Розвиток громадських організацій України протягом 90-х років XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток громадських організацій України протягом 90-х років XX ст.

Левчук К.І.,

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України та філософії, Вінницький національний аграрний університет (Україна, Вінниця)

Досліджено кількісні показники розвитку громадських організацій України протягом перших років незалежності. Встановлено, що відбулося значне збільшення кількості громадських організацій, однак, згідно з соціологічними досліджуваннями, участь громадян у їх повсякденній діяльності залишалася на невисокому рівні.

Ключові слова: громадська організація, соціологічні дослідження, громадянська активність,Держкомстат України.

Development of public organizations ofUkraine in the 90th of the XX th century. Levchuk K.I.

It was established that there was a significant increase in the number of public organizations, however, according to sociological surveys, the participation of citizens in their daily activities remained ata low level.

Keywords: public organization, sociological research, civic activity, State Statistics Committee of Ukraine.

Громадські організації є важливою складовою громадянського суспільства. На відміну від політичних партій, метою яких є здобуття політичної влади, громадські організації є виразниками та захисниками інтересів пересічних українських громадян.

Помітний внесок у вивчення правового статусу громадських організацій, джерел їх фінансування, наслідків діяльності протягом 90-х років XX ст. зробив О. Сидоренко [1]. Однак дослідник, аналізуючи поточні архіви Держкомстату України, не звернув увагу на значну кількісну розбіжність між зареєстрованими громадськими організаціями та тими, які звітували про свою діяльність, що ускладнює об'єктивну оцінку розвитку громадянської активності протягом 90-х років XX ст.

М. Шевченко, В. Головенько, Ю. Галустян ототожнювали громадські організації з розвитком «третього сектора» як невід'ємної складової громадянського суспільства, що на наш погляд є дискусійним [2].

А. Матвійчук розглядав громадські організації як чинник становлення громадянського суспільства в Україні [3, с. 6-7]. О. Лавринович визнавав, що недержавні неприбуткові громадські організації впродовж 90-х років XX ст. намагалися привернути увагу законодавчої та виконавчої влади, оскільки перебували у повній законодавчій блокаді й були неспроможні самостійно розвиватися [4, с. 4].

Метою нашої статті є вивчення та узагальнення інформації про кількісний склад громадських організацій України наприкінці XX ст.

Сплеск громадянської активності усіх верств суспільства на зламі 80-х початку 90-х років та проголошення незалежності України, демократизація суспільства, правове унормування колишніх «неформалів» сприяли зростанню кількості громадських організацій в Україні. Якщо в 1991 році в Україні було зареєстровано 324 громадські організації, то в 1999 році число зареєстрованих громадських організацій (включаючи місцеві осередки) досягло 4437 [5, с. 3].

Сама лише реєстрація не дає остаточної відповіді на запитання про число громадських організацій в Україні. По-перше, певна частина організацій з різних причин офіційно припинила своє існування. По-друге, значна кількість громадських організацій, заявивши про своє створення, не проявила активності у реалізації статутних завдань, не звітувала перед статистичними органами. По-третє, відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян», який діяв з червня 1992 по січень 2013 року, громадські організації утворюються та діють з місцевим, всеукраїнським та міжнародним статусом. З 1992 по 1999 роки кількість всеукраїнських та міжнародних громадських організацій зросла з 152 до 1118 [6,с. 369].

Місцеві осередки (обласні, районні, первинні) громадських організацій для того, щоб набути статусу юридичної особи, також реєструвалися у місцевих органах виконавчої влади, при цьому вони могли керуватися власним статутом. Такий стан справ ускладнював пошук відповіді на поставлене запитання. Але для того, щоб оцінити розвиток сектору громадських організацій в Україні протягом перших років незалежності, визначити реальне співвідношення між різними за статусом організаціями, взято до уваги число легалізованих громадських організацій з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом (включаючи місцеві осередки). Станом на 1 січня 1997 року в Україні їх нараховувалося 14 тис. 148 [7, с. 1].

