Археозоологічні матеріали Шестовицького могильника в колекціях інституту археології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археозоологічні матеріали Шестовицького могильника в колекціях інституту археології

Н.В. Хамайко

У статті здійснюється огляд та короткий аналіз археозоологічних матеріалів з досліджень Шестовицького могильника, що зберігаються в Інс-титуті археології НАН України.

Ключові слова: Давня Русь, Шестовиця, мо-гильник, археозоологічні матеріали, предмети з кістки, остеологічні рештки, видовий склад, сліди штучного впливу, вікова структура, анатомічний спектр.

Шестовиця -- широко відома археологічна пам'ятка складної структури. Два городища різних хронологічних етапів з прилеглими не- укріпленими посадами на надзаплавній терасі, а також синхронне неукріплене поселення в за-плаві Десни в результаті тривалих археологіч-них розкопок дали доволі об'ємний і показовий матеріал для досліджень історії та археології Давньої Русі. Однак набагато більше відома ця пам'ятка завдяки матеріалам розкопок мо-гильників, що супроводжували поселення.

Могильник Шестовиці складається з двох ок-ремих частин -- заплавної та терасової з трьома групами насипів у кожній (Хамайко 2004). За-галом тут досліджено 165 курганів, переважна частина яких належить до періоду розквіту по-селення, середини X -- початку XI ст., -- часу, коли поховальний обряд трансформувався і ви-являв найбільшу різноманітність, як конструк-тивно, так і за складом супутнього інвентарю. Тут присутні кремації на стороні в урнах чи без них, кремації на місці, інгумації у великих ямах з супутнім інвентарем, найяскравіші -- багаті камерні поховання, часто парні та / або в суп-роводі коня, нарешті, без- чи малоінвентарні поховання в простих могилах християнського обряду, усі ці ознаки демонструють присутність на пам'ятці поліетнічного складу населення і відбивають розмаїття та зміни його релігійних пріоритетів.

Історія формування колекції. Через три-валий час розкопок і значну кількість дослідни-ків із різних наукових установ, задіяних у них, знахідки з Шестовицького археологічного ком-плексу опинились у кількох місцях. Переважна більшість матеріалів зберігається в Інституті археології НАН України (Київ) та Чернігівсь-кому історичному музеї ім. В. В. Тарновського. Київська частина включає колекції, що похо-дять з розкопок Я. В. Станкевич 1946 р. (1962) та Д. І. Бліфельда 1948, 1956--1958 рр. (1977), а також розвідок О. О. Попка 1947 р. (1971, с. 133--134) та І. І. Ляпушкіна 1947 р. (1952, с. 298). Археозоологічні матеріали присутні у колекції № 37 Наукових фондів та експозиції Археологічного музею Інституту археології, сформованої з матеріалів стаціонарних розко-пок пам'ятки.

Частину знахідок з поховань представлено остеологічними рештками та археологічни-ми артефактами, виготовленими з тваринної кістки. Отримані науковими археологічними розкопками, із зафіксованим супутнім контек-стом, такі знахідки є важливою складовою ко-лекції, яка може надати цінну інформацію про пам'ятку, не відображену в інших типах дже-рел.

Усього за польовою документацією та пуб-лікаціями відомо 50 могил з такими знахідка-ми. Остеологічні рештки та предмети з кістки визначалися здебільшого авторами розкопок або ж ситуативно консультаціями з фаховими зоологами, і тільки матеріал з розкопок 1940-- 1950-х рр. був опрацьований фахово, переваж-но В. І. Бібіковою, співробітницею Інституту зоології ім. І. Шмальгаузена АН УРСР. Утім, ніякого звіту за цими дослідженнями, ані на-укової публікації не збереглося, а вся доступна інформація про остеологічні матеріали похо-дить з рукопису та публікації Д. І. Бліфельда (1963; 1977). Усього було визначено кістки з 35 поховань Шєстовицького могильника, од-нак, тут йдеться виключно про анатомічні ре-штки тварин, але не артефакти з кістки. До того ж, Д. І. Бліфельд зазначав, що частина таких знахідок уже на момент роботи з колек-цією В. І. Бібікової була відсутня (Бліфельд 1977, с. 23). Визначений нею матеріал також не весь потрапив до фондової колекції, особ-ливо слабко порівняно з даними публікації та рукопису представлена частина остеологічних решток без слідів обробки -- залишки їжі та жертовних тварин, саме та частина, що була оброблена В. І. Бібіковою. Відтак, інформація про рештки тварин з шестовицьких поховань, уміщена в працях Д. І. Бліфельда, є унікаль-ною. Повніше збереглися готові вироби з тва-ринної кістки -- речі особистого ужитку, які на-лежать до категорії археологічних артефактів і отримали більшу увагу науковців, і які, проте, не опрацьовувалися фаховим зоологом. Відтак, основна мета цієї публікації -- встановити ар- хеозоологічний потенціал збереженої частини колекції.

