Повстанська тактика ОУН(б) у 1942-1943 рр

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повстанська тактика ОУН(б) у 1942-1943 рр.

Ленартович О.Ю.,

доктор історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії України, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки (Україна, Луцьк), oleg.lenartovich@qmail.com

Серед низки проблемних питань з історії Другої світової війни найбільшу зацікавленість науковців викликають ті, що стосуються процесів формування основоположних принципів націоналістичної ідеології їх реалізації політичними партіями, перспектив національно-визвольного руху наприкінці 1940-х початку 1950-х рр. Об'єктивна оцінка діяльності ОУН та створених нею націоналістичних збройних формувань дає змогу припинити суперечки науковців стосовно характеру, тактики та стратегії боротьби. Зважаючи на діаметрально протилежне ставлення українців до запропонованої проблеми породжене відсутністю достовірної інформації, політичними спекуляціями актуальність теми зумовлена не лише науково-пізнавальними чинниками, а й практично -- політичними.

Ключові слова: Україна, ОУН, Центральний провід, Українська повстанська армія.

Insurgent tactics of the OUN (b) in 1942--1943. Lenartovich O.Yu.

Among the range of problematic issues in the history of the Second World War, the greatest interest of scholars is caused by those concerning the processes of formation of the fundamental principles of the nationalist ideology of their implementation by political parties, the prospects of the national liberation movement in the late 1940s and early 1950's. Objective assessment ofthe work of the OUN and the nationalist armedforces created by it have the potential to put an end to the controversy of scientists regarding the nature, tactics and strategy ofthe struggle. Given the diametrically opposite attitude of Ukrainians to the proposed problem caused by the lack of reliable information, political speculations, the relevance ofthe topic is determined not only by scientific and cognitivefactors, but also by practical -- political ones.

Keywords: Ukraine, OUN, Central Command, Ukrainian Insurgent Army.

Перехід до збройної боротьби для ОУН(б) був болісним і довготривалим процесом. Керівництво бандерівської течії до середини 1942 р. негативно ставилось до партизанських методів боротьби. Це зафіксовано в листівці «Боротьба партизанів та наше ставлення до неї» (червень 1942 р.). В ній сказано: «Ми ставимося до партизанки вороже і рішуче її поборюємо. Сталін і Сікорський хотіли вбити одним пострілом двох зайців: знешкодити німців і з німецькою допомогою розбити українців. Ми мусимо берегти наші сили... Наш шлях - це не партизанська війна кількох сотень чи навіть тисяч, а народна революція мільйонних мас України» [1, с. 24].

В стратегічний «План боротьби» ОУН(б) за відродження державного суверенітету було озвучено у 1942 р. Він Грунтувався на твердому переконанні, що Росія буде розгромлена в результаті ударів зовнішніх ворогів (англо-американців або Японії), а також ослаблена діями внутрішніх ворогів (йшлося про національні революції поневолених народів СРСР). Цей час буде використано для загального повстання, захоплення влади українськими націоналістами і відродження держави у вигляді УССД на чолі із вождем нації, тобто головою проводу ОУН(б). Згідно з цим планом передбачалося, що Росія буде намагатися окупувати територію України з метою забезпечити власну продовольчу та енергетичну базу. За підрахунками розробників плану їй знадобиться від 2 до 3 місяців щоб зібрати армію і розпочати масштабну наступальну операцію. За цей час українські збройні сили повинні були висунутися на лінію Мозир-Воронеж-Ростов скориставшись лісами і болотами Полісся Чернігівської і Сумської областей. Для формування військових частин передбачалася примусова мобілізація українців віком від 18 до 50 років (в першу чергу навчених військовій справі та членів організації). Для різних регіонів ці плани відрізнялися кількісними показниками. Зокрема, зі східних областей України мали призвати близько 300 тис. осіб в той час як Волинь і Галичина мали забезпечити близько 500 тис. Така невідповідність пояснювалася не готовністю українців зі сходу виборювати державний суверенітет через низький рівень патріотизму та лояльність до Росії [2, с. 29].

