Соціальне забезпечення чинів місцевих органів політичної поліції південно-західних губерній Російської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне забезпечення чинів місцевих органів політичної поліції південно-західних губерній Російської імперії

Литвин К. В.,

аспірантка, Східноєвропейський національний університет

ім. Лесі Українки (Україна, Луцьк)

Анотація

Досліджено соціальне забезпечення чинів охоронних відділень та губернських жандармських управлінь в південно-західних губерніях Російської імперії. Проаналізовано процес формування фонду заробітної плати та її нарахування жандармам, включаючи добові, відрядні та преміальні, а також кошти, що виплачувалися після представлення до нагороди. Розглянуто умови проживання чинів, способи забезпечення їх житлом, теплим одягом, взуттям тощо. Досліджено утворення та діяльність товариств взаємодопомоги офіцерів Окремого корпусу жандармів.

Ключові слова: політична поліція, соціальне забезпечення, заробітна плата, південно-західнігуберніг, Російська імперія.

Abstract

The article deals with the social 'welfare ofthe ranks of security departments and provincial gendarmes' offices in the southwestern provinces of the Russian Empire. The process offormation of the wagefund and its accrual to the gendarmes, including daily, part-time and bonus payments, as -well as thefunds accrued after submission to the reward were analyzed. Conditions of residence of ranks, ways of providing them with habitation, warm clothes,footwear, etc. were studied. The formation and activity of mutual assistance societies of the officers of the separate corps ofgendarmeswere investigated.

Keywords: political police, social welfare, wages, southwestern provinces, Russian Empire.

Вивчення досвіду боротьби держави за збереження її політичного ладу було актуальним у всі часи як серед вітчизняних, так й серед зарубіжних вчених. Особлива увага традиційно приділяється органам політичної поліції, а оскільки в другій половині XIX - на початку XX століття одним із найдієвіших був політичний розшук у Російській імперії, саме він може слугувати найкращим прикладом ефективної організації та функціонування подібних структур. Попри це досі малодослідженими залишаються місцеві органи, а саме губернські жандармські управління та охоронні відділення, особливості функціонування яких які можна розглянути на прикладі політичного розшуку в південно-західних губерніях. Цікавими також є окремі аспекти діяльності цих органів, наприклад соціальне забезпечення жандармів. Адже одним із стимулів, який викликали бажання вступити на службу в російську жандармерію, попри численні часові і моральні затрати, був стимул фінансовий: службовці цих органів отримували досить високу платню за виконувану ними роботу.

Матеріальне забезпечення губернської жандармерії здійснювалося відповіднодоштатного розпису. Щомісяця начальник губернського жандармського управління був зобов'язаний подавати до штабу Окремого корпусу жандармів список (по старшинству в чинах) генералів, штаб- і обер-офіцерів підвідомчого йому Управління, відповідно до якого і здійснювалася виплата заробітної плати. У Московське окружне інтендантське управління начальник направляв відомості-запити на платню нижнім чинам ГЖУ, на підставі яких здійснювалося фінансування унтер-офіцерів і вахмістрів [4, с. 136]. жандарм заробітній плата чин

Російська жандармерія була воєнізованою політичної поліцією імперії. Саме з цієї причини матеріальне забезпечення її службовців повністю здійснювалося із скарбниці Військового міністерства. Кошти, необхідні для виконання функцій політичної поліції - витрати на секретних агентів, прикриття, роз'їзди у службових справах (провадження дізнання в справах про державні злочини), забезпечення канцелярським приладдям і ряд інших статей, - асигнувалось Міністерством внутрішніх справ.

9 вересня 1867 року, відповідно до прийнятого нового «Положенням про Корпус жандармів» були затверджені штати і витрати на утримання губернських жандармських управлінь. У жандармських офіцерів, як і у їх армійських колег, існували три види виплат, з яких складалося основне утримання: платня (відповідно до чину), столові гроші (відповідно до займаної посади) і квартирне забезпечення (в залежності від чину, міста і сімейного стану) [4, с. 136-137].

Платня поділялося на основну і додаткову. Так, унтер-офіцери окремого корпусу жандармів, які служили Волинському ГЖУ в середньому отримували основної зарплатні за місяць: вахмістр Харитон Ковпак - 45 рублів; унтер-офіцери: Емельян Скороход-25 рублів, Іван Дайнеко - ЗО рублів, Іван Хмиз - ЗО рублів, Василій Макаров - 25 рублів, Онфрій Закрицький - 25 рублів [13, арк. 18-20]. Керівник же відділення отримував заробітну платню у 6 разів більшу від унтер-офіцерської. Додаткова зарплатня становила близько 11 руб. на місяць на особу [13, арк. 1].

