалась із брил вапняку, у той час як східна частина товщиною доходила до одного метру і складалась із граніту.

На межі між двома частинами кільця, яка проходила по лінії ПнПнСх та ПдПдЗх, крепіда була викладена камінням усіх зазначених порід (Привалова, Зарайская, Привалов 1982, с. 154--155). Біля рову у західній частині насипу був знайдений окремий великий камінь із світло-сірого граніту зі слідами обробки, який інтерпретують як заготівку під антропоморфну стелу (Привалова, Зарайская, Привалов 1978, с. 3; Привалова, Зарайская, Привалов 1982, с. 159). З усіх боків курган охоплювали три концентричні ряди каміння, поставленого на ребро, які утворювали кромлех. Він складався з вапнякового каміння на заході та гранітного на сході, і таким чином повторював орієнтацію крепіди за сторонами світу (Привалова, Зарайская, Привалов 1982, с. 159). Скупчення гранітного каміння у східній частині кургану в облаштуванні підземного лазу мав також курган Кара-Тюбе у долині р. молочної, схожість якого із двогорбою могилою у конструкції східного лазу відзначалася Ю.В. Болтриком (1993, с. 194).

Кургани 5 і 7 біля с. кременівка найчастіше інтерпретуються як єдиний культовий комплекс (Братченко и др. 1977, с. 17; Гершкович, Ромашко 2013, с. 61--72; Полин, Карнаух 2012, с. 116). Проте у даному дослідженні вони розглядаються усе ж як дві окремі пам'ятки, які розташовані у п'яти метрах одна від одної, мають окреслені межі та набір артефактів.

У центральній частині кургану 5 під земляним насипом була знайдена кам'яна конструкція овальної форми розмірами 14 х 17 м і максимальною висотою -- 1,75 м, яка у розрізі мала вигляд неправильного зрізаного конусу. С. Н. Братченко зазначає, що щільно викладене гранітне каміння мало гострі грані, що вказує на його видобування у кар'єрі (Братченко и др. 1977, с. 15--16). На схід від нього був розташований курган 7, в якому відкрите кільце гранітного каміння, діаметром 15 м по зовнішньому краю і 10 м по внутрішньому, із значними розривами у південній і північній частинах. У його заповненні була знайдена значна кількість артефактів, переважно уламків амфор та металевих предметів (Братченко 1977, с. 25-- 26). Обидві споруди не мали ані поховань, ані поховальних ям.

Усього лише в шести кілометрах південніше, також у долині р. кальчик, знаходяться групи курганів біля с. Шевченко. Там було виявлено п'ять пам'яток скіфського часу, серед яких чотири кургани і одне поховання у кургані доби бронзи. курган 3 групи 1 і курган 1 групи 2 мали одночасно крепіду та кромлех, а курган 10 -- лише крепіду, але із західного бокуд Кургани з кам'яними конструкціями

А Кургани з камкою

Кургани з кам'яними конструкціями і камкою впритул до нього був розташований курган 11, який, вірогідно, складав із ним єдиний комплекс.

Рис. 2. Пам'ятки скіфського часу із кам'яними конструкціями і камкою

Як і у кургані 7 біля с. Кременівка, у кургані 11 не було поховальної ями чи кісткових решток. Тут були найдені лише уламки кераміки та вугілля у заповненні рову, що його оперізував (Моруженко и др. 1981, с. 38). Комплекси, подібні до пам'яток біля сс. Кременівка та Шевченко, зустрічаються також в Придніпров'ї, і найчастіше їх інтерпретують як кургани із місцем тризни (Полин, Карнаух 2012, с. 126). Крепіди скіфських курганів даної групи виглядали не як кам'яні стіни, а як суцільний панцир, щільно викладений гранітним камінням. Особливо виразною є конструкція крепіди кургану 1 групи 2, яка складалась із каміння різних розмірів: великих брил граніту, п ісковику середніх розмірів та зовсім маленького каміння. Усі вони були ретельно розкладені і заповнювали навіть найменші прогалини у панцирі (Моруженко и др. 1981, с. 50).