Існував чіткий план мобілізації населення зі стислими термінами, які визначалися необхідністю випередити формування російських частин і зайняти оборонні позиції на кордоні. Для мобілізації одного села цей термін складав дві доби, району - сім діб, повіту - два тижні, округи - один місяць. Війська Галичини повинні були зібратися біля Тернополя через два місяці, Волинські - через півтора місяці біля Острога, Поліські частини через два місяці біля Коростеня, загони з Холмщини та половина підрозділів Дрогобицької і Перемишльської областей залишатися на Західному фронті (для протистояння польським, мадярським і чеським військам). Таким чином на передислокацію частин до лінії Південно-Західного фронту мало залишитися близько місяця з врахуванням пересування на гужовому транспорті [2, с. 29]. повстанський національний визвольний

Отже, згідно із цим планом Німеччина не розглядалася в ролі союзника чи потенційного ворога адже була приречена на поразку від англо-американського блоку. Виходячи із такої логіки Центральний провід ОУН(б) не вважав за необхідне розпочинати збройну боротьбу проти нацистів тому це стало вимушеним кроком.

До причин які спонукали початок збройного опору ОУН(б) можна віднести негативне ставлення німецької влади до відродження української державності, масові арешти провідників організації, початок жорстокої окупаційної політики, поширення польського націоналістичного підпілля та радянського партизанського руху.

В квітні 1942 р. на околицях Львова члени ОУН(б) провели Другу конференцію присвячену аналізу ситуації та визначенню стратегії організації в нових умовах. Серед рішень цього зібрання основними стали: підтвердження законності Акту ЗО червня 1941 р., визнання за ОУН(б) монопольного права бути єдиним політичним центром визвольної боротьби, та необхідності збройного опору окупаційній владі. Вкотре було підтверджено, що основним фронтом для ОУН(б) залишається «фронт боротьби з московським імперіалізмом». Тобто, першочерговим стратегічним завданням стала підготовка до створення власних збройних сил та боротьба з радянськими партизанами. Така позиція ОУН(б) визначала майбутню збройну боротьбу, як двофронтову: проти німецької окупаційної та радянської влади [3, с. 48-52].

Волинські реалії відрізнялися від галицьких більш жорстоким окупаційним режимом і стимулювали початок збройного опору німецькій адміністрації. В 1942 р. починають формуватися збройні підрозділи ОУН(б), які були схожі на стихійно створені групи самооборони. Для надання організованості цьому руху, відповідно до рішення військової конференції, проведеної на початку грудня 1942 р. у Львові, крайовому провідникові Д. Клячківському доручено зайнятися створенням військових відділів на Волині-Поліссі. Вибір регіону був не випадковим, адже окрім сприятливих природних умов населення вже було втягнуто до збройної боротьби в лавах Поліської січі Т. Бульби-Боровця, підтримувало ОУН і зазнавало репресій з боку окупаційної влади (знищено село Кортеліси на Ковельщині, масові розстріли в Цумані й Клобочині на Луччині та ін.), тероризувалося польським підпіллям та червоними партизанами. Це був етап створення самооборонних кущових відділів (СКВ). Основу цих загонів складали члени ОУН(б) та симпатики з місцевого населення. Поряд із цим здійснювалися і мобілізаційні заходи, організовувались старшинські та під старшинські курси, нагромаджувалась зброя, закладалися бази продовольства, будувалися бункери та криївки [4, с. 152].

Окрім названих заходів великого значення надавалось роботі з підготовки членів ОУН в навчальних командах української допорогової поліції. Це убезпечувало членів організації від вивезення на роботу в Німеччину, давало можливість пройти військовий вишкіл та отримати зброю. їх активно використовувала служба безпеки організації у ролі інформаторів. Масштабно була поставлена робота серед молоді. Провідники юнаків та юнок регулярно проводили заняття з історії України, української літератури, розповсюджували підпільну літературу серед молоді. Згідно радянського спецповідомлення від 16.01.1942 р. у Луцьку оунівська організація відродила молодіжну українську організацію «Січовий курінь». Її учасники займалися вивченням програми і присяги ОУН [5, с. 1].

