Ягорлицькі кургани на Лівобережжі Дністра (історія вивчення, картографія та топографія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ягорлицькі кургани на Лівобережжі Дністра (історія вивчення, картографія та топографія)

Здавалось, що на теренах України всі великі кургани вже виявлені, а їх скупчення дозволяють окреслити (принаймні для скіфського часу) певні центри просторових утворень (Болтрик 2013, с. 193--202; 2015, с. 77--83). Проте виявилось, що на сьогодні враховані не всі зони зі значними могильними насипами. Так, на межі Степу з Південним Поділлям існує ще один важливий ланцюжок потужних курганів і він досі практично невідомий широкому загалу дослідників. Цьому витягнутому в просторі скупченню могильних насипів і присвячена наша стаття.

Вервечка курганів займає вододіл, що утворюють дві невеликі річки -- Ягорлик (Мокрий Ягорлик) та Сухий Ягорлик (Великий Сухий Ягорлик). їх заплави сходяться поблизу лівого берега Дністра, а загальна протяжність вододілу від с. Бочманівки Подільського району Одещини складає 44,5 км. Серпоподібний в плані мис 2--4 км завширшки (в нижній час 2018 тині сягає 5,6 км), в своїй протяжності змінює напрям від меридіонального ближче до широтного. Абсолютні висоти мису падають зверху до низу від 230 до 135 м, а рівні тальвегів нижніх частин заплав Ягорликів до підтоплення в 1954 р Дубосарським водосховищем перебували на відмітках 9--10 м (зараз 27,5 м). Гребінь мису хвилястий, оскільки місцями його ріжуть бокові яри та балки. Ці особливості, ймовірно, знайшли своє відображення в назвах обох малих річок, адже agrilik, egrilik в перекладі з тюркської означає «звивистий», «кривий».

Ближче до Дністра в бортах долин-кань- йонів, нижче лесів та пісків розкриваються відкладення білого вапняку (котельцю), який добувають карьерами і шахтами. зараз мисом протягом 25,8 км (до кордону України і молдови) прокладено автошлях М13 Полтава -- Бухарест. Південний захід вододілу (з сс. Дойбани, Койково і Дубово) належить Молдові. Велика його частина на протязі 31,5 км входить до складу України (площа до 100 км²). Лівий берег р. Ягорлик займають сс. Флора, Окни (райцентр), Новий Орач (бувший Червоний Орач), Малаївці, Розівка (Ілля), Розівка (Селунська), а правий берег Сухого Ягорлика -- сс. Ставро- во, Унтилівка, Будаївці, гулянка, Платонове, Федорівка, Новорозівка.

Цей компактний мікрорегіон є унікальним природно-географічним утворенням і сам по собі, і за місцем свого розташування. Ягорли- ком пролягає частина межі поміж зонами степу і лісостепу, а межі регіону сягають долин басейну Дністра і його допливів Кучургану, То- машлику. Його протилежний край підступає до верхів'їв долин річок Кодима і Тилигул, які належать до басейну Південного Бугу. з 1540х рр. до 1793 р. Ягорлик розмежовував землі Оттоманської Порти та Російської імперії з Річчю Посполитою, а пізніше був межею Херсонської та Подільської губерній.

Рис. 1. Ягорлицький мис (нижня частина; «Карта Очаковской обл.» де Волана 1791 р.)

Вперше описав і навіть намалював Ягорлицький мис французький художник і військовий інженер на польській службі Ж.-А. Мюнц. В серпні 1781 р. він спустився Дністром на човні до гирла Ягорлика, а потім повернувся коляскою з Бендер до Польщі шляхом Дубоссари -- Балта. У підписах до трьох малюнків, що зображають місце впадання Ягорлику до Дністра і вид на долину річки дещо на північ від с. Окон, він написав: «видно тут більше курганів, ніж мешканців», «на височинах безліч курганів, деякі великих розмірів». Про долину річки він написав, що: «вона оточена горами висотою від 300 до 400 футів [90--120 м]» (Мицик 2005, 37--38, 43--44, рис. 30--31, 37).

Десять років потому А. Мейер, який подорожував тут, теж згадував Ягорлицький мис. Вчений звернув увагу на присутність виходів «зливного каменю» Щільного, суцільного, непористого (Даль 2001, с. 90)., «гарних сінокосів, особливо від гирла Сухого Яурлика до самої пошти», але більш за все його вразила велика кількість курганів (див. епіграф). Про останні він зауважив, що, швидше за все, їх насипали слов'яни, хоча одночасно припустив їх глибшу давнину, бо «навколо цих курганів не видно жодних вибоїн і знижень в місці розташування...», з яких могла бути «взята земля для насипання цих пагорбів» (Мейер 1794, с. 109--112, 201--202).

