Археологічне та археомагнітне датування Волинцевських комплексів Ходосівського поселення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археологічне та археомагнітне датування Волинцевських комплексів Ходосівського поселення

О.В. Комар

У статті здійснено верифікацію результатів археомагнітного датування двох жител волинцевської культури з поселення Ходосівка-Козаків яр за допомогою сучасних археологічних даних та програмного додатку Matlab tool for archaeomagnetic dating.

Ключові слова: хронологія, археомагнетизм, волинцевська культура, поселення, археологія ранньосередньовічних слов'ян.

Житлові та господарські об'єкти слов'янських археологічних культур V--X ст. досить рідко містять знахідки хронологічно значимих маркерів (монети, прикраси, елементи вбрання, імпортний посуд тощо), а тому переважно на-лежать до об'єктів з широким діапазоном абсолютних дат. Надзвичайно обмеженим наразі є і перелік зразків зі слов'янських поселень, датованих методом радіокарбонного аналізу. Основним засобом хронологізації поселенських комплексів залишається побудова еволюційно-типологічних схем розвитку керамічного посуду, проте брак абсолютних реперів залишає такі концепції значною мірою гіпотетичними, особливо в ситуаціях дискусійності культурно-хронологічних атрибуцій пам'яток. У пошуках альтернативного джерела абсолютних дат з 1960-х рр. в археології України почалося засто-сування археомагнітного методу.

З метою вирішення проблеми абсолютного датування житлових та ремісничих споруд у 1973 р. Інститут археології та Інститут геофі-зики АН УРСР започаткували спільний 5- річний проект «Створення магнітної опорної шкали для датування археологічних об'єктів», у рамках виконання якого О. М. Русаков та Г. Ф. Загній відібрали та проаналізували зраз-ки з понад 200 археологічних об'єктів різно-го часу. 39 з них увійшли в першу попередню шкалу (Rusakov, Zagniy 1973а; 1973b), і 146 були використані для побудови розширеної схеми варіацій геомагнітного поля для тери-торії України та Молдови (Русаков, Загний 1977). Для демонстрації датуючих можливос-тей методу дослідники виокремили об'єкти з ранньослов'янського поселення Рашків І (Русаков, Загній 1978). Подальші роботи над шкалою були продовжені Г. Ф. Загнієм (1979; 1981), а результати узагальнено в монографії Г. Ф. Загнія та О. М. Русакова на базі зразків зі 145 об'єктів (Загний, Русаков 1982).

Частина дослідників ранньослов'янських старожитностей з ентузіазмом сприйняла ар- хеомагнітні дати, і вони були покладені в осно-ву авторських розробок як хронології окремих пам'яток, так і ширше -- культур та культур-них типів (Винокур, Приходнюк 1974, с. 241; Приходнюк 1975, с. 46; 1976, с. 117; 1980, с. 71; Вакуленко, Приходнюк 1984, с. 94; Баран 1988, с. 28--29; 1990, с. 249--251, 302--303, 339, 342; 1998, с. 44, 94, 194, 198--199; Баран 2004, с. 8--9, 26; Михайлина 2007, с. 19, 32, 241; та ін.). Проте з часом з'явилися сумніви щодо са-мостійності абсолютних археомагнітних дат, залежних від археологічного датування ета-лонів, покладених в основу регіональних шкал (Гавритухин 2005, с. 404; Гавритухин 2009, с. 10). Висловлювалися також зауваження щодо адекватності використання археомагнітних датувань 1970-х pp. без їх сучасної верифі-кації (Комар 20126, с. 163--164). археомагнітний волинцевський культура поселення

Відзначимо важливий момент: у публіка-ціях вітчизняних археологів археомагнітні дати найчастіше фігурували без наукового апарату -- лише як календарні визначення з усним посиланням на Г. Ф. Загнія або ж на першу археологічну публікацію, де їх було на-ведено. Це залишало неясним, яка саме версія археомагнітної шкали використовувалася до-слідниками на момент визначення: початкова, проміжна чи фінальна, і сам спосіб датування, адже паралельно з лабораторними вимірами модифікованим магнітометром системи Долгі- нова МГ-2, Г. Ф. Загній практикував також по-льовий «експрес-метод» з приблизною оцінкою часу зразків (Русаков, Загний 1977, с. 48).

Іншу серйозну проблему складає нерівно-мірність дослідження пам'яток різних культур архемагнітним методом. Так, з опорою на ар-хеомагнітні дати з 1970-х рр. створюють схеми абсолютної хронології поселень празької куль-тури (в українській частині ареалу), культури Луки-Райковецької та памяток типу Сахнівки, тобто слов'янських культур з ареалами захід-ніше від Дніпра. Для синхронних же пам'яток з Дніпровського Лівобережжя (пеньківської, колочинської, волинцевської, роменської куль-тур) археомагнітних дат, навпаки, отримано обмаль, і вони ніколи не використовувалися в хронологічних схемах. Синхронізація вка-заних культур здійснювалася дослідниками переважно на міркуваннях «стадіального під-ходу», або ж археомагнітні датування одного кола пам'яток порівнювали з археологічним датуванням інших, що неминуче вело до мето-дологічної похибки.

Для території України накопичення бази ар-хеомагнітних датувань фактично припинилося після 1980-х рр., і зусилля дослідників змісти-лися в бік палеомагнетизму для створення ши-рокої картини варіацій геомагнітного поля за останні 13 тис. років (Бахмутов 2006). Проте у ряді країн Європи та світу такі дослідження активно розвиваються, що дозволяє регуляр-но оновлювати наявні світові бази даних про вікові варіації магнітного поля Землі та уточ-нювати регіональні криві й синтезні сферичні гармонічні моделі (Panovska et al. 2015). Саме синтезні математичні моделі і привертають нашу увагу в пошуках засобів незалежної ве-рифікації отриманих раніше археомагнітних даних, оскільки побудовані вони на усереднен-ні даних з різних регіональних шкал та про-гнозуванні поведінки геомагнітного поля.

Для обробки палео- та археомагнітних даних створено низку спеціалізованих програмних за-собів та додатків. Зокрема, для завдань архео- магнітного датування зразків з археологічних розкопок ще донедавна активно затосовувалася програма RenDate (Lanos 2007; Lanos, Dufresne 2009), на момент же написання статті перева-га віддається програмному додатку Matlab tool for archaeomagnetic dating (Pavon-Carrasco et al. 2011), що дає можливість як окремо проаналі-зувати дані по схиленню, нахиленню та напру-женості магнітного поля, так і їх поєднання, а також візуалізувати результати у вигляді час-тотних графіків (рис. 1). Бази даних додатку на-разі не включають окрему регіональну шкалу для Східної Європи, дозволяючи використову-вати для даного регіону лише глобальні моделі SHA.DIF.14K, ARCH3K.1, CALS3K.3, SED3K.1.

