Німці Волині—Житомирщини в 40-50-х роках XX ст. та процеси їх реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НІМЦІ ВОЛИНІ - ЖИТОМИРЩИНИ В 40-50-Х РОКАХ XX СТ. ТА ПРОЦЕСИ ЇХ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Мельничук І.А.,

доктор історичних наук, завідувач кафедри суспільних наук, Житомирський національний агроекологічний університет (Україна, Житомир), kafedra_ppk@ukr.net

Суліменко О.Г.,

німці спецпоселенці волинь реабілітація

The course of events in the history of the Germans of Volyn--Zhytomyr region during the years of the Second World War and the post-war period was studied. Various data, including statistics, on the number of Germans -- special settlers -- are published in the article, their distribution into different categories, as -well as their expulsion to various Gulag regions and their heavy and tragic fate in them. The article also shows the processes of gradual rehabilitation of the Germans.

Keywords: Zhytomyr region, deportations, special settlers, labor soldiers, Germans.

40-і роки XX ст., часи II Світової війни - один із найдраматичніших періодів в історії народів СРСР та й усього людства. Не минула вона і німців, яким довелося воювати по обидві сторони фронтів. Після закінчення війни німці страждали від переслідувань, репресій тощо. Лише в 50-х роках почалася поступова реабілітація.

Зазначимо, що проблематикою цього періоду займалися українські науковці В. Б. Євтух, Б. В. Чирко [1], М. Є. Лутай [2], російські вчені В. М. Кирилов, С. Л. Разінков [3], німецький вчений А. Айсфельд [4].

Однак цілісного дослідження з даної проблематики на сьогоднішній час не існує.

Друга світова війта стала драматичним випробуванням для німців Житомирщини. Після підписання пакту Ріббентропа-Молотова (23 серпня 1939 р.) і договору «Про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною» (29 вересня 1939 р.) німці отримали право виїзду на свою історичну батьківщину. Німецьке керівництво прийняло ряд постанов, зокрема, «Про імперські громадянства», «Про захист чистоти раси» тощо. Згідно цих постанов почали складати списки осіб серед етнічних німців, які ділилися на чотири розділи. До першого і другого заносили прізвища тих, хто «активно виявив себе як поборник німецької нації, зберіг національність», до третього списку ввійшли етнічні німці,які мали зв'язки з поляками, до четвертого тих, хто примкнув до польської нації. Особи, що попали до перших двох розділів стали громадянами рейху, інші могли отримати імперське підданство лише через десять років. У складній ситуації опинилися ті німці, які виявили бажання виїхати до Німеччини, але не були прийняті рейхом. Радянська влада поставилася до цих людей досить жорстоко і більшість з них було вислано до східних та північних регіонів СРСР.

Після нападу Німеччини на СРСР було прийнято ряд постанов та указів президії Верховної Ради СРСР про виселення німців з України та ряду регіонів РРФСР. Широкомасштабна депортація німців з України розпочалася згідно постанови РНК СРСР від 3 вересня 1941 року. «Про заходи по переселенню колгоспів з прифронтової смуги УРСР, Орловської і Курської областей».

Плани виселення встановлювалися для Житомирської, Чернігівської, Полтавської,Дніпропетровської областей. Оскільки на території Житомирщини в липні-серпні 1941 р. йшли бойові дії то плани виселення німців не виконувалися. Слід зазначити, що на фронтах у лавах Червоної Армії воювали 171 459 етнічних німців. Багато з них були відзначені орденами та медалями. Однак сталінське керівництво віднеслося до німців по-іншому. На завершальному етапі війни стала проявлятися особлива «увага» до етнічного складу Червоної армії, коли радянські війська почали визволяти країни Європи. У березні 1944р. була підготовлена спеціальна директива за №11406910, в якій вимагалося до 15 липня 1944 р. виявити серед рядового і сержантського складу військ естонців, латишів, литовців, поляків, німців, австрійців і відкомандирувати їх у розпорядження відділу укомплектування армії для направлення в національні військові формування. По суті в армії почалася етнічна чистка від якої найбільше постраждали німці [2,с. 61].

Драматичною була доля німців які опинилася на окупованих територіях, їх звинувачували у співробітництві з фашистами, адже багато німців змушені були працювати на окупантів, оскільки знали мову. У спеціальні табори висилали німців, які залишалися на окупованій території Житомирщини їм «приписували» будь-які провини: співробітництво з окупантами, антирадянську агітацію тощо.