У тому ж році цю місцевість описав військовий інженер Ф. П. де Волан. Його рапорт містить спостереження з топографії, геології, ботаніки, шляхів, населення тощо. З курганів він описав найприкметніший біля с. Ілля (Розівка): «На височині, біля кургану є зарослі стародавні руїни, а на кургані навіть квадратний фундамент (цоколь) досить міцної будівлі на зразок башти, побудованої з обробленого каменю на розчині» (Петрунь 1928, с. 161; Волан 2002, с. 123). На мапі, яка додається до праці ф. П. де Волана, навколо цього кургану є щось на зразок хрестоподібної в плані стіни або огорожі (рис. 1). Згадуючи Сухий Ягорлик, він повідомив про пізні, але унікальні для України об'єкти: «Цими місцями проходить частина поштової дороги з Дубазара в Балту і т. д., і тут знаходяться дві поштові станції. Поруч з іншим місцем [друге з них], неподалік від дороги знаходяться залишки турецького караван-сараю, а за 13 верст звідси на тій же дорозі [в бік Балти] ще один караван-сарай, відновлений одним євреєм, який тримає тут заїжджий двір» (Волан 2002, с. 124). Звернемо увагу на караван-сараї, які разом з заїжджими дворами слугують маркерами «відвічних шляхів». До локалізації цих атрибутів шляху повернемося дещо нижче.

Рис. 2. Ягорлицький мис (верхня частина; «Карта Очаковской обл.» де Волана 1791 р.)

Перша задокументована знахідка стародавніх артефактів на цих курганах була зроблена 1805 р. Тоді селянин П. Гончарук «під час оранки на кургані Сорой знайшов три сокирки». Згодом поруч виявили два ручних кам'яних жорна (Ястребов 1894, с. 170). У 1880-х рр. поблизу Дойбани селяни розкопали два невеликих кургани та один (з п'яти) біля Койково, але зустріли тільки людські кістки (Ястребов 1894, с. 169; Гошкевич 1903, с. 54--55).

На початку 1890-х рр. В.М. Ястребов зібрав відомості про старожитності Херсонської губернії, де Ягорлицькі кургани зайняли своє гідне місце. Священик А. Хухровський повідомив, що «в Дубовській волості на р. Ягорлик налічується більш 10 курганів» поблизу самогос. Дубове три великих -- один з них висотою 4--5 сажень (8--10 м) і два малих, та два кургани поблизу с. Дойбани. Докладнішу інформацію В.М. Ястребову надіслав К.С. Васіліаді, який налічив на березі р. Ягорлик (в межах другої Малаєштської волості) 54 кургани, описав і навів назви найбільших з них (Ястребов 1894, с. 168--170). Через відсутність в добірці В.М. Ястребова карти, ці дані довгі роки залишалися неприв'язаними.

Наприкінці XIX ст. «за 20 м від Трактирної Могили під час оранки на глибині 0,7 м була знайдена плита розмірами 2 х 1 м, під нею лежали людські кістки і безліч каменів різної форми і величини». На початку XX ст. у с. Ма- лаївці «при оранці поля випадково виявлені залізні цвяхи, бурав, коса, леміш, шість серпів, два стремена, сокирка, ланцюг для підвішування казана та шматки металу; мідні три тарілки, кунган, ще три мідні тарілки металеві» (Фабрициус 1951, с. 37; ОАК 1902, с. 132).

Тут доречно згадати про два відкриття першої третини XX ст. поруч з нашим регіоном біля с. Маяки (Ново-Германівка), на лівобережжі балки Вижній -- лівої притоки сухого Ягорлику. Першим був курган, розкопаний графом с. г. Карузо на власних землях (со- общ. 1911, с. 20--21; Фабрициус 1951, с. 39). У ньому відкрили основну могилу пізнього кочовика в супроводі осідланого коня. Оскільки цей об'єкт досі не включено до відповідного зведення пам'яток (Добролюбський 1986 та ін.), його опис наводимо в додатку 1. У свою чергу, виходячи з аналізу карт, є підстави припустити, що цей курган розташовувався за 4 км на північ від с. Маяки, на плато, що примикає до долини балки Вижній. Другою знахідкою є так званий «Червономаяцький скарб ливарника» з 19 кам'яних матриць для відливання кинджалів, списів, кельтів, доліт, ножа, що датується межею 12--11 ст. до н. е. Його випадково знайшли в 1932 р. на поселенні, за 2,5 км на південь від села Окни (Черняков 1965).

Рис. 3. Ягорлицький мис, нижня частина (3-верстова карта, 1840--1850-ті рр.)

