Українська політична еліта та національна ідея (початок XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська політична еліта та національна ідея (початок XX століття)

Сініцький А. Ц.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук, Житомирський національний агроекологічний університет

Охарактеризовано основні підходи до трактування поняття «еліта». Виявлено, що становлення української політичної еліти на сьогодні одна з найактуальніших проблем, так, як ідеологічні перетворення суспільства в Україні має генерувати верства, що поєднувала б у собі національні ідеї, духовність, інтелект, патріотизм та змогла бути взірцем для наступних поколінь. З'ясовано, що еліта завжди виступала активним учасником суспільних процесів, тому її формування, становлення та діяльність є актуальним об'єктом дослідження багатьох науковців із різних напрямків. Проаналізувавши термін «еліта» виявлено, що можна виокремити два концептуальні підходи до визначення даного поняття: ціннісний (ті, що здатні керувати) та функціональний (ті, кого обрали). У ході дослідження зроблено висновок, що НЗ ПОЧЭТКу XX СТ. Українська Народна Республіка зазнала поразки саме через те, що національна еліта -- політична, економічна, військова, духовна -- була занадто слабка і не зуміла опанувати суспільство соціально. Надалі в Україні протягом кількох декад більшовицького тоталітарного режиму, коли система влади перетворилася на ірраціональну, по суті, знеособлену, денаціональну мегамашину, йде тотальне винищення українських, національно свідомих провідників: політиків, військових, адміністраторів, творчої інтелігенції, лікарів, учительства.

Ключові слова: еліта, політична еліта, національна ідея,ХХ століття, політологія.

Вагомою складовою ефективного розвитку будь-якої країни є наявність дієвої політичної еліти. Становлення української політичної еліти на сьогодні одна з найактуальніших проблем, так, як ідеологічні перетворення суспільства в Україні має генерувати верства, що поєднувала б у собі національні ідеї, духовність, інтелект, патріотизм та змогла бути взірцем для наступних поколінь. Державі потрібна власне національно налаштована політична еліта, що є професійно відповідальною. Варто зазначити, що історія свідчить про те, що елітотворчі процеси є довготривалими. Для дослідження формування і зародження української політичної еліти і національної ідеї варто проаналізувати діяльність української політичної еліти та національної ідеї початку XX ст.

Еліта завжди виступала активним учасником суспільних процесів, тому її формування, становлення та діяльність є актуальним об'єктом дослідження багатьох науковців із різних напрямків - політології, соціології, елітології, мистецтва тощо. Не оминули це питання й увагою історики, котрі досліджують місце еліти у політико-соціальній та культурно-освітній сфері суспільства в певному хронологічному проміжку часу, серед яких: Ю. Авер'янов [1], Ф. Рудич [2], Д. Корбіков [3], М. Козловець [4], Л. Кочубей [5], О. Крюков [6], B. Липинський [7], Ф. Рудич, [8]. В. Ребкало [9], C. Телешун [10], О. Траверс [11], В. Фадеев [12], В. Парето [13] та інші.

Мета статті полягає у з'ясуванні формування та розвитку української політичної еліти та національної ідеї початку 20 століття.

Методи: аналізу та синтезу, порівняння і узагальнення, описовий і аналітичний. національний еліта суспільство

Розвиток демократії в Україні, яка включає розбудову соціальної та правової держави та створення суспільно-громадянських структур, знаходиться у прямій залежності від процесів формування та функціонування політичної еліти. З огляду на те, що головним елементом у політичній системі України є держава, основними чинниками еволюції та зміцнення суспільного добробуту є ті представники політичної еліти, які працюють у владних структура (тобто, представники правлячої еліти). Отже, для досягнення мети даного дослідження варто звернутися до основних понять категорії «політична еліта».

