До питання про складники внутрішньостанового статусу російського дворянина (на прикладі "восьмикласного" дворянства Харківського намісництва)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

До питання про складники внутрішньостанового статусу російського дворянина (на прикладі «восьмикласного» дворянства Харківського намісництва)

Михайліченко М.А.,

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри державно-правових дисциплін та українознавства

Сумського національного аграрного університету

Дворянство було провідним станом у Російській імперії, а отже, багато в чому визначало політику держави. Тому не дивно, що його історія привертає увагу все ширшого кола дослідників, зокрема і українських. І це не дивно, якщо згадати те, що остаточне завершення формування російського дворянства практично збіглося в часі з поглиненням ним колишньої козацької старшини. Козацька еліта змінює суспільну роль і правовий статус, що суттєво вплинуло на суспільно-політичне життя на підросійських землях України. Тому різні аспекти історії дворянства залишаються актуальними питаннями для українських дослідників.

У 1785 р. Катерина II своєю «Жалуваною грамотою» остаточно закріпила перетворення російського дворянства на консолідований привілейований стан. Незважаючи на формальну рівність, у середовищі дворянства існували власна стратифікація, внутрішня ієрархія, яка визначала статус кожного окремого дворянина. Дослідження складників цього внутрішньостанового статусу, їх взаємозв'язку і є головною метою нашого дослідження. дворянство статус внутрішньостановий

Питання внутрішньої диференціації російського дворянства ґрунтовно досліджені Б. Мироновим. Різні підходи до стратифікації дворянства розглянуті в роботі І. Кочергіна. Різноманітні (переважно засадничі) аспекти проблематики досліджені у працях С. Беккера, Н. Іванової та В. Желтової [1-4]. Згадані дослідження дозволяють нам розробити механізм дослідження питань, що стосуються складників внутрішньостанового статусу дворянина та кореляції цих складників.

Російське дворянське законодавство передбачало поділ привілейованого стану на особисте та спадкове дворянство, а останнє диференціювало за способом набуття шляхетства.

До особистого дворянства належали цивільні службовці, які мали чини нижче від восьмого класу (колезький асесор та рівні йому чини) відповідно до Табелю про ранги. їх не записували до губернських родовідних дворянських книг, вони не могли володіти кріпаками, їх участь у роботі дворянських корпорацій була обмежена [1, с. 86].

Що ж стосується спадкового дворянства, то «Жалувана грамота» закріплювала його поділ на шість груп, відповідно до тієї частини родовідної дворянської книги, в яку записувався той чи інший рід:

«дійсне», пожалуване російським монархом;

«військове», набуде завдяки військовим рангам від XIV до IX класів;

«восьмикласне», набуте завдяки вислузі чинів, починаючи від восьмого класу і вище;

«іноземне» дворянство, тобто іноземні дворянські роди, які вступили у російське підданство;

титуловане дворянство;

«давнє» дворянство, тобто роди, які довели своє дворянство за сто років і більше [5, с. 352-353]. Слід зазначити, що за умов юридичної рівності всіх спадкових дворян, незалежно від того, в яку частину родоводу книги вони були записані, приналежність до «дійсного» дворянства вважався менш почесним, ніж до військового і «восьмикласного», а всі категорії вислужного дворянства - менш престижними, ніж титуловане і «давнє» [6, с. 193].

Проте ані приналежність до особистого дворянства, ані запис до більш чи менш «престижної» частини родовідної книги самі по собі ще не визначали внутрішньостановий статус дворянина. Так, відомі випадки, коли свою приналежність до «давнього» дворянства доводили «військові обивателі», тобто селяни [7]. Говорячи ж про особисте дворянство, слід ураховувати, що за своєю культурою, побутовим звичкам і поведінкою особисті дворяни належали до шляхетного стану і саме з ним ідентифікували себе. Населення об'єднувало особистих і спадкових дворян в один дворянський стан. Лише деяка частина родовитого і заможного спадкового дворянства дистанціювала себе від особистих дворян. [1, с. 86].

Отже, слід шукати більш універсальні чинники формування внутрішньостанового статусу дворянина. Такими, на нашу думку, є місце у чиновній ієрархії та майнове становище.

Важливим елементом статусу дворянина був чин. Як зазначав Л. Шепелев, саме класами чинів вимірювалося місце особиу суспільстві [8, с. 23]. На думку Б. Миронова, дворянство, з урахуванням майнового становища, можна поділити на три страти (нижча, середня та вища). Нижча страта складалась із безпомісних та малопомісних дворян, які мали менше 20 ревізьких душ; середня - із середньпомісних, які володіли від 21 до 100 душ; вища - із власників великих маєтків, із кількістю душ більше за 100. При цьому корпоративні права місцевих дворян і ступінь їх участі в управлінні прямо залежали від їх матеріального становища. Право займати будь- яку посаду у дворянському самоврядуванні отримували лише ті з дворян, які мали річний прибуток не менше 100 крб. Це означало, що дворянин повинен був мати не менше 20 душ, оскільки в 1780-і рр.середній оброк складав 5 крб. сріблом із ревізької душі [1, с. 86-87].

