Англо-французька "сердечна згода" за матеріалами російських часописів початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:327.5(470+571):070

Одеська національна академія харчових технологій (Україна, Одеса)

Англо-французька «сердечна згода» за матеріалами російських часописів початку XX ст.

міжнародний часопис французький політичний

Розкрито особливості міжнародних відносин початку XX ст. за оцінками російських часописів. Значна увага сконцентрована на підписанні англо-французької угоди 1904 р., що отримала назву Антанта.

Ключові слова: Велика Британія, Антанта, міжнародні відносини, угода, російські часописи.

Annotation

Botika T S.PhD, OdessaNationalAcademy ofFood Technologies (Ukraine, Odessa), btatiana654@gmail.com

Anglo-French «cardinal consent» on the materials ofRussian magazines of the early 20th century

The peculiarities of international relations at the beginning of the 20th centuries in the reflection of the Russian magazines are depicted in the article. The main attention is concentrated on the signing of the English-French agreement of 1904 which got the name ofEntente.

Keywords: Great Britain,Entente, international relations, agreement,Russian magazines.

Важливим фактором комплексного аналізу зовнішньополітичного курсу Російської імперії початку XX ст. виступає матеріал, який знайшов відображення на сторінках багатьох публіцистичних видань тих часів. Вивчення публікацій російських часописів залишається недостатньо дослідженими в історичній науці. Англійська проблематика початку XX ст. займала важливе місце у радянській науці, але її ідеологізація вела до спрощення багатьох важливих аспектів англо-російських взаємовідносин. Роботи істориків носять фрагментарний характер. Крім того, більшість науковців так чи інакше долучали до своїх досліджень елементи тенденційності, які до кінця не були переглянуті в наступних працях.

Кореспонденції російських часописів початку XX ст. досліджували багатогранну проблематику англійської зовнішньої політики. Часописи не тільки характеризували погляди певного прошарку російського суспільства, але й висвітлювали конкретні заходи, здійснені політичними діячами Лондона, які не могли не хвилювали російську громадську думку.

З кінця XIX ст. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни [4, с. 202]. Почалось формування військово-політичних союзів, спрямованих проти гіпотетичного супротивника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь конкретною країною, а завоювання світового домінування. За матеріалами російських часописів, з перших років XX ст. Велика Британія опинилася у непростому становищі. В неї фактично не було союзників. Воно б нічого, якби Британія зберігала колишню економічну та військову перевагу над іншими країнами. Однак, проблема полягала в тому, що до початку XX ст. Англія все більше втрачала свою колись незаперечну першість. Крім того, сильно похитнула авторитет Британської імперії англо-бурська війна (1899-1902 рр.) [9, с. 15], що значно обмежила її агресивні наміри. На початку XX ст. Англія продовжувала здійснювати політику «блискучої ізоляції» [11, с. 692], або непрямого втручання у справи європейських країн. Всі її інтереси були пов'язані з розширенням та утриманням колоніальних володінь. Проте, після війни у Південній Африці, втративши статус майстерні світу та можливість використовувати суперечності континентальних держав, Велика Британія вже не могла дотримуватися політики ізоляції, яка із блискучої перетворювалася у все більш небезпечну.

Спираючись на могутній флот і великий економічний потенціал, Великій Британії впродовж тривалого часу вдавалося залишатися не зв'язаною жодними військовими зобов'язаннями. Але зростання напруженості в Європі та протистояння між країнами робили таку її позицію надзвичайно вразливою. На сторінках російських часописів простежується чітке уявлення про те, що головна небезпека для Великої Британії надходила від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за перерозподіл світу. Так, англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах призвело до перегляду зовнішньої політики Великої Британії. За таких умов Лондону знадобилися друзі та союзники. На початку XX ст. британські правлячі кола дійшли висновку, що політика «блискучої ізоляції» поступово втратила перспективи, і зробили ставку на створення на політичному горизонті нових альянсів і союзів. Російські часописи повідомляли, що у випадку війни з Німеччиною, Великій Британії був потрібний союзник [2, с. 113-114].

