Прижиттєві зображення А. Войнаровського – племінника гетьмана І. Мазепи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прижиттєві зображення А. Войнаровського - племінника

гетьмана І. Мазепи

Сергій Павленко

Автор оприлюднює віднайдені ним зображення А. Войнаровського, сина сестри гетьмана І. Мазепи.

Ключові слова: спудей, небіж, гетьман, Троїцька надбрамна церква.

Автор ознакамливает с найденными им изображениями А. Войнаровского, сына сестры гетмана И. Мазепы.

Ключевые слова: спудей, племянник, гетман, Троицкая надбрамная церковь.

The author makes public found by him images of А. Voynarovsky, a nephew of the hetman I. Mazepa.

Keywords: student, nephew, hetman, Trinity Gate Church.

Небіж І. Мазепи Андрій Янович Войнаровський народився у 80-х рр. XVIII ст. Під час Бендерської комісії 1709 р. промайнула його фраза про компетентність старшин щодо скарбу І. Самойловича: «Не було Войнаровського на світі, але й України не було. Хто ж був тоді Орлик? Знає. Учився з бідою у школі на Литві»1. Дослідники з цього висловлення зробили висновок, що небіж гетьмана народився після 1687 р. Наприклад, Л. Винар вважає, що він з'явився на світ «біля 1689-го року». Отже, в Бендерах йому мало бути 20 років. Але у такому випадку навряд чи б він отримав перемогу у суперечці зі старшиною. З актів Бендерської комісії випливає, що небіж гетьмана вів себе досить упевнено, наступально, протистояв опонентам як досвідчений старшина.

Якщо П. Орлик та П. Полуботок завершили навчання у Києво-Могилянській колегії у віці 21-22 роки, то, вірогідно, що стільки ж літ мав і А. Войнаровський, котрий закінчив там курс освіти, як зазначається у панегірику на його честь, у 1703 р.3. Таким чином, правдоподібніше, він народився у 1681-1682 рр. Хоча М. Битинський локалізує його появу на світ 1680 роком4. Отже, у 1708-1709 рр. А. Войнаровському було 27-29 літ. А його висловлювання щодо скарбів І. Самойловича слід трактувати як метафору: мовляв, він не міг у ті часи їх бачити, спостерігати.

Мати Андрія - Олександра Степанівна - і в третьому шлюбі з Яном Войнаровським, київським земським суддею, не була щасливою. Чоловік спонукав її стати католичкою. Але вона вважала за краще порвати з чоловіком, аніж з православ'ям. Подружжя розлучилося. Причому Олександра Степанівна забрала до себе і дітей. Як згадував А. Войнаровський, він «дійшов на Україні до зрілих літ»5. У 1695 р. його мати померла, тому батько звернувся до гетьмана з проханням: «...Изволь меня подарить такою щастливостию, чтоб здісь в дому взирал на чада мои от родной сестры вашей милости рожденные»6. Не знаємо, як вирішив це питання І. Мазепа. Тоді Андрій, мабуть, став вихованцем Києво-Могилянської колегії.

Крім навчання у Києві, він деякий час студіював науки у Дрезденському університеті.

