Репресований викладач Київського державного університету Машкевич Степан Гервасійович (Гарасьович)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Репресований викладач Київського державного університету Машкевич Степан Гервасійович (Гарасьович)

Пропоноване дослідження присвячене біографії репресованого у 1937 р. викладача історичного факультету Київського державного університету Машкевича Степана Гервасійовича (Гарасьовича).

Стан вивчення теми дослідження. Історіографія політичних репресій сталінської доби в Україні щороку поповнюється новими працями. З часу відновлення незалежності України у 1991 р. науковцями було опубліковано ряд важливих збірників документів про політичні репресії щодо викладачів та науковців м. Києва, де вперше було оприлюднено унікальні документи з колишніх радянських «спецхранів» [10; 15]. Серед найбільш важливих праць про долю репресованих київських викладачів та інтелігенції слід назвати дослідження І. Біласа [2], С. Білоконя [3], В. Заруби [6], Д. Табачника [14], Ю. Шаповала [16], О. Рубльова [8; 13], Л. Шевченко [11; 17], О. Юркової [18], В. Скопенка, В. Короткого, І. Тіщенко [11], К. Довганя [5], В. Нікольського [9], Н. Литвин [7] та багатьох інших. Про те, що зазначена тематика викликає значне зацікавлення у науковців свідчить факт, що про політичні репресії комуністичного режиму проти української інтелігенції у сталінський період історії XX століття вже опубліковано кілька тисяч наукових публікацій, які годі перелічити у цьому вступі [12]. Завдяки цим науковим працям українське суспільство вже знає досить багато про політичні репресії серед викладачів вищих навчальних закладів в роки сталінщини.

У процесі наукового аналізу проблеми попередніми дослідниками було з'ясовано причини, мотиви й ідеологічне підгрунтя терору, розв'язаного радянською владою проти викладачів КДУ в 1930-53 рр., виокремлено та проаналізовано специфіку і особливості поширення терору, встановлено безпосередній зв'язок із репресіями в УРСР і СРСР. Проте, на жаль, публікацій про репресованих викладачів все ще недостатньо, тому ця тема потребує подальшого наукового вивчення.

Завданням цього дослідження є за допомогою опублікованих та маловідомих документів НКВС та Комуністичної партії України детально з'ясувати життєвий шлях викладача історичного факультету Київського державного університету Машкевича С. Г. і обставини його засудження в 1937 р.

Основу джерельної бази статті складають матеріали архівної кримінальної справи на С. Г. Машкевича, яка зберігається в Галузевому державному архіві Служби Безпеки України [4]. Об'єктом дослідження є суспільно- політичні та ідеологічні процеси, що відбувалися в УССР у 1930-х рр., а також у роки Великого терору. Предметом дослідження є біографія викладача історичного факультету Київського державного університету Машкевича Степана Гервасійовича (Гарасьовича).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що про життєвий шлях Машкевича С. Г. мало публікацій, його лише іноді згадують в окремих дослідженнях. Отже, ця стаття сприятиме введенню до наукового обігу інформації про його життєвий шлях і викладацьку роботу, суттєво доповнить досі недостатньо вивчену картину сталінських політичних репресій в Київському університеті.

Машкевич С. Г. народися у 1892 р. в поселенні (як тоді казали - посаді) Новий Архангельськ (тепер - Одеської області). Його батьки були селянами. До революції 1917 р. він працював робітником-слюсарем, згодом став навчатися. До арешту у 1937 р. займав посаду викладача і керівника кафедри історії Київського державного університету, був професором. Жив на вул. Короленка (тепер - Володимирська), б. 56, кв. 118. Був членом КП(б)У з 1920 до 1922 р., в анкеті зазначено, що вийшов з партії у 1922 р. у зв'язку з незгодою з НЕПом. Знову став членом ВКП(б) з 1927 р., звідки був виключений у 1937 р. партійним комітетом Київського державного університету незадовго до арешту. За національністю - українець, громадянин СРСР. У 1937 р. його родина складалась з дружини Каган Софії Хрисанівни, яка працювала науковим співробітником в бібліотеці АН УРСР, сина Володимира 7 років. Також мав братів та сестер: Машкевича Філіпа (Пилипа), який працював техніком заводу ім. Ворошилова (в справі згадано, що це був завод в м. Алчевську); Машкевича Василя, який працював керівником райвиконкому в місті Малині; Машкевича Миколу, який був студентом професійного технічного училища в м. Алчевську; Машкевича Івана, який працював агрономом совхозу в м. Єйськ; Машкевича Юрія, який працював водієм заводу ім. Ворошилова в м. Алчевську); Машкевич (Михальської) Кіри, інваліда на пенсії в м. Києві; Машкевич Олександри -вм. Малині на утриманні брата

Василя. Його мати - Машкевич Анна Карпівна жила в м. Малині з сином Василем і донькою Олександрою.

