Управління у Великокнязівському місті Володимирі на магдебурзькому праві до кінця 60-х рр. XVI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки (Україна, Луцьк)

Управління у Великокнязівському місті Володимирі на магдебурзькому праві до кінця 60-х рр. XVI ст.)

Бортнікова А.

кандидат історичних наук

доцент кафедри всесвітньої історії

Реформа місцевого самоврядування в Україні актуалізує питання вивчення його історії. Особливої уваги заслуговує досвід функціонування органів місцевого самоврядування на магдебурзькому праві, оскільки ця правова система своїм тривалим існуванням засвідчила власну ефективність. У першій половині XVI ст. на українських землях Великого князівства Литовського (ВКЛ) і на Волині зокрема, відбувався активний урбанізаційний процес, пов'язаний із запровадженням магдебурзького права. Це право вилучало громаду міст з-під юрисдикції великокнязівської адміністрації і встановлювало міське самоврядування із відповідними історичними обмеженнями. Дослідження витоків організації міського управління на магдебурзькому праві є актуальним у декількох аспектах: пізнання історії міського управління у середньовічних українських містах; аналізу досвіду організації системи місцевого самоврядування в містах Волині на ранніх етапах свого становлення; з'ясування характеру взаємодії різних урядів в одній територіальній громаді тощо.

Мета статті - дослідження організації міських влад у Володимирі, їх функцій, повноважень і порядку управління на магдебурзькому праві до Люблінської унії 1569 р.

Окремі аспекти проблеми розглянуто в працях В. Атаманенка, А. Заяця, Н. Старченко [1; 2; 3]. Проте організація управління у Володимирі першої половини XVI ст. до цього часу не стала предметом спеціального дослідження.

Місто Володимир у складі ВКЛ мало статус великокнязівського і виконувало роль одного із господарських, торгово-адміністративних і військових центрів Волинської землі. Характер управління в місті залежав від його географічного розташування, потреб оборони, близькості до шляхів вітчизняної й міжнародної торгівлі, соціального та етноконфесійного складу населення.

У місті проживали представники багатьох соціальних груп, зокрема, міщани, духовенство і шляхта. Існували там й етноконфесійні общини євреїв, вірмен і татар, діяльність яких регулювалася власним правом, яке діяло одночасно з магдебурзьким. Однак пам'ятники права цих общин практично не збереглись.

На початку XVI ст. у Володимирі існувала оформлена структура управління на засадах магдебурзького права. Йдеться про уряди війта, а також радців, бурмістрів і лавників. Останні фактично складали одну колегію. Міський уряд (у майбутньому магістрат) формувався за аналогією інших великокнязівських міст ВКЛ і польської Корони. Для Володимира привілей на магдебурзьке право 1509 р. визначив міста, на зразок яких мало здійснюватися управління містом - Судомир (Сандомир), Люблін і Грубешов [4, № VI, с. 29].

Зміст звернень до адресата вступної частини привілеїв на магдебурзьке право вказує на наявність згаданих урядників і порядок управління в місті. Так, привілей Жигимонта І 1509 р. видано на звернення війта «места володимерского, и бурмистры и радцы и вси мещане володимирские, Ляхове и Русь», привілеї 1532, 1534, 1560 рр. - видано на звернення війта, бурмистрів, радців і міщан «места нашого Володимерского», 1570 р. - війта з «поспільством бурмистра, радців і лавників» [4, № VI, с. 28-31, 144]. Отже, суб'єктами політико-правових відносин за привілеями були міщани, католики і православні, а також війт, бурмистри, радці і лавники.

В структурі міського управління одним із найвпливовіших був уряд війта. У Володимирі його запроваджено після надання місту магдебурзького права, вірогідно у середині XV ст. за часів Казимира Ягеллончика або й раніше. Призначення війтів перебувало у компетенції великого князя. Із XV ст. війтівство у Володимирі тримала в своїх руках родина Лудів (Лудовичів). Великий князь Казимир продав у спадок Івану Лудову володимирське і литовезьке війтівства [5, № 109, р. 130]. У 1493 р. сину Івана війтові Федьку великий князь Олександр підтвердив володіння цими війтівствами. Підтверджено також звільнення війта, яке він отримав ще у 1488 р., від виконання зобов'язань військової служби з володимирського і литовезького війтівств разом із з луцьким старостою і намісником володимирським, маршалком Волинської землі, князями і панами волинської землі терміном «на вечно». У похід війт зобов'язаний був ходити лише з великим князем «подле обычая» [6, № 21, с. 145-146].

