Створення у 1918 р. в Україні Української Академії наук (з 1919 р. - ВУАН) сприяло розгортанню наукової діяльності в республіці. У системі ВУАН було засновано Етнографічну комісію (1920), Музей антропології та етнології (1921) (пізніше дістав назву "Кабінет антропології та етнології імені Федора Вовка"), комісію для вивчення звичаєвого права в Україні, Кабінет примітивної культури та її пережитків у побуті і фольклорі (1925), які досліджували побут, матеріальну та духовну культуру українського народу, національних меншин, завдяки чому у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. знову відновилося дослідження українського писанкарства, перерване Першою світовою війною, революційними подіями 1917 р. та громадянською війною на теренах України.

До маловідомих дослідників цього промислу 1920-х років належить і Тетяна Мишківська (Мішківська) (1898-1936). Її наукову діяльність та короткі біографічні відомості подала у статті Н. Студенець [5]. Зокрема, науковець встановила, що Т.А. Мишківська навчалася на курсах іноземних мов у Києві, учителювала в трудшколах. У 1922 році вона стала слухачкою етнографічного відділу Київського археологічного інституту. Після закриття вузу (1924) проходила стажування у Всеукраїнському історичному музеї ім.Т. Шевченка (1924-1926), навчалась на історичному відділенні в Київському інституті народної освіти (до 1927 р.) [5, с.301]. У 1926 р.Т. Мишківська вступила до гуртка "Студії" при Кабінеті українського мистецтва, а 1927 р. стала аспіранткою Науково-дослідної кафедри мистецтвознавства [5, с.303].

У 20-х роках ХХ ст. керівником мистецького відділу Музею був український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець Федір Ернст (1891-1942). З 1926 по 1930 рр. він очолював Київську крайову інспектуру охорони пам'яток матеріальної культури. Про її можливу роботу у згаданому музеї маємо відомості з листа, датованого 1928 роком, Т. Мішківської до Ф. Ернста. Жінка звернулася з проханням надати консультацію щодо ознайомлення з літературою, яка ю допомогла їй у роботі у відділі, а також просила поради щодо початку розробки наукової теми [3, арк.56]. В Архівних наукових фондах рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім.М.Т. Рильського зберігаються дві рукописні роботи Т. Мішківської, присвячені цьому виду народного мистецтва. Одна праця нами уже опублікована [6], інша поки що не відома широкому загалу.

Розвідки про писанки зроблені дослідницею, як зазачає Н. Студенець, "за матеріалами колекцій ВІМТШ" [5, с.303]. Підтвердженням зацікавленості дослідницею писанкарством можна вважати і її рецензію на роботу В. Щербаківського "Основні елементи орнаментації української писанки і їхнє походження" (1925), надруковану у Записках Всеукраїнського археологічного комітету у 1930 р. [4].

Метою статті є оприлюднення архівного першоджерела - праці Т. Мишківської "Українська писанка та стан її вивчення".

Запропоноване до друку дослідження [1] про історіографію писанкарства кінця ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. було підготовлене у 1930 р. Роботи Т. Мишківської варті уваги ще й тому, що написані в роки, коли про писанку забували, а сама вона названа предметом церковного культу та заборонена до використання. Авторка намагається проаналізувати найбільш відомі видання М. Сумцова, С. Кулжинського, М. Кордуби, К. Шероцького, І. Гургули, що надруковані в Україні та за її межами, зокрема роботу В. Щербаківського, яка побачила світ у Чехії у 1925 р., та інші. Значну увагу науковець приділила аналізу класифікації писанок та їхніх орнаментальних мотивів, розглянула регіональні особливості великодніх розписаних яєць. У розвідці дослідниця досить критично оцінює публікації та приходить до висновку, що, незважаючи на це, писанка залишалася маловивченим явищем.

Відповідно до сучасної практики наукового видання першоджерел збережено особливості письма.

українське писанкарство архівне першоджерело

Писанка є пережиток давнього поганського сонячного культу, що колись був поширений на території України. Вона задержалась у великодневому ритуалі і умерла лише на сьогоднішній день, коли кожний трудящий усвідомив собі значення релігії як одного з засобів пригнічення працюючих. Це пройдений етап розвитку відсталих переважно селянських мас. Ось чому варто підбити короткі підсумки того, що зроблено в справі вивчення цього звичаю - мертвого показчику впливів, що діяли колись на українську людність.

