Аграрне питання на сторінках харківських кадетських періодичних видань

Размещено на http://www.allbest.ru/

АГРАРНЕ ПИТАННЯ НА СТОРІНКАХ ХАРКІВСЬКИХ КАДЕТСЬКИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ

О.К. Малютіна

Анотація

В цій статті розглянуті матеріали харківських кадетських періодичних видань доби Першої революції з аграрного питання.

Ключові слова: харківські кадетські періодичні видання, аграрне питання, земля, селянство.

Аннотация

В этой статье рассмотрены материалы харьковских кадетских периодических изданий по аграрному вопросу в период Первой революции.

Ключевые слова: харьковские кадетские периодические издания, аграрный вопрос, земля, крестьянство.

Сучасна Україна має вирішити чимало проблем соціально-економічного, політичного, культурного, духовного життя тощо. Проблема вибору оптимальної моделі інформаційного простору також є актуальною. Соціально-політична історія початку ХХ ст. дає приклад формування соціально відповідальної преси, що вбачала своє завдання в донесені вимог суспільства до влади з метою перетворення їх на певні рішення. Прогресивні періодичні видання, що виникли під час революції 1905 р., не тільки висвітлювали гострі питання, одним з яких було аграрне, але и обговорювали можливі шляхи щодо їх вирішення, намагаючись активізувати творчий потенціал влади та спрямувати її дії у русло визначене ліберальною соціально-політичною думкою.

Відгуком ліберальної громадськості Харкова на Маніфест 17 жовтня 1905 р. було заснування щоденної газети «Мир». У її першому номері повідомлялось про створення харківської філії конституційно-демократичної партії. Редактором та постійним автором місцевого печатного органу партії став професор, декан юридичного факультету М.А. Гредескул. Із 27 листопада до 9 грудня 1905 р. було надруковано 11 номерів газети. Але критика дій уряду й міської адміністрації спровокували «припинення» випуску газети до особливого розпорядження харківського генерал-губернатора. Газету «Мир» змінила ліберальна «Волна», продовживши тематику попереднього видання. Її редакторами стали професори М.П. Чубинський та М.О. Максимейко, пізніше І.П. Бєлоконський та Ф.А. Павловський. Газета проіснувала один місяць -- із 29 грудня 1905 р. до 29 січня 1906 р. -- і також була закрита владою «до особливого розпорядження». Ліберали відразу замінили видання газетою «Будущее». Вийшли друком 26 номерів за редакцією І.П. Бєлоконського. Після «тимчасового закриття» «Будущего» з'явилося видання «Накануне». Однак і це видання влада заборонила, а в період з 14 по 24 червня 1906 р. його змінила газета «Девятый вал». Серію кадетських видань «Мир», «Волна», «Будущее», «Накануне», «Девятый вал» остаточно було перервано 9 липня 1906 р. Найдовше проіснувала газета «Накануне», але и вона була закрита після розгону І Державної думи.

До останнього часу ліберальні періодичні видання Харківської губернії практично не вивчалися. Винятком є монографія І.Л. Михайлина, в якій уперше зроблена спроба комплексного аналізу і систематизації величезного масиву харківських видань ХІХ -- початку ХХ ст. [1]. Монографія містить розділ, присвячений харківській ліберальній пресі під час Першої російської революції. Автор простежив динаміку зміни кадетських видань, проте окремо тему аграрного питання на їх сторінках не розглядав.

Мета статті -- проаналізувати матеріали харківської кадетської періодики з аграрного питання, що було наскрізним для ліберальних видань Харкова доби Першої революції.

Аграрне питання було одне з основних у соціально-економічному житті Росії наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. Статті на аграрну тематику постійно друкувалися на сторінках ліберальних видань Харкова. Із листопада 1905 р. (перший номер газети «Мир») до липня 1906 р. (останній номер газети «Накануне») опубліковано понад 30 статей. Це були матеріали про селянські виступи восени 1905 р. в Харківській губернії, програми політичних партій з аграрного питання, проекти аграрної реформи, статті про аграрне законодавство. У розділі «Аграрне питання у Державній думі», який став постійним у газеті «Накануне», були розміщені стенограми виступів депутатів і представників уряду в думі. Актуальність питання підкреслювала і жанрова різнорідність матеріалів: теоретичні, аналітичні, полемічні статті, огляди, кореспонденції про справи на місцях.

