Нові документи з волинських актових книг про втрати цивільного населення Волині від жовнірських наїздів протягом 1600-1610 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 9(477)

НОВІ ДОКУМЕНТИ З ВОЛИНСЬКИХ АКТОВИХ КНИГ ПРО ВТРАТИ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНІ ВІД ЖОВНІРСЬКИХ НАЇЗДІВ ПРОТЯГОМ 1600 - 1610 РР.

Микола Висотін науковий співробітник відділу історичних пам'яток НДІУ

Однією з центральних проблем історичного напрямку сучасного українознавства є з'ясування міжстанових взаємин та внутрішньо станового менталітету в українському соціумі ранньомодерного часу. Другий збірник документального матеріалу «Українське повсякдення ранньомодерної доби», який хронологічно охоплює період 1600 - 1610 рр., містить документи, на прикладі яких можна дослідити один з аспектів цієї багатогранної проблеми: взаємостосунки професійних вояків - жовнірів - з усіма верствами цивільного населення Речі Посполитої. Його головний зміст полягав у тому, що річпосполитські вояки під виглядом вибрання стацій систематично грабували власних співгромадян і вчиняли щодо них різноманітні насильства.

Уряд держави усвідомлював проблему і намагався її вирішити, зокрема шляхом регламентування в законодавчих актах та військових статутах. До їх числа передусім належать конституція, прийнята вальним сеймом у Варшаві 1609 р. [18, s. 461], та «Artykuly wojenne hetmanskie authoritate sejmu aprobowane, anni 1609» [15, с. 176; 18, с. 478]. За задумом законодавців, «лежі», тобто місця відп очинку, призначалися лише у т. зв. «королівщинах» - населених пунктах, якими володів король. Шляхетські маєтки і церковні володіння від утримання військ були звільнені. Місця леж чітко визначалися вищим командуванням і покидати їх або змінювати на власний розсуд жовніри не могли. Всі необхідні статки вояки мусили купувати у населення, яке постачало їх у кількості, що залежала від потреб підрозділу і попередньо узгоджувалася ротмістром з державцею маєтності. Жодні утиски обивателів не припускалися. Зокрема, не дозволялося безоплатно брати будь-які речі, вози, птицю, велику і дрібну худобу (в тому числі коней і волів, оскільки «ubodzy ludzie wolmi dorabiaj^ si§ chleba») і т. ін. Встановлювалася беззаперечна заборона на побиття, пограбування, а тим більше на вбивство не лише шляхтичів, але й простолюдинів. Порушники цієї настанови мали бути покарані смертю.

На жаль, ця проста і на перший погляд надійна схема в реальному житті не спрацьовувала. Симон Круневич, власник с. Гнидава Луцького повіту, свідчив перед Володимирським ґродським урядом про те, що жовніри з роти Криштофа Свенцицького, знехтувавши конституцією, «на сейме валномъ варъшавскомъ в року прошломъ, тисєча шестьсотъ девштомъ, j жолнєрВ В&алєноє и вин в ней юписаныхь», протягом 1608-- 1610 рр. грабували належне йому село. Під час наїздів вони порушили практично всі заборони з числа перерахованих вище [13, арк. 521 зв.-523 зв.]. І це був непоодинокий випадок. Жовніри переступали через закон повсюдно. Таким чином, виходило, що невиконання державних актів перетворювало 'їх на фікцію і фактично вони слугували не для реального вирішення проблеми, а лише для заспокоєння громадської думки.

Наїздам не вдавалося протидіяти і на місцевому рівні, оскільки вояки не зважали ані на шляхту - власників маєтків, ані на урядовців. Федір Бруяка, державця містечка і села Хорлупа Луцького повіту, володіння якого протягом трьох років поспіль грабували жовніри з роти того ж Криштофа Свенцицького, навіть не міг поскаржитись на своїх кривдників, оскільки вони погрожували йому [10, арк. 457-458 зв.]. Місцевий уряд був у курсі подій, оскільки возний Волинського воєводства Гаврило Оздовський протягом усього цього часу регулярно засвідчував завдані збитки.

Однак у зв'язку з тим, що жовніри погрожували і йому, він офіційно «вчинив реляцію» лише 1610 р., до того ж не за місцем злочину, в Луцьку, а перед урядом сусіднього, Володимирського, повіту [13, арк. 402-402 зв.]. В іншому випадку жовнір з роти Яна-Миколая Боратинського Мацей Кореневський не зважив навіть на луцького буркграбія Буркграбій - міський урядник, управитель дер-жавного замку, суддя в місті з магдебурзьким правом.. З'явившись у супроводі слуг і помічників до приміщення ґродського уряду, він захопив і забрав із собою шляхтича Яна Петровського, який прийшов скаржитись на нього. При цьому урядовець, в присутності якого все це відбувалося, не перешкодив жовніру і ніяк не захистив скаржника, який просив по допомогу [12, арк. 315 зв. - 317].

Безпосередні командири жовнірів, як правило, не стримували своїх підлеглих і не карали 'їх за порушення. Андрій Жабоклицький, поручник Поручник - помічник ротмістра, фактичний керівник роти. Молодше офіцерське військове звання. роти князя Юрія Чорториського, підлеглі якого 1603 р. неодноразово спустошували села Войковичі, Форостове, Суходоли та Іллінщина Володимирського повіту Села Форостове та Іллінщина Баранович не зга-дує., належні князівні Маруші Збаразькій, заявив її уряднику Бартошу Лясковсько- му, який прийшов «просити справедливості»: «Z єє мсти панєє браславскои з тых жолниров и товаришов, на которых ты справєдливости просишь имєнєм єє мсти панєи браславскоє, тєдьі, дєи, ютоє всє справєдливости жадной Вчинити нє хочВ и нє Вчиню (виділення наше. - М. В.). Нє только, дєи, z самь, порВчникь, але, деи, и самъ ротъмистръ его мст кнтз Юрыи Чарторыскии справедливости жадной не вчинитъ» [11, арк. 185-186].

Більше того, поручники, хорунжі Хорунжий - особа, яка зберігала і носила пра-пор, прапороносець. Військове звання., а нерідко й ротмістри Ротмістр - керівник роти. Старше офіцерське військове звання. нарівні з рядовими вояками брали участь у пограбуваннях. Так, поручник Андрій Жабоклицький разом з товариством своєї корогви спустошував суходольський «запуст» Запуст - молодий ліс. та сіножать Іллінського монастиря [11, арк. 185-186]; а систематичні наїзди на с. Оздютичі Володимирського повіту жовніри вчиняли за вказівкою свого ротмістра, князя Януша Порицького [12, арк. 327- 330].

Заради справедливості зазначимо, що проблема вояцького свавілля була властива не лише Речі Посполитій, а й іншим країнам, які використовували найману військову силу, тобто фактично усій тогочасній Європі [9, с. 248].

Головна причина цього явища полягала в тому, що, здійснюючи затяг жовнірів на військову службу і обіцяючи їм за це грошову винагороду, уряд не мав можливості виконати свої зобов'язання, оскільки державна скарбниця, як правило, була порожня. Так, Андрій Жабоклицький заявляв, що підлеглі йому жовніри спустошували шляхетські маєтки лише тому, що їм не видали «пнтзи заслжоные з скарб его королевское млсти» [11, арк. 185-186].