У цьому дослідженні на основі записів у родовідній дворянській книзі Харківського намісництва спробуємо визначити те, чи існував зв'язок, взаємозалежність між чином чиновника або офіцера і його приналежністю до однієї з трьох майнових страт. Родовідна книга в цьому сенсі відкриває великі можливості для дослідника, оскільки містить інформацію як про чин, так і про кількість ревізьких душ, якими володів дворянин. Нами було проаналізовано записи у третій частині родовідної книги, до якої було записано восьмиклассное дворянство», тобто верхи вислужного дворянства - осіб, які мали чини від VIII класу і вище [9]. Ці записи були зроблені у 1786-1799 рр., тобто від початку нобілітаційної діяльності Харківського дворянського депутатського зібрання, до тимчасового припинення цієї діяльності за правління Павла І.

Серед 118 дворян, унесених до третьої частини родовідної книги, 98 отримали дворянство згідно із власними штаб-офіцерськими чинами (решту складали особи, які надали докази служби предків у відповідних чинах). Спробуємо з'ясувати матеріальне становище цих дворян (див. таблицю)-

Із таблиці видно, що частка безпомісних і малопомісних серед «восьмикласного» дворянства була досить великою (48%). При цьому малопомісни- ми дворянами часом були особи з досить високим суспільним статусом і значними заслугами. Так, кавалер орденів Св. Георгія і Св. Володимира прем'єр-майор Дмитро Євстратович Маркович мав лише 12 ревізьких душ, а отже, вважався малопомісним дворянином [9, арк. 201].

Також зазначимо, що чимало дворян потрапили до категорії великопомісних і середньопомісних завдяки ревізьким душам, які були отримані в придане. Так, прем'єр-майор Прокопій Іванович Сандер мав 13 ревізьких душ, а у спільному володінні з братом майором Андрієм Сандером - 17, тому не міг вважатись великим поміщиком. Проте його дружина Ганна, представниця впливового старшинського роду Лизогубів, мала за собою 148 ревізійних душ, що дозволило їй вивести чоловіка в категорію великопомісних дворян [9, арк. 283].

Завдяки шлюбу з донькою прапорщика Григорія Квітки значно покращив своє майнове становище секунд-майор Семен Павлович Бажанов. Він, згідно із записами у родовідній книзі, мав «Киевского наместничества в городе Миргороде, жалованных по грамоте отцу его слободских крестьян, по последней ревизии мужеска двадцать шесть и женска двадцать шесть, да за женою в приданое полученных Золочевского уезда в селе Аднаробовке мужеска сто двадцать пять, женска сто тридцать, великороссийских мужеска три и женска три» [9, арк. 12].

Завдяки шлюбу міг вважатись великопоміс- ним дворянином і підполковник Михайло Іванович Батазатул, який мав «за женою ... в приданое в наместничествах Харьковском, Волчанского уезда в деревне Титовке крестьян великороссийских мужеска восемнадцать, женска девятнадцать, слободских мужеска одиннадцать, женска двенадцать, да доставшихся после смерти сестры жены его по наследству великороссийских мужеска семнадцать женска 20, слободских мужеска одиннадцать женска девятнадцать, Курском Дмитриевского уезда в селе Петровском великороссийских мужеска девяносто, женска сто десять, да за женою его в приданое ж полученных мужеска сто десять, женска полу сто пятнадцать душ» [9, арк. 39].

Із запису, який стосується підполковника Павла Андрійовича Тихоцького, дізнаємось, що він мав 11 «покупних» ревізьких душ, а також отримав у придане за своєю дружиною Олександрою, донькою майора Єлисея Лисаневича, «Изюмского узда, в хуторе Поповке ... и в пустоши Балаклейской, по последней ревизии ... крестьян слободских мужеска восемдесят две, женска восемьдесят девять» [9, арк. 288].

Так само перейшов до категорії середньопомісних дворян і колезький асесор Андрій Львович Адін- цов який мав «Белопольського округа в селе Сте- пановском купленных великороссийских крестьян обоего пола семь, да за женою его в том же селе великороссийских крестьян обоего пола пятьдесят восемь душ» [9, арк. 1].

Золочевський поміщик прем'єр-майор Пилип Іванович Подгоричані-Петрович не мав ані «покупных», ані «наследственных», ані «вновь пожалованных» кріпаків, але отримав в придане за донькою капітана Олексія Куликовського Ульяною 157 ревізійних душ [9, арк. 227].