Перша розвідка, проведена співробітниками ОАМ в 1954 р. переважно правим берегом Ягорлику (Кравченко 1960), та друга, здійснена Одеським палеолітичним загоном ЛОІА АН СРСР 1962 р., охопили в пошуках пам'яток кам'яного віку частково сам мікрорегіон (Бо- рисковский 1964). У 1975 р. спробу розвідки всього Окнянского району зробила експедиція Одеського університету під керівництвом А.Г. Загинайло. На жаль, через відсутність автотранспорту, було обстежено та описано лише кілька курганних груп у смт. Окни і с. Малаїв- ці, до того ж в звіті відсутні схеми, а матеріали залишилися неопублікованими.

У 1988 р. Буго-Дністровська експедиція ІА АН УРСР (нач. І. В. Сапожніков) в межах програми «Зводу пам'яток історії та культури УРСР» (Сапожников 1991) виконала суцільну розвідку Ягорлицького мису (сапожников 1989b, с. 41--55, рис. 19--20, 26--32, фото 9-- 22; Сапожников, Новицький 1990), дані якої про кургани надані в додатку 2. Наголосимо, що 30 років тому через режим секретності розвідку проводили без карт, спираючись лише на земельний план Окнянського району, а межі згаданих к. С. васіліаді ділянок генерального межування (так званих «дач») були невідомі.

Згодом, за три роки, кургани молдавської частини Ягорлицького мису описав А. Ганган (Gangan 1993). У 2007 р. регіон обстежив С. І. коваленко і додав до них ще кілька насипів (Коваленко та ін. 2011; дод. 3).

І, нарешті, в жовтні 2017 р., з метою огляду потенційних об'єктів для майбутніх розкопок, відділ «Польовий комітет» ІА НАНУ здійснив спеціальну поїздку для огляду і оцінки стану української частини Ягорлицьких курганів.

Втім археологічна картографія регіону розпочинається з 1791 р., коли Ф.П. де Волан по всьому вододілу налічив 25 насипів, що стоять окремо і невеликими групами (рис. 1--2). Понад півстоліття ці кургани не цікавили нікого, аж поки військові топографи в середині 1840-х рр. не провели тут зйомку для «карт- трьохверстівок». Пізніше поглиблені топографічні роботи тут мали місце в 1880--1990-х рр. («одно-» і «двохверстівки» 1910--1930-х рр. За археологічним наповненням вони майже подібні одне одному.), наприкінці 1920-х рр. (Карти Генштабу РСЧА), а також в 1950-х і 1980-х рр. (різні видання карт ВТС Радянської Армії), але більшість з них, наприклад одноверстівкі і особливо пізніші карти масштабів 1 : 25000 і 1 : 10000 (і РСЧА, і ВТС), залишаються недоступними. Відзначимо, що цей район охопили зйомки, що проводилися при складанні окремих ба- гатолистових карт: 20-верстової 100-листової (близько 1800 р.), 10-верстових Ф.Ф. Шуберта (1820-і рр.) та І.А. Стрельбицкого (1860-і рр.), а також для створення губернських і повітових карт і планів генерального межування.

У той же час більшість згаданих карт є для нас робочим знаряддям і джерелом важливої інформації, проте їх археологічна наповненість нерівнозначна (Сапожников 1989a; 2003 та ін.).

Рис. 4. Ягорлицький мис, верхня частина (3-верстова карта, 1840-- 1850-ті рр.)

Наприклад, в досліджуваному районі на трьохверстівках (лл. 29-7, 28-8 і 29-8) відзначено 121 курган (рис. 3--4), а на двохверстівках (лл. 41-28, 42-27 і 42-28) --96 насипів (рис. 5--6). Як бачимо, для пошуку і фіксації курганів більш інформативною є трьохверстівка, хоча поки що ми не можемо порівняти її з картами всього мікрорегіону М 1 : 50000 (рис. 7--8) і більшими. Проте, вдалося відшукати копію одного листа 250-метрів- ки (Х35--55-В-б; рис. 9), на якому відзначені курганні групи: Окни 2--8 насипів висотою від 1 до 3 м (на трьохверстівці -- 10 + 11) і Новий Орач (Червоний орач) -- 5 курганів від 0,7 до 1,3 м (на трьохверстівці -- 6 + 2). Це однозначно свідчить на користь трьохверстівок, але при їх використанні на практиці виникає проблема прив'язки до сучасних карт, яка найкраще вирішується шляхом зіставлення (і тих, і інших) з реальними курганами на місцевості.