Про писанку писали чимало. Ще року 1899 С. Кулжинський у своїй праці подав був 62 назви літератури про писанки до 1897 року включно С. Кулжинский. Описание коллекции народних писанок. Выпуск первый. С альбомом 33 хромолитографированных и 12 черных таблиц (всего 2219 рисунков) Москва 1899 ст. 176+39 т в красках + 12 черных таблиц. . Ця бібліографія обіймає не лише українську писанку і цінна вона тим, що, поруч з назвою джерела, автор дає ще стислу характеристику цього останнього. Хибою можна вважати те, що до свого покажчику С. Кулжинський зараховує і праці, які безпосереднього значення для дослідження писанок не мають, наприклад такі, де є віньєтки з малюнками писанок Ст. 8. На стр. 53-й, в виде виньетки помещены 5 очень маленьких (1'Ах1 см) черных рисунков писанок, сделанных очень неотчетливо и напоминающих типы Юго-Зап. России. . Доповненням до цієї бібліографії можна вважати покажчик І. Гургули І. Гургула. Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного Музею у Львові. Матеріяли до етнології й антропології т. ХХІ-ХХІІ ч.І. Львів 1929. , що теж не обмежується лише українською писанкою. Тут ми маємо 27 назв, що вийшли здебільшого, після 1897 року, з них 22 такі, яких ми не зустрічаємо у С. Кулжинського. До цих усіх праць можна долучити декілька назв, що не увійшли у вищезгадані бібліографії, а саме:

1) С.Е. Пасхальные писанки. Изд. Подольск. Епарх. Ведомоства 1899. ст.6;

2) К. Шероцкий. Черты античной и древне-христианской живописи на украинских писанках. Из журнала Правда Под. за 1909 г. ст.25;

3) С. Таранушенко. Мистецтво Слобожанщини ХУП-ХУШ вв. Харків 1928 ст.9+36 т., (де подано фотографічні знимки писанок);

4) І. Гургула. Писанки Східної Галичини й Буковини в збірці Національного Музею у Львові. Матеріяли до етнології й антропології т. ХХІ-ХХІІ ч.І. Львів 1929. ст.131-156, з 2 т. + 1 мапа і в тому же збірникові;

5) В. Тарновецький. Як гуцули пишуть свої писанки. ст.157 - 162 з 2 м. в тексті.

Беручи критерієм наукову вартість цих праць, їх усіх можна розбити на замітки чи то етнографічного чи мистецтвознавчого характеру то більш менш солідні монографічні досліди. Між цими двома крайніми точками можна умістити ще низку дрібних праць, що становлять немов переходовий місток між тими і другими. Перші, тоб-то усякого роду замітки, являють здебільшого вільну творчість дідичів-аматорів, які, не маючи ніякої праці та потреби в ній, починали збирати у своїх маєтках речі селянського побуту та мистецтва і тут находили багато нового і цікавого для себе. Свої відкриття вони часто друкували по ріжних дрібних журналах і кожний вважав, що зробив свій вклад у науку. Аматорський підхід, відсутність методичного досліду, некретичне захоплення народньою орнаментикою характеризують більшу частину цих заміток. Найменшу вартість мають замітки, що трактують писанку взагалі, не прив'язуючи її до певної території чи то до певного типу орнаметики. Більше значення мають вже ті замітки, що беруть своїм об'єктом писанку певної території. Вони нам фіксують певні місця, де розповсюджено писанки і знайомлять нас з типами орнаментики в даній місцевості.

