Житлова проблема як складова повсякденного життя робітників підприємств чорної металургії УРСР (1950-1960-і рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житлова проблема як складова повсякденного життя робітників підприємств чорної металургії УРСР (1950 - 1960-і рр.)

Мельник А. М.

Житло є невід'ємною складовою життя особи та соціуму. Житлові умови в значній мірі визначають фізичне здоров'я і психологічний стан людини, накладають відбиток на формування та розвиток особистості, впливають на можливість створення сім'ї і на стосунки між її членами.

Руйнація житлового фонду УРСР, спричинена військовими діями під час Другої світової війни, призвела до того, що значна частина населення жила в бараках і підвальних приміщеннях [1, с. 27]. У післявоєнний період розпочалося першочергове відновлення промислового комплексу УРСР групи «А», однією з провідних галузей якого була чорна металургія [14]. У зв'язку з цим у містах, де розташовувалися металургійні підприємства, відбувався постійний приріст мешканців [11, с. 3], що загострювало житлову проблему.

Метою роботи є аналіз рівня забезпечення житлом робітників металургійних підприємств УРСР протягом 1950-1960-х рр.

В історіографії даної теми можна виділити два періоди: радянській і сучасний. В радянській період при розгляді житлового питання 1950-1960-х рр. акцент робився на зростанні будівництва житла та поліпшенні побутових умов робітників, а наявні проблеми згадували побіжно. За територіальним принципом праці радянської історіографії стосуються житлової проблематики в цілому по СРСР [21], по УРСР [8] та по окремим регіонам УРСР [7]. Роботи, створені після отримання Україною незалежності, більш критично висвітлюють житлове питання 1950-1960-х рр. Аналіз політики держави у сфері будівництва житла та її реалізацію в УРСР здійснила О. Яновська [23]. До регіональних досліджень житлової проблематики належать роботи М. С. Герасимової [2] і Л. О. Краснопьорової [9], присвячені Донецькій області, а також праця А. О. Саржана [22] по Донецькій і Луганській областях. При всій значущості вищезгаданих праць проблема забезпечення робітників чорної металургії житлом ще не знайшла висвітлення.

Джерельну базу дослідження складають законодавчі акти, статистичні матеріали та матеріали періодичних видань.

У 1950 р. міський житловий фонд УРСР становив 101, 9 млн. м² [10, с. 491]. У містах Ворошиловградської, Дніпропетровської, Запорізької та Сталінської областей переважали будинки зведені з цегли та каменю. Окрім цього, у Ворошиловградській області були поширені дерев'яні рублені та брущаті житла [26, арк. 3], а у Сталінській області - щитові та каркасно-засипні [26, арк. 4]. Для міського жилого фонду даних областей на початку 1950-х рр. була характерною одноповерхова забудова. Найбільше двоповерхових і триповерхових осель було у Сталінській області - відповідно 9, 4% і 0, 8% від загальної кількості будинків [26, арк. 5].

Проте наявна кількість житла не задовольняла потреб населення. З метою ліквідації житлової проблеми влада видала ряд постанов, серед яких провідне місце належить постанові ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР «Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві» 1955 р. [20], що розпочала впровадження типових проектів у будівництві, обумовивши пришвидшення темпів зведення і здешевлення останнього. За планом керівництва країни нестача осель для трудящих мала бути ліквідована до 1969 р. [19, с. 268]. У зв'язку з цим у містах у другій половині 1950-х рр. розпочалося будівництво 4-5-поверхового житла, що отримало в народі назву «хрущовок». З 1959 р. як основний матеріал для нього використовували збірні великопанельні залізобетонні конструкції [19, с. 272].

Отримання робітниками металургійних підприємств окремого житла могло бути здійснено декількома способами: шляхом становлення в чергу на отримання відомчого житла від підприємства за місцем роботи [23, с. 223-224], індивідуального будівництва [19] або вступу до житлово-будівельного кооперативу [14].

Завдяки заходам, впровадженим у другій половині 1950-х рр., відбулося суттєве зростання чисельності житлового фонду Міністерства чорної металургії УРСР, що дозволило поліпшити побутові умови більше, ніж 313 тис. металургів та членів їх родин. Так, житловий фонд Мінчормету протягом 1952-1969 рр. збільшився по Дніпропетровській області на 63%, по Ворошиловградській області - на 61%, по Запорізькій області - на 53%, по Донецькій (Сталінській) області - на 50% [25, арк. 6, 8, 16, 35; 27, арк. З, 5, 6, 9].

