Політика режиму Ф. Франко у Іспанії щодо "єврейського питання" під час Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика режиму Ф. Франко у Іспанії щодо «єврейського питання» під час Другої світової війни

Друга світова війна ввійшла в історію людства не лише як найбільший військовий конфлікт, в якому ворожі сторони змагались у застосуванні найновітнішої на той час військової техніки, а й як війна, під час якої політика геноциду охопила велику кількість людей різних національностей. Найбільш жорстких форм політика масового знищення набула щодо єврейського населення Європи, циган та слов'янських народів. На сьогодні продовжує залишатися актуальним питання відношення європейських народів щодо Голокосту. Цікавою для досліджень є позиція Іспанії та іспанців за часів режиму Ф. Франко, висвітленню чого й буде присвячена публікація. На сьогодні до робіт, в яких фрагментарно відбувається дослідження нацистської політики геноциду під час Другої світової війни та ставлення до неї іспанців, можна віднести наукові розробки І. П. Іваницької [1], П.М. Пожарської [2] та інших авторів [3].

На початку Другої світової війни Іспанія знаходилась у складній зовнішньополітичній та внутрішньополітичній ситуації. Країна пережила Громадянську війну 19361939 рр., яка мала досить трагічні наслідки. Від 700 тис. до 1 мільйону нараховують людські втрати (дослідники до сих пір розходяться по даним щодо загиблих), приблизно 500 тис. осіб змушені були покинути країну, побоюючись репресій [3, s. 118-119]. Значними були матеріальні втрати, Іспанія була розореною та мала величезний борг Італії та Німеччині, який дорівнював 1 млрд. доларів. Крім того керівництво Радянського Союзу не повернуло золотий запас країни, пояснюючи це платою за військову допомогу уряду Народного фронту. Іспанія на початку Другої світової війни знаходилася у політичній та економічній ізоляції, та мала доволі напружені відносини з провідними країнами світу, такими як Франція, Великобританія та США. Становище авторитарного режиму Ф. Франко погіршувалося складною міжнародною ситуацію та значною опозицією в середині країни.

Саме ці та інші обставини змусили Ф. Франко лавірувати між країнами «осі» та союзниками по Антигітлерівський коаліції, а також вдалося вберегти Іспанію від участі у Другій світовій війні. В. Черчилль у мемуарах зазначив: «Політика генерала Ф. Франко була впродовж війни винятково користолюбною і холоднокровною. Він дбав лише про Іспанію та іспанські інтереси. Сама думка про подяку А. Гітлеру і Б. Муссоліні за їх допомогу була йому чужою. Цей тиран з обмеженими поглядами думав лише про те, щоб запобігти участі свого знекровленого народу у новій війні» [4, s. 521].

Іспанія була не єдиною країною, яка під час Другої світової війни зберігала нейтралітет. Ці країни по-різному ставились до політики Третього Рейху, особливо в плані нацистських переслідувань єврейського населення та Голокосту. Чітку позицію займала Швеція. Керівництво країни намагалося на дипломатичному рівні протистояти політиці Німеччини та здійснювало чимало заходів щодо порятунку євреїв. Шведський дипломат Р. Валленберг, який у 1944 р. був призначений першим секретарем посольства Швеції у Будапешті, врятував життя 100 тисячам угорських євреїв [5]. Під його керівництвом було видано тисячам євреїв шведські паспорти, що дозволяло їм покинути Угорщину і уникнути смерті в нацистських концтаборах. Швейцарія, навпаки, зайняла профашистську позицію та співпрацювала з нацистським керівництвом Німеччини. Португалія та Іспанія займали проміжну позицію між цими двома підходами. У відповідності до перебігу подій Другої світової війни, ці країни надавали притулок єврейським біженцям, право на громадянство, або навпаки, закривали свої кордони, здійснюючи досить скромні спроби захистити євреїв через дипломатичні представництва своїх країн. Іспанським урядом, який офіційно був нейтральним, було зроблено у рази менше, щоб врятувати євреїв, ніж іншими країнами, що мали більші зовнішні обмеження. Наприклад, правлячі кола та дипломатичний корпус Болгарії досить активно допомагав рятувати євреїв протягом Другої світової війни.