Найбільш досліджено в цьому відношенні Західню Україну. Ми маємо 13 назв Oskar Kolderg. Pokucie. Krakow 1882. ст. 147-152 і також його замітка в TygodnikPowszechni 1882. Яв 31; R. F. Kaindl. Die Huculen. Відень 1887; G. Udziela. Peski w miescie Ropczycach i w okolicy. Tarnow 1888; замітка Зеля про галицько - російські писанки. Tygodnik illustrowany dla dzicei 1889. № 15, Krcek. Pisanki w Galicyi. Szkola 1894; Fr. Krczek. Pisanki w Galicyi. Zestawienie materialu zebranego w roku 1897 staraniem Towarrystwa Ludoznawczego. Львів 1898; A. C. Kochanowski. Ostereier in der Bukovina und Galizien. Zeitschrift fur osterreichische Volkskunde V Jahrgang. Відень 1899; М. Кордуба. Писанки на галицькій Волині. Матер. до укр. - руської етнології т.І. Львів 1899 ст. 169-210; В. Шухевич. Гуцульщина т. IV Матер. до укр. - руської етнології т. VII. Львів 1904; Vladimir Szuchewycz. Die sitte der Ostereier bei den Huculen. Kinstrierte Zeitung № 3432 Leipzig 1909; І. Гургула. Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного Музею у Львові. Матеріяли до етнології й антропології т. ХХІ-ХХІІ ч.І. Львів 1929 і у тому же збірникові В. Тарковецький. Як гуцули пишуть свої писанки. праць, що трактують західньо-українські писанки, з них дві монографії - одна М. Кордуби "Писанки на Галицькій Волині", дуже ґрунтовна, друга І. Гургули "Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного Музею у Львові", досить поверхове і з численними хибами. Розвідки про писанки інших місцевостей України мають спорадичний та випадковий характер - 2 замітки про Волинські писанки Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок. Собрала Ольга П. Косачева. Киев 1897 (Новоградволынский повіт); Г-ский крашанки и писанки на Волыни. Елисаветградский Вестник 1889 № 103. , 1 про Чернігівські Южно-руський народный орнамент. Вып.I. Черниговская губерния, Глуховский уезд. Узоры вышиванья, тканья и рисованья. Собрала и составила П.Я. Литвинова. Киев 1878. , 1 про Херсонські Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александровском уездах Херсонской губ.В.Н. Ястребовым. Одесса 1894. та про Київські A.P. Pisanki ukrainskie. Klosy Tom XLIV№ 1136. Warszawa 26 marca 1887, ст. 223 (матеріяли переважно з Київщини). .

Можна вважати працю Н.Ф. Сумцова "Писанки", що її видав року 1891 журнал "Киевская Старина" Н.Ф. Сумцов. Издание редакции журнала "Киевская Старина". Киев 1891 ст. 49+10 мал. в тексті. . Автор звертався до приватних осіб з проханням надсилати йому дописи про звичай виготовляти писанки, а також і самі колекції писанок. Його заклик не лишився марним. Очевидно серед громадянства був уже певний інтерес до цієї галузі народнього мистецтва. На початку своєї праці Н.Ф. Сумцов умістив зміст її, який в достатній мірі характеризує усю широчінь поставлених проблем. Ось він "Писанки в старинной и современной этнографии. Материалы и пособия при составлении настоящей статіи. Религиозно-символическое значение и обрядовое употребление крашеных яиц в древних культах. Отражение древней символики в сказках. Предания и сказывания о происхождении писанок. Народные названия для крашанок и писанок. Сфера распространения писанок в настоящее время. Время приготовления писанок. Мистическо-обрядовая обстановка. Принадлежности писаночного дела: кисточки и краски. Способы приготовления писанок. Употребление крашанок и писанок при поздравлении с праздником в обмен или подарок, для получения красоты и здороья, для плодородия почвы и роения пчел, во избежание громового удара и пожара, для излечения болезней, для прогнания ведам и от сглаза, при поминовении умерших и детских играх. Значение малорусской игры навкотка и чешской игры в помлазку. Орнаментация писанок: геометрическая, растительная, животная, бытовая и религиозная. Архаические черты орнамета: плетенка, трезубец, солнечные кружки, пентаграм, меандр, свастика, петушки. Какие местные растения входять в писаночную орнаментику. О названии и происхождении некоторых писанок с предметным орнаментом: бесаги, калиток и др. Упадок обычая приготовления писанок. Заключение". Автор зачепив справу вивчення писанок у 17-19 ст. в Німеччині і одмітив, що початок цієї справи на Україні припадає на 70 рр. 19 століття. Значіння писанки він намагається звязати з значінням яйця. Мифи про яйце зустрічаються у багатьох народів і носять очевидний відбиток глибокої давнини. Він навіть робить припущення, що неможна заперечувати існування писанок за часів поганських, але далі починає наводити низку досить пізніх христіянських переказів про походження писанки і приходить до компромісового висновку, що найбільш ймовірним буде виводити походження писанок з христіянської Візантії. Небагато дає йому для вияснення цього питання і обряди, що мають місце під час виготовлення писанок, бо вони мають явний відбиток христіянських часів за винйятком вірування про "непочату воду". Автор також встановлює досить широку сферу розповсюдження писанок у 18 столітті - ціла Европа і передня Азія, не вказуючи ближче, звідки він бере ці відомості. Призначення писанки могло б допомогти авторові вивести її значіння, отже і походження, але він цього момента не підкреслює, а перераховує лише відомі йому форми призначення писанки. Також він не увязує орнаментику з призначенням та походженням писанки і дає досить штучну її клясифікацію, зазначаючи проте, що не завжди назва малюнку збігається з приналежністю його до тої чи іншої групи в такій спосіб, що, наприклад, малюнок геометрійного характеру може мати тваринну назву і то що. Це як раз і може бути аргументом проти класифікації побудовані на одній народній назві, яка може бути пізнього походження і базуватись на випадковій подібності. Позитивний бік цього розділу - це вияснення старовинного походження багатьох орнаментальних мотивів. Усі ці хиби видно при світлі нових даних про писанки, але пам'ятаймо, що Сумцов у своїй роботі не має серйозних попередників і що деякі його положення зберегли свою вагу і досі.