Висвітлення аграрного питання у харківській кадетській пресі почалося серією статей про селянські виступи восени 1905 р. [2]. За жовтень-грудень 1905 р. по всій Росії були зареєстровані 1590 селянських виступів, майже так само, як за перші десять місяців 1905 р. [3, с. 311]. Харківська губернія, як і інші райони Російської імперії, була охоплена масовими заворушеннями селян. Селяни Вовчанського повіту палили й грабували панські маєтки, калічили скот, самовільно рубали ліс і вивозили дрова, ламали знаряддя праці, сільськогосподарську техніку, млини, розкрадали борошно і зерно. Автор статті «Крестьянское движение в Волчанськом уезде», агроном Б. Бобін, описував форми селянських виступів, підкреслював, що організаторами погромів були не місцеві селяни. Ватажками були «чужі хуліганські елементи». У повітах «увечері, близько 10--11 години, з'являються 3--4 особи, зазвичай на візках… До півночі з'являється ще осіб 10--15, два-три постріли із револьвера дають знак і наближається ядро погромників: 350--400 осіб». До вже сформованих бойових дружин приєднувалася місцева голота, селяни навколишніх сіл. Дружинники діяли вночі, підтримуючи бойовий дух великою кількістю спиртного [2]. За словами автора статті, селянські погроми були ініційовані революціонізованими маргінальними міськими елементами. Беручи участь у погромах, селяни сподівалися, що сплюндрована поміщицька земля, що залишилася без господаря, перейде їм. Пояснюючи свою поведінку, вони говорили: «Якщо не будемо руйнувати і палити, не побачимо землі, як своїх ушей» [2]. Бажання перерозподілу землі підштовхувало селян до активних дій, в ході яких вони руйнували і грабували, часом передові і зразкові поміщицькі господарства. Соціальна напруга на селі досягла свого апогею. Ліберальні видання рекомендували селянам відмовитися від збройних виступів і використовувати мирну (так звану «ухвальну») тактику, коли на сільських зборах селяни приймали ухвалу -- рішення зі своїми вимогами.

Таким чином, у статтях про аграрні заворушення у Харківській губернії говорилося про характерні особливості селянських заколотів: виокремлювались сили, що ініціювали погроми, соціальна неоднорідність учасників руху, відсутність плану дій, чіткої мети і вимог. Стихійність і анархізм селянських протестів зводили нанівець можливість переговорів і досягнення компромісу, про що з жалем засвідчували автори матеріалів у кадетській періодиці [4]. Для придушення селянських заколотів царський уряд посилав у села каральні експедиції, які силою заспокоювали заколотників.

Харківські ліберальні видання особливу увагу приділяли аналізу причин селянських виступів [4]. За реформою 1861 р. селяни отримали по 2--3 десятини землі на ревізьку душу, крім того, селяни повинні були сплатити викуп. Не маючи можливості розрахуватися з поміщиком, селяни відмовлялися від наділів, поповнюючи лави міського пролетаріату. Темі малоземелля селян була присвячена стаття В. Левітського «Земельная нужда», в якій автор зробив чіткий висновок: «Площа сучасного селянського землеволодіння в Росії зовсім недостатня для того, щоб працювали усі члени селянських родин» [5]. Бідність селян, спричинена малоземеллям, посилювали відсталі способи ведення господарства, його низька продуктивність, заміна прямих податків непрямими, адміністративне свавілля, малограмотність і культурна нерозвиненість села.

Таким чином, ліберальна періодика чітко фіксувала основну причину селянського руху -- безземелля і малоземелля селян. Аграрне питання, не розв'язане своєчасно, переросло з економічного в політичне.

Одвічний антагонізм «пана» і «мужика» зумовлював особливу увагу усіх політичних сил до села. На сторінках Харківських кадетських видань висвітлювалася не лише позиція центристських політичних сил щодо аграрного питання, але й приділялась увага аналізу аграрного розділу у програмах як лівих, так і правих політичних партій [6]. Так, у статті «Социализм и крестьянство» була проаналізована еволюція поглядів соціал-демократичної партії на аграрне питання. Було відзначено, що більшовики на Першій конференції зовсім проігнорували селянське питання, на Другому з'їзді (липень--серпень 1903 р.) під впливом селянських заворушень внесли пункт про повернення селянам відрізків, а на Третьому з'їзді (квітень 1905 р.) заявили про те, що санкціонують конфіскації поміщицьких, церковних, монастирських та удільних земель. Соціалісти-революціонери (есери) розглядали селянську общину як зародок соціалізму і прагнули злити селянство і пролетаріат в одне поняття «робітничий клас». Трудове селянство, що складало 80 млн. осіб, жило за рахунок убогих наділів і своєї праці (не використовуючи експлуатацію і позаекономічний примус). Есери вимагали соціалізації землі, тобто відміну приватної власності на землю і передачу її в користування громадам за умови зрівнювального її розподілу між селянами.

