Музично-освітня система лисенківської доби в Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музично-освітня система лисенківської доби в Галичині

Кобрин Н.В. Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької

Анотація

Досліджено історію й умови формування української інституційної гілки музичної освіти в Галичині у другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття - одного із найбільших здобутків лисенківського періоду розвитку національної музичної культури. Визначено етапи розвитку українського музичного шкільництва до утворення Вищого музичного інституту, який згодом отримав ім'я Миколи Лисенка. Охарактеризовано ключові події у становленні краєвої мережі українських музичних шкіл під егідою Музичного товариства ім. Миколи Лисенка у Львові. Розглянуто особливості відносин між центральним Вищим музичним інститутом ім. Миколи Лисенка у Львові та його філіями у містах Галичини.

Ключові слова: музична освіта Галичини, масова музична освіта, українські музичні школи, краєва мережа музичних шкіл, філії Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка.

Abstract

Relevance of the study. The establishment of the Ukrainian institutional framework for professional music education was an achievement of great significance in the national artistic development of Halychyna in the second half of the nineteenth and the twentieth century.

The main objective of the study. The aim is to investigate the directions of development, stages of formation and features of the functioning of the Ukrainian institutional branch of musical education in Galicia in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries.

Research methodology and how the study was done. The historiographical method and the method of primary sources were used to investigate the facts about music education in the relevant documents and publications. The information in various documents was analyzed by the comparative methods. Also, the historical method was used to study and reconstruct the development of Ukrainian musical-educational institutions.

Results. Being developed in the context of Austro-Hungarian school system Ukrainian music education of Halychyna combined private and private-institutional educational establishments. In L'viv alone as of 1900 there were more than 30 schools funded by registered owners or by music societies, including Ukrainian ones. The political and social status of Ukrainians in Halychyna, the national composition of cities and towns, the relationship between people interested in music, traditional forms of musical education, world artistic and educational trends as well as a rich concert life were important factors in developing Ukrainian music education.

Conclusions. Finally, a separate institutional branch of Ukrainian music education represented by the regional network of affiliates of the Mykola Lysenko Higher Music Institute was formed in Halychyna in the second half of the nineteenth and the early of twentieth centuries. It was based on a rather complex interaction of national traditions, the Austro-Hungarian musical-educational system and world artistic trends. Thus formed, this specific conglomerate was very influential in the subsequent evolution and current state of Ukrainian music education in Halychyna.

Keywords: musical education in Halychyna, mass music education, Ukrainian music schools, regional network of music schools, Mykola Lysenko Higher Music Institute affiliates.

Аннотация

Исследуется история и условия формирования украинской институциональной ветви музыкального образования в Галичине во второй половине XIX - первой трети ХХ века - явление, ставшее одним из крупнейших достижений лысенковского периода развития национальной музыкальной культуры. Целью является исследовать направления развития, этапы формирования и особенности функционирования украинской институциональной ветви музыкального образования Галичины второй половины XIX - начала ХХ века.

Методы исследования и способ их использования. В статье использованы историографический и источниковедческий методы, которые позволяют исследовать содержание соответствующих документов и публикаций в сфере музыкального образования, а также компаративные методы - для сопоставления значения данных различных источников, историко-хронологический метод - для воспроизведения поступательной эволюции и развития структуры украинских музыкально-образовательных учреждений.

Музыкально-образовательные учреждения Галичины развивались в составе частной и частно-институциональной австро-венгерской системы музыкальных школ. Украинцы имели возможность получать профессиональную подготовку в консерватории Галицкого музыкального общества, тогда как национальные ячейки музыкального воспитания и образования функционировали на уровне массовой музыкальной культуры. Известно, что украинцы преобладали в составе школьных и ґимназических хоров Австрии. Традиционными центрами украинского музыкального образования в XIX веке были хоры Львовской академической гимназии, Ставропигийского института и различных культурно-просветительских обществ.

Главные результаты исследования. Определены этапы развития украинских музыкальных школ к периоду образования Высшего музыкального института, который впоследствии получил имя Николая Лысенко. Охарактеризованы ключевые события в становлении краевой сети украинских музыкально-образовательных учреждений под эгидой Музыкального общества им. Николая Лысенко во Львове. Рассмотрены особенности отношений между центральным Высшим музыкальным институтом им. Николая Лысенко во Львове и его филиалами в городах Галичины.