Року 1899 вийшли дві наступні великі праці про писанки. Це були: розвідка С.К. Кулжинського "Описание коллекции народних писанок" та розвідка М. Кордуби "Писанки на галицькій Волині". Обидві вони заслуговують на увагу. Перша поділяється на такі розділи: "Введение. Бібліографія. История и состав коллекции народних писанок Лубенского Музея Е.Н. Скаржинской. Происхождение обычая приготовлять писанки. Обычай приготовления писанок в современном состоянии. Клясификация писанок по типам. Каталог коллекции народних писанок Лубенского Музея Е.Н. Скаржинской. Указатель к раскрашенным таблицям альбома". В основу своэъ працы С. Кулжинський поклав велику колекцію писанок Лубенського музею. Автор не дав нічого нового в розвязанні питання про походження писанок. Він зібрав чимало матеріялу, але не спромігся зробити якісь нові висновки і залишився на позиції визнання дохристиянського походження писанок. Також він не дав нічого нового розбираючи призначення писанок. Але зате цілком оригінальний його розділ про класифікацію писанок за типами. Автор визнає стародавнє походження за багатьма писанковими мотивами; але він не увязує орнаментику з призначенням писанки, і розглядає під іншим кутом зору. В основу поділу писанок він кладе головні лінії, що розбивають поверхню писанки на окремі площі і одержує в наслідок цього 4 основні групи:

такі, де ніяких основних ліній нема,

такі, де є кілька головних ліній, як екватор, горизонталі, меридіяни та комбінації їх,

такі, де на поверхні писанки є похилі (наклоненые) самі чи в сполученні з головними лініями, що ми їх зустрічаємо в другій групі,

такі, де за головні лінії правлять криві. Орнамент розподіляється або по всій площі писанки, як в писанках першої групи, або в заздалегідь приготовлених головними лініями площах. Самий характер малюнку обумовлено тою площею, яку він має заповнити. Отже ця класифікація в своїй основі має на меті з'ясувати принцип заповнення площі і через те вона має досить абстрактний характер. Сам автор не завжди може провести чіткий розподіл. Так, наприклад, одводячи 4-ту групу для мотива безкінечник, він гадає, що праобраз безкінечника треба шукати у другій групі, у тому підвідділі, де орнамент буде спиратись на середню поземну лінію і буде являти собою низку таких поземних. Але писати од руки численні поземі - справа затяжна, отже їх починають писати з одного разу в такій спосіб. Що утворюється одна винтова лінія "Эту - то винтовую линию, переходящую в винтовую ленточку-змейку и затем орнаментируемую завитками мы и считаем за родоначальницу форы безкінечника" С. Кулжинский op. cit ст. 105. Далі, на думку авторову, цю лінію стали прикрашати закрутками і в такий спосіб вийшов безкінечник. Хоча, кількома рядками вище, він каже, що "безкінечник" належить до старовинних форм орнаментики і, мабуть, вимагав певної правильности малюнку, бо і тепер майстрині вважають великою заслугою написати добрий безкінечник. На ці міркування С. Кулжинського можна відповісти, що сумнівно, щоб правильний малюнок міг повстати від неправильної передачи поземних, яких стали писати одним начерком. З другого боку безкінечник міг укластися на поверхні писанки лише винтом. Намагання підігнати кожний писанковий мотив до тої чи іншої групи і призвело Кулжинського до такої натяжки. Безконечний на писанці старший безумовно від тих ліній, які розбивають яйце на окремі площі. Це можна сказати і про багатьох інших мотивів, що являють собою систему соняшних символів відомих в глибокій давнині. Клясифікація С. Кулжинського має чимало і позитивного. Вона ясно показує сталість та виробленість писанкової орнаментики і помагає розібратись в багатьох плутаних композиціях. Як що б автор долучив ще сюди аналізу самих писанкових мотивів, можна було б ясно бачити як новіші мотиви ідуть торованими шляхами і припасовуються до виробленого канону що до нанесення малюнку на яйце.