В Іспанії часів Другої світової війни не було чіткої офіційної позиції щодо нацистської політики переслідувань та знищення європейських євреїв. В той же час, антисемітизм не був характерним для офіційної ідеології Іспанії. В промовах, виступах лідерів країни, на сторінках офіційних видань не містилось расистських та антиєврейських позицій. Ідеологічними постулатами фалангістської Іспанії були консерватизм, традиціоналізм, антикомунізм та корпоративізм.

Досить чітку та однозначну позицію по відношенню до «єврейського питання» зайняла іспанська католицька церква. Так представники вищої та середньої ланки церковної ієрархії неодноразово засуджували нацистську расову ідеологію у виступах, проповідях та на сторінках газет. Багато є прикладів конкретних дій з боку іспанських священиків щодо порятунку європейських євреїв за часів Другої світової війни. На сторінках офіційного журналу «Ecclesia (церква)», який видавався католицькою клерикальною організацією «Ассіоп Catolica» (Католицька дія), було засуджено нацистську ідеологію антисемітизму та дії нацистської Німеччини на окупованих територіях [6, s. 341],

У програмних положеннях фалангізму, офіційній ідеології режиму Ф. Франко, не містилось положень стосовно єврейського питання. Можливо через малу чисельність єврейської громади в Іспанії зберігався невеликий інтерес щодо єврейського минулого в країні. Можна пригадати лише декілька прикладів антисемітизму з боку партійних активістів, які не носили системного характеру. І були пов'язані з антикомуністичною пропагандою.

В той же час, Ф. Франко та інші лідери Фаланги іноді виставляли євреїв у негативному світлі, як правило, прирівнюючи їх до більшовицьких діячів Радянського Союзу, посилаючись на «іудейських більшовизм» або «іудейський марксизм». Але режимом Ф. Франко неодноразово наголошувалося, що основними ворогами Фаланги, іспанського уряду та католицької церкви залишались комунізм, ліберальна демократія, сепаратизм. Про це говорилось на офіційному та неофіційному рівнях.

За часів війни іспанський уряд заснував у Мадриді Інститут з вивчення арабської мови та івриту, названий на честь гуманіста та католицького священика XVI століття, який був експертом з текстів на івриті. Цей інститут розпочав в 1942 році публікацію єврейського журналу «Сефард» [7, s. 78].

Урядом Ф. Франко, під час Другої світової війни, не було прийнято комплексного чіткого плану стосовно «єврейського питання». В залежності від перебігу військових дій, від зміни зовнішньополітичних орієнтирів Іспанії європейським євреям або дозволялось отримати хоча б тимчасовий притулок в країні, або навпаки категорично заборонялось. Ігнорувались навіть прохання про допомогу, за якою зверталися в дипломатичні установи Іспанії. Така відсутність чіткого плану відображає загальний підхід режиму Ф. Франко до багатьох проблем. Оскільки іспанський уряд був коаліцією груп, що мали різні інтереси (військові, консервативні католики, монархісти і пронацистські фалангісти), часто було доволі важко виробити узгоджений єдиний вектор у політиці. На додаток, Ф. Франко, у багатьох відношеннях, приходилось лавірувати. Не дивлячись на великі повноваження, він не міг приймати рішення, які могли б призвести до відчуження його ключового електорату. В питаннях щодо внутрішньої і зовнішньої політики Ф. Франко орієнтувався на оточення та був не завжди послідовним, а його погляди змінювались в залежності від того, що він вважав найкращім тактичним рішенням в той чи інший момент.

Таким чином, щодо питання надання допомоги єврейському населенню окупованої Європи з боку Іспанії не було чіткого офіційного курсу, що дозволяло б забезпечити деяку гнучкість іспанським дипломатам, солдатам, прикордонній поліції, релігійним діячам. Іспанським громадянам, які допомагали рятувати європейських євреїв дуже часто приходилось діяти на власний розсуд без підтримки з боку держави.

