До історії єврейської громади Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії єврейської громади Волині

З найдавніших часів Волинська земля була полі - етнічним краєм. Тут проживали представники різних етнічних груп та релігійних конфесій. Одним з найбільш чисельних етносів краю (окрім поляків, чехів, німців, росіян) були євреї.

В усі часи юдеї були активною частиною волинського соціуму, особливо міського. Дослідження історії місцевих євреїв дасть змогу сформувати цілісне бачення політичного, економічного, соціального та культурно - освітнього розвитку Волині, проаналізувати характер міжетнічних, міжконфесійних відносин в краї в добу середньовіччя та нового часу.

Мета розвідки - прослідкувати історію єврейської громади Волині від найдавніших часів до початку XX ст.

Окремі аспекті історії єврейської громади Волині висвітлено у працях І. Лутая [27] та А. Бородія [24]. Проблемам соціально-економічного розвитку єврейських громад присвячено публікації А. Каустова [5], Ю. Сеньків [3], Я. Ісаєвича [6], А. Куліка [12], Я. Хонігсмана [8].

Релігійне та культурно-освітнє життя юдеїв Волині було предметом уваги дослідників І. Рудницької [13], М. Пітіка [14], А. Мелещенко [22]. Чи не найбільше публікацій висвітлюють становище євреїв Волині періоду її перебування у складі Російської Імперії. Цій проблемі присвячено розвідки Ю. Поліщука [23], В. Любченко [26], І. Мельник [17], В. Доценко [15].

Комплексного видання, що охопило б усю історію волинського єврейства, на сьогодні не існує.

Перші згадки про євреїв на території сучасної України датуються ІІ-І ст. до н.е. На думку багатьох дослідників, найбільш ранніми свідченнями їх присутності на українських землях в окреслений період часу є семітські написи, які зустрічаються в грецьких містах Боспорського царства. Вони датовані часами Митридата VI Євпатора (109-63 рр. до н.е.) - царя Малоазійської держави Понт. Відомо, що в Понтійських містах Малої Азії у І ст. до н.е. проживало чимало юдеїв. Ймовірно, перші євреї, що оселилися в містах Північного Причорномор'я - Херсонесі, Тірі, Ольвії в перші століття нашої ери, були вихідцями саме з цих малоазійських міст [1, с. 7-8].

В IX ст. чимала юдейська громада вже проживала в Києві, про що свідчить наявність у місті єврейських кварталів та дані писемних джерел. На території Волині євреї оселились не раніше XIII століття. Перша згадка про них датується 1288 р. Описуючи похорон володимирського князя Володимира Васильковича та реакцію на цю подію мешканців міста Володимира, літописець зауважує: «І плакало тоді над ним усе множество володимирців - мужі, і жони, і діти… і жиди плакали, немов і при взятті Єрусалима, коли вели їх у полон вавілонський» [2]. Перша згадка про євреїв Луцька датується 1388 р. Вона пов'язана з привілеями, наданими цій релігійній общині князем Вітовтом [3, с. 173]. У 1392 р., внаслідок походу Вітовта на Крим, у село Жидичин під Луцьком переселяються караїми, пізніше вони проникають і в саме місто.

Згідно з привілеєм, виданим у 1388 р., юдеї отримали широку автономію на території Великого Князівства Литовського (далі - ВКЛ). Громадам надавалось право торгівлі та свободи віросповідання. За завдання шкоди представнику громади, зловмисник підлягав суду. Вбивство юдея каралось смертною карою [3, с. 173].

Кількість юдеїв на території Волині збільшувалась не лише завдяки природному приросту та лояльній політиці з боку князів литовських, але й через їх масову міграцію на територію України впродовж XV-XVI ст. Її спричинила діяльність святої інквізиції та переслідування юдеїв у країнах Західної Європи. У 1290 р. їх виганяють з Англії. В 1306 р. - з Франції [4]. У 1492 р. іспанський король Фердинанд II видає Альгамбрський едикт, відповідно до якого усе єврейське населення королівства мало залишити територію Іспанії до 31 липня. Ці події спричинили потужну міграційну хвилю євреїв на терени Східної Європи, в тому числі й на Волинь.