На початку XX ст. в Англії був закладений перший дредноут - великий лінійний корабель з потужною артилерією. Німеччина, у свою чергу, розробила нову програму морських озброєнь з метою досягнути перевагу над Британією. Почалося будівництво могутнього океанського флоту. Хоча за іншими типами військових кораблів Велика Британія значно випереджала Німеччину, змагання в будівництві дредноутів турбувало першу морську державу. Отже, якщо на морі Англія могла розраховувати на власні сили, то для ведення сухопутної війни без підтримки союзника, ситуація представлялась досить серйозною. Тому британці, не бажаючи залишитися один на один зі зростаючою німецькою загрозою, усіма силами шукали собі союзника [1, с. 12].

У 1902 р. Велика Британія уклала договір з Японією, цілком і повністю спрямований проти імперської Росії. Саме цей договір зіграв вирішальну роль у підготовці Японії до нападу на Росію у 1904 р. В результаті, Велика Британія отримала впевненість, що її далекосхідні інтереси віднині будуть забезпечені японськими руками. Отже, англійська дипломатія не вважала за необхідне ладити з Німеччиною. Одним із перших симптомів цієї зміни став перегляд позиції Англії відносно Багдадської залізниці. До тих пір Англія не заважала цьому підприємництву. Більше того, між банкірами велися переговори щодо участі в ньому англійського капіталу. Але у квітні 1903 р. переговори були перервані. Російська преса наполегливо розвивала думку, що дорога на Багдад стала прямим шляхом, що виводить німців на підступи до Індії. Англійський уряд став перешкоджати здійсненню багдадського залізничного проекту. Багдадська дорога стала виключно приватним питанням у всій сукупності англо-німецьких протиріч.

Як зазначали російські часописи, боротьба з Німеччиною підштовхнула Велику Британію на зближення з Францією. Англія не бажала поступатися Німеччині своїми колоніальними володіннями. За допомогою угоди з Францією англійські дипломати розраховували позбавити Німеччину можливості грати на англо-французьких протиріччях, а також вимагати від Британії відповідні поступки.

Російські журналісти повідомляли, що з грудня 1902 р. розпочалися постійні переговори між французьким та англійським урядами щодо розв'язання проблемних і спірних питань. За матеріалами часописів, англо-французьке зближення отримало широке висвітлення. Так, «Наблюдатель» в одному з номерів за 1903 р., даючи оцінку міжнародному становищу, впевнено вказував на покращення стосунків між Англією та Францією [10, с. 12]. «Вестник Европы» зближення країн пов'язував з тим, що після оголошення митного протекціонізму Англія фактично розірвала відносини з Німеччиною [7, с. 776], що сприяло її зближенню з іншими країнами, особливо з Францією. Ймовірно, це пов'язувалось з історичним минулим обох держав, оскільки і Франція, і Велика Британія на світовій арені вважалися старими капіталістичними країнами. У 1901 р. на сторінках «Русского вестника» зазначалося, що англійська та французька цивілізації тільки в тому випадку можуть успішно розвиватися, якщо їх сили будуть об'єднані, отже будуть спрямовані на підтримку одна одної [8, с. 227-231].

Для Франції питання щодо англо-французького зближення набувало ще більшої ваги, ніж для Великої Британії. їй не можна було баритися, бо далекосхідна війна відволікала сили Росії від німецького кордону. Франція знову опинялася наодинці зі своїм найнебезпечнішим східним сусідом. Влітку 1903 р. президент Франції Е. Лубе здійснив у відповідь візит Едуарду VII. Його супроводжував Т. Делькассе - головний поборник англо- французького зближення з французького боку. Згодом почалися ділові переговори, які призвели до підписання угоди щодо питань колоніальної політики від 8 квітня 1904 р., постанови якої одразу змінили всю дипломатичну ситуацію в Європі. Договір відкривав нові перспективи у міжнародних стосунках [12, с. 136]. Крім важливих потреб колоніального розширення, його підписання поклало кінець майже тисячоліттю конфліктів між країнами, і розпочало мирне співіснування. В угоді розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція - право Англії на Єгипет. Так виникла «сердечна згода» - англо-французька Антанта [6, с. 28].