Проте, на думку лібералів, радикалізм лівих політичних сил і консерватизм правих у рішенні аграрного питання не міг стати підґрунтям для розв'язання соціального конфлікту на селі. Програма кадетів була спрямована на пошук компромісу, урегулювання інтересів протилежних соціальних сил. Наполягаючи на збереженні власності крупних землевласників капіталістичного типу, кадети виявляли готовність пожертвувати великими поміщицькими латифундіями, які, з одного боку, були економічним підґрунтям існуючої системи, а з іншого,-- постійним джерелом невдоволення селянських мас. Вони допускали примусове відчуження частини поміщицьких земель. Відчуження поміщицької землі пропонували здійснювати за викуп -- частково за рахунок держави, частково -- за рахунок селян. Причому відчуженню передусім підлягали ті землі, які самі землевласники не використовували, а здавали в оренду [6]. За підрахунками кадетів, на основі проекту професора П.П. Мігуліна (поданого на комісію при головному управителі землеробством і землеустроєм), із 40 млн. десятин орної поміщицької землі в 60 губерніях європейської Росії селянам можна було передати 20--25 млн., тобто подвоїти селянське землеволодіння. Причому половину від цієї землі (10--15 млн. десятин) селяни вже орендували. Для оцінювання відчужуваних земель пропонувалося створити Генеральну комісію межування. До складу місцевих комітетів Генеральної комісії повинні входити представники усіх зацікавлених сторін -- не лише поміщиків і чиновників, але й виборних селян. Для надання кредитної допомоги селянам передбачалося створення спеціального сільськогосподарського банку. Для полегшення становища селян на випадок недороду рекомендувалось розробити програму державного страхування [7]. На думку кадетів, комплекс цих заходів повинен вирішити проблему земельного голоду, підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, збільшити товарність селянського господарства.

Уряд, враховуючи масштаби селянського руху, був змушений піти на поступки -- царський маніфест від 3 листопада 1905 р. проголошував зменшення викупних платежів із 1 січня 1906 р., а з 1 січня 1907 р. їх повне скасування. Того ж дня Сенату був даний указ про розширення діяльності Селянського земельного банку і встановлення більших пільг для видачі позик.

Газета «Волна» повідомляла, що у ліберальних колах була поширена думка про те, що в основі урядових указів лежав проект центристських політичних сил, зокрема проект професора П.П. Мігуліна [7]. Така практика вже була апробована в епоху великих реформ 60--80-х років ХІХ ст., коли влада використовувала деякі прийнятні для неї ідеї з арсеналу теоретичних розробок прогресивних, передусім, ліберальних громадсько-політичних діячів. Редакторському колективу газети ця інформація видавалася цілком достовірною [7]. Однак офіційні джерела не підтверджували її, заявляючи, що проект головного управителя землеробством і землеустроєм М. М. Кутлера, був розроблений самостійно.

Приділяючи значну увагу аграрному питанню, Харківська кадетська преса зверталася до історії його розв'язання у російському визвольному русі [8]. Викладач Харківського університету -- історик В.І. Савва -- опублікував у газеті «Будущее» цикл статей про декабристів, в яких разом з аналізом їхніх політичних проектів були розглянуті позиції лідерів декабристського руху щодо селянського питання. Ідея ліквідації кріпацтва, писав В.І. Савва, була на порядку денному з другої половини ХVІІІ ст., коли указом від 18 лютого 1762 р. уряд звільнив дворян від обов'язкової служби. Таким чином, уперше у російській історії з'явилася категорія повністю вільних громадян. Інша, більш чисельна частина російського суспільства -- селянство,-- також очікувала від уряду подібного кроку. Але влада спромоглася на визволення селян тільки через 50 років, маніфест про скасування кріпацтва був виданий 19 лютого 1861 р. Увесь цей час передова громадсько-політична думка підштовхувала владу до здійснення цієї реформи, пропонуючи її свої варіанти. Про звільнення селян мріяли декабристи. Так, В.І. Савва пише, що декабрист І.Д. Якушин проводив бесіди зі своїми селянами на цю тему. Він пропонував селянам особисту свободу, але без землі, на що селяни, для яких земля була дорожчою за свободу, говорили: «Ну, так, пане, залишай усе, як було: ми ваші, а земля -- наша». М.М. Муравйов у проекті своєї «Конституції» урочисто декларував скасування кріпацтва і безземельне звільнення селян. Але після тривалих роздумів, уже перебуваючи під слідством, він вніс поправки в «Конституцію» і запропонував звільнення селян із присадибною ділянкою і двома десятинами орної землі без викупу. П.І. Пестель, за словами В.І. Савви, «найбільш видатний із членів Таємного товариства», рішуче виступаючи за знищення кріпацтва, підготував найбільш «досконалий» проект звільнення селян. «Русская правда» передбачала, що селяни отримають не тільки свободу, але й землю. Увесь земельний фонд країни П.І. Пестель пропонував поділити на дві однакові частини: землю громадську і землю приватну. Громадська земля повинна належати волості -- первинній адміністративно-господарській одиниці країни. Ця земля називалася волосною. Вона не продавалася і не заставлялася; кожний житель волості мав право на отримання наділу для користування. Громадська (волосна) земля призначалася для отримання «необхідного продукту» і забезпечувала захист селян від безземелля і пауперизації. До громадського земельного фонду повинні були увійти казенні і монастирські землі, а також частково конфісковані поміщицькі землі. У крупних землевласників відбирали половину землі (без будь-якої винагороди), у середніх відчужувалась частина землі за грошову винагороду.

