Переяслав у добу війни: 1941-1945 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94.4.(908)«1941/1945»

ПЕРЕЯСЛАВ У ДОБУ ВІЙНИ: 1941-1945 РР

Дві тоталітарні системи - нацистська й комуністична - спричинили одне з найбільших міліарних потрясінь у житті людства - Другу світову війну. Вона розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу. Не зважаючи на військову агресію німецької сторони, офіційна радянська пропаганда відкрито наголошувала на дружніх стосунках з нацистами. Однак передчуття війни стало буденним явищем у житті пересічних громадян, десятки мільйонів з яких стали її жертвами. Значна кількість мешканців нашого міста також постраждала від подій, що охопили понад 60 країн світу. Воюючи у діючій армії чи перебуваючи в концтаборах та під окупаційним режимом, багато з них втратили власне життя, своїх рідних та близьких, здоров'я, майно. З огляду на катастрофічні наслідки воєнних подій актуальність вивчення фактів, причин і наслідків Другої світової війни на місцевому рівні є особливо значною.

Вивченню воєнного лихоліття 1939-1945 рр. на Переяславщині присвячені наукові розвідки дослідників: І. Більченко, Н. Бойко, Ц. Гехтман, О. Гончаренка, Б. Дем'яненка, В. Дем'яненко, Н. Кухарєвої, І. Капася, О. Мінгатзутдінова, Т. Нагайка, Я. Потапенка, М. Сікорського, О. Тарапон, О. Тонконог, Д. Швидкого та інших.

У представленій публікації ми торкнемося окремих аспектів, що засвідчують хід та характер місцевих подій воєнного часу. За матеріалами усних свідчень, відома атмосфера, яка передувала фактичному початку військового протистояння СРСР та Німеччини. Так, жителька міста Т. Твердохліб згадує, що її двоюрідний брат, який служив на радянсько-польському кордоні (м. Перемишль) за два тижні до офіційного початку війни між Німеччиною та СРСР, перебуваючи вдома у відпустці, повідомляв родину про наближення війни. «І він сказав: «Дядя, буде війна». Начали всі сміяться. Да ти шо? І батько мій каже: «Ти не мудри, шо ти там мудруєш». «Дядя, я вам кажу, буде війна, ми це відчуваємо на границі. <...> Дуже багато німців приїхало туди» [21, с. 253]. Очевидець тих подій М. Тарапон згадує: «Ну і почалася тут, це із самої весни, суматоха така по Переяславу. Война, война, война... Войни ще по суті не було» [21, с. 253].

Загальна мілітаризація суспільства відобразилася на житті мешканців міста. На спеціальних заняттях містянами відпрацьовувались навички надання першої медичної допомоги, евакуація поранених тощо. Населення реагувало на сигнали протиповітряної оборони, здавало нормативи на різні «оборонні» значки. Громадяни залучалися до проведення військових ігор та інших заходів. У газеті «Колективіст Переяславщини» за 5 січня 1941 р. вміщено замітку про те, що комсомольці переяславської промартілі імені В. Куйбишева здійснили «військовізований похід на лижах» за маршрутом Переяслав - Карань [18, с. 2]. У номері цієї ж газети від 16 січня 1941 р. у публікації «Юноармійці в «бою» повідомлялося про хід військової гри «На штурм», що відбулася між учнями 1-ї та 2-ї школи міста [17, с. 2].

22 червня 1941 р. Німеччина здійснила напад на СРСР. Було оголошено загальну військову мобілізацію та евакуацію підприємств. Тоді ж війна прийшла на Переяславщину. До 15 липня 1941 р. понад 10 000 тис. осіб з міста та району було призвано на військову службу [34, с. 152]. Швидке просування німецьких військ зумовило необхідність створення мережі оборонних укріплень поблизу Переяслава. До цієї роботи активно залучалося цивільне населення. Під керівництвом військових на риття окопів та протитанкових траншей, окрім чоловіків, направлялися жінки та підлітки з міста та навколишніх сіл.