Що далі на захід знаходяться кургани, то менша кількість із них мають кам'яні конструкції. Так, у Бердянському кургані була відкрита крепіда, яка у вигляді кам'яного кільця оточувала нижню частину насипу (Болтрик, Фиалко, Чередниченко 1994, с. 140--142). Всередині обвалування навколо центрального поховання знаходилась вимостка з гранітного каміння, внутрішні схили якої сягали 1--1,5 м. Подібна конструкція також була зафіксована під насипом кургану Тащенак (Болтрик, Фиалко, Чередниченко 1994, с. 142--143). У кургані 6 біля с. Обіточне дещо неоднозначно описується скупчення каміння у насипу, що, на думку І. В. Яценко із посиланням на М. І. Веселовського, свідчило про його належність до «типу курганів, викладених дикарним камінням великих розмірів» і які «зазвичай були оточені кам'яною стіною» (Яценко 1956, с. 157). Судячи з усього, до цього самого типу М. І. Веселовський відносив і курган біля с. Во- лодимірівка, який також мав стіни з дикарного каміння і два кам'яних кола у насипу (Яценко 1956, с. 163). У долині р. Молочної крепіди із вапнякового каміння були у великих скіфських курганах Шульговка і Тащенак, а також у кургані 8 біля с. Шелюги (ОАК 1892, с. 17; Болтрик, Фіалко 1991, с. 7; Кубышев, Куприй 1992, с. 152). У кургані № 3 біля с. Долинське на правому березі р. Тащенак була знайдена стела з вапняку без зображення, а у кургані № 3 біля с. Володимирівка у межиріччі річок Великий Утлюк та Малий Утлюк знаходилась стела із антропоморфними ознаками (Полин, Кубышев 1997, с. 27; Болтрик, Фиалко 2010, с. 247).

Таким чином, у західному напрямку змінюється не тільки кількість кам'яних конструкцій, а й їх різноманіття та матеріал виготовлення. У місцях, близьких до родовищ граніту, останній був пріоритетним матеріалом, у більш віддалених -- переважало вапнякове каміння. Найчастіше їх мали лише найбільш багаті кургани, на будівництво яких витрачалось більше праці і затрат на транспортування. Але у місцях із кращим доступом до матеріалів кромлехи та крепіди були одночасно присутні у помітно більшому відсотку курганів і складали єдиний архітектурний комплекс.

Окрім утилітарного використання геологічних ресурсів в якості будівельних матеріалів, також не можна оминути питання їх значення як елементу природного простору. Такі місця як Кам'яні могили та Кам'яна Могила, але окрім них -- токмак-могила, сучасний каль- міуський заповідник та ще з десяток подібних місць не випадково мають народні імена, подібні до імен курганів-поховань. їх природа зовсім різна, але об'єднує їх те, що вони помітно виділялись серед рівнинного ландшафту і цим привертали увагу степових народів, які намагались будувати свої святині впритул до таких місць і, можливо, наслідувати їх формам. Хоча багаторічні дослідження Кам'яної Могили та її околиць підтверджують цю тезу, про Північне та Північно-Східне Приазов'я відомо ще занадто мало для об'єктивних висновків.

Геологічний ландшафт Приазов'я у скіфський час майже не відрізняється від сучасного, тоді як з морем, а саме з береговою лінією могли відбутись більш суттєві трансформації. У палеогеографічних дослідженнях Причорномор'я та Приазов'я поширеною є теорія «фанагорійсь- кої регресії», згідно з якою рівень моря у І тис. до н. е. був до 5 м нижчим за сучасний (Коников 2005, с. 71; Толочко, Польшин 2015, с. 321). Для археології, зокрема, це може означати, що гіпотетичні пам'ятки узбережжя сьогодні знаходяться на дні моря. Передусім, це могли бути грецькі поселення, найвідоміше з яких, Кремни, дослідники локалізували у різних місцях Приазовського узбережжя: від гирла р. Корсак до Таганрозької затоки (Болтрик, Фиалко 1987, с. 45--46; Копылов 2011, с. 231). Саме знахідки великої кількості античної кераміки на дні останньої побічно підтверджують теорію регрессії. Проте, серед дослідників немає одностайності у питанні масштабу цієї події, тому археологічні наслідки коливань рівня моря можуть бути перебільшені, а отже потрібно шукати й інші пояснення відсутності античних поселень на північному узбережжі Азовського моря (Giosan et al. 2006, p. 759--760).

