Особливості стану протипожежної охорони промисловості Україні у 1925–1926 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості стану протипожежної охорони промисловості Україні у 1925-1926 роках

Слід відзначити, що дослідження аспектів протипожежної боротьби в промисловій галузі на території України в роки нової економічної політики є темою, що частково розглядалася науковцями. Проте розгляд питань боротьби з вогнем у 1925-1926 роках в українській промисловості є маловідомою темою в сучасній історіографії української науки. Зазначені аспекти, звісно, мають науково актуальний характер, оскільки глибоких наукових досліджень з зазначеної проблематики не існує. Дана стаття є спробою заповнення певної історичної прогалини.

Рішенням Ради Народних Комісарів УСРР (РНК УСРР) від 30.06.1920 року усі справи пов'язані з протипожежною боротьбою у промисловості в Україні підпорядковувалися НКВС УСРР. Проте технічними питаннями пожежної охорони займалася Вища Рада Народного Господарства УСРР. Однак до середини 1920х років відбувалася плутанина у справах керування при ліквідації пожеж між представниками НКВС та ВРНГ. Наказом від 28 жовтня 1925 року, що був підписаний заступником НКВС УСРР Канарським та заступником голови ВРНГ Масловим, передбачалося остаточно з'ясувати питання взаємодії між головними установами внутрішніх справ та народного господарства [1, арк. 97].

У вищезгаданому наказі прописувалися основні питання взаємовідносин між ВРНГ та НКВС з питань управління пожежною справою на усіх промислових підприємствах, розташованих на території УСРР. Так загальне керівництво, спостерігання та контролювання за пожежною справою у галузі промисловості було у віданні НКВС (постанова РНК УСРР від ЗО червня 1920 р. не відмінялася), зате керування на місцях, технічне управління та виконання протипожежних заходів і безпосередня відповідальність за стан боротьби з пожежами у промисловій сфері покладалися на ВРНГ України. Зазначалося, що загальний план пожежної безпеки промислових об'єктів мав погоджуватися із загальнореспубліканським планом боротьби з пожежами, а ВРНГ мала повідомляти щорічно НКВС відомості про стан пожежної охорони промислових підприємств та кількості пожеж за минулий рік [1, арк. 98].

Слід зауважити, що Наркомат внутрішніх справ перебирав на себе функції контролю за станом пожежної безпеки на підприємствах України (створювалися спеціальні комісії), однак управління місцевого управління НКВС не мало право здійснювати перевірки на фабриках та заводах без координації дій з районними органами ВРНГ та представниками профспілок.

Результати протипожежних оглядів підприємств фіксувалися спеціальними актами, що передавалися зацікавленим сторонам для впровадження в життя протипожежних вимог, зафіксованих в актах. У випадках, якщо представництва НКВС або ВРНГ на місцях, або підприємства не погоджувалися з вимогами Комісії з протипожежних заходів, у такому випадку сторони могли оскаржити постанову комісії у місцевих міжвідомчих пожежно-технічних нарадах, а згодом у центральній міжвідомчій нараді при НКВС УСРР у м. Харків. Комунальним та промисловим пожежним організаціям належало в обов'язковому порядку розробляти план роботи та ліквідувати вогняну небезпеку при виникненні та гасінні пожеж [1, арк. 98].

Необхідно сказати, що все ж таки пожежна охорона промислових підприємств в досліджуваний період була на пріоритетному положенні, на відміну від пожежного догляду за іншими комунальними закладами. Оскільки на підприємствах створювалися спеціальні пожежні команди, то вони мали право не брати участь у гасінні пожеж, за виключенням наступних окремих випадків. «Основними моментами обов'язкової участі пожежних організацій промислових підприємств у гасінні пожеж є - 1) безпосередня загроза від пожежі майну промислової установи»; 2) пожежі, що несуть характер стихійного лиха, які загрожують промисловим підприємствам; 3) випадки пожеж особливого та цінного для республіки майна, що розташоване у безпосередній близькості від промислових об'єктів. При використанні промислових пожежних організацій поза цих організацій, має залишатися достатня кількість пожежних для охорони конкретної індустріальної установи [1, арк. 98].

Під час об'єднаних заходів з гасіння вогню пожежних команд комунального та індустріального підпорядкування керівництво та відповідальність за ефективність протипожежних дій відходило до найстаршого за посадою керівників пожежних організацій, у випадку якщо інше не було передбачене місцевими додатковими угодами. З метою більш ефективної боротьби з вогняною стихією визнавалися бажаними взаємні перевірки боєготовності команд вогнеборців, але за умови попереднього погодження між місцевими старшими пожежними агентами управління місцевого господарства, НКВС та підприємствами.