При цьому отримання обіцяної платні було для жовнірів життєвою необхідністю. Адже «тягарі і злигодні військової служби» мали цілком конкретний фінансовий відповідник.

С. Леп'явко зауважував, що вояки за власний кошт купували зброю, порох, кулі, утримували почет (якщо мали його) і т. ін. Все це коштувало дуже недешево [7, с. 114]. Співзвучну думку висловив Р. Сікора. Він вважає, що витрати, понесені вояками для підготовки до служби і під час її несення, не могли компенсувати ті зиски, які вони отримували від служби у війську - в першу чергу у вигляді отриманої ними платні [8, с. 10]. Так, за розрахунками дослідника, спорядження лише одного товариша8 гусарської корогви коштувало щонайменше 2000 - 2500 польських грошів, притому що його платня була принаймні вполовину менша [16, с. 155-156, 165]. Дефіцит гусар мусив покривати з власної кишені. Звісно, якщо міг собі це дозволити. Відтак Р. Сікора робить висновок, що в гусарії могли служити лише багаті шляхтичі, родина котрих могла підтримати їх фінансово [8, с. 10]. Але, вочевидь, таких було небагато.

Важливо взяти до уваги, що наведені Сікорою цифри справедливі лише щодо т. зв. «крилатих гусарів», які вважалися елітою тогочасного війська. Їхня платня була найбільшою, і уряд виплачував її регулярніше, аніж іншим, менш елітарним підрозділам. Тож неважко зробити такий висновок: якщо коштів не вистачало навіть еліті, то переважна кількість пересічних вояків потребувала їх ще більше (навіть притому, що їхні витрати на службу були меншими). Також слід врахувати, що значну частину війська становили слуги жовнірів (т. зв. «почетова» і «обозова» челядь), які, на відміну від своїх панів, не отримували від держави жодної платні.

Таким чином, обов'язок щодо їх утримання лягав на плечі вояків, яким вони служили. А оскільки останнім не вистачало грошей навіть на власні потреби, виходило, що і жовніри, і їхні слуги мусили забезпечувати себе самостійно. Що вони й робили, грабуючи цивільне населення.

У цьому й полягала абсурдність ситуації, на якій пізніше неодноразово зауважуватимуть дослідники: держава, яка потребувала послуг жовнірів, але при цьому не могла забезпечити їх відповідно до своїх зобов'язань, змушена була «заплющувати очі» на 'їхні безчинства та нехтування законів. Про це, зокрема, писав М. Владимирський-Буданов - непересічний історик, фахівець з історії держави і права, один із засновників київської історико-юридичної школи: «... навряд чи держава, якій властиві хоча б початки подальшого життя і здоров'я . може спустошувати власні території . Втім, уряд зовсім не заохочував жовнірів до таких . репресій (по відношенню до цивільного населення. - М. В.), звертався до них з умовляннями ... Однак, проблема полягала саме в тому, що в розпорядженні уряду були лише «поради» і «умовляння»; держава виявилася надто безсилою, аби виконати найелементарніші свої завдання» [2, с. 87-88].

Іншим вагомим чинником деструктивної поведінки жовнірів, який, на відміну від попереднього, лежав не в матеріальній, а ментальній площині, був вироблений ними і властивий лише їм - професійним воякам - специфічний світогляд. Особливість цього «вояцького» світогляду спробувала пояснити Н. Яковенко крізь призму концепції «свій - чужий» [14, с. 201-202].

Професійні вояки ранньомодерної Речі Посполитої відмежовувалися від решти суспільства і усвідомлювали себе окремим станом. По суті, вони таким і були. Жовніри вважали себе нащадками «давнього лицарства» і носіями його «славних традицій». Єдиною достойною справою вони вважали військову службу, а «шаблю при боці» - головною цінністю і символом. Вони переносили тягарі і злигодні служби, постійно наражали життя на небезпеку, а нерідко й проливали кров. Відтак в очах жовніра «своїм» був лише той, хто відповідав сукупності цих характеристик, тобто такий самий вояк, як і він. Натомість «чужою» була решта цивільних людей, незалежно від віку, статі, віросповідання, етнічної та станової належності тощо. Відтак жертвами їхніх наїздів ставали навіть діти. Як, наприклад, в с. Оздютичі Володимирського повіту, де двоє дітей, «хлопт Юстаповоє, а дєвк[а] Дємганов[ага]», втопилися в місцевому ставі, у воді якого вони намагалися врятуватися від нападників [12, арк. 327-330].

«Свої» були вищими за «чужих» як у системі цінностей, так і в суспільній ієрархії. Р. Сікора писав, що належність до військової еліти давала воякам моральне право «дивитися згори ... на своїх цивільних братів . Своє відчуття зверхності і упевненості в собі, що межувало із зарозумілістю, вони демонстрували і виглядом, і поведінкою» [8, с. 20].

Сплачуючи своєрідний «податок кров'ю» на користь таких абстрактних цінностей, як «вітчизна», «права й вольності», «віра», «посполите добро» і т. ін., вояки у власних очах нібито отримували право на справедливу винагороду - передусім у матеріальному еквіваленті. Її мали надати ті, кого вони захищали - держава (у вигляді жолду Жолд (від пол. «zold») - грошова винагорода во-яка за військову службу. Звідси - «жолнір - жов-нір» - найманий вояк, який отримує жолд.) і решта членів суспільства (у вигляді стацій Стадія - переважно натуральні побори (борош-ном, м'ясом та ін. продуктами), які стягувалися з податного сільського населення та міщанства Речі Посполитої на утримання війська [4, с. 840].). Відмова давати таку винагороду, за жовнірською логікою, вважалася порушенням «встановленого ладу» і давала право взяти «своє» силою. професійний вояк посполитий становий

З тими, хто чинив опір, жовніри жорстоко розправлялися. Так, оздютицького урядника Яна Томашівського, який «плюндровати села Юздютич частокрош, кгды набегали, не давал ... (жовніри. - М. В.) юкър8шне а немилостиве посекли, поранили, штыхами покололи» [12, арк. 327-330].

Принагідно зауважимо, що перші спроби пояснити деструктивну поведінку жовнірів з точки зору особливостей їхнього менталітету зробив ще в ХІХ ст. письменник П. Куліш, відомий також як історик, наукові праці якого високо оцінювали М. Костомаров, Д. Дорошенко, М. Грушевський та ін. [3, с. 30; 5, с. 18]. Він писав, щоправда, не деталізуючи свою думку, що моральне право грабувати цивільне населення жовніри отримували нібито відповідно до старовинних «привілеїв військового побуту» [6, с. 218].

Отже, зазначена проблема не є новою для світової історіографії і загалом вона розглянута переважно польськими істориками. Природно, що вони досліджували її на власному історичному матеріалі. Так, одна з останніх фундаментальних праць з цієї проблематики, монографія Т. Срогоша «Жовнір свавільний» [17, с. 264], написана на матеріалах Ленчидького і Серадзького воєводств, Остжешувського повіту і Велюнської землі - територій, які входили до складу т. зв. Великопольщі.