Упродовж першої половини XVI ст. володимирськими війтами залишалися представники родини Лудовичів: Федько Іванович, Івашко Федькович, Максим Іванович. Наприкінці 1560-х рр. володимирським війтом став Михайло Дубницький, діяльність якого, як і його попередників, супроводжували численні конфлікти з міською громадою [3, с. 65-98].

Володимирські війти, як і війти інших волинських міст, зокрема Луцька, активно примножували свої земельні володіння і статки, чому сприяла практика поєднання війтівства з іншими дохідними урядами. Так, війт Федько одночасно був володимирським митником. 18.01.1509 р. Федько Лудович разом з іншими митниками звітували про надходження соляних і воскових зборів з володимирської митниці [7, № 95, с. 12].

Одночасно з урядом війта працювала рада «mieyskq» (міська). Така інституція німецького права як рада, за висновками Станіслава Курася, в усіх привілеях для малопольських міст постає епізодично [8, s. 142]. Зокрема, для Володимира малопольські міста Сандомир, Люблін і Грубешов визначено в якості зразка організації органів влади на магдебурзькому праві. У Володимирі війт з бурмистрами і радцями за привілеєм 1509 р. мали здійснювати в місті адміністративні і судові функції: «судити, и радити, и карати такъ, иакь и по иншымъ местомъ нашимъ, водле обычия и беглости права майтборского» [4, № VI, с. 31]. Війт з бурмистром і «радою месотскою» судили міщан магдебурзької юрисдикції Володимира. Це право неодноразово підтверджувалося. 1560 р. війт, бурмистри і радці міста зобов'язані були «судити и радити» магдебурзьким правом «по давному» звичаю [4, № VI, с. 33]. Війт і рада міська здійснювали нагляд за порядком відносин між християнами і євреями і відповідали за стан оборони міста [4, № XXXVIII, с. 144]. Отже, населення міста перебувало під юрисдикцією і управлінням війта і ради «местской». Влада війта у Володимирі як в багатьох містах ВКЛ поширювалася безпосередньо на місто і водночас перетворювалася у доволі самостійний інститут у зв'язку із юридичним підпорядкуванням великому князеві, а також у силу збагачення цього урядника і примноження статків війтівства загалом.

Радці разом із війтом щороку обирали зі свого середовища бурмистрів. Практика урядування в інших державних містах ВКЛ, зокрема у Полоцьку, вказує на те, що бурмистри отримували свої уряди пожиттєво. У Полоцьку, згідно з постановами привілеїв 1498 і 1509 рр., радці з війтом щорічно обирали двох бурмистрів (православного і католика) [9, с. 21-23].

Для розуміння характеру діяльності міських урядів, важливим є з'ясування процедурних питань, зокрема встановлення порядку призначення і терміни перебування радців і лавників на урядах. За привілеєм 1570 р. урядників обирали («ustawiac») щороку влітку. Отже, у Володимирі управляли річні бурмистри, радці і лавники. Як правило, уряди бурмистрів, радців і лавників були пожиттєвими, хоча формально призначення відбувалися щорічно. Кандидатів обирали з осіб (людей) гідних, осілих і розторопних. Радцям і лавникам надавалися дві міські печатки - Святого Єжего, якими вони завіряли усі міські рішення терміном «навечно» [4, № XXXVIII, с. 144].

Чіткого поділу між судовою та адміністративною діяльністю урядовців не простежується. У Володимирі функціонували суди «местские» права магдебурзького. Там засідали разом всі міські урядники - війт, бурмистр, радці і лавники. їх присуду підлягали насамперед міщани магдебурзької юрисдикції, а також гості міста, прибулі до міста так звані люди «прихожі», крім осіб шляхетського стану. Шляхта не підлягала магдебурзькій юрисдикції. В судах «местских» розглядалися цивільні і кримінальні справи: «великі і малі, гарячі і криваві, Гвалтовні, такі, які тільки можна назвати», включаючи важкі кримінальні злочини. Таким чином, «местские» суди приймали справи до розгляду, здійснювали правосуддя в цивільних і кримінальних справах. Вони виносили вироки залежно від тяжкості злочинів, наглядали за їх виконанням, мали право засуджувати винних у важких злочинах до смертної кари («winnych garlem»). Рішення такого суду можна було оскаржити лише у королівському суді і подати апеляцію «до нас от суду их» [4, № XXXVIII, с. 144].