Заробітна плата службовців Подільського та Київського ГЖУ в середньому не відрізнялася [7, арк. 7; 5, арк. 5], проте при розкритті гучних справ часом застосовувалися премії [5, арк. 6].

З кожної зарплатні утримувалося по 2% на допомогу Волинському, Подільському чи Київському відділу Товариства Червоного хреста та по 1% на утримання Лазарету імені чинів ОКЖ, залежно від розташування. Гроші службовцям видавалися під розписку, а підписаний список надсилався до керівного органу. Часом утримувалося й по 43 коп. з місячної заробітної плати кожного жандарма на користь скарбниці Товариства взаємодопомоги нижнім чинам.

Столовими грошима забезпечувався тільки офіцерський склад ГЖУ. Нижні чини губернської жандармерії, як стройові (унтер-офіцери і вахмістр), так і нестройові (писарі), забезпечувалися харчовими грошима.

Квартирні гроші виплачувалися відповідно до розряду тієї місцевості, в якій служив офіцер. Так, за відомостями на 1912 рік, помічники начальників ВГЖУ (підполковник Макаров), а також КГЖУ та ПГЖУ, отримували і розприділяли між підлеглими їм унтер- офіцерами гроші на квартирне забезпечення в розмірі 20 руб. на особу [15, арк. 3]. Розподілом квартирних грошей забезпечувалися не тільки штаб- і обер-офіцери, а й нижні жандармські чини, розосереджені в наглядових пунктах в губернії. Так, нижнім чинам, що несли службу в містах Ізяслав і Полонколь, на наймання приміщень з опаленням, освітленням і паливом, на варіння їжі і хлібопечення виділялося по 60 руб. на кожного (5 руб. І міс.). Отримував та розподіляв ці гроші вахмістр Харитон Ковпак [13, арк. 9].

Щомісячні виплати штаб- і обер-офіцерам крім платні містили такі статті, як наймання кучера і утримання екіпажу, наймання прислуги, писаря, канцелярські витрати, витрати на відрядження, пізніше додалася стаття на секретні витрати. У разі суміщення посад жандармські чини отримували також додаткову платню.

Крім щомісячного утримання, чини губернської жандармерії, в разі їх роз'їздів у службових справах, отримували добові гроші. У грудні 1903 року міністр внутрішніх справ на підставі доповіді, представленого Департаментом поліції, затвердив наступні суми для виплати офіцерам Корпусу жандармів під час їх службових відряджень: генералам по 3 руб. І день, штаб- і обер-офіцерам - по 2,25 і 1,50 руб. відповідно [14, арк. 5].

Як правило, більшість офіцерів-жандармів були вихідцями з дворянського стану, але ніхто з них (на прикладі ВГЖУ, КГЖУ та ПГЖУ) не був землевласниками і не отримував ніяких дивідендів від нерухомості. Таким чином, для абсолютної більшості з офіцерського складу ГЖУ основним джерелом доходів була платня, що отримувалася за результатами їх професійної діяльності.

Унтер-офіцерам при утворенні ГЖУ було покладено місячний оклад в 8 руб. 40 коп. У 1871 році він збільшився до 10 рублів, в 1885 році - до 15-ти. У тому ж 1885 р. з числа унтер-офіцерів було засновано посаду вахмістра ГЖУ з місячним окладом у 20 руб. На початку XX ст. оклад нижніх чинів виріс більш ніж удвічі. Для унтер- офіцерського складу були передбачені три розряди (кваліфікації) та кожному з них відповідав свій оклад: унтер-офіцер молодшого розряду отримував 25 руб. І міс., Середнього - ЗО і старшого - 35. Оклад вахмістра дорівнював 45-ти руб. І міс. [1, с. 258].

Проте деяким офіцерам вона все рівно здавалася мізерною. Так, начальник Київського ГЖУ В. Новицький згадував, що «платні, яку отримували 20 числа поточного місяця, заледве вистачало на проживання, та і пенсія, яку виплачували жандармам після закінчення їх служби заохотити була не в силі» [2, с. 27]. Однак варто пам'ятати, що начальник управління походив із дворянського роду, тому звик жити «на широку ногу», а не на державну платню, що могло вплинути на його бачення утримання жандармів.