Як повідомляв «Вестник Европы», підписанням цієї конвенції був підготовлений Грунт для подальшого припинення конфліктів, які впродовж років так часто нагадували про себе між двома великими націями Західної Європи [3, с. 336]. Обидві країни мали потужний спонукальний мотив - забути про старовинні колоніальної ворожнечі, оскільки на сході набирав сили міцний противник.

За матеріалами російських кореспондентів, трактування англо-французького договору отримало дві тенденції. Одна частина розглядала зближення між країнами, як спосіб відриву Франції від Росії. Інша ж, навпаки, вбачала у покращенні відносин з Францією шлях до об'єднання з франко-російським союзом [5, с. 100]. Для Німеччини, яка також претендувала на Марокко, Антанта означала провал її експансіоністських планів. Підписавши договір, Велика Британія відмовилась від попереднього зовнішньополітичного принципу ізоляції і почала приймати активну участь у вирішенні конфліктних ситуацій в Європі.

Таким чином, питання щодо англо-французького зближення отримало на сторінках російських часописів детальне висвітлення. Угода не лише поклала край англо-французькому суперництву. Вона стала першим кроком до створення союзу двох держав. Усуваючи взаємні протиріччя, Велика Британія і Франція створювали можливість спільно діяти проти Німеччини. Традиційне уявлення російських кореспондентів про Велику Британію, як провідну країну світу поступово змінялося занепокоєнням, пов'язаним з появою великодержавних гегемоністських прагнень та міжнародного суперництва. Спостереження російських журналістів дають підстави вважати, що підписання англо-французької «сердечної згоди» отримало на сторінках часописів значення історичного документа першорядної ваги.

Список використаних джерел

1. Ботіка Т. С. Англо-російське зближення напередодні Першої світової війни у відображенні російських часописів / Т. С. Ботіка

П Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - Серія: Історія. Філософія. Політологія. - Одеса, 2014. - Вип.6. - С.11-15.

2. Ботіка Т. С. Англо-французькі та англо-німецькі зв'язки кінця XIX - початку XX ст. / Т. С. Ботіка П Записки історичного факультету. -Одеса, 2013. -Вип.24. -С.113-120.

3. Иностранное обозрение И Вестник Европы. - СПб., 1904. - №5. - С.366-367.

4. Кертман Л. Е. География, история и культура Англии / Л. Е. Кертман. - М.: Высшая школа, 1979.-386с.

5. Колониальная политика капиталистических держав (18701914) / Под ред. Е. Е. Юровской. - М.: Просвещение, 1967. - 376 с.

6. Марущак М. Й. Історія дипломатичних відносин у XX сторіччі / М. Й. Марущак. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2008. -368 с.

7. Обзор внешний событий. Политическое положение Англии И Русский вестник. - СПб., 1903. - №6. - С.771-777.

8. Отношение Англии к ее ближайшим соседям И Русский вестник. - СПб., 1901. - №5. - С.227-231.

9. Современное обозрение. Политическая хроника И Наблю- датель.-СПб., 1901.-№3.-С.15.

10. Современное обозрение. Политическая хроника И Наблюдатель. - СПб., 1903. -№3.- С.1-12.

11. Странник. Письмо из Лондона И Русский вестник. - СПб., 1902.-№2.-С.682-693.

12. Южаков С. Политика И Русское богатство. - СПб., 1904. - №4.-С.118-136.

Размещено на Allbest.ru