Олена Степанів у молодіжному русі Галичини початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І. Франка (Україна, Львів)

Кафедра нової та новітньої історії України ім. М. Грушевського,

Ключові слова: Олена Степанів, «Пласт», «Сокіл--Батько», парамілітарні організації.

Annotation

Participation of O. Stepaniv in the public life of Galicia at the beginning of the 20th century, whose activities were shaped by the influence of the family priestly environment, Ukrainian social and political processes, which took place in Lviv in student and student circles, the «Plast» and «Sokil--Batko» associations. The attention is paid to the participation of young Ukrainian women in feminist processes. Paramilitary organizations of the national type became the determining factors in the youth movement.

Keywords: Olena Stepaniv, «Plast», «Sokil-Batko», paramilitary organizations.

Формування суспільно-політичних поглядів Олени Степанів, відомої галицької діячки і вченої, відбувалося у галицькому священичому середовищі. Ця суспільна верства на рубежі ХІХ-ХХ ст. пов'язувала себе з українським національно-визвольним рухом, а конституційний лад Австро-Угорщини відносно сприяв розвитку української національної самосвідомості [1; 2]; український національно-визвольний рух ув'язувався з іншими автономістичними тенденціями численних народів імперії [3; 4].

Визначальну роль у формуванні поглядів молодої О. Степанів відігравало родинне коло, а згодом роки навчання у Львові та перший молодіжний громадський досвід.

Батько Олени Степанів отець Іван був ініціативним душпастирем. Організував у селі читальню «Просвіти», передавши їй багато власних книжок, передплачував газети «Зоря» і «Діло»; докладав зусилля для побудови церкви. І. Степанів відомий також тим, що захищав права селян від утисків місцевого пана-землевласника, який навіть подав на нього скаргу до суду [5, с. 4].

Впливав на формування світогляду Олени і старший брат Ананій (1890-1919), який був студентським активістом, брав участь в діяльності національного спортивного товариства «Сокіл». Ананій Степанів заснував у рідному Вишнівчику філію «Сокола» та організував сільську молодь.

У десятирічному віці Олена Степанів склала вступний іспит до Першої дівочої школи ім. Шевченка у Львові. Навчалася добре, виявляла зацікавлення до Львова і міського життя. Відомо, що часто відвідувала редакцію гумористично-сатиричного журналу «Комар», де працював редактором брат матері Іван Кунцевич; тут же ж спостерігала за роботою маляра-карикатуриста Яківа Струхманчука.

У школі віддавала перевагу спорту, танцям, літературі, мистецтву. Відвідувала малі вечорниці, які відбувалися у домі «Руської бесіди» (пл. Ринок, 10). У шкільні роки багато читала, і саме в цей період визріла мрія - присвятити себе вчительській праці [6, с. 3].

У1910 р. О. Степанів вступає до семінарії Українського педагогічного товариства, де одразу бере участь у виданні журналу «Життя». У гуртку Українського педагогічного товариства займалася самоосвітою, поглиблюючи свої знання з історії українського народу, літератури, економіки, соціології та ін. У цій структурі вона була єдиною дівчиною у товаристві хлопців. У цей же період займається формуванням власної бібліотеки [5, с. 5]. степанів політичний жінка феміністичний

Із виникненням у 1912 р. у Львові «Пласту» О. Степанів залучається до роботи у цій організації. Діяльність «Пласту» у Львові зв'язувала український рух старшокласників та студентів вищої школи з європейськими молодіжними традиціями початку XX ст. [11, с. 9-15]. Спочатку у Львові діяли «пластові» гуртки Івана Чмоли, Олександра Тисовського, Петра Франка, а згодом вони об'єдналися. Пластуни активно займалися військовим вишколом. У «Пласті» вона знайомиться з майбутніми соратницями по військовій боротьбі Гандзею Дмитерко, Савиною Сидорович, Марією Якимович, Іванною Дикою та ін. У цей період у львівському «Пласті» формувалися і майбутні діячі національно- визвольного руху Іван Чмола, Роман Сушко, Ярослав Чиж, Степан Дувал та ін. [5, с. 6].