Напередодні великих свят, Різдва або Великодня, керівництво преміювало службовців грошима. Наприклад, в 1911 р. два писаря ВГЖУ до свята Св. Пасхи отримали по 2 рубля.

За отримання заробітної плати та квартирних грошей нижчі чини повинні були особисто розписатися в роздаткових списках, в які окрім того заносилися відомості про кошти, які у зв'язку з певними обставинами не могли бути видані канцелярією жандармам [8, арк. 19].

Під час перебування у відрядженні жандарми отримували добові гроші, за розміром виплати яких вони були прирівняні до чинів військово-судового відомства і, зокрема, до військових слідчих. Зокрема: генерали - по 3 руб., штабс-офіцери - по 2,25 руб., обер-офіцери -1,5 руб. [8, арк. 23].

Одночасно керівництво неодноразово застерігало штаб-офіцерів від надмірних витрат [12, арк. 2]. Окрім того, жандармам видавали за необхідності теплі чоботи та одяг, якщо вони працювали взимку чи в холодних місцях. Обов'язок закупляти їх та роздавати жандармам покладався на помічників начальника ГЖУ, однак із заувагою не видавати більше пари в одні руки [8, арк. 19].

Проживати службовці таємної поліції повинні були в спеціально побудованих будинках для жандармських команд, план яких був затверджений в Петербурзі 23 листопада 1844 року і був призначений для команд в Києві, Вільно, Харкові та Одесі [10, арк. 1]. Він був розрахований на розміщення двох обер-офіцерів та 57 нижніх чинів і писарів. Приміщення мало два поверхи, на першому з яких розміщувалася кухня, пральня, кімната для зберігання амуніції, дві казарми для нижніх чинів (по 12 в кожній) та канцелярія. На другому поверсі знаходилися 2 квартири для обер-офіцерів та 2 окремі кімнати для унтер-офіцерів та 2 казарми для нижніх чинів (по 13 осіб) [10, арк. 1].

На практиці ж і жандармські управління і охоронні відділення розміщувалися здебільшого в орендованих приміщеннях, які не завжди відповідали їхнім основним потребам. Так, Київське губернське управління знаходилося в маленькому приватному будинку, а з 1884 року перемістилося до міського дому, в якому отримало в користування безкоштовно на 18,5 років приміщення з камерами для арештованих, і лише з 1 червня 1902 року міське управління попросило платити орендну плату за користування ним у розмірі 1200 рублів за рік [2, с. 28]. Приміщення Подільського ГЖУ також знаходилися в орендованому приміщенні з трьох кімнат [8, арк. 2], Волинське - винаймало чотири [16, арк. 36].

Всі сторони життя жандарма чітко регламентувалися, навіть одяг, в якому він повинен був ходити на офіційні заходи. За інструкцією командира Штабу Окремого корпусу жандармів Олексія Орлова від 19 червня 1846 року вони повинні були вдягати: на звичайні обіди і бали - повсякденну форму, на офіцерські обіди - парадну форму, на офіцерських балах - форму, яка була назначена на той день [11, арк. 2]. Також жандармам було заборонено втручатися в спори третіх осіб, а за порушення цього правила з них стягувався штраф [11, арк. 1]. Проте понаднормова робота навпаки заохочувалася, до неї можна було залучати всіх унтер- офіцерів, хто служить більше року [6, арк. 5].

Однією з форм матеріальної допомоги були офіцерські позичкові капітали, що існували в російській імператорській армії на різних умовах і надавали можливість позичати гроші на необтяжливих умовах. Вони утворювалися з обов'язкових відрахувань з платні офіцера. Відрахування разом з зростаючими відсотками становили власність офіцера, решта грошей була їх спільним надбанням [1, с. 260]. Такі офіцерські позичкові капітали існували і в Корпусі жандармів.

Крім позичкового капіталу існувало також Товариство взаємодопомоги офіцерів ОКЖ, яке складалося з добровільних членів. Проект уставу організації був створений при Штабі і розісланий на місця для ознайомлення з його змістом і висловлення керівниками місцевих органів політичної поліції своїх думок з цього приводу [8, арк. 21-22]. Згідно з уставом метою запровадження товариства полягала у видачі допомоги членам організації та їхнім сім'ям після смерті останніх. Бути учасниками могли бути всі жандарми, які знаходяться на службі в частинах і управліннях ОКЖ, генерали, штабе- і обер-офіцери, посадовці штабу, а також відставні генерали та інші вищі чини штабу, які до виходу у відставку були членами Товариства. Окрім того, діючими членами могли стати дружини останніх [8, арк. 21-22]. Фонд товариства формувався із вступних внесків, зокрема жандарми залежно від свого чину повинні були вносити:

1. Генерали - ЗО руб.