На жаль, українська історіографія, для якої ця проблема є не менш актуальною, аніж для польської, досі не приділила достатньої уваги пошуку нових документальних джерел та не висвітлила її належним чином (за винятком несистематичних звернень у працях окремих вчених). Те саме стосується і напрацювань «українознавчого напряму» в радянській історіографії, які, швидше за все, становили традиційні для свого часу ідеологічні кліше, аніж об'єктивні історичні дослідження.

Тому цією публікацією ми пропонуємо декілька документів, які почасти заповнюють наявну лакуну і можуть бути використані для написання конкретно- історичних досліджень.

Документи № 1 1603 р., травня 30, Володимир. - Зізнання возного Наума Кузьминського про те, що у його присутності Бартош Лясковський, служебник князівни Маруші Збаразької, удови брацлавсько- го каштеляна Василя Загоровського, скаржився Андрію Жабоклицькому, поручнику роти князя Юрія Чорториського, на жовнірів тієї ж роти Станіслава Вольського, Яна Борша, Петра Збишевського, Петра Ставинського, Ішвецького, Матуша Лисковського та їхніх слуг, які, неправомірно вибираючи стацію, пограбували підданих в селах Войковичі, Форостове, Суходоли та Іллінщина, спустошили сад і сіножать Іллінського монастиря, вирубали Суходольський «запуст», Жабоклицький не лише відмовився покарати порушників, але й попередив про подальші грабунки, якщо його підлеглим не буде виплачена належна платня з королівського скарбу

Прошене справедливости на жолнЪр ют пнее Браславское Рок8 АХГ [1603] мсца мат Л [30] днт Ставши ючевисте на вртде кгродскомъ володимерском, в замку его королевское млсти передо мною, Андреем Мисевскимъ, буркграбимъ и намистником подстароства Володимерского возныи енерал воеводства Волынского пов'ЬтВ Володимерского шлтхетныи На8мъ Кузминскии к8 записаню до книг кгродских вызнал тьми словы, иж деи: «МнЪ б8д8чи на справе и потребе велможное ее мсти кнтжны Мар8ши Збаразкои пнеи Василевой Загоровскои кашталановои браславскои тутъ, 8 Володимери, ходилом с паномъ Бартошем Лтсковским год ее мсти до пна Андрею Жабоклицкого до пор8иника роты его мсти кназт Юрт Чорторыского в рок тепер идчомъ АХГ [1603] мсцт мат КЗ [27] днт.

И кгды, деи, есмо до господы пна пор8нниковыи, до дом8 ЛУкаша Ма- люского, мешщанина володимерского пришли и заставши пна Андрт Жабо- клицкого, порнника, в тои же господе его, того ж днт звышменованого мсца мат КЗ [27] днт ючевисте самом пн Андрю Жабоклицкому, порнник, пан Бартош Лтсковскии при мн, возном, именемъ ее мсти кнтжны Марши Збаразкои пнеи Василевои Загоровскои кашталтновои браславскои мовил и просил ю чинене справедливости зъ жолниров и товаришов и с пахолков товарыских. А меновите домовтлст ю чинене справедливости с товаришов з пана Станислава Волского, з пна Мна Борши, з пна Петра Збишевского, з пна Петра Ставинского, з пна Ишвецского и з слгъ их ю кгвалтовное починее Так в оригіналі. Має бути «починене». шкод и кривдъ немалых подданым ее мсти маетносттх ее мсти Воиковичах, Форостовои, Суходолех, Илинщины. Которые шкоды кгвалтовне починеные хоттчи часу права на реистре меновите по достатку вс списаные показати, которые, деи, юны соб, панове жолнере, шкоды и кривды маетностях подданымъ ее мсти кгвалтовне // починивши, собъ способъ нЪткоис стации побрали и тым, деи, всих подданых ее мсти пнеи Браславскои знищили и з8божили.

Также домавтлсе у пна поручника пан Бартошъ Лтсковскии на пана Петра Збишевского, на пна Матуша Лысковского, на пна Станислава Волского, на пана Слово правлено. Петра Ставинского и на самого пна поручника пна Андрт Жабоклицкого при мн, возномъ, ю учинее Так в оригіналі. Має бути «8чинене». справедливости ю кгвалтовное порубане запусту ее мсти Суходолского юд граници Новоселецкои до врочища Долгои Лозы. Так тых с товариша пна мат (!) справедливости пан Лтсковскии просил ю выграбене синожатЪи коло манастыра Илинского на шест косаров и ю попалене тыну юколо саду манастырского Илынского и ю порубане дерева садового того ж саду манастырского Илынского.

Мкожъ на тот же час звишъмтнованыи панъ Андреи Жабоклицкии, поручникъ роты его мсти Юрт Чарторыского, пану Бартошу Лтсковском8 при мни, возномъ, мовилъ и юдповедилъ тыми словы на ти все слова его, ижъ деи: «Z ее мсти панее Браславской з тых жолниров и товаришов, на которых ты справедливости просишъ именем ее мсти панеи браславское теды, деи, ютое все справедливости жаднои учинити не хочу и не учиню. Не толъко, деи, и самъ, поручникъ, але, деи, и самъ ротъмистръ его мст книз Юрыи Чарторыскии справедливости жаднои не вчинитъ. Але кгды, // деи, нам пЪнгази заслужоные з скарбу его королевское млсти давати будутъ, на тот же, деи, то часъ Все си покажетъ если подданымъ ее мсти панеи Браславскои мли бы ике кривъды быти починеные. А тепер, деи, знову потреба товарыству стации и знову, деи, пошлютъ розказуючи, абы стацию подданые ее мсти панеи Браславскои складали. А если, деи, не будут складати, теды, деи, кони, быдло кажем брати и грабити и знову, деи, запустъ суходолскии будемо рубати». Которыи, деи, вс слова того пна Анъдр'Ьга Жабоклицкого поручникови панъ Барътошъ Лисковскии мною, вознымъ, пилъне свидчил и юсведчившиси с тым есмо юд пна порВчъника юдишли». Которое ючевистое сознане возного до книгъ кгродъскихъ володимеръскихъ записано.

ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 35, арк. 185-186. № 2 1607р., вересня 30, Володимир. - Скарга бурмистрів та райців м. Володимир Івана Матвійовича, Григорія Дворецького, Григорія Столмича та Лукаша Березовського на жовнірів Криштофа (Яна) Рамулта, Мацея 14 Слово виправлено зі слова «помененыи».