Загальна характеристика. Нині в колек-ції наявні архєозоологічні знахідки з 28 поховань і три депаспортизовані кістки. Усі вони належать до категорії «ритуально використа-них», оскільки походять з могил, і поділяються на кілька категорій:

1) жертовні тварини, які супроводжують похованого -- зазвичай це скелети тварин, покладених у поховання. У публікації Д. І. Блі-фельда є інформація про випадки знаходжен-ня кістяків коня та собаки (чи принаймні, їхніх частин), що виявлені у цілому ряді поховань (Бліфельд 1977, с. 24--25), однак, до колекції вони не потрапили. Є лише відносно повно збе-режений кістяк кота свійського з кургану 69 (польовий № 47 (52), розкопки 1957 р.) (рис. 1);

2) рештки тризни та їжі, покладеної в мо-гилу, належать до категорії кухонних решток, про що свідчить набір кісток з м'ясних частин туш (ребра, хребці, лопатка, таз, плече, пере-дпліччя, гомілка), а також подрібненість кіс-ток, і наявність в деяких випадках порізів чи зарубок, залишених на них під час оброблення туші;

3) особисті речі небіжчиків, виготовлені з тваринної кістки -- речі повсякденного вжитку (гребінці, швайки (інший усталений термін -- кочедики), гольник, обойма, руків'я та футляр шила), амулети та предмети для гри (гральні бабки) (рис. З--7).

За ступенем обробки вони коливаються від кісток без будь-якого впливу або зі слідами мінімального втручання до складних ремісни-чих виробів. Загалом вибірка нараховує 454 кістки і фрагменти тваринного пох дження.

археозоологічний могильник поховання кістка

Збереженість матеріалу переважно гарна, в серед-ньому 4 бали за 5-бальною шкалою (Антипи-на 2004), однак подрібнення кісток вплинуло на можливість їх визначення. Усі не визна- чені до виду фрагменти належали ссавцям і становили 23,9 % від загальної кількості кіс-ток ссавців та 16 % від усіх кісток, наявних у колекції

Застосована методика. Видовий склад тварин визначено шляхом порівняння кіст-кових решток з екземплярами сучасних і суб- фосильних видів з порівняльної остеологічної колекції Національного науково-природничо-го музею НАН України, а також Зоологічного музею Київського національного університету імені Т. Шевченка. Розміри кісток вимірюва-лися штангенциркулем з точністю до 1,0 мм за методикою фон Дріш (Driesch 1976). Статис-тичну обробку виконано у програмі PAST.

Номери курганів подано з подвійною нуме-рацією -- за каталогом у публікації Д. І. Блі- фельда (1977, с. 114--189) та у дужках -- за звітною документацією, оскільки колекційний опис Наукових фондів створено на її основі.

Видовий склад. Усього зареєстровано пред-ставників 11 видів ссавців, що належать до трьох рядів: ряд Парнокопитні (Artiodactyla) -- родина Бикові (Bovidae), родина Оленеві (Cervidae), родина Свиневі (Suidae); ряд Непар- нокопитні -- родина Коневі (Equidae); ряд Хижі (Carnivora) -- родина Ведмедеві (Ursidae), родина Псові (Canidae) та родина Котові (Felidae), а також надряд Гризуни (Rodentia) (табл. 1).

Кістки свійських ссавців становлять 68,3 % від усіх визначених до виду кісток ссавців. При цьому, якщо був очевидний збіг (розмір, стан збереженості, вікові характеристики), вира-ховувалась кількість особин. Так, наприклад, кістки скелету кота враховані як одна особина. Можна припускати, що їхній процент був би більшим за умови повного видового визначен-ня археозоологічних решток, оскільки не всі з них присутні в колекції.

