Соціальний склад учасників сільськогосподарської кооперації в період нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди (Україна, Переяслав-Хмельницький)

Кафедра історії та культури України

здобувач Тренкін Ю.В.

Анотація

Ключові слова: сільськогосподарська кооперація, соціально-економічна група, українське селянство, незаможне господарство, середняцьке господарство, заможне господарство.

Annotation

This is the analysis of the political and economic significance of the social composition of the participants in agricultural cooperation and the function and development during the period of the new economic policy. In this article the criteria of grouping peasants into socioeconomic groups is clarified, the party policy to encourage the poorest socio-economic groups of peasants to co-operate is studied. It is proven that in the pre-collective period the policy of the ruling communist party in the village was to actively encourage the poorest socio-economic groups of peasants to cooperate and because of this the Soviet leadership tried to strengthen its control over agricultural cooperation from within and to ensure a solid position.

Keywords: agricultural co-operation, socio-economic group, Ukrainian peasantry, poor economy, middle--developing economy, prosperous economy.

Дослідження історії українського селянства в період непу та кооперації як форми економічних відносин буде неповним без характеристики соціального складу учасників сільськогосподарської кооперації, так як селянство було саме тим соціально-економічним організмом, який був активним суб'єктом тогочасних суспільно-політичних та соціально-економічних процесів в українському суспільстві.

Звичайно, проблематика проходження процесів кооперування в українському селянському соціумі цікавила як дослідників - сучасників кооперативного руху 20-х рр. XX ст. (А. Дідусенко [1], Т. Німчинов [2], М. Гуревич [3]), так і науковців періоду незалежності (В. Калініченко [4], С. Кульчицький [5], А. Морозов [6]), проте все ж певні аспекти сільськогосподарської кооперації періоду нової економічної політики (1921 -- 1929 рр.) висвітлені недостатньо повно, проте мають вагоме значення для об'єктивного розуміння тогочасних подій. Мова йде про характеристику соціального складу учасників сільськогосподарської кооперації.

Мета даної статті. Спробувати дати оцінку тим соціальним групам, які були активними учасниками сільськогосподарської кооперації періоду нової економічної політики (1921-1929 рр.) та з'ясувати їх роль в даному процесі.

Завдання дослідження. Відповідно до мети поставленні наступні завдання, зокрема: розкрити соціальний склад осіб - керівників у структурі сільськогосподарської кооперації; розглянути соціальний склад правлінь сільськогосподарських товариств; проаналізувати специфіку класифікацій соціальних груп на селі в період нової економічної політики (1921 -- 1929 рр.).

Питання щодо соціального складу учасників сільськогосподарської кооперації мало не лише економічний характер, а й політичний, такяк передбачало залучення до кооперації в першу чергу середняцького прошарку і особливо бідноти не лише для економічного її піднесення, а й з метою політичного впливу на заможні прошарки села, так як правляча в роки непу більшовицька партія побоювалась впливу «куркульства» на селянські маси та невигідних для неї змін в соціальній атмосфері на селі. На жаль, радянська влада нав'язувала селянству власні цінності та ідеали, наскрізною тезою яких стала думка про те, що «куркуль» - це глитай, експлуататор бідняка [7, с. 15].

На 1-й Всеукраїнській нараді КП(б)У (травень 1921 р.) було зазначено, що з метою усунення труднощів в розвитку кооперативної системи організації селян партії необхідно приділяти максимум уваги і сил для керівництва цією організацією зсередини [8, с. 152].

На 1922 р. за результатами досліджень більше 500 товариств до їх складу входило 30% незаможників, 50% середняків і 20% заможних [9, арк. 13]. Набагато сильніший економічний потенціал заможної частини українського села сприяв активнішій її кооперації на відміну від інших соціальних груп. Побоюючись, що заможне селянство буде відчутно впливати на роботу низової мережі сільськогосподарської кооперації, партія побудувала стратегію подальшого розвитку кооперативних відносин на активному залученні в них незаможного селянства з метою подальшої нейтралізації впливу заможних селян на розвиток кооперації. Для реалізації поставлених завдань було прийнято рішення XI з'їзду РКП(б), який проходив у квітні - травні 1922 р., щодо важливості та обов'язковості участі комуністів в роботі сільськогосподарської кооперації [8, с. 335].

