Оподаткування селян в УРСР у 1946-1953 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оподаткування селян в УРСР у 1946-1953 роках

Мета статті полягає у проведенні історичного дослідження процесу стягнення податків з селян в УРСР у 1946-1953 рр., як вагомого політичного та економічного чинника у відновленні радянської влади та процесі відбудови господарства країни.

У дослідженні були використані загальнонаукові методи: аналізі синтез та спеціальний метод історичного дослідження -- аналіз архівних документів.

У роботі розглянуто заходи радянської держави щодо відновлення оподаткування селян та їх господарств в УРСР у 1946-1953 рр.

Оподаткування - це процес взаємної відповідальності держави і громадян. Ступінь взаєморозуміння, довіри, відкритості у цих стосунках одна з вагомих ознак цивілізованості, зрілості суспільства. Саме тому, одна із складових цього процесу, а саме проблема оподаткування селян в УРСР у період відбудови залишається актуальною до нині та перебуває у полі зору не лише істориків, а і широкого кола громадськості. Це питання висвітлюється у працях В. Марочко, О. Мовчан, І. Майбурова, М. Кучерявенка, однак потребує подальшого Грунтовного дослідження.

Після завершення Другої світової війни радянська держава відчула гостру потребу у матеріальних ресурсах для відбудови господарства країни. Одним із вагомих джерел доходів стали податки з юридичних та фізичних осіб, зокрема селян. Селяни оподатковувались податком з холостяків, одиноких та бездітних громадян СРСР, місцевими податками та самооподаткуванням. Однак обтяжливим для них був сільськогосподарський податок. Оподаткування селян в УРСР сільськогосподарським податком у 1946-1953 рр. здійснювалось відповідно до Закону від 1 вересня 1939 року з урахуванням подальших змін. Частка сільгоспподатку у доходах державного бюджету СРСР була лише 1,3% [1, с. 300]. Сільгоспподаток, за сутністю та механізмом оподаткування нагадував прибутковий податок, принципово відрізняючись лише тим, що оподатковував не доходи окремих селян, а сукупний дохід селянського господарства (двору, сім'ї) [там само, с. 306-307]. Оподатковувались доходи колгоспників від власного господарства, доходи одноосібників та інших громадян, не членів колгоспів, від посівів злакових культур, овочівництва, садівництва, виноградарства, бджільництва та скотарства. Окрім того оподаткуванню підлягали доходи отримані членами селянської сім'ї від кустарно-ремісничих промислів та іншої діяльності не пов'язаної з землеробством у межах адміністративного району проживання. Заробітна плата отримана селянами за працю за межами району проживання оподатковувалась прибутковим податком. Селянські трудодні не оподатковувались [2, с. 217].

Сільськогосподарські доходи селянських господарств визначались нормативним методом. По кожному виду культур та тварин встановлювались середні норми доходності, враховуючи територіально-кліматичні зони. Однак вони не могли коливатися більше або менше ніж на 30%. Влада вважала, що доходи селян в СРСР не мають значної диференціації [там само, с. 218]. Періодично норми доходності по посівам сільгоспкультур переглядались. Застосування такого методу перетворювало податок на продрозкладку та спрощувало механізм його стягнення для держави, однак нехтувався принцип диференціації суб'єктів оподаткування, не враховувались індивідуальні особливості селянського господарства. Безпідставне завищення ставок сільгоспподатку призвело до втрати селянами стимулів економічного розвитку, а у неврожайний 1946-1947 рік до зубожіння українських селян та голоду. У 1946 році на трудодень український колгоспник одержував у середньому близько 1 кг зерна, у 1950 році -1,2 кг, у 1951 році -1,6 кг. Окрім хліба селянам видавали на трудодні гроші, відповідно - 1,0; 1,2; 1,6 крб. Оскільки така оплата праці була мізерною, основним засобом існування селянства залишалися підсобні господарства. Але умови для їхнього розвитку були несприятливими. Оскільки селяни сплачували податок з холостяків, одиноких та бездітних громадян СРСР, місцеві податки та підлягали самооподаткуванню, стає зрозумілим, чому сільськогосподарський податок нещадно душив селянство.