З диких ссавців виявлено кісткові залиш-ки оленя благородного (Cervus elafus) (рис. 4: 1--12; 5: 1, 2; 6: 1--6; 7: 2, 4--6; 8: 2), ведмедя бурого (Ursus arctos) (рис. 5: 4) і бобра (Castor fiber) (рис. 7: 3). У матеріалі з кургану 107 (за звітом -- курган 1 (86), розкопки 1956 р.) ви-явлено 4 кістки великого гризуна, які також належали одній особині (рис. 3). Рештки оленя благородного представлено тільки роговими виробами, необроблені кістки або роги серед знахідок з поховань відсутні.

Зі свійської худоби в колекції є кістки бика (Bos taurus L.), коня (Equus caballus L.), свині (Sus scrofa domesticus L.), вівці (Ovisaries L.) та кози (Саргаhircus L.). Оскільки кістки вівці й кози дуже близькі морфологічно, у разі, коли матеріал дуже фрагментований або на кістках відсутні діагнос-тичні ознаки, їх віднесено до категорії «дрібна ро-гата худоба» (ДРХ). Оскільки остеологічна колек-ція представлена не кухонними, а ритуальними залишками, не доцільно розраховувати співвідно-шення видів, присутніх у раціоні. Однак видова характеристика тварин цілком зіставна з архео- зоологічними рештками синхронних поселень.

Серед знахідок з кургану 69 (47 (52) за по-льовою нумерацією, розкопки 1957 р.) було ви-явлено майже повний скелет кота свійського (Felis silvestris catus L.) (рис. 1), а в кургані 21 (за польовою нумерацією 22 (121), розкопки 1956 р.) -- фрагмент нижньої щелепи собаки свійського (Canis lupus familiaris L.) (рис. 2). Морфометричні дані примушують навіть при-пускати, що щелепа могла належати вовку (Canis lupus L.) або ж якомусь варіанту помісі вовка і собаки, але це питання потребує по-дальшого дослідження.

Найбільше видове різноманіття зареєстрова-но в матеріалах з двох поховань: кургані 21 (польовий № 22 (121), розкопки 1956 р.) та похован-ні 1 з кургану 61 (польовий № 52 (51), 1956 р.). У кургані 21 наявні рештки п'яти видів тва-рин -- свійських бика, коня та собаки, а також ведмедя бурого (амулет) та оленя благородного (кістяний гребінь з накладками) (рис. 3: 2, 4). У похованні 1 кургану 61 -- коня свійського, ДРХ, курки свійської та бобра (амулет) (рис. 7: 3). У похованні 4 з кургану 61 (польовий № 52 (51), розкопки 1957 р.) наявні чотири види тварин -- бика свійського, невизначеної до виду крупної тварини, перлівниці товстостінної (рис. 9), а також вироби з рогу оленя (швайка-кочедик, гребінь, футляр та руків'я шила) (рис. 7: 4--6). Рештки трьох видів присутні в кургані 69 (поль-овий № 47 (52), розкопки 1957 р.) -- бика і кота свійських (рис. 1) та фрагменти обгорілих кісток зі складу кремації, видову приналежність яких не визначено. По два види присутні в шести по-хованнях, решта 19 комплексів містила по одно-му виду (табл. 1).

Свійські види використано переважно як ритуальну їжу та поховальні жертви, виняток становлять лише таранні і невелика трубчаста кістка дрібної рогатої худоби, перші з яких слу-гували гральними бабками, а друга -- основа для гольника. Крім того, в кількох курганах були присутні кістки курки свійської (Gallus gallus domesticus) і шкаралупа пташиних (оче-видно, курячих) яєць. Натомість кісткова тка-нина диких тварин широко застосована, як сировина для виробів ужиткового призначен-ня -- гребінців, швайок (кочедиків), руків'я та футляру для шила. Ще два випадки зафіксува-ли наявність необроблених видів дикої фауни. В одному випадку це були фрагменти стулки перлівниці товстостінної (Unio crassus) і ще в одному -- довгі кістки гризуна (Rodentia).

Сліди зовнішнього впливу на кістки про-стежуються у випадках ремісничої обробки кіс-ток, оброблення туш тварин, призначених для їжі, слідів дії вогню та погризів іншими твари-нами. Всього в матеріалі виявлено 87 кісток, що містять сліди зовнішнього впливу.

