Скіфські поховання з вуздою з Дніпровського Припоріжжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 904.5(477.63/.65)”6383”

СКІФСЬКІ ПОХОВАННЯ З ВУЗДОЮ З ДНІПРОВСЬКОГО ПРИПОРІЖЖЯ

О. Д. Могилов

Вже чверть тисячоліття продовжуються дослідження скіфських пам'яток, початок яким поклали розкопки Мельгуновського кургану у 1763 р. За цей час накопичена величезна джерельна база. У Степовій Скіфії основу її складають матеріали поховань. Левова їх доля -- матеріали IV ст. до н. е. Останнім часом суттєво зросла й база комплексів ранньоскіфського та середньоскіфського періодів. значна їх частина пов'язана з роботами радянських експедицій кінця 1960-х -- 1980-х рр. Окремі -- досліджені вже в часи української незалежності. На цьому колоритному фоні залишились малопомітними деякі матеріали з міжвоєнних досліджень в Степовому Подніпров'ї. В цій роботі хотілося б звернути увагу на окремі з цих поховань, що містили одну зі знакових для скіфської культури категорію матеріальної культури -- кінську вузду.

Кінець -- 1920-х -- початок 1930-х рр. в УРСР ознаменувались величезним будівництвом Дніпровської гідроелектростанції та низки інших підприємств, розташованих сьогодні в м. Запоріжжя. В зону затоплення попадала значна частина археологічних пам'яток. Для їх виявлення й дослідження була сформована новобудовна археологічна експедиція. В звітній документації вона називається то Науково-археологічною, то Історико-археоло- гічно. експедицією по дослідженню території

Дніпрельстану. Інколи -- Дніпрельстанівсь- кою експедицією. Очолював її академік Д. Я. Яворницький. Основні дослідження були проведені в 1927--1933 рр., хоча відомо, що окремі її учасники продовжили тут роботи й у 1933 р. Досліджено було велику кількість пам'яток різних епох, починаючи з доби каменю, завершуючи новим часом (Яворницький 1927--1929; 1930; 1931; 1932; Курінний 1990, с. 100--103). Серед них -- й старожитності скіфського часу. На жаль, лише частину з них було опубліковано (Рудинський 1929; Добровольський 1929; Смолічев 1929). Комплексам із могильників скіфського часу з робіт міжвоєнних років й присвячено цю роботу.

Одна з таких пам'яток, знаходилась біля Гадючої балки на правому березі Дніпра. Сьогодні значна частина цієї території затоплена Дніпровським водосховищем, більшість площі, що залишилась, займає північ Дніпровського району м. Запоріжжя. В дореволюційний час найближчим населеним пунктом була колонія Кронсвейд (Новицький 1991, с. 23). В літературі некрополь іноді пов'язується з с. Привільне (Черненко и др. 1986, с. 49), що розташоване на півночі. В звітній польовій археологічній документації пам'ятка найчастіше прив'язана до Гадючої балки. З цією колоритною назвою подається некрополь і в даній роботі. До цих пір пам'ятка була відома широкому колу спеціалістів лише за загальними згадками (Доб- ровольський 1952, с. 86; Черненко и др. 1986, с. 49). Між тим, вона заслуговує на детальну увагу фахівців, оскільки являє собою рідкий для Степової Скіфії «змішаний» могильник, що включав як курганні насипи, так й поховання без них. Останні чисельно домінували й виділялись на поверхні тільки каменями закладу.

Залишається сподіватись, що в майбутньому, незважаючи на пережите воєнне лихоліття, фахівцям все ж вдасться виявити знахідки з цього некрополю (чи принаймні їх частину) в музейних фондах. Це дозволило б найбільш повно охарактеризувати могильник. Поки що ж доводиться користуватись звітними документами, що супроводжуються ілюстративним матеріалом лише частково. за ними, поховання некрополя були розташовані в околицях Гадючої балки декількома групами (рис. 1). Перша з яких була локалізувала на мисі при впадінні Гадючої балки до Дніпра. При цьому, в ній одне скупчення могил (1--6, 8, 9) займало другу та третю надрічкові тераси. Інше (комплекси 7, 10--13) -- розташоване вище на правому схилі балки Окрім цього, у звіті є згадка могили 14, що залишилась не дослідженою й не була нанесена на план (Сап'ян 1928, с. 16).. Друга група (могильник) локалізувалась на миску, що утворюється при впадінні до балки з правого боку яру (всього тут нанесено на план 9 комплексів). У верхів'ях яру зафіксовано й третій могильник, де згадуються вже кургани (могили 1--15). Втім єдиний насип, розкопаний тут Ф. М. Сап'яном, насипано в епоху бронзи, а ніяких інших даних про наявність тут поховань скіфського часу наразі немає. Схоже, що могильник продовжувався і на лівому березі балки. Тут, за 200 м від її впадіння в Дніпро, Т. Т. Киранівим розкопано могилу, що отримала № 3. Вірогідно, вона була не єдиною: О. В. Добровольський на лівому березі гирла Гадючої балки згадує «окремі простягнуті поховання під камінними закладками» біля яких знайдено бронзові наконечники стріл (Добровольський 1952, с. 86) Але детальніша інформація про них не відома.

Перші відомості про пам'ятку відносяться ще до кінця XIX ст. Так, Я. П. Новицький приводить відомості місцевого жителя Ф. Горянця, записані 10 серпня 1886 р, де той згадував біля колонії Кронсвейд невеличкі могилки, обкладені камінням. Ще малим, після сильних дощу чи вітру, йому доводилось підбирати тут «мідні наконечники». Далі Я. П. Новицький додає, вже від себе, що згадані поховання розкидані на піщаному схилі Дніпра, а деякі з них розміщувались попарно (Новицький 1991, с. 23, 24).

Є дані, що до археологічних досліджень могильника низка комплексів (6, 12, 13 першого могильника, та 9 -- другого) були розкопані аматорами. Окрім цього, комплекс 7 першого некрополя зруйновано зсувом ґрунту, а могили 8 і 14 залишились не дослідженими (Сап'ян 1928, с. 16, 23).

Основні роботи на некрополі проводились у 1928 р. Ф. М. Сап'ян розкопав могили 1--3 у першому некрополі, 1--4 у другому, а також курган 3 в могильнику 3, однак поховання під останнім насипом відносились до доби бронзи (Сап'ян 1928). В. А. Грінченко дослідив гробницю 9 в групі I (Грінченко 1928 с. 7; 1928a, с. 37--41). П. А. Козар -- комплекси 10 і 11 могильника I та 5--8 некрополя II (Козар 1928). Т. Т. Киранів -- могилу 3 на лівому березі Гадючої балки (Киранів 1928). Л. Є. Кістя- ківський проводив роботи на захороненнях 4 і 5 групи I. На жаль, звіт останнього дослідника виявити не вдалося. В звітній документації Т. Т. Кираніва зберігся тільки список підписів до фотографій (чи його частина?). З них можна зрозуміти, що в могилі 4 кам'яна закладка мала 3 шари каменю, отже -- могла являти собою невеликий насип. Під нею виявлено ромбоподібну кам'яну споруду, всередині якої було розчищено рештки скелетів. Гробницю 5 перекривав заклад з одного шару брил, під яким зафіксовано пляму (вірогідно -- могильну -- О. М.), теж заповнену каменями. Час цих споруд не ясний. Курган 9 в цьому ж могильнику, розкопаний В. А. Грінченком, містив 3 поховання. Комплекси «А» і «С», ймовірно, датуються добою бронзи. захоронення «В» було пограбоване. В заповненні, окрім кісток і фрагментів кераміки, трапились крем'яні вироби, зокрема вістря стріл та скребачки, що властиве скоріше епосі бронзи. Втім, тут був й точильний брусок з отвором для підвішування, широко розповсюджений у ранньому залізному віці. Окрім цього, В. А. Грінченко у наступному 1929 р. біля Гадючої балки розкопав могилу за 10, на жаль, не прив'язавши її до одного з могильників (Грінченко 1929, с. 5--11; 1929a, с. 3, 4). Судячи, з ряду крем'яних знарядь та ескізу горщика з цього комплексу, він не пізніший епохи бронзи.