За визначенням авторів додатку, для тери-торії Західної та Центральної Європи (у діапа-зоні довготи 15 °W -- 30 °Е) найкраще узгод-ження з регіональними шкалами демонструє модель SCHA.DIF.3K, у якій за основу взято найбільш розроблену з європейських археомаг-нітних шкал -- французьку. Дещо ширша база ARCH3K.1 з додатком вимірів вулканічних зразків краще проявляє себе для території Азії, а модель CALS3K.3, яка, окрім археологічних та вулканічних, включає в себе також виміри донних відкладень озер, найбільш стабільно проявляє себе при порівнянні світових даних з різних континентів. База моделі SED3K.1 включає палеомагнітні виміри донних відкла-день і на археологічному матеріалі дає найбіль-шу похибку з усіх чотирьох (Donadini, Korte, Constable 2009; Korte, Donadini, Constable 2009; Pavon-Carrasco et al. 2011, p. 410--417). Глобальна модель SHA.DIF.14K поєднує ар-хеологічні й вулканічні зразки та демонструє результати моделювання, дуже близькі до SCHA.DIF.3K і ARCH3K.1 (Pavon-Carrasco et al. 2014, р. 98--108).

Використання сферичних гармонічних мо-делей в археомагнітному датуванні не врахо-вує регіональної та вузьколокальної специфіки зразків, а тому має швидше характер прогнозу, а не точного визначення. Втім, постійне онов-лення баз даних та синтезних моделей дозво-ляє поступово корегувати з часом дані старих вимірів без здійснення нових контрольних за-мірів, що для археології, де взяття повторних зразків з тих же об'єктів найчастіше пробле-матичне або й зовсім неможливе, є надзвичай-но корисним моментом. Незалежна перевірка точності моделі SCHA.DIF.3K для періодів інструментальних спостережень за варіаціями магнітного поля Землі у Європі (Le Goff, Gallet 2017) продемонструвала загалом високий по-казник збігів для проміжку 1540--1754 рр. Але раніше від 1675 р. помітні й деякі розходжен-ня, зокрема у кривій магнітного нахилення, що, вірогідно, пояснюється неврахуванням не- дипольних моментів в моделі GUFM1, покла-деній в її основу.

Втім, застосування моделювання відіграє ве-лику роль для проміжків, для яких відчуваєть-ся брак датованих археологічних зразків, тоді як для відрізків, добре забезпечених зразками, першочергову роль грає точність їх археологіч-ного датування.

Європейські археологічні матеріали доби розвинутого та пізнього середньовіччя відносно добре хронологізовані завдяки широкому поши-ренню монетного чекану й складній стратигра-фії міст. Проте при відліку вниз, починаючи з ранньосередньовічного періоду 600--900 рр., розробниками Matlab tool for archaeomagnetic dating відзначено як меншу кількість самих зразків, вивчених археомагнітним методом, так і проблему їх «широких» археологічних датувань (як правило, в рамках двох століть) (Pavon-Carrasco et al. 2011, р. 417--418). Дода-мо, що форма запису в базах даних «широкого» датування археологічних зразків (наприклад, «ШП ст.» = 750 ± 50; «VII--VlII ст.» = 70о ± 100 і т. д. ) призводить на практиці ще до однієї проблеми при зворотньому завданні датуван-ня археологічних зразків археомагнітним ме-тодом -- групування піків частотних графіків на позначках часових відрізків з періодичніс-тю в 50--100 років, що не відповідає реальній позиції дати зразка на часовій шкалі. Іншими словами, точність календарних археомагніт-них визначень для періоду 600--900 рр. падає, і тому висновок про коректність використання баз SHA.DIF.14K, ARCH3K.1, CALS3K.3 для зразків з об'єктів, що виникли після 900 р., не є автоматичною підставою довіри до датування об'єктів ранішого часу.

Досвід калібрування археомагнітних дат для об'єктів з території України періоду 600--900 рр. має будуватися на відносно добре датованих комплексах, для яких виключені геологічний фактор та фактор регіональних магнітних ано-малій. Незважаючи на презентабельну вибірку археомагнітних дат, таким критеріям насправ-ді слабко відповідають комплекси поселень Рашків І та Рашків III, практично позбавлених надійних альтернативних абсолютних реперів, і розташованих в зоні слабкої магнітної ано-малії (з сучасним відхиленням магнітного схи-лення від очікуваного моделюванням до +1°) (Орлюк та ін. 2015, рис. 1; 2). Серед ранньосе-редньовічних слов'янських об'єктів з каталогу О. М. Русакова та Г. Ф. Загнія (1977) значно краще вимогам до контрольних комплексів відповідають об'єкти з польовими шифрами № 144 та 145 -- стратиграфічно послідовні житла 1 та 2 з розкопок 1972 р. О. В. Сухобоко- ва на поселенні Ходосівка-Козаків яр. їх важ-ливість додатково підкреслюється належніс-тю поселення до кола пам'яток волинцевської культури, оскільки перевірка археомагнітних дат комплексів Ходосівського поселення дозво-ляє одночасно увести їх в єдину схему абсолют-ної хронології зі слов'янськими поселеннями Дніпровського Правобережжя.

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТРОЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

Поселення в ур. «Козаків яр» біля с. Хо- досівка Києво-Святошинського р-ну відкрите Р. С. Орловим в 1968 р. і обстежувалося шур-фуванням в 1969 та 1970 рр.; частково дослід-жено залишки 8 жител та кількох господар-чих ям (Орлов 1970; 1972а; 1972b). У 1972 р. розкопки на цій же ділянці були продовжені

O. В. Сухобоковим (Круц, Кубышев, Сухобоков 1973; Сухобоков 1977), а північніше невеликі розкопки здійснила Л. М. Рутківська, яка атри- бутувала відкриті нею об'єкти як кремаційний «ранньослов'янський могильник» (Рутковская 1973). Значні за площею розкопки в зоні руйну-вання поселення ярами, а також на північний захід від неї, вздовж новопрокладеної дороги, в 1985--1989 рр. здійснила В. О. Петрашенко (Петрашенко 1989; 1997). У 1996 р. шурфу-вання у східній частині селища знову провели

P. М. Осадчий та О. В. Філюк (Осадчий, Філюк 1997). Зона поселення неодноразово обстежу-валася розвідками (див.: Петрашенко, Козюба 1993, с. 16--18; Готун 2011; Готун, Горбаненко 2016, с. 153--156), зокрема, найбільшу площу шурфування було охоплено в 2013 р. експеди-цією І. А. Готуна (Готун та ін. 2014).

За першими здобутими матеріалами Р. С. Ор-лов датував поселення VII--VIII ст. Комплек-си з волинцевським гончарним посудом дослід-ник відніс до VIII ст., а до раннього горизонту

VII ст. -- житло 3/1969 лише з ліпним посудом у заповненні (Орлов 1972а, с. 240--241; 1972b, с. 103--105). Л. М. Рутківська віднесла роз-криті нею комплекси до кінця VII -- початку

VIII ст. (Рутковская 1973, с. 329). Проаналі-зувавши аналогії знахідкам з розкопок 1972 р., О. В. Сухобоков датував поселення другою половиною VII -- початком IX ст., виділивши в якості раннього маркера VI--VII ст. залізну трапецієподібну пряжку з житла 2/1972 (Сухо-боков 1977, с. 64). О. О. Щеглова, розглянувши окремо знахідки салтівського кола з волин-цєвських поселень, у т. ч. з Ходосівки, заува-жила ширший діапазон побутування трапе-цієподібних пряжок, який охоплює VIII--IX ст. На її думку, час появи волинцєвських пам'яток у Подніпров'ї пізніший за період побутування прикрас стилю Харівського скарбу і прихо-диться на другу половину VIII ст., а верхньою межею дослідниця визначила початок IX ст. (Щеглова 1987, с. 81--83). В. О. Петрашенко, додавши до розгляду матеріали з розкопок Хо-досівського поселення 1985--1989 рр., також виключила з часового діапазону існування по-селення VII ст., а верхню межу обмежила по-чатком чи серединою IX ст. (Петрашенко 1989, с. 32--43; 1992, с. 86--88). Уточнення хроноло-гії побутування салтівських поясних наборів дозволило автору і О. В. Сухобокову синхроні-зувати знахідки салтівського кола з комплек-сів Ходосівки з горизонтом II салтівської КІС (~790--835 рр. ), а верхню межу волинцевської культури датувати в рамках першої третини IX ст. (Комар, Сухобоков 2004, с. 166).

