Професор Василь Іванович Альбіцький - провідний учений Харківського технологічного інституту у галузі гідравліки (19.03.1850 - після 1916)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професор Василь Іванович Альбіцький - провідний учений Харківського технологічного інституту у галузі гідравліки (19.03.1850 - після 1916)

Гутник Марина Валеріївна

кандидат історичних наук

доцент кафедри історії науки і техніки

Національного технічного університету

«Харківський політехнічний інститут»

Чимало науковців Харківського технологічного інституту були знаними фахівцями своєї справи у науковому середовищі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Серед учених цього періоду чільне місце посідає професор Василь Іванович Альбіцький. Попри окремі згадки про вченого [1, с. 32; 2, с. 159-164; 3; 4, с. 28; 5, с. 17], більшість з цих публікацій пов'язана не з науковою діяльністю, а з бойкотом студентів, що мав місце у 1906 р. через промонархічні погляди професора. Спеціального дослідження, присвяченого безпосередньо науковому доробку провідного ученого у галузі механіки та гідравліки, досі не існує. Також не відоме місце поховання В.І. Альбіцького та точна причина смерті.

Опираючись, насамперед, на архівні матеріали та на праці вченого, визначені основні напрямки наукової діяльності професора В.І. Альбіцького.

Народився майбутній інженер 19 березня 1850 р. у родині священика у Володимирській губернії (повітове місто Меленки, на той час населення міста було понад 4500 осіб) [6, с. 39]. Усе дитинство В.І. Альбіцького пройшло на річці Унжі, вздовж якої розташовувалось чимало млинів (які, навіть, зображені на гербі міста), можливо, це й вплинуло на подальшу його наукову долю, бо вчений пов'язав своє життя з гідравлікою.

У 1871 р. закінчив загальноосвітній курс наук Володимирської духовної семінарії [7, с. 271] та вступив на механічне відділення Санкт-Петербурзького технологічного інституту (СПбТІ), після закінчення якого у 1877 р. зі ступенем інженер-технолог з відзнакою, його ім'я було занесено на мармурову дошку під № 1 [8, арк. 11].

Наукові ступені у Російській імперії надавали право на отримання чинів певного класу. Першими законодавчими актами, якими було запроваджено наукові ступені у Російській імперії, частиною якої на той час була Україна (1803 р. - «Попередні правила народної освіти», та 1804 р. - «Статут навчальних закладів...»), встановлювалася відповідність між ними і табелем про ранги: якщо на державну службу надходив кандидат, то він отримував чин XII класу (губернський секретар), магістр - IX (титулярний радник), доктор - VIII (колезький асесор) [9, с. 60]. Тому В.І. Альбіцький за наказом Урядового Сенату від 24 жовтня 1878 р. за № 2039 затверджений у чині колезького секретаря у ранзі інженера-технолога зі старшинством від 31 травня 1878 р., що відповідало Х чину у Табелі про ранги [8, арк. 12].

З вересня 1878 р. молодий інженер був допущений до викладання креслення у студентів першого курсу СПбТІ. Вже наступного року В.І. Альбіцький став асистентом з репетицій з вищої математики [8, арк. 12]. Наказом Сенату за № 55 від 29 квітня 1882 р. за вислугу років переведений у титульні радники, що відповідало ІХ чину у Табелі про ранги. Та вже 28 листопада 1882 р. Радою Санкт-Петербурзького Імператорського університету за представленням дисертації на математичному факультеті отримав звання кандидата [8, арк. 13, 14].

Згідно «Статуту навчальних закладів...» Російська імперія була розділена за кількістю університетів на шість навчальних округів. Крім чинних: Московського, Віленського (нині столиця Литви) і Дерптського (нині Тарту, Естонія), у 1804-1805 рр. були відкриті університети в Казані та Харкові та педагогічний інститут в Петербурзі, який у 1819 р. був перетворений на університет. Статутом запроваджувалася структура ланок народної освіти: парафіяльні училища підпорядковувалися доглядачеві повітового училища, повітові училища - директору гімназії, а гімназії - ректору університету, університет же підпорядковувався попечителю навчального округу [10].