Важливе значення для виховання молоді мало вивчення «Декалогу», який містив 10 основних заповідей українського націоналіста, політичних постанов ОУН(б), організація та проведення національних свят. Ці заходи сприяли поширенню патріотичних настроїв та забезпеченню організації новими кадрами здатними на самопожертву. Пропагандистська діяльність була налагоджена чи не в кожному населеному пункті Волині. Вона набирала різних форм: створення лекторських груп, розповсюдження друкованих матеріалів (журнали «Ідея і чин», «До зброї», листівок, плакатів). Більшість цих видань публікувалася в підпільних друкарнях Рівного та Сарн [6, с. 100]. Відтак чисельність ОУН в регіоні невпинно зростала, було закладено ідеологічну основу майбутньої армії.

Восени 1942 р. крайовий провід ПЗУЗ звернувся до проводу ОУН(б) із пропозицією розширити самооборонні кущові відділи до рівня мобільних збройних відділів, які могли б оперативно переміщуватися в ті райони, де була потреба. Для налагодження цієї роботи направлено поручника В. Івахіва («Сонар», «Сом»), що був до цього часу командиром підпільної підстаршинської школи в Поморянах. Восени 1942 р. з найкраще вишколених вояків самооборонних відділів Сарненщини було створено перший військовий підрозділ ОУН(б) [7, с. 509]. Дискусійним питанням залишається дата створення загону. На думку М. Лебідя - це грудень 1942 р. Л. Шанковський вважає, що це осінь 1942 р. Волинський дослідник В. Дмитрук зазначає, що перший відділ було сформовано 14 жовтня 1942 р. на чолі з Сергієм Качинським («Остапом»), а наступний через кілька днів під командуванням Івана Перегійняка («Довбешки», «Коробки»), згодом в районі Колок-Степань (командир «Ярема»), в Пустомитівських лісах («Дорош») і на Кременеччині (командир «Крук»), Автор схиляється до останньої версії оскільки вона частково підтверджується німецькими документами в яких зазначено, що вже 16 жовтня 1942 р. українські націоналісти зібрали велике збройне формування в районі Сарн та наказом генерала Т. Чупринки від 14 жовтня 1947 р. в якому говорилося: «Минає п'ять років з того часу, як член ОУН Остап почав на Поліссі організовувати збройні групи для боротьби з окупантами України. Маленькі ці групки, борючись рівночасно з німцями й більшовицькими партизанами, дали початок новим формам революційно-визвольного руху - Українській Повстанській Армії» [8, с. 87].

Перемога радянських військ під Сталінградом, а відтак активізація партизанських загонів, які прибули з Білорусії і намагалися взяти під свій контроль територію Волині, діяльність польських формувань АК, загострення стосунків між польськими колоністами і українцями стали тими суспільно-політичними і військовими факторами зими 1942-1943 рр., які пришвидшили рішення проводу ОУН(б) перейти до підготовки збройного виступу. Ініціатива крайового проводу ПЗУЗ була підтримана тодішнім «урядуючим» провідником ОУН(б) М. Лебедем («Максим Рубан») і оприлюднена в спеціальному зверненні. Гостро постало питання про необхідність об'єднання націоналістичних сил в умовах двофронтової боротьби. Серед потенційних союзників були загони Т. Бульби- Боровця, підрозділи ОУН(м), сформовані на південній Кременеччині під керівництвом поручника Блакитного, Володимирщині під командуванням поручника Білого на Рівненщині під командуванням поручника Волинця та загони під проводом Т. Басюка який діяв на південній Кременеччині, головним чином у Лановецькому районі [9, с. 42-50]. Щодо останнього, то за своїми політичними переконаннями Т. Басюк належав радше до демократичного табору, оскільки був прихильником відродження УНР. Саме тому його загін певний час діяв, як самостійна бойова одиниця.