Тут доречно згадати залишки старої поштової дороги. Ці рештки і досі помітні на окремих ділянках, вони правлять орієнтиром для прив'язки археологічних об'єктів (Додаток. 2). вперше поштову дорогу згадав Ф.П. де Волан, який не лише описав її ділянку, що проходить по тальвегу сухого Ягорлику, але і вказав її на карті разом з двома поштовими станціями. Перша з них стояла на правому березі річки біля сучасних сіл Федорівка та Гулянка (Жуля- новка), а інша станція Вамська -- на високому лівому березі в с. Олександрівка (рис. 1--2). Знаючи це, можна впевнено припустити, що перший із згаданих вище караван-сараїв знаходився біля Вамської станції, а другий -- далі шляхом до Балти, поблизу станції Липецької (рис. 11).

Рис. 5. Ягорлыцький мис, нижня частина (2-верстова карта, 1910-ті рр.)

Історію цієї і більш ранніх доріг мікрорегіону раніше виклав Ф.Є. Петрунь. На його думку, не пізніше XVII ст. дорога, що веде з земель південного Поділля вдовж Ягорлика до Дубоссар, була відгалуженням Кучманського шляху (Петрунь 1928, с. 160). З кінця того ж століття цей відрізок став частиною шляху Київ -- Константинополь, а з 1730-х рр. особливої популярності набув маршрут від Ольвіополя на Бузі -- вверх Кодимою через Палієве Озеро -- «ключі Егорлицкіе» до Дністра і далі до Бендер. У 1770 р. цим шляхом пройшла російська армія, залишивши редути у сс. Бирзулове, Окни і Дубово (Петрунь 1929, с. 34--36), сліди яких поки не виявлені. З останнього десятиріччя XVIII ст. до 1872 р. регіоном пролягала частина поштової дороги Санкт-Петербург -- Київ -- Балта -- Дубоссари, а до кінця ХІХ ст. -- військово-транзитна дорога Дубоссари -- Балта. З 1804 р. фіксується її друга (головна протягом тривалого часу) гілка, що йшла вододілом мису від ст. Ягорлик з трактиром Солунського до Окон (рис. 3--4). Після завершення будівництва залізниці Київ -- Одеса поштовий тракт ліквідували разом із Ягорлицькою і Вамською станціями, а замість них влаштували земську поштову станцію Малаїшти поблизу корчми (Соколовський 1894, с. 33--34 та ін.; рис. 4). Стосовно дороги, що пролягає вододілом від Окон до Ставрово, зауважимо, що вона була влаштована після 1894 г. (явно раніше 1917 р.), але втратила своє значення після будівництва Полтавської траси в 1960-х рр. Тут доречно згадати про земельні наділи мікрорегіону. відразу ж підкреслимо, що на прикінці ХШІІ -- початку ХХ ст. землі його нижньої частини (сс. Дойбани, Дубове, згодом Койково) входили до складу великої казенної дачі Дубоссари в Тираспольському повіті Херсонської губернії.

Земля решти мису в 1792--1793 рр. була роздана в приватні руки. Назвемо ці дачі від низу до верху: 4. Полковника і кавалера Івана Селунського 1550 десятин; 6. с. Ільїно Іллі Катаржі 12100 дес., ... 12. с. Окон дійсного статського радника Скар- лато Стурдзи 12200 дес.; 13. Капітана Крісті Манойло 6100 дес.; 14. с. Флора Івана Макарес- кула 6050 дес. (Каховський 1875, с. 322--323).

У 1795 р. їх нумерація змінилася: 193. -- с. Дубове та ін.; 195. -- с. Розівка І. Л. Селунского; 16. -- с. Ільїно І. Катаржі; 201. -- с. окни і 202. -- с. Флора тих самих власників (Григорович 1876, с. 43--44) (рис. 10--11).

Наприкінці 1834 р. до складу новостворено- го Ананьївського повіту перейшли дачі № 201 і вище за течією Ягорлика, причому межа між згаданими повітами в мікрорегіоні збігалася з межею поміж Дубовської і другої Малаїштської волостями (рис. 4). У 1856 р. сс. Дубово, Дойбани та ін. залишалися казенними, інші належали спадкоємцям: сс. Ілля і Малаєшти -- генерал-майора Катаржі, с. Розівка -- Паруллі, Розівка (Селунка) -- Селунская (ДАОО, ф. 14, оп. 1. Д. 1873, лл. 40 об. -- 41 об.).

Між цією датою і 1873 р. дача Катаржі з селами Малаєшти, Іллі та Гулянкою (Григоро-Павлівкою) перейшла до Ф.П. Родоканакі (Пивовар та ін. 2010, ДАОО, ф. 249, оп. 1, спр. 611), а в 1880--1890х рр. дача Стурдзи з центром в с. Окни -- князю А.Є. Гагаріну (Андрєєв 1898, с. 194--195).