Після реформи 1861 р. виникла нагальна потреба у вищих навчальних закладах технічного профілю. Навесні 1885 р. у м. Харкові було відкрито другий у Російській імперії, після СПбТІ, технологічний інститут (ХПТІ) [11, с. 156]. Міністром народної освіти В.І. Альбіцького переведено на службу до цього новоствореного закладу. З 11 жовтня 1885 р. вчений розпочав викладання лекцій з графічної статики, а з 9 серпня 1886 р. В.І. Альбіцького призначено професором кафедри механіки [8, арк. 14].

Серед курсів, що викладав професор - прикладна механіка, керування технічним кресленням та гідравліка [12, арк. 7]. Серед його практичного доробку у цей час - оснащення кабінету прикладної механіки на кафедрі гідравліки, який пізніше перетворився на потужну гідравлічну лабораторію. Вчений почав опікуватися цим підрозділом з 1892 р. [13, арк. 262]. Нині кафедра гідравлічних машин НТУ «ХПІ» носить ім'я Г.Ф. Проскури.

Для забезпечення курсів, що викладалися студентам ХПТІ, навчальною літературою В.І. Альбіцький видав друком «Ручні насоси, їхня будова та проектування» (Харків, 1886); «Додаток графічного методу до нерозрізаних балок, що лежать на багатьох опорах» (СПб., 1886); «Гвинтове зчеплення, розрахунок його і креслення» (СПб., 1888); «Болтове скріплення, розрахунок його і креслення» (СПб., 1888); «Циліндричні зубчасті колеса, їхній розрахунок і креслення» (СПб., 1888); «Конічні зубчасті колеса, їх розрахунок і креслення» (СПб., 1888); «Повні детальні розрахунки водяних двигунів» (Харків, 1889);

«Визначення числа зубців у круглих циліндричних зубчастих колесах» (Харків, 1892) та інші. Тобто за короткий термін професор В.І. Альбіцький розробив не лише програми окремих курсів, але й підготував необхідне навчально-методичне забезпечення.

Доволі складним став 1893/1894 навчальний рік, на перший курс ХПТІ не добрали 119 студентів з оплатою 50 карб. Через це викладачам запропонували вести окремі заняття безоплатно. Зокрема, В.І. Альбіцький керував проектуванням гідравлічних двигунів без винагороди [14, арк. 30; 15, арк. 12]. До того ж, з цього ж навчального року і впродовж наступних трьох років учений як приват-доцент читав лекції з практичної механіки студентам фізико - математичного факультету Харківського університету [8, арк. 64 зв].

Авторитет В.І. Альбіцького як фахівця у галузі гідравліки був незаперечним, тому його й інших викладачів технологічного інституту всіляко залучали як експертів у різних питаннях, що потребували кваліфікованого вирішення. Так, 1900 р. вченого було залучено у судових справах «Про вирубку та спуск льоду на річці Ворсклі - млин» та «Про дамбу, що перекрила заплаву річки та її вплив на псування лугової землі» [16, арк. 17]. У 1908 р. він виступав експертом Орловської міської думи з будівництва греблі на р. Ока [17, арк. 27]. Наступного року за пропозицією Полтавського окружного суду запрошувався як експерт у справі про підтоплення одного млина іншим, а також за запрошенням Кобиляцької Повітової управи для оцінювання водяної турбіни млину по річці Ворскла [18, арк. 57]. За дорученням Воронезького окружного суду у 1912 р. В.І. Альбіцький здійснював довготривалі й складні дослідження поблизу міста Коротояк (свій міський статус село втратило у 1923 р.) щодо впливу заболочування луків залізничним насипом та надрукував великі висновки [19, арк. 110 зв.].