Вивчення звітів, за наявною неповною інформацією, дозволяє з різною ступінню ймовірності припускати належність до скіфського часу 16 захоронень з околиць Гадючої балки (додаток 1) Вірогідно, безкурганних могил скіфської доби було більше. Втім, через пограбованість, загальний опис та відсутність малюнків в звіті атрибу- тувати деякі захоронения важко. Це стосується, наприклад, поховань в згаданих могилах 4 і 5, досліджених Л. Є. Кістяківським.. З них 2 комплекси були під невеликими курганами висотою 0,25 -- 0,3 м та діаметром 5 -- 6,7 м. Решта 14 -- без насипів і виділялись на поверхні виходом каменів викладки Різні дані є про могили 11 першої групи та 7 могильника II. У тексті зазначено, що насипу вони не мали, й виділялись на поверхні тільки виходом каменю. На рисунках -- невеликий насип все ж подано. Сьогодні вже важко пояснити це протиріччя. Можливо перерізи споруди на зображеннях подавались схематично?.

Рис. 2. Інвентар кам'яної вимостки 3 з могильника біля Гадючої Балки

Некрополь скіфського часу виник на місці, де вже ховали небіжчиків в добу бронзи. Для всіх його поховань була обов'язковою кам'яна викладка на поверхні. У всіх встановлених випадках вона була круглою. Звичайно під її центром була одна могила скіфського часу. Тільки в закладці 3 групи I досліджено 2 комплекси Окрім цього, в могилі 3 на лівому березі балки виявлено низку пізніх захоронень.. Тризна у вигляді скупчення битого посуду та кісток простежена в 3 могилах і 1 кургані (25 % комплексів). Небіжчиків ховали в доволі глибоких ямах (середня глибина -- 1,52 м, в під- курганних комплексах цей показник трохи більший -- 1,55 м). У встановлених випадках могили мали овальну у плані форму. Орієнтація поховальних споруд встановлюється у 7 випадках. Переважало широтне розташування (захід--схід): 5 могил (71,4 %). Ще по 1 разу (14,3 %) комплекси витягнуті з північного заходу на південний схід, та з півдня на північ. У всіх достовірно-встановлених випадках (всього їх 3) кістяки лежали прямо, на спині. Орієнтовані вони в сектор захід -- північний захід. Поховання одиночні. Судячи з інвентарю, у вцілілих гробницях, чоловічі поховання помітно переважали над жіночими (7 : 1). Заупокійна їжа трапилась у 4 комплексах (25 %). По одному випадку -- кістки вівці, корови, коня й вівці. Похованих супроводжував достатньо виразний, як для безкурганних комплексів, інвентар. Особливо багато зброї. Вона виявлена у 10 могилах (62,5 %). Зокрема, стріли -- 9 могил (56,2 %), списи і дротики -- 4 комплекси (25 %), меч -- 2 захоронення (12,5 %), захисний пояс -- 1 гробниця (6,2 %). Цікаво, що в некрополі 2, в курганах 1 і 2 стріли були виявлені в підтоках списів, де фіксували древко. А у могилі 3 спис, меч та підтік вбиті в дно поховання.

У Гадючій балці -- один з найвищих показників наявності зброї (62,5 %) як для всіх безкурганних, так і для змішаних курганно-грунтових могильників скіфського часу Північного Причорномор'я. Так, в Світловодську могильнику цей показник становить -- 46,6 %, в Кіч- каських некрополях -- 45 % (за домінування тут підкурганних захоронень -- див. нижче), в Михайлівському -- 33 % (Лагодовская, Сыма- нович 1973), в Миколаївському -- 20 % (Мелюкова 1976), в Прирічному -- 19,4 % (Гаврилов, Колотухин, Колтухов 2002). Такий відсоток може вважатись дуже високим навіть для під- курганних захоронень. Так, за підрахунками В. С. Ольховського, у Степовій Скіфії IV ст. до н. е. зброя трапилась у 50,7 % поховань, в тому числі в Нижньодніпровській групі -- в 52,4 % (Ольховский, 1991 с. 107). Не частим для без- курганних й курганно-грунтових могильників є й покладання вузди, виявлене в могилі 3 першої групи в Гадючій балці. З рідких паралелей можна назвати подібні одиничні випадки в I Благовіщенському могильнику (Бодянський 1977, с. 26, 27), некрополі біля Кічкаської залізничної станції (Смолічев 1931, с. 12--15) та, вірогідно, в Грищенцях (Петренко 1962, с. 148). У рядових підкурганних комплексах IV ст. до н. е. з Нижнього Подніпров'я, що у ввійшли в добірку К. П. Бунятян, такий показник складає всього 1,5 % (Бунятян 1985, с. 46, 47).

Прикраси (буси) відомі з 3 поховань біля Гадючої балки (18,7 %). Посуд знайдений в 7 комплексах (43,8 %). Причому й античний (амфори) й ліпний -- по 4 рази (25 %). Ножі відомі з 2 могил (12,5 %), точильний брусок -- з 1 (6,2 %).

Матеріали могильника показують, що почав він функціонувати принаймні з V ст. до н. е. (південне поховання під закладкою 3 некрополя I). Однак, більшість комплексів, судячи зі згаданих в текстах звітів «тригранчастих» стріл з них, вірогідно, належать вже до IV ст. до н. е.: група II, закладки 4--6, 8; поховання на лівому схилі балки. Цікаво, що на правому мисі Гадючої балки було скіфське поселення (Тєлєгін, Бодянський 1991, с. 30). Вірогідно, саме це населення й залишило згаданий некрополь (додаток 1).

Особливий інтерес серед поховань некрополя становить кам'яний заклад 3 у першій групі, що містив вуздечці предмети (рис. 2). Могила 3 не мала насипу, й виділялась на поверхні виходом чотирьох каменів. Комплекс досліджувався округлим розкопом діаметром 10,2 м. Виявлено кам'яну округлу викладку діаметром 9 м. її периметр складали більші брили, в той час як в центрі накидано менші камені. Потужність цієї викладки -- до 0,85 м. Під її каменями, знайдені фрагменти кісток тварини та 4 кінських зуби. А на глибині 0,6 м в центральній частині -- фрагменти залізних вудил та 2-х дводирчастих паліїв. Вони, вірогідно, були пов'язані з розташованим нижче поховально-поминальним комплексом.