На офіційному рівні Іспанія демонструвала двоїстий підхід до євреїв та Голокосту. Уряд Ф. Франко дозволив приблизно 40 тис. європейських євреїв втекти через територію Іспанії, але при цьому лише 2 тис. євреїв одночасно можна було знаходитись в самій країни. Євреї, які потрапили до Іспанії без офіційних документів мали багато труднощів. Вони могли бути заарештовані, вислані з країни, навіть відправлені до таборів та в'язниць. Євреям які нелегально потрапили до Іспанії було важко отримати дозвіл на проживання та виїхати до третіх країн.

Найбільшою прихильністю та захистом з боку правлячих кіл Іспанії користувались сефарди, які були нащадками іспанських євреїв вигнаних 1492 році з країни. Так, протягом 1942 року приблизно 4 000 європейських сефардів, отримали документи на іспанське громадянство. В той же час, на початку 1943 року Міністерство закордонних справ Іспанії та керівництво держави дуже повільно здійснювало спроби для порятунку великої громади євреїв-сефардів, які мешкали на території Греції. В результаті, більша частина єврейської громади Греції загинула в нацистському концентраційному таборі Аушвіц [8, s. 213-214].

Щодо порятунку євреїв дуже часто зустрічались випадки особистої допомоги з боку окремих іспанських дипломатів у Болгарії, Греції та Угорщині. Були поширенні спроби дипломатичного захисту для сефардів, навіть без офіційних розпоряджень іспанського уряду. Найбільш ефективно у цьому плані діяв Анжел Бріц, іспанський консул у Будапешті, який надавав паспорти, візи та інші документи сефардам. Як мінімум йому вдалося врятувати понад 1000 євреїв, іноді називають цифру щодо 5 000 осіб [8, s. 312]. Крім того, багато хто з іспанських чиновників з дипломатичних кіл, митниці, поліції на власний розсуд сприяв незаконним перевезенням єврейських біженців до Іспанії, хоча і з проявами корупції.

Ф. Франко та його уряд з самого початку Другої світової війни мав відомості щодо нацистських злочинів на польських територіях. Іспанські дипломати, політики, представники інтелігенції, військові, священики протестували та здійснювали спроби поширення інформації щодо масштабів геноциду поляків та євреїв.

На початку вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, іспанський уряд висловив офіційне співчуття з приводу німецького вторгнення. З 1939 по 1942 рік, симпатії Іспанії до католицької Польщі носили більш ніж просто символічний характер. На початку лютого 1940 року уряд Іспанії знову підтвердив свою симпатію і дружбу Польщі не тільки в дипломатичному листуванні, але і дозволивши польському дипломатичному представництву в Мадриді залишатися відкритим, та в повному обсязі зберігати дипломатичні права та бути центром допомоги польським вигнанцям і анти - німецьким організаціям. З огляду на багато чисельні протести з боку нацистської влади у Німеччині, уряд Франко в січні 1942 року наказав закрити всі польські представництва в Іспанії [9, s. 95]. Однак практичне виконання цього рішення було відкладене на невизначений термін, що дозволяло і надалі допомагати та рятувати польських активістів та євреїв.

Іспанське посольство у Варшаві у зв'язку з німецькою окупацією було закрито, а дипломатична місія евакуйована. Однак уряд Іспанії призначив дипломата для захисту іспанської громади та інтересів у Польщі. Це був герцог Парсент, який жив в Польщі з 1939 року, був акредитований в лютому 1942 року урядом Німеччини на прохання іспанського посольства в Берліні. Він залишався протягом війни у Варшаві, відправляючи докладні звіти в Мадрид про погіршення умов для євреїв до тих пір, поки він не був змушений покинути країну влітку 1944 року перед приходом армії СРСР [3, s. 164].

