Альтернативні покарання в Російській імперії в ХІХ столітті (створення арештантських рот)

УДК 343.84:(323.3+330.34)

Любич О. А.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри економіки та соціальних дисциплін, Академія Державної пенітенціарної служби, м. Чернігів, Україна

АЛЬТЕРНАТИВНІ ПОКАРАННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ (СТВОРЕННЯ АРЕШТАНТСЬКИХ РОТ)

Дослідження присвячено розгляду основних етапів становлення системи кримінального покарання в призмі кримінального законодавства Російської імперії ХІХ ст.

Здійснено детальний аналіз визначень поняття альтернативних видів по-карань у кримінальному праві Російської імперії в ХІХ столітті. Особливу ува-гу приділено аналізу і зіставленню альтернативних покарань, їх місця в ієрархії покарань, а також каральним складовим альтернативних покарань.

Розкрито особливості призначення і виконання кримінального покарання у ви-гляді направлення до виправних арештантських рот цивільного відомства в Росій-ській імперії. Зазначено, що це було досить суворе покарання. Одночасно мало міс-це подібне його регулювання як у кримінальному, так і в кримінально-виконавчому законодавстві, що певним чином покращувало правові гарантії арештантів.

Ключові слова: покарання, кримінальна політика, види покарань, гуманізм кримінального покарання.

Актуальність теми дослідження. Сучасний напрямок роз-витку пенітенціарної системи України передбачає широке вико-ристання альтернативних покарань. Політика у сфері призначен-ня та виконання кримінальних покарань здійснюється за двома основними напрямами. По-перше, розширюється коло злочинів, за які накладають альтернативні покарання. По-друге, впрова-джуються нові види покарань, не пов'язані з ізоляцією засудже-ного, та такі, що дають можливість йому бути корисним суспіль-ству. Тема є актуальною тому, що історичний досвід минулого забезпечує можливість різноманітного наслідування ідей, думок, процесу діяльності соціальних інституцій тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Специфіка тюрем-ного законодавства та окремі аспекти альтернативних видів пока-рань аналізувалися відомими дореволюційними фахівцями- тюрмознавцями: Александровським Ю. В., Альбіцьким О. та Ширгеном А., Мокринським С. П., Муравйовим М. В., Нікіті- ним В. М., Пасєком О. В., Піонтковським О. О., Тальбергом Д., Філіповим М. А. Певну цінність для дослідників становлять робо-ти авторів, які мали багатий досвід практичної роботи в тюремно-му відомстві: Галкіна-Враського М. М., Гогеля С. К., Країнсько- го Д. В., Лучинського Н. Ф., Саломона О. П., Фельдштейна Г. С., Шрейтерфельдта К. Окремої уваги заслуговує публікація в 1998 р. «Хрестоматії з історії пенітенціарної системи України», упорядко-ваної Радовим Г. О. та Різником І. І., де перший том (частини 1 і 2) присвячений періоду історії з 911 по 1917 рр.

Формулювання мети статті. Основна мета статті полягає в комплексному вивченні розвитку системи альтернативних видів покарань у Російській імперії ХІХ ст., з'ясування особливостей цього процесу на прикладі арештантських рот цивільного відом-ства. Для реалізації цієї мети поставлені такі завдання: визначити поняття системи альтернативних покарань у зазначений період, установ, пов'язаних з позбавленням волі; з'ясувати особливості розвитку арештантських рот цивільного відомства в ХІХ ст.; ви-вчити особливості функціонування арештантських рот цивільно-го відомства; вивчити умови утримання арештантів у арештант-ських ротах; розкрити організаційно-правові основи діяльності арештантських рот цивільного відомства в Російській імперії.