Методами природничих наук датовані лише три об'єкти Ходосівського поселення. Для «мо-гили 1» з розкопок Л. М. Рутковської 1972 р. отримана некалібрована радіокарбонна дата, представлена в публікації як «680 р. н. є.» (Те-легин, Соботович, Ковалюх 1978, с. 60). Архео-магнітне датування для двох печей з розкопок О. В. Сухобокова проведене Г. Ф. Загнієм та О. М. Русаковим. Отримані дати -- «VIII ст.» та «VI ст.» відповідно, означали відносну пози-цію житла 2/1972 навіть раніше від гончарних горнів Канцирського центру (Русаков, Загний 1977, таблиця; Загний, Русаков 1982, с. 124-- 125). За виключенням Л. М. Рутковської, яка в звіті про розкопки послалася на радіокарбонну дату «середина VIII ст. ± 50 років» (Рутковская 1972, с. 4) і відтворила уточнену дату в публі-кації («кінець VII -- початок VIII ст.») (Рутковс-кая 1973, с. 329), інших спроб залучити до дату-вання Ходосівського поселення і волинцевської культури у цілому даних природничих методів датування не було. Найімовірніше, це пояс-нювалося невідповідністю двох «надто ранніх» археомагнітної та радіокарбонної дат уявлен-ням археологів про відносне та абсолютне міс-це ходосівських комплексів у системі еволюції ранньослов'янських культур. І, на відміну від випадку з археомагнітними датами трьох жи-тел з Сахнівки (Приходнюк 1976, с. 117; 1980, с. 71), ні в кого так і не виникло спокуси таким же чином побудувати альтернативну концеп-цію розвитку волинцевської культури у VI-- VII ст.

Матеріали розкопок О. В. Сухобокова 1972 р. видані дослідником майже у повному обсязі (Сухобоков 1977, с. 54--64), проте для хроноло-гічного аналізу їх слід розглянути через при-зму стратиграфії та планіграфії на базі польо-вої документації з Наукового архіву (Сухобоков 1973) та колекції знахідок з Наукових фондів Інституту археології НАН України.

На площі розкопу 1/1972, що охоплював порі-зану ярами ділянку поселення розмірами 26 х 16 м, досліджено дві житлові споруди, одна з яких частково перекривала іншу, а також 12 господарчих ям, одна з яких знаходилася в ме-жах житла 1 і тому не отримала самостійного номера (рис. 2: 1, 2). Розкоп прив'язувався до шурфа Р. С. Орлова попередніх років, повтор-но розкриваючи піч, зруйновану яром, тому відкриті два житла початково продовжували нумерацію Р. С. Орлова (№ 9 і 10), і саме вона відображена у звіті та польових шифрах матеріалів.

Очевидно, лише на стадії підго-товки публікації О. В. Сухобоков дізнався про розкопки Р. С. Орлова 1970 р. (звіт про них не надійшов до Наукового архіву Інституту архе-ології НАН України) і, щоб уникнути непоро-зумінь при ідентифікації, змінив нумерацію на «житло 1» та «житло 2» (1972 р.) *. Слід за-значити також, що частина фрагментів посуду та предметів з заповнення житла 2/1972 мають польовий шифр «ж. 9», оскільки до певного мо-менту розкопок плями заповнень двох жител не розрізнялися і сприймались як один об'єкт; ця плутанина на етапі шифрування частково перейшла у польовий опис, звіт і публікацію. У даній роботі належність матеріалів до певних об'єктів вивірено за сіткою квадратів і глибина-ми, індивідуальні знахідки -- за щоденником і польовим планом, відтак склад комплексів довелося уточнити порівняно з першою публі-кацією (Сухобоков 1977).

Житло 1/1972 перекривало житло 2 північ-но-західним кутом. Перепад глибин між долів-ками котлованів двох об'єктів складав 0,25-- 0,35 м; розбіжності між осями -- до 25° (рис. 2: 2). Пізніша стратиграфічна позиція житла 1

визначається посипкою його дна піском «іржа-во-бурого» кольору (товщина 1,5--3 см), що перекривала заповнення житла 2. Яма в пі- денно-західному куті житла 1, відповідно до щоденника, навпаки, фіксувалася завдяки ок-руглій плямі заповнення на фоні піщаної під-сипки. На дні ями виявлено тонкий прошарок тліну від дерев'яних плах, за припущенням О. В. Сухобокова, від перекриття житла (Сухо- боков 1977, с. 55). Однак подібних решток не простежено в інших частинах житла 1, що зму-шує відмовитися від такого пояснення. Належ-ність ями до інтер'єру житла 1 залишається під питанням, не виключено, що це пізніший об'єкт, який перерізав житло.

Обидві житлові споруди близьких розмірів (4,1 х 3,95 м та 4,18 х 3,95 м відповідно), про-те житло 2 відрізняється відсутністю стовпових ямок по центру вздовж коротких сторін котло-вану (рис. 2: 2). Найбільші розбіжності спостерігаємо в конструкції печей. Напівзруйнова- на яром та розкопом Р. С. Орлова піч з житла 1 зафіксована в 1972 р. лише на рівні овального поду з розвалом глиняних «конусів» (вальків). Розрізом зафіксовано, що черінь мала 5 про-шарків підмазки, використовуючись тривалий час (рис. 3: 4). Глинобитна піч з житла 2 (рис. 3: 1--3; 4: 1, 2) значно складнішої конструкції: двокамерна в плані, перекрита жаровнею. Ре-штки перекриття залишилися in situ на пер-шій камері та у проваленому вигляді в другій камері. У звіті О. В. Сухобоков (1973, с. 7) за-значав: «Початкове враження було таким, що її можна було прийняти за прототип пізніших гончарних печей з «козлом» у центральній час-тині та периферійними продухами». На одному з фото справді видно принаймні один круглий продух у перегородці (рис. 4: 2). Піч такої конс-трукції можна було використовувати для обпа- лу малих партій посуду, копчення риби, м'яса, сушки грибів тощо.

У будь-якому випадку, мова йде про атипову опалювальну споруду, що поєднувала побутові і виробничі функції. Влас-не горни на Ходосівському поселенні дослідила В. О. Петрашенко на ділянці північніше, і вони суттєво відрізняються за конструкцією (Петра-шенко 1997, с. 14).