Під час будівництва курганів море, а саме морська трава (zostera marina) також відігравала важливу роль. Цей вид рослин зустрічається у мілководних затоках та морях у всій Північній Півкулі та століттями використовується багатьма народами у харчуванні та медицині (Felger, Moser 1973, p. 355--356; Alm 2003, p. 640). Висушена морська трава, камка, і сьогодні застосовується у будівельній промисловості через свої теплоізолюючі і абсорбційні властивості. Як неодноразово відзначалось дослідниками, її присутність у якості елементу архітектури є яскравою особливістю скіфських пам'яток саме у Приазов'ї (Тере- ножкин, Мозолевский 1988, с. 152). Найбільші і найбагатші кургани: Бердянський, Мелітопольський, Тащенак, Шульговка, а разом із ними ще 12 досліджених курганів, містили камку в облаштуванні поховальних споруд. У Бердянському кургані вона знаходилась під шаром дерну на поховальній доріжці, а також заповнювала проміжки між гранітними брилами в поховальній камері (Болтрик, Фиалко, Чередниченко 1994, с. 144). Найбільш масивний шар камки -- 0,7 м, був зафіксований у Мелітопольському кургані, де вона, разом із шарами сирцевого ґрунту, викладала насип гробниці 2 (Тереножкин, Мозолевский 1988, с. 18--19). Єдине скіфське поховання у кургані доби бронзи, що також містило камку, -- це поховання у кургані 3 біля с. Обіточне. Знахідка застібки сагайдака дозволила І. в. Яценко датувати його першою половиною VI ст. до н. е. (Яценко 1956, с. 163), а отже це найбільш раннє скіфське поховання із камкою у Північному Приазов'ї.

Помітно, що більша частина курганів із камкою розташована уздовж морського узбережжя із особливо щільною концентрацією між річками Великий та Малий Утлюки, а також у долині р. Тащенак. Немає жодного повідомлення про її наявність у курганах Кальміуського регіону та у верхів'ях р. Молочна. Вірогідно, це пов'язано із тим, що в теплих і мілководних Утлюкському та Молочному лиманах концентрація морської трави була найбільша. Традиція використання камки поширювалась у західному та північно-західному напрямках. її також знаходили у пам'ятках IV ст. до н. е. у межиріччі р. Дніпро та р. Білозерка, що свідчить про те, що її експортували у значно більш віддалені від морського узбережжя кургани. Це дало підстави дослідникам припускати символічне значення морської трави як елементу місцевого поховального обряду (Тере- ножкин, Мозолевский 1988, с. 152). У зв'язку із цим, цікавим виглядає твердження геродота про те, що царські скіфи (тобто саме мешканці узбережжя Меотиди) окрім інших богів шанували Посейдона (Herod. IV, 59). Інтерпретація цього найбільш хтонічного божества скіфського пантеону викликає у дослідників найбільше труднощів, але у культі Посейдона-Тагімасада, скоріше за все, поєднувались образи коня і водної стихії (Бессонова 1983, с. 50--53).

Звертає на себе увагу той факт, що у семи курганах обидва розглянуті вище матеріали (камка і камінь) зустрічаються одночасно. зважаючи на те, що кожен із них спостерігається не більше ніж у 15 % пам'яток, їх поєднання виглядає тенденцією. Вірогідно, їх використання було обумовлено не лише утилітарними потребами найбільш якісних із доступних ресурсів, а й символічним значенням у скіфській культурі (рис. 2).

Інша характерна особливість ландшафту степового Приазов'я мала не природне, а антропогенне походження. Скіфи не першими почали будувати кургани на території Приазов'я. Більшість досліджених тут курганів датується добою енеоліту -- бронзи. Серед 117 поховань скіфського часу 33 знаходилися у курганах доби бронзи. їх хронологічне визначення ускладнене бідним набором інвентарю, але більша частина є синхронною скіфським курганам даної вибірки, тобто належить до V--IV ст. до н. е. Винятками є лише поховання 3 у кургані 1 біля с. Приморське (Сартана), що датується кінцем VIII -- початком VII ст. до н. е. (Беляев 1977, с. 5) та поховання у кургані 3 біля с. Обі- точне першої половини VI ст. до н. е. (Яценко 1956, с. 163).