Однак політика релігійної нетерпимості щодо юдеїв не оминула і ВКЛ. У 1495 р. великий князь литовський Олександр видав наказ, яким забороняв юдеям проживати на території князівства. Обмеження стосувалось також Луцька та Володимира. Проте вже у 1503 р. євреї отримали можливість повернутись до цих міст. Були підтверджені права, надані общинам наприкінці XIV ст. У 1507 р. Сигізмунд І підтвердив Брестські привілеї, а у 1547 р. Сигізмунд II Август - Гродненські [4, с. 173]. Таким чином, євреї отримали державні гарантії безпеки перебування на території Волині, що в поєднані з черговими міграційними хвилями призвело до стрімкого зростання чисельності єврейських общин.

Основною формою організації юдейських громад був кагал на чолі з равином. Він контролював адміністративне, соціальне, культурне та економічне життя общини, чинив судову владу. Управління общини збирало податки, які потому передавались до державної казни. Після включення Волині до складу Речі Посполитої у 1569 р., місцеві кагали булі підпорядковані Вааду - центральному органу самоуправління євреїв на території Речі Посполитої [5, с. 47]. Зауважимо, що на території цієї держави проживала найбільша в Центрально-Східній Європі юдейська община. Завдяки підтримці польських королів та магнатів, євреї могли вільно займатись торгівлею, ремісництвом, кредитною справою, що сприяло їхній інтеграції в економічне життя держави [8].

Лояльне ставлення влади разом зі збільшенням кількості єврейського населення позитивно вплинуло на культурний розвиток громад. У XVI ст. на території Волині з'являються перші єврейські друкарні. Серед друкованої продукції переважали твори релігійного змісту, талмудична література, необхідна для забезпечення освітнього процесу. Одна з перших юдейських друкарень на Волині була відкрита в Острозі. Вона належала Самуелю Едельсу та діяла з 1555 по 1632 рр. Тут видавались твори на ідиші та івриті [5, с. 57]. У другій половині XVII ст. видавництво книг налагоджено у Корці, Дубно, Бердичеві, Острозі [6]. Це були невеликі друкарні з обмеженими потужностями, що спеціалізувались на видавництві традиційної єврейської літератури.

Кагальна форма організації общин призводила до їхньої ізольованості від суспільного життя краю та інших національних груп населення (особливо християн). Замкнутість громад (мовна, конфесійна), відмінність звичаїв та традицій - все це породжувало напруження між юдеями та іншими етносами. Ситуація загострювалась через безпідставні звинувачення юдеїв у прозелітизмі, які використовувало християнське духівництво, забороняючи християнам будь-яким чином контактувати з представниками громад.

Натомість шляхта використовувала юдеїв для збору податків, надавала їм в оренду земельні наділи, шинки, корчми. Така ситуація, за якої євреї перебирали на себе роль буферу між українцями та поляками, викликала негативне ставлення до єврейських громад серед українського селянства.

Наприкінці XVI ст. розпочались утиски юдеїв на державному рівні. У Луцьку, наприклад, євреям заборонялось займатись кушнірством та кравецтвом без сплати спеціального податку на користь християнських цехів (його розмір становив 5 кіп). У 1600 р. запроваджуються обмеження на купівлю золота та срібла без дозволу цехів. Його дія поширювалась на територію всієї Речі Посполитої, в тому числі й на Волинь [5, с. 44].

Попри це, розширення громади дало змогу збудувати кам'яну синагогу у Луцьку, що датується 1628 роком, хоча існують дані про існування храму в XVI ст., знищеного внаслідок татарської навали. У XVI ст. також було збудовано синагогу в Острозі. На початку XVII ст. почав діяти храм у Любомлі [7, с. 105]. Усі згадані синагоги були мурованими, що свідчить про заможність громад, чиїм коштом вони споруджувались. Часті татарські набіги визначили фортечний тип синагог. Луцька синагога, наприклад, була частиною міських укріплень.

Незважаючи на зростання антагонізму між юдеями та місцевим населенням, історик Яків Хонігсман називає період з середини XVI ст. до початку національно - визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького «золотим віком» для юдеїв Західної України загалом, та Волині зокрема [8]. Попри таке формулювання, конфронтація між українцями та євреями наростала і досягла свого апогею в роки національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Війна дісталась Волині у 1648 р. Бойові дії супроводжувались погромами єврейських громад. Один з найдетальніших описів антисемітських виступів міститься в творі Натана Ганновера «Глибокий мул», чий батько, Моше Ганновер, був вбитий в Острозі під час погрому. Сам Натан Ганновер перебував у цей час в Заславі, неподалік Острога, та описав тодішні події у своїй праці.