Залишки дерев'яних конструкцій у житлі 2 переважно обгорілі (за виключенням тліну під ПдЗх стінкою) -- споруда явно згоріла. У жит-лі 1 картина протилежна -- тлін простежено на дні стовпових ямок під південно-західною та південно-східною стінками, проте частина пла-хи під південно-східною стінкою все ж обвугле-на, можливо, внаслідок розкладання вогнища в уже закинутому котловані житла. У госпо-дарських ямах дію вогню на стінках і попіл з вугликами простежено лише в ямі 9 (рис. 7: 8), на дні якої знайдено тесло-мотичку -- ще одне свідчення екстраординарності події. Ями 1--З, 6--10 (рис. 7: 1--5, 8--10) розташовуються лініями у системі прямокутника зі сторонами, паралельними осям стін житла 1 (рис. 2: 1), найімовірніше, окреслючи межі садиби. Не-прямою ілюстрацію даного припущення є два фрагменти мископодібного горщика (рис. 8: 1), один з яких знайдений у заповненні ями 1, а інший -- у кв. И / 20, поруч з ямою 8; можливо, частиною одного гончарного горщика є також два фрагменти з верхніх шарів заповнення ям 1 та 10 (рис. 8: 2, 3). За межами реконс-труйованого прямокутника опинилася яма 9, пов'язана за часом загибелі з житлом 2. Окре-мою групою розташовані ями 4, 5, 11 (рис. 7: 6, 7), їх належність до комплексу садиб жител 1 чи 2 не встановлена.

Стратиграфічна послідовність знахідок із шарів і об'єктів загалом корелюються з гли-биною. З часом завершення функціонування печі в житлі 2 (перший будівельний горизонт) пов'язані знахідки з передпічної ями та дна житла 2: неповний розвал ліпного горщика (рис. 5: 18), кістяна проколка (рис. 9: 12) та дві скляні намистини (рис. 10: 3, 5). Наступне за часом заповнення котловану житло 2, колек-ція з якого складається з фрагментів ліпних горщиків (рис. 5: 8, 13, 15--17) та сковорідки (рис. 5: 15), гончарних посудин з лощенням і декором (рис. 5: 7, 10, 11) або без них (рис. 5: 9), фрагмента грубого гончарного горщика з деко-ром врізними лініями і насічками по вінчику (рис. 5: 12). За виключенням ранньогончарного фрагмента, решта посудин належать до харак-терних форм волинцевської культури.

Другий будівельний горизонт та час припи-нення функціонування печі житла 1 познача-ють знахідки двох розвалів ліпних горщиків з дна житла поруч з піччю. Обидва горщики були досить кустарно реконструйовані гіпсуванням, внаслідок чого мають асиметричну форму (рис. 6: 11, 13, 14), на сьогодні догіпсовка одно-го пошкоджена (рис. 6: 14).

Менший горщик з насічками на вінцях після реставрації нагадує незграбну дитячу спробу ліплення; при реконструкції ж за «лекальними» діаметрами дна та вінець його пропорції трошки інакші (рис. 6: 12). Ціла серія маленьких посудин походить з поселення Луг І, у т. ч. схожих форм (Березовец 1963, рис. 19: 1, 4, 7). За наявними фрагмента-ми точна висота і профіль більшого горщика не реконструються, переважна його частина нині -- це догіпсовка; ускладнене навіть виз-начення товщини стінок (рис. 6: 15). З запов-нення котловану житла 2 профілюючих частин посуду відібрано до колекції небагато -- фраг-менти денець ліпного посуду (рис. 6: 8, 10); ві-нець ліпного посуду без декору (рис. 6: 4, 7, 9) та фрагмент з декором глибокими пальцевими защипами (рис. 6: 3); фрагмент грубої гончар-ної посудини з врізним хвилястим і лінійним декором та насічками по вінчику (рис. 6: 5).

Кістяна проколка (рис. 9: 11), біконічне пряс-лице (рис. 9: 8) і мозаїчна намистина (рис. 10: 1), за щоденником, знайдені у «передпічній ямі» житла 1, проте такого заглиблення немає на плані житла; на польовому плані ці знахід-ки просто позначені на північний захід від печі. Залізна трапецієподібна пряжка (рис. 9: 5), за польовою документацією, знайдена у за-хідній стовповій ямці житла 1, а фрагмент сріб-ної бляшки (рис. 10: 16) -- у середній стовповій ямці південної стінки житла 1. Ні у щоденнику, ні на плані немає згадок про бронзову сереж-ку (рис. 10: 18), місце знахідки якої («поблизу краю ями на підлозі житла») вказано лише у публікації разом з неточними даними про місця знахідок ряду інших предметів (Сухобо-ков 1977, с. 56). Можливо, сережка походила з відвалу фінального етапу вибірки заповнення житла 1 і була знайдена вже після завершен-ня щоденника під час повторного приїзду для взяття археомагнітних проб з печі житла 2.

Знахідки з культурного шару над заповнен-ням житла 2 представлені дрібними уламками волинцевських ліпних посудин (рис. 5: 1--6), а серед уламків з квадратів над житлом 1 (рис. 6: 1, 2, 6) один з горщиків належить до характер- них роменських форм з косими вдавленнями по вінчику (рис. 6: 1). Зауважимо, що на кв. И / 15--17 мав приходитися розкоп VII 1970 р. Р. С. Орлова; частина знахідок з об'єктів і шару увійшла в його публікацію (Орлов 19726, рис. 6: 3). За щоденником О. В. Сухобокова, над пічкою житла 1 (тобто в засипці розкопу Р. С. Орлова у перевідкладеному стані) знайдені залізний ніж (рис. 9: 1) та уламок глиняного прясельця (рис. 9: 10). Також у кв. И--К / 16--17 відзначе-но «завал кісток» -- найвірогідніше, скинуті на дно розкопу VII кістки з культурного шару та заповнення об'єктів.

Кер амічний матеріал з ям у колекції пр едстав - лений для ями 1 (рис. 2: 1, 2) та ями 10 (рис. 8:

3— 6) у вигляді фрагментів ліпного (рис. 8: 1,

4— 6) й гончарного (рис. 8: 2, 3) посуду волин- цевської культури. З ями 2 походять бронзова і срібна поясні бляшки (рис. 10: 15, 17); з ями 3 -- половинка глиняного прясельця (рис. 9: 6); з ями 6 -- уламок залізного інструмента (рис. 9: 3); з ями 7 -- обламаний бронзовий бубонець (рис. 10: 19); з ями 9 -- залізне тесло-мотичка (рис. 9: 2); з ями 10 -- уламок кістяної прокол-ки (рис. 9: 13). Яма 6 примітна також великою кількістю кісток тварин у заповненні; в ямі 8 не було слов'янської кераміки, однак присутні за-лізний шлак та шматки залізистого піщаника, що виключає її раннє датування.