Праця М. Кордуби "Писанки на галицькій Волині" М. Кордуба. Писанки на галицькій Волині. Матер. до україно-руської етнології т. І Львів 1899 ст. 169-210 з резюме франц. мовою + 13 таблиць у фарбах. має такі розділи: Передмова. Загальна частина. Чинність писання. Час писання. Уживання писанок. Про початок звичаю закрашувати яйця. Орнамент. За місце своїх дослідів автор обрав собі галицьку Волинь. Тоб-то повіти: Кам'янецький, Сокальський, Равський, Жовківський, Бродський та північну частину Золочівського. Три моменти керували автором при цій нагоді: що писанки цієї території йому найбільш відомі,

2) що про писанкицієї місцевости в літературі нічого нема за винятком "каламутних", (за висловом автора), відомостей д-ра Крчека і 3) що писанки тутешні відзначаються вдалим малюнком і гармонією фарб так що їх можна вважати за найкращі в Галичині. Підхід авторів цілком етнографічний. Він сам каже: "Заразом ясно мені стало, що краще буде починати від менчого простягу, от хоч би від кількох повітів, бо тоді розвідка може бути детальнїйша і більш основна" М. Кордуба op cit ст. 169. . Нижче він говорить, що у своїй праці додержуватиметься лише тих припущень, які

можна на безпосередньо зібранім місцевім матеріялі. Отже годі чекати від цієї праці

розв'язання тих проблем, що намічались вже в питанні про українську писанку. Центр своєї уваги автор переносить на уважне студіювання форм виявлення цього звичаю в даній місцевості і на тутешні писанкові орнаменти. Матеріял зібрано і опрацьовано старанно і як що б ми мали подібні розвідки хоча б про райони найбільшого поширення писанок, то справа від цього безумовно виграла б. Тут автор подав нам цікаві відомості про те, що звичай писати писанки занепадає по містечках а по селах здебільшого шириться. Тут усе більше людей беруть участь в приготовленні писанок, орнамент стає що разу більш різнорідний та більш "скомплектований". Зникають писанки з червоним тлом, а натомість з'являються з чорним, на якому комбінація фарб багатша. По деяких повітах, навпаки, звичай цей занепадає. Тут виготовлення писанок є вже щось люксове, іноді доступне лише заможнім, які віддають, навіть, їх писати на инші села, де ще уміють це робити. В такий спосіб заможні верстви штучно затримують занепадаючий звичай. Якихось одмінних від інших місцевостей звичаїв під час приготовлення писанок авторові не далося спостерегти, але саме писання писанок тут затягається подекуди аж до Зелених Свят, зважаючи на потреби мати писанки на поминки. Як і по инщих місцях писанки тут теж вважаються інтегральною частиною великодневого ритуалу. Говорячи про призначення писанок, автор подає деякі галицькі звичаї незнані у нас, як то, що дівчата перед тим як "виводити гагілки на кладовищу" дають попові певну кількість писанок, так що це виглядає немов викуп за дозвіл. Баби, збіраючись після церковної відправи перед Хоміним тижнем у попа, обдаровують його писанками, а він їх частує пивом. На галицькій Волині зустрічаються писанки з однобарвним малюнком на білім тлі яйця На крашанці червоний чи вишневий наносять руркою з воском малюнок і кидають у капустяний квас, від якого злазить червона не закрита воском фарба. та писанки з червоним і чорним тлом.