У творі «Глибокий мул» читаємо: «Тут [Заслав - прим, автора] вони розграбували всю громаду і вбили близько 200 душ… Водночас костьоли та синагоги було розорено і перетворено на стайні» [9, с. 78]. У Острозі, наполягає автор, було вбито понад 600 євреїв. 1649 р. датується другий погром у місті, під час якого за даними Ганновера загинуло ще близько 300 юдеїв. При цьому автор зазначає, що євреї з громад інших міст «побігли, рятуючи своє життя» до Дубна, Кременця та Олики [9, с. 111].

Означити точну кількість вбитих від час Хмельниччини важко, тим більше в окремо взятому регіоні. За приблизними підрахунками станом на середину XVII ст. на території Волині в 46 населених пунктах проживало близько 15 тисяч юдеїв [10]. Встановити більш точні цифри видається неможливим, оскільки перший достовірний перепис населення відбувся у 1764-65 рр. До цього з середини XVI ст. існувала практика податкових переписів, за якими кількість юдеїв можна означити лише приблизно, з великою кількісною похибкою.

Однак, навіть з огляду на ці дані, жертви серед євреїв Острога, подані Ганновером, видаються перебільшеними. Особливо якщо взяти до уваги той факт, що вже наприкінці 70-х років XVII ст. чисельність волинських громад досягла 20 000 осіб. Цікаво, що автор намагається аналізувати причини повстання: «решта православних була поневолена князями і панами… І так вони були принижені, що майже всі народи, і навіть той народ, що стоїть нижче за всіх [євреї - прим, автора], володарював над ними» [9, с. 15], однак, як зазначає Михайло Грушевський: «без заглублювання в самий принціпіальний клясовій, чи національний антагонізм» [11, с. 120].

Антиєврейські погроми відбувались і в першій половині XVIII століття. Вони були пов'язані як з козацько-селянськими повстаннями, так і з переміщенням територією Волині шведських та російських військ, гайдамаччиною та іншими подіями цього часу. Попри це, в громадах спостерігався демографічний приріст. Перепис населення, проведений на території Речі Посполитої у 1764-1765 рр., показав, що близько 70% євреїв проживало в східних воєводствах країни [12, с. 267]. В українських воєводствах Речі Посполитої проживало понад 150 тис. євреїв [5, с. 55], з них на території Волині - 51 736 осіб [10].

1764 роком датується ліквідація Вааду, що було пов'язано зі зміною податкової системи Речі Посполитої. Ваад не лише регулював збір податків з єврейської частини населення, але й сприяв збереженню традиційного юдаїзму, опікуючись єврейськими освітніми установами та регулюючи видавництво книг. Традиційно юдаїзм посідав важливе місце в життєдіяльності громад. Євреї дотримувались приписів цієї релігії в усіх сферах життя.

Однак у середині XVIII ст. спостерігається криза ортодоксального рабинізму, внаслідок чого на українських землях поширюється нова релігійна течія - хасидизм [13, с. 115]. Між прихильниками ортодоксального юдаїзму та хасидами виникла конфронтація. Протистояння розгорнулось і на території Волинського воєводства, що було одним з духовних центрів хасидизму. З Волині походив Бер, учень Баал Шем Това, якого Бешт призначив своїм наступником. Бер проповідував у Рівному, Межиріччі, Корці. З Бердичева походив цадик Леві-Іцхак. В селі Софіївка працював цадик Іцик Кеслер, в м. Радзивіл - Йосип Інтерлейб [14, с. 129].

Кінець XVIII ст. бум помічений важливими змінами на політичній мапі Центрально-Східної Європи. Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої, ця держава припинила своє існування. Територія Волині відійшла до складу Російської імперії.

Поділи Речі Посполитої призвели до формування на території Російської імперії великої єврейської общини. Лише у Волинській губернії наприкінці XVIII ст. проживало 14 265 юдеїв [15, с. 100]. Входження нових територій вимагало зміни чинного законодавства. 23 грудня 1791 р. було прийнято указ, що обмежував територію проживання євреїв в Україні Катеринославським намісництвом та Таврійською областю [16, с. 287].

Територіальні обмеження вводились з декількох причин. В основі імператорської влади лежало православ'я. Задля уникнення впливу юдаїзму на православну частину населення, необхідно було запобігти переселенню євреїв у центральні регіони Російської імперії [17, с. 41].