АРХЕОЛОГІЧНА ДАТА КОМПЛЕКСІВ

За металевими прикрасами салтівського культурного кола ями 2 та 7 об'єднуються з житлом 1, підверджуючи їх належність до од-ного будівельного горизонту. Найвужчу дату має поясна бляшка з ями 2 (рис. 10: 15), форми, характерної для поясних деталей горизонту II салтівської КІС (Комар 1999, табл. 4; Комар 2011, рис. 13), хоча схематизований (зглад-жений) декор зустрічається і в комплексах го-ризонту III. Стиль декору бляшки з житла 1 (рис. 10: 16) (з серцеподібною формою листя чи бутонів) початково відносився нами до часу го-ризонту III (Комар 1999, табл. 4). Т. І. Макарова і С. 0. Плетньова за матеріалами Дмитрівсь- кого могильника, навпаки, об'єднали його в одну групу з поясними деталями горизонту II (Макарова, Плетнёва 2002, рис. 1: 4, 6, 25). Н. О. Фонякова поділила художні особливості оформлення поясних деталей такого стилю більш дрібно, вважаючи, що він займає само-стійне хронологічне місце в межах двох етапів між домінуючими стилями горизонтів II та III (стадії 2--3 етапу І і етап II) (Фонякова 1986, рис. 4; 2010, рис. 25).

Питання заслуговує окре-мого детального розгляду, однак відзначимо, частина яких мали бути збруйними (Саханев 1914, табл. IV: 3, 4; Плетнёва 1989, рис. 56; Власкин, Ильюков 1990, рис. 6: 8; Аксёнов, Ми-хеев 2006, рис. 53: 16). У датованих комплек-сах Подніпров'я і Північного Причорномор'я пряжки таких пропорцій не відомі раніше від ранньосалтівського часу. Ранішу дату (VII-- VIII ст.) допускає пряжка з культурного шару Ходосівського поселення (рис. 10: 21), розміри якої краще відповідають призначенню як пояс-ної (пор.: Комар 2006, рис. 47: 11, 12, 14).

Сережка з житла 1 (рис. 10: 18) є литою імі-тацією салтівських з рухомою підвіскою, прикрашеною двома намистинами і металевою зрізаноконічною трубочкою між ними. Сам прототип у різних варіантах побутував щонай-менше з початку VIII ст., однак литі версії не траплялися у достовірно ранньосалтівському контексті. У могильнику Старий Салтів вони присутні вже у катакомбах горизонтів I/II і II (Аксёнов 1999, рис. 4: 34, 40), а у Дмитрівсько- му могильнику знайдені в катакомбах горизон-ту II і пізніших (Плетнёва 1989, рис. 57: 5). До кола специфічно аланських прикрас належить половина браслета з потовщенням на кінцях у вигляді «зміїних голівок» (рис. 10: 25) з житла 4/1985 (Петрашенко 1997, рис. 4: 5), пізні де-ривати яких використовувалися ще на етапах салтівських горизонтів І--II (Каминский 1984, рис. 7: 10, 11; Савченко 1986, рис. 6: 17). Не раніше від горизонту І/ІІ з'являються гудзики чи бубонці з масивним литим вушком (рис. 10: 19), представлені також у скарбі з Битицького городища (Сухобоков, Вознесенская, Приймак 1989, рис. 5: 2, 3). Перстень з культурного шару Ходосівки (рис. 10: 20) (Готун та ін. 2014, рис. 1:

1) належить до типу, що побутував у салтівсь- кого населення з горизонту II (Плетнёва 1989, рис. 61: 2). Аналогічні литі сережки, персні і бубонці салтівських типів використовувалися і пізніше роменським населенням Лівобережжя, як про це свідчать комплекси прикрас Івахни- ківського скарбу та скарбів і шару з Новотроїць- кого городища (Ляпушкин 1958, рис. 58: 2; табл. ХСІ; ХСІІ: 5; Комар 2017b, рис. 3: 6--9).

Іншим прикладом салтівського впливу є на-бір намистин з Ходосівського поселення. Цилін-дрична мозаїчна намистина з житла 1, декоро-вана «вічоками» з вписаними хрестами (рис. 10: 1) -- рідкісний варіант, схожі намистини у одиничних екземплярах відомі у Дмитрівсь- кому та Верхньосалтівському могильниках у контексті IX ст. (Плетнёва 1989, рис. 65: 52; Ковалевская 2000, МЕР 275, 276; с. 81). Поши- реніші салтівські типи мозаїчних намистин у Ходосівці походять зі споруди 4/1988 (Пет- рашенко 1989, рис. 28: 6) і культурного шару (Петрашенко, Виногродская, Тригубова 1990, рис. 20: 15) (рис. 10: 2, 7). Асиметричні блакит-ні підпризматичні або підкубічні намистини з напівпрозорого скла, утворені нарізкою тяну- тої трубочки і притисканням сторін щипцями, окрім житла 2/1972 (рис. 10: 5), представлені в Ходосівці в житлі 2/1969 (рис. 10: 6), жит-лі 12/1989 (рис. 10: 9), ямі 29/1988 (рис. 10: 10) та культурному шарі (рис. 10: 14). Цей тип ви-користовувався у VII--IX ст., досягаючи най-більшої концентрації у комплексах Криму і Північного Кавказу в VIII ст. (Ковалевская 2000, МЕР 116; с. 20--21). Близький ареал по-ширення та побутування також у сферичних та сфероїдних намистин з блакитного скла (Ко-валевская 2000, МЕР 94; с. 8--9) -- продукції тієї ж «майстерні», представленої у Ходосів-ці знахідками з житла 8/1988 та культурного шару (рис. 10: 11--13).

Лише одна багаточастинна намистина зі срібною прокладкою в Ходосівці походить з об'єкта -- ж. 2/1972; вона виготовлена з зеле-нуватого скла (рис. 10: 3) і відповідає МЕР 145 за В. Б. Ковалевською, тоді як намистина з покриттям жовтим склом з культурного шару поселення (рис. 10: 4) відповідає МЕР 144 (Ко-валевская 2000, МЕр 144; 145, с. 36--37). Ще одна намистина з культурного шару (рис. 10: 8) має верхній шар скла блакитного кольору; такі намистини зустрічаються в ярусах І та II Старої Ладоги (бл. 750--780 рр. ) (Львова 1970, с. 66), в салтівських похованнях Маяцького селища горизонту II (Мастыкова 1991, с. 175). І хоча загальні рамки побутування намиста зі срібною прокладкою набагато ширші, все ж основний період їх поширення припадає на VIII--IX ст. У волинцевському скарбі з Битиць- кого городища авторами публікації згадуються намистини з «золоченою прокладкою» (Сухобо- ков, Вознесенская, Приймак 1989, с. 102; рис. 5: 16), однак, за візуальним оглядом, намистини з металевими прокладками з нього належать до типу зі срібною прокладкою і прозорим вер-хнім шаром скла.

Тесло-мотичку з ями 9/1972 (рис. 9: 2) теж можна було б віднести до салтівських впли- вивів, враховуючи надзвичайну поширеність цього типу універсального знаряддя у сал-тівських похованнях і ритуальних комплек-сах (Плетнёва 1989, рис. 46; Аксёнов, Михеев, 2006, рис. 19: 6; 41: 10; 57: 9; 65: 9; 72: 9; 81: 6), проте його присутність у складі Глодоського комплексу (Сміленко 1965, рис. 19: 8) вказує на побутування типу в Подніпров'ї принайм-ні з кінця VII -- початку VIII ст. Найближча ж аналогія інструменту з ями 6/1972 (рис. 9: 3) походить з ранньороменського Новотроїцького городища (Ляпушкин 1958, рис. 11: 14).