2. Штабс-офіцери в чині полковника, або особи, які займають посади начальників управлінь - 25 руб.

3. Інші штабс-офіцери - 20 руб.

4. Обер-офіцери (крім ад'ютантів) - 15 руб.

5. Обер-офіцери, які займають посаду ад'ютанта - 10 руб.

6. Штатні чиновники (окрім перекладачів) - 20 руб.

7. Перекладачі - 10 руб.

8. Дружини чинів товариства - відповідно від посади чоловіка [8, арк. 21-22].

Також існували щомісячні внески у розмірі: 5 руб., 4 руб., З руб., 2 руб., 1 руб., 2 руб., 1 руб. відповідно до вказаних вище категорій [8, арк. 23].

У 1910-х рр. за зразком офіцерського Товариства взаємодопомоги, було створено Товариство взаємодопомоги нижніх чинів ОКЖ [1, с. 311].

Для службовців губернських жандармерій діяла соціальна програма підтримки. Деякі офіцери мали можливість за казенний рахунок пройти курс лікування в санаторно-курортних зонах імперії.

Регулярні, хоча і невеликі доходи у вигляді щорічних пенсій давали орденські нагороди. Розмір пенсії залежав від ордену і його ступеня, а тому варіювався від 86 (Св. Станіслава 3-го ступеня) до 600 (Св. Володимира 1-го ступеня) рублів. Володіння орденами не було рідкісним [1, с. 282]. Порядок представлення до нагороди нижчих чинів визначався окремою інструкцією ОКЖ від 13 червня 1946 року №54, відповідно до якої список «гідних» формував за начальник жандармської команди, а керівництво при розгляді справи мало право вимагати також довідки з попередніх місць роботи [11, арк. 8].

1 березня 1877 року були затверджені переваги для унтер-офіцерів, які перебувають на понадстроковій службі, які мали, й фінансовий характер. Так, при звільненні в запас або виході у відставку за 10 років понадстрокової служби унтер-офіцер міг розраховувати на одноразову допомогу в розмірі 250 рублів. За двадцятирічну надстрокову вислугу розмір допомоги збільшувався в чотири рази і становив 1000 рублів, або, як альтернативний варіант, відставному унтер-офіцерові могла бути призначена пенсія в 96 рублів. Якщо ж нижній чин був змушений залишити надстрокову службу через отримані на ній рани і каліцтва, тоді 250 рублів допомоги виплачувалася за 7 років служби, 1000 - за 15 років. У разі смерті унтер-офіцерів, які прослужили на надстрокової служби не менш семи років, їхнім вдовам покладалася щорічна пенсія розміром 36 рублів [3, с. 425]. У наступні роки ці переваги на законодавчому рівні були знову підтверджені.

Якщо підсумувати всі численні види виплат, що отримувалися губернськими жандармами, варто виділити великий діапазон підсумкових цифр. В середньому, на утримання штаб-і обер-офіцерів ГЖУ держава витрачала в 5-7 разів більше, ніж на утримання нижчих жандармських чинів. Розрив між окладами обер-офіцерського та унтер-офіцерського складу збільшувався за рахунок додаткової платні, яка складала досить значну суму.

Перша світова війна призвела до загального подорожчання життя. У лютому 1916 року Департаментом поліції був розісланий циркуляр, адресований усім жандармським частинам. Його метою був заклик до економії і ощадливості щодо канцелярського приладдя: пропонувалося всі рапорти і звіти про витрачання грошових сум друкувати на папері нижчої якості; писати лише на чверті аркуша, без пробілів і великих полів; для розписок папір повинен братися зі старих справ шляхом вилучення незаповнених цілком сторінок; а складні канцелярські ножі й інше приладдя купувалося по одному на кілька людей [8, арк. 133].

Проте, в умовах війни розмір платні жандармів залишався незмінним. Навпаки, додалися відрахування на потреби військового часу, що не могло в сукупності не погіршити матеріальне становище службовців жандармерії і їх сімей. Однак це була загальноросійська тенденція.