Середня житлова площа на одного мешканця у відомчому житловому фонді Мінчормету у 1952 р. була найбільшою у Дніпропетровській області і становила 6, 2 м² [25, арк. 8], а найменшою у Сталінській області - 5, 7 м² [25, арк. 35]. Проте наприкінці 1960-х рр. найбільше житлової площі на одного мешканця припадало у Дніпропетровській і Донецькій областях - 8, 6 м² [27, арк. 5, 6]. Вирівнювання розміру площі, враховуючи розрив зростанню житлового фонду лише у 13% між даними областями, обумовлено різницею у кількості робітників підприємств чорної металургії, яка становила на 112685 осіб більше у Дніпропетровській області [27, арк. 5, 6]. Найменшою у 1969 р. була середня житлова площа у Запорізькій області - 7, 4 м² [27, арк. 9].

Для наближення строків отримання власного житла з 1957 р. [19, с. 270] робітники підприємств чорної металургії практикували участь у його будівництві у вільний від роботи час. Так, на заводі «Запоріжсталь» для отримання житлової площі у розмірі двох кімнат металурги мали відпрацювати на будівництві 250 нормо- днів. За дану роботу вони отримували плату відповідно до розцінок у будівництві. При цьому забезпечення технічного керівництва зведенням житла та постачання матеріалів здійснювало підприємство [3]. Однак часто постачання відбувалося з перебоями [4].

У проектах багатоквартирних будинків, починаючи з 1958 р., передбачали квартири для заселення лише однією сім'єю [19, с. 272]. До того ж з 1967 р. під час капітального ремонту жилих будинків слід було здійснювати перепланування приміщень у великих комунальних квартирах на квартири для однієї сім'ї [18, с. 7]. Але протягом 1950-1960-х рр., не зважаючи на окремі кроки, проблема перенаселення житла так і не була вирішена. Наприклад, у місті Комунарськ (Алчевськ) станом на 1966 р. у 60% квартир жили по три сім'ї [7, с. 339].

Попри чималі обсяги житлового будівництва, наприкінці 1960-х рр. у гуртожитках Ворошиловградської області ще проживало 4% (2718 осіб) робітників підприємств чорної металургії [27, арк. 3], Донецької області -4, 1% (10509 осіб) [27, арк. 6], Дніпропетровської області - близько 6% (21600 осіб) [27, арк. 5], Запорізької області - 7, 1% (6583 особи) [27, арк. 9]. В бараках у Ворошиловградській області мешкали 1, 2% (855 осіб) металургів [27, арк. 3], у Дніпропетровській області - 2, 1% (8100 осіб) [27, арк. 5], у Донецькій області - близько 3% (7366 осіб) [27, арк. 6], у Запорізькій області - 3, 6% (3335 осіб) [27, арк. 9]. До житлового фонду Мінчормету УРСР також входили підвальні приміщення. Найбільша кількість їх мешканців (500 осіб) була у Дніпропетровській області [27, арк. 5], а найменша у Ворошиловградській області (28 осіб) [27, арк. 3]. Тобто у 1969 р. у подібних оселях проживали майже 62000 металургів [27, арк. З, 5, 6, 9].

Найкраще оснащений всіма видами комунального благоустрою протягом 1950-1960-х рр. був житловий фонд Мінчормету у Запорізькій області. Тут у 1952 р. водопроводом було обладнано близько 76% житлового фонду, каналізацією - близько 75%, ваннами - 32%, електричним освітленням - 100%, гарячою водою - 62% [25, арк. 16]. В Запорізькій області більш поширеною була теплофікація будинків, ніж центральне опалення, а їх сумарні показники складали 75% житлової площі [25, арк. 16]. Станом на 1969 р. електричним освітленням було обладнано вже 100% жилих споруд Мінчормету [27, арк. З, 5, 6, 9]. У Запорізькій області водопровід був наявним у 90% житла, каналізація у 93%, центральне опалення у 93%, ванни у 83%, газ у 90%, гаряча вода у 83% [27, арк. 9]. Однак високі показники з благоустрою по області обумовлені тим, що житловий фонд Запорізької області складав лише близько 12% від житлового фонду Мінчормету УРСР [27, арк. З, 5, 6, 9].