Після зняття цієї вимостки, на ґрунті виявились два окремих скупчення каменя, що маркували собою ями поховальних комплексів. Перший -- центральний заклад видовженої форми, розмірами 2,5 х 1,3 м, був складений з невеликих каменів. Лише в західній його частині лежала велика брила розмірами 0,7 х 1,1 м. Північний заклад, розташований на 0,6 м від центрального, мав помітно менші габарити: 1 х 0,5 м.

В центрі під каменями викладки виявлено пляму прямокутної могили розмірами 2,35 х 1,25 м. Дно, ймовірно, маркував глиняний прошарок на глибині 2,45 м. Тут виявлено частину залізного ножа, в південно-західному куті -- наконечник списа з рештками дерева у втулці, в північно-східній частині ями -- купку бронзових наконечників стріл (38 екземплярів), а поруч -- уламок оленячого рогу. У різних місцях могили зібрано 8 «бронзових малюсіньких листочків». Решток кістяка не простежено.

Під північною викладкою, після зняття каменів, вимальовувалась пляма розмірами 1 х 0,55 м. Заповнення до глибини 0,47 м складав гумус (очевидно -- цим заповненням і маркувалась фактична глибина поховання). Глибше чорнозем чергувався з глиною, а на глибині 3 м йшла скеля. Ніяких решток поховання, чи речових знахідок в комплексі не виявлено.

І північна, і центральна ями складали один поховально-поминальний і хронологічний комплекс, на що вказує перекриття їх однією спільною круглою кам'яною викладкою. У центральній могилі, попри наявність чималої кількості знахідок, кістяка не виявлено. Можливо вона являла собою кенотаф. Схожим символічним могло бути і значення північної могили, де не було ні кісток, ні речей.

Найчисельніші знахідки з комплексу -- бронзові втульчасті наконечники стріл. Із 38 екземплярів на фото звіту є 21 (рис. 2: 1-- 21). Домінують вироби з втулкою, що виступає, та трикутною голівкою, гострі кінці лопатей якої утворюють шипи -- 15 штук (рис. 2: 1-- 15). П'ять предметів належать до схожого типу, однак краї лопатей у них зрізані під прямим чи гострим кутом (рис. 2: 16--20). Одне вістря -- видовжено базисних пропорцій з прихованою втулкою (рис: 2, 21).

від залізних петельчастих вудил збереглась одна ланка (рис. 2: 24). Подібний різновид -- найбільш поширений в скіфський час і має широкі територіальні межі (середина VII -- IV ст. до н. е.). Він з'являється на келермеському етапі, й у ранньоскіфський час побутує разом з бронзовими й залізними стременоподібними та, рідше, залізними двохкільчастими вудилами. В середньоскіфську та пізньоскіфську добу -- це єдиний тип вудил в Скіфії (Могилов 2008, с. 19--22).

Залізні псалії -- дводирчасті, з чотиригранними кінцями та характерним вісімкоподіб- ним розширенням в центрі, що має 2 круглих отвори, призначених для кріплення ременів оголів'я (рис. 2: 22, 23). Між отворами -- звуження, на якому кріпиться зовнішня петля вудил. Розширення навпроти отворів не дають її зісковзнути вверх чи вниз. Один з вказаних предметів -- прямий, з невеликим потовщенням на кінцях. Схожі вироби побутують в се- редньоскіфський та пізньоскіфський часи (друга половина VI -- IV ст. до н. е.) (Могилов 2008, с. 38--39). У іншого -- коротшого псалія, кінець зігнуто. За фото важко сказати, чи спочатку він був прямий, а загнуто його пізніше, чи це різновид Г-подібних дводирчастих паліїв з поволі вигнутим кінцем.

Від списа вціліло лезо (рис. 2: 25), судячи з якого він мав листовидну форму та лінзовид- ний перетин.

Привертає увагу знахідка частини рогу оленя у могилі. У Скіфії такі покладання не часті. Цікаві їх знахідки в Дніпровському Надпоріжжі, у розташованих дещо південніше Кічкаських могильниках: кургани 4 (1927 р.) некрополя IV та 1 (1930 р) біля залізничної станції. Знахідка під насипом 33 згаданого некрополя (Добро- вольський 1929, с. 86--88), вказує, що традиція покладання рогів оленя в могилу в цьому регіоні сягає корінням доби бронзи.

Хронологія комплексу визначається за типами наконечників стріл, що характерні для другої -- четвертої чвертей V ст. до н. е. Наявність серед них вістря витягнутих базисних пропорцій, що характерний для раннього серед- ньоскіфського часу, може вказувати на більш ранній відрізок у рамках вказаної дати: можливо друга -- третья чверті V ст. до н. е. Тип вузди не суперечить такій даті.

Ще одним маловідомим скіфським могильником Надпоріжжя є курганно-безкурганний некрополь на теренах Дніпрозаводбуду в сучасному м. Запоріжжя. На момент розкопок в 1930 р., ця територія розташовувалась в степовій ділянці лівого берега Дніпра на північний схід і північ від с. Вознесенка (рис. 3). Кургани розташовувались на великому мисоподібному виступі. З заходу та північного й південного заходу він омивався водами Дніпра. З півночі обмежувався Кічкаською, а з півдня і південного заходу -- Капустяною балками. Під дослідження потрапляла східна частина могильника, де було розбито майданчик «А» Дніпрозаводбуду. Тут планувалась побудова чотирьох великих заводів: металургійного, хімічного, алюмінієвого та коксового.

Під час попереднього огляду на цій території вдалось нарахувати до 30 насипів. Однак, фактично комплексів виявилось більше за рахунок безкурганних поховань під кам'яними вимостками. Кургани розташовувалися двома групами. Південно-західна група зосереджувалась навколо Довгої Могили. У цій групі на план було нанесено 16 могил. Східна група, що була розташована на підвищені, нараховувала 16 курганів. Розкопки проводили члени Дніпробудівської експедиції М. О. Міллер, В. А. Грінченко, П. І. Смолічев, Г. Г. Мартенс

Л10ГИЛЫШКА. КОЛО СОЛА Вознесенки на Запоріжжі .

достовірності, до скіфського часу можна зарахувати 12 поховань Ь

Рис. 3. План курганів біля Дніпрозаводбуду

Некрополь почав існувати не пізніше V ст. до н. е. До цього часу відноситься впускне поховання в кургані 4. Основне поховання з цього комплексу датується ранішнм часом. Втім його пограбованість дозволяє запропонувати лише широкі хронологічні межі в рамках ран-(Міллер 1930; 1930a; Смолічев 1930; 1930a; Грінченко 1930; 1930a; 1930b; 1930c; Мартенс 1930).

Аналіз звітної документації дав змогу встановити, що могильник існував ще в добу бронзи, причому і в той час поряд з підкурганни- ми, іноді траплялися й ґрунтові захоронення. Продовжували ховати на ньому і в скіфський час.