Контроль за виконанням поставлених завдань найдоцільніше було здійснювати через керівні посади в структурі кооперації, тому партія була зацікавлена у просуванні на такі посади представників комітетів незаможних селян (комнезамівців), комуністів, комсомольців. Така політика партії пояснювалась ще й тим, що досить часто на місцях керівниками кооперації виступали люди, які очолювали її ще в дореволюційні часи. Тому партія, побоюючись їх впливу на селянські маси, підсилювала власний контроль за процесами кооперування в українському селі. Попри негативні тенденції ідеологічного засилля в господарську структуру сільськогосподарської кооперації, варто відмітити той факт, що на керівні посади назначалися не просто віддані партії члени, але й враховувався рівень обізнаності кандидатів з життям на селі, основами сільськогосподарського виробництва тощо.

Рішенням XIV-Ї Партконференції 1925 р. було визначено необхідним внесення в статути товариств таких обмежень, щоб не допускати до складу управлінь кооперативів «явно куркульські елементи». Роботу партії та всякого роду організацій бідноти та середняків, комітетів взаємодопомоги та інших потрібно було проводити в такому напрямку, щоб забезпечити інтереси незаможних та середняцьких верств [10, с. 345].

Актуальним було питання з'ясування критеріїв групування селян в соціально-економічні прошарки, серед яких до уваги бралися такі характеристики як склад сім'ї, кількість робочих рук в родині, площі посівів, наявність і кількість робочої худоби, реманенту, потужність індивідуального селянського господарства, основні шляхи грошових надходжень до нього, використання сільськогосподарської техніки, наявність надлишків продукції тощо [11, с. 18-36]. Досить часто об'єктивному висвітленню параметрів соціального стану груп селянства часто заважало те, що даним питанням займалося декілька державних відомств - Народний комісаріат фінансів, Народний комісаріат земельних справ, Держплан та Центральне статистичне управління (ЦСУ), які використовували різні підходи до диференційних ознак. економічний соціальний сільськогосподарський кооперування

Варто зазначити, що класифікація соціальних груп селянства була не єдиною і відрізнялася за тим, який зміст в неї вкладали. Якщо говорити про так зване соціальне наповнення, то все сільське населення поділялося на незаможників, середняків і заможників. Такий поділ є найбільш вживаним і в літературі, і в обігу. Проте, якщо в класифікацію вкладали більше економічного змісту, то використовували класифікацію, ініційовану Центральним статистичним управлінням (ЦСУ) в 1927 р. Останнє розробило власну класифікацію соціальних груп селянства за ступенем заможності господарства, виокремивши такі групи: малосилі господарства, нижчесередні господарства, середні господарства, вищесередні господарства та міцні господарства [1, с. 62].

Ще одним способом розподілу членів кооперативних товариств за соціальним складом була методика, запропонована Всеукраїнською спілкою сільськогосподарсько-кредитної та кустарно-промислової і промислово-кредитної кооперації «Сільський господар», і яка базувалася на комбінуванні двох основних ознак: засівної площі та робочої худоби з розподілом селянських господарств України на 4 природно-історичні райони: Полісся, Правобережжя, Лівобережжя, Степ [2, с. 34]. На думку одного з керівників тогочасного кооперативного руху Німчинова Т., такий розподіл товариств лише за двома ознаками давав ще менше можливостей безпомилково зараховувати господарство до тієї чи іншої групи [2, с. 36].

Визначення соціальної структури селянства було не власне українським питанням, а мало всесоюзні масштаби. Так, в 1927 р. Рада Народних Комісарів СРСР ініціювала діяльність спеціальної комісії з метою розробки основних показників визначення соціальної структури селянства. До складу комісії ввійшли представники Раднаркому, Комуністичної академії, ЦСУ та Держплану. На нашу думку, їх класифікація носила більш виражений ідеологічний характер і пропонувала розділити сільське населення на наступні соціальні групи: 1) пролетарське господарство; 2) бідняцьке господарство; 3) середняцьке господарство (малися на увазі дрібні товаровиробники); 4) глитайське господарство (куркульське, дрібні капіталісти) [2, с. 31].

Було чітко визначено основні показники соціального і майнового стану, беручи до уваги землю, сільськогосподарські машини, робочу й продуктивну худобу, будівлі тощо. Проте така класифікація і в той час не визнавалась як єдино правильна і основна. Так, Т. Німчинов критично підходив до її аналізу, вказуючи на певні недоліки. На думку дослідника, основною причиною, яка сприяла об'єктивізму оцінки стану господарств, було те, що в різних районах відрізнялися умови сільського господарювання і різною була забезпеченість засобами виробництва [2, с. 32]. Тому він пропонував визначати соціальний стан за так званим «суб'єктивним чинником»: малося на увазі, що такий стан визначатимуть люди, які добре знають дане господарство (наприклад, правління товариства) [2, с. 32]. Проте, на нашу думку, така система визначення соціального стану була також недосконалою. Тобто, якщо в певному селі рівень розвитку сільськогосподарського виробництва був низьким і переважна більшість господарств була бідною, то заможним вважалося таке господарство, яке в іншому районі господарювання було б середняцьким.