Салтівські предмети горизонту II притаман-ні фінальному битицькому горизонту волин- цевської культури (див.: Комар 2012b, с. 146-- 148). З власне волинцєвських прикрас до ознак даного горизонту в Ходосівці належать скроне-ве кільце з житла 2/1985 та фрагмент бронзової паяної сережки з ями 29/1988 (рис. 10: 23, 24), територіально найближча аналогія якій відома у вигляді срібної сережки з житла 31 Обухова (Абашина 2004, рис. 8: 1). Дещо ширші часові рамки (фотовизький і битицький горизонти) у фрагмента плоского браслета з розширеними кінцями з житла 2/1969 (рис. 10: 26). Фрагмент такого ж браслета малого діаметра походить з житла 1/1985, або ж мова йде про половинку конструктивно схожого платівчатого персня з завернутими кінцями, цілий екземпляр якого знайдено в культурному шарі Ходосівки-Коза- ків яр (рис. 10: 28).

Дві найраніші знахідки з поселення -- ула-мок литої імітації сережки типу Харівського скарбу (рис. 10: 22) та фрагмент пальчатої фі-були (Готун та ін. 2014, рис. 1: 2, 3) -- походять з культурного шару північно-східної окраїни поселення, де стаціонарні розкопки не про-водилися. Між предметами, у свою чергу, є значний хронологічний розрив, оскільки мар-кери горизонту «антських» скарбів другої гру-пи у вигляді литої сережки (Готун та ін. 2007, рис. XXVI) присутні наразі лише на сусідньому поселенні Ходосівка-Діброва, де також вияв-лені об'єкти волинцевської культури.

Неподалік від розкопів 1987--1989 рр. В. О. Петрашенко в орному шарі знайдено аб- басидський дирхем (Готун та ін. 2014, рис. 1: 4). Арабські монети поки що ні разу не зустріча-лися у волинцєвських об'єктах, що є головним аргументом датування кінця волинцевської культури раніше від початку надходження дирхемів у слов'янський ареал Лівобережжя Дніпра (бл. 812--815 рр. ) (детальніше див.: Комар 20і7а, с. 61--71; 20і7в, с. 35--42). Хо- досівський дирхем або є першою знахідкою з шару волинцевського поселення, або ж свід-чить про функціонування поселення пізніше від основної частини волинцєвських пам'яток у IX ст.

В. О. Петрашенко вважала, що на рубежі VIII--IX ст. у Ходосівці припиняється вироб-ництво гончарного волинцевського посуду і його місце займає ранньогончарний посуд типу Луки-Райковецької (Петрашенко 1992, с. 88). Це припущення дало підставу Л. П. Михайлині (2007, с. 7) зарахувати всю пам'ятку до райко- вецької культури. Кількість ранньогончарних фрагментів у ходосівських комплексах дуже мала, і вони помітно різняться за тістом, обпа- лом, орнаментацію (рис. 5: 12; 6: 5; 8: 9, 12--15). Профільні фрагменти одиничні і жоден з них не дає уявлення про повну форму посудин. Най-більше схожий на райковецькі фрагмент гончар-ного вінчика з культурного шару (рис. 8: 9), втім, подібний ранньогончарний посуд відомий у не-великому відсотку й у Волинцевому (Петрашен-ко 1992, рис. 8: 9; 15: 13; 20: 2; 21: 15). У випадку з фрагментом з житла 1/1972 (рис. 6: 5) зрозумі-ло, що мова йде про імітацію волинцевського горщика з вертикальними вінцями. Уламки ще одного ранньогончарного горщика волинцевсь- кої форми, але з зовсім іншого тіста («ліпного» складу і обпалу) походять з житла 2/1969 (Ор-лов 1972, рис. 6: 7) у комплексі з високоякісни-ми лощеними гончарними волинцевськими посудинами. Повна форма крупного гончарного волинцевського горщика нетипово грубого виго-товлення виявлена в печі житла 6/1970 (Орлов 19726, рис. 6: 8). Локальне виробництво таких гончарних імітацій насправді продовжувало-ся до горизонту Новотроїцького городища (Ля- пушкин 1958, рис. 25: 8). Окрему групу станов-лять сірі гончарні фрагменти з житла 2/1972 та культурного шару Ходосівки (рис. 5: 12; 7: 13), що змушують згадати імітацію салтівського кухонного горщика з волинцевського житла в Стовп'ягах (Савчук 1983, рис. 2: 1; Комар 2012, рис. 2: 5). Єдина справді «діагностична» ліпна форма горщика типу Луки-Райковецької се-ред досліджених за всі роки об'єктів поселення Ходосівка-Козаків яр походить з житла 6 /1970 (Орлов 19726, рис. 5: 5), але у комплексі з харак-терними волинцевськими формами. Типовий роменський декор у вигляді «гусенички» пред-ставлений в Ходосівці також не лише на ліпно-му (яма 32/1988, яма 46/1989, піч 7/1989), але й на волинцевському гончарному посуді (рис. 8: 7, 8; Петрашенко 1992, рис. 19: 5), у т. ч. в поєднан-ні (яма 32/1988), тому питання про пізні гори-зонти культури Луки-Райковецької чи роменсь- кої культури на поселенні на даний момент не може вирішуватися позитивно.

Відповідно до щоденникових записів О. В. Сухобокова, на підлозі житла 1/1972 та в заповненні ями в межах житла виявлені фраг-менти виключно ліпного посуду. Окрім згада-ного вище ранньогончарного фрагмента, немає гончарних і в колекції з шарів заповнення жит-ла та з квадратів над ним. Житло 6/1985 з фраг-ментом ранньогончарної стінки у заповненні перекривалося стратиграфічно житлом 2/1985 лише з ліпним посудом у складі комплексу (Петрашенко 1997, рис. 5). За індивідуальними знахідками житло 1/1972 та житло 2/1985 мали б відповідати заключному битицькому горизон-ту волинцевської культури, однак на момент загибелі Битицького городища на останньому спостерігався широкий вжиток гончарного по-суду. У випадку з житлами 1 та 2/1972 еволю-ційний підхід не спрацьовує не лише з керамі-кою, але й з опалювальними спорудами, адже піч стратиграфічно пізнішого об'єкта конструк-тивно набагато примітивніша за ранішу.

Доводиться констатувати, що з запропоно-ваних принципів хронологізації об'єктів Хо- досівського поселення найоб'єктивнішим є визначення дат предметів салтівського кола, які можуть бути прив'язаними до забезпече-ної монетними знахідками хронологічної сітки салтівської КІС. Такі походять в основному з об'єктів другого будівельного горизонту сади-би з розкопу 1/1972 (житло 1, ями 2, 7) і пов-ністю відповідають салтівському горизонту II (Комар 1999, с. 129--133). Нижня абсолютна дата горизонту визначається початком І періо-ду надходження дирхемів у Східну Європу, чи, точніше, рубежем стадій А і В за В. С. Кулє- шовим -- 780/790 р. (Кулешов 2011, с. 46--48; 2016, с. 172--173). Після 815/816 р. надходжен-ня дирхемів в ареал салтівської КІС несподіва-но обривається на тривалий час (Комар 2017а, с. 57--73; 2017в, с. 35--40), тому верхня межа горизонту II і його зміна горизонтом III визна-чається лише завдяки прив'язці у часі до змін культури в Криму та степовому Причорномор'ї, пов'язаних з історичними подіями -- пересе-ленням давніх мадяр (бл. 836 р. ) та утворен-ням феми Херсона (841 р. ) (див.: Виноградов, Комар 2005, с. 47; Комар 2оі1, с. 21--69). Час побутування предметів горизонту II, таким чи-ном, обмежується періодом 790--835 (±10) рр. і цей же період визначає «широку» археологічну дату для житла 1/1972 Ходосівки.