З кінця червня до 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва. Підтримуючи тиловий зв'язок із Дніпра, переправу у бік Переяслава захищав Дніпровський загін Пінської військової флотилії. Упродовж 31 липня - 2 серпня 1941 р. на Переяслав здійснювалися авіаційні нальоти. Відступ радянських військ супроводжувався евакуацією майна та окремих груп населення. У липні-серпні 1941 р. відбувалися практичні заходи з формування підпільних та партизанських осередків. Зокрема, у Переяславі організувався районний партизанський загін ім. Шевченка, що у травні 1943 р. увійшов до 8-го партизанського з'єднання ім. Чапаєва [34, с. 153, 157].

Ось яку згадку про тогочасну атмосферу містить «Щоденник» мешканця с. Стовп'яги Д. Хмельницького. Від 30 червня 1941 р. він записав: «Обезлюдніло село. Відбулася загальна мобілізація. Були призвані в армію всі чоловіки віком до 50 років включно. Кожний день проводжали жінки і діти своїх чоловіків, синів, братів, батьків. На околиці села, за Ковзалами, кожного ранку тепер чути жіночий та дитячий плач. Сьогодні проводжали ми з матір'ю та сестрою батька. Пройшов він першу світову, а потім громадянську війну в 1919-1922 р., а тепер яка тяжка доля випаде в цю війну. Радянське інформбюро повідомляє, що німці величезними силами (170 дивізій) проводять наступ на нашу країну на широкому фронті від Балтійського до Чорного моря. <...> Два дні тому, вночі, було чути глухі вибухи. На другий день дійшли чутки, що німці бомбили військовий аеродром у м. Борисполі. Через сільську раду було одержано розпорядження, щоб вночі не розводили на пасовищі вогнищ, щоб не світилося в хатах ночами. Війна почала входити в повсякденне життя...» [35, с. 10-11].

У другій половині вересня 1941 р. Переяслав був окупований нацистськими військами. Окупація міста тривала з 17 вересня 1941 р. до 21 вересня 1943 р. Понад одинадцять місяців Переяслав перебував під юрисдикцією військової адміністрації. У цей час тут діяли гарнізонна військова комендатура, поліція, міська та районна управи, що забезпечували адміністративно-господарські функції. 1 вересня 1942 р. місто перейшло під контроль цивільної адміністрації. З організації органів цивільного управління Переяславщина увійшла до складу Рейхскомісаріату «Україна», який було утворено згідно декрету Гітлера від 20 серпня 1941 р. Гебітскомісаріат «Переяслав» входив до генерального округу «Київ». До кінця окупації Переяслав був адміністративно- територіальним центром Переяславського гебіту (району), до якого також увійшла територія колишніх Баришівського та Березанського районів [11, с. 276].

З перших днів окупації міста розпочалися репресії проти окремих категорій населення. Зокрема, як покарання, застосовувалися масові розстріли та повішання підпільників, радянських активістів, військовослужбовців та євреїв. Виконуючи ідеологічну доктрину Третього Рейху, поряд із суто військовими діями, його прибічники були втягнені в один з найкривавіших злочинів людства за усю його історію - геноцид єврейського населення. Вже на початку жовтня 1941 р. на одному з міських цвинтарів (Альтицьке кладовище - Ред.) відбувся розстріл єврейського населення Переяслава. Очевидці цього злочину зазначають, що задля його скоєння окупантами було проголошено, що у певний час усі єврейські родини мають зібратися разом, аби виїхати з міста, узявши з собою відповідні речі. Після цього усіх їх було доставлено на місце розстрілу й знищено.. Ці акції повторювалися у червні 1942 р. та травні 1943 р. Загалом, як засвідчують опубліковані поіменні списки, нацисти розстріляли понад 356 єврейських мешканців Переяслава. За іншими документальними джерелами ця цифра коливається від 400 до 537 осіб єврейської національності. Зокрема, судовим процесом, що відбувався у Берліні 8 серпня 1947 р. засвідчено, що найбільш масові знищення єврейського населення міста здійснював 3-й взвод 9-го резервного поліційного батальйону [11, с. 277].