Ключевые слова: музыкальное образование Галичины, массовое музыкальное образование, украинские музыкальные школы, краевая сеть музыкальных школ, филиалы Высшего музыкального института им. Николая Лысенко.

Композитор і музикознавець В. Витвицький у 30-х роках минулого століття, розглядаючи творчу діяльність М. Лисенка як один з головних соборницьких чинників відродження української культури, у статті «Микола Лисенко і його вплив на музичне життя Галичини», окреслив вагомі вектори цього впливу: музична етнографія, концертне виконавство, збагачення мистецьких форм, посилення уваги до музично-естетичних питань і розгортання загально-суспільних дискусій на музичні теми [3, 41]. У цьому переліку відсутня згадка про розвиток української музичної освіти Галичини. Однак важливо підкреслити, що почесне ім'я митця отримала саме головна українська галицька музично-освітня інституція - Вищий музичний інститут Музичного товариства імені Миколи Лисенка (далі - ВМІ ім. Миколи Лисенка). Ця подія відбулася ще за життя композитора - 1907 року, що зафіксовано у документах товариства: «...Для відріжненя вже існуючого польського Муз[зичного] Товариства, по-друге, для почтеня нинішнього найбільшого українського музика...» [16, 88]. Символічно, що ім'я М. Лисенка позначило один із найвагоміших здобутків мистецького життя галицьких українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття - виокремлення і структурування української інституційної лінії професійної музичної освіти нової доби.

Проблемі розвитку спеціальної музичної освіти у Галичині присвячена чимала кількість сучасних наукових праць і статей. Зокрема, значну увагу дослідників привертає розвиток музичної освіти Львова ХІХ - першої третини ХХ століття (до 1939 року). Головними аспектами цих досліджень є: інституційне формування музичної освіти Галичини як невід'ємної частини шкільництва Автро-Угорщини та Польщі (у працях Л. Мазепи, частково - Л. Кияновської) [15; 24], історія окремих установ (Я. Горак, У. Граб) [6; 7; 16], музично-дидактичні питання (Н. Кобрин, Л. Назар-Шевчук) [17; 18; 27]. З перерахованих праць варто виокремити монографію Л. Мазепи і Т. Мазепи «Шлях до Музичної Академії у Львові» (у двох томах), де автори висвітлюють особливості формування й умови діяльності вищих музичних шкіл м. Львова - Консерваторії Галицького Музичного Товариства (далі - ГМТ), ВМІ ім. Миколи Лисенка, Консерваторії ім. К. Шимановського та Інституту музикології Львівського Університету. Окремим пунктом подано огляд музичних шкіл міста протягом ХІХ - першої третини ХХ століття; автори простежили форми організації навчання у них та навчальні програми [24, 115-133]. Аналізуючи сучасні дослідження з погляду історії українських музично-освітніх установ Галичини, варто зазначити, що переважним центром уваги є діяльність ВМІ ім. Миколи Лисенка у Львові, іноді - окремі найбільші філії, згадується факт існування музичних шкіл хорового товариства «Боян» [33, 44-51; 37].

У цьому контексті потребують вирішення декілька питань історії розвитку української гілки музичної освіти Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ століття - періоду, який характеризувався і, до певної міри, визначався активними контактами із М. Лисенком: визначити напрями й можливості для українців Галичини здобувати музичну освіту, окреслити етапи формування мережі українських музичних шкіл під егідою музичного товариства ім. Миколи Лисенка, охарактеризувати особливості функціонування цілої мережі в регіоні загалом (не лише у Львові).