Окрему групу репресованих німців Житомирщини становили репатріанти, примусово вивезені до Німеччини, Австрії. Цих німців відправляли на спецпоселення у віддалені регіони СРСР. Для прикладу можна подати дані одного з німців Житомирщини Еделя Володимира Петровича 1930 р. н., уродженця с. Рудня Фасова Володарськ-Волинського району. В 1943 р. у віці 13 років, вивезений до Східної Прусії, де працював на загальних роботах в м. Кенігсберг. Після звільнення міста був взятий в 25-й гв. стрілецький полк, брав участь у боях по звільненню Праги, за що мав подяку від Верховного Головнокомандувача. У вересні 1945 р. він був демобілізований і направлений в розпорядження Володарськ-Волинського райвійськкомату. З жовтня 1945 по травень 1946 р. працював у Рудній Фасовій їздовим (згідно характеристики працював добре). У цьому ж 1946 р. Еделя В. П. відправляють в Комі АРСР на ст. Княжпогост Північнопечорської залізничної дороги. Едель В. П. писав клопотання, показував подяку Верховного Головнокомандуючого (Й. Сталіна), довідку з військової частини, колгоспу, але йому 23 грудня 1948 р. оголосили наказ «що виселений довічно», як особа німецької національності (Директива НКВС СРСР №181 від 11 жовтня 1945 р.). Навіть після смерті «батька народів» уже в 1954 р. він зобов'язаний був один раз в рік відмічатися в комендатурі. Ось так рідна батьківщина зустріла свого воїна, який неповнолітнім брав участь у боях і мав подяку від командування. Таких випадків були тисячі. Ці люди проживали і працювали в надзвичайно важких умовах. Спецпоселенців поділяли на кілька категорій обліку: виселенці - вислані з постійних місць проживання в 30-х рр.; репатріанти - вивезені примусово до Німеччини, Австрії; колишні в'язні - засуджені, що відбули строк і прикріплені до певного місця проживання; «фольксдойче» - німці, що народилися на території СРСР і мали пільги від окупантів; власівці - засуджені за перебування в Російській визвольній армії; «указники 1948 р.» колишні селяни, які не виробляли трудодні і були вислані в повоєнний період з метою перевиховання.

У великих спецпоселеннях була комендатура, де були заведені картки на кожного спецпоселенця. Особливо жорстко в цей період контролювали «осіб німецької національності». Після наказу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 р. характер обліку німецьких спецпоселенців змінився й правове положення ускладнилося. Вони давали розписку про те, що згідно цього наказу виселені довічно, а за самовільний виїзд (втечу) піддавались засудженню на 20 років каторжних робіт [5, арк. 4]. Серед спецпоселенців досить високим був відсоток німців (див. таблицю 1). (Складена О. Г. Суліменком, Є. Р. Тіміряєвим в 2015 р.).

Кількість загиблих німців-спецпоселенців встановити дуже складно, адже багато з них гинули і були поховані в братських могилах на неозорих просторах СРСР. Однак, в окремих регіонах колишнього Радянського Союзу пишуть Книги Пам'яті і намагаються встановити точну кількість загиблих, адже й вони в глибокому тилу своєю працею вносили вклад в Перемогу [6, арк. 1-12].

Слід зазначити, що значний внесок у дослідженні долі німців Волині-Житомирщині зробили російські вчені Нижньотагільського державного соціально-педагогічного інституту. Там була створена лабораторія «Історичної інформатики», яка виробила проект «Gedenkbuch» («Книга пам'яті») де була створена електронна база даних німців-в'язнів Тагіллагу, Богословлагу, Усольлагу, ВТТ (виправно-трудові табори) Челябметалургбуду загальним об'ємом близько 68 тисяч персоналій. За запитом українського вченого М. П. Костюка вчені Нижньотагільського соціально педагогічного інституту надали дані про німців Волині- Житомирщини, яких спочатку депортували, а потім демобілізували в трудову армію на Урал (таблиці 2-6) [З, с. 328-332].

Дані про німців Волині-Житомирщини:

Статистичні дані засвідчують, що доля німців - трудармійців була в основному трагічною.