Найнижчі показники у 1952 р. з обладнання водопроводом житлового фонду - 46% від загальної житлової площі, каналізацією - 38%, центральним опаленням - 35%, ваннами - 14% були в Сталінській області [25, арк. 35], з обладнання гарячою водою - 0, 04% у Ворошиловградській області [25, арк. 6], а з обладнання електричним освітленням - 99, 7% у Дніпропетровській області [25, арк. 8]. Наявність газу у відомчому житлі підприємств чорної металургії у 1952 р. була характерною лише для Сталінської області - 7, 4% [25, арк. 35]. У 1969 р. у Донецькій області були найнижчі показники по обладнанню водопроводом - 80%, каналізацією - 74%, центральним опаленням - 68%, ваннами - 62% і гарячою водою - 3, 3% [27, арк. 6], а по обладнанню газом - 51% у Ворошиловградській області [27, арк. 3]. Тобто протягом 1950-1960-х рр. серед видів комунального благоустрою житлового фонду Мінчормету УРСР найбільш розповсюдженим було електричне освітлення, а найменш чисельним обладнання гарячою водою [25, арк. 6, 8, 16, 35; 27, арк. 3, 5, 6, 9].

Необхідність швидкого збільшення кількості житла призводила до наявності суттєвих недоліків у його будівництві: недоброякісна кладка стін, формування підлоги з сирих лісоматеріалів, низька якість опоряджувальних робіт [19, с. 267]. Перевірка на Єнакіївському металургійному заводі у 1955 р. виявила чисельні факти, коли об'єкти житлового призначення здавалися в експлуатацію з погано виконаною кладкою фундаменту, штукатуркою, малярними роботами, несправними сантехнічними вузлами, опалювальною системою, дахами, що протікали, та стінами, що промерзали [24, арк. 23]. У 1952 р. через невеликий проміжок часу після новосілля у квартирах мешканців 24-ого кварталу міста Жданов (Маріуполь) зі стелі почала сипатися штукатурка, лущилась фарба на вікнах і дверях. Водопровідні крани не витримували напору води, тому постійно протікали. До того ж воду подавали з перебоями, іноді мутну. Встановлені ванни не функціонували через те, що не співпадали відводи [6].

Поточний і капітальний ремонт житлового фонду проводився також неякісно і несвоєчасно. Робота ліфтів, систем опалення та водопроводу була незадовільною. Місця загального користування - двори, сходові клітки, вестибюлі - перебували в антисанітарному стані [18, с. 4]. Наприклад, у будинках№17 і №19 по вул. Челюскінців міста Жданов (Маріуполь) у 1951 р. після капітального ремонту під час дощу став протікати дах. Через тріщини, залишені в підлозі, під час її миття мешканцями верхніх поверхів, вода потрапляла до квартир, розташованих на нижніх поверхах [5].

З 1953 р. було скасовано адміністративне виселення робітників з будинків, що належали металургійним підприємствам. Виселення могло бути здійснене лише у судовому порядку з наданням іншої жилої площі. Як виключення його могли застосувати до робітників, які припинили трудові відносини у зв'язку зі звільненням за власним бажанням чи скоєння злочину [19, с. 272]. З 1962 р. робітники, які звільнилися за власним бажанням, могли бути виселені з відомчих будинків лише у тому випадку, якщо вони, незважаючи на вимогу адміністрації, відмовлялись повернутися на колишнє місце роботи. Також з 1962 р. виселення робітників, які були звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину, з відомчих будинків в судовому порядку без надання іншої жилої площі могло бути здійснено лише у випадку, якщо члени сім'ї робітника не працювали на даному підприємстві [16, с. 121].

Держава виділяла підприємствам чорної металургії земельні ділянки у вигляді селищ під індивідуальне житлове будівництво робітників [19, с. 273], для здійснення якого металурги брали держану позику [8, с. 435]. Частка індивідуального житла у міських поселеннях наприкінці сьомої п'ятирічки складала 17, 8% від загальній чисельності житла, зведеного в УРСР [12, с. 295, 297].