До V ст. до н. е. можуть належати безкурганні поховання «А» і «Б», здійснені в орієнованих широтно, напіво- вальних ямах, які об'єднанні автором звіту (можливо, через те, що розташовані поруч) в «могилу 36». Судячи з інвентарю, в першому випадку покладено чоловіка а в іншому -- жінку. Небіжчики лежали витягнуто на спині, головою на захід, та супроводжувались заупокійною їжею (кістками вівці) та ножем. А чоловік -- ще окремо й кістками в ліпному горщику. У воїна був набір бронзових втульчастих стріл з трикутними голівками, кінці лопатей яких утворюють шипи, що відноситься до другої -- четвертої чвертей V ст. до н. е. (рис. 4: 1--7). Жінку покладено зі скляним намистом (рис. 4: 8--12) й бронзовим дзеркалом (рис. 4: 13) в берестяному футлярі. Люстерко може датуватись V--IV ст. до н. е. (Кузнецова 2002, с. 120) (додаток 2).

Основна частина поховань, зокрема й тих, де в текстах звітів згадано тригранні («тригранчасті») бронзові стріли, здійснена, вірогідно, вже в IV ст. до. н. е.: насипи 7, 39, 40, кам'яна вимост- ка 4(10).

З 12 скіфських поховань на Дніпрозаводбуді, 8 (66,6 %) -- підкурганні, а 4 (33,3 %) -- безкурганні (додаток 2). У тому числі в 5 випадках -- скіфське поховання центральне та єдине під насипом. Один раз в кургані було 2 могили.

Ще одне поховання -- впускне в курган доби бронзи висотою 2,4 м й за діаметром 35 м. Скіфські кургани нижчі: висота 0,12--1,9 м, діаметр 5,75--24 м. У 2 курганах (40 %) зафіксовано кільцевий рів. Кам'яна викладка трапилась в 6 комплексах (50 %). Для безкурганних могил вона обов'язкова. У тому числі зафіксовано 2 захоронення під окремими закладами, та ще 2 комплекси під спільною викладкою. Серед курганів вона трапилась двічі (25 %). Тризна описана в 3 курганах. Вона являла собою фрагменти кісток тварин, та іноді кераміки у насипі чи рові., могильні споруди представлені ямами: 7 комплексів (70 %) (4 підкурганних, 3 під вимосткою). Вони вирізняються чималою глибиною: в середньому 2,02 м. Під курганами могили глибше -- в середньому -- 2,32 м, в той час як під вимост- ками -- 1,63 м. Переважають ями овальних і напівовальних пропорцій. В одному випадку важко встановити, чи це яма з заплічиками, а чи вона пробита пізнішою ямою. Катакомб виявлено 3 (30 %) (2 підкурганних, 1 під вимост- кою). Вони відносяться до 1, 2, 4 типів, за класифікацією В. С. Ольховського. Завжди вхід до підбою в них прикривав заслон. Два рази -- з каменів, раз -- дерев'яний.

Переважає широтне орієнтування могил (захід--схід) -- 7 споруд (87,5 %), північний за¬хід--південний схід -- 1 комплекс (12,5 %). По¬ложення кістяків встановлюється у 5 випадках. Воно завжди пряме, на спині. Всі небіжчики орієнтовані головою в сектор заходу -- північ¬ного заходу. В тому числі, на захід -- 4 (66,7 %); на північний захід -- 2 (23,3 %). Кожного разу (7 випадків) поховання одиночні. Антрополо¬гічні визначення відсутні. Втім, судячи за ін¬вентарем, число чоловіків і жінок приблизно рівне: 3 на 3 випадки. Цікавим є поховання в кургані 40. Тут, у катакомбі, кістяк з типово жіночим інвентарем (прясла, буси, сережка) супроводжувався і наконечником стріли. Оче-видно, тут поховану скіфську жінку -- воїна.

Заупокійна їжа трапилась у 7 могилах (58,3 %), окрім цього, в комплексі 1 (10) розчи¬щено фрагмент кінської щелепи. Найчастіше з небіжчиком клали кістки коня: 3 випадки (42,7 %) та вівці: 5 могил (57,1 %), у тому чис¬лі 1 раз -- разом з м'ясом корови. В одному випадку кістки тварини лежали у ліпному горщику.

Інвентар краще зберігся в безкурганних могилах. Останні ймовірно привертали менше уваги грабіжників, а у низці випадків могли й зовсім не виділятись на поверхні. Зброя трапилась в 4 могилах, чи їх третині. Найчастіше -- стріли -- 3 комплекси (25 %); спис та панцир були в 1 захороненні (8,3 %). Тільки раз (8,3 %) виявлений і предмет вузди. Прикраси характерні для половини поховань. Як завжди, найбільш чисельні буси: 4 комплекси (41,7 %), в тому числі одного разу вони формували браслети. Сережки трапились в 1 захороненні (8,3 %). Стільки ж раз виявлене дзеркало та золота пластина. Посуд покладений у 5 комплексах (41,7 %). Найчастіше він керамічний: 3 випадки (25 %). В тому числі фрагменти античних амфор в 2 захороненнях (16,7 %), та ліпна в 1 могилі (8,3 %). По разу (8,3 %) виявлено дерев'яний піднос чи кам'яне блюдо. Ніж був у половині могил. Прясла -- в 1 (8,3 %).

Привертає увагу курган 4 на майданчику «А» Дніпрозоводбуду (Смолічев 1930, с. 59, 60). Він мав «великий та високий» насип. Однак, його було знято в ході будівельних робіт ще до розкопок, й точні розміри залишились не відомими. Під час знесення та вивезення ґрунту робітниками, було виявлено впускне поховання. Відзначено наявність людського кістяка та фрагментованого бронзового псалія завдовжки 11 см, завширшки -- до 1 см (рис. 4: 14). У псалія втрачено один кінець, інший прямий -- отже за типом він може належати до прямого, чи Г-подібного типів. Більш точно визначити різновид допомагають деталі. Так, на малюнку, на відламаному кінці предмета видно потоншення у порівнянні з іншим краєм. Це не властиве прямим паліям, для яких характерна симетричність. Натомість, низка виробів, що мають загнутий кінець (часто -- зооморфний) містять згадане потовщення (див. Могилов 2008, рис. 65: 16; 66: 1, 7). Отже, псалій з кургану 4 був, вірогідно, Г-подібним. Це дозволяє уточнити хронологію комплексу, адже подібні вироби використовувались у середньоскіфсь- кий час, найчастіше зустрічаючись у V ст. до н. е. (Могилов 2008, с. 33--34).

Основне поховання цього кургану, вірогідно, теж було споруджене в скіфську добу. Впускне поховання обмежує його час ранньоскіфським та се- редньоскіфським періодами. Комплекс виявився пограбованим. На глибині 0,8 м від рівня сучасної поверхні вдалось виявити пляму могили овальної форми, зорієнтованої з заходу, на схід. Довжина плями 2,8 м, ширина 2,1 м. Глибина 1,7 м. Рештки поховання розтрощені грабіжниками. В заповнені ями в зміщеному стані виявлено рештки людини (ребра, частина хребта, гомілкові та фалангові кістки) та ребро великої тварини (коня?) від заупокійної їжі. Від супровідного інвентарю вціліли лише невеликі уламки заліза та бронзи.