Проведене в середині 1923 р. анкетне дослідження дало наступні результати: на 1 серпня 1923 р. соціальний склад членів сільськогосподарської кооперації був таким: незаможних господарств - 45%, середняцьких - 43%, заможних - 12% [12]. Відповідно, змінюється загальна динаміка кількості кооперованих селянських господарств, яка на кінець 1923 р. об'єднувала лише до 7% селянських господарств, а на кінець 1924 р. їх кількість становила вже понад 12% [13, с. 7].

На підставі річних звітів кооперативних товариств і беручи до уваги основні показники соціально-економічного стану різних груп сільських господарств, керівники кооперативного руху ситуацію, наприклад, в 1925 р. оцінюють як таку, коли в переважній більшості показників переважають середняцькі соціальні групи. Серед основних показників була забезпеченість членів товариств робочою худобою (без робочої худоби, з 1 головою, з 2 головами, більше 2 голів худоби) та забезпеченість господарств членів кредитних товариств засівною площею (без засіву, з засівом до 1 десятини, з засівом 1,1 - 3 дес., з засівом 3,1 - 6 дес., з засівом 6,1 - 9 дес., більше 9,1 дес.) [14, с. 44]. Тобто, можна говорити, що за декілька років роботи сільськогосподарської кооперації активізувались процеси економічної мобільності селянських господарств за рахунок саме ефективності роботи кооперації, яка задовольняла селян виробничими засобами, сільськогосподарськими машинами та інвентарем, тягловою силою та ін.

На думку А. Дідусенка аграрна революція внесла значні зміни до економічних умов існування окремих груп селянського господарства, проте самі групи (незаможні, середняцькі, заможні) до деякої міри змінилися в процесі аграрної революції, але все ж таки тенденція, що помічалася в складі дореволюційних кредитових товариств і яка характеризувалася перевагою середняцьких груп - лишається тенденцією й для сучасного складу сільськогосподарських товариств [14, с. 45].

Попри активну політику втягування в кооперацію незаможників, результатом якої було зростання їх кількості в кооперативних товариствах, заможні групи селянства все ще займали значні позиції. На думку керівників кооперативного руху, процес кооперування сильніше забезпечених засівною площею груп проходить жвавіше, ніж менше забезпечених, і це є найболючіше місце щодо питання про соціальний склад сільськогосподарських кредитних товариств [14, с. 45]. П. Височанський так зазначав: «Сільськогосподарські кредитні товариства відбирають собі в члени міцніші та заможніші господарства серед усієї людности. Очевидно, що бідніше господарство має менше стимулів кооперуватися в сільськогосподарському товаристві» [10, с. 342].

Головною складовою для поліпшення ситуації було вирішення фінансового питання, а саме питання розміру вступних і пайових внесків, які для бідної частини села досить часто були непомірними. Зводити ж внески членів товариств до мінімуму було не можливо, так як цим підривалась фінансова основа роботи кооперації.

Щоб відкрити бідноті дорогу в сільськогосподарську кооперацію, їй було надано право виплати вступних і пайових внесків в розстрочку. Це питання вирішувалося шляхом створення кооперативними організаціями спеціальних фондів кооперування бідноти за допомогою відрахувань від прибутків. За рахунок цих фондів біднякам надавались довготермінові безвідсоткові позики для сплати вступних і пайових внесків.

Другий Всесоюзний з'їзд сільськогосподарського кредиту в березні 1927 р. конкретизує форми допомоги кооперуванню бідноти. Чинниками реалізації таких заходів резолюцією з'їзду було запропоновано такі практичні заходи в роботі сільськогосподарського кредитного товариства: а) розстрочувати незаможникам платежі до 3-х років, коли вони заплатять пайові внески в товариство, або закладати при сільськогосподарських кредитних товариствах фонди на пільгове кредитування бідноти на оплату тих внесків; б) позачергово притягати кооперовану бідноту до обслуговування різних виробничих підприємств кооперації; в) переважно кредитувати, а так само і обслуговувати потреби господарств кооперованої бідноти покривними, зерноочисними й прокатними пунктами, а також насінням та найпростішими сільськогосподарськими машинами та знаряддям. Рекомендувалось на цю практичну повсякденну роботу в товаристві, яка матеріально має зацікавити його членів, звернути особливу увагу [10, с. 345].