Скретуського, Бялобоцького, Бочков- ського, Млодзинського, Садковського, Рильського, Злочовського, Ґаєвського, Кучевського, Скотницького, Скребенського, Майскотовського та інших, які, не перебуваючи на державній службі, вимагали в міщан неналежної стації, били й грабували їх та смертельно поранили міщанина Станіслава Мали- новського Юповеданъе бурмистов володина жолнеров службы не маючих Року тисеча шестсот семог[о] мсца сентебра Л [30] дна Пришедши на врид кгродскии в замок его кр. мл. володимерскии до мене, Ивана Шабана Гноенског[о], буркграбег[о] и наместника подстароства володимерского славетные бурмистры и раице места его кр. млсти володимерског[о] Иван Матвеевич, Григореи Дворецкии, Григореи Столмич а ЛВкаш Березовскии сами ют себе и именем всее Речи Посполитое мещан володимерских юповедали и велико юбтежливе жаловали на Врожоных пнов Криштоаа або Мна РамВлта, Мацеи Скретуског[о], Станислава Скретуског[о] [...]ана Слово пошкоджено при прошнуровуванні книги. Билобоцкого, Бочковског[о], Млодзинског[о], Садковского, Рилского, Злочовского, Кгаевског[о], Кучевског[о], Скотницког[о], Скребенског[о], Маискотовског[о] и инших товаришов слуг и помочников их в тые слова, иж:

«Юни не бВдВчи в слВжбе Речи Посполитое и ювшем ико люде права т[...]е Слово пошкоджено при прошнуровуванні книги. зобравшисе // до кВпы конии килкадесит способом жолнерскимз местца на местце помыкаючисе и кгвалтом живности досегаючи шкоды незносные Вбогим людем чинили. А наконец положившисе В балимичах и Сшдмерках, селах, до владыцства Люцег[о] (!) належачих, недалеко ют места Володимера бВдВчих, до места кгвалтом Впоминаючисе, стацыи шкоесъ непристойное и незвычамное присылали. Зачим кгды мещане забегаючи Втискови Вбогих людем и небезпеченства, кото- рим грозили, позволили дат з места стацию водлуг приможенш (!), толко жебы место волно было. Юни напрод в ден понеделковым, то ест мсца сентебра двад- цат четвертого днш, в рокВ теперешнем, тисеча шестсот семом, шлшхетным Мн ХВстецким, Мацем Скретуским и иншие, при них бВдВчие, тВмулты в месте чинити почали.

Напрод на законников двох, преюра городелского и преюра грВбешовского законВ свтог[о] Доменика, которие на тот час гостшми В Володимеры были, кинВлисш и юных поранили. Потом шлшхетного Станислава Малиновског[о], юбывателш места володимерского, шкодливе ранили, с которог[о] зраненш днш сегоднешнег[о], мсца сентебра, двадцат шостог[о] днш Вмер по том тВмулте.

Мало на том маючи але назавтрее, в ден волторковым, то ест мсца сентебра двадцат пштог[о] днш в рокВ теперешнем, тисеча шестсот семом, прибравши до себе коним цирцитер з двадцат або и болшем а не помнечи на вчорамшие збредне, до места приехали, моцно и кгвалтом стацыю Впоминаючисе. И кгды мещане зъ породкВ себе до них высылали жадаючи жебы занехали на тот час // того Впоминанш се стацыи и ювшем жебы Ваалковали людем вчорамшими збытками стрвожоным, юни на то ничого не дбаючи але вс в кВпВ в дом лемчинским, где Мско балвр мешкаетъ, зобравшисе и шко до вомны приготовивши, вышем менованого Мна ХВстецког[о], товарища з посродкВ себе на коню з голым палашем и с кроткою рВчницею выправили, даючи Вмыслне не толко юказю, але и причинВ до звады и тВмулта. Которым раз и килка на коню межи громадою людем на ринку стошчих спокомне скочивши людем потрВчал, наконец з рВчници стрелив, але за юпатръностю Божею никого не трааил. Потом кгды вже тВмултъ людем юных на ринку стошчих за ним се погнал, юн на передместе Запштниче Вехал и так коло места на Юстровец юбегши кВ по[...]илком Місце пошкоджене. которые им с балимич шли Вдалсе с которыми потом под передместе Михамловец его мл. кнжати Александра Жаславского кашталшна волынског[о] подбежал, там же подганшючи и гарцВючи не ведати ют кого забит ест. Ты е зас дрВгие, которые се в месте зостали, розмаитые инсулты чинили, людем бъючи и югн в килку месцах закладаючи».

В чом преречоные мещане забегаючи трудностшм своим, которые бы юттолВ рост мели, так теж ю невинности своем даючи справу тое свое юсветчене и юповедане до книг подали и ю придане возного на огледане знаков кгвалту, также трВпа забитог[о] и ранных мещан просили.

Z з ВршдВ кгродского придал им на то ючевисто возног[о] енерала шлшхетного НаВма Кузминског[о], которым на том справе бывши и ставши юбличне на вршде передо мною [то]го Слово пошкоджено при прошнуровуванні книги. ж днш датою зверху мєнованою к8 записаню до книг // кгродских вызнал тыми словы иж:

«За ючевистым приданем в. м. вридо- вым маючи и при собе шлихту пна Мна Зигличинского а пна Троина Снескоцког[о] в року теперешнем тисеча шестсот семом, мсца сентебра, двад- цат шостог[о] дни былем на справе и потребе бурмистра, радец и всих мещан володимерских.

Также напрод в дом8 его млсти пна Григори Колмовского за юказанем югледал есми тр8па забитог[о] шлихетног[о] Станислава Малиновского, в которого видил есми въ голове ран8 тит8ю. И юповедали мн, возном8, и шлихте менованом, ижъ того Малиновского дни юногдашнего в понеделокъ Мацем Скретуским и слуга брата его Станислава Скретуского Ивановским, впадши в дом, безвинне ранили и ют тых ран 8марлъ. А потом тог[о] тр8па тло Станислава Малиновского вложивши в тр8н8 на ринку в месте и на цвинтар8 клиштора володимерского Светое Тромци при погребе тла чинилем поволане, ижъ тот Малиновским ест забит, замордован ют власных рук Мацеи Скретус (!) и служебника брата его Станислава Скретуского Ивановского, которые ег[о] забили, замордовали и з живого мертвого 8чинили.

Потом зас югледалем мещан пораненых и напрод 8 Романа Гараси- мовича видил есми в голове с правое стороны ран8 тит8ю шкодливую, на р8це правом подле записти рану тит8ю, 8 Юниска Богдановича видил есми в голове в посеред головы рану тит8ю, 8 Миска тесли видил есми 8 голве на рог головы з левое стороны ран8 титую.

Видил теж есми на двох передместех на юдном Запитничю гумно Юрковичъ, а на др8гом Засмочю гумно Медведево запаленые и знат же аж з великою працею 8гашено, бо снопы збожи югорелые по земли на розных местцах пороскидано з стогов.

И юповедали мне, возном8, и шлихте бурмистръ, рамце и мещане, иж тое поранене мещан и запалене г8мен ест стало дни вчорамшего 8 волторок ют пна Криштоаа або Мна Рамулта, пна Мна Билобоцкого и инших товаришов ихъ, // в протестации менованых».

Которое ж то юповедане и юсветчене бурмистра, радец и мещан володимерских и возног[о] ючевистое сознане и, 8рид, принивши до книг кгродских записати казалъ.

ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 39, арк. 533 зв.-535 зв. № 3 1609 р., липня 25, Володимир. - Скарга шляхтича Яна Петровського на Мацея Кореневського, жовніра з роти Боратинського, який його побив, збезчестив та утримував під вартою, примушуючи вступити до себе в услужіння Протестации Петровского на пна Мацеи Кореневъского Рок8 тисеча шестсот девитог[о] мсца июли двадцет питог[о] дни Пришедши на вридкгродскимв замок его королевское млсти Володимерским до мене, Мна Каменецкого, б8ръкгра- бего и наместника подстароства володымерского шлихетным Zh Петровским жалосне и плачливе протестовалсе и юповедал на шлихетного пна Мацеи Кореневского, товарища роты его млтм пна Боратинского, ротмистра его королевъское млти в тые слова, ижъ:

«В рок8 теперешнем, тисеча шестсот девитомъ, б8д8чы мне в мстеего королевъское млти ЛУцъкомъ по пилных потребах моих, а на то болшем длш юпатренш в хоробе моем, которою ме пан Бог ют час8 немалого наведити рачылъ, здоровш моего у доктора албо цер8лика, жида тамошнего л8цъкого Попъка и кгды-мъ с тоее хоробы мое до троха лепъшог[о] здоровъш моего приходити почалъ, теды тот впрод речоным Мацем Коренееским, доведавъшисе тамъ ю мне и маючы зо мною дав- ную комъпанию и заховане, 8силне ме жадал ю то. Мко маючы на тотъ час там, в Л8цък8, в господе ег[о] не за сл8гу жадног[о], але способом давъное комъпании и захованш час шким забавил, што кгды-мъ се за тымъ таковымъ 8силованемъ и жаданемъ его 8чынил и при немъ в господе его презъ никоторим час бавилсе.

И, юбачывъшы то добре, же ми лекарство того Попъка жыда до здороеш моего способног[о] не так, шко пристало, помогло, юбъмышливаючы ю далшомъ поратованю и юпатреню в том хоробе здороеш моего и не могучы далем тамъ, в Луцк8, бавитмсе, а звлаща маючы теж потребы свое, до Голштина длш выправленш долгу своего, кото- рим ми тамъ винно, подшковаешы ему, пну Коренееском8, за 8чынност, же- мъ се троха при немъ, в господе забавил, почалемъ се ют него з господы и з ЛУцъка в дорогу выбират.

А юн, пан Мацем Коренееским, юбачыешы то, же-мъ се ют нег[о] в дорог8 выбиралъ, почал // ми того збороншт, хотечы ме собе не в способъ комъпании и даеного захованш, але способомъ служъбы, ю котором ш, буд8чы хорим, никгды не мыслил, зневолити.

И кгды-мъ вже был в замъку перед пномъ б8ръкграбимъ, теды тот пан Коренееским набраешы собе г8лтамства, помочникое своих, припаешы тамъ до замъку мешканш пна б8ръкграбего и заставъшы ме тамъ, знову словы не8цтивыми лжыл, с чеканом бит се поривалъ, за рамена порвавъшы шарпалъ ме, што-м ш заразъ пномъ буркграбимъ и подписками юсветчылъ. И, не даеши ми жалю и деспекту моего перед пномъ буръкграбимъ достаточне юповедити и до книг дати записат, юттол, з замък8 с тымъ гултамствомъ, помочниками своими, провадил ме, шко шког[о] гулташ и злочынц8, до господы своее, до дом8 мещанина тамошнег[о] луцког[о] Назара КУшнера, и тамъ ме три дни и три ночы 8 везенъю вденъ под стражою, а на ночъ в пиениц8 держалъ.

А потомъ юбачившысе, же то неслушне чынитъ и вже // ме такимъ везенъемъ трапити занехал, юднакъже прессе под стражею ми мел.

И кгды-м в рок8 теперешнем, тисеча шестсотъ девитомъ, мсца июли шостогонадцетъ дни, за про- збою пахолковъ пна Кгембаровского, товарища роты того ж пна Боратин- ского в господе его, в дом8 мещанина л8цъког[о], пекара, на вечери былъ, теды тот впрод речоным Мацем Кореневским доведавшысе тамъ ю мне, препомневъшы боизни Божое, повинности хрестиинское, самъ юсобою своею з слугами и помощниками своими пришедшы моцно кгвалтомъ тамъ до тое господы пна Кгемъбаровского, мене юкрутне и нелютостиве чеканомъ збил, зранил. И бы ме ют него пахолцы пна Кгемъбаровског[о] и пна Свищовско- го не ратовали, певъне бы ми был тамъ насмерт забил, замордовал.

И, не могучы и до 8чынени протестации на тог[о] Кореневского и до юбъведенъи вознымъ ран своих дли ютповедени и пооалок его примти, тепер тутъ, на враде, передъ в. мстю на нег[о] протестацию и юповиданъе внош8 и ю придане возног[о] на югледане збити и зраненъи своего прош8».

Z з 8рид8 кгродского ем8, пн8 Мн8 Петровъском8, придаломъ юче- висто возног[о] енерала воеводства Волынского шлихетног[о] Щасног[о] Злобоцкого, которим ран на немъ югледавшы и, ставшы юблищне на враде передо мною сего жъ дни, датою зверх8 менованою, ку записаню до книг кгрод- ских володымерскихъ вызнал тыми словы, ижъ: «За ючевистымъ приданемъ в. м. вридовымъ, в року теперешнем, тисеча шестсот девитомъ мца июли двадъцет питог[о] дни, былемъ на справе и потребе шлихетного Мна Петровъског[о] в господе его тут, 8 Володимери. И, за юказанемъ его, видел есми 8 него на р8це правом межы локти и записти ран две до криви пробитых шкодливе спухлыхъ. И юповедал мне, возном8, тот Петровским, ижъ ем8 тое // збитъе и раны стали в рок8 теперешнемъ, тисеча шестсот девитомъ, мца июли шостогонадцет дни в месте Луцкомъ в господе пна Кгемъбаровского, товарища роты пана Боратинского, ротмистра его королевское млти ют Мацеи Кореневского, товарища тое жъ роты пана Боратинского, слуг и помощников его, за намстъемъ его тамъ на тую господ8».

Котор8ю жъ то протестацию и юповеданъе пна Петровского и ючевистое возног[о] сознанъе и, 8рид, принившы, до книг кгродскихъ володымерскихъ записати казал.

И ест записано.

ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 41, арк. 315 зв. - 317. № 4

1609 р., серпня 4, Володимир. - Скарга Яна Лагодовського, власника села Оздютичі, на Криштофа Биковського, Вєницького і Мацкевича, жовнірів з роти іберпольського старости, королівського ротмістра князя Януша Порицького, які за його наказом і на власний розсуд під час лежі неодноразово грабували оздютицьких підданих, а під час останнього наїзду вбили селянина Остапа Жилу, побили двох жінок, Оришку і Марушку, парубка Стецька, налякали двох дітей так, що ті, ховаючись від нападників, втопилися у ставі, та завдали численних смертельних поранень місцевому уряднику Яну Томашовському, помстившися йому за те, що він перешкоджав їм грабувати село, а також свідчення возних Щасного Жлобоцького і Войтеха Проховського про огляд могили Остапа Жили, тіл потонулих дітей, побоїв селян та ран Томашівського Юповєданє пна Мна Лагодовског[о] на его мл. кнжати Порицког[о] и товари- шов его Рок тисєча шестсот девштого мсца авг8ста Д [4] днш На вршдє гсдръском кгродском володимерскомъ передо мною, Мном Прилепъскимъ, подстаростимъ володимерскомъ, (!) юбътшжливе жаловал и юповедалъсе 8рожонын его милост пан Zh Лагодовскин на кншзш его милост Мн8ша Порыцъкого, старосту иберполъского, ротмистра его кр. мл., и товарышовъ роты его мл. Крыштоаа Быковского, Венницкого и Мацкевича, которых имена юн, кншз его мл. Порыцкин, ротмистръ, лепен ведает. Которым то кншз Порыцкин, ротмистръ, маючы леж8 роты своее в месте Ковлю року теперешнег[о], тисеча шестсот девштого, насылаючы тых товарышов своих на маетност пана Лагодовского назван8ю Юздютыче, грабежы незвыклые и великие быдла зъ села Юздютыч килкадесшт заншл, розказавши до лежи своен до Ковлш впровадили. Которое быдло занмуючы и грабечы, подданых юздютицъких побили, поранили, которые им быдла грабит не допущали и иншихъ кривдъ и шкодъ немало через вес часъ // леже его в Ковлю чинили.