ДослідникЮ.Авер'яновзауваживдцопопередниками сучасних теорій еліт були Платон, Карлейль, Ніцше. Як цілісна система поглядів ці теорії були сформульовані на початку XX ст. В. Парето, Г. Москою, Д. Лернером, І. Роту та ін. Кожен з дослідників трактував еліту по- своєму [1, с. 401-403]:

- люди, які є найпрофесійнішими у відповідних сферах їх діяльності (Парето);

- найбільш активні у політичному відношенні люди, які орієнтовані на владу, організована меншість суспільства, правлячий клас, який здійснює всі політичні функції, монопольно володіє владою (Моска);

- люди, які мають найвищі у суспільстві престиж, статус, багатство, інтелектуальні або моральні переваги над більшістю людей, найвищі почуття відповідальності (Ортега-і-Г ассет);

- люди, які мають формальну владу в організаціях і інститутах, які визначають соціальне життя (Дай);

- «богонатхненні» особистості, які мають харизму (Фройнд, Вебер);

- меншість, яка здійснює найбільш важливі функції у суспільстві, має найбільший вплив (Келер);

- відносно невеликі групи, що складаються з осіб, які займають головні позиції у політичному, економічному, культурному, житті суспільства (відповідно - політична, економічна, культурна еліти);

- найбільш кваліфіковані спеціалісти, менеджери і вищі службовці в системі бюрократичного управління;

- провідні представники будь-яких соціальних груп

- професійних, етнічних, локальних.

У свою чергу відомі дослідники вважають, що «альтиметричний критерій є одним із визначальних для емпіричного дослідження еліти. Згідно з цим критерієм до еліти можна віднести тих, хто розподіляє цінності всередині нашого суспільства і впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства, зокрема на політичну, економічну, соціальну та культурну» [7, с. 137].

На думку О. Крюкова, кінець XIX - початок XX ст. характеризується розвитком та значним зростанням ролі та впливу на суспільний процес політичних еліт як своєрідного середовища, що відбирає, виховує і пропонує суспільству своїх представників для політичного керівництва та управління. Відповідно, зростає інтерес науковців - філософів, соціологів, політологів - до дослідження політичної еліти. Виникають різноманітні напрями, школи, виходить друком низка статей та монографічних досліджень, присвячених різним аспектам аналізу еліт [6, с. 11].

Як зауважує Л. Кочубей, протягом XX ст. було опубліковано значну кількість праць, присвячених проблемі формування та функціонування еліт. Вивчення політичних еліт стало одним із провідних напрямів західної політичної науки. При цьому необхідно зазначити, що існує значне розходження у визначенні самого терміну «еліта»,наявність різного співвідношення «еліта» - «політичний клас» [5, с. 98-99].

Дослідниця стверджує, що визнання існування правлячих еліт є спільним для переважної більшості політологів XX ст. Однак, при вирішенні питання про те, який тип відносин складається між політичною елітою і рештою суспільства, існують глибокі розбіжності. Можна виокремити дві основні моделі [5, с. 106]:

1. Стверджується існування особливих, відокремлених еліт, що мають абсолютний вплив на решту суспільства (олігархічна, елітаристська моделі). Родоначальниками першої були представники макіавелівської школи та ідеологи технократичної теорії еліт.

2. Існування множини еліт, що тісно взаємопов'язані та водночас конкурують одна з одною (поліархічна, демократична моделі).

На думку українського вченого В. Липинського еліта

- це національна аристократія. У ході дослідження, автор вказував, що у тому випадку, коли національна аристократія бажає організувати пасивний народ, їй слід мати в очах цього народу хоча б моральний авторитет. «Кожночасно національна аристократія, - писав В. Липинський, - мусить мати, крім матеріальної сили, ще й моральний авторитет в очах своєї нації. Без цих двох основних прикмет: матеріальної сили і морального авторитету - немає і не може бути національної аристократії. А без національної аристократії - без сильних і авторитетних провідників та організаторів нації в її тяжкій боротьбі за існування - немає і не може бути нації» [7, с. 137].