Думка про звільнення селян була актуальною для декабристів і після арешту. Перебуваючи під слідством в казематах Петропавлівської фортеці, вони намагались звернути увагу царя на селянське питання. Матеріал, виявлений у процесі слідства, дав можливість царському уряду побачити серйозність і гостроту цієї проблеми. За наказом царя було складене зведення показань «зловмисників 14 грудня» «про внутрішній стан держави», в якому, по суті, визначалася широка програма перетворень. Микола І часто переглядав це зведення, щоб отримати із зібраних відомостей «можливу користь у праці своїй». Однак програма декабристів виявилася надто радикальною для уряду, він так і не спромігся на глибокі якісні перетворення.

Таким чином, аналіз статей, розміщених у харківських ліберальних періодичних виданнях, засвідчує особливу актуальність аграрного питання. У той час як народ почав брати активну участь в історичній творчості (масові селянські повстання восени 1905 р. в Харківській губернії були висвітлені на сторінках місцевої періодики), у друкованих виданнях наскрізною була думка про необхідність соціально-економічної модернізації села, розв'язанні проблеми малоземелля селян. Ліберали вважали, що аграрне питання повинна вирішити Державна дума. Враховуючи розмах селянського руху, радикалізм вимог селян і лівих політичних сил, кадети для досягнення соціального миру на сели пропонували власний варіант перетворень -- збільшення селянського землеволодіння за рахунок примусового відчуження приватновласницьких земель за викуп. На думку кадетів, тільки комплекс заходів, здійснений за умови сприяння влади, повинен привести до підвищення продуктивності праці на селі. Добірка статей про декабристський рух, яку підготував історик В. І. Савва до 45-річчя скасування кріпацтва, дозволила розглянути в історичній ретроспективі проекти вирішення аграрного питання, пропоновані передовою частиною суспільства на початку ХІХ ст. й акцентувати увагу на послідовність ідей у російському визвольному русі.

Перспективною для подальшого дослідження є аналіз матеріалів надрукованих у харківській кадетській газеті «Накануне» з аграрного питання, що розглядались першою Державною думою.

стаття селянський аграрний декабристський

Література

1. Михайлин, І.Л. Нарис історії журналістики Харківської губернії. 1812 - 1917. / Ігор Леонідович Михайлин. - Х.; «Колорит», 2007. - 366 с.

2. Бобин Б. Крестьянское движение в Волчанском уезде / Б. Бобин // Мир. - 1905. - № 3. - С. 1; Беседа по аграрному вопросу / Мир. - 1905. - № 11. - С. 2.; Еще об аграрных волнениях / Волна - 1905 - № 1. - С. 2;

3. История СССР (XIX - начало XX): учебн./ под ред. И.А. Федорова - М., Висш. шк., 1981. - 462 с.

4. Еще об аграрных волнениях / Волна. - 1905. - № 1. - С. 2; Земство и аграрный вопрос / Волна. - 1906. - № 28. - С. 2; Аграрный вопрос / Накануне. - 1906. - №7. - С. 2;

5. Левитский В. Земельная нужда / В. Левитский // Волна. - 1905. - № 13. - С. 2 - 3;

6. Социализм и крестьянство // Волна. - 1905. - № 2. - С. 3; Беседа по аграрному вопросу // Волна. - 1905. - № 11. - С. 2 - 3;

7. Новый проект аграрной реформы // Волна. - 1905. - № 25. - С. 2;

8. К 45-летию падения крепостного права / Будущее. - 1906. - №7. - С. 2;

9. Савва В.И. Декабристы и крестьянский вопрос / Владимир Иванович Савва // Будущее. - 1906. - №21, 22.

Размещено на Allbest.ru