Географічне розташування цих типів пам'яток виразно відрізняється. Скіфські кургани знаходяться ближче до морської берегової лінії, у нижніх течіях найбільш повноводних річок Приазов'я, передусім Молочної, Кальміу- су, Берди та Обіточної. Найбільші скупчення курганних груп та великих курганів локалізуються у місцях поруч із лиманами і косами, тоді як кургани доби бронзи зі скіфськими похованнями, в групах яких не було знайдено скіфських курганів, розташовані північніше, більш хаотично, хоча і у верхів'ях тих самих річок. Найбільш північні пам'ятки даної вибірки: курган Передерієва Могила, курган 5 біля с. Білоярівка, курган 13 біля с. Щегловка (Донецьк), курган 1 біля с. Лисиче, курган 1 біля ур. Хомуш-Оба, курган 1, групи 2 біля с. Кінські Роздори, курган 1 біля с. Садове та курган 1 біля м. Токмак (Моруженко 1992, с. 68; Зарайская 1992; Братченко 1978, с. 111, Городоцов 1907, с. 248; Кравец 1992, с. 160; Вязьмітіна та ін. 1960, с. 124; Смирнов 1960, с. 177). Ці кургани географічно займають прикордонну територію Приазов'я і переважно були споруджені за доби бронзи.

Більшість скіфських курганних груп не просто розташована поруч із могильниками доби бронзи, а й вписана в їх просторову структуру. разом вони утворюють видовжені, переважно у меридіональному напрямку, ансамблі, як, наприклад, група Волчанське I та група Рясні могили (Полин, Кубышев 1997, с. 62; Болтрик, Фиалко 2011, с. 130). Часто у таких групах хоча б одне скіфське поховання було у найвищому і найпомітнішому кургані доби бронзи. Це вказує на невипадковий, інтенційний характер розташування скіфських пам'яток. Звичайно, діапазон інтерпретацій цього явища поки надто широкий, але кургани доби бронзи, безсумнівно, були важливим елементом навколишнього середовища і світогляду людей, що жили на території Приазов'я у скіфський час.

ВИСНОВКИ

Запропоноване дослідження дозволило підтвердити спостереження дослідників про конструктивні особливості пам'яток скіфського часу у Північному Приазов'ї та надати кращу базу для аргументації через залучення якомога більшої кількості джерел. Аналіз пам'яток із крепідами, кромлехами або стелами показав, що вони зустрічаються не тільки в найбагатших курганах, а, передусім, в регіонах із кращим доступом до родовищ гранітів. Ці три види кам'яних елементів найбільше поширені у долині р. Кальміус та р. Кальчик, що, вірогідно, зумовлено близькістю Донецького кряжу та Приазовської височини. Натомість, камка, яка описувалась дослідниками як характерний архітектурний елемент Приазовських курганів, зустрічається лише у 15 % поховань, передусім у пам'ятках, які знаходяться поряд із лиманами. Обидва зазначені матеріали, камка та камінь, часто належать тим самим пам'яткам. Усі кургани скіфського часу вписані в структуру курганних груп доби бронзи і утворюють із ними єдиний ансамбль.

Ці висновки свідчать, що ландшафт Приазов'я за скіфської доби являв собою холіс- тичну систему, елементи природного походження якої були невіддільні від антропогенних. На прикладі дослідження даних пам'яток можна побачити, яким чином від особливостей навколишнього середовища залежав вибір будівельних матеріалів та місця розташування курганів. Проте, його результати показують, що це був не односторонній екологічно детермінований вплив, а скоріше комплексна і динамічна взаємодія природи та людини, у якій кожна із сторін перетворювала іншу.

ЛІТЕРАТУРА

37. Alm, T. 2003. On the uses of Zostera marina, Mainly in Norway. Economic Botany, 57 (4), p. 640-645.

38. Felger, R., Moser, M.B. 1973. Eelgrass (Zostera marina L.) in the Gulf of California: discovery of its nutritional value by the Seri Indians. Science, 181, p. 355-356.