Проаналізувавши термін «еліта» слід зауважити, що можна виокремити два концептуальні підходи до визначення даного поняття: ціннісний (ті, що здатні керувати) та функціональний (ті, кого обрали).

1. Сутність ціннісного підходу полягає в тому, що існування еліти пояснюється тим, що одні люди є більш інтелектуально та морально розвинені, ніж інші. У даної ідеї є багато прихильників на Заході, оскільки вона передбачає природне виокремлення найбільш здібних до керування осіб, які якнайкраще здійснюватимуть управлінську діяльність.

2. Сутність структурно-функціонального підходу полягає в тому, що еліта тлумачиться з огляду на важливі функції управління, які й є критеріями до обрання людей, які будуть їх виконувати. Таким чином, рамки у структурно-функціональному підході є дещо ширшими, ніж у інших підходах.

Однак, на думку Л. Кочубей суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди правила обрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями. На думку автора найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є також функціональний (альтиметричний) та ціннісний (меритократичний)» [5,с. 99].

Еліта відіграє визначальну роль для будь-якого суспільства, тому що вона виконує певні, тільки їй притаманні функції. Серед загальних функцій світових національних еліт науковці виділяють такі [9, с. 6-18]:

- передача накопиченого нацією та людством досвіду та інформації;

- творець і носій знань;

- творення розумної опозиції щодо різного роду сумнівних соціальних перетворень, ідей сталого розвитку інноваційних та адаптаційних процесів;

- активне просування вітчизняного досвіду і знань у світовий інформаційний простір;

- лідерство у формуванні державної політики та культури тощо.

В Україні демократична система управління державою та інститути громадянського суспільства створювалася в умовах напівцивілізованого періоду історії. Це зумовлюється тим, що характер української еліти, як зазначають більшість дослідників, був кланово- корпоративний, незважаючи на те, що це не притаманне для нашої держави явище.

Як зазначає М. А.Козловець, на початку XX ст. Україн-ська Народна Республіка зазнала поразки саме через те, що національна еліта - політична, економічна, військова, духовна ідея - була занадто слабка і не зуміла опанувати суспільство соціально. Росія гнобила Україну не лише економічно, а й духовно. Вона зманювала, нищила національну еліту, добре усвідомлюючи, що без духовного осердя народ перетворюється у натовп, бездуховну юрбу [4, с. 20-21].

Саме безвольність і розгубленість тодішньої верстви, яка в екстремальних умовах не зуміла здійснити належний вплив на широкі народні маси, призвели до того, що останні виявилися дезорієнтованими, незмобілізованими, не здатними організовано виступити на захист свободи і незалежності. Більше того, в умовах загострення багатьох соціальних проблем, гальмування реформ, передусім земельної, політичної нестабільності зовнішнім силам не так важко було збурити проти української державності соціальні низи та люмпенізовані прошарки суспільства. Загалом, визвольні змагання 1917-1921 рр. ще раз підтвердили, що без соціальної бази у вигляді провідного соціального прошарку національна держава неможлива [4, с. 21].

Надалі в Україні протягом кількох декад більшовиць-кого тоталітарного режиму, коли система влади перетворилася на ірраціональну, по суті, знеособлену, денаціональну мегамашину, йде тотальне винищення національної ідеї, українських, національно свідомих провідників: політиків, військових, адміністраторів, творчої інтелігенції, лікарів, учительства. А до подій, пов'язаних з голодомором 1932-1933 рр. як способом політичного винищення українства як нації, надто тісно підступають масові політичні репресії, ліквідація священиків, кращих представників національної еліти. На тлі тотального відчуження від власності й влади під гаслами «знищення класів» (насамперед куркульства), «побудови безкласового суспільства» були репресовані ті верстви українського суспільства - заможні селяни, кооператори, підприємці, комерсанти, торговці та ін., які становили виробничий цвіт нації й у перспективі могли стати соціальною базою національного відродження, а сам український народ поступово перетворювався на етнографічну масу, частину «нової історичної спільності - радянського народу» [4, с. 21].