Частина кісток зовсім не мають ніяких слідів обробки і представлені скелетами (різної пов-ноти і ступеню збереженості) -- це рештки жертовних тварин, супутників небіжчика. Необроблені, але часто фрагментовані, кістки, що представляють лише частину скелета тварини, належать до харчових залишків -- тризни або заупокійної їжі, покладеної у поховання разом з небіжчиком. Це кістки з мінімальними сліда-ми впливу (сліди рубання чи різання) або зовс-ім без них. Дуже незначні сліди обробки або повна їх відсутність простежена і на гральних бабках, виготовлених з астрагалів дрібних ко-питних (рис. 7: 1; 8: 1). Деякі з них позначені прорізаними (чи прошкрябаними) лініями, деякі містять просвердлений отвір. Такі самі мінімальні сліди обробки присутні і на амуле-тах (рис. 5: 4; 7: 3), де наявні лише отвори для підвішування. Дещо складнішій обробці був підданий гольник з трубчастої кістки невеликої тварини (рис. 5: 3). І, нарешті, найскладніші за ступенем обробки (розпарювання, пиляння, рі-зання, шліфування, фігурне різьблення, орна-ментування, монтаж тощо) речі -- це гребінці з обкладками та футляри до них (рис. 4: 2, 4, 7, 8, 11; 5: 1; 6: 1; 7: 4; 8: 2), швайки-кочеди- ки (рис. 4: 1, 3, 6; 7: 5), руків'я та футляр шила (рис. 7: 6), а також ряд фрагментованих пред-метів зі складною обробкою та декоруванням (рис. 4: 9--12; 6: 2--6).

Походження частини кісток тварин з крема-ційних поховань обумовлює наявність в колек-ції певної кількості археозоологічних решток зі слідами впливу високих температур. Ймовір-но, це є наслідком кремації померлих разом з супровідним інвентарем, куди частково потра-пили також жертовні тварини, супутня їжа або особисті речі небіжчика. Сліди вогню виявлено лише у 57 випадках, що становить 12,6 % від загальної кількості кісток і 64 % від кісток зі слідами штучного впливу (табл. 2).

Колір обгорілої кістки дає змогу визначити температу-ру, за якої вона обпеклася (Bredley 2005, р. 43, table 5).

Переважна кількість обгорілих кісток досить сильно кальциновані (рис. 10: 1), відповідно температура, що вплинула на них, в даному випадку була близько 800 °С. Зазвичай таку температуру дає закрите вогнище (зокрема піч), однак подібну температуру може давати й дуже велике багаття, що виглядає логічніше у цьому випадку.

Деякі кістки містять сліди погризів собаками (рис. 10: 2). Як правило, такі відмітки марку-ють кухонні рештки, однак у даному випадку, можливо, йдеться про залишки тризни.

Виявлені патології. Наявність патологій у тварин дає інформацію, про хвороби, травми і прижиттєве їх використання. У дослідженому матеріалі знайдена кістка ДРХ з патологічни-ми розростаннями, які є наслідком запально-го процесу, в даному випадку, швидше за все, в результаті травми (рис. 7: lb). Крім того, на емалі зуба коня є пошкодження, які, ймовірно, з'явилися в результаті вживання певних типів кормів.

Вікова структура. В результаті досліджен-ня виявлено, що серед кісток, для яких мож-ливо коректне визначення віку, зустрічаються залишки як дорослих, так і молодих особин (табл. 3).

Вік тварин визначено за ступенем прорізування зубів і ступенем збільшення епіфізів. Усі особини оленя благородного від-несені за замовчуванням до дорослих особин, оскільки рештки цього виду зустрічаються тільки у вигляді виробів. При цьому, розмір ро-гів, які служили матеріалом для них, повинен бути досить великим, відповідно самі особини були дорослими або субадультними (що менш ймовірно). Решта тварин, кістки яких вико-ристано для подальшої обробки, також дорослі. Дорослих свійських тварин використовували і для приготування поміщеної в могили у якості напутньої їжі або тризни. Кістки ж молодих особин належали виключно свійським твари-нам, використаним для тризни.

Найбільш точну інформацію про час смерті тварини дає прорізування зубів. На жаль, в даному випадку через брак такої інформації, визначити вік тварин з точністю до місяців не вдалося.