Діяльність С. Машкевича, як історика, нічим не могла завадити радянській владі. Але в роки масових політичних репресій серед істориків відбулись кілька хвиль арештів, багатьох з них стали обвинувачувати у «троцькізмі», різних «ухилах». У 1936-1937 рр. було заарештовано чимало студентів і викладачів КДУ, не оминула ця доля і С. Машкевича.

28 березня 1937 р. оперуповноважений 4 відділу УДБ НКВС УРСР Гречіхін розглянув матеріали про діяльність С. Машкевича і вирішив, що він «є учасником троцькістсько-націоналістичної терористичної організації». Цілком можливо, що на вченого у чекістів існувала окрема підбірка матеріалів, і за ним попередньо уважно стежили, фіксуючи його висловлювання. У той час достатньо було одного доносу з боку колег, або кількох власних необережних висловлювань, щоб потрапити під репресії НКВС. Гречіхін вирішив, що перебування С. Машкевича на волі може відбитися на ході слідства і тому постановив обрати мірою запобігання до обвинувачуваного утримання під вартою в тюремному підвалі (тюрподі) НКВС УРСР. Копія постанови була надіслана військовому прокурору Київського військового округу. Постанову затвердили помічник начальника 1 відділення 4 відділу УДБ НКВС УРСР Агліцкій та помічник начальника 4 відділу УДБ НКВС УРСР Брук [4, арк. 1].

28 березня 1937 р. військовий прокурор Київського військового округу Перфільєв виніс постанову про арешт С. Машкевича. Він розглянув матеріали, надані 4 відділом УДБ НКВС УРСР і вирішив, що ними викладач університету С. Машкевич розвінчується, як «учасник троцькістської терористичної організації». Тому керуючись ст. 146 та 156 КПК УРСР і постановою ЦВК СРСР від 8 травня 1933 р. Перфільєв постановив обрати запобіжною мірою до С. Машкевича утримання в тюремному підвалі НКВС УРСР [4, арк. 2]. З квітня 1937 р. керівництвом НКВС УРСР було підписано ордер №57 на арешт С. Машкевича [4, арк. 3].

4 квітня 1937 р. співробітники УДБ НКВС УРСР Безпалько та Хаєт на підставі ордеру провели обшук в квартирі С. Машкевича на вул. Короленка (тепер - Володимирська), б. 18/56 (на перетині з бул. Т. Шевченка), кв. 118. Під час обшуку було вилучено паспорт С. Машкевича, партійний квиток, профсоюзний квиток, військовий квиток, 5 різних посвідчень, 2 чистих бланки радянської партійної школи, 1 пакет з різними мандатами, 2 примірник стенограм лекцій, 2 заяви в партійні органи, 6 фотокарток, 6 топографічних карт, пачку різних довідок про проходження служби, пачка листів, 99 різних книг, які підлягали вилученню, 1 французький журнал [4, арк. 4].

22 червня 1937 р. заступник наркома держбезпеки УРСР комісар держбезпеки 3-го рангу Іванов надіслав партійний квиток С. Машкевича секретарю Сталінського районного комітету КП(б)У [4, арк. 5]. Таким чином, його, по-суті, чекісти без суду і слідства викинули з членів Комуністичної партії, і чекати допомоги йому не було звідки.

14 квітня 1937 р. заступник начальника 1 відділення 4 відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант держбезпеки Малишев розглянув слідчі матеріали на С. Машкевича та виніс постанову про його притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 54-8 та 54-1 КК УРСР з пред'явленням обвинувачення щодо участі в «контрреволюційній троцькістській терористичній організації». З постановою погодились начальник 1 відділення 4 відділу УДБ НКВС УРСР Григоренко та помічник начальника 4 відділу УДБ НКВС УРСР Брук. Постанову було оголошено С. Машкевичу 17.04.1937 р. [4, арк. 6].