Уже 1705 р. І. Мазепа використав його як свого посланця8. Тоді ж небіж уперше став свідком опозиційних висловлювань в оточенні гетьмана. На допиті 25 листопада 1716 р. він свідчив: «Але ще перед тим, як його царської величності похід був через Київ у Жовкву, були тоді на Різдво Христове як звичайно в зібранні в дядька мого полковники. І ось тоді я чув звернені до них слова гетьмана: «Коли б не я за все стояв, то вас би вже давно солдатами зробили». А полковник миргородський на те відповів: «Так само як ми покійному гетьману Хмельницькому завдячуємо, що нас звільнив від ярма ляцького, так вас будемо проклинати, коли за нас стояти не будете, і нас погубите». Після смерті 1701 р. ніжинського полковника І. Обидовського, брата А. Войнаровського по матері, наближення другого небожа до І. Мазепи розцінювалось у старшинському середовищі як знак підготовки керманичем України собі наступника. У 1707 р. гетьман на ці настрої відповів полковникам так: «Може (каже), - читаємо у доносі В. Кочубея, - Ваш Мосць, разуміете, же я, гетман, наміраю гетманство взити на Войнаровскаго, то не есть так; я того не желаю. Вольно Ваш Мосцем будет, кого хотіти змежи себе обрати на той уряд, а Войнаровский и без того на своем отчизном кутку и на моем собрании может виховатися; а того уряду я и теперь Вам готов уступити»10. Все ж І. Мазепа поступово залучив молодого племінника до виконання серйозних завдань. Так, у серпні 1707 р. 5000 козаків під командою Андрія Войнаровського поблизу Вісли очікували можливого нападу шведів11. Щоправда, через погану дисципліну у підлеглому війську виконати місію стримання противника вдалося не повністю. Петро I у листі до І. Мазепи висловив невдоволення тим, що «уже 500 человек побежали, а досталные, чаю, недолго подержатца»12. У жовтні 1708 р. А. Войнаровський був відправлений І. Мазепою до О. Меншикова з повідомленням, що гетьман не має можливості з ним зустрітися через хворобу. Небіж, мабуть, виконував і подвійне завдання: розвідати, з якими силами, намірами просувається корпус князя в Україну. А. Войнаровський, отримавши нові повідомлення від гетьмана13 (тоді вже генералітет визначився з повстанням), утік з Горська. Він ніби почув слова якогось старшини-німця: «Пожалій, Боже, тих людей: завтра вони будуть в кайданах»14. Згадане він розповів старшинам. П. Орлик висловив припущення, що небіж їх лякав за намовою І. Мазепи15. А. Войнаровський узяв активну участь в антимосковському повстанні - їздив до Туреччини, Криму зі зверненням про допомогу, відзначився у боях за Веприк та Гадяч. Карл XII про останнє повідомляв своїй сестрі Ульріці-Елеонорі.

З актів Бендерської комісії, яка вирішувала долю гетьманського скарбу, постать А. Войнаровського вимальовується у негативному світлі. Він енергійно, цілеспрямовано виборював право на привласнення усіх коштів, які привіз із собою І. Мазепа у Бендери. Хоча, як зазначали старшини, коштовності, гроші належали військовій скарбниці, а не особисто гетьману. Однак, користуючись правовим неврегулюванням згаданого питання, підтримкою Карла XII, якому були потрібні фінансові запозичення, Андрій Войнаровський домігся передачі йому у спадок великого скарбу гетьманського уряду.

Вигравши розгляд справи, у подальшому він усе ж таки не порвав з мазепинцями. У 17101712 рр. А. Войнаровський їздив у Крим, Стамбул в українських справах, служив Карлу XII. Разом з емігрантами 1715 р. він перебрався до Відня. А. Войнаровський вів дипломатичні переговори з європейськими урядовцями, аби створити антиросійську коаліцію держав, з допомогою яких можна було б відновити українську державність. Його життєва позиція, авторитетність стурбували Петра І. У 1716 р. він в ультимативній формі зажадав від міста Гамбурга видати мазепинця. У жовтні того ж року А. Войнаровський був підступно вивезений до Петропавлівської фортеці, де пробув аж до 1723 р. 17. Потім його відправили на заслання в Якутськ. Там з ним у 17361737 рр. побачився російський історик Герард Міллер: «В бытность сочинителя сих известий в Якуцке, - зазначив він у своїх нотатках, - Войнаровский еще в живых обретался: но знания иностранных языков, искусства в науках и приятности в обихождении весьма мало в нем примечалось.

Препровождая время в беседах подлых людей, сделался он чрез то к обхождению с приезжими, коих тогда по случаю второй Камчатской экспедиции в Якуцке не мало было, почти не удобным».

Помер А. Войнаровський там же, це сталося орієнтовно у 1740-х рр. У своєму заповіті, який склав небіжчик у Швеції, він заповів 10000 талерів монастиреві св. Георгія в Галаці на поминання душі І. Мазепи19.

Завдяки родинній близькості до гетьмана, А. Войнаровський не раз потрапляв у поле зору художників Гетьманщини. У 1703 р. він у стінах Києво-Могилянської академії виголосив промову у присутності дядька, митрополита та інших знатних осіб20. З ілюстрованого І. Мигурою панегірика, написаного на день його іменин 30 червня, довідуємося, що у навчальному закладі А. Войнаровський займав високе становище у спудейському самоврядуванні - називався авдитором і префектом содаліції. Небіж І. Мазепи зображений під гербом гетьмана. Через юний вік ще не мав ні бороди, ні вус, носив зачіску «під макітру» (ш.1).