На Дніпрозаводбуді виявлено і низку інших цікавих скіфських поховань. Два з них, на відстані 2 м один від одного, умовно поєднані авторами розкопок в «могилу 36». В обох випадках поховання зафіксовані нижче рівня ґрунту під кам'яним закладом. Небіжчики лежали випростано на спині, головою на захід. захоро- нення «А», судячи з інвентарю, належало чоловікові. Небіжчика супроводжувала жертовна їжа, що лежала праворуч черепа: кістки барана з залізним ножем. Окремо кістки тварини були покладені й у ліпний горщик, що мав насічки по верхньому краю вінець. З покійним покладено 28 стріл з бронзовими наконечниками (рис. 4: 1--7), що лежали компактно біля лівого коліна -- там де було покладено сагайдак. Типи вістер характерні для комплексів другої половини V ст. до н. е.

Поховання «Б» належало жінці, яку було покладено на підстилку з грубої вовняної тканини. Поруч із черепом -- жертовне м'ясо -- кістки теляти та вівці з рештками залізного ножа. Ліворуч голови -- бронзове дзеркало V--IV ст. до н. е., покладене в берестяний чохол (рис. 4: 13). В районі шиї -- скляне різнокольорове намисто (рис. 4: 8--12).

Кічкаські могильники -- найвідоміші серед скіфознавців некрополі з досліджених Дніпробудівською експедицією. Неабияк сприяла цьому публікація комплексів з робіт 1927 р., коли тут було розкопано більшу частину поховань. В збірник Дніпропетровського краєвого історико-археологічного музею, виданий 1929 р., увійшли статті М. Я. Рудинського,

A. В. Добровольського, П. І. Смолічева, частково супроводжені малюнками (Рудинський 1929; Добровольський 1929; Смолічев 1929).

B. С. Ольховський, характеризуючи поховальний обряд населення Степової Скіфії у своїй монографії (Ольховский 1991, с. 190), що й досі є одним із двох найповніших зводів пам'яток цього регіону (іншу велику добірку див. Черненко та ін. 1986), спирався саме на ці дані. У Кічкасі він виокремив 22 поховання скіфського часу (19 підкурганних та 3 грунтових). Втім, роботи на Кічкаському мисі продовжувались і в наступні роки. Неопубліковані матеріали цих робіт дозволяють вести мову про значно більшу кількість захоронень скіфської доби -- близько чотирьох десятків.

Кічкаський півострів розташовувався на правому березі Дніпра, вище від північного краю о. Хортиця. Річка доволі різко вигиналась, омиваючи цей мис з північного -- та південного сходу. Навпроти -- на лівому березі Дніпра в нього впадала балка з однойменною назвою -- Кічкаська. Сьогодні більша частина мису затоплена Дніпровським водосховищем. Вцілили лише край мису, що став островом Сагайдачного (раніше -- Леніна) посеред річища; а також західний напільний край півострова. Територіально вони входять до м. Запоріжжя.

На території мису було багато курганних груп, серед яких виднілись й кам'яні вимостки, що не виступали над поверхнею. В публікаціях, та звітній документації вони названі могильниками. Одну з могил було розкопано ще 1907 р. Я. П. Новицьким. Основні роботи проведені 1927 р. Розкопками окремих комплексів керували А. В. Добровольський, М. Я. Рудинський, П. І. Смолічев, Я. П. Новицький «за допомоги Д. І. Яворницького» (Рудинський 1929; Добровольський 1929; Смолічев 1929). У 1928 р. дослідження на пам'ятці продовжують В. А. Грін- ченко (Грінченко 1928, с. 1--7; 1928a, с. 1--36; 1928b, с. 1--21), Ф. М. Сап'ян (Сап'ян 1928, с. 1--15) та С. С. Гамченко (Гамченко 1928, с. 37--42). У 1930 р. -- Г. Г. Мартенс (Мартенс 1930, с. 16--19), а наступного, 1931 р., -- П. І. Смолічев (Смолічев 1931, с. 14--22).

Звітна документація з розкопок не завжди повна, лише частково ілюстрована. За її даними до скіфського часу з різною ступінню вірогідності можуть бути віднесені 40 захоронень біля Кічкаса (додаток 3). Серед досліджених комплексів переважають підкурганні 30 (75 %) тоді як безкурганних -- 10 (25 %) Вірогідно, відсоток безкурганних поховань міг бути вищим. М. Я. Рудинський згадує значну кількість кам'яних закладок поміж курганами (Рудинський 1929, с. 48).. При цьому, якщо в І групі переважають підкурганні поховання (17 проти 3 ґрунтових), то в могильнику біля залізничної станції домінують вже безкур- ганні поховання (7, при 4 в курганах).

Скіфський могильник виник на території некрополя бронзової доби. Причому, вже тоді була традиція захоронень як в курганах, так

1 під пласкими кам'яними закладами. Найбільш раннє з досліджених поховань (могила 6 біля залізничної станції), за набором вузди та базисною стрілою, може відноситись до другої половини VI -- першої чверті V ст. до н. е. Продовжували тут ховати і в V ст. до н. е.: могильник I, курган 25, могила 2 поблизу залізничної станції. Втім, більшість могил відносяться все ж до IV ст. до н. е.: група I, кургани 1--3, 5, 12 (південно-східне поховання), 15, 44, 46; некрополь 4, насип 6; залізнична станція кургани 3 та 4, могила 12.

Як згадувалось, під курганами виявлено 30 поховань скіфського часу (додаток 3). Окрім цього в одному насипі доби бронзи справлено тризну скіфського періоду, хоча одночасове їй поховання не виявлене. В комплекси епохи бронзи впущені 4 захоронення (в тому числі раз -- в безкурганну вимостку доби бронзи). Скіфських курганів виявлено 22. їх висота -- 0,1--1,3 м, діаметр -- 4,5--19 м. З них 18 містили по 1 могилі, ще під 4 комплексами було по

2 захоронення. Безкурганних поховань 10. Для 9 (90 %) з них характерна кам'яна викладка на поверхні, ще для 2 (20 %) -- кромлех.

Серед поховальних споруд в Кічкаських могильниках домінують ями -- 30 споруд (88,2 %).

Рис. 5. План кам'яної вимостки могили 6 біля Кіч- каської залізничної станції

Зафіксоване 1 захоронення (3 %) на давньому горизонті. У 2 випадках (5,9 %) розчищено кам'яний ящик чи обкладку могили каменями. Раз (3 %) небіжчика покладено у зрубі (додаток 3). Середня глибина ям -- 1,65 м, при цьому, під курганами могили в середньому дещо глибші за ґрунтові: 1,74 м, проти 1,32 м. У 5 випадках (12,5 %) зафіксовані сліди дерев'яного перекриття, в 1 могилі (2,5 %) -- кам'яного. Підстилка була відзначена у 2 комплексах (5 %).

Характерною ознакою кічкаських поховань є кам'яна вимостка над ними. Її виявлено в 26 комплексах (74 %). Кромлех оточував 4 захоронення (11,4 %). Тризна зафіксована в 11 похованнях (27,5 %). Судячи з відсутності кісток, кенотафами чи культово-поминальними комплексами могли бути 3 могили (7,5 %). Всі вони не мали насипів. В кургані 1 могильника І, серед каменів закладу, виявлено менгір.