Під час війни, герцог документував пригноблення поляків нацистським режимом, в тому числі розстріл членів польської культурної і політичної еліти, знищення майна, і, що найжахливіше, винищення мільйонів євреїв в таборах смерті та гетто. В його доповідях МЗС Іспанії з болісними деталями описуються знищення євреїв в Польщі, а також страждання населення цієї країни. Спостерігаючи за знищенням Польщі, він зазначив, що довоєнне 30-ти млн. населення Польщі скоротилося майже наполовину через масові вбивства, голод та заслання [8, s. 221].

Він був свідком масового розстрілу 2000 євреїв в Отвоцку, на околиці Варшави, та десятків інших вбивств євреїв на вулицях Варшави - результат діяльності німецької поліції або членів СС, часто через дрібні порушення нацистських правил [7, s. 187]. Перебуваючи у Польщі, граф Парсент намагався здійснювати гуманітарну діяльність від імені уряду Іспанії та рятувати життя. Про свої спроби він писав: «Я надзвичайно щасливий, що мені вдалось врятувати певну кількість життів через забезпечення їжею, видаючи документи… Всі ці зусилля коштували мені багато грошей та нервів, але я вважав свою діяльність обов'язком, який здійснював в ім'я своєї Батьківщини» [8, s. 278]. Його зусилля мали перемінних успіх, оскільки йому вдавалось врятувати незначну кількість людей. Не вистачало підтримки з боку офіційної влади в Іспанії. Без дипломатичних інструментів, таких, як можливість надання паспортів та віз, його можливості допомагати були доволі обмеженими. В той же час офіційні свідчення герцога Пасента били використанні на судових процесах проти нацистських злочинців та їх прибічників.

Іспанські військові, які приймали участь у складі «Блакитної дивізії» на Східному фронті на боці нацистської Німеччини неодноразово ставали свідками масових знищень єврейського населення на території Польщі та СРСР. Військові висловлювали протести та робили повідомлення до вищих органів військової та цивільної влади Іспанії. Також існує багато прикладів коли іспанські військовослужбовці допомагали єврейському населенню без будь яких офіційних розпоряджень. А саме, надавали кошти, продукти харчування, іноді переховували. В шпиталях для іспанських військових у Вільнюсі та Ризі, наприклад працевлаштували польських та місцевих євреїв, як кваліфікованих медиків, до яких їх іспанські колеги ставились як до рівних. Ці факти свідчать про спроби захисту та допомоги місцевому населенню, євреям на окупованих нацистами територій, з боку навіть рядових іспанських військових та без офіційних дозволів вищих органів влади.

Таким чином, можемо зазначити, уряд Ф. Франко під час Другої світової війни вів подвійну гру стосовно «єврейського питання». Не було чіткої офіційної позиції, що дозволяло б у багатьох випадках забезпечити гнучкість іспанським дипломатам, солдатам, прикордонній поліції, релігійним діячам. Іспанським громадянам, які долучались до порятунку євреїв. Але навіть така, досить обмежена допомога сприяла покращенню позицій Іспанії на міжнародній арені після Другої світової війни.

Список використаних джерел

франко війна голокост єврей

1. Іваницька О.П. Франко - каудильйо Іспанії. - Чернівці: Книги - XXI, 2006. -432 с.

2. Пожарская С.П. Генералиссимус Франко и его время / С.П. Пожарская // Новая и новейшая история. - 1990. - №6. - С. 164-185.

3. Rodrigues S. La Dictadura franquista (1936-1975). Textos у documentos. - Madrid: Ediciones Akal, 1997. - 450 s.

4. W. Churchill. The Second World War. - L.: Co LTD London, 1950.

5. Щупак І. Окупаційний режим та Рух Опору на окупованих територіях. Голокост [Електрон, ресурс]. - Режим доступу: http: // holocaust-ukraine.net/ru/view-articles 40.htm

6. Bowen Н. Spain during World. - Columbia: University of Missouri Press, 2006. - 648 s.

7. Europa unterm Hakenkreuz: Die Okkupationspolitik in Polen (1939-1945). Achtbandige Dokumentened / Hersg. von W. Schumann, L. Nestler. - Berlin: Dt. Verl. Des Wiss., 1989. - 418 s.

Размещено на Allbest.ru