Також упродовж окупації у місті відбувалися поодинокі страти євреїв, радянських активістів та осіб, підозрюваних в опорі окупаційному режимові. Включно до листопада 1941 р. у каральних операціях у місті брав участь 314-й батальйон поліції. На листопад 1941 р. у межах Переяслава та довколишніх сіл підрозділами поліцейського полку «Південь» були завершені «заходи з умиротворення території» [8, с. 48, 50]. Загалом за час окупації жертвами нацистів на Переяславщині стали близько 2 тис. осіб, у тому числі 14 були показово повішані [34, с. 155].

Для радянських військовополонених окупантами було влаштовано концентраційні табори, що розміщувалися на території колишнього будинку піонерів та колгоспу ім. Чапаєва (тодішнє с. Підварки) [33, с. 242]. Також у приміщенні колишньої педагогічної школи було влаштовано госпіталь для військовополонених. Пізніше там існував стаціонарний табір, де в якості робочої сили військовополонені утримувалися до кінця окупації [20, с. 10].

Життя міста та його населення було регламентовано згідно до потреб нацистів. У 1941 р. для здійснення богослужінь у місті відновили свою діяльність храми - Успенський собор та Свято-Троїцька церква. Районною управою встановлювалися дні та години святкових відправ, що здійснювалися за новим Державним календарем [22, с. 47]. Одним з важливих джерел, що дає уявлення про життя міста у період нацистської окупації є місцева преса. Саме через неї окупаційна влада доводила до населення свої накази та розпорядження, інформувала громадян про перебіг бойових дій на фронті та формувала громадську думку. У газеті «Переяславські вісті» є повідомлення про організацію у місті 17 вересня 1942 р. урочистого мітингу з нагоди відзначення річниці вступу німецьких військ до Переяслава та концерту народного театру [26, с. 4]. 20 жовтня 1942 р. гебітскомісаром було видане оголошення про роботу місцевих ринків, де зазначалося: «Надалі базари можуть бути лише по неділях від 7-ї години ранку до 1-ї години дня. В інші, будні дні, базари категорично забороняються. Невиконання цього розпорядження буде каратись» [27, с. 2]. Подібні заборони, знецінення радянських грошових знаків та дефіцит споживчих товарів призвели до поширення так званої мінової торгівлі між містом та навколишніми селами. Міське населення шляхом натурального обміну одержувало продукти харчування.

Окупанти регламентували переміщення містян. В оголошенні гебітскомісара від 5 листопада 1942 р. «в обов'язковому порядку встановити для українського населення час ходіння ввечері до 21 години». У повідомленні зазначалося: «:...хто без виданого мною пропуску буде затриманий після 21 год., може чекати суворої кари» [31, с. 4].

З лютого 1942 р. у місті функціонувала поліклініка, що до жовтня 1942 р. розміщувалася на базі колишнього тубдиспансеру, звідки була переведена у пристосоване приміщення на вул. Гімназичній, 28 [30, с. 4]. З 1 листопада 1942 р. у колишньому приміщенні поліклініки по вул. Соборній, 17 для розв'язання цивільних спорів між населенням і вчинення кримінальних судових справ почав діяти суд [24, с. 4].

Згідно циркуляра Рейхскомісара від 19 листопада 1942 р. з 28 грудня 1942 р. для населення було розпочато обмін радянських грошей [29, с. 4]. Такий же обмін було дозволено 1 квітня 1943 р. [25, с. 4]. Про життя міста вже наприкінці 1942 р. маємо такі повідомлення окупаційної преси: «відремонтовано приміщення для військових і цивільних установ, регулярно працює кіно, театр, поліклініка, лікарня, школи та різні підприємства, видається газета «Переяславські вісті». Цими днями відкриється для службовців міста їдальня» [28, с. 4]. Крім цього, в кінці грудня 1942 р. міським споживчим товариством було оголошено про організацію бібліотеки «для загального користування населення м. Переяслава» [29, с. 4].