Анатомічний спектр. Проаналізовано кіль-кість різних елементів скелетів ссавців з Шестовицького могильника (табл. 4).

Найчастіше в матеріалах з даної археологічної пам'ятки зус-трічаються фрагменти рогів оленя, але тільки у вигляді виробів. Для коректного обчислення представлених фрагментів слід враховувати, що у деяких випадках вони могли належати одній особині. Тож, якщо кілька кісток вияв-ляють морфологічну і вікову подібність, вони відповідно рахуються, як одна особина. Напри-клад, 21 фрагмент ребер належав 4 особинам, при цьому майже повний скелет кота домаш-нього враховувався як одна особина.

Велика кількість таранних кісток ДРХ, включаючи козу, -- результат використання цих кісток як гральних, які до того ж, несуть ритуальну функцію і були спеціально покла-дені в поховання у якості особистих речей не-біжчика. Від хижаків виявлені нижня щелепа та ікло. Ікло, а також таранна кістка бобра, у спеціальній літературі класифікуються як амулети з апотропейною символікою (Тяни- на 2010--2011). Таким чином, в досліджено-му матеріалі простежуються певні переваги у використанні окремих частин тварин стосовно їхнього призначення. Частина кісток, імовірно, є залишками тризни або їжі, покладеної небіж-чику в поховання, але будь-які анатомічні упо-добання не простежуються, окрім того, що для приготування використовували м'ясні частини туш. Жертовні тварини -- супутники небіж-чика представлені в колекції непропорційним спектром. Якщо для кота свійського -- це май-же повний скелет, то кінь і собака представлені виключно зубами та фрагментом щелепи від-повідно. Для амулетів використано ікло вед-медя та таранну кістку бобра, для гральних бабок -- астрагали ДРХ, а для решти речей особистого вжитку покійників -- переважно роги оленя та лише в одному випадку трубчасту кістку ДРХ. Втім, кількість матеріалу та повнота його збереження не є достатньою для виявлення коректних співвідношень.

Кістки птахів і яєчна шкаралупа нале-жать одному виду -- курці свійській (Galluss domestica). Рештки молодої свійської курки, також, як і яєчної шкаралупи даного виду, може свідчити на користь наявності на даній пам'ятці птахівництва.

Уламки мушлі молюска належать до виду перлівниці товстостінної (Unio crassus). Пер-лівниця товстостінна мешкає в дрібних річках, віддає перевагу водоймам з швидкою течією на гравійному і кам'янистому ґрунті, але може жити і в водоймах зі спокійнішим рухом води і піщаним ґрунтом. Відповідно, мушля перлів-ниці з кургану 78 (за звітом -- курган 56 (63), 1958 р.) могла бути підібрана поблизу, біля Де-сни та принесена на поселення до поховання, або принесена спеціально для використання у поховальному ритуалі.

Використання яєць в похованні виглядає як цілеспрямована ритуальна дія, а наявність стулки перлівниці товстостінної дозволяє лише припустити таку можливість, оскільки є оди-ничним випадком і вимагає подальшого дослід-ження цього питання. Таким же нез'ясованим моментом поки що є і наявність у похованні кіс-ток гризуна. Можливо, подальше дослідження і вияснення виду особини дасть змогу пояснити його присутність тут.

Таким чином, слід констатувати, що на сьо-годні в колекції збереглося 454 кістки (або їх фрагментів) від мінімум 61 особини. В даному випадку 302 кістки належить ссавцям, 44 -- пта-хам. У колекції присутні 103 фрагменти яєчної шкаралупи (мінімальна кількість -- 2 яйця) і 5 фрагментів стулки перлівниці товстостінної (1 особина). Через значну фрагментацію 23,9 % кісток ссавців не було визначено до виду.

Рештки тваринного походження можна роз-ділити на дві групи. Першу (і значну) частину знахідок складають вироби з кістки, в даному випадку з рогів оленя благородного, а також в одному разі -- трубчастої кістки ДРХ. Це особисті речі небіжчика. До тієї ж групи нале-жать і кістки, які використовувалися в якості амулетів (ікло ведмедя і таранна кістка бобра), а також, гральні бабки (таранні кістки ДРХ). Другу групу складають кістки тварин, вико-ристаних для тризни, або в якості супровідної їжі для померлого (частини туш великої та дрібної рогатої худоби і свиней). Третю -- тва-рини, які виступали в ролі поховальної жерт-ви, що супроводжувала господаря в інший світ (кінь, кіт, собака).

