Організація товариських судів Української Радянської Соціалістичної Республіки на початку 1960-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)«1960»:343.193

Хмельницький державний педагогічний університет

ім. Григорія Сковороди

Організація товариських судів Української РСР на початку 1960-х рр

Лазуренко О.Г.

Ефективне системне реформування сучасного українського правосуддя неможливе без вивчення наявного вітчизняного досвіду організації судової влади. В цьому контексті доцільно звернутися до діяльності специфічного явища радянської правової системи - товариських судів. їх існування, як і судової влади загалом, було обумовлене інтересом суспільства в підтримці правового та соціального порядку. Звичайно товариські суди були закономірно пов'язані із загальними тенденціями розвитку радянського соціуму другої половини XX століття, проте фактично вони стали різновидом альтернативного правосуддя, широко відомого у зарубіжній юстиції. Незважаючи на те, що сьогодні ці технології не мають широкого застосування в Україні, альтернативні юридичні процедури мають багато переваг та є перспективними для подальшого удосконалення судової системи.

Діяльність товариських судів широко представлено у розвідках початку-середини 1960-х років (М. Чередні- ченко [1], О. Лапай [2], Г. Ліненбург та Н. Леонова [3]). В сучасній українській історіографії ця тема є малодослідженою, товариські суди лише побіжно згадуються у підручниках з історії держави і права. Винятком є публікації О. Махині, які розкривають деякі основні засади формування товариських судів [4].

Мета даної статті. Аналіз особливостей та необхідності організації товариських судів в Українській РСР на початку 1960-х років.

Завдання дослідження. Відповідно до мети поставленні наступні завдання, зокрема, виявити та охарактеризувати головне у діяльності товариських судів згідно діючих тогочасних нормативно-правових актів, показати відмінності суті товариського суду від громадської організації.

Усвідомлення негативного впливу прізонізації населення в період після завершення Другої світової війни зумовило пошук альтернативних засобів державного та громадського впливу. Наприкінці 1950-х років відбувалося активне обговорення необхідності певного обмеження призначення покарання у вигляді позбавлення волі за дрібні злочини та можливих альтернатив такому покаранню. Його результатом стало формування у 1959 р. товариських судів. Варто відразу ж зазначити, що товариські суди як форма «участі громадян у самоуправлінні» практикувалися у радянському соціумі ще з 1919 р. Проте у період хрущовської «відлиги» товариські суди набули якісно нових форм, тому можна вести мову про їх формування. В Українській РСР «Положення про товариські суди» набуло чинності 15 серпня 1961 р.

Однією із найбільш вагомих теоретичних проблем розгляду теми діяльності товариських судів, яка безпосередньо визначає й практичну змістову - є з'ясування їх сутності.

У «Положенні про товариські суди Української РСР» 1961 р. [5] товариські суди названо громадськими органами, в той час як у III Програмі КПРС вони іменуються громадськими організаціями [6].

Як громадська організація товариський суд - добровільне, на засадах виборності створене об'єднання представників колективу для охорони норм і права правил співжиття. Одночасно це - громадський орган, бо формується колективом шляхом виборів, являє собою частину колективу, яка наділена його довір'ям і виражає його волю та має певну компетенцію і необхідні засоби для здійснення завдань, які стоять перед колективом у справі зміцнення громадського порядку.

Громадська організація в широкому розумінні слова, створюючи зі свого середовища підпорядкований їй орган, виступає добровільним об'єднанням громадян на підставі членства, а вказаний орган - організаційним об'єднанням членів організації. Товариський суд же вважатися таким організаційним об'єднанням не може, оскільки члени виробничого колективу, де створено суд, не складають якоїсь більш широкої і особливої громадської організації товариського суду. Робітники об'єднуються в них не на підставі членства, а у зв'язку з виконанням завдань щодо боротьби з антигромадянськими проявами [1,с.31].

Говорячи про відмінність товариського суду від громадської організації слід звернути увагу й на деякі організаційні аспекти. Організація та діяльність громадських організацій регулюється положеннями чи статутами, що самі розробляють. Товариський суд же керується документами розробленими і затвердженими державою.