Слід відзначити, що суспільна активність населення різних регіонів суттєво відрізнялася, що зумовлено рівнем розвитку громадської свідомості, питомою часткою міського населення, історичними традиціями, наявним фінансуванням, політичними чинниками. Станом на січень 1997 року лідерами за кількістю громадських організацій були: Автономна республіка Крим (1427), Львівська область (1407), Донецька (1340), м. Київ (1247) [7,с.2].

Підґрунтя розвитку громадянської активності у зазначених регіонах було закладено за часів перебудови. Саме Львів та Київ стали центрами кристалізації неформальних організацій, осередками діяльності національно-демократичних сил. З 1991 року у цих містах у першу чергу відкривали свої представництва міжнародні благодійні фонди, що надавали підтримку новоствореним громадським організаціям. Переважна більшість всеукраїнських та міжнародних громадських організацій зареєструвалася у Києві, тоді як місцеві осередки діяли в усіх регіонах України. У Донбасі розпочав діяльність опозиційний комуністичній владі робітничий рух, створювалися страйкоми, незалежні профспілки. Це сприяло набуттю досвіду самодіяльної активності у представників неформальних організацій та продовженню їх громадської діяльності в умовах незалежної України. Повернення кримських татар на батьківщину спричинило не тільки потребу у створенні громадсько-політичних організацій кримськотатарського народу, але стало каталізатором регіональної громадянської активності.

Серед громадських організацій, класифікованих Держкомстатом за видами (напрямами) діяльності, найбільшу частку у 1996 році займали організації ветеранів та інвалідів - 14,6 відсотка; оздоровчі та фізкультурно-спортивні об'єднання, питома вага яких у 1996 році становила 14,1 відсотка; організації професійної спрямованості - 8,4 відсотка; освітні та культурно-виховні товариства - 8,1 відсотка [8, с. 7].

Регіональні уподобання також мають значний вплив на розвиток громадських організацій того чи іншого напряму. У Криму, Донецькій, Закарпатській областях, де проживають представники національних меншин, а також тривав процес повернення на батьківщину кримських татар та інших депортованих народів, актуальною залишалася проблема розвитку та збереження національних культур. Тому у згаданих областях було зареєстровано значну кількість національно-культурних товариств. На Львівщині, найбільше, у порівнянні з іншими областями, було створено культурно-виховних та просвітянських об'єднань. Близькістю до джерел фінансування пояснюється концентрація благодійних організацій та фондів у Києві. Мережа організацій ветеранів та інвалідів війни щільніша в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях, де вагомою у демографічному розрізі залишалася частка осіб пенсійного віку.

Суперечливою слід вважати тенденцію до визначення кількості членів громадських організацій. Загалом, кількість членів громадських організацій станом на січень 1997 р. складала 23 млн. 622 тис. осіб [9, с. 3]. Це викликано зміною форм та методів повсякденної діяльності громадських організацій в умовах незалежної України, потребою реформування організаційної структури, врахування нових реалій суспільно-політичного життя. Одержавлені та підконтрольні КПРС-КПУ масові громадські організації радянських часів (товариство охорони пам'яток історії та культури, товариство охорони природи, товариство Червоного Хреста тощо) з 1990 року переходять на госпрозрахунок та реєструються в якості всеукраїнських громадських організацій. Економічна криза першої половини 90-х років, галопуюча гіперінфляція та зростання числа безробітних різко зменшила кількість членів громадських організацій та похитнула головне джерело фінансування - членські внески. Також відбулося значне зменшення популярності організацій, які виникли за роки перебудови. Значною мірою вони стали трампліном у велику політику для обмеженого кола активістів та створених на їх основі політичних партій.

Для розуміння об'єктивної картини розвитку громадської активності у перші роки незалежності слід звернути увагу на соціологічні дослідження, проведені протягом 90-х років XX ст. Зокрема, міжнародна фундація IFES у травні 1996 року здійснила опитування громадської думки з метою з'ясувати ставлення громадян України до громадських організацій. Індивідуальні інтерв'ю були проведені з вибіркою 1660 дорослих осіб, що, на думку соціологічної фірми «Соціс-Гелап», представляло доросле населення України (межа відхилення складає три відсотки). Так, 51 відсоток опитаних вважав, що неурядові організації є дуже важливими для суспільства [10, с. 5-6].