Цікаво, що матеріали регіональної окупаційної преси містили відомості про відносно задовільний тогочасний стан розвитку міста. Зокрема, у газеті «Донецкий вестник» було зазначено: «Управа м. Переяслава за рік своєї роботи зуміла цілком налагодити нормальне життя міста, відновити роботу млина, маслозаводу, тартаку, цегельні, електростанції та численних майстерень. Роблять школи та лікарські установи» [14, с. 4]. Доволі оптимістичним образ Переяслава замальовувався в інших регіональних виданнях. Зокрема, таким його подано в однойменній публікації М. Шияна, різні редакційні версії якої з ідеологічною метою публікували газети «Останні вісті», «Волинь», «Воля Покуття». «В місті утворено міську і районну управи, які, користуючись довір'ям і пошаною українського населення, почали відновляти життя, виводити його на новий шлях. Боїв під містом не було, тому воно мало потерпіло, с перших же днів почали працювати млин, хлібзавод, - і населення регулярно одержує хліб. <...> Населення платить податки від корів та коней, тому в Переяславі майже не було зацінення грошей, яке спостерігалось по інших містах» [10, с. 3].

Одним з негативних проявів нацистського окупаційного режиму стала відправка на примусові роботи до Німеччини частини місцевих мешканців. Основні етапи вербування молоді на Переяславщині - квітень-травень 1942 р. та березень 1943 р. - засвідчили антисоціальний злочинний характер встановленої влади. За період окупації м. Переяслава було вивезено понад 600 чоловік, з яких повернулося 306 осіб [19, с. 301]. Ще понад 6000 громадян було вивезено з району. За підрахунками дослідників, кількість вивезеного населення з Переяславського району становила 8,2 відсотків від загальної кількості усіх працездатних мешканців віком від 18 до 55 років [23, с. 272]. Збірними пунктами для утримання майбутніх остарбайтерів з міста та навколишніх сіл стало приміщення школи № 1, звідки примусові робітники відправлялися до станції Переяславської та м. Києва.

Перебування на примусових роботах складно позначилося на долях багатьох переяславців. Траплялися випадки загибелі від свавілля нацистів, люди потрапляли до концентраційних таборів смерті, зазнавали суттєвих поневірянь, працюючи на підприємствах та сільськогосподарських об'єктах. Окрім труднощів, пов'язаних з умовами життя та праці на чужині, по поверненню, вдома, на багатьох остарбайтерів очікувала принизлива процедура «фільтрації», перевірки на предмет співпраці з ворогом. Подекуди складними виглядали й стосунки між ними та тими, хто повернувся з фронту. Ось, що зазначає з цього приводу дружина колишнього остарбайтера М. Гордієнко: «Ми враги були. Мені нічого такого не траплялося, а хазяїна (чоловіка - Ред.) один за груди брав і каже: «Ти ізмєнщік Родіни». А він каже: «А що ж ти мене не захистив, я ж дитина?» [21, с. 259].

На кінець окупації активізувалася діяльність підпільників та партизанів. Відомо, що у заключний період перебування німецької адміністрації ними здійснювалися диверсії шляхом знищення об'єктів господарської інфраструктури тощо. Так, партизанським з'єднанням № 8 імені В. Чапаєва у серпні 1943 р. на переяславській пристані було затоплено баржі з зерном. У ніч з 6 на 7 вересня на залізничній станції «Переяславська» було підірвано залізничну колію, 11 вересня 1943 р. відбувся напад на два німецькі катери, а 13 вересня на Дніпрі в районі Переяслава було затоплено пароплав «Ровно» [32, с. 308]. За зв'язок з партизанами у 1943 р. були розстріляні робітники держмлина М. Артюх, М. Сердюк, директор педагогічної школи В. Удод та інші особи [16, с. 511].

20 вересня 1943 р. (за іншими даними 21 вересня) на подвір'ї Вознесенського монастиря відбувся масовий розстріл мешканців міста та району. За архівними даними кількість загиблих цивільних громадян під час відступу німецьких військ становила 466 осіб [7, арк. 4]. Кількість жертв зазначеного розстрілу за неофіційними джерелами відрізняється, зокрема подаються відомості - 284 особи, понад 300 осіб, та навіть 600 осіб.