На думку М. Чередніченка, названа особливість не впливала на природу товариських судів як добровільних громадських об'єднань. Затвердження положень державою не сковувало їх діяльності, а, навпаки, підносило її на вищий рівень. Автор наводить наступне обгрунтування: по-перше, держава підвищує авторитет товариських судів у населення і сприяє активізації їх роботи. З цією метою їм дозволено розглядати велике коло найрізноманітніших справ, зокрема про малозначні злочини, розгляд яких раніше складав компетенцію державних органів. По-друге, держава забезпечує ефективність рішень товариських судів, більше того, в окремих випадках допомагає їм у проведенні виховної роботи. По-третє, товариські суди після затвердження положень про них отримали можливість правильно будувати свою роботу, оскільки положення на основі широкого узагальнення багаторічного досвіду судів визначили головне в їх роботі і, виходячи з нього, в законодавчому порядку найдоцільніше врегулювали основні сторони в діяльності [1, с. 34-35].

Варто порівняти і головне у діяльності товариських судів згідно діючих нормативно-правових актів. Так, у програмі Комуністичної партії Радянського Союзу 1961 р. зазначалося, що «партія ставить завдання забезпечити суворе дотримання соціалістичної законності, викоренення всяких порушень правопорядку, ліквідацію злочинності, усунення всіх причин, що її породжують» [6, с. 92].

А у статті 1 «Положення про товариські суди Української РСР» зазначалося, що «вони покликані активно сприяти вихованню громадян у дусі комуністичного ставлення до праці, соціалістичної власності, додержання правил соціалістичного співжиття, розвитку у радянських людей почуття колективізму і товариської взаємодопомоги, поважання гідності і честі громадян» [5].

Аналіз діяльності товариських судів у 1960-х роках дозволяє дійти висновку, що законодавець націлював їх не лише на боротьбу із конкретно скоєними антигромадськими вчинками, а й на ліквідацію причин та умов, що їх породжують.

Наступним питанням, що регулювалося у Положенні є порядок організації товариських судів. Вони створювалися безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях, вищих і середніх спеціальних учбових закладах, у колгоспах, сільських населених пунктах, селищах, за місцем проживання в будинках, що об'єднуються домоуправліннями або вуличними (квартальними) комітетами - за місцем роботи і проживання населення [5, с. 5]. Підставою для створення громадського суду було рішення загальних зборів трудящих, а в колгоспах, сільських населених пунктах, селищах, у будинках що об'єднуються домоуправліннями або вуличними чи квартальними комітетами, цієї підстави було недостатньо. Тут необхідна була ще й згода виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих (стаття 2 Положення).

І хоча у Положенні не вказано на необхідність згоди радянських і профспілкових органів, проте вона була очевидною для створення судів і Грунтувалася на доцільності їх існування на певному колективі.

Стаття 2 Положення про товариські суди Української РСР дозволяла створювати суди в колективах чисельністю не менше 50 чоловік [5]. В ній відсутня вказівка на обов'язковість їх діяльності в усіх без винятку колективах з названою чисельністю.

В окремому випадку, за згодою вищих профспілкових органів або виконкомів відповідної районної чи міської.

Рад депутатів трудящих, суди могли бути створені і в менших колективах, ніж 50 чоловік. Потреба в них могла виникнути у зв'язку з віддаленістю малочислених колективів від своїх керівних організацій тощо. Іншим виходом із ситуації був розгляд справ малочислених колективів у судах, що діяли при вищих виробничих ланках певного відомства. Але тут обов'язковою умовою була присутність представників від малочислених колективів задля забезпечення належного виховного впливу.

В разі потреби і можливості (близького розташування) товариський суд міг бути створений для колективів кількох однорідних підприємств чи установ, для декількох будинків.

Траплялись випадки, коли у великих колективах товариські суди організовувалися по окремих цехах, виробничих підприємств, бригадах колгоспів тощо. Іноді поряд з цеховими існували загальні для підприємства товариські суди.

В літературі висловлюються різні думки про структурні форми судів. Одні автори висували пропозицію про обов'язкове створення у великих колективах кількох судів у цехах підприємств, бригадах колгоспів тощо, оскільки наявність у них лише одного суду нерідко приводила до того, що судді, які розглядали справу, зовсім не знали порушника: людям присутнім в залі засідань, він теж не завжди був відомий. На думку І. Михайловської такий стан різко знижував виховне значення засідань товариського суду, серйозно утруднював винесення обгрунтованого рішення, викликав значні організаційні труднощі при виборі місця і часу засідання суду, оповіщення колективу про наступне засідання тощо [7, с. 7-8].

