Супійська дослідна меліоративна болотна станція в період німецько-фашистської окупації УРСР (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Супійська дослідна меліоративна болотна станція в період німецько-фашистської окупації УРСР (1941-1943 рр.)

Довгорук Юрій Олександрович

кандидат історичних наук

науковий співробітник

Панфильської дослідної станції

Інституту землеробства НААН

Під час відступу Червоної Армії у вересні 1941 р. меліоративна система р. Супою була зруйнована спецзагоном НКВС і болота та деякі території навкруги залило водою з двох водосховищ з загальним запасом води 20 мільйонів кубічних метрів. Затоплення тривало близько 3-х тижнів. Посіви багаторічних лучних трав витримали це задовільно, а решта культур повністю загинуло під водою. В наслідок цього вийшла з ладу осушувальна меліоративна сітка. Було затоплено величезні болотні та земельні території, ряд полів з посівами і частина врожаїв загинула. А як відомо, озеро Великий Супій тоді мало загальну площу 1070 га, а Малий Супій близько 400 га. В розпорядженні самої станції для досліджень була болотиста площа в 140 га (опинилася повністю під водою). Товщина торф'яного слою в середньому досягала 3 м а максимальна була близько 5 м [4, с. 4].

Одним з вагомих приводів того, що нацистська окупаційна влада дала згоду на продовження роботи Супійської дослідної станції був той фактор, що з початком війни меліораційні роботи на території Полтавської та Київської областей майже не велися і спостерігався інтенсивний ріст заболочування земель. Погіршився стан луків, пасовищ, стали непридатними орні землі, збільшилася загальна заболочена площа. Особливо інтенсивне заболочування земель спостерігалося в північно-західній частині тодішньої Полтавської області, між Супоєм та Оржицею (в межах Яготинського та Згурівського районів; селах Тамарівка, Сотниківка, Пречиське, Черняхівка, Турівка, Стара Оржиця та ін.). Випадків заболочування нових земель помічалося багато. Явище це було зв'язане, головним чином з підвищенням рівня ґрунтових вод. Останнє відбилося також на змінах в процесі ґрунтоутворення (пішло інтенсивне засолення ґрунтів) та на змінах рослинного покрову [2, с. 3].

Поки що документально не встановлена точна дата зміни статусу Панфило-Яготинського опорного пункту (організований в 1936 р.) на дослідне поле а потім і Супійську станцію. Але відомо те, що у вересні 1941 р. окупанти документально підтвердили статус дослідної установи і в архівних документах того періоду знаходимо інформацію саме за Супійську дослідну меліоративну болотну станцію, що підпорядковувалася Гідромеліоративному інституту в м. Києві. В окупаційній газеті «Нове українське слово» знаходимо наступну інформацію: «...Інститутові підпорядковані науково-дослідні болотні станції України, якими керує доктор сільськогосподарчих наук проф. М.О. Тюленєв. Не зважаючи на великі руйнування заподіяні більшовиками, інститутові вдалося майже цілком відбудувати господарство двох станцій (Супійської та Сульської) і ще весною розпочати досліди з різними культурами трав та ін.» [5, с. 4].

З вересня 1941 р. новим директором станції окупаційна влада призначає С.А. Паляничка, до цього він займав посаду наукового керівника установи. Але в період 1942-1943 рр. в документах він знову згадується як науковий керівник, а станцію очолює Д.І. Сергеєв.

На запитання: хто здійснював фінансування станції в період окупації і кому призначалися звіти, відповідь очевидна. Окупанти знищували все, але залишили радянську систему господарювання в сільській місцевості, яку напевно вважали ідеальною для панування над поневоленим українським народом [8, с. 15].

Сама будівля станції якимось дивом вціліла серед хаосу боїв кінця вересня 1941 р. і майже не зазнала руйнувань під час авіаційних бомбардувань. Науковий персонал установи не був евакуйований і залишився майже в повному складі - очевидно радянська влада не вважала за потрібне вивозити в тил наукових співробітників сільськогосподарського профілю або ж не встигла цього зробити під час відступу. Лише агрохімічна лабораторія станції була розграбована відступаючими червоноармійцями та місцевими мародерами. Не припинив своєї роботи і метеорологічний відділ дослідної установи. Вимірювання проводилися лаборантами щодня 3 рази на добу: в 7.00, 13.00, і 21.00. Метеорологічні умови літа-осені 1941 р. були сприятливі для сільського господарства як у відношенні організації виробничих процесів, так і для розвитку і врожайності культур на ділянках дослідної станції. Але військові дії внесли свої корективи: нестача робітників і тяглової сили призвела до того, що врожай картоплі і зернових повністю зібрати не вдалося [4, с. 21].