Таким чином, саме події, які відбувалися на Волині та Поліссі, стимулювали керівництво організації остаточно визначитись у питанні збройного опору окупаційній владі. Переломним моментом стала III конференція ОУН(б), яка проходила 17-21 лютого 1943 р. поблизу Олеська. Основним рішенням стало визнання необхідності активних дій, хоча тактичні аспекти викликали бурхливу дискусію. Крайовий провідник ОУН на Західноукраїнських землях М. Степаняк («Дмитро Дмитрів», «Сергій») пропонував об'єднати зусилля з іншими націоналістичними силами і організувати антинімецьке повстання створивши коаліційний уряд. Однак перемогла позиція крайового провідника ПЗУЗ Д. Клячківського і військового референта проводу Р. Шухевичапро необхідність спрямувати основні зусилля на боротьбу проти червоних партизанів та поляків, а по відношенню до німців зайняти позицію самооборони. В будь-якому випадку діяльність бандерівської організації значно активізувалась [10, с. 1-6].

Підготовлена заздалегідь матеріальна база, нагромаджені запаси зброї робили можливим початок формування повстанської армії. Згідно німецьких джерел у березні 1943 р. в розпорядженні бандерівської організації було близько 15 тис. гвинтівок, 1550 пістолетів, 45 тис. гранат [11, с. 20-38]. Особовий склад вже існуючих на Волині підрозділів планувалося поповнити в першу чергу за рахунок активних членів ОУН(б) які служили в лавах української поліції та шляхом проведення мобілізації місцевого українського населення. Поштовхом до активних дій став таємний наказ Центрального проводу ОУН(б) від 20 березня 1943 р. про негайний перехід у лісові масиви та приєднання до повстанських загонів поліційних підрозділів дислокованих на Волині і Поліссі. Вже наступного тижня Луцьк залишила районна та частина обласної поліції - всього 182 особи зі зброєю під командуванням «Рубашенка» (С. Коваль). Із м. Матієва комендант поліції «Лисий» (І. Климчак) вивів близько 200 озброєних людей. Аналогічна картина спостерігалася в інших районах Волині, а також в окремих місцевостях Галичини. Спроби запобігти таким діям призвели до збройних сутичок з німцями, але зупинити процес формування підрозділів УПА їм не вдалось. Загальна чисельність повстанських частин поповнилась 4-5 тис. добре озброєних та вишколених вояків [13, с. 165].

Процес формування збройних відділів ОУН в перші місяці відбувався швидко і масово. Підрозділи об'єднувалися в сотні, загони, групи. Наприкінці весни 1943 р. вже існували відносно великі повстанські формування чисельністю 500-800 вояків. їхня структура і командний склад виглядали наступним чином: 1-ша група УПА (охоплювала Сарненщину) - командир «Дубовий» (І. Литвинчук). Діяла у складі сотень - «Яреми» (Н. Семенюк), «Пугача», «Ворона», «Шаули» (А. Рудика) та підстаршинської школи «Вовки»; 2-га група - «Енея» (охоплювала південну Рівненщину та Кременеччину) - командир «Еней» (П. Олійник). Діяла в складі загонів - «Черника» (Д. Казван) на Дубенщині, «Крука» (І. Климишин) наКременеччині, «Чорноморця» (Є. Барсюк) в Острожчині; 3-я група - українська повстанча група «Озеро» (охоплювала Ковельщину) - командир «Рудий» (Ю. Стельмащук). Діяла в складі загонів - «Вовчака» (О. Шум) біля м. Ковеля, «Лисого» (І. Климчака) на Любомльщині, «Бистрого» в Голобщині. Серед менших формувань відомі підрозділи: «Рубашенка» (С. Коваль) на Колківщині, «Славка» (М. Горобець) на Горохівщині, «Сосненка» (П. Антонюк) на Володимир-Волинщині, «Пташки» (С. Затовканюк) на Луччині [14, с. 220].

Ставши на шлях творення власної повстанської армії, бандерівське керівництво мусило визначити своє ставлення до загонів УПА - Поліська січ Т. Бульби- Боровця адже вони намагалися опанувати територію Волині. Результатом зустрічей стали домовленості про можливість об'єднання та спільну назву збройних підрозділів - УПА. Однак, небажання визнати ОУН-б єдиним проводом українського народу призвело до протистояння і намагань з боку бандерівської організації силою приєднати бульбівські та мельниківські загони.