Виклад основного матеріалу. Ініціатива зі створення арештант-ських рот як альтернативи засланню на каторгу належала майбут-ньому російському імператору, великому князю Миколі Павловичу. За його пропозицією від 3 (15) червня 1823 року було затверджено «Положение для образования крепостных арестантов в крепостях Динабурге и Бобруйске в арестантские роты». Згідно з цим докуме-нтом арештантські роти перебували у завідуванні фортечних ко-мандирів, а управлялись плац-майорами на правах батальйонних командирів. Адміністративний корпус складався за штатом з 4 офіцерів, фельдфебеля, 16 унтер-офіцерів, барабанщика, писаря, цирульника і 4 денщиків, які всі призначались з чинів корпусу вну-трішньої варти. Загалом за час царювання Олександра І у різних місцевостях імперії було створено 22 фортечні арештантські роти, що поділялись на військово-арештантські, які комплектувались із засуджених злочинців і волоцюг військового відомства, і арештант-ські роти цивільного відомства. Після того як Микола Павлович став імператором кількість арештантських рот у Російській імперії значно зросла. 21 лютого 1834 р. було опубліковане нове «Поло- жение об арестантских ротах Инженерного ведомства в крепо-стях». Цим положенням проголосили створення 43 арештантських рот військово-інженерного відомства. У 1838 році було вже 55 арештантських рот. До постійного складу цих рот належали: командир, 4 молодших офіцери, фельдфебель, 16 унтер-офіцерів і барабанщик; перемінний склад складався з арештантів, яких за штатним розрахунком мало бути по 120 осіб на кожну роту. Роти було поділено на відділення, в які арештанти підбирались згідно з «рівному приговору засудження»; офіцери, яких відправляли від-бувати покарання у цих ротах, не становили винятку [1, c. 101]. Відповідно до зауважень очевидців тих подій зростання кількості арештантських рот у часи правління Миколи І пояснюється таким чином: «Возникновением своим эта карательная мера особенно была обязана жалобам местных начальств Сибири на неудовлет-ворительное положение ссылки ввиду огромного, постоянно уве-личивавшегося количества ссылаемых» [1, c. 129]. Ці скарги при-вели до прагнення скасувати зовсім або дещо зменшити кількість людей, яких відправляли на заслання. Міністр внутрішніх справ гр. Блудов радив замінити заслання до Сибіру - арештантськими ротами. Уже в 1825 році кріпосних каторжних арештантів почали об'єднувати в роти з підпорядкуванням їх військовій дисципліні (Положення 26 вересня 1826 р.). У 1827 році подібні військові ро-ти було поділено на роти інженерного і морського відомств, за-пропоновано облаштувати в губернських містах арештантські ро-ти цивільного відомства, були сподівання, що завдяки цим заходам зменшаться витрати на пересилку арештантів до Сибіру та це допоможе розвитку губернських міст, завдяки безкоштовній підневільній праці арештантів.

Перші арештантські роти цивільного відомства було від-крито в Новгороді та Пскові. У 1828 році було вирішено усіх, хто отримав вирок «заслання», але був придатним для виконання робіт, утримувати в арештантських ротах. У 1830 р. було відкри-то ще вісім рот, на українських землях вони були сформовані в Одесі, Києві, Херсоні, Миколаєві та Катеринославі.

В арештантські роти ув'язнювали: волоцюг, осіб, які отрима-ли вирок до заслання за незначні правопорушення, не покарані «рукою ката», та за тяжкі злочини представників привілейованих станів. У одній з таких арештантських рот відбував покарання майбутній письменник Достоєвський Ф. М. Своє перебування у ній він описав у книзі «Записки из мертвого дома». Термін утри-мання був визначеним тільки для волоцюг, інші засуджені вва-жались «всегдашними»; незважаючи на це, останні, після 10- річного ув'язнення переводились у розряд термінових на 5 років, а потім у військово-робітничі роти, непридатні до роботи зали-шались у ротах 10 років, а потім їх звільняли (наприклад: деся-тирічний термін перебування в арештантській роті українського поета Шевченка Т. Г.). Склад рот не обмежувався тільки вій-ськовими арештантами, а був дуже різноманітним, пояснюється це тим, що у суспільстві у той час домінували утилітарні погляди на працю засуджених. Причиною строкатості арештантських рот була відсутність будь-якої системи в групуванні осіб, які відбу-вали покарання: поряд з дорослими і навіть людьми похилого віку утримувалися неповнолітні; поряд з кримінальними злочин-цями працювали військовополонені. На арештантів розповсю-джувалась військова дисципліна, їх використовували на громад-ських роботах: мощення вулиць, риття канав, спорудження мостів і т. ін., за що отримували незначне винагородження.