У 1903-1909 рр. В.І. Альбіцький керував спорудженням турбінних установок у Волинській губернії на р. Іква, Харківській губернії на р. Сіверський Донець та у маєтку Харченка. Крім того, займався будівництвом розбірної шпунтової греблі при фабриці Товариства Нікольської мануфактури С. Морозова у Володимирській губернії; працював над двома проектами для маєтку графа І.І. Воронцова-Дашкова у Саратовській і Волинській губерніях. За його керівництва на річці Псьол, поблизу Лебедина у маєтку Д.Г. Фігуровського побудовано велику шпунтову водоспускну греблю. Науковець досліджував вплив турбіни на цій греблі для уведення в дію розтрушування, крупчастого млину, сукновальні, просорушки й обдиральних машин [20, арк. 26; 18, арк. 57].

У 1907 р. В.І. Альбіцький як делегат від Російського уряду брав участь у міжнародних переговорах з Норвегією щодо оренди одного з водоспадів річки Паз (Патсьойки). За результатами переговорів надав до Міністерства внутрішніх справ і фінансів доповідь «Покращення і пожвавлення російських річок, як громадські продовольчі роботи». Пізніше вдовж річки на межі Норвегії та Росії було побудовано чотири гідроелектростанції [3; 21].

Маловідомим є факт існування першої ГЕС на Дніпрі. У 1908 р. за запрошенням графа І.І. Воронцова-Дашкова у селищі Чаплі (передмістя сучасного міста Дніпра) професор В.І. Альбіцький побудував водяну електростанцію. Там використовувалася лише одна турбіна, побудована в 100 м від берега на Кодацькому порозі. Використовуючи силу спадання води, турбіна давала 36 кВт електроенергії. Цієї енергії вистачало для млинів, механізованої сукновальні та лісопильного заводу. Після запуску у 1932 р. у Запоріжжі ДніпроГЕСу стара електростанція у Чаплях втратила свою актуальність та була розібрана [22, стр. 329].

У 1903 р. загострилася ситуація у Харківському технологічному інституті (назва вишу з 1898 р.), що було пов'язано з бунтами студентів проти тогочасного директора М.М. Шиллера. Значна частина викладачів негативно оцінювала адміністративний тиск директора на студентів і професорсько-викладацький склад. Як наслідок, у квітні 1904 р. розпочалися звільнення. Зокрема двох професорів, двох викладачів та двох лаборантів, а пізніше й інших. Усього з педагогічного складу закладу вибуло 24 особи [23, арк. 87].

Зазначимо, що В.І. Альбіцький був одним із засновників Харківського відділення монархічної організації «Російське зібрання», яке існувало у місті з 1903 р. [4, с. 28]. У вересні 1906 р. рішенням студентського зібрання у Навчальний комітет інституту спрямовано резолюцію, де зокрема, шостим пунктом була вимога про вихід у відставку В.І. Альбіцького [24, арк. 1]. Саме монархічні погляди В.І. Альбіцького формально призвели до звільнення науковця у 1913 р. [2, с. 132].

4 вересня 1907 р. у зв'язку з 30-річним строком служби йому було призначено пенсію за вислугу років (3 000 карб.). Крім того з 1908 р. вчений щорічно отримував винагороду за завідування гідравлічною лабораторією (1 200 карб.). За активної підтримки В.І. Альбіцького продовжувалося оснащення гідравлічної лабораторії. Зокрема, у 1912 р. вчений займався установкою лабораторного водогону й з'єднанням останнього з різними резервуарами й жолобами. Серед найбільш значущих робіт цього часу сам учений відмічав остаточне вироблення форм, розмірів і співвідношень у різних знаряддях, необхідних для чистки трубопроводу за винайденим В.І. Альбіцьким способом. Необхідно підкреслити, що офіційні випробування цього способу за дорученням міністра шляхів сполучень відбулися на залізничній станції Дергачі недалеко від Харкова, а також у Санкт-Петербурзі за запрошенням Міської управи. На останніх випробуваннях були присутніми представники Управи міського водогону Санкт-петербурзького градоначальства, Міністерства землеробства й землеустрою, Військового міністерства, Міністерства шляхів сполучень і Державного кіннозаводства. Всі випробування пройшли успішно і показали, що впродовж робочого дня (10 год.) можна вичистити від 100 (~213 м) до 200 сажнів (~427 м) навіть сильно зарослих труб [19, арк. 110; 25, с. 157]. Варто підкреслити, що охоронні свідоцтва (патенти) на цей винахід В.І. Альбіцький отримав не лише від російського, а й німецького та французького урядів, що свідчить про визнання його досягнень за кордоном.