Впродовж березня-квітня 1943 р. відбулося об'єднання збройних відділів ОУН(б) і колишніх поліцейських підрозділів в єдину військову структуру - УПА під керівництвом Головної команди (ГК УПА). В травні 1943 р. її очолив військовий референт проводу ОУН-б на ПЗУЗ В. Івахів («Сом», «Сонар»), а після його загибелі (13 травня 1943 р. біляс. Деражне на Рівненщині)

- крайовий провідник Д. Клячківський («Охрім», «Клим Савур»), Військовим штабом, впродовж весни-зими 1943 р., керував В. Сидор, а потім - Л. Ступницький («Гончаренко») [13, с. 168].

Збільшення чисельності бандерівських загонів на території Волинської і Ровенської областей до 20 тис. та оперативна необхідність вимагали вдосконалення управління підрозділами УПА, забезпечення їх взаємодії, підвищення боєздатності [6, с. ЗО]. З цією метою у середині серпня 1943 р. діючі територіальні військові групи були реорганізовані у нові військово- територіальні одиниці. Північно-західна група, або військова округа «Турів» (командири Олег і Ю. Стельмащук), дислокувалася в районах Луцьк, Горохів, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський, Ковель, Брест.

Північна група, або військова округа «Заграва», на чолі з «Дубовим» діяла в районах міст Сарни, Костопіль, Пінськ. У південній частині Рівненщини та на півночі Тернопільської області в Кременецьких лісах оперували формування Південної групи, або військової округи «Еней» (потім «Богун»), Якою керував П. Олійник («Еней», «Роман»), 3 часом у північно-східному регіоні Рівненщини на кордоні з Житомирщиною була створена Східна група, або військова округа «Верещаки» (пізніше «Тютюнник»), під командуванням Ф. Воробця («Верещаки») [13, с. 169].

Поряд з військовими округами УПА створювались військові надрайони та райони, які очолювалися комендантами. Командирам військових округ підпорядковувалися коменданти запілля, які здійснювали керівництво тереновими справами, сільською самообороною. Система військових нацрайонів і районів забезпечувала організаційний зв'язок УПА з територіальними структурами ОУН(б) [13, с. 169].

Успішні бої з німцями підвищили авторитет УПА, додали бійцям належного досвіду. Відтак, сили повстанських відділів швидко зростали, і вже влітку 1943 р. вони сконцентрувалися в північній частині Волині. Цьому сприяло створення розгалуженої мережі військових вишколів для патріотично налаштованої української молоді. Зокрема, в Луцьку функціонувала школа з кількістю слухачів близько 600 осіб віком від 18 до 24 років. Прикриттям для офіційної діяльності оунівських інструкторів була підготовка сільськогосподарських робітників. Аналогічні школи розміщувалися в с. Кричальське Домбровицького району де проходили спецпідготовку 500 осіб, с. Ровенці того ж району - 200 осіб, с. Шпаново Рівненського району - 200 осіб. Серед учнів було багато жінок. З огляду на антинімецьку агітацію, що проводилася слухачами цих шкіл невдовзі вони були закриті, а частина слухачів потрапила до концтаборів [6, с. 28].

Збільшення чисельності особового складу військових підрозділів відбувалося надзвичайно швидко, якщо в квітні 1943 р. нараховулося близько 10 тис. повстанців, то в червні 1943 р. - 20 тис. вояків. Очевидно, така динаміка пов'язана з процесом примусового приєднання загонів Т. Бульби-Боровця та ОУН(м) до УПА [15, с. 92].

Стосовно загальної чисельності УПА точаться суперечки. Дослідник із США П. Содоль називає цифру 25-30 тис. вояків у 1944 р. такої думки дотримується А. Кентій. Головний командир УПА В. Кук стверджував, що ця чисельність складала понад 100 тис. повстанців [16, с. 83; 17, с. 48]. Автор вважає, що постійний особовий склад загонів УПА був у кількості близько 50 тис. наприкінці 1943 р. та перевищував 100 тис. в період найбільшої чисельності в 1944 р. Підстави для обгрунтування саме такої кількості дають радянські документи, зокрема, звіти про кількість заарештованих і вбитих повстанців, членів ОУН та їх родин у повоєнні роки (йдеться про 200-250 тис. осіб) [18].