Останні десятиліття XX ст. і початок XXI ст. відзначилися подальшими змінами соціального порядку, спонукаючи дослідників до вдосконалення теоретико-аналітичного інструментарію, що виявилося у концептуалізації та розробці нових дослідницьких підходів. Окрім вже загальновизнаних, хоча і дещо дискусійних теорій інформаційного, постіндустріального суспільства та постмодерної доби, дослідники пропонували тематизувати поточні соціокультурні зміни як процеси становлення «суспільства ризику», пізньомодерного суспільства чи глобалізації [12, с. 126].

Еліта ж сучасного етапу повинна відповідати засадам свого призначення, до яких можна віднести відповідальність своєму призначенню у сфері національного державотворення та пошук шляхів його реалізації. Еліта виконує надзвичайну роль, яка полягає у вирішенні протиріч між стихійними та хаотичними трансформаціями на попередньому етапі розвитку українського суспільства та необхідністю його модернізації на сучасному етапі.

Висновок з дослідження. Практично весь період історії, а особливо XX століття, характеризується нищівними діями проти національної еліти нашої держави. З огляду на це, слід зауважити, що Україна століттями існувала під впливом інших керівників, її територіям нав'язувалися чужі принципи, спосіб життя, культура та традиції. Відтак, не випадково, що період історії XX століття характеризується розрізненими цілями та поглядами, яким відповідали різні рівні національної свідомості, відсутність національної ідентичності, сформованої в обставинах регіональної, ідеологічної, конфесійної та мовної лінії поділу. Така спадщина нанесла нищівний удар нації та державотворенню, призвела до різноманітних конфліктів та напруженості на соціальному підгрунті й досі відгуки історії перешкоджають консолідації суспільства в Україні.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку є аналіз та обгрунтування шляхів усунення наслідків історичних подій XX століття у сучасному українському суспільстві. Пошук методів виховання любові та поваги до власної національності в українців та формування почуття національної гідності у них.

Список використаних джерел

1. Аверьянов Ю. И. Политология: энциклопед. слов. / Ю. И. Аверьянов. - М.: Изд-во Моек, коммерч. ун-та, 1993. - 431 с.

2. Громадянське суспільство в сучасній Україні: становлення і тенденції розвитку: за заг. ред. Ф. М. Рудича. - К.: Парлам. вид-во, 2006. - 412 с.

3. Корбіков Д. С. Політичний клас або політична еліта України: питання політологічного дискурсу / Д. С. Корбіков // Вісник СевНТУ [Електронний ресурс]: зб. наук. пр. -Вип.123. - Севастополь: [б. в.], 2011. - (Серія: Політологія). - Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/ portal/natural/vsntu/polit/ 2011_123/123_16.pdf

4. Козловець М. А. Політична еліта як чинник цивілізаційного поступу України / М. А. Козловець і і Наукові праці МАУП. - 2014. -ВИП.1.-С.20-26.

5. Кочубей Л. О. Політична еліта та політичний клас: класичні зарубіжні концепції / Л. О. Кочубей // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2009. - Вип.17. - С.96-107.

6. Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: Монографія / За наук. ред. Е. А. Афоніна. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 252 с.

7. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму, писані 1919-1922 рр. / В. Липинський. - Нью-Йорк: Булава, 1954. -490 с.

8. Рудич Ф. М. Політичний клас у сучасній Україні: передумови становлення / Ф. М. Рудич // Віче [Електронний ресурс]. - 2009. - №9. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1449

9. Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методи підготовки: монографія / В. А. Ребкало, М. І. Пірен, В. В. Тертичка. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - 180 с.

10. Телешун С. Политическая элита в Украине. Новая система власти / С. Телешун, А. Колпаков. - Режим доступу: http://rus.for- ua.com/analit/2002/07/18/132522.html

11. Траверс О. Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства / О. Траверс // Політичний менеджмент. - 2006. -№1.- С.27-36.