По которое быдло пограбеное кгды юн, пан Лагодовскин, до менованых товарышов роты кншзш Порыцкого, по- дданого своего юздютицъкого Юношъка послал, тот менованын Быковъскин понмавъши того подданого юздютицкого в ланц8хъ до пивници всадил и черес колко дни держал 8 везеню, або с пол трети недели держал, ажъ ледво з ланц8хомъ зламанем 8теклъ.

А потом мало на томъ маючы 8ставичне наезды на метност (!) и село Шздютичи чинил тотъ Быковскин. Быдла подраного немало побили, поедли, ю што ажъ перед паномъ гетманом юн, пан Лагодовъскин, скарги чинити м8сел, ижъ тот Быковъскин колко двадцати золотых за быдло дати при браню грошен муселъ.

Юдкул вазнъ великую противъ пан8 Лагодовскому взшвши, тот Крыштоаъ Быковскин и при нимъ Винницъкин и Мацкевичъ, товарыши, будучи знову затшгнени в служб8 ют кншзш Порыцъкого, ротмистра своего, шко принципалове, блиско перед выстемъ роты с Ковлш, зобрав- ши собе пахоликовъ на то способленых юколкодесшт, рок8 теперешнего, тисеча шестсот девштого, мсца июлш двадцат четвертого днш наехавши моцно кгвалтом, тот Крышътоаъ Быковскин, Венницъкин и Мацкевич чоловика юколкодесшт на двор и село Юздютиче пана Лагодовског[о], взшвши тот то Крышътоаъ Быковскин [вам] Так в оригіналі. против пан8 Лагодовъскому за то, же му быдло побитое платит мусел [нем] Так в оригіналі. юн панъ Лагодовскин зе Лвова приехал, тые то жолнеры з розною // бронею до вонны належачою с пулгаками, м8шкетами на двор и вес Юздютиче наехали кгвалтовне. Там же впадши ве двор юздютицкии, наперед паробъка двоєного и белых голое двойных жонокъ двое збили, а потом 8ршдника юздютицкого на ими Мна Томашо еского, выломиеши двери до светлици, где был замкн8л, там до светълици впадши его, Тома- шоеского, юкър8тне а немилостиве посекли, поранили, штыхами покололи. Который 8текаючы з двор8 перед ними, до став8 уходечы, зраненыи 8текалъ. Там тот Быкоескии, Винницъкии и Мацкевич, принципалове, с тыми па- холиками помочъниками своими на то способлеными, гонечы юного Томашое- ского, хотечи его забит з вазни, же им плюндровати села Юздютич частокрот, кгды набегали не давал, аж до став8 в блото (!) гонили. И за провем подданым юздютицким в ставе догониеши так юкр8тне секли, ранили, хотечи забит, ран килка двадцат (!) в голов8, р8ки и плечи задаеши за забитого покин8ли, роз8меючи же 8же 8мер, юдошли. Кото- рии и тепер нитъ ведома, жив ли б8дет. Зараз до подданых юздютицких на село побегши, быдла волое юсмъ, иловиц шести занили и побрали. А потом до домое подданых скочиеши, подданых били, комори юдбиили, маетности их л8пили и так все село сплюндровали, з села Юздютичъ по8текали и л8пъ, морды незносные починили, подданых побили, дети перед страхом 8текаючи, потопили в ставе.

Который жал и криед8 незносн8ю юд менованых // жолнерое, пан Ла- годоескии маючи, на вриде кгродском володимерскомъ юповедаеши, на югледане такового кгвалтовного наехани на двор и село Юздютичи и зекръвавени дом8 шлихетского, юкр8тного зранени 8ридника юздютицкого Томашоеского, которыи нет ведома жие ли будет, побити подданых и потопени дети их в ставе, зл8пени маетности ихъ, просил ю придане возных на югледане кгвалтое сталых и тых ранных.

На што-м з врид8 придалъ двох возных на югледане кгвалтовъ и иных потребных речей двох енералое возныхъ волынскихъ, Щасного Жлобоцъкого а Воитеха Прохоеского. Которые возные тамъ, в Оздютичах, буд8чи, того кгвал- ту зранени ихъ, ран того Томашо еского, 8ридника юздютицкого, югледавъши и иных при том кгвалтовном наеханю пораненых к8 записаню до книгъ кгродскихъ володимерскихъ, ставши ючевисто Щасны (!) Жлобоцкии а Воитех Прохоескии, возные, ючевисто сознали, ижъ:

«Року теперешнего, тисеча шестсот девитого, мсца авг8ста питого дни за приданемъ вридовым были есмо мы, возные, на справе и потребе его мл. пана Мна Лагодовъского в маетности его мл. Юздютичах. А маючы при собе шлихту людеи добрыхъ пана Мна Комороеского, пана Воитеха Бобровъницкого, пана Станислава Пенского а пана Крыштоаа Чехоеского, там же за юказанемъ служебника пана Лагодоеского Валентого Вироеского видели есмо мы, возные, в дворе юздютицкомъ, 8 светълице противъ пекарни, двери посечоные, выломленые и с п8лгаковъ колко разое перестрелене. А 8 светлици противъ двери стены зекръвавене и юкна покрывавен[ые] Літери правлені. противъ столу.

Там же видели есмо Мна Томашое- ского, 8ридника юздютицкого, велми зраненого, которыи ледво живъ лежит. На котором Томашовъском видели есмо наперед на голове его ран стчоныхъ шаблшми всих тринадцат шкодливых. U тыле в голове его видели есмо ран8 тштую, ажъ гавтовано, на твари его, под правым и левым юком, ран сечоных чотыри, в боку рана штыховат, в правом, на крыжи, рана чекановат шкодливат, на правой р8це ран птт сечоных, три аж через кости, на котор8ю р8ку, жив ли будет, на тую р8ку хром будет. С которых ран нет ведома, жив ли будет тот Томашо вскии.

Там же за юказыванемъ видели есмо жонки две дворныхъ Юришъку и Мар8шъку побитые, пораненые, синие, раны битые кръвавые. А на пародку дворнымъ Стецъку видели есмо ран8 на голове кръвав8ю, на р8ках и рамена[х]24 раны битые синие килка.

При томъ и шкод [менимо] 8 дворе при том кгвалтовномъ наеханю на двор и село Шздютиче. Томашовском8, уртдникови, в тотъ час взтто 8 светлици шаблю средрем правлен8ю, за тридцат золотыхъ куплен8ю, пулгаков два, за шестнадцат золотых купленые, делию лазуров8ю, китаикою подшитат, за двадцат чотыры золотыхъ // справлена, куртъ две аалендишовых, червона и лазурова, за шестнадцат золотыхъ справъленые. Грошеи готовых поборовых, при том вртднику Томашов- ском буд8чых, золотых тридцтт взтли с подголов постели его.