Треба зазначити, що з 1908 р., щоб уникнути подальших конфліктів зі студентами, науковець займався не викладацькою, а винятково науково-дослідною та практичною роботою. Так, досить цікавим став його проект 1909 р. будівництва у Керченському проливі шлюзової дамби. Про цей проект ними була подана доповідна записка до семи міністерств: фінансів, морського, шляхів сполучення, промисловості та торгівлі, внутрішніх справ та землеробства [3].

З 16 по 24 червня 1913 р. у Тифлісі (нині Тбілісі) проходив ХІІІ з'їзд природознавців і лікарів. Загалом учасників налічувалося майже 3 500 осіб. Доповіді учасників найчастіше висвітлювали передові наукові відкриття [26, с. 91]. Від Харківського технологічного інституту зі своїми доповідями виступи професори: О.П. Лідов, О.М. Щукарев, І.А. Красуський, Г.О. Латишев, ад'юнкт-професор Є.І. Орлов, викладачі П.В. Шепелев та М.М. Лагутинський, а також лаборанти О.В. Серб та О.В. Брагін. Таку за масштабністю подію не міг пропустити й професор В.І. Альбіцький. Його розробка способів чистки водогону виявилася вкрай актуальною. Наступний з'їзд планувалося провести у Харкові, проте цей з'їзд став останнім [27, арк. 47].

Того 1913 р. професор В.І. Альбіцький відвідав ХІ водопровідний та санітарно-технічний з'їзд у м. Ризі, де прочитав ґрунтовну доповідь щодо способу очищення водогонів. Окрім загальних відомостей, представив креслення механізмів власної конструкції [25, с. 153-164].

Восени 1913 р. планувалося розпочати практичні заняття студентів у гідравлічній лабораторії. Разом з Г.Ф. Проскурою В.І. Альбіцький розробив план занять. Проте сам професор В.І. Альбіцький декілька разів направляв звернення у Навчальний комітет з проханням про перенос цих занять через неготовність гідравлічної лабораторії, якою він опікувався. Наголошував на тому, що Г.Ф. Проскура не мав достатньої кваліфікації (відсутність оригінальної праці з гідравліки) й жодного разу не був присутнім при огляді устаткування. Разом з тим, просив надати йому відрядження за кордон для придбання обладнання та обговорення з виробниками нюансів виготовлення замовленої продукції, а також просив субсидію для друку монографії. Проте члени Навчального комітету відмовили ученому за усіма пунктами [26, арк. 57 зв.; 28, арк. 1-3].

21 листопада 1913 р. В.І. Альбіцький подав рапорт, у якому зазначив, що «знімає з себе обов'язки завідувача лабораторією і просить про призначення особи, якій потрібно передати майно» [26, арк. 175]. Відомості щодо подальшої долі науковця автору знайти не вдалося. Остання публікація В.І. Альбіцького «Пазрецькі водоспади. Їхнє минуле і бажане майбутнє» датована червнем 1916 р. [29, с. 2]. За радянських часів ім'я В.І. Альбіцького фактично не згадувалося.