Треба сказати, що у справах на репресованих у 1937 р. людей часто можна побачити небагато протоколів. Хоча насправді чекісти їх допитували часто. Справа в тому, що таким тоді було діловодство радянських каральних органів: до справи додавалися лише ті документи, які підтверджували провину заарештованого, а все, що викликало сумніви - знищувалося. Таким чином, співробітниками НКВС фальсифікувалися кримінальні справи.

Подробиці фальсифікації справ добре можна прослідкувати за матеріалами протоколів допитів. В них сплелася правда і неправда, але смисл їх чекістами підведений до того, що заарештований був «ворогом радянської влади», і відповідно його слід суворо покарати. Перший вцілілий протокол допиту С. Машкевича датований 8 квітня 1937 р. Його допитував і обвинувачував в «контрреволюційній роботі» оперуповноважений 4 відділу УДБ НКВС УРСР молодший лейтенант держбезпеки Казакевич (через кілька років був засуджений за фальсифікацію справ в роки «Великого терору»). Другий вцілілий протокол допиту С. Машкевича зберігся за 5 травня 1937 р. Історик на цих допитах заявив, що він всі обвинувачення в «контрреволюційній діяльності» заперечує [4, арк. 10].

Але довго так тривати не могло. Цілком очевидно, що постійні допити з порушенням законності (тобто психологічний тиск, сумнозвісний безкінечний «конвеєр» допитів та побої) призвели до того, що С. Машкевич протримався трохи більше місяця, а потім, як і більшість заарештованих, вимушений був свідчити проти себе.

11 травня 1937 р. С. Машкевич (очевидно, під диктовку чекістів) написав заяву керівництву НКВС УРСР такого змісту: «Я був навесні 1933 р. завербований Л. Сахновським до троцькістської контрреволюційної організації в Київському державному університеті. Визнаю це своїм тяжким злочином перед партією та радянською владою і готовий виправити вчинений мною злочин викриттям ворогів радянської влади на слідстві. Детальні свідчення дам слідству про відому мені діяльність підпільної троцькістської організації та її учасників. Глибоко розкаююсь в участі в контрреволюційній троцькістській організації і прошу радянську владу врахувати це при винесенні мені вироку» [4, арк. 11-12].

13 травня 1937 р. оперуповноважений 4 відділу УДБ НКВС УРСР молодший лейтенант держбезпеки Казакевич знову допитав С. Машкевича про його «контрреволюційну діяльність». Він зразу ж запитав про подробиці «вербовки» в «контрреволюційну організацію». Далі С. Машкевич вимушений був говорити всякі нісенітниці, щоб опорочити себе, за заздалегідь продуманим чекістським сценарієм.

Щоб надати цій псевдокримінальній справі більш- менш належного вигляду, чекісти додали до неї витяги 3 протоколів допитів інших арештованих (свідків), які згадували у своїх свідченнях про С. Машкевича - Перлина Євгена Ісаковича від 29 серпня 1936 р. [4, арк. 19], Левіта Ошера Абрамовича від 31 березня 1936 р. [4, арк. 20-26], Кіллерога Михайла Марковича від 5 жовтня 1936 р. [4, арк. 27-37] та від 18 жовтня 1936 р. [4, арк. 38-46]. Всі вони наговорили нереальні розповіді про діяльність «троцькістської контрреволюційної організації» в КДУ. Отож, вже в червні 1937 р. чекісти зібрали цілком достатньо сфальсифікованих матеріалів для того, щоб готувати обвинувальний висновок та передавати справу на С. Машкевича на розгляд позасудових органів.