Таблиця

Матеріальне становище дворян, унесених до третьої частини родовідної книги

Завдяки шлюбу міг вважатись великопомісним дворянином і прем'єр-майор Архип Семенович Танков. Власних ревізьких душ він не мав, хоча безпомісним вважатись не міг, оскільки його дружина мала сорок дві душі «великороссийских крестьян» [9, арк. 283].

Не володів спадковими ревізійними душами і статський радник, кавалер ордена Св. Володимира IV ступеня Василь Іванович Крамаренков, який, проте, мав за собою і за своїми неповнолітніми дітьми «покупных крестьян Сумского уезда в Селе Подлесновке мужеска девять, женска семь, в хуторе Васильевщине мужеска шесть женска десять; за детьми его сыновьями: Петром в хуторе Васильвщи- не мужеска десять, женска двенадцать; за Александром в селе Подлесновке мужеска девять, женска двенадцать; за Андрияном в селе Марфинском мужеска восемь и женска восемь; за дочерьми: Анаста- сиею мужеска две и женска две; Еленою мужеска две и женска одна душа» [9, арк. 283].

У родовідній книзі зустрічаємо випадок, коли дворянин зміг стати великим поміщиком завдяки царським пожалуванням. Ідеться про бригадира Якима Фомича Бедрягу. Цей дворянин мав «покупных в деревнях крестьян слободских Чугуевского уезда в Ла- зукином Куте мужеска семьдесят семь, Изюмского уезда в Дмитровке мужеска пятьдесят шесть, великороссийских жалованных Полоцкого наместничества Ржевского уезда в Зубковском Погосте в деревнях Рапской, Зеневичах, Дурновой, станциях Орловки, Бондарях триста двадцать пять, да покупных Изюмского уезда в деревне Лазукином Куте мужеска шестнадцать женска полу семь душ» [9, арк. 11].

Визначаючи залежність між чином і майновим становищем дворянина слід вказати і на випадки, коли швидкі та успішні кар'єри були підкріплені міцними матеріальними позиціями та впливовістю роду. Так, Максим Михайлович Боярський, син колишнього полковника Охтирського козацького полку, мав 214 ревізійних душ і у свої 25 років вже встиг вийти у відставку в чині секунд-майора [9, арк. 19; 10, с. 387]. Охтирський поміщик Федір Іванович Марков у 24 роки вже мав чин підполковника і був кавалером ордена Св. Георгія. Цей дворянин мав у спільному володінні зі своїм молодшим братом відставним секунд-майором Василем «обоего пола тысяча четыреста девяносто четыре души». Згаданий Василь Іванович Марков, крім того, отримав у придане за своєю дружиною, грузинською княжною Марією, «обоего пола четыреста семьдесят шесть душ» [9, арк. 198-199].

Отже, із записів у родовідній книзі видно, що порівняно високий чин і службові заслуги не гарантували відповідного матеріального становища. Як бачимо з наведених прикладів, представники «восьмикласного» дворянства, якщо і набували статус великопомісних дворян, то через вдалі шлюби. Водночас приналежність до заможної та впливової дворянської родини часто зумовлювала успішність кар'єри її представників.

Список використаної літератури

Миронов Б. Социальная история России периода империи (XVIII - начало XX века): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: в 2-х тг. Т. 1. СПб: Дмитрий Булавин, 1999. 518 с.

Кочергін І. До питання про єдність дворянської верстви (на прикладі Катеринославського дворянства). Гуманітарнийжурнал. 2011. № 1-2. С. 18-30

Беккер С. Миф о русском дворянстве: Дворянство и привилегии последнего периода императорской России / пер. с англ. Б. Пинскера. Москва: Новое литературное обозрение, 2004. 344 с.

Иванова Н., Желтова В. Сословное общество Российской империи (XVIII - начало XX века). Москва: Новый Хронограф, 2009. 752 с.

Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1830. Т. 22. 1175 с.

Генеалогическая информация в государственных архивах России: Справочное пособие / Федер. арх. агентство, ВНИИДАД. Отв. сост. С. Романова; сост. И. Глуховская, М. Дьячкова, В. Звавич и др. Москва, 2004. 280 с.

Михайліченко М., Потапенко С. Слобідський старшинський рід Щербин (генеалогічний розпис роду у другій половині XVlI - початку XIX ст.). Генеалогічні записки Українського генеалогічного товариства. Київ, 2011. Вип. IX (нової серії III). С. 69-84.

Шепелев Л. Е. Титулы, мундиры, ордена. Ленинград: Наука, 1991. 224 с.

Родовідна дворянська книга Харківського намісництва. Ч. 3. Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, відділ колекцій рідкісних видань і рукописів. 344 с.

Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х рр. XVIII ст. / передм., упоряд. С. Потапенко. Київ, Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2008. 496 с.

Размещено на Allbest.ru