Одночасно із участю у «Пласті» О. Степанів також відвідувала осередок «Сокола-Батька» (знаходився в будинку українського страхового товариства «Дністер», вул. Руська, 20).

О. Степанів відвідувала також лекції Товариства наукових викладів ім. Петра Могили.

Біографи О. Степанів відзначають, що заняття спортом виробляло у дівчини відвагу, будило почуття свободи [5, с. 6].

Після успішного закінчення семінарії О. Степанів екстерном склала іспити за гімназію, що давало їй можливість вступу до університету. У 1912 р. вона стає студенткою Львівського університету [7], де вивчає історію і географію.

В університеті вона вступила до Українського студентського союзу, «Академічної громади», «Просвітнього кружка», «Студентського союзу ім. Драгоманова». Про цей період О. Степанів згадувала: «Я не тратила хвилини часу, кожний день від вчасного ранку до пізньої ночі мав свій поділ годин, якого я точно придержувалася. Працювала я тоді повнотою моїх молодечих сил і не чула втоми. Все для мене було гарне, цікаве, варте життя і пізнання. Прегарний був світ і життя в моїх очах» [5, с. 7].

У час навчання в семінарії та університеті великий вплив на О. Степанів мали її педагоги: Андрій Алиськевич (1870-1949) - педагог і організатор; Микола Мельник (1875-1954), ботанік, дійсний член НТШ; Степан Томашівський (1875-1931), історик, публіцист, політик; Степан Рудницький (1877-1937), визначний географ, Михайло Грушевський, відомий історик і організатор студентського наукового гуртка [9]. Серед улюблених вчителів також Іван Боберський (1873-1947), організатор сокільсько-січового руху в Галичині та Константина Малицька (1872-1947).

В університеті О. Степанів займалася навіть полоністикою, відвідуючи лекції професора Г. Біге- ляйдена. «Політичні дискусії, ведені ним після лекцій виробляли в нас чимраз ясніший погляд на польсько-українські відносини в Галичині», - згадувала пізніше О. Степанів [8, с. 3].

У період навчання О. Степанів в університеті загострилася міжнародна обстановка на Балканах. Це активізувало політичні позиції молоді, зайнятих у товариствах «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Пласт» та вело їх до формування парамілітарних організацій [10, с. 21-33].

У 1912 р. на нараді жіноцтва у залі «Сокола-Батька» О. Степанів виступала на секції студенток і говорила про участь жінок у політичному житті, про їхню працю у випадку війни. Жіночий комітет закликав збирати кошти на потреби України: «Надаймо клич «Гріш на потребу України в критичний час» [5, с. 8-9]. Українське громадянство по-різному ставилося до цього.

З цього приводу О. Степанів писала: «Коли я нині згадую минуле, не можу забути й того, що саме тоді, як грозила нам війна, з якою в'язали ми надію на визволення нашого народу (і всі зусилля певного гуртка людей були спрямовані на підготовку до воєнної акції), наше громадянство, не виключаючи й академічної молоді (а були це м'ясниці) шаліло танцями. Усіх опанувала дурійка «два кроки вперед, два назад». Кожне товариство вважало своїм обов'язком давати бали. Ще й нині чую на собі обурені гнівні погляди балевиків за те, що ми (Олена і Іван Чмола) у пластунських одностроях з червоним хрестом на рамені важилися зявитися на однім з більших балів і просити датки на організацію стрілецтва» [5, с. 9].

До початку Першої світової війни О. Степанів стала активною учасницею громадського молодіжного життя у Львові. Вона поєднувала участь у студентських гуртках з роботою у жіночому комітеті, який у цей період пов'язував феміністичний рух з національними ідеалами та відстоював право участі жінок у політичному житті.

Актуальною в цей період була і тендерна тема.