Музично-освітня система Галичини впродовж ХІХ - початку ХХ століття розвивалася в руслі загальноєвропейських тенденцій музичної педагогіки та характеризувалася пошуком оптимальних шляхів, варіантів організації музичної освіти, методів навчання тощо. Як частина музичного шкільництва Австро-Угорщини (1772 року), вона синтезувала кілька національних традицій, передовсім українську, австро-німецьку та польську. Австро-угорське музичне шкільництво, в умовах якого формувалася українська музично-освітня гілка нового часу, характеризувалося поєднанням індивідуально-приватної та індивідуально-інституційної системи музичної освіти. Відтак, слід відзначити діяльність двох головних категорій шкіл - іменні школи на кошти приватних осіб-власників[4, з] та школи при музичних товариствах, які існували на внески за навчання й субвенції. Реформи шкільництва загалом впливали й на музично-освітню лінію, змінюючи традиційні національні форми та уніфіковуючи їх із загальнодержавною системою. Поняття «музична школа» передбачало триступеневу систему освіти (нижчий - середній - вищий рівні), а також підготовчі класи для дошкілля (так звана «фреблівка»). Чисельність музичних шкіл, зважаючи на посилене зацікавлення музикою серед різних верств населення, збільшення потреби у світських музикантах і вимоги розвитку національної культури, зростала доволі швидко. Вартий уваги факт: станом на початок 1900-х років лише у Львові - з населенням близько 149 тисяч осіб [25, 446] - за списком Л. Мазепи [24, 288], загальна кількість музичних шкіл (різноманітних товариств і приватних одно- чи багатопрофільних закладів) перевищувала тридцять. Майже половина з них постала у 90-х роках ХІХ століття.

Музичні зацікавлення галицьких українців у більшості формувалися в атмосфері національного культурного відродження і любительського музикування. Вагомими факторами у розвитку українського музичного шкільництва були:

- політичний та соціокультурний статус і стан українського населення у Галичині [1, 408];

- національна структура населення галицьких міст (особливо Львова), де українці, на противагу до сільських регіонів Галичини, дуже часто були в меншості

[12, 78-94];

- взаємовідносини між музично зацікавленими суспільними групами та персоналіями музикантів, що репрезентували різні нації [19, 2];

- традиційні для українців форми музичного мистецтва і способи мистецького вишколу;

- світові мистецькі та музично-освітні тенденції;

- багате культурне і концертне життя Львова та Галичини.

У формуванні інституційної гілки української музичної освіти Галичини можна виділити принаймні три етапи. Перший етап охоплює середину ХІХ століття (орієнтовно до 8о-х років) і характеризується співіснуванням можливостей масової музичної освіти в українських хорах шкіл, семінарій, культурно-просвітніх товариств та професійно, передовсім, в консерваторії ГМТ. Другий етап (межа ХІХ--ХХ століть) варто окреслити як перехідний; його ознакою стає утворення шкіл та освітніх осередків при українських музичних товариствах: «Львівський Боян», «Станіславівський Боян» [31, 60-67], Союз українських хорових і музичних товариств - згодом Музичне товариство ім. Миколи Лисенка у Львові. На третьому етапі, упродовж першої третини ХХ століття, формувалася краєва мережа українських музичних шкіл під егідою Музичного товариства ім. Миколи Лисенка (ВМІ у Львові та його 20 філій).

Українські школи, бурси, семінарії, культурно-просвітні товариства як осередки масової музичної освіти заслуговують на увагу з декількох причин: у середині ХІХ століття саме вони зберігали традиції національного музичного виховання і при тому давали базові основи музичних знань; стали рушійним чинником діяльності плеяди українських музикантів - засновників музичних шкіл Музичного товариства ім. Миколи Лисенка; їхня діяльність у цій царині не переривалася до 1939 року. Характерна деталь: у другій половині ХІХ століття розмаїті шкільні хори Галичини дуже часто утримувалися за рахунок виразної переваги українців. С. Людкевич (композитор, який до середини 20-х років ХХ століття викладав українську та латинську мови у Перемишльській, згодом - Львівській гімназіях) доволі розлого описав цю особливість галицької культури, адже як музикант він також почав свій шлях у колі учнів Ярославської гімназії з її двома хорами (один складався тільки з українців) та інструментальною капелою.

Можна припустити, що ситуація, описана С. Людкевичем, була доволі типовою: «Хори в тих гімназіях, де українців третина або й четвертина, заступлені є в більшости або й майже виключно учениками українцями, що дуже рано показують велику охоту до співу, а пізніше й до “дириґовання”. Учити співу в гімназії, звісно, має якийсь музикальний професор, nota bene, коли найдеться такий, коли ж ні, то частіш усього виходить на дириґента, особливо в гімназіях Східної Галичини, якийсь музикальний, похопний до дириґовання співак-ученик, додавати злишньо, українець <...>. Маю зовсім певні, відомі дані, що в більшій половині гімназій Східної Галичини хор з гімназіяльних учеників полишається ученикові, усе українцеві» [23, 816].

