Роль Петра Могили в духовних і культурно-просвітницьких процесах в Україні XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Петра Могили в духовних і культурно-просвітницьких процесах в Україні XVII століття

Володимир ГОЦУЛЯК

У статті висвітлюється діяльність найвидатнішого представни-ка української духовної культури першої половини XVII ст., Київського митрополита Петра Могили - церковного діяча, що сприяв організацій-ному зміцненню православної церкви в тогочасній суспільно-політич-ній ситуації, творив ідеї, які здатні були змінювати політику держави щодо церкви. Постать Петра Могили - це приклад того, як ідейна, ду-ховна позиція українського мислителя може визначити політичні век-тори розвитку українського суспільства та української церкви.

Ключові слова: Петро Могила, просвітницька діяльність, Унія, культура, церква, освіта, нація.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Одним із найважливі-ших в історії української духовної культури було XVII ст. - період, коли поширювалися гуманістичні ідеї, а в різних формах літературної та освіт-ньої творчості втілювався досвід виховання культурної та інтелектуаль-ної людини. - Українська інтелігенція, викладачі шкіл і колегіумів, релі-гійні діячі того часу були носієм передових за змістом ідей та цінностей.

Політична думка першої половини XVII ст. концентрувалася навколо питань, що стосувалися особливостей і перспектив розвитку українського суспільства в політичному просторі Речі Посполитої, а також осмислення різних вимірів українського буття в ранньомо- дерну добу на основі синтезу релігійного, культурного та політично-го досвіду людини. Головна увага українськими мислителями XVII ст. приділялася проблемам православної церкви, її функціонуванню в контексті тих суспільно-політичних процесів, що відбувалися в польській державі.

Найвидатнішим представником української духовної культури першої половини xvII ст., церковним діячем, що сприяв організаційній трансформації православної церкви в тогочасній суспільно-політичній ситуації, і творив ідеї, що здатні були змінювати політику держави щодо церкви, був Київський митрополит Петро Могила (1596-1647). Постать Петра Могили - це приклад того, як ідейна, духовна позиція українсь-кого мислителя може визначити політичні вектори розвитку українсь-кого суспільства та української церкви.

Петро Могила не був ні політиком, ні культурним діячем, а був, передусім, людиною церкви. Саме тому його суспільно-політичні пог-ляди і переконання органічно пов'язані з ідеєю перетворення й орга-нізаційного зміцнення православної церкви, також з питаннями єд-ності церков в Україні. Глибина і важливість проблем, що осмислюва-лись Петром Могилою, вписувались у загальну цивілізаційну модель розвитку ранньомодерної України, органічними елементами якої були церква, освіта, культура. У складних умовах релігійно-культурного самовизначення українського етносу Петро Могила докладав багато зусиль до утвердження єдності церкви, створивши своєю діяльністю феномен “золотої доби” Київської митрополії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започаткова-но вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Освіче-ний, талановитий, енергійний, впливовий Петро Могила здійснював велику справу з поширення освіти, шкільництва й культури в укра-їнському суспільстві, зміцнював українську церкву. Дослідженню цих аспектів багатогранної діяльності Петра Могили присвячена числен-на література (С. Голубєв, К. Харлампович, О. Єфименко, І. Огієнко, А. Жуковський, В. Нічик та ін.). митрополит могила церква православний

Метою статті є вивчення ролі Петра Могили в формуванні куль-турно-освітнього простору в Україні, встановленні тих форм освітньої діяльності, які формували духовну людину, самобутню особистість. У зв'язку з цим, особливу увагу привертають процеси, що відбувалися в українській духовній культурі та освіті XVII ст. При цьому необхідни-ми і важливими є завдання, пов'язані з осмисленням значення актив-ності Петра Могили щодо зміцнення православної церкви, досягнен-ня єдності церков в Україні, пов'язаності процесів інтелектуального, культурного та релігійного самовизначення українського етносу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Життєздатність укра-їнського етносу в XVII ст. залежала від зміцнення авторитету і сили православної церкви, особливо після того, як була підписана Берес-тейська унія і частина православних ієрархів перейшла в уніатство. Як зазначає В. В. Шевченко, церковно-релігійна конфронтація в укра-їнському суспільстві “згубним чином позначилася на стані етнонаціо- нальних, міждержавних та єврорегіональних стосунків” [1, с. 4]. Свою роль відіграв також той факт, що Україна в цей час не мала своєї влас-ної держави, і в таких умовах ніякі політичні інституції не перешкод-жали впливові католицької церкви. Тому опікування православною церквою, наміри П. Могили зміцнювати самобутність Київської церк-ви вписувалися в загальний суспільно-політичний контекст протидії польському домінуванню в Україні.