На початку 1950-х рр. у містах, де розташовувалися підприємства чорної металургії, для індивідуального житлового фонду були характерними оселі площею до 20 м² [28, арк. 38, 50, 85]. Матеріалом для стін у будинках Дніпропетровської області була переважно цегла та штучний камінь. З природного каменю були побудовані стіни у 88% осель місті Ворошиловград (Луганськ) [28, арк. 29]. У місті Дніпропетровськ (Дніпро) дахи у більшості осель були залізні, а у Дніпродзержинську (Кам'янське) [28, арк. 48], Запоріжжі [28, арк. 82] та Кривому Розі - черепичні [28, арк. 32, 48].

Серед видів комунального благоустрою на початку 1950-х рр. переважна більшість будинків індивідуального житлового фонду була обладнана лише електричним освітленням [28, арк. 26, 46, 81]. До того ж багато осель взагалі не мали благоустрою. Так, у такому великому промисловому центрі як Дніпропетровськ (Дніпро) подібне житло становило 40% [28, арк. 46].

Через те, що зведення індивідуальних осель, на думку керівництва країни, призводило до нераціонального використання земель, інженерних комунікацій та робіт з благоустрою [17, с. 5], з 1966 р. в обласних центрах і містах Дніпродзержинськ (Кам'янське), Жданов (Маріуполь), Комунарськ (Алчевськ), Краматорськ, Кривий Ріг та Макіївка, а з 1967 р. в інших містах і робітничих селищах заборонили будівництво одноповерхового житла [17, с. 6].

Для зведення багатоквартирних житлових будинків за власні кошти громадян у 1958 р. при підприємствах стали функціонували житлово-будівельні кооперативи [14]. У 1962 р. керівництво країни запланувало в найближчі роки здійснити перехід від будівництва одноповерхового індивідуального житла в містах і селищах міського типу до будівництва багатоквартирних кооперативних житлових будинків. Для цього держава надавала кооперативам кредит в розмірі до 60% кошторисної вартості будівництва на термін 10-15 років, з погашенням його щорічно рівними частинами. Відведення земельних ділянок для зведення осель житлово-будівельними кооперативами здійснювали в районах, які мали дороги та магістральні мережі водопроводу, каналізації і електропостачання [13]. Члени кооперативів та їх сім'ї могли особисто брати участь в будівництві житла. В цьому випадку вартість їх трудових витрат зараховували в суму коштів, що підлягали внесенню за оплату вартості будівництва [14].

Але у роботі кооперативів були наявними певні проблеми: погано проводилась роз'яснювальна робота серед населення, що призводило до недостатньої кількості членів кооперативів, не завжди співпадали плановані та фактичні строки здачі помешкань в експлуатацію, низькою була якість робіт [9, с. 211]. Тому питома вага житлово-будівельної кооперації наприкінці сьомої п'ятирічки у загальній чисельності житла, зведеного в УРСР, складала лише 2% [12, с. 295, 297].

Таким чином, з середини 1950-х рр. для вирішення проблеми забезпечення житлом громадян УРСР розпочалося його будівництво за типовими проектами. Завдяки даним заходам вдалося надати оселі сотням тисяч металургів. Тим не менше, житлове питання так і не було вирішено остаточно до кінця 1960-х рр. Темпи зведення житла протягом 1950-1960-х рр. відставали від потреб населення в ньому. План керівництва країни щодо ліквідації нестачі осель до кінця 1960-х рр. виявився далеким від реальності. Тому для поліпшення житлових умов робітники підприємств чорної металургії ставали на облік за місцем роботи, щоб у порядку черговості отримати квартиру від підприємства. Переважна більшість металургів проживала у відомчому житловому фонді. Окрім отримання відомчого житла, робітники могли здійснювати його зведення за власний рахунок в рамках індивідуального чи кооперативного будівництва. Десятки тисяч робітників металургійних підприємств та членів їх сімей проживали в комунальних квартирах, гуртожитках, бараках та підвальних приміщеннях. До того ж необхідність збільшення кількісних показників будівництва відображалася на зменшенні якісного рівня новобудов. Порівняно з індивідуальним житловим фондом, відомчий фонд був краще обладнаний видами комунального благоустрою, але і в ньому за окремими напрямами були наявні дуже низькі показники.