До ключових осередків цього типу в тогочасному Львові - місті, що було взірцем для інших великих повітових містечок і сіл, можна віднести, зокрема: хор Академічної гімназії (провідні диригенти й діячі - А. Вахнянин, О. Нижанківський та ін.) [21, 364], хор бурси Ставропігійського інституту (серед провідників - М. Вербицький, П. Бажанський, Й. Левицький, Я. Неронович, М. Руд- ковський), хор та інструментальний гурток (згодом навіть оркестр) Львівської духовної семінарії (з нею пов'язана діяльність майже всіх українських композиторів Галичини ХІХ століття від М. Вербицького), хор («музичний кружок») «Академічного братства» (О. Нижанківський), хор ремісничого товариства «Зоря» (О. Нижанківський), хори під егідою товариства «Просвіта». Про серйозність намірів у піднесенні музичної освіти галицьких українців свідчить, наприклад, повідомлення «Діла» в 1885 році про ремісниче товариство «Зоря», яке двічі на тиждень у Народному домі під керуванням О. Нижанківського провадило «науку співу з нот» [32, 4-5].

Першою спробою створити власне музичну інституцію стало хорове товариство «Торбан», засноване в 1870 році (через відсутність приміщення та коштів воно проіснувало лише рік). Зі статуту «Торбану» випливає, що організатори мали на меті створити не тільки хор, але широку концертну структуру із власною школою: «Товариство урядує:

1. Школу музичну для інструментальної та вокальної музики;

2. Школу для науки гармонії, контрапункту і т.д.;

3. Концерти і пописи публічні;

4. Прогульки музичні по краю» [34, 2].

Вже у 90-х роках ХІХ століття було утворено школу сольного співу «Львівського Бояна» (керівник Богданський), далі - музичні школи «Боянів» Перемишля, Станіславова (Е. Якубович, Д. Січинський), Стрия (О. Нижанківський), Буковини в Чернівцях (М. Левицький), Тернополя - базові для майбутніх філій ВМІ ім. Миколи Лисенка.

Утворення ВМІ ім. М. Лисенка стало результатом зусиль широкої громадськості галицьких українців, зацікавлених розвитком власної музичної культури, та кількох національних установ, зокрема Союзу Боянів (1901), Союзу співацьких і музичних товариств (1903) та гімнастично-спортивного товариства «Сокіл» [16, 424], членами якого були окремі «бояністи», а його хором у 1902 році керував С. Людкевич [38, 636]. Розгортання повної мережі філій ВМІ ім. Миколи Лисенка в Галичині та впорядкування їхньої діяльності хоча й виходить за межі лисенківської доби в буквальному сенсі (прижиттєвих подій), однак було найвагомішим її результатом і відбувалося під егідою почесного імені. Наведемо головні етапні дати формування кра- євої мережі ВМІ ім. Миколи Лисенка в Галичині:

- 1902/1903 - полеміка в українській періодичній пресі про необхідність заснування української консерваторії у Львові (авторами відповідних статей були А. Вахнянин, В. Шухевич, С. Людкевич).

- 1902 - чотири засідання музичної комісії гімнастично-спортивного товариства «Сокіл» у Львові (11 і 21 червня, 15 і 17 грудня) з приводу організації консерваторії, на яких було обрано відповідну комісію у складі Я. Вітошинського, Т. Купчинського Р. Ганінчака, Цеглинського, підготовлено проект плану навчання, за посередництвом С. Людкевича отримано зразки навчальних програм із Москви, Петербурга, Берліна, Парижа, Милана, Стокгольма, утворено комісію для укладення плану навчання і статуту в складі А. Вахнянина, Я. Вітошинського і С. Людкевича, за участю А. Будзиновського проваджено юридичні консультації.

- 1903 - рішення Союзу українських співацьких і музичних товариств щодо організації консерваторії (28 червня) в погодженні з товариством «Сокіл»;

- 1911 - надзвичайні збори Музичного товариства ім. М. Лисенка з питання організації філій та відповідних змін до статуту товариства, скликані на вимогу представників зі Стрия, Перемишля та Станіславова комісією у складі В. Шухевича, М. Волошина і С. Людкевича [16, 424].

- 1913 - організація Стрийської філії Музичного товариства ім. М. Лисенка. На перших зборах членів-засновників (у документах згадується число десять) філії, що відбулися в листопаді 1913 року, обрали виділ у складі О. Нижанківського, В. Котовича і О. Бачинської [16, 200]. Директори - Є. Форостина (до 1930), Г. Левицька (точні дати невідомі), З. Лисько (1931-1939).