2 липня 1937 р. заступник народного комісара внутрішніх справ УРСР комісар держбезпеки 3-го рангу В. Іванов затвердив обвинувальний висновок за справою №123 за обвинуваченням С. Машкевича Цей висновок був затверджений помічником генерального прокурора СРСР М. Рагінським 13 липня 1937 р. У документі зазначалося, що в процесі ліквідації органами НКВС УРСР «контрреволюційної троцькістської організації» в Україні була встановлена причетність до цієї «організації» історика С. Машкевича. На підставі цих даних 4 квітня 1937 р. С. Машкевич був заарештований і притягнутий до відповідальності. Чекісти написали, що проведеним «слідством» та «свідченнями» С, Машкевича було встановлено, що він з 1934 р. буцімто був активним учасником «контрреволюційної троцькістської організації», до якої його начебто завербував «троцькіст» Л. Сахновський - проректор Київського державного університету. Далі чекісти звинувачували С. Машкевича. що він використовував становище декана історичного факультету КДУ задля «насадження троцькістських кадрів» і «покривав протаскування троцькістських установок членами контрреволюційної організації», зокрема - викладачами КДУ Лозовиком, Ш. Германом, Левітом і іншими. Також звинувачували С. Машкевича, що він від Л. Сахновського знав про участь в «організації» викладачів КДУ Білярчика та Розанова. Далі йшли небилиці про те, що Л. Сахновський розповідав В. Машкевичу буцімто основним методом діяльності «троцькістської організації» є індивідуальний терор проти керівників Комуністичної партії, а С. Машкевич з цим начебто погоджувався.

На підставі всіх цих надуманих обвинувачень чекісти ставили у провину С. Машкевичу, що він був «активним учасником контрреволюційної троцькістсько-зіновїв- ської терористичної організації, яка 1 грудня 1934 р. вчинила вбивство С. М. Кірова і готувала подальші терористичні акти проти керівників Комуністичної партії та радянської держави». Також обвинувачували, що він «знав про терористичні установки організації», «використовував своє службове становище в КДУ для насадження троцькістських кадрів і покриття діяльності відомих йому членів троцькістської організації». Також автори обвинувального висновку - оперуповноважений 3 відділу УДБ НКВС УРСР молодший лейтенант держбезпеки Ліншиц, начальник 1 відділення 4 відділу УДБ НКВС УРСР старший лейтенант держбезпеки Борисов та заступник начальника 4 відділу УДБ НКВС УРСР старший лейтенант держбезпеки Герзон пропонували віддати С. Машкевича під суд Військової колегії Верховного суду СРСР в порядку постанови ЦВК СРСР від 01.12.1934 р. [4, арк. 50-52].

11 липня 1937 р., за день до судилища, С. Машкевичу було вручено копію обвинувального висновку [4, арк. 54].

11 липня 1937 р. у м. Києві відбулось закрите судове засідання виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР у складі: головуючий - диввоєнюрист Ричков, членами були бригвоєнюристи Зарінов та Козловський, секретарем - військовий юрист 3-го рангу Козлов. Суд тривав недовго. Звісно, що ніякого розуміння С. Машкевич не дочекався. Вироком цього судилища він був засуджений до вищої міри покарання - розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. У вироку повторювались всі ті ж самі обвинувачення, що й в обвинувальному висновку. Вирок був остаточним і оскарженню не підлягав. Більше того, в силу Постанови ЦВК СРСР від 01.12.1934 р. вирок підлягав негайному виконанню [4, арк. 55-56].

За довідкою начальника 12 відділення 1 спецвідділу НКВС СРСР Шевельова, яка збереглася у справі, С. Машкевич був розстріляний 13 липня 1937 р. [4, арк. 57]. Скоріше за все, він похований у Биківні, де чекісти потаємно ховали жертв політичних репресій у масових безіменних могилах.

Справа на С. Машкевича була переглянута задля реабілітації лише після смерті Й. Сталіна. 14 березня 1956 р. Військова колегія Верховного суду СРСР у складі головуючого полковника юстиції Ухутта та членів полковників юстиції Чепіка та Журавльова прийняли висновок №4н - 03095/56, яким свій вирок від 13.07.1937 р. щодо С. Машкевича відмінила за новими обставинами і справу припинити за відсутністю складу злочину [4, арк. 61-62]. З травня 1956 р. Каган Софії Харитонівні в приймальні КДБ УРСР було оголошено реабілітацію С. Машкевича [4, арк. 63].

Чекісти заарештували і віддали під суд відданого Комуністичній партії викладача-історика, який досить довго старанно служив радянському режиму. Але він був такий не один - у 1937 р. подібних людей масово заарештовували в усьому СРСР. Таким чином, керівництво ВКП(б) проводило чистку неблагонадійних, всіх підозрілих їм людей. Шукали всіх, на кого могла впасти підозра про можливість причетності до «п'ятої колони». Не оминув цей процес і викладачів КДУ, який влада розцінювала як «кузню» майбутніх комуністичних кадрів. Отож всіх викладачів, навіть комуністів, запідозрених у « коливаннях», «ненадійності» - старалися звільняти з робити, заарештовувати та засуджувати.