житло робітник металургія політика

Список використаних джерел

1. Баран В. К., Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.) / В. К. Баран, В. М. Даниленко. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. - 303 с.

2. Герасимова М. С. Житлова проблема в повсякденному житті населення Донбасу в 1945-1953 рр. / М. С. Герасимова // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей - К.: Інститут історії України НАН України, 2007.-Вип.11.- С.299-317.

3. Днепровский металлург. - 1957. - 21 марта. - №24.

4. Днепровский металлург. - 1957. - 30 мая. - №44.

5. Ильичевец. - 1951. - 19 сентября. - №48.

6. Ильичевец. - 1952.-26 января. - №8.

7. История рабочих Донбасса: в 2 т. - К.: «Наукова думка», 1981.-Т.2.-440 с.

8. История Украинской ССР. В 10 т. - К.: «Наукова думка», 1985. - Т.9: Украинская ССР в период построения развитого социалистического общества (1945 - начало 1960-х гг.). - 582 с.

9. Краснопьорова Л. О. Об'єми та напрямки житлового будівництва на Донбасі періоду післявоєнної відбудови та «хрущовскої відлиги» / Л. О. Краснопьорова // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк, 2013. - №4 (54). - С.206-213.

10. Народне господарство Української РСР в 1964 р.: Статистичний щорічник. -К.: Статистика, 1965. -694 с.

11. Народное хозяйство Донецкой области: Статистический сборник. - Донецк: Донбасс, 1981. - 138 с.

12. Народное хозяйство Украинской ССР: Юбилейный статистический ежегодник. -К.: Техника, 1987. - 455 с.

13. Об индивидуальном и кооперативном жилищном строительстве [Электронный ресурс]: Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР. 1 июня 1962 г. N561. - Режим доступа: http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_5838.htm

14. О жилищно-строительной и дачно-строительной кооперации [Электронный ресурс]: Постановление Совета Министров СССР. 20 марта 1958 г. N320. - Режим доступа: http://www.libussr. ru/doc_ussr/ussr_5265.htm

15. О пятилетнем плане восстановления и развития народного хозяйства СССР на 1946-1950 гг.: Закон СССР. 18 марта 1946 г. II Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. - М.: Изд-во полит, литературы, 1968. -Т.З: 1941-1952гг. -С.246-319.

16. Про впорядкування використання відомчих і службових жилих приміщень: Постанова Ради Міністрів Української РСР. 23 жовтня 1962 р. №1230 // Збірник постанов і розпоряджень уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки. -№10 (8 вересня -23 жовтня 1962 р.). -К.: Держполітвидав УРСР, 1962. -С.120-122.

17. Про заходи по впорядкуванню житлового будівництва в містах, робітничих і раднаргоспних селищах УРСР: Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів Української РСР. 28 липня 1964 р. №826 II Збірник постанов і розпоряджень уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки. - №8 (16, 28, ЗО липня, 4-31 серпня, 2 вересня 1964 р.). -К.: Держполітвидав УРСР, 1964. - С.5-8.

18. Про заходи по поліпшенню експлуатації житлового фонду і об'єктів комунального господарства: Постанова Ради Міністрів Української РСР. 5 листопада 1967 р. №731 // Збірник постанов і розпоряджень уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки. - №11 (7 жовтня, 2-20 листопада 1967 р.). - К.: Держполітвидав УРСР, 1967. - С.4-15.

19. Про розвиток житлового будівництва в Українській РСР: Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР. 24 серпня 1957 р. №988 // Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду УРСР. - К.: Держполітвидав УРСР, 1964. - Т.4: 1957-1958 рр. - С.265-275.

20. Радянська культура. - 1955. - 10 листопада.

21. Рабочий класс СССР на новом этапе развития социалисти- ческогообщества. 1961-1970гг.-М.:Наука, 1988.-432с.

22. Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х рр. XX ст. / А. О. Саржан. - Донецьк: Лебедь, 2004. - 412 с.

23. Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба: Колективна монографія / Відп. ред. В. М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2014. - 697 с.

24. ЦДАВО України. -Ф.539.- Оп.1. - Спр.5127.

25. Там само. - Ф.582. - Оп.12. - Спр.433.

26. Там само. - Спр.442.

27. Там само. - Спр.2006.

28. Там само. - Спр.2529.

Размещено на Allbest.ru