Відкритим залишається питання відносно кісток, що містилися в насипу або навіть в де-рні, який покривав курган. Можна було б при-пустити, що це також свідчення обрядових дій як то поминання чи тризна, однак присутність тут різночасових знахідок -- від доби бронзи до сучасності, і навіть окремих фрагментів синх-ронної похованню кераміки, більше тяжіє до ознак культурного шару. Однак, за можливості проведення абсолютного датування ця пробле-ма могла б бути вирішена.

Вибірка з поховань неповна, до того ж, аналі-зований матеріал належить тільки частині мо-гильника, однак незначний видовий спектр диких видів і їх відсутність серед харчових за-лишків може свідчити про неістотне значення полювання у харчуванні місцевого населення. Принаймні, це однозначно стосується приго-тування їжі для поховальних ритуалів. Речі ж особистого ужитку, навпаки, виготовлено пере-важно з рогу оленя, що вказує на все ще високу потребу тогочасного суспільства у сировині з представників дикої фауни. Виняток станов-лять амулети з кісток бобра та ведмедя. У да-ному випадку -- це таранна кістка та ікло від-повідно, тож походити вони могли виключно з упольованих тварин. Розподіл видів тварин за типом їх використання відображає стабільну картину присутності цих видів в життєдіяль-ності давньоруського населення. Очевидно, що полювання мало місце в тогочасному суспільс-тві, про це свідчать і археозоологічні матеріали (хоча і доволі рідкісні) давньоруських пам'яток, і письмові згадки. Однак, воно не відігравало ключової ролі у забезпеченні продуктами хар-чування. Тому, коли хтось із членів общини помирав, для здійснення ритуалу поховання не треба було спеціально йти на полювання, щоб добути дичину, призначену для тризни чи напутньої їжі небіжчику. Для цього слугували свійські тварини, завжди наявні в сільському господарстві і доступні для забою в будь-який час.

З огляду на екологічні уподобання видів, можна зробити попередні реконструкції ланд-шафту в зазначену історичну добу. Так, олень благородний живе в доволі розмаїтому ареалі від широколистяних лісів до напівпустель, на-дає перевагу широколистяним лісам. Але ціл-ком імовірно припустити, що роги оленя похо-дили не від місцевих тварин, а потрапили на поселення уже як готові вироби. Бурий ведмідь також за можливості мешкає в досить густих лісах, часто з буреломами, але може жити і на більш відкритих ділянках, в лісостепу. Бобер пристосований до напівводного способу життя, обирає спокійні водойми, поблизу яких є зарос-ті дерево-чагарникової рослинності з м'яких листяних порід, а також велика кількість вод-ної та прибережної трав'янистої рослинності, складової їх раціону. Для таких видів домаш-ніх тварин як ВРХ, кінь і вівця необхідні до-сить великі відкриті простори для пасовищ.

В історичні часи бурий ведмідь був звичай-ним звіром на всій території Європи. Олені та ведмеді досі інколи реєструються на території поліського Лівобережжя, особливо в північній його частині, до якої і належить Шестовиця. Бо-бер також доволі розповсюджена тварина в цій зоні. А кінь, ВРХ і ДРХ є традиційними свійсь-кими тваринами як для сьогодення, так і для історичного періоду, зокрема, середньовіччя.

Висновки.

1. Основна частина археозоологічних ма-теріалів некрополя Шестовиці являє собою кістки з «ритуальних комплексів», а отже, на-лежить до елементів поховальної обрядності комплексу.

2. Рештки тваринного походження можна розділити на три групи: особисті речі покійни-ка (включаючи вироби з кістки, амулети і пред-мети для гри), харчові залишки (тризна і суп-ровідна їжа небіжчика) та жертовні тварини.

3. У дослідженому матеріалі простежуються певні переваги у використанні окремих частин тварин стосовно їхнього призначення.

4. Видовий склад нараховує 11 видів ссавців (бик свійський, кінь свійський, свиня свійська, вівця свійська і коза свійська, собака свійський, кіт свійський, а також олень благородний, вед-мідь бурий, бобер і гризун). З птахів знайдені залишки курки свійської (у тому числі молодої особини), а також фрагменти яєчної шкаралу-пи. Крім того, виявлено одного молюска -- пер-лівницю товстостінну.