Навіть зниження норм доходності у 1946, 1947, 1950 роках не відповідало зниженню цін на сільгосппродукцію на колгоспних ринках. Погіршенню стану селянських господарств сприяло підвищення у 1951 році шкали ставок обкладання сільгоспподатком з 12% до 29,1%. Податок на городні культури був у 7,5 рази вищий, ніж на зернові. Окрім того, у 1952 році до доходів від сільського господарства держава нараховувала від 5% до 10% за непередбачувані доходи (наприклад птиці).

В цілому, 50% суми сільгоспподатку припадало на оподаткування тварин особистого користування селян [1, с. 306-307]. Саме тому невиконання податкових зобов'язань селянами було звичним явищем. Так лише у Київській області за 1952 та два місяці 1953 року бюджет недоотримав податкових платежів від селян на суму у 1645 тис. крб. [З, арк. 164]. У 1947 році план надходжень від сільгоспподатку був не виконаний. У Запорізькій області станом на 1 липня 1948 р. податкова заборгованість населення по сільгоспподатку сягала 9 млн. крб. [4, арк. 16].

Окремі селянські господарства, наприклад у Хотинському районі Чернівецької області у 1948 році, що вирощували городні культури, намагались оскаржити розміри сільгоспподатку, однак їх зусилля виявились марними [там само, арк. 16].

Окрім сільськогосподарських, радянська влада оподатковувала несільськогосподарські прибутки селян, які вираховувались за кожний оподатковуваний період. Податківці аналізували інформацію, що надходила з матеріалами обстежень та опитування домогосподарств. Таким же методом визначались валові витрати селянського господарства [2, с. 217].

Радянські фінансові органи за допомогою органів місцевої влади, з метою обліку всіх джерел доходів селян, що підлягали оподаткуванню та правильного нарахування сільгоспподатку, виконували перелік, запланованих центральними фінансовими органами, заходів: аналіз інформації про виплачені суми селянам за продану сільгосппродукцію, обстеження господарств, що мають несільськогосподарські доходи, складання попередніх списків господарств, що мають пільги по сільгоспподатку, аналіз сплати податкових зобов'язань селянами за минулий рік [5, с. 7-8]. Для визначення сумарного доходу селянських господарств додавались грошові суми неземельних доходів, що оподатковуються сільгоспподатком, суми ринкових доходів та доходів безпосередньо від сільського господарства [там само, с. 7-8]. Отже, радянська влада оподатковувала доходи селян двічі: спочатку з посівних площ, наявної худоби, посаджених садів, а потім реалізованої сільгосппродукції на ринках.

Однак законодавчі ініціативи радянської влади досить кардинально відрізнялась від втілення їх у життя. Так у Запорізькій області на початок серпня 1948 року платіжні повідомлення про сплату сільгоспподатку були передані лише у 267 сільрад. У 45 сільрадах облік платників та нарахування їм податків завершено не було. Податкові агенти виконували роботу, яка виходила за межі їх посадових інструкцій: отримували податкові платежі від населення та поштою відправляли у фінансові органи [4, арк. 12]. Окрім того, податківці разом з працівниками інших державних органів контролювали виконання селянами хлібозаготівельних планів. Наприклад, працівники місцевих фінансових органів Запорізької області у 1948 році звітували про їх виконання на 84% [там само, арк. 12].