Заупокійна їжа виявлена в 15 захороненнях (37,5 %). В усіх 7 випадках, коли приведене визначення, це були кістки вівці. По одному разу вони доповнювались ще й м'ясом корови та свині (додаток 3), могили орієновані широтно. За лінією захід--схід (з деякими відхиленнями) -- 19 комплексів (82,6 %). З північного заходу, на південний схід -- 3 (13 %). Ще одна (4,3 %) -- з північного сходу, на південний захід (додаток 3).

У некрополі скіфського часу зафіксовано поховання не менше як 32 індивідів. Усі з 21 встановлених поховань одиночні. Домінує пряме (іноді з підігнутими чи піднятими колінами) покладення небіжчиків -- 13 індивідів (86,7 %). Ще 2 рази (13,3 %) поховано черепи. Кістяки покладено переважно головою на захід -- 13 осіб (85,7 %). Ще по 1 разу (7,1 %) вони орієнтовані на схід, або північний схід (додаток 3). Антропологічні визначення вказані дуже рідко. Якщо застосувати до небіжчиків метод статевого поділу за наявним інвентарем, то отримаємо рівне співвідношення чоловіків і жінок (по 7 осіб). У 2 випадках, можливо, було покладено скіфських жінок зі зброєю (з ними наявні як прикраси та прясло, так і озброєння), одна з яких (курган 3, некрополь І), судячи з наявності стріли в грудях, була нею вбита.

Рис. 6. Кічкаська залізнична станція, могила 6: 1 -- вихід каменів на поверхні ґрунту; 2 -- напівкругла кам'яна конструкція; 3 -- пляма могильної ями

Для поховального інвентарю в Кічкасі, як і в Гадючій балці, характерний високий відсоток захоронень зі зброєю -- 18 (45 %). При цьому стріли зафіксовано в 17 могилах (42,5 %), спис чи дротик -- в 9 (22,5 %), сокирку-скіпетр -- в

1 (2,5 %). Один раз зафіксовано вбивання стріли в підток списа, для кріплення древка там. У кургані 12 цієї групи спис було вбито в дно могили. Ворворки виявлено в 6 могилах (15 %): по

2 рази зі зброєю, чи в вузді. Предмети кінського спорядження походять з 3 комплексів (7,5 %). в тому числі вудила, псалії та ворворки -- з 2 (5 %), бляшки -- з 1 (2,5 %).

Прикраси трапились в 17 похованнях (42,5 %). Найчастіше це буси та підвіски: 14 випадків (35 %). Сережки були у 7 могилах (17,5 %). Металеві браслети -- в 2 (5 %). Кільця й булавки -- по 1 разу (2,5 %). Лише раз зафіксоване покладання дзеркала та реальгару а також бляшок-аплікацій.

Керамічний посуд виявлено в майже третині поховань -- 13 (32,5 %). Помітно переважає ліпний посуд -- 11 комплексів (27,5 %). Антична кераміка була лише у 2 випадках (5 %).

Зі знарядь праці найчастіше клали ножі: 13 могил (32,5 %). Рідше прясла -- 4 комплекси (10 %). У 2 випадках (5 %) -- шило.

Цікаве покладення до могили рогу оленя, що як згадувалось, є властивим для пам'яток Надпоріжжя, де цей звичай має коріння в ста- рожитностях доби бронзи.

Особливий інтерес серед поховань скіфського часу біля с. Кічкас становить поховання 6 біля залізничної станції, досліджене П. І. Смоліче- вим 1931 р. (Смолічев 1931, с. 12--15). Речі з цього комплексу хоч і передані у звіті схематичними малюнками, все ж дають уявлення про типи знахідок та дозволяють датувати комплекс. Могила №6 не мала насипу. Розташовувалась вона на скелястому березі Дніпра на площі, що дещо понижувалась до балки, що мала у місцевого населення назву «Чотири тирла».

Комплекс виділявся на поверхні виходом 10 каменів, викладених в формі овалу розмірами 6,2 х 5,5 м, витягнутого з півночі, на південь (рис. 6: 1). Після зняття першого шару, на глибині 0,1--0,2 м, стало видно кам'яну викладку, що вкривала поховання. Каміння складені на площі 13 (захід--схід) на 11,5 (північ--південь) м (рис. 5). В основі цієї конструкції була фігура близька до кола, трохи витягнутого з заходу, на схід. її розміри 8 х 7 м. Навколо кола виступали окремі камені. Втім, на північний та південний захід, схід та південь вони все ж формували ніби кам'яні обкладки навколо порожніх місць. Під південно-східним скупченням каменів, за межами великого кола викладки знайдено кістки, зуби та щелепи коня. Під східним -- фрагмент кременя та кварцитову овальну плитку зі слідами потертості. Нижче видно округлу пляму, що маркувала собою ямку діаметром та глибиною 0,5 м. В заповнені трапились фрагменти деревного вугілля. Під іншими скупченнями ніяких знахідок не було.

Під каменями східної частини кола було виявлено бронзовий ніж (1), встромлений гострим кінцем в землю. На схід від нього розчищено залізні вудила (2) та дві пари паліїв (3, 4) за 10 см на схід від них.

У центрі кам'яного кола -- прямокутна кам'яна вимостка розмірами 3 х 1,55 м, покладена над похованням (рис. 5). Між нею та зовнішнім колом утворювався розрив, майже не заповнений брилами. В західному кінці центральної кладки, під верхнім її шаром, виявлено кам'яну напівкруглу конструкцію, повернену відкритим боком на захід, та складену з 16 пласких каменів, покладених сторчма (рис. 6: 2). Розміри каменів 0,3--0,65 х 0,2--0,25 х 0,3--0,4 м. Розміри фігури 1,2 м (північ--південь) на 1,5 м (захід--схід). В її центрі лежить плаский камінь розмірами 0,4 х 0,3 х 0,2 м.

Після зняття каменів, на глибині 0,7 м нижче рівня поля, вималювалась могильна пляма темного кольору, орієнтована довгою віссю за лінією захід--схід (рис. 6: 3). Форма близька до овалу, втім, з одного боку звужена. Завдовжки вона 1,95 м, завширшки -- 1,5 м, завглибшки -- 1,15 м. На глибині 1,05 м яма набирає правильної овальної форми, а ще за 0,05 м в її центральній частині виявлено бронзовий наконечник стріли (5) й ще 2 уламки таких виробів, а також бронзова платівка (6). Поруч був уламок залізного предмету з відбитком тканини (7). Тут розчищено й фрагменти людських зубів та декілька дрібних черепків керамічного посуду з грубого тіста.

1. Ніж бронзовий цільнолитий з однобічним, сильно сточеним лезом. Довжина -- 29,3 см, зокрема, ручки -- 9 см. Ширина леза -- 2,2 см, ручки -- 2 см. Товщина предмета 0,3 см (рис. 7:5).