Дещо звузити діапазон дозволила б гіпотеза про загибель волинцевської культури до рубе-жу (або одразу після нього) початку притоку дирхемів у слов'янський ареал Лівобережжя Дніпра, який наразі визначається скарбами з молодшими монетами 812/813 рр., 811/812 чи 816/817 рр. (Комар 2017с, с. 33--42). Проте Хо- досівка тут випадає з загальної картини. По- перше, на території поселення все ж виявлено затертий аббасидський дирхем, хоч він і не має документованого волинцевського контексту. По-друге, горизонт пожежі, характерний для фіналу волинцєвських поселень, у Ходосівці- Козаків яр, як свідчить житло 2/1972, прихо-диться не на заключний етап його функціону-вання. Ознаки згорілих об'єктів мають також житло 2/1969, житло 5/1985, яма 1/1985, спо-руда 2/1988, споруда 4/1988; житло 9/1988, роз-ташовані у різних частинах поселення. У за-повненні ями 15/1985 виявлено череп людини (Петрашенко 1986, с. 14; рис. 32), однак у горі-лих об'єктах не простежено ні решток загиблих людей, ні скарбів, ні масових розвалів посуду, тож подія не мала для мешканців катастрофіч-ного характеру, і функціонування поселення було відновлене після пожежі.

Житла 2/1969 і 2/1972 зближує наявність у заповненні фрагментів сіролощеного волин- цевського гончарного посуду та підпризматич- них намистин з блакитного скла. За набором намистин та фрагментом ранньогончарного горщика, що імітує салтівський кухонний по-суд, житло 2/1972 р. не раніше від часу появи салтівського населення у басейні Сіверського Дінця (terminus post quem за історичними подія-ми -- після 737 р., археологічний -- близько 740 р. ), такий же орієнтир дає платівчатий браслет з житла 2/1969 (рис. 10: 26), який за часом безумовно пізніший від горизонту Харів- ки і належить до фотовизького чи битицького горизонтів волинцевської культури (див.: Ко-мар 2010, с. 188--191; Комар, Стрельник 2011, с. 159--162; Комар 20126, с. 144--148). Проте якщо нижня межа упевнена, то щодо верхньої межі часу пожежі і формування заповнення горілих об'єктів, безпосередньо матеріали з цих об'єктів не дозволяють звузити дату. Показовий інший момент -- в них немає чітких маркерів битицького горизонту, а всі предмети цього часу в Ходосівці-Козаків яр походять лише з негорілих об'єктів. Тож за формальними при-нципами групування комплексів розглянуті ходосівські об'єкти зі слідами пожежі мають пе-редувати битицькому горизонту.

Отже, у якості археологічної дати жител 1 та 2 1972 р. ми можемо запропонувати два діапа-зони: 790--835 рр. для житла 1 і 740--790 рр. для житла 2.

АРХЕОМАГНІТНІ ДАНІ

Згідно з польовим щоденником О. В. Сухобо- кова, з черені «печі 1» (житло 1) Г. Ф. Загнієм 18 липня 1972 р. взято 5 зразків для археомаг- нітного аналізу, а «піч № 2» (житло 2) зачище-на до рівня черені й залишена до наступно-го приїзду Г. Ф. Загнія, що стався вже після завершення робіт. Стан печі перед взяттям проб відображений на фото (рис. 3: 3). До звіту О. М. Русакова та Г. Ф. Загнія проби увійшли під номерами 144 та 145 з підписами «піч 2» та «ж. 2, піч» відповідно (Русаков, Загний 1977). Оскільки номери об'єктів присвоював Г. Ф. За- гній у хронологічному порядку відбору, немає сумніву, що № 144 відповідає «печі 1» з жит-ла 1. У звіті 1977 р. для об'єктів 144 та 145 на-ведені дані вимірів схилення і нахилення від-повідно для 12 та 17 зразків (табл. 1), проте до зведеного каталогу археомагнітних датувань під редакцією С. П. Бурлацької (Бурлацкая 1986, с. 46, 53) Г. Ф. Загній надав дещо змінені дані, отримані для 9 та 16 зразків відповідно, з долученням даних вимірів напруженості маг-нітного поля (табл. 1). Зменшення числа зраз-ків у пізнішій версії свідчить про проведення додаткової процедури верифікації даних шля-хом виключення крайніх значень. У цій роботі перевіримо обидва варіанти з метою визначен-ня ефективності верифікації та залучення тре-тього параметра (напруженості).

Хронологічна інтерпретація даних за допо-могою Matlab tool for archaeomagnetic dating та моделей ARCH3K.1, SHA.DIF.14K, CALS3K.3 подано в табл. 2; з метою виключення зайвих діапазонів введено обмеження 600--900 рр. н. е. Для версії даних 1977 р. діапазон отримано за двома параметрами схилення і нахи-лення, на яких базувалися хронологічні оцінки археологічних об'єктів Г. Ф. Загнія та О. М. Русакова. Версія даних з публікації 1986 р. дає можливість оцінки хронологічної позиції об'єктів за трьома параметрами, включаючи напруженість. Порівняння результатів аналі-зу даних 1977 та 1986 рр. демонструє незначне скорочення після верифікації загального часо-вого діапазону для печі з житла 1 (0,8 %) і по-мітніше для житла 2 (7,4 %); серйозніші зміни спостерігаються у середньому календарному віці об'єктів, омолоджених у пізнішій версії да-них в середньому на 13,6 та 50 років відповід-но, зі значно кращим показником узгодження з археологічними датами (середня похибка на 39,2 і 61,2 % нижча відповідно). Фактично, для житла 2 лише версія даних 1986 р. дає часові діапазони, що повністю включають в себе рам-ки археологічної дати.