Найбільшою тактичною одиницею УПА був курінь (500-700 вояків), до якого входило три - чотири сотні. Кожна з них нараховувала 100-150 бійців і мала три стрілецькі чоти і одну чоту важких кулеметів. Чота (ЗО бійців) складалася з трьох роїв, по 8-10 бійців в кожній. Нерідко з оперативною метою три і більше куренів об'єднувалися у загони або бригади (2 полки), що було характерним для УПА-Північ. Поширеним було зведення різних бойових одиниць у формування непостійного складу і неусталеної чисельності: відділи і підвідділи [19, с. 2; 13, с. 169]. Поштовхом до подальшої реорганізації територіальних структур повстанської армії став III надзвичайний Великий збір ОУН(б) проведений в період 3-25 серпня 1943 р. Прийняте зібранням рішення про поширення діяльності УПА на територію Галичини стимулювало процес реорганізації відділів Української народної самооборони створених в липні-серпні 1943 р. в дистрикті «Галичина» на УПА- Захід (включала 6 військових округ, які охоплювали територію Дрогобицької, Львівської, Станіславської, Тернопільської і Чернівецької областей). Відповідно, повстанські загони дислоковані на Волині та Поліссі утворили на початку 1944 р. УПА-Північ. Згідно наказу Головної команди УПА від 26 січня 1944 р. командиром УПА-Північ призначено Д. Клячківського, а УПА-Захід -В. Сидора [20, с. 160-162].

Рішення про створення військових підрозділів УПА в Галичині співпадає в часі із періодом загострення польсько-українських взаємостосунків на Волині та появою великих рейдуючих партизанських з'єднань. Отже, можна припустити, що по-перше цей крок мав на меті посилити повстанську армію в боротьбі з польськими воєнізованими формуваннями, а по-друге великі підрозділи УПА могли успішно протистояти просуванню партизанських з'єднань. Малоймовірною виглядає версія про необхідність посилення УПА для боротьби проти окупаційної влади адже Центральний провід ОУН(б) схилявся до позиції самооборони по відношенню німців.

Отже, антипольська та антирадянська спрямованість УПА, бажання опанувати територію всієї України стимулювали подальше збільшення її чисельності. Географічні назви підрозділів повинні були символізувати майбутні фронти північний, західний, східний і південний. І хоча повноцінну УПА-Схід та УПА-Південь не вдалося створити через відсутність соціальної підтримки, матеріальної бази, великих лісових масивів все ж окремі загони діяли на території Кам'янець-Подільської, Вінницької, півдні Житомирської та Київської областей.

Список використаних джерел

1. Центральний державний архів Вищих органів влади і управ-ління України (ДАВОВУ). - Ф.3833 (Крайовий провід Організації українських націоналістів на західноукраїнських землях 19411947 рр.). - Оп.1. - Спр.87 (Характеристика партизанського радянського руху, відношення до нього ОУН і методи боротьби з ним (червень 1942 р.)). - 33 арк.

2. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДАСБУ). - Ф.13 (Друкованих видань). - Спр.372 (збірка документів про структуру і характер антирадянської діяльності ОУН і УПА). Т.5.-475 арк.

3. Літопис УПА. Т.24. Ідея і чин: орган Проводу ОУН, 19421946 / Від. ред. Є. Шендера, співред. П. Потічний. - Торонто-Львів: «Літопис УПА», 1995. - 592 с.

4. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій вітчизняних війнах (1939-1945 рр.) / За ред. М. В. Коваля. - К.: Альтернативи, 1999. - 147 с.

5. Центральний державний архів Громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). - Ф.62 (Український штаб партизанського руху). - Оп.1 (Командування і відділи УШПР 1941-1946 рр.). - Спр.182.

6. Там само. - Спр.220 (Спецповідомлення УШПР про діяльність українських націоналістів на окупованій території від квітня 1943 р.). - 90 арк.

7. Історія українського війська 1917-1995 / Автори В. Гриневич, Л. Гриневич, Б. Якимович та ін. / Упорядник Я. Шашкевич. - Львів: Світ, 1996. - 840 с.