У 1845 році було розроблено загальне положення про ареш-тантські роти цивільного відомства відповідно до укладення про покарання: кримінальні та виправні. Автори укладення, залиши-вши військовий режим арештантських рот, зробили їх терміно-вими і надали їм значення вищого виправного покарання для осіб, не звільнених від тілесних покарань та заслання до Сибіру, для осіб привілейованих станів [2]. У 1849 році в Києві за ініціа-тивою майора Тілло на ділянці землі площею 2 десятини (тепер бульвар Шевченка Т.) було збудовано велику трьохповерхову будівлю для арештантської роти, розрахованої на 600 чоловік. Туди саджали на строк до 20 років як засуджених до заслання до Сибіру за незначні правопорушення, так і тих, хто належав до привілейованих станів і отримував термін покарання за тяжкі злочини, а також волоцюги, засуджені на строк від 2 до 4 років. Там панувала сувора армійська дисципліна, арештантів викорис-товували на зовнішніх (загальноміських) роботах - прокладання вулиць, риття траншей, будівництво мостів, оплата за виконану роботу не передбачалась. З 1858 р. у зв'язку з надмірною кількіс-тю засуджених у арештантських ротах знову почали застосову-вати заслання до Сибіру. Арештантські роти цивільного відомст-ва до 1863 р. були у віданні Головного управління шляхів сполучень і публічних будівель, а з 1864 р. були передані у під-порядкування губернаторам. У 1865 році кількість арештант-ських рот у Російській імперії досягла 32 [3, с. 416].

У 1867 р. арештантські роти інженерного відомства було за-мінено військово-виправними ротами, а цивільного з 1870 р. - виправними арештантськими відділеннями, без військової дис-ципліни, з роботами всередині тюрми, на термін покарання від 1 до 4 років, з оплатою праці з розрахунку 3/10 від заробленого. Арештанти київського відділення працювали в ткацькій, пошив-ній, слюсарській майстернях, у майстерні з виготовлення чобіт, у ковальні, що розташовувались на першому поверсі будівлі. За-мовлення отримували як від державних установ, так і від прива-тних осіб усіх станів. У 1895 році, наприклад, на 50 ткацьких станках арештантами було виготовлено 182 тисячі аршинів по-лотна різних сортів для шиття форменого одягу для усіх тюрем Київської губернії и для відправки на Сахалін, а також 10 тисяч пар арештантських туфель. Зіткані в київській арештантській роті полотна за якістю не поступались фабричним. У пошивній майстерні виготовлявся одяг для вихованців Володимирівського кадетського корпусу, а також для нижніх чинів київської поліції та пожежної команди. Інші майстерні були невеликими, але не-зважаючи на це приносили непоганий прибуток. Частина ареш-тантів була задіяна на господарських роботах: приготування їжі, прання білизни, ремонт одягу тощо. З великим бажанням ареш-танти працювали на так званих арештантських городах - орендо-ваній відділенням міській землі площею 6,5 десятин, що була розташована на берегу річки Либідь. За національністю засудже-ні арештантського відділення в 1897 році поділялись таким чи-ном: українці - 205, росіяни - 35, євреї - 31, поляки - 9, татари - 9, цигани - 2, німці - 1. Враховуючи це, і відбувались тут часті бесіди зі священиками на моральні теми, а по святам читались лекції загальноосвітнього і релігійного характеру. Велика роль у цьому належала церкві Святих Бориса і Гліба, яка діяла на тре-тьому поверсі арештантського відділення, відома тоді під назвою «Комітетська», що була там відкрита ще у 1850 році майором Тілло за наказом київського генерал-губернатора Бібикова Д. Г. Тодішній київський митрополит Філарет надав усе необхідне для її облаштування: іконостас, богослужбові книги, декілька ком-плектів одягу для священиків і дияконів, дзвони, що належали раніше його домовій (хрестовій) церкві. Після відкриття та освя-чення церкви її перший староста й одночасно командир арешта-нтських рот, майор Чернилевський-Сокол С. П., піклуючись про її майбутнє, домігся від керівництва дозволу про допуск до церк-ви під час богослужінь «вільних» людей, виключивши можли-вість їх спілкування із засудженими. Завдяки пожертвуванням киян стало можливим розширити згодом приміщення, замінити іконостас, облаштувати хори для розміщення там арештантів і встановити на церкві невеликий купол [3, c. 412].