39. Giosan, L., Donnelly, G.P., Constantinescu, S., Filip, F., Ovejanu, I., Vespremeanu-Stroe, A., Vespre- meanu, E., Duller, G.A.D. 2006. Young Danube delta documents stable Black Sea level since the middle Holocene: Morphodynamic, paleogeographic, and archaeological implications. Geology, 34 (9), p. 757-760.

40. Tilley, C. 1994. A phenomenology of landscape: places, paths and monuments. Oxford: Berg Publishers.

REFERENCES

41. Bessonova, S.S. 1983. Religioznyye predstavleniya skifov. Kiev: Naukova dumka.

42. Boltrik, Yu.V. 1993. Kurgan Kara-Tyube. Drevnosti step- nogo Prichernomoria i Kryma, IV, s. 183-197.

43. Boltrik, Yu. V., Fialko, Ye. Ye. 1987. K voprosu o lokalizat- sii gavani Kremny. In: Semenchuk, M.D. (ed.). Skify Sever - nogo Prichernomoria. Kiev: Naukova dumka, s. 41-48.

44. Boltrik, Yu.V., Fialko, Ye.Ye. 2010. Skifskiye kurgarn na r. Tashchenak v Severo-Zapadnom Priazovye. Materialy ta doslidzhennia z arkheolohii Skhidnoi Ukrainy, 10, s. 220-256.

45. Boltrik, Yu.V., Fialko, Ye.Ye. 2011. Kurgany srednego techeniya r. Tashchenak (po materialam raskopok Priazovskoy ekspeditsii IA NANU). Stratum plus, 3, s. 127-174.

46. Boltryk, Iu.V., Fialko, O.Ie. 1991. Doslidzhennia skifskoho «tsarskoho» kurhanu Tashchenak. Arkheolohichni doslidzhennia na Ukraini u 1990 r., s. 7-9.

47. Boltrik, Yu.V., Fialko, E.E., Cherednichenko, N.N. 1994 Berdyanskiy kurgan. Rossiyskaya arkheologiya, 3, с. 140156.

48. Bratchenko, S.N. 1978. Otchet Donetskoy ekspeditsii za 1978 god. NA IA NANU, 1978/1.

49. Bratchenko, S.N., Krotova, A.A., Shvetsov, M.L., Gershkovich, Ya.P., Konstantinesku, L.F., Smirnov, A.M., Samoylenko, V.G., Shkarban, A.S. 1977. Otchet ob issle- dovaniyakh Donetskoy ekspeditsii v 1977 g. NA IA NANU, 1977/12.

50. Viazmitina, M.I., Illinska, V.A., Pokrovska, Ie.F., Terenozhkin, O.I., Kovpanenko, H.T. 1960. Kurhany bilia s. Novo-Pylypivky i radhospu «Akkermen». Arkheolohichni pam'iatky URSR, VIII, s. 22-135.

51. Hershkovych, Ia.P., Romashko, O.V. 2013. Skifske sviaty- lyshche Aresa: arkheolohichni dani ta svidchennia Herodota. Arkheolohiia, 1, s. 61-77.

52. Gorodtsov, V.A. 1907. Rezultaty arkheologicheskikh issledovaniy v Bakhmutskom uyezde, Ekaterinoslavskoy gubernii. Trudy XIII Arkheologicheskago syezda v Ekaterinoslave, 1, s. 211-285.

53. Zarayskaya, N.P. 1992. Pogrebeniye rannego zheleznogo veka na r. Krynke. Donetskiy arkheologicheskiy sbornik, 1, s. 89-99.

54. Konikov, E.G. 2005. Kolebaniya urovnya Azovo-Chernomorskogo basseyna i migratsii beregovoy linii v novoeksine i golotsene. Geologiya i poleznyye iskopayemyye mirovogo okeana, 2, s. 68-76.

78. Felger, R., Moser, M.B. 1973. Eelgrass (Zostera marina L.) in the Gulf of California: discovery of its nutritional value by the Seri Indians. Science,

Размещено на Allbest.ru