Головний інспектор з справ пожежної охорони УСРР Коваленко та представник ВРНГ України Кравец були ініціаторами наступного пункту положення про взаємовідносини ВРНГ та НКВС УСРР - «…З метою погодження міжвідомчих відносин та заходів в галузі пожежної охорони, розробки пожежно-технічних питань та для розгляду і вирішення питань, суперечок, протиріч, що витікають з практики пожежної роботи, створити в центрі при НКВС та на місцях при міських відділах комунального господарства (міськвідкомгоспах) та окружних місцевих господарствах (окрмісцгоспах) міжвідомчих зборів з представників усіх відомств та залученням різних спеціалістів з окремих необхідних галузей» [1, арк. 98].

Українські пожежні організації почали активно виконувати наказ по НКВС та ВРНГ від 28.10.1925 року. Так, наприклад, вже 30.11.1925 року у м. Луганськ було проведене перша окружна нарада з керівниками пожежної охорони та брандмейстерами. На цій нараді був встановлений порядок виїздів пожежних команд ВРНГ та НКВС на пожежі у міста та райони округу [2, с. 209].

Однак незважаючи на деякі спроби покращення справ в галузі вогнеборчої справи, на середину 1926 року стан пожежної безпеки промислової сфери перебував у складному становищі. В обіжнику ВРНГ УСРР №56 від 1 червня 1926 року до усіх трестів, відділів міської промисловості, відділів міського господарства, інших підприємств зазначалося, що згідно донесень про пожежі та даних актів протипожежних комісій стан більшості фабрик та заводів (особливо по місцевій промисловості) в аспекті пожежної безпеки перебував у незадовільному стані, а самі питання протипожежної боротьби перебували поза увагою адміністративно - технічного персоналу індустріальних закладів [З, арк. 43]. Також зазначалося, що небезпека від пожеж є реальною та значної, що республіка втрачає велику кількість підприємств, а люди позбавляються власного майна та роботи.

ВРНГ України висловлювала обурення з приводу багатьох порушень правил протипожежної безпеки на деяких заводах, «…як наприклад, не вживання заходів до забезпечення справної роботи, навіть тих засобів пожежогасіння, які вже маються і повне безгосподарне відношення до цих міроприємств» [3, арк. 43].

Наводилися приклади порушень протипожежної безпеки на деяких фабриках та заводах. «1. Майно зовсім не має ніякої живої пожежної охорони, навіть однієї сторони. Де є добровільні пожежні команди, то вони недієздатні через те, що члени їх не зацікавлені та з ними не проводиться учбових теоретичних та практичних навчань в справі пожежної охорони, та немає відповідального керівництва над ними. Правила внутрішнього розпорядку добровільних пожежних команд згідно обіжника ВРНГ №89017 від 17.11.1925 року до цього часу не введені. Пожежних варт ніяких не проводиться. Завідування пожежною охороною ні на кого не покладено і таке інше. 2. Водоперегони не всюди маються, а де такі і є то вони не пристосовані для того, щоб гасити пожежу, себто малий тиск води, підприємства не устатковані пожежними кранами у необхідній кількості, а останні не мають пожежних рукавів. Або є рукава, але вони без гайок щоб з'єднувати їх з кранами, або гайки та штуцери кранів різних між собою розмірів та систем і таке інше. Запаси води маються теж не скрізь, а як де і маються, то у недостатній кількості і то тільки на літню добу. До джерел води (річки, ставки) немає зручного доступу, через що вони у випадку пожежі не можуть бути використані» [3, арк. 43].

Серед інших порушень було виявлено, що на деяких фабриках майже не було необхідного пожежного реманенту, а наявне устаткування не відповідало технічним вимогам пожежної справи в умовах конкретного підприємства, воно псувалося через відсутність за ним належного догляду (знаходилося під відкритим небом, використовувалося для різних господарчих потреб). Не малося належних засобів пересування пожежного обозу, коні знаходилися від пожежного обозу на далекій відстані або їх зовсім не було під час пожежі. Помешкання членів пожежних команд також були розташовані далеко від пожежного депо.

Слід відмітити, що ВРНГ достатньо прискіпливо підходило до контролю пожежної безпеки на промислових об'єктах. Представники вищої ради народного господарства наводили і приклади інших порушень. «Немає відповідної сигналізації, щоб швидко викликати допомогу на випадок пожежі, навіть немає таких звичайних засобів виклику допомоги як звичайний дзвінок. В містах, де підприємства розташовані поблизу професійних пожежних команд, з ними нема ніякого безпосереднього зв'язку для швидкого виклику на випадок пожежі. Існує ігнорування значення спринклерного устаткування та правил користування ним, що позбавляло підприємство можливості і права на одержання від Держстраху відповідних знижок (до 65%) при страхуванні майна. Зафіксовано не вживання енергійних заходів до реставрації спринклерного устаткування там, де, навіть, це не потребує багато коштів. Ціла низка порушень будівельних протипожежних правил у відношенні: а) до близького сусідства горючих матеріалів від підприємства, склепів, різних матеріалів тощо, б) будування нових будівель, в) устрою театрів, клубів та кінематографічних камер у них, г) устрою печей, димарів і інших приборів опалення та освітлення» [3, арк. 45].