Але навіть існування такого святого місця не могло вплинути на бажання місцевих мешканців позбутися арештантського від-ділення, що розташовувалось у середмісті Києва. Непримітна будівля, постійний сморід, що був наслідком відходів життєді-яльності та виробництва арештантів, які виливали прямо на ву-лицю (до підключення відділення у 1896 р. до міської каналіза-ції), поява арештантів на вулицях для виконання робіт - все це не давало можливості розвиватися цій частині міста. Домовласники вимагали перенести арештантське відділення за межі міста, а на його місці відкрити комерційне училище або політехнічний ін-ститут. Влада розглядала питання переведення арештантського відділення з Києва до Катеринослава, але рішення з цього питан-ня так і не було прийняте [4]. Відповідно до кримінального укла-дення 1903 року виправним арештантським відділенням відпові-дав «виправний будинок». З тим, щоб зайняти роботою усіх арештантів, чисельність яких у різні роки коливалась від 303 до 600 чоловік, у 1906 році поряд з уже існуючим було побудовано нову трьохповерхову будівлю для розміщення у ньому майсте-рень. Обговорювалось питання будівництва цегляного заводу.

Незважаючи на досить вдалу комерційну діяльність відділен-ня, скарбниця відпускала на утримання одного арештанта в серед-ньому 5,36 коп. на добу, що було значно менше, ніж у тюремній фортеці. Щоденно кожен арештант відділення отримував по 2,5 фунтів хліба, у м'ясні дні (неділя, вівторок, четвер) в обід - по 0,5 фунти яловичини в борщі, у понеділок і суботу - борщ, у сере-ду і п'ятницю - пісний борщ, а на вечерю у всі дні тижня - неве-лику порцію каші з салом або соняшниковою олією. У дні постів їжа була ще скромнішою, а у святкові - покращеною. Для арешта- нтів-євреїв працювала окрема кухня. Лікарні у відділенні не було. Хворих арештантів з незначними хворобами розміщували до ок-ремої камери, що мала назву «околоток», а важкохворих відправ-ляли до лікарні Лук'янівської тюремної фортеці або до Кирилівсь-кого богоугодного закладу [5, с. 54].

Згідно з фортечним положенням один конвоїр був на десять арештантів. Під час робіт конвоїри ставали навколо засуджених колом-ланцюгом. Фортечні арештантські роти інженерного відомс-тва дуже часто ставали «академіями» професійних злочинців. Якщо солдат протягом року відбував покарання в арештантській роті, він вважався вже людиною пропащою, назавжди втраченою для війсь-кової служби. Між арештантами існували різні ступені ієрархії: бу-ли просто арештанти, були каторжники і архікаторжники. Щоб отримати останнє звання, потрібно було скоїти багато тяжких зло-чинів, винести всі види покарань, причому потрібно було належати до розряду «всегдашних» або безстрокових арештантів.

«Каторжна робота у фортецях» - поняття дуже страшне на папері, а насправді ж час перебування у фортеці вважався засу-дженими найкращим періодом перебування в неволі. Арештант непогано харчувався, мав власне ліжко, майже не залучався до виконання тяжких робіт. У непогоду і взимку арештантів не ви-водили на роботи, під час свят також, незважаючи на те, що у положенні про арештантські роти сказано, що для арештантів немає свят, але на практиці ця стаття була недійсною. По-перше, тому що у святкові дні ніякі роботи не виконувались взагалі, арештанти не були самостійними робітниками, а тільки допома-гали вільнонайманим; і, по-друге, тому що потрібно ж було на-давати відпочинок обер- і унтер-офіцерам, які служили при ро-тах і без присутності яких ніякі роботи не виконувались.