- 1921 - початок створення філій у Станіславові, Коломиї та Перемишлі [16, 310] і загальні збори Станіславівської філії Музичного товариства ім. М. Лисенка. Директори Станіславівської філії - О. Залеський (1921-1933), о. І. Недільський (1933-1939).

- 1922 - пропозиція щодо впровадження мистецького контролю за діяльністю філій товариства [16, 317].

- 1923 - організація Дрогобицької філії ВМІ ім. М. Лисенка, яку очолювали С. Сапрун, А. Рудницький, Б. П'юрко (1933-1939) [8, 1].

- 1924 - створення Перемишльської філії ВМІ ім. М. Лисенка під керівництвом О. Ціпановської (1924-1933), В. Витвицького (1933-1937), Є. Цегельського (19371939) [36, 315-332] та класів Дрогобицької філії ВМІ ім. Миколи Лисенка у Бориславі (з 1928 року - окремої Бориславської філії, директор Н. Кулицька) [8, 4].

- 1926 - заснована Сокальська філія ВМІ ім. Миколи Лисенка, яка функціонувала з перервами. Того ж року відбувся перший спільний концерт -попис учнів чотирьох основних філій (Перемишльської, Стрийської, Станиславівської, Дрогобицької) у Львові [23, 499-501].

1927 - у Львові відбувся З'їзд директорів філій ВМІ ім. Миколи Лисенка з приводу централізації. До цього року вже активно розгорнули діяльність філії у Стрию, Станіславові, Дрогобичі (з класами у Бориславі) та в Перемишлі; саме названі чотири філії поряд із ВМІ ім. М. Лисенка у Львові найшвидше здобули права державних шкіл (т. зв. право прилюдності [2, 4]). На з'їзді преставників філій були присутні Й. Дрималик, С. Людкевич, В. Барвінський (Львів), О. Ціпановська, В. Божейко (Перемишль), о. С. Сапрун (Дрогобич), Є. Форостина (Стрий), O. Залеський (Станіславів). Доповідав головний ініціатор зібрання, директор Дрогобицької філії о. С. Сапрун.

- 1928 - заснування Тернопільської філії ВМІ ім. М. Лисенка, директори - В. Безкоровайний (1928-1929) та І. Любчак-Крих (1929-1939), класів - у Самборі [8, 2].

- 1929 - зареєстрована Коломийська філія ВМІ ім. М. Лисенка, директор - P. Рубінгер.

--1930-ті рр. - організація філій та класів ВМІ ім. М. Лисенка в Яворові (1930) [11, 4], Золочеві (1931) [14, 62], Городку, Раві-Руській, Чорткові, Жовкві, Ходорові [23, 299-301], Рогатині (1937) [30, 371] та у Львові - на Стрийському, Личаківському і Богданівському передмістях [34, 212-215, 230].

Офіційно повна назва філії звучала так: «Вищий Музичний Інститут ім. М. Лисенка, філія в... [місто]» [2, 4]. Структуру та схему взаємовідносин ВМІ ім. М. Лисенка та його філій подав С. Людкевич (композитор посідав посаду інспектора інституту) в 1932 році [23, 290-292]. За цією схемою мережа ВМІ ім. М. Лисенка передбачала функціонування т.зв. «централі» (базовий інститут у Львові), філіальних шкіл та філіальних класів. У мінімальних вимогах щодо надання статусу філіальної школи зазначалося виконання низки умов: чинні класи фортепіано і скрипки на нижчому та середньому рівнях навчання, власне приміщення й інвентар, три кваліфіковані вчителі у штаті. Останній пункт наймовірніше мав на увазі не лише наявність спеціальної музичної освіти, але й дотримання вимоги Міністерства віроісповідань і освіти Польщі про державний кваліфікаційний іспит для кандидатів на право викладати у школах.