Як і С. Кулжинський, М. Кордуба одмічає, що малюнок залежить від поділу яйця повздовжними і поперечними лініями. "Головна поділка відділяє поодинокі взірці, котрі на однім яйці два, чотирі, шість, ба й більше разів повторюється. Побічна, се властиво сітка, яку малюють, щоб орнамент випав правильніше" М. Кордуба op cit ст. 184. . Лінії головного поділу яйця часто складаються з двох і трьох ліній з поперченими, скісними лініями або хрестиками, клинчиками чи квадратиками. Оці "переділки" часто виглядають як складний взір, подібний до взорів на мережках. Головні лінії, які розбивають яйце, можуть іти: а) вздовж яйця, б) впоперек яйця, с) вздовж і впоперек яйця. Окрему групу становлять писанки писані "у форму барилковату", де ми маємо "два колеса по обох кінцях і валок посередині". В цій останній групі ми можемо розріжнити дві підгрупи: властиво барилочки і такі, де ще крім поперечного поділу є ще повздовжний в такий спосіб, що ми одержуємо для орнаменту 6 піль. Самий орнамент М. Кордуба ділить на три великі групи:

1) орнамент геометричний,

2) орнамент рослинний,

3) орнамент звіриний. Але, як зазначає автор "Ті три групи не все виступають окремо; противно се діється рідко. В більшости случаїв вони перемішані зі собою по однім і тім самім взірці і треба їх доперва відділювати" М. Кордуба op cit ст. 187. . Він відкидає три групи орнамента, яких ще нараховує Сумцов - солярну, предметно-побутову та релігійну, зазнаючи, що цю орнаментику можна віднести до одної з трьох вищезгаданих груп. Це легко зробити оскільки Кордуба у своїй класифікації іде за народніми назвами. В даному разі це поділ орнаментики на групи ілком логічний оскілки праця М. Кордуби має етнографічний характер. Але знов таки народня назва зраджує іноді і можна в деяких випадках не погодитись з однесенням певних орнаментальних мотивів до тої чи іншої групи, про це говорить і сам дослідник. Пануючим писанковим орнаментом є геометрійний простолінійний. Орнамент геометрійний криволінійний, рослинний, а також звірячий, коли він передає лише поодинокі частини звірят, не є оригінальний, на думку автора, його можна найти в ріжні часи у ріжних народів. Той же звіриний орнамент, де виображено цілу тварину є оригінальний і спирається на спостереження над певним звірем. Розмальовування фарбами окремих частин орнаменту є примітивне і має на увазі лише відріжнення їх. Автор вважає також за безсумнівну схожість орнаменту писанкового та на мережках. Такий загалом зміст цієї ґрунтовної розвідки. Автор досяг своєї мети і дав докладний і мабуть вичерпний опис писанок галицької Волині.

Року 1889 з'явилась невеличка розвідка С.Е. під назвою "Пасхальные писанки", яка нічого нового в порівнянні з попередніми працями не давала, і далі нам не відомо жодної більш менш ґрунтовної розвідки про писанки аж до 1909 р., коли з'явилась праця К. Шероцького "Черты античной и древне-христианской живописи на украинских писанках". Для характеристики напрямку цієї розвідки треба сказати, що автор її історик українського мистецтва. Отже до писанок він підійшов як до мистецьких пам' яток народної творчости. "Древне-античная живопись представляла собою культурное наследие, которое не могло пропасть бесследно", каже Шероцький. "На основе античных принципов зародились христианские художества и все нынешнее искусство. Эти принципы отразились и на наших писанках. Они касаются прежде всего технической стороны этого дела - рисунка, красок и способа расположения их на яйце" К. Шероцкий op. cit ст. 2. . Риси антику автор вбачає у білих контурах малюнку на темному, здебільшого