Фонд «Демократичні ініціативи» разом з Інститутом соціології НАН України проводив у 1994-2000 роках за єдиною методикою та вибіркою щорічне загальноукраїнське опитування. На нашу думку, не всі запитання є досконалими, що не сприяло чіткому розумінню сутності поняття «громадська організація». Так, серед варіантів відповідей на запитання: «Членом якої з громадських чи політичних організацій Ви є?» - пропонувалися окремі відповіді: «громадська організація, фонд, асоціація», «екологічний рух», «студентське товариство, молодіжна організація», «професійне об'єднання, асоціація», «релігійна організація, церковна громада» [11, с. 10]. громадський організація україна незалежність

З іншого боку, збереження незмінними запитань у соціологічному опитуванні (навіть, коли вони не зовсім вдалі) створює умови для більш адекватного аналізу уподобань населення протягом певного часу. Серед опитаних членами громадської або політичної організації у 1994 році були 18 відсотків, тоді як у 1996 році - 13 відсотків. Відповіді свідчать, що більшість громадян України не брали активної участі у суспільно- політичному житті країни. Звіти про значне число членів громадських організацій, отримані статистичними державними органами, залишалися такими ж далекими від реального стану речей, як і масовість громадських організацій радянської доби.

Важливим критерієм авторитету громадських організацій є їх оцінка громадянами України. Соціологічне опитування, яке було проведене Центром інновацій та розвитку за підтримки фонду Ч. С. Мотта, спільно із соціологічними фірмами «Інмарк - інформація та маркетинг» та «Соціс-Гелап» у липні 1999 року, передбачало дослідити ставлення населення до громадських організацій в Україні.

Згідно з результатами опитування, більшість громадян України позитивно ставилися до діяльності громадських організацій, вважаючи пріоритетними для їх діяльності допомогу малозабезпеченим та інвалідам, охорону довкілля. Таким чином, суспільну увагу привертали організації, які ставили за мету своєї діяльності соціально орієнтовані цінності, благодійництво, задоволення соціально значущих потреб, а не лише реалізацію прав та потреб учасників об'єднання [12, с. 11].

Водночас, для більшості громадян України діяльність громадських організацій залишалася практично невідомою - лише 42 відсотки опитаних зуміли назвати відому їм організацію. Зрозуміло, що найвищий рейтинг був у всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, які не лише відомі у всіх регіонах України, але й активно використовували засоби масової інформації, інші форми популяризації своєї діяльності серед населення. Найбільше респондентів назвали організації ветеранів війни та воїнів-афганців, Союз «Чорнобиль», профспілки, товариство Червоного Хреста України, Товариство «Просвіта» [12, с. 15]. Симптоматичним є той факт, що більшість організацій, які відомі опитаним, були створені за часів перебудови або в незалежній Україні. Більшість названих об'єднань у тій або іншій формі отримували допомогу з боку держави або місцевих органів самоврядування, співпрацювали з урядовими структурами, брали участь у реалізації урядових програм. їх відносно висока популярність пояснюється не лише активною статутною діяльністю громадських організацій, але і наявністю значної кількості активістів - членів названих організацій в усіх регіонах України; їх участь у законодавчій діяльності, у мітингах, пікетуваннях, добродійних акціях тощо.

Важливим індикатором громадянської активності населення України є членство у громадських організаціях. Лише 7,8 відсотка опитаних дали ствердну відповідь на запитання про своє членство у громадських організаціях [12, с. 16]. При цьому серед причин, які стають на заваді у діяльності громадських організацій, виділяються суб'єктивні та об'єктивні. Понад 50 відсотків опитаних серед причин відсутності інтересу до громадських організацій виділяли причини суб'єктивного характеру, а саме: «не мають часу», «не мають бажання», «не мають здоров'я»; 8,4 відсотка опитаних взагалі не довіряли громадським організаціям; 7,9 відсотка не змогли знайти організацію, яка б зацікавила своєю діяльністю; 6,6 відсотка не мали достатньо інформації про громадські організації в Україні [12,с. 17].