12. Фадеев В. Пізньомодерний соціальний порядок та трансформації політичного життя / Українська політична нація: проблеми становлення: зб. наук. ст. / за ред. М. М. Розумного (заг. ред.), М. Т. Степика, В. М. Яблонського. -К.: ШСД, 2012. -384 с.

13. Pareto V. Traite de sociologie generale // V. Pareto Oeuvres completes. - Geneve, 1968. - T. XII. - P.26-43.

References

1. Aver'janov Ju. I. Politologija:jencikloped. slov. / Ju. I. Aver'janov.

- M.: Izd-vo Mosk. kommerch. un-ta, 1993. -431 s.

2. Gromadjans'ke suspil'stvo v suchasnij Ukrai'ni: stanovlennja і tendencii' rozvytku: za zag. red. F. M. Rudycha. - K.: Parlam. vyd-vo, 2006. - 412 s.

3. Korbikov D. S. Politychnyj klas abo politychna elita Ukrai'ny: pytannja politologichnogo dyskursu /D.S. Korbikov // Visnyk SevNTU [Elektronnyj resurs]: zb. nauk. pr. - Vyp.123. - Sevastopol': [b. v.], 2011.

- (Serija: Politologija). - Rezhym dostupu: archive.nbuv.gov.ua/portal/ natural/vsntu/polit/ 2011_123/123_16.pdf

4. Kozlovec' M. A. Politychna elita jak chynnyk cyvilizacijnogo postupu Ukrai'ny I M. A. Kozlovec'll Naukovi praci MAUP. - 2014. -Vyp.l.-S.20-26.

5. Kochubej L. O. Politychna elita ta politychnyj klas: klasychni zarubizhni koncepcii' / L. O. Kochubej // Suchasna ukrai'ns'ka polityka. Polityky і politology pro nei'. - K., 2009. - Vyp.17. - S.96-107.

6. Krjukov О. I. Polityko-upravlins'ka elita Ukrai'ny jak chynnyk derzhavotvorennja: Monografija / Za nauk. red. E. A. Afonina. - K.: Vyd-vo NADU, 2006. - 252 s.

7. Lypyns'kyj V. Lysty do brativ-hliborobiv: Pro ideju і organizaeiju ukrai'ns'kogo monarhizmu, pysani 1919-1922 rr. / V. Lypyns'kyj. - N'ju-Jork: Bulava, 1954. - 490 s.

8. Rudych F. M. Politychnyj klas u suchasnij Ukrai'ni: peredumovy stanovlennja / F. M. Rudych // Viche [Elektronnyj resurs]. - 2009. - №9.

- Rezhym dostupu: http://www.viche.info/joumal/1449

9. Suchasna upravlins'ka elita v Ukrai'ni: jakisni harakterystyky, shljahy ta metody pidgotovky: monografija / V. A. Rebkalo, M. I. Piren, V. V. Tertychka. -K.: Vyd-vo NADU, 2003. - 180 s.

10. Teleshun S. Politicheskaja jelita v Ukraine. Novaja sistema vlasti / S. Teleshun, A. Kolpakov. - Rezhym dostupu: http://rus.for- ua.com/analit/2002/07/18/132522.html

11. Travers О. Politychne liderstvo, nacional'na elita і praktyka modernizacii' suspil'stva / O. Travers і і Politychnyj menedzhment. - 2006. -№1.- S.27-36.

12. Fadjejev V. Pizn'omodemyj social'nyj porjadoktatransformacii' politychnogo zhyttja / Ukrai'ns'ka politychna nacija: problemy stanovlennja: zb. nauk. st. / za red. M. M. Rozumnogo (zag. red.), M. T. Stepyka, V. M. Jablons'kogo. - K.: NISD, 2012. - 384 s.

13. Pareto V. Traite de sociologie generale // V. Pareto Oeuvres completes. - Geneve, 1968. -T. XII. - P.26-43.

Размещено на Allbest.ru