Унаслідок підпалів та масованих нальотів німецької авіації у вересні 1943 р. інфраструктура міста виявилася суттєво зруйнованою. Саме у цей час було знищено велику кількість споруд, пошкоджено комунікації, спричинено жертви серед цивільного населення. Згідно архівних матеріалів, кількість загиблих під час окупації у м. Переяславі, включно з військовополоненими, становила 2155 осіб [7, арк. 7].

Після відступу німецьких військ життя населення залишалося складним. В умовах військового часу громадянам доводилося поступатися особистими інтересами. Відчутним тягарем, поряд з нестачею житла, одягу та харчів для населення стала сплата т. зв. військових позик. Прихід у вересні 1943 р. Червоної Армії позначився масштабною військовою мобілізацією. Загалом за час радянсько-німецької війни з м. Переяслава було мобілізовано 6 тис. чоловік. З них кількість загиблих на фронтах, у партизанських загонах та під час переправи становила 4820 осіб [12, арк. 222].

21 вересня 1943 р. місто зайняли війська 178-ї та 183-ї танкових бригад 10-го танкового корпусу 40-ї армії Воронезького фронту [33, с. 246]. З 22 вересня 1943 р. у межах військової операції зі звільнення Києва почалося форсування Дніпра. У районі Переяслава відбувалося зведення мостів для наведення переправи. Для її побудови з міста та навколишніх сіл було мобілізовано близько 9 тис. осіб, з яких близько 8 тис. загинуло. Битва за Букринський плацдарм коштувала життя щонайменше 220 тисячам воїнам [13, арк. 225].

2 жовтня 1943 р. Обов'язковою постановою № 1 Переяславська міська Рада депутатів трудящих звернулася з привітанням до населення з нагоди визволення міста від німецької окупації. Зазначена постанова містила попередження, що за порушення населенням законів Партії та Уряду винні каратимуться за законами військового часу. Разом з тим вона уміщувала заклик відповісти за злочини, учинені нацистами у місті, мобілізацією зусиль та працею, спрямованою на відновлення зруйнованих об'єктів [6, с. 5]. Це завдання стало головним пріоритетом влади та реалізовувалося у найближчі роки.

Важливою віхою в історії міста стало його перейменування у Переяслав- Хмельницький, що відбулося 12 жовтня 1943 р. В умовах триваючої війни це була продумана ідеологічна акція. Адже постать визначного державного діяча повинна була надихати місцеве населення на військовий подвиг в ім' я Батьківщини. Паралельно з цим, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 жовтня 1943 р. вводилася військова нагорода - Орден Богдана Хмельницького I, II і III ступеня, яким нагороджувалися наступні контингенти військових: «командири та бійці Червоної Армії та Військово-морського флоту, керівники партизанських загонів і партизани, що виявили особливу рішучість та уміння в операціях з розгрому ворога, високий патріотизм, мужність і самовідданість у боротьбі за визволення радянської землі від німецьких загарбників». Ці ініціативи виглядають доволі нещирими і цинічними, враховуючи, що попередньо радянськими ідеологами постать гетьмана Б. Хмельницького підносилася з характеристикою «предатель и ярый враг восставшего украинского крестьянства» [9, с. 816]. Зовсім інший його портрет змальовано у тексті указу про перейменування міста. «В ознаменование памяти великого сына украинского народа, мудрого государственного деятеля и полководца, основоположника союза русского и украинского народов - Богдана Хмельницкого, Президиум Верховного Совета УССР постановил город Переяслав, где родился Богдан Хмельницкий, где была созвана Переяславская Рада, переименовать в город Переяслав-Хмельницкий» [15, с. 1].