Порівняно кращі часи для німців-спецпоселенців з'явились у 1954 р., вони могли з'являтися в комендатурах один раз у рік, але виїхати з місця поселення не мали права, лише взимку 1956 р. спецпоселенці остаточно звільнялись від обліку в комендатурах і могли проживати за межами поселень (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 грудня 1955року і Постанови Ради Міністрів СРСР №62-41 сс від 17 січня 1956 р.) [7, арк. 11]. Першим депортованим народом, який звільнявся від спецпоселень були німці, і важливе значення в цьому питанні відіграв візит канцлера ФРН К. Аденауера в Москву в 1955 р. В цілому процес реабілітації жертв політичних репресій в області, як і по всьому СРСР активізувався після XX з'їзду КПРС і постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Німці Житомирщини за кількістю репресованих були на третьому місці після українців та поляків. В ті роки постраждало 4245 німців. Найбільш інтенсивно процес реабілітації проходив в 1956-1962 рр. в подальшому він призупинився. Депортовані житомирські німці, як і всі інші вихідці з республіки не мали права повертатися в ті місця, де вони проживали до депортації, це пояснювалось тим, що вони укорінились за новим місцем проживання, а райони їхнього попередньогопроживання були заселені іншими людьми, тому значна частина німців не змогла повернутись на Житомирщину. В 1965 р. делегації німців добились прийому в ЦК КПРС і Верховній Раді СРСР, де висунули вимоги повної реабілітації, однак отримали відмову. Як наслідок, це привело до масового виїзду німців з СРСР до ФРН. У 1970 і 1980 рр. колишні волинські німці, які прибули на нове місце проживання не могли забути своєї «батьківщини». Вони почали друкувати спогади про Волинь, створювати земляцтва, товариства. Так, зокрема 9 серпня 1975 р. в Нюрнберзі з ініціативи М. Арндта, предки якого проживали в Житомирському повіті, було створено «Historischer Verein Wolhynien» («Історичне товариство волинян»). Воно видавало часопис «Wolhynische Hefte» («Волинські зошити»), де друкувалися спогади колишніх вихідців з Волині-Житомирщини [4, s. 11-37]. Окремі наші колишні земляки-німці публікували свої праці про історії своїх колоній, тобто початки виникнення, географічне положення, розвиток в царській Росії та в радянські часи (колективізація,голодомор, репресії 1937-1938 рр., війна, післявоєнний період). До таких робіт слід віднести спогади колишнього вихідця з Фасової Рудні Володарськ-Волинського району Леонарда Кремрінга. Зокрема, згадуючи 1938 р., він зазначає, що за три ночі вересня 1938 р. було заарештовано 45 чоловік і як він довідався через 50 років у 1988 р. в ФРН, всі вони були розстріляні через шість днів після арешту 28 вересня 1938 р. Також був репресований і його батько Адольф Кремрінг, реабілітований рішенням військового трибуналу ПрикВО від 27 травня1958 р. [8, с. 124-145].

Слід зазначити, що подібних праць виходило досить багато, але серед них варто відмітити роботу Дональда Міллера «Репресії німців в житомирському регіоні України в 1930-х роках». В ній автор подав коротку історію становлення баптизму на Волині, а також період «великого терору» та процеси реабілітації, адже і його предки постраждали від безпідставних звинувачень та репресій [9, р. 122-125].

Процесу реабілітації німців сприяв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і на початку 50-х років». З прийняттям Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», реабілітація німців підходить до свого завершення, але тисячі вихідців з Житомирщини не змогли повернутися на свої колишні землі й змушені були емігрувати до Німеччини на початку 90-х років XX ст.

Така трагічна доля німців Житомирщини, які внесли значний вклад у розвиток і окультурення регіону і безпідставно постраждали від переслідувань, депортацій та були заарештовані, фальшиво звинувачені, замордовані, принижені, розстріляні, зморені голодом, або працювали у гулагах, спецпоселеннях, трудових арміях за часів радянського тоталітарного режиму.

Список використаних джерел

1. Євтух В. Б., Чирко Б. В. Німці в Україні (1920-І-1990-І рр.) / В. Б. Євтух, Б. В. Чирко; Центр етносоціолог. та етнополіт. досліджень НАН України. К.: ІНТЕЛ, 1994. - 183 с.

2. Лутай М. Є. Німці в Україні: історія і сьогодення / М. Є. Лутай. - Житомир, 2010. - 240 с.

3. Кириллов В. М., Разинков С. Л., Волынские немцы в лагерях Урала (по материаллам электронного банка даннях) /

4. В. M. Кириллов, С. Л. Разинков. Німці в історії Волині. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Луцьк 1-2 жовтня 2015 р. (за ред. М. В. Костюка). - Луцьк: ПВД «Твердиня», 2016. -512 с.

5. Eisfeld A. Die RuBlanddeutschen: Gestern und Heute. - Koln, 1992.

6. Матеріали архіву Інформаційного Центру Управління внутрішніх справ України в Житомирській області (далі Архів Щ УВС в Житомирській області). - Спр.5678.

7. Книга Памяти: 3461 трудармейца немецкой национальности, погибшие в Богословлаге в годы войны. -М.: Готика, 2000. - 104 с.

8. Архів Щ УВС в Житомирській області. - Спр.5101.

9. Leonard Kremring Verlorene Heimat Wolhynien. Erinnerungen und Erlebnisse eines Ostwolhyniers. -Neuffen - Wiesentheid, 2000.

10. Donald N. Miller. Under arrest: repression of the Russian Germans in the Zhitomir Region, Ukraine, in the 1930s, Zhitomir, Ukraine. Printed by Volyn.

Размещено на Allbest.ru