Рівень життя офіцерів і унтер-офіцерів губернської жандармерії відрізнявся кардинально. Обер- і, тим більше, штаб-офіцери відчували себе в матеріальному плані незалежно, впевнено забезпечуючи свої, як правило, нечисельні сім'ї та задовольняючи їх основні потреби. Одержуваного ж забезпечення унтер-офіцерського складу для повноцінного життя було недостатньо. Вони були годувальниками багатодітних сімей (4-6 дітей) і їх регулярні звернення до керівництва ГЖУ з проханням допомогти фінансово у вихованні, навчанні або лікуванні підростаючих дітей, свідчили про непросте матеріальне становище нижчих чинів. Недостатність утримання приводила часто до зниження професіоналізму жандармських унтер-офіцерів і нерідко до спроб під приводом уявної хвороби не виходити на службу.

Отже, матеріальне забезпечення для вищих чинів жандармерії воно було більш ніж достатнім - вони отримували декілька видів виплат, якими могли покрити всі свої потреби. Окрім того, жандарми отримували квартирні, відрядні кошти, могли отримати матеріальну допомогу від керівництва, чи навіть взяти дешевий кредит. Проте нижчі чини отримували значно менші суми. Основною причиною різниці були не лише додаткові гроші, але й коло їх повноважень, яке не дозволяло отримувати нарахування за відрядження, спостереження тощо. Загалом, можна відзначити, що попри велику різницю в заробітній платі жандармів, система оплати праці була дуже прогресивною, спонукала до кар'єрного росту і заохочувала нові кадри вступати до лав жандармів.

Список використаних джерел

1. Волков С. В. Русский офицерский корпус. -М.: Центрполи- граф, 2003. - 414 с.

2. Новицкий В. Д. Из воспоминаний жандарма. - М.: Изд-во МГУ, 1991.-314 с.

3. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т.52. 4.1. №57013. - СПб., 1879. - 899 с.

4. Положение о Корпусе жандармов 1867. Документы и материалы. -М.: Полииздат, 1978.

5. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.274. - Оп.2. - Спр.85. - 6 арк.

6. Там само. - Ф.285. - Оп.1. - Спр.936. - 10 арк.

7. Там само. - Ф.301. - Оп.1. - Спр.312. - 7 арк.

8. Там само. -Ф.301.- Оп.1. - Спр.3010. - 250 арк.

9. Там само. -Ф.301.- Оп.1. - Спр.3130. - 2 арк.

10. Там само. - Ф.692. - Оп.1. - Спр.2.

11. Там само. - Ф.1252. - Оп.1. - Спр.36. - 28 арк.

12. Там само. - Ф.1252. - Оп.1. - Спр.1026. - 2 арк.

13. Там само. - Ф.1262. - Оп.1. - Спр.361. - 20 арк.

14. Там само. - Ф.1335. - Оп.2. - Спр.1. - 5 арк.

15. Там само. - Ф.1335. - Оп.2. - Спр.35. - 3 арк.

16. Там само. - Ф.1335. - Оп.2. - Спр.52. - 36 арк.

References

1. Volkov S. V. Russkij oficerskij korpus. -M.: Centrpoligraf, 2003. -414s.

2. Novickij V. D. Iz vospominanij zhandarma. - M.: Izd-vo MGU, 1991. -314 s.

3. Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii. Sobranie vtoroe. T.52. Ch.l. №57013. - SPb., 1879. - 899 s.

4. Polozhenie о Korpuse zhandarmov 1867. Dokumenty і materialy. -M.: Poliizdat, 1978.

5. Central'nyj derzhavnyi istorychnyj arhiv Ukrai'ny, m. Kyi'v. - F.274. - Op.2. - Spr.85. - 6 ark.

6. Tam samo. -F.285. -Op.l. - Spr.936. - 10 ark.

7. Tam samo. -F.301. - Op.l. - Spr.312. -7 ark.

8. Tam samo. - F.301. - Op.l. - Spr.3010. - 250 ark.

9. Tam samo. - F.301. - Op.l. - Spr.3130. - 2 ark.

10. Tam samo. -F.692. - Op.l. - Spr.2.

11. Tam samo. -F.1252. - Op.l. - Spr.36. - 28 ark.

12. Tam samo. -F. 1252. - Op.l. - Spr.1026. - 2 ark.

13. Tam samo. -F. 1262. - Op.l. - Spr.361. - 20 ark.

14. Tam samo. -F. 1335. - Op.2. - Spr.l. - 5 ark.

15. Tam samo. -F. 1335. - Op.2. - Spr.35. - 3 ark.

16. Tam samo. -F. 1335. - Op.2. - Spr.52. - 36 ark.

Размещено на Allbest.ru