У процесі оподаткування селян радянська влада виявлені значні недоліки. Міністр фінансів УРСР Г. Сахновський у 1948 році констатував про порушення термінів завершення обліку платників, нарахування та у підсумку вручення податкових повідомлень селянам. Він наголошував на значних прорахунках у обліку об'єктів оподаткування: відсутність окремих господарств у податкових реєстрах, неправильних записах кількості членів сім'ї, переписування статистичних даних з книг обліку господарств без фактичної перевірки, порушеннях у наданні пільг, бездіяльності у стягненні сільгоспподатку голів колгоспів. Окрім того зазначалось про безпринципність керівників податкових органів, «які бояться прийти на прийом до секретаря обкому чи райкому партії і наполягти на розгляді нагальних питань податкової компанії» [там само, арк. 23].

Оподаткування сільгоспподатком виявило значні порушення і у діяльності податкових органів, на що зверталась увага керівництвом МФ СРСР на нарадах фінансових працівників у березні 1948 року в Москві та у квітні 1948 року у Києві. Показники стягнення сільгоспподатку у 1947 році у порівнянні з 1946 роком значно погіршились. На нараді у Києві зазначалось: «Податкові працівники не перебудували своєї роботи відповідно до вимог, що окреслені постановами ЦК ВКП(б) та Ради Міністрів СРСР стосовно проведення грошової реформи 1947 року. З 15 грудня 1946 року по 15 січня 1947 року, а іноді до 1 лютого багато податкових агентів влаштували собі самочинно відпустки за відсутності належного контролю з боку завідуючих райфінвідділами» [6, арк. 5]. У Сквирському районі Київської області у 1947 році з 23 податкових агентів 14 на протязі півтора місяця не ходили на роботу, а завідуючий райфінвідділом визнав, що «вирішив після грошової реформи дещо відпочити». Обтяжливість сільгоспподатку та свавілля податкових працівників призвели до зростання скарг платників податків: у Волинській області в 1947 році до 5722скарг, що становило 3,5% від загальної кількості платників, у Кіровоградській області апелювали до влади 3,3% платників, у Сумській - 3% [там само, арк. 7].

В Сумській області податковий агент, нехтуючи законодавством, на власний розсуд визначав розміри податку для селян та обурювався втручанням у його справи профільного міністерства» [там само, арк. 8]. У постанові Ради Міністрів СРСР про діяльність фінорганів по оподаткуванню селян за 1948 рік зазначалось, що «робота місцевих фінансових органів по стягненню сільгоспподатку перебуває у занедбаному стані» .В Чернігівській обл. області податкові агенти підраховуючи платників та визначаючи їх доходи не облікували 670 господарств, 496 га пашні, 143 га саду, 2622 корови, 1940 свиней» [там само, арк. 10-11].

Не контрольованість та некомпетентність податкових працівників призводила до правопорушень. Так, у 1946 році завідувач Житомирським райфінвідділом Є. Костриця та старший податковий інспектор цього ж відділу І. Кописто оподатковували селян за власноруч встановленими завищеними ставками сільгоспподатку, а звітували перед державою за ставками закріпленими законодавством. Окрім того, службовці незаконно, без наявності документів, списали 760,6 тис. крб. та скасували податкові заборгованості на суму у 142,9 тис. крб., затримали передачу коштів, отриманих від податкових сільських агентів, до державної скарбниці на сім місяців [7, арк. 1, 5-6].

Предметом спекуляції були пільги, які надавались по сільгоспподатку окремим категоріям селян (інвалідам війни та праці першої та другої групи, сім'ям військовослужбовців). У 1949 році в с. Малин

Житомирської області голова сільради самочинно звільняла господарства від оподаткування або зменшувала суми податку: садибу батька, родичів та гарних знайомих. В Чуднівському районі Житомирської обл. п'ять одноосібних господарств обкладались по ставкам колгоспників. В Немирівському районі Вінницької області в 14 сільрадах 326 господарств отримали незаконні пільги [6, арк. 15].