8. Патриляк І. К. До питання про внесок ОУН та УПА у боротьбу проти нацистських окупантів на території України П УІЖ. -К.,2004.-№5.-С.85-91.

9. Михальчук В. На грані двох світів. (До громадського профілю Тимоша Басюка-Яворенка) П Самостійна Україна. - 2000. - січень- березень. - С.42-50.

10. ЦДАВОВУ. - Ф.3833. - Оп.1. - Спр.102 (Постанови III конференції Організації українських націоналістів самостійників державників (17-21 лютого 1943 р.)). - 6 арк.

11. Там само. - Ф.4328. - Оп.1. - Спр.7 (Повідомлення з окупованих східних областей №46 від 19.03.1943 р.). -64 арк.

12. ЦДАГОУ. - Ф.62. - Оп.1 (Командування і відділи УШПР 1941-1946 рр.). - Спр.182.

13. Кентій А. «Двофронтова» боротьба УПА (1943 - перша поло-вина 1944 рр.) П Організація українських націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Від. ред. С. В. Кульчицький.

- К.: Інститут історії України НАН України, Наукова думка, 2005. -С.160-222.

14. Вовк О. Організаційне оформлення УПА в контексті політичної ситуації П Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько- українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади. - Львів, 2003.

15. ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп.23 (Особливий сектор ЦК Компартії України (таємна частина) 1941-1946 рр.). - Спр.523 (Доповідні записки народного комісара внутрішніх справ УРСР про діяльність українських націоналістів за період 15.04.43-7.11.43 р.). - 192 арк.

16. Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (19461956 рр.) / За ред. А. Кенія. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. -201 с.

17. Содоль П. Українська Повстанца Армія. 1943-1949. Довідник. - Нью-Йорк: Пролог, 1995. - 295 с.

18. ЛенартовичО. Ю. Селянство Західної України в національно - визвольній боротьбі 1944-1950 рр. / За ред. О. Ю. Ленартовича. - Луцьк: ред.-вид. відділ Волин, держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. - 154 с.

19. Державний архів Рівненської області (ДАРО). - Ф.Р.-ЗО (Колекція документів ОУН-УПА що діяли на території Рівненської області). - Оп.2. - Спр.17 (Військові звання і функції органів управління УПА). - 45 арк.

20. Літопис УПА. Т.1. Волинь і Полісся: німецька окупація; книга перша: Початки УПА; документи і матеріали / Від. ред. Є. Шендера, співред. П. Потічний. - Торонто: «Літопис УПА», 1989. - 256 с.

References

1. Central'nyj derzhavnyj arhivVyshhyh organiwlady iupravlinnja Ukrai'ny (DAVOVU). - F.3833 (Krajovyj provid Organizacii' ukrai'ns'kyh nacionalistiv na zahidnoukrai'ns'kyh zemljah 1941-- 1947 rr.). - Op.l. - Spr.87 (Harakterystyka partyzans'kogo radjans'kogo ruhu, vidnoshennja do n'ogo OUN і metody borot'by z nym (cherven' 1942r.)).-33 ark.

2. Galuzevyj derzhavnyj arhiv Sluzhby bezpeky Ukrai'ny (GDASBU). - F.13 (Drukovanyh vydan'). - Spr.372 (zbirka dokumentiv pro strukturu і harakter antyradjans'koi' dijal'nosti OUN і UPA). T.5. - 475 ark.

3. Litopys UPA. T.24. Ideja і chyn: organ Provodu OUN, 19421946 / Vid. red. Je. Shendera, spivred. P. Potichnyj. - Toronto-L'viv: «Litopys UPA», 1995. - 592 s.

4. Koval' M. V. Ukrai'na v Drugij svitovij і Velykij vitchyznjanyh vijnah (1939-1945 rr.) / Za red. M. V. Kovalja. -K.: Al'ternatyvy, 1999. - 147 s.

5. Central'nyj derzhavnyj arhiv Gromads'kyh ob'jednan' Ukrai'ny (CDAGOU). - F.62 (Ukrai'ns'kyj shtab partyzans'kogo ruhu). - Op.l (Komanduvannja ividdily UShPR 1941-1946 rr.). - Spr.182.