У зв'язку зі значним руйнуванням житла під час відступу німецьких військ, для містян гостро постала житлова проблема. Внаслідок підпалів і бомбардувань у місті було зруйновано 452 будівлі. За документами перепису, організованого виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради, станом на листопад 1943 р. кількість населення у місті становила 4894 чол., з яких налічувалося 1828 чоловіків та 3066 жінок [4, с. 6]. Кошторис видатків міської ради станом на жовтень-грудень 1943 р. становив лише 7581 крб. [4, с. 6]. У квітні 1944 р. бюджет на відбудову міста нараховував вже 1 500 000 крб. [5, с. 10]. У травні 1944 р. для населення визначився порядок заселення житлового фонду шляхом «уплотнення». Винні у невиконанні цієї постанови, що не погоджувалися з цими заходами, несли адміністративну відповідальність - штраф у 300 крб., або примусова праця строком на 1 місяць [5, с. 10]. Організоване індивідуальне житлове будівництво розпочалося у 1944 р. За документальними даними, на балансі житлової управи у 1945 р. перебувало 63 будинки, 22 з яких були у безгосподарському стані. До 1948 р. по місту налічувався 121 забудовник. Загалом на цей час було виділено 175 ділянок для приватного будівництва житлових об'єктів [1, с. 6]. збройний мілітаризація окупація репресія

Поступова відбудова міста позначилася й на сфері дозвілля та відпочинку. Так, 23 жовтня 1943 р. на засіданні виконкому було прийнято рішення про передачу будинку колишнього міськкомунгоспу під установу державного кінотеатру з встановленням звукової кіноустановки [4, с. 6]. Станом на 14 грудня 1944 р. у місті вже діяв районний будинок культури з гуртками: хоровий, музичний, танцювальний, драматичний [5, с. 10].

Дослідниця А. Андрієнко, спираючись на архівні відомості, наводить наступну динаміку відбудови міста після нацистської окупації. Станом на кінець лютого 1944 р. у місті було відновлено роботу понад 60 установ та підприємств. 13 березня 1944 р. виділено землю в урочищі Солонці для дитячого будинку. У квітні 1944 р. у місті були відбудовані приміщення, контори зв'язку, дитячих ясел, партійного кабінету, готелю, об'єкти лікарні. 5 червні 1944 р. своє приміщення отримала міська ветлабораторія. 20 червня 1944 р. було сформовано транспортну артіль, до якої для виконання гужових перевезень залучили власників 50 коней. 5 липня 1944 р. в одному з полишених приватних будинків по вулиці Києвобрамській було організовано птахівничу інкубаторну станцію [5, с. 10].

22 вересня 1944 р. було виділено приміщення для педагогічного училища. На грудень 1944 р. в артілі «Інвалід-робітник» діяли цехи: взуттєвий, портняжний, ковбасний, хлібопекарський та лозоплетіння. 14 грудня 1944 р. в експлуатацію було введено лінію місцевої електромережі у 36959 погонних метрів [1, с. 6].

По завершенню війни відбудова міста продовжилася. 13 грудня 1945 р. владою було виділено кошти на огорожу парків, облаштування мостів, ремонт мостових і тротуарів, озеленення міста, прибирання центральних вулиць, утримання кладовищ і братської могили, освітлення центральної частини міста [2, с. 14].

У 1945-1946 рр. відремонтовані 1-ша та 2-га школи міста могли прийняти 880 та 612 учнів, 24 та 18 класів відповідно. Для забезпечення побутових потреб населення міста на початок 1946 р. у складі міського споживчого товариства діяли 4 крамниці, 3 ларьки та 1 буфет [3, с. 6]. Окрім перелічених інфраструктурних об'єктів у 1946 р. у місті діяли похоронне бюро, водогін, домоуправа, будівельна контора, вишивально- ткацька майстерня, лазня, готель, електростанція, перукарня, будинок рад [2, с. 14].

Героїчна та трагічна історія нашого міста складає строкату палітру буття нашого народу з його одвічним прагненням жити на своїй землі. У період воєнного лихоліття 1941-1945 рр. місто і його жителі зазнали значних потрясінь. Навівши лише окремі епізоди, що унаочнюють характер тогочасного буття, ми не прагнемо до конкретних підсумків та оцінок, а лише актуалізуємо напрямки та теми, що мають вивчатися з урахуванням новітніх теоретико-методологічних основ та залученням ширшої джерельної бази. Сподіваємося, що віднайдення нових фактів та відомостей з історії досліджуваного періоду, відкриє можливості для об'єктивного погляду на цей складний період місцевої історії та зумовить його подальше вивчення.

Джерела та література

1. Андрієнко А. Переяслав: дати і події // Вісник Переяславщини. 11 липня 2017. С. 6.