Таким чином, арешти українських науковців і викладачів були спричинені суцільною провокацією радянських органів держбезпеки, з метою очищення країни від неблагонадійних. Цей процес був ініційований з самого верху, від керівництва ВКП(б).

Доля українського історика та викладача С. Машкевича була типовою, як і у багатьох інших українських вчених у 1930-х рр. Після тривалої праці у різних навчальних закладах, вже достатньо відомим спеціалістом він був заарештований та засуджений до розстрілу за явно надуманими обвинуваченнями, інспірованими співробітниками радянських каральних органів. У провину йому поставили «терористичні наміри», але справжньою причиною арешту слід вважати ненависть чекістів до всього, що було пов'язано з українством, тогочасним українським відродженням, в тому числі з українськими комуністами. Разом з ним були заарештовані і інші українські науковці, які розділили його долю. Тішить те, що сучасними істориками поступово вивчаються біографії репресованих в роки сталінського терору викладачів, що дозволяє побачити правдиву картину тогочасних подій.

викладач юридичний університет машкевич

Список використаних джерел

1. Бажан О., Данилюк Ю., Рубльов О. Історія під пресом ідеології П Зневажена Кліо: 36. на пошану акад. НАН України П. Тронька / Ін-т історії України НАН України; Редкол.: Ю. Данилюк (голов, ред.) та ін. -К., 2005. - С.3-74.

2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2-х т. - К.: Либідь: Військо України, 1994. - Кн.1. - 422 с.; Кн.2. - 428 с.

3. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999.-447 с.

4. ГДА СБУ. - Ф.6. - Спр.36113-фп.

5. Довгань К. Київський університет в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму (1933-1941 рр.). Автореф. дис.... канд. істор. наук. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

6. Заруба В. Знищення київської школи істориків М. Грушев- ського: За матеріалами архіву ВУАН П Сучасність. - 1996. - №5. -С.105-116.

7. Литвин Н. Політичний терор 1920-30-х років щодо інтелігенції України в ідеологічному обґрунтуванні партійно- радянськими лідерами П Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. -К.: КСУ, 2005. -№20. -С.111-119.

8. Михайло Марченко: [Документи] / Публ. О. Рубльова // Укр. іст. журн. - 1996. - №1. - С.119-129; №2. -С.92-116; №3. - С.66-77.

9. Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.). Історико- статистичне дослідження. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003. - 624 с.

10. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937-1938 рр.: У 2-х т. / Упоряд.: С. Кокін та ін.; Відп. ред. Ю. Шаповал. - К.: Сфера, 2003.-Т. 1.-471 с.; Т.2.-С.473-1093.

11. Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ; В. Скопенко, В. Короткий, Т. Табенська, І. Тіщенко, Л. Шевченко. -Київ: Либідь, 2006.

12. Репресії в Україні. Бібліографічний покажчик / Упор. Є. Бабич, В. Патока. -К.: «Смолоскип», 2007. - 520 с.

13. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). -К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - 648 с.

14. Табачник Д. Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні (кінець 20-х - 50-і рр.): Історичний та етнополітичний аспекти. Автореф. дис.... д-ра істор. наук / НАН України: Ін-т нац. відносин і політології. -К., 1995. - 103 с.

15. У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Ін-ту історії України НАН України: (1936-1956): 36. документів і матеріалів. У 2-х ч. / Упоряд.: Р. Пиріг та ін.; В. Смолій (відп. ред.). - К., 1996. - Ч.І. -- 146 с.;Ч.ІІ.-247с.

16. Шаповал Ю. Україна XX ст.: Особи та події в контексті важкої історії. - К.: Генеза, 2001. - 560 с.

17. Шевченко Л. Доля керівників Київського університету в 30-і рр. XX ст. // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. 36. статей / Ін-т історії України НАН України та ін.; Редкол.: П. Т. Тронько (відп. ред.) та ін. -К., 2002. -Вип.20-21. - С.511-527.

18. Юркова О. Київська історична школа М. С. Грушевського: доля науковців И 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998.-№1/2. -С.263-280.

Размещено на Allbest.ru