Рис. 7. Знахідки з поховання 6 біля Кічкаської за¬лізничної станції: 1, 2 -- залізо; 3--5 -- бронза

Типологічно цей ніж може бути співставлений з низкою подібних масивних бронзових предметів, що трапляються в похованнях попарно і вважаються культовими (Петренко 1967, с. 27; Ковпаненко, Бессонова, Скорый, 1989, с. 87). Це доволі рідкі знахідки, що з'являються ще в ранньоскіфський час. На цьому етапі вони відомі з Східноєвропейського Лісостепу: кургани 2 в Перебиківцях на Середньому Дністрі (Смирнова 1979, рис. 9: 5, 6); Реп'яхувата Могила, поховання 2 (тут руків'я однієї з двох пар ножів вкриті оригінальним орнаментом) (Ильинская, Мозолевский, Тереножкин 1980, рис. 23), та біля Мошен (Ильинская 1975, табл. ХХ: 1, 2) в Потясминні в Дніпровському Правобережжі; Старша Могила в Посуллі на Лівобережжі (Еллінська 1951, табл. IV: 1, 2). Такі вироби продовжують існувати і в V ст. до н. е., на що вказують парні знахідки в курганах 5 біля Берестняг у Пороссі (Могилов, Диденко 2008, рис. 3: 1, 2), 8 групи Частих в Середньому Подонні (Замятин 1946, рис. 22). У всіх випадках такі поховання супроводжувались багатим інвентарем. А в Берестнягах -- похованням коня. В інших випадках -- покладено тільки вузду, що могла символізувати принесення всієї тварини (втім, відсутність коня тут може частково пояснюватись й не надто розповсюдженим звичаєм його поховання в Північному Причорномор'ї в ран- ньоскіфський час -- можна пригадати хіба що курган 35 біля Бобриці в Пороссі (Ковпаненко 1981, с. 13)). З усіх згаданих виділяється розміром насипу Старша Могила -- найвищій курган епохи скіфської архаїки, що вірогідно, належав одному з правителів населення По- сулля скіфської доби. Інші комплекси суттєво поступаються їй, втім за розміром поховальних споруд та багатством інвентарю все одно вони можуть бути визнані такими, що належать лісостеповій знаті, однак -- нижчого рангу.

Ніж з Кічкасу різниться зі згаданими вище однотипними предметами насамперед тим, що він знайдений один в поховальному комплексі. Це не може бути пояснено пограбуванням могили, адже лежав він під каменями вимос- тки. Звертає увагу і зточеність його леза. Таке ж явище спостерігалось свого часу в Берестня- гах, Судячи з зображень, сточені леза великих ножів з Реп'яхуватої Могили. Таким чином, попри гіпотезу про культове призначення, такі вироби активно експлуатувались й за прямим призначенням -- у якості ріжучого знаряддя.

2. Вудила залізні петельчасті, складаються з двох ланок, що мають квадратний перетин 8 х 8 мм. Довжина цих сегментів 10,5 та 11,5 см. У одній з зовнішніх петель -- кільце діаметром 5 см. Такий тип вудил з'являється в Скіфії в келермеську добу, а в середньоскіфський та пізньоскіфський період, за рідкими виключеннями, є єдиним типом вживаних вудил (Могилов 2008, с. 19--22).

3. Залізні S-подібні дводирчасті псалії, з пласким розширенням в центральній частині, що має перехват для петлі вудил та 2 отвори для кріплення ременів оголів'я. Довжина виробів 14 см. їх кінці стержнеподібні товщиною 8 мм (рис. 7: 1). Це один з найбільш поширені- ших типів дводирчастих паліїв на півдні Східної Європи, який датується 2-ю половиною VI -- IV ст. до н. е. (Могилов 2008, с. 37). Аналогії добре відомі з Подніпровської України (Скорый 1997, рис. 30: 6; Супруненко 1996, рис. 16:

4. 2, 3), Сіверського Дінця (Бандуровский, Буйнов 2000, рис. 33: 12), Середнього Подоння (Пу- зикова 2001, рис. 32: 2; Савченко 2001, рис. 25: 11). Не рідкі вони й для Степової Скіфії (Ковалева, Мухопад 1979, рис. 1: 11), Північного Кавказу (Мошинский 1997, рис. 1: 2). Трапляються в савроматських старожитностях (Граков 1999, с. 3: 12).

5. Залізні S-подібні дводирчасті псалії, з пласким розширенням в центральній частині, що має перехват для петлі вудил та 2 отвори для кріплення ременів оголів'я. Кінці розклепані (рис. 7: 2). Стан збереження поганий. Це більш рідкий різновид S-подібних псаліїв. Частина таких знахідок відома з Українського Лісостепового Подніпров'я, де вони походять з Посулля: кургани 1 (1886 р.) під Вовківцями (Ильинская 1968, табл. XXXII: 9), 425 біля Ку- лешівки (Галанина 1977, табл. 17: 4); Повор- скля: насип 24 Перещепинського могильника (Ролле и др., 2003, рис. 5: 10); басейну Тясми- ну: кургани 10 групи Показове І (Бокий 1971, рис. 2: 14), 522 під Смілою (Петренко 1967, табл. 26: 12) тощо. Паралелі знаходимо й серед речей з пам'яток Північного Кавказу: насипи 15, поховання 8, поблизу Уляпа (Беглова 1989, рис. 3: 1; Лесков, Беглова, Ксенофонтова, Эрлих 2005, рис. 172: 15), 1 біля Брута (Габуев, Эрлих 2001, рис. 7: 17); Степу Причорномор'я: Медерово (Бокий 1974, рис. 7).

Ці вироби характерні для середньоскіфської доби. І хоча окремі знахідки могли існувати й пізніше, та більша їх частина може бути віднесена до другої половини VI ст. до н. е. -- першої половини V ст. до н. е. (Могилов 2008, с. 38).

6. Наконечник стріли бронзовий базисний з трикутною голівкою та прихованою втулкою. Довжина 2 см (рис. 7: 3). Це типова знахідка, характерна для ранніх середньоскіфських комплексів (Полін 1987, рис. 10--13).

7. Платівка бронзова, неправильної прямокутної форми, з отвором на одному кінці та двома виступами-штифтиками на звороті. Довжина 18 мм, ширина 10--13 мм, товщина -- 1 мм (рис. 7: 4).

8. Фрагмент залізного предмету з відбитком тканини. Вціліла довжина -- 4 см, ширина -- 2,5 см, товщина -- 0,2 см.

Датування комплексу з Кічкасу може бути проведене виходячи з типу вузди та озброєння. Базисний наконечник стріли характерний для курганів другої половини VI -- першої чверті V ст. до н. е. Набір вузди середньоскіфського часу не суперечить цій даті, а дводирчасті S- подібні псалії з пласкими кінцями характерні якраз для раніших середньоскіфських старо- житностей. Підтверджує таку дату і бронзовий ніж, що має аналогії в ранньоскіфський період та в V ст. до н. е.

При соціальній атрибуції захоронення з Кіч- касу ми зіштовхуємося з деякою суперечністю. З одного боку похованого супроводжували вуз- да та ніж, характерні для комплексів знаті. А з іншого -- небіжчика покладено у скромному безкурганному похованні, в невеликій ямі. При цьому, поруч наявні інші скіфські поховання вже під насипами. Враховуючи досвід соціального поділу небагатих скіфських степових поховань IV ст. до н. е. (Бунятян 1985), видається вірогідним припущення про належність небіжчика до небагатого прошарку знаті або до заможних верств рядового вершництва одного з місцевих дніпровських надпорозьких родів.