Маловідомим фактом залишається робота на станції в період війни професора Миколи Олександровича Тюленєва (1889-1969 рр.) - видатного українського вченого в галузі агромеліорації, члена-кореспондента Академії наук УРСР. З 1941 р. він займає посаду декана агромеліоративного факультету Київського гідромеліоративного інституту і одночасно працює на Супійській станції керівником осушувальних робіт на болотах поблизу м. Яготина де його і застає війна. Відома друкована праця вченого «Використання боліт як сільськогосподарських угідь» видана в яготинській газета «Рідна нива» № 27 від 13 серпня 1942 р. [9, с. 3].

Про постановку науково-дослідної роботи установи відомо те, що тематичний план досліджень на 1941 р. продовжував плани попередніх передвоєнних років і складався з наступних тем: І. Вивчення системи обробки і угноєння в сівозміні (10 польових дослідів); ІІ. Вивчення агротехніки лучних трав та сортовипробування культур травопільної сівозміни (12 польових дослідів); ІІІ. Детальне осушення кротовим дренажем в виробничих умовах (виконувалося на площі болота в с. Панфили). Але значна частина намічених на 1941 р. досліджень не була виконана в зв'язку з тим, що переважна більшість чоловіків працюючих на станції як фахівців так і робітників була мобілізована на війну, а решту співробітників мобілізували для будівництва військових об'єктів: шляхів, аеродромів, протитанкових ровів і ін. В наслідок цього стало неможливо доглядати та обліковувати дослідні посіви і проводити спостереження. Тому більшість розпочатих робіт і посівів була залишена і підтримувалася лише невелика їх площа. Отже, після цього робота малочисельного персоналу в зазначений період звелася лише до виконання однієї теми: Вивчення агротехніки сільськогосподарських культур на осушеному торф'яному ґрунті [4, с. 3].

Пізня весна 1942 р. і довготривале весіннє підтоплення осушувальної системи тривало до самого червня. Таке велике запізнення з весняними роботами негативно позначилося на розвитку і врожаї культур в тому числі і лучних трав. До цього необхідно додати, що осінньої оранки не було, а весіння робилася на глибину не більше 18-20 см що було вкрай недостатньо. Частина посівів була зроблена навіть зовсім без оранки, а тільки за допомогою дискування. А неврегульованість водного режиму з відсутністю дренажу і великою кількістю атмосферних опадів довершила повний крах врожаю станційних посівів. В наслідок цього отримали вкрай слабку мінералізацію органічної маси торфу, підвищену забрудненість посівів, ускладнений догляд за культурами та інші супутні проблеми, що в кінцевому результаті призвели до поганого розвитку культур і небаченого зниження врожаю [6, с. 2].

Виконання науково-дослідної роботи в 1942 р. проводили наступні співробітники:

Д.І. Сергеєв - директор станції;

М.О. Тюленєв - керівник сектору осушення від Водного інституту;

С.А. Паляничко - науковий керівник станції;

М.М. Малинка - спеціаліст агроном;

Д.І. Соломко - спеціаліст агрохімік;

О.І. Сорокопуд - старший технік;

З.А. Паляничко - молодший технік;

А.І. Паляничко - метеорологічний спостерігач [6, с. 3].

Весною 1943 р. склад співробітників дещо розширився і вже включав в себе 3-х студентів-практикантів Водного інституту з Києва: Г.О. Ненько, Г.І. Шкаруло, Л.М. Тюріну [7, с. 7].

В 1943 р. станція займалася наступною проблематикою з вивчення: 1) довговічності і врожайності окремих видів лучних трав в чистому вигляді (з 1938 р.); 2) термінів користування і врожайності лучних травосумішей (з 1938 р.); 3) норм висіву тимофіївки лучної на насіння; 4) порівняння силосного і рядкового посіву тимофіївки при посіві її на насіння; 5) доз і термінів внесення мінеральних добрив на врожайність і склад травосуміші; 6) норм висіву насіння лучних трав на врожайність і довговічність лучної травосуміші; 7) внесення мінеральних добрив на врожайність картоплі; 8) результативність застосування мінеральних добрив в залежності від глибини обробку ґрунту; 9) вплив кальцію на врожай і якість цукрового буряка; 10) впливу мідних міндобрив [7, с. 8-58].