Повернемося до насипів великих Ягорлиць- ких могил, описаних К. С. Василіаді з північного сходу на південний захід (Ястребов 1894, с. 170) та спробуємо зв'язати їх з нині існуючими, використовуючи інформацію про дороги і дачі. Насипи перераховані в тому ж порядку, разом з даними розвідок 1988 р., наведеними в квадратних дужках (додаток 2; малюнки за: Сапожников, Новицький 1990).

1. Трактирна Могила Швидше за все, це не та Трактирна Могила, про яку в щоденнику згадував В. І. Гошкевич (див. вище; Фабрициус 1951, с. 37), оскільки в 1840-- 1890-х рр. трактир стояв також біля дороги, пра-воруч біля повороту в с. Малаєшти (рис. 4), на землях П. Ф. Родоканакі. в 1/2 версти від кордону Тираспольського і Ананьївського повітів, в 1 1/2 в. від Мокрого Ягорлика і 20 саж. від дороги з Балти в Дубоссари, на землі кн. Гагаріна [маєток в с. Окни], 3 саж. [6,5 м] висоти = [Окни два з шести насипів (к. 1 -- 6,6 м); с. 57, рис. 6: 1] (рис. 12).

Скакова Могила за 320 саж. від попередньої, в 1 1/2 в. від Ягорлику і в 50 саж. від Бал- тської дороги, на землі П. ф. Родоканакі, висотою 3 саж. 1 аршин [7,2 м] = [Червоний Орач п'яти курганів (к. 1 -- до 9 м) с. 57--58] (рис. 13).

Рис. 10. План земельних дач нижньої частини Ягор- лицького миса (1806 р.)

2. Карпенкова Могила за 600 саж. від попередньої -- група з семи курганів за 1 в. від Ягорлика і за 100 саж. від Балтської дороги, на громадській землі (с. Малаєшти); утворюють коло, всередині якого нерівна поверхня = [Ма- лаївці один з п'яти насипів (к. 1 -- 4,6 м), праворуч від в'їзду до села; с. 58, рис. 4: 1] (рис. 14).

3. Сидорова Могила за 400 саж. від них, за 800 саж. від Ягорлика і в 10 саж. від великої дороги, на селянській землі, 8 арш. [5,8 м] висоти = [Малаївці три, з п'яти курганів (к. 1 -- 4,2 м), на краю саду, прямо на колишній поштової дорозі; с. 59, рис. 4: 3.

4. Могила Сорой за 400 саж. від попередньої, в 1 в. від Ягорлика і в 320 саж. від великої дороги, на громадській землі (с. Малаешти),

3 саж. [8,6 м -- сильно перебільшена] висоти ... = [Малаївці 4, з 12 насипів (к. 2 -- 4,5 м); с. 59, рис. 5].

5. Росчехата Могила слід за нею, в 800 саж. від Ягорлика і в 40 саж. від великої дороги, на землі П. Ф. Родоканакі, 8 арш. [5,8 м] висоти = [Розівка 1 з 2 курганів (к. 1 -- 4,0 м); с. 60] (рис. 15).

6. Канторова Могила за 300 саж. від попередньої, в 700 саж. від Ягорлика і в 100 саж. від Балтської дороги, 3 саж. [6,48 м] висоти = [Розівка 3 з курганом Ф. П. де Волана з 14 курганів (к. 1 -- 3,2 м), з залишками кам'яної вежі; с. 61, рис. 2] (рис. 16).

7. Солонська могила за 700 саж. від попередньої, в 2 ст. від Ягорлика і в 100 саж. від дороги, 7 арш. [5,0 м -- сильно перебільшена] висоти = [Розівка чотири, з двох насипів, к. 1 -- 1,6 м, поруч сміттєва яма з пізньої керамікою, на картах трактир, поштова станція з такою ж назвою; с. 61--62] (рис. 3).

1. Раніше, виходячи із зазначених та реальних висот, було припущено, що найвищий курган групи можна пов'язати з Могилою Сорой (Сапожников, Новицький 1990, с. 58).

Рис. 11. План земельных дач верхної частини Ягорлицького миса (1806 р.)

Загалом К. С. Васіліаді нарахував на Ягорли- цькому вододілі в межах Малаєштської волості 54 кургани «розташовані групами неподалік від великої дороги». За нашими підрахунками на трьохверстівках в зазначених межах їх налічується 40 (рис. 2--3), що говорить про те, що до згаданої кількості входила частина насипів, відмічених в 1880--1890-х рр. Як і Трактирна Могила, в Ставровській волості, точніше на землях окнянської дачі Гагаріних.