Необхідно сказати, що згадані порушення пожежної безпеки не тільки були небезпечними зі зрозумілих причин, але й були причиною суттєвих збитків промислових установ (при наявності згаданих порушень при страхуванні підвищувався страховий збір заводу державі не тільки за будівлю, де були виявлені недоліки, але й за сусідні з ними будинки).

Вища Рада Народного Господарства України, виходячи з проблем пожежної охорони промислових підприємств, надала ряд рекомендацій для трестів, заводів та фабрик. Так пропонувалося усі протипожежні заходи проводити у повній відповідності з правилами пожежної охорони промислових підприємств згідно постанови НКП УСРР (Народного Комісаріату Праці УСРР) від 24 серпня 1921 року, а також з правилами Укрдержстраху в цій галузі, з метою отримання від останнього знижки при страховому зборі з промислового об'єкту. Для поліпшення бойової готовності добровільних пожежних організацій необхідним вважалося введення чергувань їх членів та проведення з ними регулярних навчань з пожежної справи, а також впорядкування систему компенсації членам дружин за час учбових навчань, конкретного гасіння пожеж, інших робіт з пожежної безпеки, не підвищуючи, проте, механічно їм заробітну платню [3, арк. 46].

На виконання розпорядження ВРНГ УСРР у 1926 році у всіх пожежних командах міст України, в тому числі у м. Луганськ розпочалися регулярні теоретичні та практичні заняття з підготовки особового складу за програмою, розробленою Управлінням Пожежною Охороною (УПО) НКВС України. В 1926 році до трьох пожежних команд м. Луганськ додалися ще дві - заводу імені Артема та текстильної фабрики. Луганськ з населенням 72 тисячі осіб стали охороняти 5 пожежних організацій зі штатом у 144 пожежних [2, с. 209].

Важливою справою вважалося придбання для вогнеборців літератури з питань пожежної охорони - підручника Н.П. Требезова «Пожежна тактика», книги «Протипожежна охорона промислових підприємств» за авторством інженера Корольова, періодичного видання «Пожежна справа».

Пропонувалося призначити відповідальну особу за протипожежні заході на кожному підприємстві, дозволялося запрошувати фахівця - брандмейстера до виконання зазначених функцій. Необхідним було придбання належного пожежного устаткування для гасіння пожеж, а також його нормальне зберігання та догляд за ним у пожежному депо, у якому мала бути пожежна сигналізація. Заборонялося використовувати пожежні інструменти та матеріали не за прямим призначенням, тобто не використовувати пожежний реманент у звичайних господарчих справах [3, арк. 47].

Також вважалося за необхідне вжити заходів «…щодо поширення водоперегонів та їх устаткування пожежними кранами, шлангами з гайками та цівками у належній кількості та зберігати їх в спеціальних ящиках під склом, щоб вони не використовувалися на приватні потреби. Якщо у водоперегоні недостатній тиск води, щоб гасити пожежу, то вживати заходів з перебудування водогону, за умови використання помірної кількості грошей. З метою проведення усього необхідного у належний стан та взагалі для поліпшення стану пожежної охорони і поставки її на належну височінь, Вам (підприємствам) необхідно буде внести в бюджет відповідні суми не захоплюючись дуже широкими планами, але й не зменшувати - в дійсній необхідності, спрямованій у першу чергу до усунення дефектів і порушень, як правил протипожежної охорони, так і правил Держстраху» [3, арк. 47].

Згадані настанови були підписані головою Вищої Ради Народного Господарства УСРР Аусемом та заступником начальника ЛОУ ВРНГ УСРР Нелекою. Слід сказати, що дійсно справи у сфері пожежної безпеки на промислових об'єктах у середині 1920-х роках були незадовільними, але вже у другій половині 1920-х років справи у цій галузі поступово покращувалися, в тому числі завдяки співпраці Наркомату внутрішніх справ УСРР та ВРНГ УСРР. У подальшому плануються наукові розвідки у сфері дослідження проблем пожежної безпеки в Україні наприкінці 1920-х років та у1930-х роках.

Список використаних джерел

протипожежний комісаріат радянський охорона

1. Державний архів Харківської області. - ФР-531. - Оп.1. - Спр.607.

2. Смирнов Г.В. Историческая хроника пожарной охраны Луганска / Г.В. Смирнов. - Луганск: Издательство «Лугань». 1996. -416 с.

3. Державний архів Харківської області. - ФР-869. - Оп.1. - Спр.24.

Размещено на Allbest.ru