Дуже багато в арештантських ротах було «Іванів Непам'ятаю- чих». Це були різні злочинці, які після того, як їх арештували, поча-ли прикидатись несповна розуму, волоцюгами, які нічого не пам'ятають. Цивільні суди зазвичай виносили вирок таким особам з перебуванням у арештантських ротах протягом визначеного термі-ну. Арештантів без пам'яті зараховувати під номерами: Іван Не- пам'ятаючий № 1, № 2 і т. ін. Непогано жилось арештантам у ареш-тантських ротах. Ночами вони збирались у «клубах», тобто в окремих камерах, де грали в азартні ігри, пили спиртне, зрозуміло, під охороною підкуплених унтер-офіцерів або фельдфебелів. Ун-тер-офіцери арештантських рот не дуже прагнули сваритись із за-судженими, тому що на кожному кроці могли отримати удар но-жем. А до такого заходу арештанти часто прибігали, особливо напередодні завершення терміну перебування в ротах. Значна кіль-кість засуджених спеціально скоювали нові злочини, як, наприклад, втечі або вбивства інших арештантів або унтер-офіцерів, для того, щоб термін перебування у фортеці було продовжено. Були і такі, які здійснювали убивства з метою бути засланими до Сибіру, у чому часто зізнавались. Щоб запобігти цьому, за наказом генерал- інспектора з інженерної частини, великого князя Михайла Павло-вича, було наказано приковувати таких злочинців довічно до тачки. Убивця з цією тачкою на ланцюзі працював, спав, ходив до лазні тощо. Зазвичай тачку приковували до ноги, а якщо убивця належав до касти архікаторжників, то йому ще й одягали кайдани на руки. Потрібно зазначити, що караульним було наказано заряджати зброю бойовими патронами у присутності арештантів перед супро-водом їх на роботи. Після закінчення терміну перебування в ареш-тантській роті засуджених, які зарекомендували себе з позитивного боку в очах адміністрації, переводили до військово-робочих рот інженерного відомства [6, с. 436].

Між тим офіцери, які служили в арештантських ротах, вважа-лись на найнижчому щаблі військової ієрархії, навіть нижче офі-церів повітових інвалідних команд. Їм присвоєні були чорні мун-дири, без «витушки», зі срібними еполетами. Кожного зобов'язали у будь-якій формі носити з собою палицю. Незважаючи на те, що вони щоденно перебували в середовищі арештантів і часто ризи-кували своїм життям, начальство цих офіцерів ніколи не нагоро-джувало і з великим незадоволенням присвоювало більш високі чини. Офіцер, який за сімейними або іншими обставинами, влаш-товувався на службу в арештантські роти, дуже часто, в якому чи-ні розпочинав виконувати свої обов'язки, в такому і виходив на пенсію. Охочих служити в арештантських ротах з кожним роком ставало все менше. Щоб виправити ситуацію, було видано цар-ський наказ, згідно з яким для офіцерів арештантських рот було встановлено лінію присвоєння наступного чину.

Перед початком Кримської війни у військових портах Севас-тополя і Миколаєва було 20 арештантських рот Морського ві-домства з номерами від 11 до 30-го, які підкорялись «Инспекто-ру ластовых команд, рабочих экипажей и арестантских рот» контр-адміралу Метліну Н. Ф. У першій обороні Севастополя 1854-1855 рр. брали участь 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30 арештантські роти Севастопольського військового порту. Ними командували поручник Бондаренко А. С., штабс-капітан Понома- рьов, штабс-капітан Коростильов Е. С., капітан Захаров, поручник Александров О., штабс-капітан Данилович С. І., поручник Петров, поручник Тарасов С. П., поручник Шеін В. О., капітан Андруз- ський Я. М., поручник ЗайцевМ. М., поручник Єрмоленко. Усього у цих ротах на початок першої оборони Севастополя перебувало 2 300 арештантів. На початку першої оборони арештантів мор-ських рот почали масово використовувати під час будівництва укріплень, доставки боєприпасів на батареї, а також на роботах, пов'язаних з похованням загиблих. Потім поступово арештантів почали все частіше залучати до участі в безпосередніх бойових діях. До кінця першої оборони Севастополя в морських арештант-ських ротах, що перебували у місті, залишилось 70 офіцерів, 161 унтер-офіцер і солдат, та 1 026 арештантів. Крім них, у тилу для фронту працювали арештантські роти цивільного відомства, такі, наприклад, як Херсонська і Катеринославська, створені ще в 1834 році для будівництва набережної в місті Херсон. По закін-ченню Кримської війни, у кінці 1856 року, увесь особовий склад Севастопольських морських арештантських рот було амністовано і звільнено з військової служби з наступним наданням державної допомоги у виборі місця проживання і роботи [6, с. 500]. Під час ліберальних реформ Олександра ІІ із забороною тілесних пока-рань на флоті (у 1863 р.) арештантські роти Морського відомства були перетворені на військово-виправні роти, які, у свою чергу, у 1879 році було перейменовано у дисциплінарні батальйони, в яких могли утримуватись тільки військовослужбовці [7].