М. Чередніченко з такими висновками не погоджується. Адже для уникнення цих незручностей достатньо обирати до судів представників цехів, виробництв, ділянок, бригад. Тоді завжди знайдуться люди, які добре знатимуть порушника. Що ж стосується організаційних труднощів, які можуть виникнути перед загальним для всього колективу товариським судом, то і їх при допомозі адміністрації та громадськості неважко позбутися [1,с. 40].

Г. Ліненбург та Н. Леонова виправдовують створення товариських судів у цехах, відділках, виробничих ділянках існуванням «специфіки» в низці галузей народного господарства: це - самостійні або на довгий час ізольовані від основного складу працівників малочислені колективи, окремі члени яких потребують впливу на них товариських судів [3, с. ЗО].

Передбачалося, що структурні форми товариських судів, перебуваючи в залежності від рівня виховної роботи в колективі, разом з ним зазнають певних змін. З підвищенням свідомості людей, а, значить, і з зменшенням обсягу роботи для судів, може відпасти необхідність їх існування, наприклад, в складових частинах колективу. Замість них буде створено один загальний для всього колективу суд.

Процес організації товариських судів мав три стадії:

1. підготовку до виборів і скликання виборних зборів;

2. безпосередньо самі вибори;

3. вибори голови товариського суду, його заступників і секретаря.

Питаннями організації виборів судів займалися відповідні фабричні, заводські, місцеві комітети профспілок, правління колгоспів, виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих [5].

Радянські і профспілкові органи наглядали за доцільністю організації судів в тих чи інших колективах, допомагали їм правильно будувати їх структуру. Якщо в колективі товариського суду не було і він створювався вперше, названі органи проводили перед виборами роз'яснювальну роботу про значення і завдання громадських судів. Коли ж відбувалися перевибори, профкоми і виконавчі комітети місцевих Рад організовували звіти судів, що діяли досі. товариський суд війна громадський

їх вибори провадилися звичайно на загальних зборах. Вони визначали кількісний склад суду.

У практиці зустрічалися суди з найрізноманітнішим кількісним складом - від 4 до 20 чоловік. Все залежало від конкретних місцевих умов.

До товариських судів повинні були входити авторитетні люди, що мали моральне право судити інших і могли розв'язувати складні питання виховання людини. Вони, як правило, не мали інших громадських доручень, оскільки безпосередня участь у товариському суді вважалася важливим і почесним дорученням, що потребувало багато часу і енергії. В більшості судів застосовувався принцип поєднання молодих і старих кадрів.

Висувати кандидатів у члени товариського суду могли як представники державних чи громадських організацій, так і всі учасники виборів. Запропоновані кандидатури обговорювалися загальними зборами, після чого проводилося відкрите голосування по кожній кандидатурі окремо. Обраними вважалися тільки ті кандидати, які дістали більшість голосів і більше половини від числа присутніх на зборах [5].

Збори обиралися товариським судом в цілому. Розподіл обов'язків між його членами відбувався після виборів. При цьому, як правило, присутній представник місцевої влади Ради депутатів трудящих або профспілкової організації. На організаційному засіданні члени суду відкритим голосуванням обирали з свого складу голову та його заступника - одного чи декількох - і секретаря суду [1, с. 45-46].

Свої повноваження товариські суди виконували протягом двох років. Такий порівняно невеликий строк повноважень товариського суду встановлювався для того, щоб шляхом частішого оновлення його складу залучати широкі маси трудящих до участі в цих виборах.

Колективи трудящих, державні і громадські організації повинні були слідкувати за тим, щоб товариські суди під час перевиборів систематично оновлювалися. Це забезпечувало: 1. постійне залучення до їх роботи широкого кола здібних людей; 2. зростання свідомості робітників, обраних до товариських судів, підвищення їх вимогливості до себе, бо перебування в товариському суді, одержання морального права судити інших зобов'язує людину постійно дисциплінувати себе; 3. сприяння засвоєнню все більшим числом громадян діючих норм радянського права, вихованню масової правосвідомості.

За Положенням про товариські суди 1961 р. вони повинні були розглядати не лише питання виробничого, але й питання побутового, морального характеру, факти неправильної поведінки членів колективу, що допустили відхилення від норм громадянського порядку.