Розвідками 1988 р. на Ягорлицькому мисі в межах української території було виявлено 84 кургани, що стоять окремо (чотири насипи) і в складі 15 груп від південної околиці с. Боч- манівка до кордону з Молдовою (додаток 2). На трьохверстівках в тих же межах відзначено 85 насипів На молдовській стороні мису відзначено 25 кур-ганів, в тому числі Велика Могила (Мовіле чя Маре) вис. 7,3 м (додаток 3), а за трьохверстівка- ми там налічується 36 насипів (рис. 4).. Нагадаємо, що трьохверстівкі в тих розвідках не використовувалися, але в 1988 р. були виявлені насипи, яких немає на цих картах і навпаки. Як бачимо, результативна курганна розвідка неможлива без застосування трьохверстівок або більш пізніх карт масштабів не менше 1 : 25 000.

Зауважимо, що на верстівках всіх масштабів, на відміну від карт РСЧА і ВТС (рис. 7--8) висоти курганів не позначалися. Тому наведемо деякі з них за 500-метровими картами ВТС 1980-х рр. Насип заввишки 6 м з абсолютною висотною відміткою 142,5 м в складі курганної групи стоїть на захід -- південний захід околиці с. Дойбани І, а за 500 м на схід -- південний схід від нього знаходиться насип висотою понад 4 м. Насип висотою понад 5 м у складі курганної групи розташований за 1,5 м на схід від східної околиці того ж села, розорюється. Такий самий по висоті насип (142,1 м) знаходиться за 1,1 км на південь від с. Койкове (рис. 7).

В околицях с. Дубово є дві групи курганів. В одній з них, за 2,0 км на схід від села і за 600 м на захід від україно-молдовського кордону знаходиться Велика Могила вис. 8 м (195,3 м; рис. 7--8). Далі наведемо висоти могил, що мають назви: Солонська -- більше 4 м (191,0 м), Канторова -- 5 м (200,4 м), Розчеха- та -- більше 4 м, Сорой -- 6 м (205,0 м), Сидорова -- 4 м (199,2 м), Карпенкова -- більше 3,0 м (188,1 м), Скакова -- більше 8 м (200,0 м) (рис. 8), а також на 250-метровій карті: Скакова -- 8,2 м та Трактирна -- 6,5 м (214,8 м) (рис. 9).

Якщо порівняти розміри насипів з висотами Ягорлицьких курганів, визначених археологами в 1988, 1991 і 2007 рр. (див. вище і додатки 2--3), то ми побачимо досить великі розходження в цифрах як в бік перебільшення, так і навпаки. Більше того, бачимо, що деякі висоти топографів явно не відповідають дійсності, а часом і зменшені. Сказане демонструє, що багато курганів археологи визначали на око, чого слід уникати.

Тепер звернемося до топографії описаних насипів. У першій їх публікації зроблено висновок, що на Ягорлицькому мисі, на відміну від правого берега заплави р. Ягорлик і лівого берега заплави р. Сухий Ягорлик, переважають насипи в групах, до того ж вони є найбільш високими з них. Ця обставина може свідчити про високий статус похованих тут представників давніх громад (Сапожников, Новицький 1990, с. 63--64). Схоже, що топографія цих курганів обумовлена будовою долин обох річок, в яких нижні тераси виражені слабо, а їх частини біля гирл є по суті каньйонами. Так, ще в 1738 р. козаки повідомляли: «Від Полеєва озера [Палієва в р-ні Балти на Кодимі] до ключів Егорліцкіх [р-н Окон Окни (окнэ) -- традиційно вважається, що цей гід-ронім походить від молдавського ключі (джерела). О. М. Трубачов зауважує, що на теренах Румунії багато топонімів Ота, але оскільки цей гідрогра-фічний термін досить поширено і в слов'янських мовах, теж переважно в значенні джерела, то іс-нує він ще з праслов'янських часів -- окъ^ (Тру-бачов 1968, с. 145; 2003, с. 213). Для нашої ситуа-ції цікаво, як одна з версій, що в словенській мові okno, означає: вир, глибоке місце в річці, що пере-гукується із згаданими Егорлицькими ключами (Трубачов 1968, с. 145).] 6 миль або 60 верст, де порожня і вкрай безводна степ і криниці Копати не можна і для маршу армії прохід між крутих байраків і вершин тільки в ширину на версту» (Петрунь 1929, с. 35).

Тому заплавних курганів тут немає, а насипи, які стоять на мисах нижче вододілів, можна перелічити на пальцях однієї руки. Не важко переконатися, що переважна кількість насипів мікрорегіону зведено або на ділянках плато, або на гребнях його останців, кургани стоять переважно групами, а поодинокі серед них трапляються рідко (додаток 2--3; рис. 3--8) і це обумовлено геоморфологією вузького Ягор- лицького мису.