З звіту про роботу станції за 1943 р. (рукописний зошит за авторством директора Д.І. Сергеєва) стає відомо, що в тяжких умовах науково-дослідна робота станції в період серпня-вересня в зв'язку з бойовими діями і побутовими труднощами була зведена до однієї мети: вивчення агротехніки сільськогосподарських культур на осушених торф'яних ґрунтах. Установа залишилася без наукового керівника С.А. Паляничка котрого мобілізували в кінці вересня до Червоної Армії і на будівництві військової переправи для плацдарму через р. Дніпро він загинув. Також зі звіту довідуємося про те, що врожай насіння кормових трав і інших культур був дуже низький. В зв'язку з військовими діями (осінній наступ Червоної Армії та звільнення Яготинського району від окупантів) і нестачею робочої сили всі дослідження часто переривалися а деякі і зовсім були припинені. Врожай насіння в 1943 р. був дуже низький [7, с. 31].

У вересні 1943 р. внаслідок артилерійських обстрілів радянської артилерії будівля установи була частково зруйнована. Проведена повторна мобілізація до лав Червоної Армії всіх придатних до служби працівників фактично припинила роботу Супійської болотної дослідної станції до весни 1944 р. Після повернення радянської влади в 1943 р. Д.І. Сергеєв не був репресований і продовжував займати посаду директора станції. Така ж щаслива доля чекала і на професора М.О. Тюленєва (який в 1948 р. став навіть членом- кореспондентом Академії наук УРСР) [7, с. 77].

Як бачимо, хоча робота і планування наукових дослідів в 1941-1943 рр. на Супійській меліоративній болотній станції не були реалізовані в повній мірі в зв'язку з тяжкими умовами окупації і бойовими діями. Вся робота установи виходила з завдань і замовлень, поставлених перед дослідною станцією окупаційною адміністрацією, щоб в подальшому результати досліджень поставити на службу нової системи господарювання на захоплених територіях.

Незважаючи на безпосередню підпорядкованість німецько-фашистській окупаційній владі, робота станції в зазначений період велася із науково- обґрунтованого вирішення ряду тогочасних потреб сільського господарства: розроблення структури посівних площ, планування сівозмін, систем удобрення, засобів обробітку ґрунту, нових методів захисту рослин від бур'янів, шкідників, хвороб і ін.

Список використаних джерел та літератури

окупаційний влада посівний удобрення

1. Вергунов В.А., Хижняк В.П. Українські науково-дослідні сільськогосподарські заклади в роки Великої Вітчизняної війни. Історичні записки: зб. наук. пр. Луганськ: вид-во СХУ ім. В. Даля, 2004. С. 19-25.

2. Голос Полтавщини. 1942. 30 серп. [№ 112].

3. Довгорук Ю.О. Супійська дослідна станція в роки німецько-фашистської окупації. Яготинські вісті. 20 лют. 2018. С. 4.

4. Звіт про науково-дослідну роботу проведену Супійською дослідною меліоративною болотною станцією в 1941 році // Бібліотека Панфильської дослідної станції Інституту землеробства НААН. 89 с.

5. Нове українське слово. 1942. 2 серп. [№ 177].

6. Отчет о научно-исследовательской работе, проведенной Супойской опытной мелиоративной болотной станцией за 1942 год // Бібліотека Панфильської дослідної станції Інституту землеробства НААН. 92 с.

7. Отчет о научно-исследовательской работе, проведенной Супойской опытной мелиоративной болотной станцией за 1943 год // Бібліотека Панфильської дослідної станції Інституту землеробства НААН. 78 с.

8. Ткачов О.І., Камінський В.Ф., Штакал М.І., Вергунов В.А. Панфильська дослідна станція ННЦ Інститут землеробства НААН: історія та здобутки (до 75-річчя від дня утворення). Яготин. 2012. 172 с.

9. Рідна нива (Яготин). 1942. 13 серп. [№ 27].

10. Філіпович Є.О. Хроніки Київського інженерно-меліоративного інституту 1931 року. Рівне, 2013. Т. 2. 219 с.

Размещено на Allbest.ru