Численні соціологічні опитування останнього часу викликають обґрунтований сумнів у достовірності їхніх результатів. На думку М. Михальченка, який очолював Українську академію політичних наук (неурядову дослідницьку організацію), мережі соціологічних опитувань, що діють в Україні, потребують кардинальної реорганізації. Так, «Соціс-Гелап» з 1992 року опирається на мережу, основою яких є профспілкові активісти. «Ці люди, безумовно, за нинішні роки стали дуже слухняними. Тут і не треба наказ давати, вони самі зрозуміють, що від них хоче господар», - вважає дослідник [13, с. 19]. Схиляємося до думки, що дані соціологічних досліджень стосовно розвитку громадських організацій в Україні, які використовуються в статті, наближаються до об'єктивних. Опитування не мали на меті отримати результат, який міг бути використаний певною політичною силою у боротьбі за опанування влади в країні.

Отже, за найоптимістичнішими підрахунками соціологів, чисельний склад соціально активних громадян, які брали участь у діяльності громадських організацій України у 90-х роках XX ст., не перевищував декількох мільйонів осіб [14, с. 63], що занижує показники членства у громадських організаціях, наведені у звітах. Появі приписок сприяла недосконала нормативно-правова база створення та діяльності громадських організацій, зокрема, Закону України «Про об'єднання громадян», який не вимагав від громадських організацій фіксованого індивідуального членства. До того ж, Закон не забороняв колективного членства у складі громадських організацій, що також створювало спокусу зарахувати всіх працівників установи, керівники якої виявили бажання стати колективним членом громадської організації, до її складу.

Список використаних джерел

1. Сидоренко О. Громадські організації в Україні: мовою офіційної статистики / О. Сидоренко // Перехрестя. - 2000. - №5 (10).-С.4-7.

2. Третій сектор в Україні: проблеми становлення / [М. Ф. Шевченко (кер. авт. кол.), В. А. Головенько, Ю. М. Галустян та ін.]. - К.: Укр. ін-т соц. дослідж., 2001. - 173 с.

3. Матвійчук А. В. Громадські організації як чинник становлення громадянського суспільства: автореф. дис.... канд. політ, наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / А. В. Матвійчук. -К.,2008.- 15 с.

4. Лавринович О. Чи можливе в Україні громадянське суспільство? / О. Лавринович//Громадські ініціативи. - 1999. -№2. - С.3-6.

5. Поточний архів Центру інновацій та розвитку. - Дослідження Центру інновацій та розвитку: «Тенденції розвитку третього сектору в Україні» (1999 р.).-8 с.

6. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році. -К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001. - 404 с.

7. Поточний архів Держкомстату України. Відділ політичної статистики. - Зведені дані про кількість легалізованих громадських організацій з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом (включаючи місцеві осередки) станом на 01.01.1997. -01.01.2000. -5 с.

8. Сидоренко О. Чи знаємо ми, що таке насправді український «третій сектор»? / О. Сидоренко // Перехрестя. - 2000. - №4 (9). - С.4-7.

9. Поточний архів Держкомстату України. Відділ політичної статистики. - форма статистичної звітності №1-ОГ. - Таб. №5-8

(Діяльність, джерела фінансування та витрати об'єднань громадян за 1996 р.). -4 с.

10. Голоси електорату. Глобальна програма IFES для розвитку надійних показників громадської думки // Семінар «Розвиток недержавних організацій через правові реформи. - К.: AT «КоДр», 1996.-С.5-6.

11. Поточний архів фонду «Демократичні ініціативи» / Дослідження Інституту соціології НАН України за участі фірми Социс- Гелап та фонду «Демократичні ініціативи»: «Українське суспільство 1994-2000». - 10 с.

12. Поточний архів Центру інновацій та розвитку. - Дослідження Центру інновацій та розвитку: «Ставлення населення України до діяльності громадських і благодійних організацій (липень 1999 р.)». -43 с.

13. Грабовський С. Громадська організація має дистанціюватися від влади / С. Грабовський // Перехрестя. - 2000. - №6. - С.19.