Давно визнано, що кургани, розташовані ланцюжками, були зведені колись уздовж доріг, найчастіше вододілами або ж уздовж країв плато (Болтрик 1990). Проте в нашому мікрорегіоні кургани утворюють ланцюжки не тільки уздовж (Дойбани, Дубово, Малаїв- ці І, Новий Орач), але і впоперек лінії вододілу (Малаївці 2, 4, Розівка 3). Крім того, є випадки, коли вони стоять у дві лінії (Окни 3, по обидва боки шляху) та безсистемними групами (Ство- рово, Окни 2 та ін.) (додатки 2 і 3). Зауважимо, що розташування курганів впоперек вододілів в інших місцевостях Північного Причорномор'я практично не відомо. Виключення складають некрополі античних міст. У нашому випадку, це доречно пояснювати тяжінням курганів до місць перехресть основних шляхів. Під час поїздки 2017 р. були оглянуті майже всі великі Ягорлицькі кургани в межах української частини мису. Основне спостереження полягає в тому, що більшу частину насипів активно розорюють (повністю або частково). В той же час, на жодній з цих пам'яток не було виявлено залишків діяльності грабіжників. Єдине істотне порушення верхньої частини Сидорової Могили пов'язане з будівництвом земляного укріплення (вогневої точки) в ході нещодавніх польових навчань Збройних сил України. Разом з тим найбільший молдавський курган з ланцюга Ягорлицьких -- Велика Могила біля с. Дубово має на вершині свіжі сліди пограбування у вигляді воронки діаметром до 20 м. глибиною 3,5 м, з якої були вилучені великі плити і брили вапняку (додаток 3).

Таким чином, на території мікрорегіону площею до 100 кмрайону на лівому березі долини р. Тростянця, всього за 8--10 км від Ягорлицького мису (Сапож-ников, Новицький 1990, с. 55). на підставі аналізу різноманітних карт та рекогносцировки на місцевості вдалося знайти, атрибутувати і описати понад 120 курганів, з яких 15--20 % сягають висоти від 3--4 до 8 і 9 м. При плануванні їх розкопок слід врахувати, що більшість з них розорюється, а на поверхні часто зустрічаються залишки кам'яних закладів могил, кромлехів і може бути навіть панцирів і насипів Останнє є ймовірним через те, що чотири курга-ни з кам'яними панцирами були виявлені розвід-ками 1988 р. поблизу с. Горячівка Окнянського, що обумовлено близькими виходами вапняку.

Виходячи з наведених вище даних, форми і пропорцій самих насипів, можна сказати, що більша частина Ягорлицьких курганів містить в собі поховання доби енеоліту і бронзи.

Крім того, на поверхні курганів 2 і 3 групи розівка 3 виявлені фрагменти світлоглиняних амфор перших століть нашої ери. Там само на Канторовій Могилі фрагментарно і досить погано збереглися залишки кам'яного фундаменту прямокутної в плані форми розмірами близько 25 х 25 м (Сапожников, Новицький 1990, с. 61, рис. 2; фото 6). Навколо цього кургану перспективу мають пошуки зазначених Ф.П. де Воланом в 1791 р. залишків інших будівель, а також решток караван-сараю на березі Сухого Ягорлика.

Могила Солонська, наречена за трактиром генерал-майора І.Л. Селунського, імення Росчехатої Могили походить від українського слова розчехата -- широко розкрита, інакше -- розкопана могила, а Канто- рова побіжно свідчить про близькість кордону, оскільки польською кантор означає міняла (що відповідає сучасному пункту обміну валют). Це дозволяє припустити, що руїни на вершині цього кургану і навколо нього можуть належати турецькій митниці, яка стояла неподалік від кордону Порти Оттоманської і Речі Посполитої. На користь такого припущення свідчить наявність на кордоні мікрорегіону не одноразово згаданої поштової станції Вамської (vama -- митниця молдавською) і назва села Вама, розташованого на північ від с. Ставрово на мапі Ф.П. де Волана (рис. 2). Крім цього, за даними В.Ф. Петруня, на карті «Очаковской области с показанием всей подробной ситуации» 1790 р. в цьому районі в заплаві Сухого Ягорлика також відзначені «Стара Вама» і вище за течією «Вама або митниця» (Петрунь 1928, с. 166--167; РГВІА, ф. 846, оп. 16, д. 2593; Петрунь 1929, с. 40).