Степанів вважала, що прихильниками жіночої рівноправності у краї були географ Степан Рудницький, директор гімназії Андрій Алиськевич, літератор Василь Пачовський. Разом з тим, це львівське середовище формувало у неї власний світогляд. Львів початку XX ст. став центром галицького феміністичного руху. Спочатку він охопив польські середовища [12; 13], а згодом до нього активно приєднувалися українські жінки - передовсім це стосувалося молоді [14, с. 148; 15, с. 258277; 16]. Водночас це був період інтелектуального росту міських середовищ, що особливо відображали студенти передовсім, дівчата.

Важливою суспільною проблемою для українців стало питання відкриття українського університету у Львові [19]. Становлення українського університету розглядалося не лише як освітньо-наукова проблема українців, а й перспективний напрям національно- державного будівництва.

На загальних зборах студентського союзу 15 грудня 1912 року була ухвалена резолюція: «Може сповниться незадовго мрія нації. В городі Льва стане українська святиня науки. Нашим сердечним бажанням приспішити про хвилю, а обов'язком витворювати культурні цінності: той шлях найпевніше заведе нас до «Вольної України» [8, с. 12].

Дискусія відносно національних перспектив, підняти на зборах, перекинулася на сторінки преси [20]. Зміни у вирішенні українського питання галицькі політики вбачали у контексті глобальних змін, які наступали у зв'язку із загостренням міжнародної обстановки перед початком війни. Проблему ставлення до майбутньої війни почали обговорювати у студентському середовищі Львова та у віденському студентському об'єднанні «Січ» [8, с. 12].

Студентське середовище, на думку О. Степанів, розділилося на два табори. В одному вважали, що необхідно активно формувати парамілітарні структури, інша група працювала у повітах і менше цікавилася політичними реаліями [8, с. 13].

О. Степанів зазначає, що аналогічні два табори можна було побачити і серед студенток: один це ті, які цікавилися громадським життям, працювали в загально-студентських і освітньо-культурних організаціях Львова у мирному чи войовничому дусі, інші - поза своєю особою, не займалися ніякими загальними справами [8, с. 13].

У Львові 1913-1914 рр. майбутня австрійсько-російська війна здавалося неминучою. Відчувалося, що мобілізаційні процеси йшли як в одній, так і в другій державі [17, с. 483-491].

7 грудня 1913 року відбулася центральна подія передвоєнного часу в житті галицьких українців - «з'їзд послів і нотаблів без різниці партій з цілої австрійської України»(Олена Степанів зазначала, що на цей захід було запущено лише 3 чи 4 жінки. Один з організаторів форуму В. Бажанський так це аргументував: «Нарада мусить заховати поважний, серйозний і діловий настрій і тому не можуть мати доступу жінки» [8, с. 15]. У цей час австрійський уряд демонстрував власну підтримку українським політичним силам:були видані урядові інструкції для адміністрації у Галичині про «однакове потрактування обох нації» (йшлося про розв'язання польсько-українського конфлікту - О. К.); австрійські чинники декларували намагання «налагодити питання урядової мови в Галичині»; питання мови викладання у Львівському університеті; австрійський уряд показував бажання вводити в університеті кафедри з українською мовою викладання; усувати перешкоди при створенні українських середніх шкіл; унормувати проблему «урядової мови» в громадах; запрошувати українських урядовців до роботи в центральних установах Відня [21, с. 87-88]. З'їзд послів і нотаблів прийняв резолюцію: «Нинішні довірочні збори найвизначніших діячів усіх українських партій Галичини по основній дискусії заявили згідно, що з огляду на добро і будучність українського народу по обох боках кордону на случай оружного конфлікту між Австрією і Росією ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по стороні Австрії а проти російської імперії, як найбільшого ворога України [8, с. 15].

Рішення прийняті на з'їзді і передані керівникам усіх українських партій на місця стали основою для спільної політичної акцій українських сил [18, арк. 10-17].