З трьох моделей найширші часові проміж-ки для об'єктів дає CALS3K.3: і нижня, і вер-хня межа діапазону 95 % вірогідності для обох об'єктів виходять за межі діапазону археоло-гічної дати, особливо це стосується нижньої межі (табл. 2). За механічного усереднення віку об'єктів найбільшу похибку порівняно з археологічною датою також демонструє мо-дель CALS3K.3, найменшу -- SHA.DIF.14K, як і заявлялося розробниками програмного до-датку. Результати ARCH3K.1 та SHA.DIF.14K близькі, але не іденичні, що проявляється при індивідуальному аналізі графіків за кожним з параметрів. Так, частотні графіки схилення, нахилення і напруженості поля для житла 1 в моделі ARCH3K.1 утворюють характерні піки на позначках 800 і 850 рр. (рис. 11: 1), що свід-чить про найбільш часті дати зразків з такими показниками 800 ± 50, 850 ± 50 рр., тоді як гра-фік схилення в SHA.DIF.14K утворює пік зраз-ками з датами 825 ± 25, нахилення -- 800 ± 50 та 900 ± 50, і напруженості -- 800 ± 50 та 850 ± 50 рр. (рис. 12: 1). Для житла 2 в обох моделях виявляються визначальними піки зразків з датами 725 ± 25 та 750 ± 25 рр. (рис. 11: 2; 12: 2). Matlab tool for archaeomagnetic dating доз-воляє обрахунок часових діапазонів зразків з точністю 65 % вірогідності, проте саме через особливість запису «широких» археологічних дат з бази археомагнітних дат реалізація цієї можливості для об'єктів з Ходосівки не дає жодної переваги. За винятком о 65 % моделі SHA.DIF.14K для житла 1 (версія даних 1986 р.), у інших випадках при звуженні ут-ворюється розходження з археологічним дату-ванням шляхом відтинання верхньої частини можливого діапазону, що в нашому конкретно-му випадку загалом допустимо, але при цьому зберігається малоправдоподібна рання части-на діапазону, яка не відповідає terminus post quem археологічної дати (табл. 2).

Археологічна дата обох об'єктів з Ходосівки вужча за археомагнітну, і в усіх моделях при-ходиться на другу половину діапазону, отри-маного археомагнітним методом датування. Чи є це локальною особливістю застосування глобальних моделей до зразків з України, за-кономірністю іншого походження чи взагалі випадковістю, звичайно, потрібно з'ясовувати на набагато ширшій вибірці. На жаль, з жодно-го з аналізованих об'єктів не було взято зразків для радіокарбонного аналізу для порівняння з археомагнітними даними.

Непряму можливість такого порівняння дає лише зразок з горілого об'єкту, розкопа-ного в 1972 р. Л. М. Рутковською (помилково трактованого як «поховання»). Калібруван-ня дати 1270 ± 35 ВР (Телегин, Соботович, Ковалюх 1978, с. 60) за допомогою програми OxCal v4.3.2, версія бази даних 2017 р. (Bronk Ramsey 2017) дає діапазон 662--779 рр. н. е. (з вірогідністю 86,8 %), який є дуже близьким до діапазону археомагнітної дати, визначеної для житла 2/і972 моделлю ARCH3K.1 (677-- 784 рр.), що включає серію зразків з археоло-гічних пам'яток, паралельно датованих мето-дом радіокарбонного аналізу. Ще більша роль останнього у моделі CALS3K.3, де абсолютні прив'язки донних відкладень традиційно кон-тролюються саме аналізом зразків на вміст ізотопів ¹⁴С. З трьох моделей для житла 2/1972 лише CALS3K.3 дала картину розриву повного діапазону 622--745 [...] 770--814 рр., подібного до радіокарбонної дати горілої споруди з розко-пок Л. М. Рутковської: 662--778 [...] 791--828 [...] 839--864 рр.

Terminus post quem археологічної дати горі-лих споруд Ходосівського поселення у запов-ненні фрагментів гончарного волинцевського посуду -- близько 740 р. Він відтинає другу половину діапазону калібровочного графіка радіокарбонної дати -- 740--779 рр. Епізод по-жежі на поселенні й час припинення функ-ціонування житла 2/1972 визначає, за тим же принципом, друга половина діапазонів архео-магнітних дат: ~740--784 рр. (ARCH3K.1) або ~740--802 рр. (SHA.DIF.14K). Обидва варіанти археомагнітної дати житла 2/1972 р. і каліб-рована радіокарбонна дата горілої споруди з розкопок Л. М. Рутковської загалом узгоджу-ються з сучасним археологічним датуванням об'єктів.

За результатами можемо констатувати, що застосування Matlab tool for archaeomagnetic dating та моделей ARCH3K.1, SHA.DIF.14K і CALS3K.3 для аналізу археомагнітних даних жител 1 та 2 1972 р. волинцевського поселення Ходосівка-Козаків яр продемонструвало цілком прийнятне узгодження діапазону 95 % віро-гідності археомагнітних дат з археологічними датами та каліброваними радіокарбонними. В даному випадку позитивно проявило себе ви-користання даних по схиленню і нахиленню у версії з виключенням екстремальних значень, а також залучення третього параметра -- на-пруженості магнітного поля. Зважаючи на сут-тєву помилку абсолютної дати житла 2/1972 у відносній шкалі Г. Ф. Загнія та О. М. Руса-кова (VI ст.), усі базовані на ній хронологічні археомагнітні визначення для археологічних об'єктів VI--VIII ст. мають бути переглянути-ми, особливо ключові дати, покладені в основу періодизацій археологічних культур, датуван-ня артефактів й археологічних колекцій.

ЛІТЕРАТУРА

Абашина, Н. С. 2004. Ранньослов'янські житла на поселенні Обухів II. В: Козак, Д. Н. (ред.). Археоло-гія давніх слов'ян. Київ: Корвін прес, с. 277-299.

Аксёнов, В. С. 1999. Старосалтовский катакомб-ный могильник. Vita Antiqua, 2, с. 137-149.

Аксенов, В. С., Михеев, В. К. 2006. Население Ха-зарского каганата в памятниках истории и куль-туры. Сухогомольшанский могильник VIII--X вв. Киев; Харьков. Хазарский альманах, 5.

Баран, В. Д. 1988. Пражская культура Поднест- ровья (по материалам поселений у с. Рашков). Киев: Наукова думка.

Баран, В. Д. (ред.). 1990. Славяне Юго-Восточ-ной Европы в предгосударственный период. Киев: Наукова думка.

Баран, В. Д. 1998. Давні слов'яни. Київ: Альтер-нативи.

Баран, Я. В. 2004. Слов'янська община. Київ; Чер-нівці: Зелена Буковина.

Бахмутов, В. Г. 2006. Палеовековые геомагнит-ные вариации. Киев: Наукова думка.

Березовец, Д. Т. 1963. Поселение уличей на р. Тясьмин. Материалы и исследования по археоло-гии СССР, 108, с. 146-208.

Бурлацкая, С. П. (ред.). 1986. Археомагнитные определения элементов геомагнитного поля. Миро-вые данные. Материалы Мирового центра данных. Москва: ВИНИТИ.

Вакуленко, Л. В., Приходнюк, О. М. 1984. Сла-вянские поселения 1 тыс н. э. у с. Сокол на Среднем Днестре. Київ: Наукова думка.

Виноградов, А. Ю., Комар, А. В. 2005. Институт тудуна и хазары в Юго-Западном Крыму VIII -- на-чала IX в. в контексте новых данных эпиграфики. Сугдейский сборник, II, с. 38-56.

Винокур, И. С., Приходнюк, О. М. 1974. Ран-неславянское поселение на р. Смотрич. В: Третья-ков, П. Н. (ред.). Раннесредневековые восточносла-вянские древности. Ленинград: Наука, с. 227-241.

Власкин, М. В., Ильюков, Л. С. 1990. Раннесред-невековые курганы с ровиками в междуречье Сала и Маныча. Советская археология, 1, с. 137-153.

Гавритухин, И. О. 2005. Комплексы пражской культуры с датирующими вещами. В: Kaczanowski, Р., Parczewski, М. (ed.). Archeologia o poczqtkach Slowian. Krakow: Ksi^garnia Akademicka, с. 401-461.