Там же шедши мы, возные, на село Юздютиче за юказыванемъ видели есмо при церкви юздютицкое могил8 свежо погребеного человика, забитого ют жолнеровъ. Менили подданые юздютицкие, ижъ подда- ного юздютицкого, брата Жилиного,

Юстапа Жилу, замордованог[о] юд пана Быковъского, жолнера с Ковлт, ижъ горачо было барзо.

До того видели есмо двое дети потун8лых в ставе юздютицкомъ, передъ жолнерами 8текаючы. Юдно хлопт Юстаповое, а девки Демтнове.

Также менили подданые, ижъ волов дворных два, а шест селских, тловиц шест тые жолнери пограбили. И вс подданые юздютицкие менили собе шкоды коморы полуплене, самых побито. Которое то зранене Томашовскии, 8ртдникъ юздютицкии, челтд дворнат и подданые юздютицкие менили собе быт [сталое] На слові пляма. юд пана Крыштоаа Быковского, пана Винницъкого, пана Мацкевича и помоиниковъ их, жолнеров роты с Ковлт кнтзт его мл. Мн8ша Порыцкого, ротмистра кр. его мл., за кгвалтовнымъ наеханемъ тых жолнеров на двор и село Юздютиче под тот час зранент Томашовского, 8ртдника юздютицкого, и побитт челеди дворное и забитт подданого и потопент дети в ставе юздютицкомъ сталог[о]». Которое юповедане пана Лагодовского и сознане возныхъ [югледант] Слово пошкоджено при прошнуровуванні книги. // ран зраненых, юд возных менованых принтвши сознане, к8 записаню до книгъ кгродских володимерских принтвши записати казал.

Што ест записано.

ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 41, арк. 327-330. № 5

1610 р., квітня 21, Володимир. - Скарга Федора Бруяки, опікуна княжат Миколая і Ольбрихта Радивілів та тримача від їхнього імені містечка ісела Хорлупа, на ротмістра Криштофа Свенцицького і товариство його роти, які, маючи лежу в м. Луцьку, протягом трьох років змушували хорлупських підданих купувати собі пиво і горілку, збирали неправомірну стацію і перешкоджали поданню скарги на них, погрожуючи розправою Бруяці та хорлупським підданим, а також зізнання возного Гаврила Оздовського, який протягом цього часу регулярно засвідчував збитки, завдані жовнірами в зазначених поселеннях

Писал и присылал до вртд8 кгродског[о] л8цкого до мене, Марцитна Юлшамовского, наместника подстароства л8цког[о], до книг кгродских л8цкихъ, 8рожоньш пан бедор Бр8тка, писар кгродскии кремтнецкин 8ртдника своего хорл8пъског[о] Мна Хилицког[о]. Которыи именем пна своего, тко держачог[о] на сес час маетностн, то ест местечка и старого села Хорл8па, тко юпек8на их мсти кнтжат пнов Радиви- лов, старостичов жомоитских, Миколат и Юлбрыхта, светчилсе и протестовал, доводечи справедливости тым подданым державы своей хорл8пъским противко 8рожоного пна Криштоаа Свенцицкого тыми словы ю то, иж: «Јг[о] мст пан ротмистръ, маючи леж8 з ротою своею через три лета в месте его королевское мст Л8цком, взгардивши право посполитое и констит8цие сеймовые, на то 8ставленые, в ро[к8]28 тисеча шестсотном юсмом мца декабра розных дней, также и в рок8 тисеча шестсотном девттом мца авг8ста розных дней, также и в рок8 тисеча шестсот десттом розных часов и дней, насылаючи на маетност державы пна мого (!) на местечко и с[ел]о Хорл8пъ немало сл8гъ и пахоликов, его мст именами и прозвис- ками знаемых, юкилканадцат члвка, через которых то сл8г и посланцов своих кгвалтовне и 8порне вытеганем ткоегос несл8шное // несл8шное (!) и незвыклое стации на почет свои ротмистров- скии прим8сил атамана тамошнег[о] хорл8пъского Гурина и трех м8жов старшых в том селе Хорл8пском Мацка Прилича а Моисет Жданчича а Качала до выбирант тое стации с Хорл8па. Мкож и сами помененные сл8ги пна ротмистрове с тыми поддаными, до тог[о] прим8шоными, кгвалтовне и 8порне т8ю всю трою стацию з великим плачем и с криком тых подданых розными часы т8ю незвыкл8ю стацию казавши собе дават вытегн8ли и их прим8сили до выдант тое стации.

Котор8ю всю трою стацию выбравши тко сами хотели, взтли и пограбили 8 тых подданых хорл8пских, то ест: пшеницы мацъ юлыцких юсмъ, кажд8ю мац8 шац8ючи по птти золотых полскихъ; жыта мац двадцат, кажд8ю мац8 шац8ючи по чотыри золотых пол- ских; солодов три, в каждыи солод входило по три мацы юлыцких, кажды (!) солод шац8ючи по двадцат золотых полскихъ; ткгел полторы мацы к8пных, за которые дано пттнадцат золотых полских; кр8пъ розных татарчаных и тчных полторы мацы, ш[ац]8ютъ собе юсмъ золотых полских; горох8 мац две, шац8ют собє дєсєт золотых полских; ювса мацъ пштдєсшт, шац8ют собє кожд8ю мац8 по два золотых полских; сєна возов шєстдєсшта, шац8ют каждым воз по золотом8 полском8; шловицъ чотыри, шац8ючи кажд8ю шловиц8 по сєми золотых полских; баранов двадцат, шац8ючи каждого по золотом8 юдном8 полском8; мшса свинюго // мшса свинюго (!) полтєм юсмъ, шац8ючи кажды (!) полот по два золотых полских; г8сєм двадцат, шац8ючи кажд8ю по пштм грошєм полских; к8ров полтораста, шац8ючи кажд8ю кокошъ по два гроши полских; масла аасок три, шац8ючи кажд8ю по три золотых полских; шмца, сол, цєб8лш, кап8сты, ртпы и иншыт ртчы югородныт, што собє шкъ хотєли брали, шац8ют собє дєсєт золотых полских. Такжє пива в корчъми и горилки, што подданьїє хорл8пскиє рознымм часы нє тылко при выбираню тых стацим, алє за каждым пєрєєздом чєрєз Хорл8пъ к8поват сл8гам пна ротмистровским м8сєли, тог[о] всєго к8пили за дєсєт золотых полских. Котор8ю всю стацию и живност, шкосє т8т написано, єг[о] мст пан ротмистръ чєрєз сл8ги своє всє ют мала и до вєлика на подводы тых жє подданых хорл8пских наложивши и забравшы до ЛУцка, до господ своих 8вгзлъ и 8провадил и на пожиток свом юбєрн8л».