Обмеження розселення єврейства також було спричинене економічними факторами. Після поділів Речі Посполитої євреї проникали на російський ринок, створювали конкуренцію для православних купців. Останні подавали численні скарги на купців-юдеїв (скарги московських та смоленських православних купців) [18, с. 17]. Імперська політика полягала в протектораті російському купецтву, тому виникла необхідність географічно обмежити зону діяльності юдеїв. Оскільки в час існування Речі Посполитої Волинське воєводство було одним з центрів зосередження євреїв, закономірно, що території новоутвореної губернії увійшли до «смуги осілості».

Указ 1791 р. доповнювався спеціальним положенням про євреїв, виданим 9 грудня 1804 р. За ним до «смуги осілості» увійшла й територія Волинської губернії. Указ від 1804 року обмежував мовні права юдеїв, дозволяючи їм вести офіційну документацію лише польською, російською або німецькою мовами. Особи, які не знали цих мов, не приймались до органів місцевої адміністрації. Євреї отримували право купувати, продавати, дарувати та передавати у спадок землю, використовувати найману працю. У «смузі осілості» вони могли засновувати фабрики та підприємства.

«Положення про євреїв» 1804 р. зберігало кагальну організацію. Як і раніше, громади очолювались равинами, однак тепер вони мали право чинити суд лише у релігійній сфері. Окрім цього, заборонялось застосовувати до порушників будь-які санкції крім «увещания и убеждения» [19, с. 736]. За кагалами зберігалась функція збору податків, але заборонялось без дозволу впроваджувати внутрішні побори. Положенням від 1804 р. на державному рівні визнавався хасидизм [12, с. 118]. Було також обмежено кількість кагалів - в одному місті могла функціонувати лише одна громада [19, с. 737].

До кінця XVIII ст. керівництво кагалами на більшій територій Волині перейшло до хасидів [9], що, як зазначає дослідниця М. Рудницька, мало негативний вплив на розвиток культурно-освітнього життя громад краю. Однією з причин стрімкого поширення нової течії історик вважає ідиш, зрозумілу пересічним євреям основну мову спілкування хасидів [12, с. 118].

Окрім положення 1804 р., упродовж XIX ст. було прийнято низку інших законодавчих актів, що вводили обмеження для євреїв. Законом від 23 жовтня 1825 р. їм заборонялось брати в оренду маєтності [20, с. 450]. Негативно позначився на становищі місцевих громад законодавчий акт, виданий Миколою І у 1844 р., яким юдеям заборонялось селитись ближче ніж за 50 верст від кордону. Через цей указ багато євреїв Волині перебували під постійною загрозою виселення.

У 1845 р. почала діяти заборона на виробництво спирту (гуральництво). З травня 1882 р. «Тимчасовими правилами» юдеям було заборонено орендувати нерухомість за межами міст. Більшість обмежувальних нормативних актів згодом втратили свою силу, однак зазначені закони дозволяють зробити висновок про дискримінаційну політику імперського уряду щодо євреїв.

Найважчим ударом для громад був новий «Статут про рекрутську повинність та військову службу євреїв», прийнятий у 1827 р. На керівництво кагалів покладався обов'язок щорічно відправляти по 10 рекрутів на 1000 осіб. Для християн норми були нижчі, набір проводився 1 раз в два роки. На службу залучалися представники чоловічої статі віком від 12 до 25 років. Часто нижня вікова межа порушувалась, на службу (кантоністами) відправлялись 9-11-річні хлопчики з неблагополучних сімей. Керувало набором керівництво кагалів. Часто воно зловживали своєю владою, використовуючи рекрутську повинність в якості інструменту для боротьби проти внутрішніх опонентів. Поширеним явищем стало викрадення дітей з інших громад, щоб в подальшому віддати їх в кантоністи замість представників кагалу.

Значна частина дітей, що потрапили на службу, не доживали до її завершення. Важкі умови, багатокілометрові піші переходи та антисемітизм, поширений у тогочасній армії, приводили до людських втрат серед євреїв, не пов'язаних з бойовими діями.

Звільнення від цього обов'язку можна було отримати у випадку виселення в землеробські колонії. Як наслідок, станом на 1869 р. на території Волині нараховувалось уже 10 таких колоній з загальною чисельністю населення в 3274 особи [21, с. 82-84].