5. Найбільше видове різноманіття наявне в матеріалі з кургану 21 (польовий № 22 (121), розкопки 1956 р.) і похованнях 1 та 4 курга-ну 61 (польовий № 52 (51), розкопки 1957 р.).

6. Домашні види склали 68,3 % від визначе-них залишків ссавців. Птахи представлені тіль-ки куркою домашньою. Харчові залишки пов-ністю складалися з домашніх тварин. Жертовні тварини також були домашніми. Наявність ди-ких видів ссавців виключно серед готових ви-робів і амулетів вказує на те, що полювання не відігравало значної ролі у забезпеченні харчу-вання даного поселення. Роги оленя чи лося, основна сировина для виготовлення виробів з кістки, могли не зніматися з упольованої тва-рини, а збиратися під час сезонного скидання рогів.

7. У матеріалі з могильника повністю відсут-ні залишки риб.

8. Молюск міг потрапити до складу похо-вального інвентарю як випадково, разом з культурним шаром могильника, так і міг бути покладений у могилу спеціально, з символіч-ним значенням. Так само невизначеною є на-явність у похованні кісток гризуна.

9. Можна припустити, що в досліджуваний період навколо поселення і могильника були мішані ліси, з переважно широколистяними по-родами дерев, досить густі й придатні для про-живання оленів чи ведмедів. Бобри маркують наявність стариць, ставків та озер, а також дере- во-чагарникової рослинності з м'яких листяних порід та великої кількості водної та прибереж-ної трав'янистої рослинності. Потребу великої рогатої худоби та коней в пасовищах, ймовірно, задовольняв випас на відкритих ділянках тера-си та в заплаві Десни, на заливних луках. Там же поповнювали і запас сіна на зиму.

Подяки. Автори висловлюють подяку О. П. Журавльову, Л. В. Горобцю, П. Є. Голь- діну, Д. Ортону, Л. В. Поповій та М. Кублію за допомогу у визначенні матеріалів.

ЛІТЕРАТУРА

Антипина, Е. Е. 2003. Археозоологические ис-следования: задачи, потенциальные возможности и реальные результаты. В: Антипина, Е. Е., Черных, Е. Н. Новейшие археозоологические исследования в России. Москва: Языки славянской культуры, с. 7-34.

Бліфельд, Д. I. 1963. Шестовицький могильник. НА ІАНАНУ, ф. 12, № 505.

Бліфельд, Д. I. 1977. Давньоруські пам'ятки Шестовиці. Київ: Наукова думка.

Ляпушкін, І. І. 1952. Дослідження Дніпровської лівобережної експедиції 1947--1948 рр. Археологіч-ні пам'ятки УРСР, III, с. 285-306.

Попко, О. О. 1971. Слов'янські археологічні пам'ятки у нижній течії Десни. Середні віки на Ук-раїні, 1, с. 129-140.

Ситий, Ю. М. 2006. До питання про місцезнаход-ження курганів та курганних груп в ур. Коровель в с. Шестовиця. В: Толочко, П. П., Коваленко, В. П. (ред.). Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ--Х ст. Матеріали міжнародного польового археологічно-го семінару (Чернігів, Шестовиця, 20--23 липня 2006 р.). Чернігів: Сіверянська думка, с. 173-186.

Станкевич, Я. В. 1962. Шестовицкое поселение и могильник по материалам раскопок 1946 г. Крат-кие сообщения института археологии, 87: Славя-но-русские древности, с. 6-30.

Тянина, Е. А. 2010--2011. Амулеты средневеково-го Новгорода из зубов и костей животных. Археоло-гические вести, 17, с. 159-168.

Хамайко, Н. В. 2004. Дуалізм поселенської струк-тури Шєстовицького комплексу. В: Моця, О. П., Звіздецький, Б. А. (ред.). Стародавній Іскоростень і слов'янські гради VIII--Х ст. Київ: Корвін-пресс, с. 295-302.

Bradley, R. 2005. The Moon and the Bonfire. An investigation of three stone circles in northeast Scotland. Edinburgh: Society of Antiquaries of Scotland.

Driesh, A. von den. 1976. A guide to the measurement of animal bones from archaeological sites. Harvard University, Peabody Museum of Archaeology and Ethnology. Peabody Museum Bulletin, I.

Размещено на Allbest.ru