2. Андрієнко А. Переяслав: дати і події // Вісник Переяславщини. 16 грудня 2016. С. 14.

3. Андрієнко А. Переяслав: дати і події // Вісник Переяславщини. 27 грудня 2016. С. 6.

4. Андрієнко А. Переяслав: дати і події // Вісник Переяславщини. 29 листопада 2016. С. 6.

5. Андрієнко А. Переяслав: дати і події // Вісник Переяславщини. 9 грудня 2016. С. 10.

6. Андрієнко А. Це неможливо забути... // Переяславська рада. 1 листопада 2013. С. 5.

7. Архівний відділ Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області. Ф. 1. Оп. 1. Од. зб. 5. Арк. 4.

8. Бойко Н. Німецько-фашистський окупаційний режим на Переяславщині мовою архівних документів (огляд документів ЦДАВО України) // «Друга світова війна: події, факти, версії»: матеріали Всеукр. наук. конф. Переяслав-Хмельницький, 2015. С. 45-52.

9. Большая Советская Энциклопедия. Москва, 1935. Т. 59. С. 816-818.

10. Волинь. 18 січня 1942. С. 3.

11. Гончаренко О. Переяслав окупаційний: нові факти та наукові інтерпретації (19411943 рр.) // Наукові записки з української історії : зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2009. Вип. 21. С. 275-281.

12. Державний архів Київської області. Ф. р-880, оп. 12, од. зб. 2187, арк. 222 (Справка о погибших гражданах и воинах Советской Армии похороненных в г. Переяслав-Хмельницком).

13. Державний архів Київської області. Ф. р-880, оп. 12, од. зб. 2187, арк. 225 (Історична довідка про значення міста Переяслав-Хм. в створенні Букринського плацдарму в 1943 році).

14. Донецкий Вестник. 8 січня 1943. С. 4.

15. За победу. 14 жовтня 1943. № 216. С. 1.

16. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф.М. (гол. редкол.), АН УРСР. Інститут історії. Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. 791 с.

17. Колективіст Переяславщини. 16 січня 1941. С. 2.

18. Колективіст Переяславщини. 5 січня 1941. С. 2.

19. Кухарєва Н. Остарбайтери Переяславщини // Наукові записки з української історії : зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2009. Вип. 21. С. 297-302.

20. Місюра Ю. Німецька окупація Переяслава (спогади очевидця). Переяслав- Хмельницький: Друкарня ПП «СКД», 2010. 36 с.

21. Нагайко Т. Воєнне лихоліття на Переяславщині 1941-1945 рр.: спогади очевидців // Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2009. Вип. 21. С. 252-263.

22. «Невідомі сторінки історії нашого краю». Примусова праця на Переяславщині 19411943 роках. Спогади, документи, факти / Укладач О. Фурманова. Київ: ТОВ «ВБ» «Аванпост- Прим», 2013. 150 с.

23. Пастушенко Т. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942-1953). Київ: Ін-т історії України НАН України, 2009. 282 с.

24. Переяславські вісті. 11 листопада 1942. С. 4.

25. Переяславські вісті. 17 квітня 1943. С. 4.

26. Переяславські вісті. 19 вересня 1942. С. 4.

27. Переяславські вісті. 21 жовтня 1942. С. 4.

28. Переяславські вісті. 25 листопада 1942. С. 4.

29. Переяславські вісті. 26 грудня 1942. С. 4.

30. Переяславські вісті. 30 грудня 1942. С. 4.

31. Переяславські вісті. 7 листопада 1942. С. 4.

32. Пономаренко П. Всенародная борьба в тылу немецко-фашистских захватчиков 1941-- 1944. Москва: Наука, 1986. 439 с.

33. Потапенко Я. Переяславщина в період радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. // Наукові записки з української історії : зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький, 2007. Вип. 19. С. 241-248.

34. Сікорський М., Швидкий Д. На землі Переяславській. Київ: Наукова думка, 1971. 207 с.

Анотація

Ключові слова: Переяслав, Друга світова війна, окупація, військова історія, Німеччина, СРСР.

Key words: Pereiaslav, World War II, occupation, military history, Germany, USSR.