Право надавати відповідні кваліфікації вчителя в міжвоєнній Польщі мало дуже обмежене коло спеціальних музичних закладів, серед них консерваторія ГМТ-ПМТ у Львові [24, 181]. Відсутність цього ж права в українському ВМІ ім. Миколи Лисенка складно пояснити тільки недостатнім рівнем навчання чи відсутністю у програмі відповідних навчальних предметів. У 1929 році, як стверджено в оголошенні Музичного Товариства ім. М. Лисенка, «в Музичнім Інституті в цьому році отвира- ється музично-педагогічний семінар для кандидатів на учителів музики і співу в гімназіях і учительських семінаріях, - в якому буде подаватися у трирічнім об'ємі увесь комплекс знання, потрібного тепер до т. зв. “державних іспитів” після розпорядження міністерства В. і О. Піднести тут треба з притиском, що аранжування таких курсів не є поки ніяким привілеєм якоїсь консерваторії, і що Муз. Інститут ім. Лисенка має повне право і можність організування такого курсу, коли будуть зголошення бодай кількох кандидатів» [13, 5]. Оголошення про початок нового 1932/1933 навчального року знову вказує, що в інституті «ведеться трирічний концертовий курс гри на фортепяні і гри на скрипці та курс педагогічний для кандидатів до державного іспиту з музики і співу» [5, 5]; за твердженням З. Штундер, цей трирічний педагогічний курс проводився упродовж 30-х роках постійно [38, 343].

С. Людкевич у статті 1932 року критично аналізує фактичний стан філій інституту, з яких «самостійними школами поки що можна би вважати тільки Стрий і (з деяким малим застереженням) Перемишль; кандидатами на признання самостійности будуть також філії Дрогобич, Станиславів і Тернопіль, що повинно би вирішитися в цім році (1932 - Н.К.). Решта філій - Яворів, Золочів та Борислав - уважаються експонованими класами» [23, 290-292]. Стислу характеристику С. Людкевича варто доповнити такими фактами:

- великі філії, зокрема в Перемишлі, у 30-х роках мали три курси навчання - нижчий, середній і вищий [36, 330], і поряд із ВМІ ім. М. Лисенка у Львові, володіли правами державних шкіл); йшла мова про надання їм статусу інститутів [23, 290];

- одна з умов визнання за філією права прилюдності - певна кількість вчителів зі зданими кваліфікаційними іспитами на право викладати у школах - наприклад, за спогадами В. Пацлавського, «щоб запевнити Інститутові в Дрогобичі право прилюдности, та щоб виказати перед польською владою свою кваліфікацію на управителя цього ж Інституту, о. Сапрун складає іспит перед львівською державною (польською) Консерваторією (консерваторією ГМТ-ПМТ у Львові - Н.К.)» [29, 722], В. Витвицький, здобувши в Ягелонському університеті ступінь доктора філософії, складає іспит на право викладати музику і спів у середніх школах [3, 10];

- повноцінне власне приміщення мав лише ВМІ ім. Миколи Лисенка у Львові («централя»), філії знаходилися в Народних домах, загальноосвітніх українських школах, пристосованих приватних приміщеннях (наприклад, філія у Стрию розміщувалася в будинку д-ра Є. Олесницького, філія в Перемишлі працювала одразу в трьох різних приміщеннях, у т. ч. в будинку Інституту для дівчат [26, 290-292]);

- найпотужніший інститут - львівський, за свідченням В. Барвінського, мав не тільки повний комплекс практичних і теоретичних предметів, але два оркестри - дитячий і дорослий, та два хори, причому за висновками представника відповідного міністерства Б. Сідоровіча, дитячий оркестр уважався найкращим у Польщі [28, 2];

- якщо філіальні школи мали власну адміністрацію, то експоновані класи, за словами С. Людкевича, могли працювати «без дійсного артистичного управителя, залежні й ведені безпосередньо централею, яка переводить іспити» [23, 291].

С. Людкевич - як інспектор філій, зазвичай, двічі на рік (лютий і червень) був присутній на піврічних і річних іспитах у філіях та на загальних зборах відповідних інститутів [38, 303]. Взаємовідносини філіальних шкіл і централі щодо навчання та іспитів досить повно подав Є. Цегельський - директор філії ВМІ ім. Миколи Лисенка в Перемишлі упродовж 1937-1939 років: «Пописи й іспити відбувалися два рази в році на піврочі й при кінци року. На іспити приїздив зі Львова інстектор Музичних Інститутів д-р Ст. Людкевич. Він був предсідником іспитової комісії, що складалася ще з директора й учитетів Інституту. Учні здавали іспити індивідуально з практичних вправ і теоретичних предметів. По іспитах діставали свідоцтва. Ті, що закінчили останній рік науки, т. зв. другий вищий, їздили до Львова на дипльомовий іспит, що відбувався перед комісією Вищого Муз. Інституту ім. Лисенка. Вимоги цього іспиту були високі: треба було поправно та з розумінням відіграти кілька великих концертових творів. Попри це треба було в Перемишлі поздавати всі музично-теоретичні предмети» [36, 330].