Висновки. Проведене історичне дослідження розвитку альтер-нативних покарань у Російській імперії у дореформений період до-зволяє зробити певні висновки. У першій половині ХІХ ст. досить чітко було сформульовано основні правові положення, направлені на запровадження альтернативних видів покарань, пов'язаних з по-збавленням волі. Ці установи одночасно використовували для пос-лаблення навантаження на місця заслання (Сибір, Кавказ, Далекий Схід). Крім тюремного замку, держава використовувала військові поселення для осіб, яких засудили до заслання на каторгу, а також острожні тюрми - для осіб, які були засуджені до ув'язнення в аре-штантських ротах цивільного відомства. На певному етапі лібералі-зації пенітенціарної системи Російської імперії арештантські роти почали сприймати як надсуворе покарання для цивільних. Їх поча-ли використовувати тільки для військових злочинців.

Список використаних джерел

1. Материалы по вопросу о преобразовании тюремной части в Рос-сии. Санкт-Петербург, 1865. 340 с.

2. Повне зібрання законів Російської імперії. Зак. № 19285. Санкт- Петербург, 1830.

3. Фойницкий И. Я. Тюремная реформа и тюрьмоведение. На досуге: сб. юрид. ст. и исслед. с 1870 г.: в 2 т. Т. 1. Санкт-Петербург, 1898. С. 415-432.

4. Державний архів Полтавської області. Ф. 31. Оп. 1. Спр.7, 123, 160, 162, 163; Галкин М. Н. Материалы к изучению тюремного вопроса. Санкт-Петербург: Гос. тип., 1868. 168 с.

5. Общая тюремная инструкция. Петроград: Тип. Петрогр. тюрьмы, 1916. 84 с.

6. Ядринцев Н. М. Русская община в тюрьме и ссылке. Санкт- Петербург: Тип. Моригеровского А., 1872. 720 с.

7. Пругавин А. С. Монастырские тюрьмы. Право. 1903. № 7. С. 433-445; № 14. С. 1018-1027; № 15. С. 1085-1091.

Любич А. А.

Исследование посвящено рассмотрению основных этапов становления си-стемы уголовного наказания в призме уголовного законодательства Россий-ской империи XIX в.

Сделан детальный анализ определений понятия альтернативных видов нака-заний в уголовном праве Российской империи в XIXвеке. Особое внимание уделяе-тся анализу и сопоставлению альтернативных наказаний, их месту в иерархии наказаний, а также карательным составляющим альтернативных наказаний.

Расскрыто особенности назначения и исполнения уголовного наказания в виде отдачи в исправительные арестантские роты гражданского ведомства в Российской империи. Отмечено, что это было довольно суровое наказание. Одновременно имело место подробное его регулирование как в уголовном, так и уголовно-исполнительном законодательстве, что определенным образом усиливало правовые гарантии арестантов.

Ключевые слова: наказание, уголовная политика, виды наказания, гума-низм уголовного наказания.

Lyubych O. A.

ALTERNATIVE PENALTIES IN THE RUSSIAN EMPIRE
IN 19 TH CENTURE

Research is devoted to the consideration of the basic stages of formation of criminal punishment system in terms of the criminal legislation of the Russian empire in 19 th century.

In the article the authors conduct a thorough analysis of the definitions of alternative types of punishments in the criminal law of the Russian empire in 19 th century. Special attention is paid to the analysis and comparison of alternative sentences, their place in the hierarchy of penalties, and punitive components of alternative punishments.

The article describes the features of the destination and the execution of criminal penalties in the form of return to the penitentiary convict companies of civil authorities in the Russian Empire. It is noted that it was quite a severe punishment. At the same time there has been a detailed its suspension control ing both in the criminal and criminal-executive legislation, which in certain ways strengthened legal guarantees prisoners.

The reduction of the period of incarceration and early release from the convict labor gangs of civil authorities were a common practice for these places of detention, provided by a number of legal acts: the decree of 1834 "On determining the period of stay the vagrants in convict labor gangs of civil authorities in Novorossiysk region", 22 October 1836: "On the age of criminals, awarded, instead of referring to the settlement, to return in the military service", the regulation on 15 August 1845 “On the correctional convict labor gangs of civil authorities, decrees April 17, 1863 "On some changes in the present system of criminal and correction penalties", October 19, 1863.

The decision was made by the head of the department and submitted to the trustees committees for final decision. The reduction of the prison term used as an exceptional measure to reduce the contingent ofplaces of detention.

Key words: punishment, criminal policy, punishment types, humanism of criminal punishment, criminal and executive legislation.