У композиції «Нікейського собору» Троїцької надбрамної церкви молодшого не-божа маляр зобразив відразу за спиною гетьмана (іл.2). Він ще не набув старшинських регалій, як його брат, а тому розміщений на почесному місці, але не на передньому плані. У подібному сюжеті в Софійському соборі він (іл.3) поміщений з правого боку І. Мазепи (біля лівої його руки). Обличчя зображених схоже. Видно, що це один і той же юнак.

А. Войнаровського також змалювали в образі пророка у сюжеті «Лик Святих пророків» (Троїцька надбрамна церква, іл.4), в образі апостола «Зішестя Св. Духа» (Троїцька надбрамна церква, іл.5). Аргументи щодо цього ми виклали у недавній публікації у журналі «Пам'ятки України»22.

Вірогідно він зображений відразу за гетьманом і на гравюрі, де показана процесія церковного ходу довкола Успенського собору (іл.6). Хоча А. Войнаровський ще був спудеєм, Л.Тарасевич помістив його як небожа і перспективного гетьманського урядовця позаду дядька. Зазначимо, що у 1702 р. найближчі за рангом старшини І. Мазепи мали поважний вік. Отже, змальований юнак не випадково, а тому, що був родичем гетьмана.

зображення войнаровський племінник мазепа

Маємо ще один образ молодшого небожа у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври у композиції «Літургійна сцена» (іл.7). Тут він (другий зліва) зображений у червоному жупані. У композиції «Зішестя в пекло» Софії Київської А. Войнаровський поміщений у центрі свояків гетьмана (іл.8). Крім того, низку зображень племінника гетьмана знаходимо в інших сюжетах (іл.9, іл.10, іл.11, іл.12, іл.13).

Література

1. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. // Праці українського наукового інституту (Варшава). - 1938. - Т 46. - С. 128.

2. Винар Л. Андрій Войнаровський. -Мюнхен ; Клівленд : Дніпрова хвиля, 1962. - С. 12.

3. Сойко І. Портрет Андрія Войнаровського // Мазепа. Збірник. - Варшава, 1939. - Т 2. - С. 100.

4. Битинський М. Мазепинці по Полтаві. - Варшава : [б. в.], 1938. - С. 68.

5. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. - С. 128.

6. Чтения ОИДР. - 1848. - Т 5. - С. 68.

7. Борщак І. Войнаровський, сестрінок гетьмана Івана Мазепи, друг Аврори Кенігсмарк і сибірський в'язень.-Львів:Хортиця,1939. - С.13; Горобець В. М. Война-ровський Андрій Янович // Києво-Могилянська академія в іменах, ХУІІ-ХУШ ст. / ред.: В. С. Брюховецький, З. І. Хижняк. - Енциклопед. вид. - К. : Вид. дім «КМ Академія», 2001. - С. 121.

8. Винар Л. Андрій Войнаровський. - С. 17.

9. Допит Андрія Войнаровського // Кресін О. Мазепинці. - К. : Фотовідеосервіс, 1994. - С. 87-88.

10. Чтения ОИДР. - 1859. - Кн. 1. - С. 105.

11. Письма и бумаги императора Петра Великого. - СПб., 1912. - Т 6. - С. 228.

12. Там само.

13. Допит Андрія Войнаровського. - С. 88.

14. Кресін О. Мазепинці. - С. 7.

15. Письмо Орлика к Стефану Яворскому // Основа. - 1862. - № 10. - Раздел ІХ. Исторические акты. - С. 24.

16. Кресін О. Мазепинці. - С. 9.

17. Володар Р. Племінник гетьмана Мазепи // Літопис Червоної калини. - 1993. - № 10-12. - С. 13.

18. Там само.

19. Різниченко В. На могилі гетьмана Мазепи. - К., 1917. - С. 15.

20. Винар Л. Андрій Войнаровський. - С. 16.

21. Сойко І. Портрет Андрія Войнаровського. - С. 100.

22. Павленко С. Гетьман Іван Мазепа та його оточення. Невідома іконографія Києво-Печерської лаври ХУІІ століття // Пам'ятки України. Історія та культура. - 2018. - №1-2. - С.14-40.

Размещено на Allbest.ru