Попри обмеження і рекрутську повинність, юдейські громади Волині долучились до культурних процесів, що поширились в єврейському середовищі. В першій половині XIX століття територією губернії ширився рух таскала. Його ідеологи виступали проти замкнутості общин, релігійної освіти та надмірного захоплення Талмудом, що на їхню думку ставало причиною антисемітизму. У Волинській губернії рух очолив Іцхак Бер Левінзон [12, с. 119]. Прихильники гаскали були противниками як ортодоксального юдаїзму, так і хасидизму.

Просвітителі неодноразово звертались до влади з питань поширення світської єврейської освіти, яку вважали чи не єдиним шляхом до інтеграції юдеїв у тодішнє суспільство. Традиційними освітніми установами були хедери, бет-мідраші, суботні школи, талмуд-тори та єшиви (або єшиботи). Ці шкільні заклади були релігійними та не надавали знань з світських предметів. Особливою популярністю серед євреїв користувалися бет-мідраші. Так, у другій половині XIX ст. лише у Луцькому повіті нараховувалось 20 таких освітніх установ [22, с. 83].

«Положення про євреїв», видане 13 квітня 1835 р., дозволяло дітям юдеїв навчатись в «уездных и приходских училищах, гимназиях и частных училищах, и пансионах тех мест, в которых жительство отцам их дозволено» [23, с. 321]. При цьому чиновники не звертали уваги на традиції та мову спілкування єврейського учнівства. Представники громад навчались з учнями інших конфесій, хоча могли не відвідувати предмети християнського спрямування. Традиційні єврейські навчальні заклади існували в Острозі, Дубно, Рівному, Новограді-Волинському, Овручі, Ізяславі.

Як і в попередні століття, євреї були задіяні в ремісництві та торгівлі. Станом на 1797 р. у губернії нараховувалось 726 купців юдеїв, у 1832 р. - 3739. Варто зазначити, що кількість християн, що займались цією справою, була в декілька разів меншою. Однак до 1887 р. кількість купців-юдеїв зменшалась до 1072 осіб, що стало наслідком царської політики, спрямованої на витіснення євреїв з цієї сфери [24, с. 163-164]. Загалом торгівлею займалось до 80% юдеїв.

Поширеним серед євреїв було ремісництво. Станом на 1885 р. на території губернії працювало понад 37 000 ремісників-юдеїв (понад 70% від загальної кількості) [24, с. 167]. Найпоширенішими ремеслами були кравецтво та шевство. Євреї також займались лихварством, орендою шинків, гуральництвом, пивоварінням.

Формування «смуги осілості» спричинилося до того, що Волинь стала одним з центрів зосередження єврейського населення на території України. Станом на 1885 рік у містах губернії проживало понад 99 000 євреїв, у містечках - близько 130 тисяч осіб, у селах - 58 000 осіб [25, с. 210]. У 1897 р. лише в Луцьку нараховувалось 9468 іудеїв [26]. Наприкінці XIX століття юдеї складали 80% від загального населення Луцька, 72% від населення Дубно, 75% - Острога. В Бердичеві їх було 86% від загалу населення [27, с. 64].

Щоб задовольнити духовні потреби зростаючого населення, громади будували нові культові споруди. Станом на кінець XIX ст. на території Волинської губернії діяло 133 синагоги. Більшість будівель були дерев'яними, але 57 з них - кам'яними. Поширеними були також молитовні будинки, яких нараховувалось понад 50 [28].

Таким чином, історія єврейства тісно пов'язана з Волинню. Потужні міграційні хвилі, що спостерігались в епоху Середньовіччя, привели до формування на території краю чисельної єврейської общини. Завдяки цьому юдеї інтегрувались в економічне життя Волині, впливали на політичний та культурний розвиток краю.

Війни та соціальні катаклізми не зупинили ріст місцевих єврейських громад. Однак їхнє становище помітно погіршилось після входження краю до складу Російської імперії та формування смуги осілості. Щодо єврейського населення упродовж всього XIX ст. російський уряд проводив відверто дискримінаційну політику.

Список використаних джерел

єврейський міграція волинський

1. Айбабін О. Євреї в античному і ранньосередньовічному Криму / О. Абанін Н Нариси з історії та культури євреїв України. - К.: «Дух і Літера», 2009. - 440 с.

2. Галицько-Волинський літопис / Пер. Л. Махновця [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://litopys.org.ua/links/galvol.htm

3. Сеньків Ю.В. Регулювання кримінально-правових відносин у єврейських громадах на українських землях у складі Великого Князівська Литовського / Ю.В. Сеньків і і Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип.45. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 171-177.