Перелік скіфських могильників Надпоріж- жя, досліджених Дніпробудівською експедицією, згаданими некрополями, далеко не вичерпуються. Відома з її робіт і низка окремих цікавих знахідок скіфського часу. Серед них -- залізний кинджал (див. далі -- рис. 12), що походить з неолітичного поселення на правому березі Дніпра, навпроти Вовнигзького порогу, з досліджень А. В. Добровольського (Доброволь- ський 1931, с. 87, 88). Навершя меча -- бруско- подібне, перехрестя -- метеликоподібне, сплощене з боку руків'я. Лезо має паралельні краї, що звужуються в останній третині. За класифікацією Г. І. Мелюкової, предмет може бути зарахований до 1 відділу, 1 типу (Мелюкова 1964, с. 49, 50). Обрисами він схожий до предметів з Грушківки та кургану 425 поблизу Ку- лешівки (Мелюкова 1964, табл. 16: 4, 8; Галанина 1977, табл. 17: 1). Останній з комплексів, за набором базисних наконечників стріл, може бути віднесений до ранніх середньоскіфських пам'яток другої половини VI -- першої чверті V ст. до н. е.

Ще одним маловідомим скіфознавцям комплексом з предметами вузди з Лівобережного Припоріжжя є курган 9 біля с. Кушугум на південь від м. Запоріжжя (Магура 1930; Лату- ха, Саєнко 2003), досліджений С. С. Магурою в 1930 р. Попри існуючі згадки про те, що С. С. Магура розкопав кургани біля Кушугуму, працюючи в складі Дніпрогесівської експедиції (Шовклпляс 1992, с. 110), у списку членів експедиції чи спеціалістів, що приймали в ній участь, складеному П. І. Смолічевим (Смолічев 1932, титульний лист), його не має. Ймовірно, він вів все ж окремі роботи. Хоча не можна виключати, що вибір їх місця, мабуть, був обумовлений тогочасним високим інтересом до пам'яток Надпоріжжя, пов'язаним з роботами Дніпрогесівської експедиції. Тут, на полі на схід від села, в урочищі Чайки, між Дубовою і Сухою Балками, дослідником було зафіксовано насипи, висотою 0,6--2 м, та діаметром 16--43 м (таблиця), які розташовувалися двома смугами, що тягнулись з південного заходу, на північний схід (рис. 8). Всього зафіксовано 10 курганів, однак за переказами місцевих жителів їх було більше, але частина вже розорана. Ці насипи є частиною великих курганних масивів, що тягнуться, вздовж лівого берега Дніпра (таблиця).

Дослідник обрав для розкопок два невеликих насипи, яким загрожувало нівелювання через сільськогосподарські роботи. Насип 1, споруджений в добу бронзи, містив ще й пізнь- окочівницьке поховання (Магура 1930, с. 1--7; Латуха, Саєнко 2003, с. 41--42). Курган 9 виявився скіфським. Коротка інформація про нього міститься лише в статті Т. І. Латухи та В. М. Саєнка, що супроводжується зведеним планом комплексу (Латуха, Саєнко 2003, с. 42). Речові знахідки досі були невідомі широкому колу спеціалістів.

Курган 9 біля Кушугума досліджувався в кінці серпня -- вересні 1930 р. висота насипу може бути визначена виходячи з креслень профілів насипу. С. С. Магура подав 2 їх варіанти, що дещо різняться за показниками висоти. Сьогодні цю різницю вже важко пояснити. Судячи з вказаних даних, курган стояв в місцевості, що дещо понижувалася до заходу, в бік дніпровської долини. відповідно, підвищення над оточуючим полем з цього боку найбільше: 73 чи 79 см. Зі сходу курган височів тільки на 24--29 см. Над північними околицями він здіймався на 37--39 см, а над південними на 54--55 см. Діаметр кургану, судячи зі згаданих профілів -- 22--24 м В кресленнях профілів кургану С. С. Магури, його верхівка позначена чомусь не нульовою точкою, а позначкою +0,3 м, ніби за центральний репер чомусь взято точку на 30 см над насипом. В подальшому це створює певне непорозуміння для читачів, адже не ясно на якій висоті визначено «центральний рівень», від якого подано всі глибини у щоденнику досліджень. Так глибини деяких каменів крепіди подано на глибині 0,69--1,1 м від «центрального рівня»; це фактично вже рівень підкурганного ґрунту, якщо брати від поверхні насипу..

Насип, судячи з креслень та фото щоденника, досліджувався квадратним розкопом розмірами 16 х 16 м, з залишенням хрестоподібних бровок через центр. Насипаний з ґрунту, він був оточений кільцеподібною кам'яною крепідою, брили якої лежали на периферії схилів (рис. 9: I, II). В насипу знайдено декілька фрагментів кераміки та кістка тварини, що, вірогідно являють собою рештки тризни, або викинуті сюди з поховання при пограбуванні.

В верхній частині західного сектору -- частина залізної речі (за припущенням С. С. Магури -- частина шаблі). В декількох місцях насипу згадуються глиняні скупчення, що, можливо, являли собою викид з могили. В південно-західному секторі насипу розчищено бронзові предмети вузди: пряжку та бляхи у вигляді голови лося та кисті лапи тварини. Судячи зі знаходженнях на значних глибинах (0,97, 1,13 та 1,37 м від «центрального рівня»), частково -- в районі крепіди, їх доцільніше пов'язувати все ж з покладанням вуз- дечних предметів в насип чи на підкурганну поверхню при заупокійному культі, що відоме в скіфській поховальній традиції (Мозолевсь- кий 1979, с. 23; Алексеев, Мурзин, Ролле 1991, с. 68, 69; Бидзиля, Полин 2012, с. 64--76), аніж з переміщенням їх сюди при пограбуванні. Подібним чином, очевидно, варто розглядати й аналогічні знахідки серед каменів викладки з описаних вище поховань в Гадючій балці та на Дніпрозаводбуді. В центрі кушугумсько- го кургану виявлено єдине поховання. зверху над його східною половиною вціліли камені закладу (рис. 9: III). Під ними виявлена пляма могили овальної форми (рис. 9: IV). Довжина ями, орієнтованої з заходу -- на схід, 2,3 м (а з врахуванням виступу на сході -- 2,7 м). Ширина -- 1 м. Глибину в 2,5 м від «центрального рівня» визначають кістки небіжчика.

Рис. 9. Курган 9 поблизу с. Кушугум: I, II -- камені крепіди кургану в процесі досліджень; III -- кам'яний заклад над могилою; IV -- могила; V -- поховання. 1 -- наконечники стріл; 2 -- фрагменти залізних виробів

Нижня її частина вкопана в материкову глину. заповнення чорноземне з окремими каменями. Поховання пограбоване. In situ збереглась ділянка грудей та кістки правої руки, судячи з яких покійний лежав витягнуто на спині, головою на захід (рис. 9: V). Решта кісток розкидані. Зліва біля грудей виявлено 2 бронзових наконечники стріл (рис. 9: V, 1). На кістці правої руки -- частина залізної речі (рис. 9: V, 2), що, за припущенням С. С. Магури, могла бути частиною меча. В могилі часто траплялись фрагменти залізних виробів, окремі -- зі слідами дерева (рис. 9: V, 2). Зафіксовано також шматки деревини з залізними окислами.