Ми переконані в тому, що кургани мікро- регіону так чи інакше маркують більш давню дорогу, яка могла пов'язувати згадані вище регіони. З огляду ж на глибокі ерозійні форми рельєфу, утворені річками, що беруть початок на південно-східних схилах Подільської височини, маємо тут на увазі правобережні допливи Південного Бугу (Саврань, Кодима) та річки басейну Чорного моря -- Тілігул, Великий та Середній Куяльники, рух всіх видів давнього сухопутного транспорту тут був не можливий. Саме тому, обходячи з заходу ці незручні ділянки, з давніх давен діяв прокладений вододілом Ягорликів шлях з півночі в напрямку гирл Дністра та Дунаю. На тривале використання Ягорлицької ділянки шляху від доби бронзи і до скіфських часів (і безсумнівно в більш пізні епохи) свідчить випадкова знахідка залізного меча V ст. до н. е. за 4 км на північний захід від м. Подільська (Охотников, 1984, с. 112--113). Власне місце цієї знахідки маркує північний край Ягорлицького вододілу, неподалік верхів'їв однойменної річки, за якими власне після сучасної станції Слобідка відкривається напрям на зручний Дністро- Бузький вододіл. Слід зазначити, що лівобережне вузьке плато за м. Подільськ і його північно-західне продовження до м. Кодима має низку поселенських структур від енеоліту до римського часу. Слід очікувати, що ця смуга осілості була значно ширшою та охоплювала південну частину Поділля, а саме зону різно- травно-типчаково-ковилового степу. На це вказують численні пам'ятки Вони виявлені численними розвідками, проведе-ними П. Й. Борисковським, А. С. Островерховим, В. П. Ванчуговаим, І. В. Сапожниковим, О. М. Дзиговським та ін. (Ванчугов 1983; Дзиговський та ін. 2003). та випадкові знахідки (приміром, знані золота дворучна чаша з Крижовліна Чаша з Крижовліна була втрачена чи привнесе-на в жертву при місці вірогідної переправи через невеличку степову р. Смолянку притоку Саврані. Припускаємо це тому, що культурного шару нав-коло місця знахідки невиявлено (Дзис-Райко, Черняков 1981, с. 151). Прикметно, що точка знахідки чаші знаходилась за два дні шляху від північного краю низки Ягорлицьких курганів, а за 10 км на північ від неї знайдено меч з Гербіно. та бронзовий кимерійський меч з Гербіно Цей меч карасукського типу був віднесений О. І. Тереножкіним до найраніших кіммерійських артефактів на теренах Східної Європи, а разом з подібним до нього кинджалом з Суботова з Се-). їх концентрацію тут слід пояснювати наявністю потенційних водних джерел, на що вказують верхні течії численних річок цього регіону. Своєрідний вузол пам'яток регіону дозволяє припустити, що давні торгівельні каравани могли саме тут завершувати свій шлях чи перерозподіляти свої товари, або ж після двох--трьох зупинок для перепочинку в межах регіону рухатись далі. Саврансько-куяльниць- кі поселенські структури разом з Ягорлицьки- ми курганами вимальовують багатообіцяюче скупчення пам'яток між степом та південним кордоном Лісостепу, яке ще належить всебічно дослідити.

Раніше, на підставі картографії знахідок, один з авторів припустив існування в античні часи трьох дорожніх гілок з околиць Ольвії, Березані та Ніконія (Тіри) в напрямку Кучмансь- кого шляху і городищ скіфського часу Східного

Поділля. Мається на увазі Северинівське городище, що замикає верхню частину вододілу Дністра та Південного Бугу та Немирівське -- центральне городище Середнього Побужжя. Важливо, що вони зливалися в один шлях саме між долинами рр. Ягорлик і Тилігул на вододілі біля сучасного м. Подільськ (Болтрик 2009, рис. 2, с. 394--398). Тепер ми маємо усі підстави пов'язати їх з дорогою долиною Тилігулу, і далі через Ягорлицький мис до району Дубос- сар і Григоріополя, де на лівому березі Дністра відзначено та розкопано декілька значних скупчень скіфських курганів.

У перспективі в цьому унікальному археологічному мікрорегіоні можна буде організувати і провести багаторічні дослідження пам'яток дуже широкого часового діапазону від мідно- кам'яного віку до пізнього середньовіччя. Маємо надію, що наведена в статті інформація буде в нагоді майбутнім дослідникам Ягорлицьких курганів, а нам залишається побажати їм гарних здобутків і цікавих відкриттів.

На останок ми складаємо слова щирої подяки: заступнику директора ІА НАНУ Ю.Б. Олійнику за сприяння в вояжі 2017 р., А.В. Пивовару за надання копій матеріалів з картографії та межування, С.С. Аргатюку і С.І. Коваленку за допомогу в пошуках бібліографічних та архівних джерел.

курган стародавній шлях

Размещено на Allbest.ru