Перевірити як реалізовувалися на практиці постанови привілеїв з організації міських урядів та суду за збереженими джерелами вкрай важко, оскільки книги володимирського магістрату не збереглися, а книги місцевої великокнязівської адміністрації (маршалків, старост, підстарост та ін.) - володимирські Гродські книги, збережено лише з 1566 р. Певну інформацію щодо організації судового процесу можна отримати зі скарги володимирських міщан 1566 р. на війта Максима Лудовича, який зайнявши уряд, не приніс присяги, не скликав суду й до того «мещан по корчмах седечи сам один судит, а статут учит иж войт мает судити на местцу звыклом ведже не сам, але с тремя особами з рады месткое в ратуши» [10, арк. 261-261зв].

У квітні 1566 р. володимирські міщани у своєму запиті поставили війту і радцям низку запитань: чи приносили вони присягу, куди зникли листи воєводи київського і володимирського старости щодо воловщини, де зберігаються деякі квитанції і гроші, чому площі віддаються євреям, а не міщанам, чому не міщани, а зем'яни володіють міськими землями тощо [11, арк. 4]. Характер запитань, поставлених війту і радцям, показує достатньо високий рівень правової культури волинських міщан, знання ними своїх прав активну позицію проти порушень конкретними посадовцями процедурних та організаційних питань. До того, у наведеному переліку «як у дзеркалі» відбилися проблемні питання життя міської громади.

Після укладання Люблінської унії 1569 р. на приєднаних до Польщі землях у червні 1569 р. відбувався процес складання присяги новій владі. 17.06.1569 р. оприлюднено реєстр князів, панів, сановників земських, шляхти, міських урядників, жителів Володимирського повіту, які присягали на унію з польською Короною перед королівським комісаром Іваном Фалібовським. Серед міських урядників значилися: володимирський війт Михайло Дубницький, який присягав як війт і як земельний власник, бурмистр Андрій, радці Курил Василевич, Степан Завада, старий радця Волос Семенович, міський писар Адам Андреян(с)ович. Разом з ними присягу складали велика група лавників (присяжні): Іван Кравець і цехмістр кравецького цеху, Федір, Іван Лось, Семен Модачевич, Мисько Семенович, Ілько Воронович, Ванюта, цехмістр цеху різників, Трофим, представник купецтва, Гаврило, цехмістр ланцюжного цеху, Ониско Козерад, цехмістр цеху кушнірів, Васко, цехмістр ковальського цеху, Олекший Бендюга, цехмістр теслярського цеху. Однак один із володимирських радців - Василь Капля, за відсутності в місті, присягу 16.06.1569 р. не складав [12, с. 1927]. Залишається під питанням відсутність у реєстрі володимирського лентвійта.

Наведений реєстр засвідчує, що уряд лавників разом із пересічними міщанами обіймали цехмістри ремісничих цехів. Інформація реєстру, а також записи Тродських книг показують, що бурмистрами у Володимирі ставали виключно радці, оскільки прізвища бурмістрів і радців збігаються. Особовий склад ради на 1569 р. комплектувався із чотирьох осіб та одного «старого радці». Кількість лавників коливалася від шести до 12 осіб.

За відсутності у Володимирі ратуші, засідання міського уряду відбувалося в будинках бурмистрів. У донесенні господарського двірського Павла Оранського від 29.07.1567 р., присвяченого «введенню» у війтівство Михайла Дубницького, зазначено, що «иж дей ратуши у месте Володимерскомъ неть», зібрання міського уряду відбулося «на рынку в дому бурмистра володимерского Василя Капли» [13, с. 202]. За інформацією В. М. Кравченко, рішення про будівництво у Володимирі ратуші прийнято Жигмонтом Августом 12.10.1570 р., а перша документальна згадка про володимирську ратушу як функціонуючу споруду датується 10.09.1584 р. [14, с. 422, 426].

На відміну від Луцька, де великий обсяг роботи припадав на лентвійта, у Володимирі лентвійт майже не згадується. У записі книги Володимирського Тродського суду від 15.07.1566 р. є скарги володимирських міщан на війта (Максима Лудовича) про його неправомірні дії, зокрема «неименіи лантвойта» [11, арк. 95]. Тобто, із цього запису випливає, що з вини Лудовича в уряді міста певний час був відсутнім лентвійт. Однак подальші записи вказують на поновлення в місті діяльності лентвійта - 1569 р. лентвійта згадано і в контексті свідчень про поранення володимирським війтом Михайлом Дубницьким міщанина Жука Солодова під час передання ним скарги на лентвійта Миська Дякона [15, арк. 207-207зв].