В наступні роки динаміка збільшення членів сільськогосподарської кооперації була такою (дані за 1926 р., 1927 р., 1928 р., 1929 р.); незаможники - 52,6%, 55,4%, 59,7%, 62,4% відповідно; середняки - 42,7%, 40,1%, 36,0%, 34,0%; заможні - 2,5%, 2,2%,2,7%, 2,2%) (підраховано за: [1, с. 60; 15, с. 47]).

Що стосується соціального складу правлінь сільськогосподарських товариств (дані за 1927 р. та 1929 р.), то в останні роки кооперації правління було представлене такими соціальними групами як незаможники: 49,3% і 63,8% відповідно; середняки: 42,3% та 24,5%; заможні: 0,9% та 0,1% (підраховано за: [16, с. 29; 17, с. 5-17]).

Що стосується політики партії щодо зміцнення сільськогосподарської кооперації партійними працівниками, то ситуація з динамікою росту їх кількості в складі правлінь сільськогосподарських товариств була наступною: 1927 р.: члени КП(б)У - 7,8%; члени ЛКСМУ - 1,1%; члени Комітетів незаможних селян (КНС) - 41,8%. 1929 р.: члени КП(б)У - 24,1%; члени ЛКСМУ - 7,5%; члени КНС - 62,5% (підраховано за: [16, с. 29; 17, с. 15-17]).

Висновки

Аналіз економічного характеру вивчення соціального складу учасників сільськогосподарської кооперації та поділ соціальних груп селян на незаможні, середняцькі та заможні дав можливість оцінити потужності селянських господарств для функціонування та розвитку кооперативних товариств в період нової економічної політики. Що стосується політичного характеру вивчення соціальних груп, то маємо зазначити активну на той час політику комуністичної партії щодо заохочення найбідніших соціально-економічних груп селян до кооперування. Така активність спричинювалась тим, що саме через кооперування бідноти і надання їй значної кількості переваг радянське керівництво намагалося посилити свій контроль за сільськогосподарською кооперацією зсередини і забезпечити в ній достатньо міцні позиції.

Список використаних джерел

1. Дідусенко А. Система сільськогосподарського кредиту на Україні (1923-1928 рр.) / А. Дідусенко. - X.: Радянський селянин, 1929.-122 с.

2. Німчинов Т. Аналіз роботи сільськогосподарського кредитового товариства / Т. Німчинов. - X.: Книгоспілка, 1927. - 148 с.

3. Гуревич М. Б. Диференціація селянських господарств на Україні / М. Б. Гуревич. -X.: Радянський селянин, 1927. - 58 с.

4. Калініченко В. В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929 рр.) / В. В. Калініченко. - X.: Основа, 1991. - 131 с.; Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу. Історико-економічне дослідження / В. В. Калініченко. -X.: Основа, 1997. -400 с.

5. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / Серія «Історичні зошити» / С. В. Кульчицький. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1995. - 204 с.

6. Морозов А. Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу І А. Г. Морозов. - Черкаси: НДІТЕХІМ, 1993. - 275 с.

7. Паскаленко В. Є. Заможне селянство в сільськогосподарській кооперації України (1921-1929 рр.): соціально-економічний аспект [Текст]: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Паскаленко Владислав Євгенович; Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2006. -20 с.

8. Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК. В 2-х т. Т.1. 1918-1941. - К.: Политиздат Украины, 1976. - 1062 с.

9. Центральний державний архів громадських об'єднань України. -Ф.1. -Оп.20. -Спр.1162.

10. Височанський П. Кооперативний кредит / П. Височанський. -К.: Книгоспілка, 1929. - 407 с.

11. Гайстер А. Соотношение классов и групп в деревне / А. Гайстер // На аграрном фронте. - 1927. -№10.- С.18-36.

12. Украинский экономист. - 1923. - 8 августа.

13. БатюкІ. Робота сільськогосподарської кооперації на Україні в 1924 р. /1. Батюк // Земельник: місячник. - 1925. - №2 (лютий). -С.4-12.

14. Дідусенко А. До питання про соціальний склад с-г кредитових товариств / А. Дідусенко // Український агроном. - 1926. -№10 (жовтень). - С.42-45.

15. Звіт Укрсільбанку та огляд діяльності системи сільськогосподарського кредиту на Україні за 6-й операційний рік 1928-29 рік. -X., 1929.-47 с.

16. Кооперована громада. - 1929. -№16.

17. Сільський господар. Звіт за 1927-28 операційний рік (1 жовтня 1927 р. - 1 жовтня 1928 р.). - X.: Сільський господар, 1929.-116 с.

Размещено на Allbest.ru