брунатному тлі як на вазах депилонського та мікенського стилів. У самому способі нанесення малюнку на яйце, який полягає в тому, що для орнаментальних мотивів готують окремі пляни і в них уміщають малюнки. Така система нанесення малюнку була відома у Римі та в стародавньому християнському мистецтві. Весь малюнок на писанці обмежується контурами без жодних опуклостів і він дуже близький до грецького силуєта. У виображеннях тварин на писанках ми зустрічаємось з типовим грецьким профілем. З інших рис антику можна ще вказати на симетрію та наслідування природі, що лежить в основі писанкової орнаментації. Далі трохи несподіваний висновок про те, що в писанковій орнаментиці ми маємо "смешение стилей. Все узоры однако об'единяются тем, что содержание их относится к одному циклу - выражает определенную идею в различных формах" К. Шероцкий op. cit ст. 17. . Нижче знов не повязана з попередніми даними думка про те, що значіння писанок релігійне, християнське і пояснення писанкових орнаментальних мотивів можливе лише з точки зору христіянської. Автор ще розглядає окремі писанкові мотиви як то: овен, голуб, рожу, безконечник, огірочки і то що. Потім він переходить до писанкової орнаментики, що характеризується геометричними формами і приходить до висновку цілком протилежному з своїми попередниками, які вважали цей орнамент за найстаріший - а саме, що "в самом деле это - не геометрические знаки, а скорее формы, заимствованные от мира растений, - например, указанные выше "огірочки" (треугольники), венки (круги с завитками), зигзаги (напоминают собою спиралевидные "безконешники") и др. геометрические знаки непонятны для народа, и он не мог бы их изображать. Первый, кто расписывал писанку подобными знаками, должен был изобразить понятные формы, взятые из жизни природы" К. Шероцкий op. cit ст. 24. . При цьому однак він не заперечує запозичення писанкової орнаментики з Депилонського та Мікенського орнаментів. Ці не зовсім логічні міркування він намагається примирити тим положенням, що лише деякі з наведених рис вказують на сиву давнину, а решта розвинулась вже на національному грунті. Як бачимо у праці К. Шероцького є нелогічності, але їх викупає новий і цікавий підхід до справи. Більш ґрунтовне розвязання намічених у цій праці проблем ми зустрічаємо у В. Щербаківського "Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження". Автор її, археолог та історик українського мистецтва, поєднав етнографічний, археологічний та почасти мистецький підходи до справи вивчення писанок і дав цікаву та ґрунтовну працю. Він ясно ставить питання про дохристиянське походження писанок і вважає їх за атрибути сонячного культу. Значіння писанки складається з двох моментів:

1) із значіння самого яйця, яке носить в собі зародок сонячної птиці півня та 2) із значіння тих орнаментів - символів, якими вкрита писанка. Яйце, що мало в собі зародок півня, могло служити апотропейоном, а тому що мало в собі взагалі зародок живого, воно могло заміняти собою криваву жертву. Процес малювання писанок є вже, на думку авторову, певний обряд. Звичайно писанки починають розписувати у Чистий Четвер і із значіння води, в якій лежали писанки, виходить, що вони вважались свяченими раніш ніж були посвячені у церкві; їх не пекли, не варили, не грали ними, щоб не пошкодити святі, в очах народу, знаки, що на них намальовано. Основних типів писанкових орнаментів автор вважає три: свастика, трикветр і розета. Автор докладно розглядає походження цих трьох орнаментальних мотивів, відомих ще в глибокій давнині, використовуючи для цього нові дані західньо-европейської науки. З свастики виник на писанках хрест та сорококлин. Подвійні трикветри дали мотив відомий під назвою павука. З трикветрових так само як і з свастичних хрестів можна скласти орнамент подібний до сорококлина. Далі автор розглядає розету. Він також подає народні назви для свастики, трикветра та розети і після цього ставить перед собою питання: чи є схожість між писанковими орнаментами і орнаментами інших галузів українського народного мистецтва. Як що б така подібність була, то не могло б бути мови про культово-симолічне значіння писанок. Автор приходить до висновку, що писанковий орнамент вживається лише разом з писанкою. Далі він намагається з'язувати, коли саме сонячний культ прийшов на Україну. Для цього він переглядає хронологічно орнаменти, які існували на території України і порівнює їх з писанковими. Орнаментика князівської доби стоїть цілком під візантійським впливом і нищить усе поганське. Орнаментика скито-сарматської доби кохається у звірях. В Лятенську добу ми зустрічаємо в орнаментиці свастику, трикветр та розету, але як що Лятенська культура принесла з заходу свою символіку, вона мусіла б також принести і свій пантеон. Тимчасом українські поганські боги східного походження. Теж можна сказати і про культуру Гальштатську, що мала багато солярних символів. Культ сонця прийшов у Европу на кінці бронзової доби, очевидно за часів свого найбільшого розквіту. Україна через Чорне море мала легку сполуку з гітітами і від них могла дістати сонячний культ.