Підсудність громадських судів Української РСР визначалася статтею 5 Положення про них, яка передбачала розгляд таких справ:

1. про порушення трудової дисципліни, зокрема - прогул без поважних причин; запізнення на роботу або передчасне залишення роботи; про недоброякісне виконання робіт або простій внаслідок несумлінного ставлення працівника до своїх обов'язків; про недодержання правил по техніці безпеки та інших правил охорони праці, крім випадків, за які передбачено кримінальну відповідальність; про знищення, втрату, пошкодження інвентарю, інструментів, матеріалів та іншого державного або громадського майна, внаслідок несумлінного ставлення особи до своїх обов'язків, що не заподіяли значної шкоди;

2. про самовільне використання в особистих інтересах належних державному підприємству, установі, організації, колгоспу, іншій кооперативній і громадській організації транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, верстатів, інструментів, сировини та іншого майна, якщо ці дії не заподіяли істотної шкоди;

3. про перше вчинені дрібне хуліганство, дрібну спекуляцію, дрібну крадіжку державного або громадського майна, а також про вчинену вперше крадіжку малоцінних предметів споживання і побуту, що є в особистій власності громадян, коли винний і потерпілий члени одного колективу. Ці справи передаються до товариських судів органами міліції, прокуратури і судом;

4. про появу в п'яному стані та негідну поведінку в громадських місцях або на роботі; про виготовлення самогону та інших міцних спиртних напоїв, вчинених вперше, без мети збуту і в невеликій кількості;

5. про недостойне ставлення до жінки, негідну поведінку в сім'ї, невиконання обов'язків по вихованню дітей, недостойне ставлення до батьків;

6. про нанесення образи, лихослов'я, поширення в колективі неправдивих вигадок, що ганьблять члена колективу, побої, легкі тілесні ушкодження, ще не спричинили розладу здоров'я, якщо ці діяння вчинені вперше;

7. про дрібне браконьєрство, дрібні лісо порушення, потрави посівів, псування дерев та інших зелених насаджень;

8. про псування жилих і нежилих приміщень і комунального устаткування, що не заподіяло значної шкоди; про недодержання правил протипожежної безпеки;

9. про порушення правил внутрішнього розпорядку в квартирах і гуртожитках; про спори мешканців по оплаті комунальних послуг; про оплату витрат по поточному ремонту місць загального користування; використання підсобних приміщень, домових служб; встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння;

10. про майнові спори між громадянами на суму до 50 крб. при згоді учасників спору на розгляд справи в товариському суді;

11. про порядок користування будівлями, що становлять спільну власність двох або декількох громадян, про поділ майна колгоспного двору і виділ з нього, про поділ майна між подружжям - при згоді сторін, між якими виник спір, на розгляд справи в товариському суді;

12. про адміністративні або інші малозначні правопорушення, якщо органи і службові особи, які вправі накладати штраф в адміністративному порядку, визнають за необхідне передавати таку справу на розгляд товариському суду;

13. про самоуправство, неподання допомоги хворому, незаконне лікування, придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, та про інші злочинні діяння, якщо вони не являють великої суспільної небезпеки і органи міліції, прокуратури або суд визнають за необхідне передати таку справу на розгляд товариському суду;

14. про інші антигромадські вчинки, що не тягнуть кримінальної відповідальності [5, с. 732-734].

Такий перелік справ звичайно був умовним. Це давало змогу судам широко проявляти ініціативу, вести активну боротьбу з різного роду антигромадськими проявами. Така підсудність справ товариського суду - результат перерозподілу компетенції між державними та громадськими організаціями.

Ініціаторами розгляду справ в громадських судах, крім їх самих, виступали фабричні, заводські, місцеві комітети профспілок, добровільні народні дружини по охороні громадського порядку, вуличні, квартальні комітети та інші громадські організації, збори громадян, виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих і постійні комісії Рад, державні органи, окремі громадяни та інші. Ця ініціатива оформлювалася поданнями, повідомленнями, заявами тощо.

Ініціатори розгляду справ, перш за все, з'ясовували характер порушення і особу, що на їх думку, вчинила його, вимагали від цієї особи пояснень, розмовляли з нею, сусідами, товаришами по роботі. Це давало змогу уникнути безпідставного «сіпання» підозрюваної особи і завантаження суду зайвою роботою [1, с. 66].

Товариський суд у складі не менше трьох чоловік не пізніше як через п'ятнадцять, а в справах про дрібне хуліганство і дрібну спекуляцію через сім днів з моменту надходження справи провадив в неробочий час її публічний розгляд.