Впродовж 1912-1913 рр. львівська молодь виробила засади розвитку мілітарного будівництва. Цей період, на думку О. Степанів, став також часом кристалізації військової думки у середовищі жіноцтва. У своїй роботі «Напередодні великих подій...» О. Степанів зазначає, що великий вплив на українців мала зорганізована мілітарна робота, яка велася у середовищі польської суспільності. За їхнім прикладом активізувалися й українці. Однак національні гасла українців і, особливо, формування молодіжних парамілітарних груп - Українських січових стрільців, наштовхувалися на спротив польської адміністрації в Галичині і польських сил при віденському цісарському дворі. Польські політики поширювали в урядових колах чутки про «руську зраду», яка випливала нібито з лояльного ставлення місцевого українського населення Галичини до Росії [21, с. 89-90]. У цій непростій ситуації українцям вдалося трансформувати галицькі «Січі» і «Соколи» у бойові підрозділи.

Отже, у передвоєнній політичній ситуації українці в Галичині подолали складні умови і створили парамілітарні структури, які очолили не тільки молоді, але й досвідчені керівники. Діяльність О. Степанів сприяла участі у цих формаціях жінок.

Список використаних джерел

1. Колб Н. «З Богом за Церкву і вітчизну»: греко-католицьке парафіяльне духовенство в Галичині у 90-х роках XIX століття / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Жовква: Місіонер, 2015. - 372 с.

2. Райківський І. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини XIX століття: монографія. - Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. - 932 с.

3. Тейлор А. Дж. П. Габсбурзька монархія 1809-1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини. - Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.

4. Дейвіс Норман. Європа: історія / перекл. з англ. П. Терещук, O.Коваленко. - Київ: Основи, 2000. - 1464 с.

5. Кос А. Героїня України Олена Степанів / Анна Кос. - Львів, 2005.-32 с.

6. Степанів О. Мої спомини із шкільних літ// Рідна школа. - 1933.

7. Архів Львівського університету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Особиста страва «Олена Степанів».

8. Степанів О. Напередодні великих подій. - Львів, 1930.

9. Пиріг Р. Михайло Грушевський: біографічний нарис /

10. P.Пиріг, В. Тельвак. - Київ: Либідь, 2017. - 576 с.

11. Петрова В. Організація і діяльність українського товариства «Сокіл-Батько» (1894-1914 рр.) // Наукові записки. Львівський історичний музей. -Вип. VI. -4.2. -С.21-33.

12. Короткий нарис історіїПласту. - Нью-Йорк, 1990.

13. Briwidowa К. О post^mpowym і niepost^mpowym ruchu kobietw Galicji. -Lwow, 1913. -65 s.

14. Bulinski L. О pracy kobiet ze stanowiska ekonomicznego. - Lwow, 1874. - 37 s.

15. Богачевська M. Українська жінка та міжнародний фемінізм // Сучасність. - 1984. - 4.7-8. - С.148.

16. Богачевська М. Організації жінок у Східній Україні на зламі ХІХ-ХХ століть // Записки НТШ. Т. CCXXV. - Львів, 1993. - С.258-277.

17. Маланчук-Рибак О. Ідеологія і суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях XIX - 30-х рр. XX ст.: типологія і європейський культурно-історичний контекст: монографія. - Чернівці: Книжки-ХХІ, 2006. - 500 с.

18. Седляр О., Якимович Б. Гімнастичні товариства. Парамі- літарні організації // Історія Львова у трьох томах. Т.2. 1772 - жовтень 1918. - Львів: Центр Європи, 2007. - С.483-491.

19. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. -Ф.359.-Оп.1.-Спр.11.

20. Качмар В. За український університет у Львові (ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець XIX - початок XX ст.). - Львів: ЛДУ, 1999. - 118 с.

21. Громадський Голос. -1913.-4.2,7,9 («Відгуки»).

22. Сухий О. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХІХ-ХХ ст. 2-е видання, доповнене. - Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1999. - 226 с.

Размещено на Allbest.ru