14. Поточний архів Міжнародної Фундації Виборчих Систем.

- Опитування громадської думки в Україні. Опитування проведене компанією Соціс-Гелап 16-23 червня 1999 року.-88с.

References

1. Sydorenko О. Hromadski orhanizatsii v Ukraini: movoiu ofitsiinoi statystyky / O. Sydorenko ll Perekhrestia. - 2000. -№5 (10).- S.4-7.

2. Tretii sektorv Ukraini: problemy stanovlennia/ [M. F. Shevchenko (ker. avt. kol.), V. A. Holovenko, Yu. M. Halustian ta in.]. - K.: Ukr. in-t sots, doslidzh., 2001. - 173 s.

3. Matviichuk A. V. Hromadski orhanizatsii yak chynnyk stanovlennia hromadianskoho suspilstva: avtoref. dys. ... kand. polit. nauk: spets. 23.00.02 «Politychni instytuty ta protsesy» / A. V. Matviichuk. - K., 2008. - 15 s.

4. Favrynovych O. Chy mozhlyve v Ukraini hromadianske suspil- stvo? / O. Favrynovych і і Hromadski initsiatyvy. - 1999. - №2. - S.3-6.

5. Potochnyi arkhiv Tsentru innovatsii ta rozvytku. - Doslidzhennia Tsentru innovatsii ta rozvytku: «Tendentsii rozvytku tretoho sektoru v Ukraini» (1999 r.).-8s.

6. Poslannia Prezydenta Ukrainy do Verkhovnoi Rady Ukrainy pro vnutrishnie і zovnishnie stanovyshche Ukrainy u 2000 rotsi. - K.: IVTs Derzhkomstatu Ukrainy, 2001. - 404 s.

7. Potochnyi arkhiv Deizhkomstatu Ukrainy. Viddil politychnoi statystyky. -Zvedeni danipro kilkistlehalizovanykhhromadskykh orhanizatsii z mizhnarodnym, vseukrainskym ta mistsevym statusom (vkliuchaiuchy mistsevi oseredky) stanom na 01.01.1997.-01.01.2000.-5 s.

8. Sydorenko O. Chy znaiemo my, shcho take naspravdi ukrainskyi «tretii sektor»? / O. Sydorenko ll Perekhrestia. - 2000. - №4 (9). - S.4-7.

9. Potochnyi arkhiv Derzhkomstatu Ukrainy. Viddil politychnoi statystyky. - forma statystychnoi zvitnosti №l-OH. - Tab. №5-8 (Diialnist, dzherela finansuvannia ta vytraty obiednan hromadian za 1996 r.). -4 s.

10. Holosy elektoratu. Hlobalna prohrama IFES dlia rozvytku nadiinykh pokaznykiv hromadskoi dumky // Seminar «Rozvytok nederzhavnykh orhanizatsii cherez pravovi reformy. - K.: AT «KoDr», 1996.-S.5-6.

11. Potochnyi arkhiv fondu «Demokratychni initsiatyvy» / Doslidzhennia Instytutu sotsiolohii NAN Ukrainy za uchasti firmy Sotsys- Helap ta fondu «Demokratychni initsiatyvy»: «Ukrainske suspilstvo 1994-2000». - 10 s.

12. Potochnyi arkhiv Tsentru innovatsii ta rozvytku. - Doslidzhennia Tsentru innovatsii ta rozvytku: «Stavlennia naselennia Ukrainy do diialnosti hromadskykh і blahodiinykh orhanizatsii (lypen 1999 r.)». - 43 s.

13. Hrabovskyi S. Hromadska orhanizatsiia maie dystantsiiuvatysia vid vlady / S. Hrabovskyi // Perekhrestia. - 2000. - №6. -S.19.

14. Potochnyi arkhiv Mizhnarodnoi Fundatsii Vyborchykh System.

- Opytuvannia hromadskoi dumky v Ukraini. Opytuvannia provedene kompaniieiu Sotsis-Helap 16-23 chervnia 1999 roku. - 88 s.

Размещено на Allbest.ru