4. Телушкин И. Еврейский мир. Важнейшие знания о еврейском народе, его истории и религии / И. Телушкин. - М., 2015. - 624 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://jhistory.nfurman.com/ teacher/03_101.htm.

5. Каустов А. Євреї від владою Литви та Польщі (XIV-XVIII ст.) / А. Каустов // Нариси з історії та культури євреїв України. - К.: «Дух і Літера», 2009. - 440 с.

6. Ісаєвич Я. Початки єврейського друкарства / Я. Ісаєвич // Незалежний культурологічний часопис «ї». Число 47. - 2007 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ n48texts/isajevych.htm.

7. Метельницький Р. Деякі сторінки єврейської забудови Луцька / Р. Метелицький. - К.: Дух і літера, 2001. - 177 с.

8. Хонігсман Я. Євреї у Польській державі / Я. Хонігсман // Єврейська енциклопедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://holocaust-ukraine.net/ru/razdel_i.htm.

9. Глибокий Мул. Хроніка Натана Гановера / пер. Н. Яковенко. - К.: Дух і літера, 2010. - 179 с.

10. Краткая Еврейская Энциклопедия. - М., 1976. - Т.1. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eleven.co.il/article/10961.

11. М. Грушевський Історія України-Руси / Грушевський М. - Нью-Йорк, «Книгоспілка», 1956. - Т.8. -4.2. - 864 с.

12. История еврейского народа в России. От древности до раннего Нового времени / Под ред. А. Кулика. Т.1. - М.: Мосты культуры / Гешарим, 2010. - 488 с.

13. Рудницька Н. Хасидизм vs Таскала: традиціоналізм проти модернізації на теренах ліквідованої речі Посполитої (на прикладі Волині) / Н. Рудницька // Intermarum: історія, політика, культура: зб. наук, праць. - Житомир, 2014. - Вип.1. - С. 114-123.

14. Пітік М. Хасидизм - релігійний рух серед єврейства / М. Пітік // Євреї в Україні: історія і сучасність. - Житомир, 2009. - С. 126-131.

15. О предоставлении евреям прав гражданства в Екатеринославском наместничестве и Таврической области. // Полное собрание законов российской империи. Собрание первое. - С-Пб., 1830.-Т.23. - 969 с.

16. Мельник І.В. Політика російського самодержавства щодо єврейського населення наприкінці XVIII-XIX ст. /І.В. Мельник // Чорноморський літопис. - Миколаїв, 2014. - Вип.10. - С. 40-46.

17. Щербак Н.О. Єврейське питання у внутрішній політиці царизму наприкінці XVIII - у першій чверті XIX ст. / Н.О. Щербак II Укр. іст. жури. - К., 2004. - №6. - С. 16-26.

18. О устройстве евреев і і Полное собрание законов российской империи. Собрание первое. - С-Пб., 1830. - Т.28. - 1328 с.

19. О запрещении помещикам отдавать свои имения в арендное содержание Евреям // Полное собрание законов российской империи. Собрание первое. - С-Пб., 1830. - Т.40. - 1269 с.

20. Мелещенко А.А. Єврейське шкільництво у структурі освіти Волині (кінець XVII - початок XX століття) / А.А. Мелещенко. - Житомир, 2015. - 219 с.

21. Высочайше утвержденное Положение о Евреях, распубликованное 31 Мая // Полное собрание законов российской империи. Собрание второе. - С-Пб., 1835. - Т.10. - 1269 с.

22. Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської Імперії (кінець XVIII - початок XX століття) / Ю. Поліщук. - К., 2012. - 432 с.

23. Бородій А.І. Чисельність та розміщення єврейського населення у Волинській губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. / А.І. Бородій // Євреї в Україні: історія і сучасність. - Житомир, 2009. - С. 207-213.

24. Краткая Еврейская Энциклопедия. - М., 1988. - Т.4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eleven.co.il/article/12517.

25. Любченко В. Євреї у складі Російської імперії / В. Любченко // Нариси з історії та культури євреїв України. - К.: «Дух і Літера», 2009. - 440 с.

26. Лутай М.Є. До історії єврейських поселень в Україні і на Волині / М.Є. Лутай // Етнонаціональні процеси на Правобережній Україні: минуле й сучасне. - Житомир: ВКФ «Поліграфіка», 1998. - С. 266-269.

Размещено на Allbest.ru