З метою покращення управління та надання допомоги місцевим податковим органам систематично проводились загальносоюзні, республіканські та обласні наради з питань стягнення сільгоспподатку. Так, з 31 травня по 2 червня 1948 року відбулась республіканська нарада замісників завідувачів обласних фінансових відділів та начальників секторів сільських платежів обласних виконавчих комітетів УРСР. На ній було заслухано доповідь заступника Міністра фінансів УРСР (далі МФ УРСР) І. Нечитайло про заходи щодо подолання недбалості у ставленні податкових працівників до стягнення сільгоспподатку, а також виступи заступників обласних виконавчих комітетів з питання проведення практичних заходів для виконання наказу МФ СРСР від 6 травня 1948 року «Про недоліки у роботі фінансових органів у стягненні сільгоспподатку» [6, арк. 2]. Вжиті захоти сприяли позитивним результатам. В наказі МФ УРСР від 8 січня 1951 року підкреслювалось: «У 1951 році фінансові органи багатьох районів провели велику роботу для дострокового стягнення сільгоспподатку, податку з холостяків, одиноких та малосімейних громадян» [8,арк. 8].

Окрім того, у повоєнні роки радянська влада продовжувала політику знищення приватного сектору економіки, і за допомогою сільгоспподатку зокрема. Ще у 1939 році у нову редакцію Закону про сільгоспподаток було внесено зміни, які декларували збільшення оподаткування одноосібних господарств. Так, розмір сільгоспподатку диференціювався залежно від вступу членів селянської сім'ї до колгоспу. З одноосібних господарств податок стягувався на 100% більше ніж з колгоспників. Одноосібники, які вступали у колгосп до моменту сплати першого платежу за оподатковуваний рік, податок сплачували за ставками для колгоспників, тобто вдвічі меншим. Але для цього було необхідно, щоб всі працездатні члени сім'ї вступили у колгосп. У разі, якщо хоча б один член працював у приватному секторі, податок збільшувався на 75%. Селяни, що вийшли з колгоспу, не залежно від терміну та причин, оподаткувались за ставками встановленими для одноосібних господарств [2, с. 220].

На нараді керівників обласних фінансових органів УРСР у Києві 31 травня - 2 червня 1948 року наголошувалось, що проведення податкової компанії в Україні має важливе не лише економічне, а і політичне значення, оскільки в Західній Україні збереглась значна частина одноосібних господарств, тому кулацькі господарства необхідно оподатковувати індивідуально, а податкові ставки для колгоспників повинні стимулювати одноосібників до вступу у колгосп [6, арк. 10]. Виходячи з таких міркувань, фінансові працівники УРСР 11 квітня 1949 року у зверненні до Й. Сталіна взяли зобов'язання «забезпечити повний збір сільгоспподатку до 1 грудня 1949 року» [9, арк. 9].

Отже, оподаткування селян у 1946-1953 рр. мало політичну та економічну складову: подальше знищення приватної власності у сільському господарстві, засіб перетворення селян у слухняний електорат і, водночас, джерело поповнення бюджету радянської держави для вирішення нагальних питань її функціонування. Політика в УРСР у оподаткуванні селян в 1946-1953 рр. базувалась на «традиціях» 1930-40 рр. та підтвердила пріоритети інтересів тоталітарної держави над добробутом її громадянами.

радянський податок влада

Список використаних джерел

1.Теория и история налогообложения / Майбуров И. А. и др. 2-е изд. - М.: Юнити, 2011,- 422 с.

2.Марьяхин Г. Л. Очерки истории налогов с населения в СССР / Г. Л. Марьяхин. - М.: Финансы, 1964. -252 с.

3.Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОВУ). - Ф.Р-30. - Оп.17. - Спр.503. - 207 арк.

4.Там само. - Спр.127. - 23 арк.

5.Цалкин Г. М. Методы организации налоговой работы. - М.: Госфиниздат. - 1949. - 128 с.

6.ЦДАВОВУ. - Ф.Р-30. - Оп.17.-Спр.123.-131 арк.

Размещено на Allbest.ru