6. Tam samo. - Spr.220 (Specpovidomlennja UShPR pro dijal'nist' ukrai'ns'kyh nacionalistiv na okupovanij terytorii' vid kvitnja 1943 r.). - 90 ark.

7. Istorija ukrai'ns'kogo vijs'ka 1917-1995 / Avtory V. Grynevych, L. Grynevych, B. Jakymovych ta in. / Uporjadnyk Ja. Shashkevych. - L'viv: Svit, 1996,- 840 s.

8. Patryljak I. K. Do pytannja pro vnesok OUN ta UPAu borot'bu proty nacysts'kyh okupantiv na terytorii' Ukrai'ny // UlZh. - K., 2004. -№5.-S.85-91.

9. Myhal'chuk V. Na grani dvoh svitiv. (Do gromads'kogo profilju Tymosha Basjuka-Javorenka) // Samostijna Ukrai'na. - 2000. - sichen'- berezen'. - S.42-50.

10. CDAVOVU. - F.3833. - Op.l. - Spr.102 (Postanovy III konferencii' Organizacii' ukrai'ns'kyh nacionalistiv samostijnykiv derzhavnykiv (17-21 ljutogo 1943 r.)). - 6 ark.

11. Tam samo. - F.4328. - Op.l. - Spr.7 (Povidomlennja z okupovanyh shidnyh oblastej №46 vid 19.03.1943 r.). -64 ark.

12. CDAGOU. - F.62. - Op.l (Komanduvannja і viddily UShPR 1941-1946 rr.). - Spr.182.

13. Kentij A. «Dvofrontova» borot'ba UPA(1943 -pershapolovyna 1944 rr.) // Organizacija ukrai'ns'kyh nacionalistiv і ukrai'ns'ka povstans'ka armija. Istorychni narysy / Vid. red. S. V. Kul'chyc'kyj. - K.: Instytut istorii' Ukrai'ny NAN Ukrai'ny, Naukova dumka, 2005. - S.160-222.

14. Vovk O. Organizacijne oformlennja UPAv konteksti politychnoi' sytuacii' // Volyn' і Holmshhyna 1938-1947 rr.: pol's'ko-ukrai'ns'ke protystojannja tajogo vidlunnja. Doslidzhennja, dokumenty, spogady. - L'viv, 2003.

15. CDAGOU. - F.l. - Op.23 (Osoblyvyj sektor CK Kompartii' Ukrai'ny (tajemna chastyna) 1941-1946 rr.). - Spr.523 (Dopovidni zapysky narodnogo komisara vnutrishnih sprav URSR pro dijal'nist' ukrai'ns'kyh nacionalistiv za period 15.04.43-7.11.43 r.). - 192 ark.

16. Kentij A. Narys borot'by OUN-UPAv Ukrai'ni (1946-1956 rr.) / Za red. A. Kenija. - K.: Instytut istorii' Ukrai'ny NAN Ukrai'ny, 1999. -201s.

17. Sodol' P. Ukrai'ns'ka Povstancha Armija. 1943-1949. Dovidnyk. -N'ju-Jork: Prolog, 1995. - 295 s.

18. Lenartovych O. Ju. Seljanstvo Zahidnoi'Ukrai'ny v nacional'no - vyzvol'nij borot'bi 1944-1950 rr. / Za red. O. Ju. Lenartovycha. - Luc'k: red.-vyd. viddil Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrai'nky, 1998. - 154 s.

19. Derzhavnyj arhiv Rivnens'koi' oblasti (DARO). - F.R.-30 (Kolekcija dokumentiv OUN-UPA shho dijaly na terytorii' Rivnens'koi' oblasti). - Op.2. - Spr.17 (Vijs'kovi zvannja і funkcii' organiv upravlinnja UPA). - 45 ark.

20. Litopys UPA. T.l. Volyn' і Polissja: nimec'ka okupacija; knyga persha: Pochatky UPA; dokumenty і materialy / Vid. red. Je. Shendera, spivred. P. Potichnyj. - Toronto: «Litopys UPA», 1989. - 256 s.

Размещено на Allbest.ru