Отже, у досліджуваний період міщанська громада Володимира, що перебувала під юрисдикцією магдебурзького права, управлялася міським урядом, який у своїй діяльності поєднував адміністративні й судові функції. До складу уряду входили війт з бурмистрами, радцями і лавниками. До кола управлінців містом входили також «старі радці» й цехмістри.1569 р. міській уряд Володимира, який очолював війт, складався із чотирьох радців, один з яких виконував функції бурмистра, одного радці «старої ради», дванадцяти лавників і міського писаря. Вочевидь не існувало поділу міських влад на війтівсько-лавничу і бурмистрівсько-радецьку частини. Конфлікти війтів з міською громадою, з одного боку засвідчували певний рівень правової культури володимирських міщан, з іншого - поширення практики зловживання війтами своєю владою і грубе порушення ними норм магдебурзького права і традицій місцевого самоврядування.

Список використаних джерел

магдебурзький право володимир

1. Атаманенко В. Описово-статистичні джерела до історії населення Володимира другої половини XVI - першої половини XVII ст. П Минуле і сучасне Волині і Полісся. Наук. зб. Вип.55. Упоряд. А. Силюк, В. Пикалюк. - Луцьк, 2015. - С. 95-106.

2. Заяць А.Є. Інститут війтівства в містах Волині XVI - першій половині XVII ст. / А.Є. Заяць П Центральна і Східна Європа в XV-XVIII ст.: питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народж. проф. Д. Похилевича / за ред. Л. Зашкільняка, М. Крикуна. - Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 1998.-С. 106-112.

3. Старченко Н.П. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання / Н.П. Старченко // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2003. - Вип. 3. - С. 65-98.

4. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (далі - АЮЗР). 4. V. Т. 1: Акты о городах (1432-1798). - Киев: Университет, тип., 1869. - 636 с.

5. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 4 (1479-1491): Uzrasymp, knyga 4 / parenge L. Anuzyte. - Vilnius, 2004. -288 p.

6. Русская историческая библиотека, издаваемая Императорскою Археографическою комиссиею. Т. XXVII: Литовская Метрика. Отд. 1. 4.1. Книга записей. Т.1 / ред. И.И. Лаппо. - СПб.: [б. и.], 1910.- 1074 с.

7. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археограическою комиссиею. Т. ІІ. 1599 -- 1637. - СПб.: Тип. Эдуарда Праца 1865. - 303 с.

8. Kuras S. Przywilejeprawaniemieckiegomiast і wsiMalopolskich XIV-XV wieku / S. Kuras. - Wroclaw: Zakl. Narod. im. Ossolinskich, 1971. - 210 s.

9. Макароу M.Дз. Местскія улады Полацка (1580-1772 гг.): арганизацыя, персанальны склад / М.Дз. Макароу. - Смаленск: Інбелкульт, 2014. - 198 с.

10. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф. 25. Луцький ґродський суд. 1558-1790 рр. - Оп. 1. - Спр. 8. Луцька гродська записова, поточна і декретова книга 1566 р. 10 січи. - 29 груди. 1566. - 509 арк.

11. Там само. - Ф. 28. Володимирський ґродський суд. 1566--1756 рр. - Оп. 1. - Спр. 1. Володимирська ґродська записова і поточна книга 1566 р. - 129 арк.

12. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни: в2т. / под ред. Н.Д. Иванишева. Т. 1. - Киев: Литотипогр. завед. И.К. Вальнера, 1849. - 402 с.

13. АЮЗР.-Ч. VIII. Т. 6: Акты о землевладении в Юго-Западной России XV-XVIII вв. - Киев: Тип. С.В. Кульженко, 1911. - 624 с.

14. Кравченко В.В. Ратуша у самоврядному житті громади міста Володимира в кінці XVI століття // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 13/14. - Київ: Укр. письм, 2009. -С. 417-456.

15. ЦДІАК України. - Ф. 28. Володимирський гродський суд. 1566-1756 рр. - Оп. 1. - Спр. 4. Володимирська ґродська записова і поточна книга 1569 р. - 309 арк.

Размещено на Allbest.ru