Мкож и возным єнєралъ воєводства волынског[о], шлшхєmным Гаврило Юздовским т8т жє ючєвис[то]30 на 8ршдє при том жє протєстацим б8д8чым, тыми словы сознал, иж юн, маючм при собє двохъ шлшхтичов, шлmхєmных Мна Сєрницког[о] а Миколаш Ж8линског[о], за 8житєм пна писара кгродског[о] крємшнєцкого, розными часы при том кгвалтовном вытєганю и выбираню тоє стацим чєрєз сл8ги [пна] Слово пошкоджено при прошнуровуванні книги. ротмистровы з росказанш єг[о] пна ротмистр[о]вого Літеру «о» виправлено з літери «а». за каждым выбиранємъ тоє троє стацым видєл, жє гає вси потрєбы и рєчы, што колвє^ навєръх8 написано, єст сл8ги пна ротмистровы // ротмистровы (!) ют мала до вєлика выбрали и кгвалтовнє на подданых х8рл8пских (!) вытєгн8ли, забравши на подводы до ЛУцка вывєзли и до господъ пна ротмистровых при нєм самом, пн8 ротмистр8 8вєзли и впровадили.

Мкож и давно пан писаръ крємшнєцким нє занєхал бы был тоє кривды своєє до 8ршд8 донєсти и записати дат, алє за прєхвалками и погрозка- ми на пна писара и подданых єг[о] тоє сє стат нє могло. Тєпєр тєды, илє чс8 ста- ватм могло, т8ю протєстацию до книгъ кгродских л8цких вносит.

Котораш протєстациш єг[о] до книг кгродских л8цких записана єст.

ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 86, арк.457-458 зв. № 6

1610 р., травня 26, Володимир. - Зізнання возного Гаврила Оздовського про відмову ротмістра Криштофа Свєн- цицького «вчинити справєдливість» за скаргою Федора Бруяки на жовнірів Кгалезського, Соболевського, Корицького, Войцеха Свєнцицького, Парзновського, Станіслава Росновського, Клємбоцького, Вітославського, Півка та Єґозовського, які захопили сіно і побили підданих Бруяки в с. Хорлупа у зв'язку з тим, що нібито вони не грабували, а брали належну їм стацію, а також про те, що жовніри погрожували позивачу і возному, чим перешкоджали його діяльності

Сознане возного в справе его мл. пна писара крємєнєцког[о] Рок8 тисеча шестсот дєсштог[о] мсца маш KS [26] днш

На вршдє кгродском в замк8 его кр. мл. Володимєрском передо мною, Андреем Мисєвским, б8ркграбим и наместником подстароства воло- димєрског[о], ставши ючєвисто возныи енєрал воеводства Волынского, шлшхєтньш Гаврило Юздовскии, к8 записаню до книг кгродских воло- димєрских сознал тьми словы, иж: «В рок[у] На літері пляма. прошлом, тисеча шестсот девштом, мсца ношбра второгонадцєт днш за 8житем его мл. пна бєдора Бр8шки, писара кгродског[о] крємєнєцкого, с приштєлєм его мл., пном Костентином Козинским, раз вторыи ездилом до его мл. пна Криштооа Свєнцицког[о], ротмистра его кр. мл., реквир8ючи справедливости с то- варишом Так в оригіналі. Має бути «товаришов». роты его мл., то ест с пна Кгалезского, с пна Соболевского, с пна Корыцкого, с пна Воицеха Свенцицкого, с пна Парзновского, с пна Станислава Росновского, с пна Клембоцкого, с пна Витославского, с пна Пивка, с пна Јкговзског[о] ю побране сена власного пна писарова и ю побите и поранене подданых его мс. хорл8пских, при том сене б8д8чих.

Там же есмо заставши его мл. пна Свенцицкого в месте Луцку в дому Мацеш Колацкого, мещанина тамошнего, помененыи приштел пна пи- саров при мне, возном, его мл. пна ротмистра просил и через мене, возног[о], 8ршдовне // его мл. реквировал, абы его мл. с помененых товаришов своих справедливост 8чинил за побране сена и побите и поранене подданых пна писаровых.

А пан Свенцицкии при мне, возном, помененом8 приштелеви пна писаровом8 поведил, иж: «Z с того товариства своего справедливости пну писарови чинит не мог8, кгдыж то подобно тое сено взглшдом стации товариство побрало».

И так нас з нищим35 ютправил.

Што все помененыи приштел пна писаров мною, возным, ютое невчинене справедливости светчил.

А иже-м ш, возныи, тое релшции своее заразом в кгроде, том8 повет8 належном, то ест ЛУцком, не вчинил ни през што иншого, толко за ютповедми и похвалками пна ротмистра и товариства его мл., которые ихъ мл. мают леж8 8 Л8цк8, так на его мл. пна писара, шко и на здорове мое чиншт».

Тепер теды помененыи возныи просил, абы тое ючевистое сознане его до книг было записано, што за принштъемъ моимъ естъ записано.

ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 42, арк. 402-402 зв. № 7

1610 р., липня 23, Володимир. - Скарга Симона Круневича, державці села Гнидава, на королівського ротмістра Криштофа Свєнцицького і його слуг, які всупереч чинному законодавству протягом 1608-1610 рр. брали надмірні неправомірні стації, били місцевих жителів і примушували їх працювати на свою користь

Юповєданє пана Круневича на пана Свенцицкого Так в оригіналі. Має бути «ничим».

Року тисєча шестсотъ дєсштого мца июли КГ [23] днш

На вршдє кгродскомъ в замку его королевское млсти Володимерскомъ передо мною, Анъдреемъ Мисевскимъ, буркграбимъ и наместникомъ подстар- ства володнмерского, постановившисе ючевисто 8рожонын его млст пан Симон Кр8невин, деръжавца короли его млсти гнидавскин, юповедалъ и жалосне се протестовал на 8рожоного пана Криштоаа Свенъцицкого, ротмистра его королевское млсти j то, иж:

«Юн, пропомневши конъстытуцин на сейме валномъ варъшавскомъ в року прошломъ, тисеча шестъсотъ девитомъ, j жолнер8 8оаленое и вин в нен jписаныхъ, року прошлого, тисеча шестъсотъ jсмого и девитого, и теж рок8 теперешнего, тисеча шестъсот деситого, розными часы, не дбаючи ни- чого на констыт8цию, вышен помененую, и вины в єн (!) jписаныє, самъ черезъ себе и через слуги свои взглидом вытегани 8 мене стации, конъстыт8циею им брат заборонених, напервен в року прошломъ, тисеча шестъсот jсмом, стацию незмерн8ю брат собе росказал и побрал в селе моем Гнидавском.

А меновите то ест: напрод jвса мац двадцать к8пленог[о] за золотых пол- ских двадцатъ, жита мац две за золотых jm пшеници мацю jдну за золотых шест, иголъ мац8 jd^ за золотыхъ jсмъ, горох8 мац8 // за золотых питъ, кр8пъ татаръчаных мац8 за золотых пит, пива бочокъ пит, которое пиво за росказанемъ его в господе его ж куп8ючи, по пол трети золотых пол- ских подданые платили, вепра jdroro за золотых jm солонины полтин два за золотых чотыри, иловицю jдну а вола др8гого за золотых двадцатъ купленых, масла ааску за золотых чотыри, сырое копу за золотых пит, г8сен петнадъцетъ за золотых полтрети, кур шестъдеситъ за золотых пит купленых, сена возовъ двадцатъ за золотых двадцатъ, барановъ три залотых Так в оригіналі. Має бути «за золотых». три купленых, гречки мац полторы за золотыхъ пит. То все побравши и пограбивши на пожитокъ свон jбєрнул.