Умови міжвоєнної Польської держави та загострені міжнаціональні відносини створювали несприятливий ґрунт для діяльності ВМІ ім. М. Лисенка як репрезентанта українського музичного шкільництва. Передовсім, негативний вплив мало освітнє законодавство 1923-1924 років, яке обмежувало права українців (заборона відкривати державні середні школи з українською мовою навчання і збирати кошти на приватні українські школи [20, 14-15], підтвердження кваліфікації усіх вчителів-українців, обов'язкове на початку 20-х років тощо). З огляду на складну суспільно-політичну обстановку в краї, нестабільно діяла філія у прикордонному з Волинню м. Сокалі (за яким проходив кордон між Галичиною та Волинню) та провадилися безуспішні спроби відкрити філії у Рівному і Луцьку. Про ці спроби відомо з листування С. Людкевича і В. Старосольського, яке цитує З. Штундер: «Прошу Тебе, наскільки Тобі останнє трохи часу на це, розвідати в Рівнім у яких меломанів та діячів про можливість заснування філії Музичного інституту ім. Лисенка в Рівнім, і про те, які люди і круги могли у тім допомогти, особливо щодо винайму льокалю. Може бути, що мені вдасться на слідуючий тиждень около середини четверга приїхати до Рівного і Луцька в цій справі» [38, 304]. Опосередковано загрожували існуванню інституту й політичні події в Галичині, зокрема, підставою для його закриття гіпотетично могли стати проведені в залі Музичного Товариства ім. М. Лисенка лекції Українського Таємного Університету та віча проти полонізації українських шкіл, які неодноразово розганяла поліція [38, 186-187].

Отже, протягом другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття на теренах Галичини викристалізувалася окрема гілка українського музичного шкільництва. Її основою стала доволі складна взаємодія національних традицій, музично-освітньої системи Австро-Угорщини та світових тенденцій, утворюючи у процесі поступу своєрідний конгломерат. Українське музичне шкільництво розвинулося поступово з осередків масової та любительської музичної культури в школах, гімназіях, бурсах, семінаріях, культурно-просвітніх і, врешті, хорових товариствах. Результатом стало утворення унікальної у свій час та чітко структурованої (централізованої) краєвої національної музично-освітньої мережі інституту у Львові та його двадцяти філіальних шкіл під егідою імені Миколи Лисенка, діяльність яких мала вирішальний вплив на розвиток і сучасний стан професійної музичної освіти Галичини.

музичний освіта шкільництво лисенківський

Список використаних літератури і джерел

1. Аркуша О. Час народів. Історія України ХІХ століття / ред. М. Мудрого. Львів, 2016. 408 с.

2. Барвінський В. З музичного життя. З'їзд директорів філій Музичного Інституту у Львові // Діло. 1927. Ч. 152. 12 липня. С. 4.

3. Витвицький В. Музикознавчі праці. Публіцистика / упор. Л. Лехник. Львів, 2003. 400 с.

4. [Вписи...] // Діло. 1906. Ч. 186. 25 серпня / 7 вересня. С. 3.

5. [Вписи до Вищого Музичного Інституту ім. Миколи Лисенка у Львові] // Діло. 1932. Ч. 191. 30 серпня. С. 5.

6. Горак Я. Вищий музичний інститут: історія заснування і діяльність першого десятиліття // Musica humana. Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка. Львів, 2005. Вип. 10. С. 13-40.

7. Граб У. Музикологія як університетська дисципліна: Львівська школа Адольфа Хибінського (1912-1944). Львів, 2009. 178 с.

8. ДАЛО, ф. 1, оп. 54, спр. 371. 36 арк.

9. ДАЛО, ф. 1, оп. 54, спр. 519. 38 арк.

10. ДАЛО, ф. 1, оп. 54, спр. 3377. 32 арк.

11. ДАЛО, ф. 1, оп. 54, спр. 2389. 40 арк.

12. Дашкевич Я. Східна Галичина: етнічні відносини, національні міфи та менталітети // Україна в минулому // ред. Я. Дашкевич та ін. Київ, Львів, 1994. Вип. VI С. 78-94.