Відповідальність перед товариським судом, як і кожний вид відповідальності, мав своєю передумовою наявність певних підстав. «У випадку відсутності підстав..., - говориться у статті 16 «Положення про товариські суди Української РСР», - товариський суд виправдовував притягнуту до відповідальності особу». В Положенні є й інші вказівки на з'ясування підстав відповідальності перед громадським судом. Так, в статті 10 зазначається, що голова суду або його заступник знайомить притягнутого до товариського суду з результатами перевірки, і при наявності підстав для розгляду справи в товариському суді, встановлює, кого треба викликати на засідання як свідків, вимагає необхідні по справі документи. В статті 13 вказується на зміст порушення і характер цивільно-правової суперечки. В статті 15 чотири рази вживається термін «винний», а також термін «неправомірні дії» [5].

Розгляд справ в товариських судах проходив за активної участі членів колективу, в якому проживала або працювала притягнута до суду особа. Присутні з дозволу головуючого могли ставити запитання, висловлюватись по суті справи, яка розглядалася. Зібрані під час попередньої підготовки дані прилюдно перевірялися і доповнювалися: поясненнями притягнутого до суду, свідків і потерпілого; відомостями і документами, що надійшли від підприємств, установ, організацій та громадян; виступами присутніх тощо. В результаті виносилося рішення. Притягнутий до суду або визнавався винним у вчиненні певного діянні до нього застосовується захід громадського впливу, або ж виправдовувався.

Висновки. Отже, побіжний розгляд організації товариських судів в Українській РСР на початку 60-х років XX ст. свідчить про те, що їх діяльність була спрямована на залучення якомога ширшого кола людей до участі у засіданнях, а також заміни юридичної відповідальності соціальною. Це, у свою чергу, мало на меті вирішити наступні завдання: формування правової культури населення, профілактика злочинів, корекція поведінки порушника, зниження рівня покарань у вигляді позбавлення волі тощо. Звичайно, реальні результати діяльності товариських судів потрібно розглядати в окремих подальших дослідженнях.

Список використаних джерел

1. Чередниченко М. П. Товариські суди Української РСР / М. П. Чередниченко. -К.: Наукова думка, 1965. - 91 с.

2. Лапай О. П. Товариський суд / О. П. Лапай - Сталіно: Книжкове видавництво Сталіно -Донбас, I960. - 65 с.

3. Линенбург Г. А. Товарищеский суд на предприятии / Линен- бургГ. А., Леонова Н. Н. -М.: Гос. изд-во. юрид. литературы, 1961. -99 с.

4. Махиня О. М. Основні засади формування товариських судів (кінець 50-х - початок 60-х рр. XX ст.) / О. М. Махиня // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси, 2009. - Вип.4. - С.364-368.

5. Положення про товариські суди Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 15 серпня 1961 року И Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - №35. - С.730-735.

6. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. - К.: ДержвидавУРСР, 1961.

7. Михайловская И. Б. Товарищеский суд / И. Б. Михайловская. -М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1961.

Анотація

Здійснена спроба оцінити особливості становлення товариських судів в Українській РСР на початку 60-х роківХХ століття. Акцентується увага на відмінності товариського суду від громадської організації. Окремим блоком подається інформація про головне у діяльності товариських судів згідно діючих тогочасних нормативно-правових актів. На підставі аналізу вітчизняної історіографії радянського та сучасного періоду підкреслено, що порушена автором проблема є малодослідженою та суспільно і науково значимою і тому потребує переосмислення й сучасної наукової інтерпретації. Доводиться, що звичайні товариські суди були закономірно пов'язані із загальними тенденціями розвитку радянського соціуму другої половини XX століття, проте фактично вони стали різновидом альтернативного правосуддя, широко відомогоузарубіжній юстиції. Ключові слова: громадськість, закон, порядок, положення, правопорушення, товариські суди.

An attempt is made to estimate features of forming comrades' courts in Ukrainian SSR in the early 60's of the XX century. Attention is focused on the differences between a comrades' court and a public organization. A separate unit provides information on the main thing in activities of comrades' court? in accordance with normative legal acts of that time. Based on the analysis of national historiography of the Soviet and modern period, it is emphasized that the problem raised by the author is little studied and socially and scientifically significant and, therefore, needs reconsideration and modern scientific interpretation. It is shown that ordinary comrades' court? -were naturally connectedwith general tendencies of the Soviet society development in the second half of theXX century, but in fact they became a kind ofalternativejustice, -widely known inforeignjustice.