Автор ще намагається глянути художнім оком на писаку і каже, що вся поверхня її робить вражіння живої, рухливої, зрештою це лежить вже і в символі яйця, як зародку життя. Таке розвязання. проблеми, рівно ж як і орнаментація та символіка, могло бути витвором дужого мистецького центру, такого як Крит, де ми бачимо подібні розрішення таких же самих проблем на поверхні камареських ваз. Отже розгляд писанкової орнаментики дає цікаву вказівку на те, що початки духовної культури прийшли до нас не з Середньої Азії, а з Месопотамії через Малу Азію і Чорне море. Праця, як бачимо, цікава та ґрунтовна. Автор намітив широкі проблеми, які правда, потребуватимуть ще дальшого обґрунтування. Він каже, що соняшний культ прийшов до нас від гіттитів, але не в достатній мірі з'ясовує як цей зберігся і досі.В. Щербаківський зачепив також питання про те, що писанкова орнаментика, ця система соняшних символів, властива лише писанкам. Отже, виходить, що лише писанка є атрибутом соняшного культу. З цим неможна погодитись, да і сам автор відступає од цього, говорячи про Калиту, Ордань тощо, як про свята на честь сонця. Також можна не погодитись з тим, що основних писанкових орнаментів лише три. Хіба безкінечник неможна вважати за цілком самостійний писанковий орнамент?

Року 1929 в Західній Україні вийшло дві праці про писанки, які дістались і до нас. Це праця І. Гургули "Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного Музею у Львові" та праця В. Тарнавецького "Як гуцули пишуть свої писанки". Обидві вони немов становлять крок назад у вивченні писанок. Перша праця вражає своєю методологічною невитриманістю та повторенням загальних місць. Авторка мало обізнана з попередньою літературою про писанки і не опанувала музейним матеріялом. З позитивних рис праці можна вказати абетковий покажчик назв писанкових орнаментів з посилкою на територію, що його І. Гургула склала за списками Кордуби, Крчека та Шухевича. Друга розвідка цілком етнографічного характеру, вона фактично не дає нічого нового, бо в літературі ці факти уже відомі. Крім цих праць нам невідомі інші розвідки про українські писанки, що вийшли закордоном після 1914 року.

Підводячи підсумки вищезгаданого, доводиться сказати, що українську писанку недостатньо вивчено. Ми не знаємо точно, коли саме з'явились писанки на Україні. Сама техніка виготовлення писанок, спільна з технікою відомою багатьом примітивним народам, вказує на глибоку давнину і, можливо, на широке розповсюдження писанок. Самі райони розповсюдження писанок на Україні теж не досліджено. Писанкова орнаментика є складова частина народної орнаментики; її треба досліджувати разом з цією останньою і дана порівняльна аналіза могла б краще з'ясувати саму суть її. Важливо дослідити ґенезу писанкових орнаментів таких як от безкінечник, сонце, півсвастика. Необхідно також зібрати усі звичаї пов'язані з писанками. Коли ми зібраний в такій спосіб матеріял порівняємо з матеріялом про писанки інших народів, ми зможемо в достатній мірі з' ясувати походження писанок, їхнє призначення та орнаментику.

Архівна спадщина Тетяни Мішківської про писанкарство, його орнаментальні мотиви є досить різноплановою, тому потребує належного опрацювання, введення до наукового обігу та вивчення. Розвідки дослідниці посилюють джерельну базу з розпису великоднього яйця та сприяють широкому пізнанню даного виду декоративно - ужиткового мистецтва.

Джерела та література

1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів (далі - АНФРФ) ІМФЕ ім.М.Т. Рильського НАН України. Ф.1-4. Од. зб.253.25 арк.

2. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. Ф.1-4. Од. зб.254.8 арк.

3. АНФРФ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України. Ф.13. Од. зб.50.99 арк.

4. Мишківська Т [Рец.]: Щербаківський В. Основні елементи орнаментації української писанки і їхнє походження. Прага, 1925 // Записки Всеукраїнського археологічного комітету. Київ, 1930. Т 1. С.334-336.

5. Студенець Н. З історії Київської мистецтвознавчої школи: Тетяна Мишківська // Мистецтвознавчі записки. 2015. Вип.27. С.299-307.

6. Ткаченко В. Мистецтвознавчі аспекти дослідження писанкарства в архівній спадщині Т Мішківської // Наукові записки з української історії: зб. наук. статей. Переяслав - Хмельницький, 2014. Вип.35. С.182-188.

Размещено на Allbest.ru