13.З Музичного Інституту ім. Лисенка у Львові // Діло. 1929. Ч. 198. 6 вересня. С. 5. 14.Золочів [повід.]. // Українська Музика. 1939. Ч. 2. С. 62.

15. Кияновська Л. Галицька музична культура ХІХ-ХХ ст. : навч. посіб. Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. 424 с.

16. Книга протоколів Музичного Товариства імені Миколи Лисенка / упор. Я. Горак. Тернопіль : Астон, 2014. 424 с.

17. Кобрин Н. Традиції музично-історичної освіти Галичини // Молодь і ринок. 2017. Ч. 3(146). С. 15-20.

18. Кобрин Н. Музика в системі національного виховання молоді в Галичині (кінець ХІХ - 20-30-ті роки ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004. Вип. 18. С. 224-231.

19. Концертъ «Львовского Бояна» и зъ нагоды того концерту // Діло. 1892. Ч. 49. 29 лютого (12 марта). С. 2.

20. Курляк І. Розвиток класичної освіти на західно-українських землях (ХІХ - перша половина ХХ століття) : автореф. дис. ... доктора пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Нац. університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2000. 27 с.

21. Курляк І. Українська гімназійна освіта у Галичині (1864-1918). Львів, 1997. 222 с.

22. ЛННБ ім. В. Стефаника, рукописи, ф. 163 (консерваторія), конс. 164/ п. 50. 364 арк.

23. Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. У 2 т. / упор. і ред. З. Штундер. Т. 2. Львів, 2000. 816 с., іл.

24. Мазепа Л., Мазепа Т. Шлях до Музичної Академії у Львові. У 2 т. Т. 1. Львів: Сполом, 2003. 288 с.

25. Макарчук С. Зміни в етносоціальній структурі населення Львова в першій половині ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2007. С. 445-455.

26. Миронова О. Музичне життя в полікультурному середовищі м. Стрия та регіону Стрийщини (друга половина ХІХ століття - 1939 р.): автореф. дис. ... канд. мисстецтвознавства: спец. 17.00.01 «Теорія та історія культури» / Львівська нац. муз. акад. ім. М.В. Лисенка. Львів, 2007. 19 с.

27. Назар-Шевчук Л. Розвиток української музичної освіти та виховання в Галичині першої половини ХХ століття // Musica Galiciana. Т. 3. Жешув, 1999. С. 231-245.

28. Наша консерваторія [Розмова співробітника «Нового Часу» з Директором Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові] // Новий Час. 1936. Ч. 242. 26 жовт. С. 2.

29. Пацлавський В., д-р Отець Северин Сапрун (Фрагмент споминів про культурне життя Дрогобиччини на грані двох світових воєн) // Дрогобиччина - земля Івана Франка. Нью-Йорк, Лондон, Сідней, Торонто, 1994. С. 721-725.

30. Поташник-Воробець З. Хорові і музичні ансамблі в Рогатині // Рогатинська земля: зб. історично-мемуарних, етнографічний і побутових матеріалів / гол. ред. У. Любович. Нью- Йорк, Париж, Сідней, Торонто, 1989. С. 368-з7з.

31. Романюк Л. Музично-хорове товариство «Станіславівський Боян»: етапи становлення та розвитку (до 110-ї річниці з дня заснування) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Серія «Мистецтвознавство». Тернопіль, Київ, 2006. Вип. 2. С. 60-67.

32. [Товариство рускихъ ремЪсиковъ «Зоря»] // Діло. 1885. Ч. 71. 29 червня. (11 липня). С. 4-5.

33. Толошняк Н. Діяльність Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка в Коломиї // Вісник Прикарпатського університету. Серія «Мистецтвознавство». Івано-Франківськ, 2005. Вип VIII. С. 44-51.

34. ЦДІАЛ, ф. 206, оп. 1, спр. 265. 2 арк.

35. ЦДІАЛ, ф. 362, оп. 1, спр. 196. Арк. 7-8.

36. Цегельський Є. Музичне життя Перемишля // Перемишль - західний бастіон України / ред. проф. Б. Загайкевич. Нью-Йорк, Філадельфія, 1961. С. 315-334.

37. Ханик Л. Історія хорового товариства «Боян». Львів, 1999. 122 с.

38. Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. У 2 т. Т. 1 (1879-1939). Львів, 2005. 636 с.

Размещено на Allbest.ru