Отже, професор В.І. Альбіцький, окрім розробки власних навчальних дисциплін та навчально-методичної літератури, був одним із провідних учених у підготовці інженерів-механіків ХТІ. Йому належать новаторські розробки способу чистки трубопроводу, розрахунку водяних турбін. Однією із визначних заслуг ученого є створення гідроелектростанції на Дніпрі.

Таким чином, враховуючи масштаб та результативність наукової діяльності професора В.І. Альбіцького, його ім'я варто віднести до плеяди видатних учених-механіків Харківського технологічного інституту кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Список використаних джерел та літератури

гідравліка альбіцький вчений

1. Харьковский политехнический институт. 1885-1985. История развития / отв. ред. Н.Ф. Киркач. Харьков: Вища школа, 1985. 224 с.

2. Журило Д. Ю. Становление и развитие Харьковского технологического института в конце ХІХ - начале ХХ веков. Харьков: НТУ «ХПІ», 2016. 264 с.

3. Альбіцький Василь Іванович. URL: http://library.kpi.kharkov.ua/vustavki/PREPODAVATELY/PR_%D0%90.html (дата звернення: 11.03.2018).

4. Черная сотня. Историческая энциклопедия 1900-1917 / сост. А.Д. Степанов, А.А. Иванов; отв. ред. О.А. Платонов. Москва: Ин-т рус. цивилизации, 2008. 640 с.

5. Тверитникова О.Є., Посвятенко Н.І., Мельник Т.В. Нариси історії розвитку прикладних технічних наук в Україні. З досвіду Харківського політехнічного інституту : монографія. Харків: НТУ «ХПІ», 2015. 272 с.

6. Меленки. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. СПб., 1896. Т. 37 и 4 доп. С. 39.

7. Малицкий Н.В. Списки воспитанников Владимирской духовной семинарии 1750-1900. История Владимирской духовной семинарии. Москва, 1902. Вып. 3 (II). 336 с.

8. Державний архів Харківської області (далі ДАХО). Ф. Р-1682. Оп. 2. Спр. 6. 73 арк.

9. Иванов Е.А. Ученые степени в Российской империи. XVIII в. - 1917 г. Москва: РАН, Ин-т рос. истории, 1994. 196 с.

10. Мазалова М.А., Уракова Т.В. Развитие государственной системы образования в России в XIX в. Санкт-Петербург, 2016. С. 23. URL: http://www.p-lib.ru/pedagogika/mazalova/mazalova24.html.

11. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1881-1913. 1885. Т. 5. С. 156-163.

12. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 63, 24 арк.

13. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 175. 291 арк.

14. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 182. 112 арк.

15. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 188. 77 арк.

16. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 372. 78 арк.

17. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 617. 128 арк.

18. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 650. 203 арк.

19. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 729. 137 арк.

20. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 516. 135 арк.

21. Каскад Пазских ГЭС. URL: http://www.tgc1.ru/?id=167.

22. Зеленская Л.И. Интеллектуальные инвестиции для развития рекреационной географии в старопромышленных регионах Украины. Геополитика и экогеодинамика регионов. 2014. Т. 10, вип. 2. С. 328-331.

23. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 517а. 97 арк.

24. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 552. 21 арк.

25. Альбицкий В.И. Патентований професором В.И. Альбицким способ очистки водопроводов вообще и водопроводов в частности. Труды Одиннадцатого Всероссийского водопроводного и санитарно-технического съезда в Риге. 1914. Вып. 4. С. 153-164.

26. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 754. 195 арк.

27. Лоскутова М.В. Съезды русских естествоиспытателей и профессорско-преподавательский корпус университетов российской империи (1860-1910) / под ред. М.В. Грибовского, С.Ф. Фоминых. Томск, 2012. С. 76-93.

28. ДАХО. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 760. 36 арк.

29. Альбицкий В. Пазрецкие водопады. Их прошлое и желательное будущее. Новое время. 1916. 2 июн.

Размещено на Allbest.ru