У перше десятиліття після прийняття Унії суттєві зміни в суспіль-но-політичному житті не спостерігались, на відміну від сфери духов-но-релігійного протистояння православних і польських полемістів. Водночас поглиблювалася церковна криза. Як відомо, православну ієрархію було відновлено лише в 1620 році за підтримки православного запорозького козацтва. Однак після цього Київську митрополичу ка-федру обіймали прибічники церковної і політичної єдності (і майбут-нього возз'єднання) з Москвою (Йов Борецький, Ісайя Копинський). На позиціях єдності з “єдиновірним народом” перебувало і українське козацтво. В таких умовах відбувалася радикалізація церковно-релігій-ного життя в Речі Посполитій, загострювалося міжконфесійне проти-стояння, яке згодом переросте у війну за релігійною ознакою [2]. Можна стверджувати, що проблеми церкви в Україні стали проблемами загальнодержавними, суспільними й політичними.

У 1633 році Київським митрополитом був обраний Петро Могила (1633-1647). Це стало видатною подією у житті українського суспільст-ва. Завдяки П. Могилі православна церква не лише відновила свій правовий статус, але й отримала всі необхідні умови для організацій-ного, легітимного впорядкування церковного життя, взаємин церкви з державою та суспільством. Київський митрополит був переконаний, що авторитет очолюваної ним церкви залежить від впорядкування і строгої організації церковного життя, від високого рівня освіченості й культури тих, від кого залежить функціонування церковного орга-нізації. Особливо нагальним поставало завдання зміцнення цілісності церковної організації. Така переконаність була помітна вже тоді, коли П. Могила став архімандритом Києво-Печерської лаври.

Потужним центром освіти й культури став Київський колегіум, який постав на основі злиття Лаврської школи зі школою Київського Бого- явленського братства. Фундатором й довічним покровителем школи став Петро Могила. Зміцнення духовної влади відбувалося одночасно з поши-ренням освіти. Як людина, що була вихована в кращих зразках західноєв-ропейської культури та освіти, П. Могила поставив на службу православ-ній церкві філософію і організацію освіти. На відміну від всіх існуючих на той час вищих шкіл Речі Посполитої Київська колегія була православною. Її завданням було компенсувати брак української спільноти в освічених ка-драх, а також протидіяти полонізації, підвищувати авторитет православ'я.

Розуміючи всі ризики і небезпеки для православної церкви в Україні з боку Унії і захищаючи православну церкву від нападів уні-атських полемістів, П. Могила не відкидав ідеї відновлення втраченої єдності християнських церков. На думку В. Нічик, Унія багато в чому відповідала прагненням самого Петра Могили, тому що вона була од-нією зі спроб синтезу культур Заходу і Сходу, пошуком форм і засо-бів виживання та розвитку української нації за нових геополітичних умов [3, с. 36]. Однак історичні та політичні обставини в ранньомо- дерній Україні склалися так, що саме Унія перетворилася у засіб при-гнічення православного населення польською політичною владою.

Петро Могила був видатним богословом та інтелектуалом. Він є автором таких творів, як “Євангеліє учительноє”, “Новоканон”, “Лі- тос”, “Требник”, багатьох полемічних проповідей. Виклад системи православного віровчення дається ним у “Православному сповіданні віри” або “Катехизисі”.

Петро Могила бажає бачити сильну церкву, тому й розраховує на її диктат і примус щодо своїх вірних, а також ворогів. Одним із можли-вих пояснень такої категоричності П. Могили може бути те, що він мав досить владний і жорсткий характер, був безапеляційним у своїх су-дженнях і повчаннях інших. Православній церкві, на думку П. Могили, притаманні великі консолідуючі можливості, оскільки вона об'єднує людей і спрямовує 'їх до Бога. І в цьому Петро Могила був однодумцем і продовжувачем справи видатних діячів православної церкви в Україні - Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, Йова Борецького.

Київський митрополит Петро Могила рішуче виступав за єдино-владдя в церкві. Незважаючи на те, що він підтримував боротьбу укра-їнських братств проти ієрархів-відступників і сам певний час був чле-ном київського братства, він не схвалював втручання світських людей у діяльність церкви і всіма силами прагнув усунути двовладдя в церкві. Як пише відомий дослідник творчості П. Могили і могилянської доби С. Голубєв, Могила обмежував самостійні зусилля братств видавати бо-гослужбові книги і був переконаний в тому, що у справах віри та ор-ганізації православної церкви найбільшим авторитетом повинно бути духовенство, а не миряни [4, с. 186-187]. Він не вступав у відкрите про-тистояння з братствами, але виховав генерацію освіченого духовенства, яке взяло владу в церкві у свої руки. Братства вже не мали можливості самостійно вирішувати свої різні релігійні чи організаційні питання. Таким чином було усунене двовладдя в церковно-національному житті.

У питаннях церковного життя і духовної влади погляди П. Могили розходилися з поглядами європейських і українських реформаторів. Незважаючи на те, що П. Могила досить високо оцінював їхні зусил-ля в перекладі Біблії, їхні вимоги дотримання свободи совісті, зреш-тою, ставлення до людини як до індивіда, він не сприймав основної тези реформаторів, що стосувалася заперечення ролі духовенства та інституту церкви в духовному житті, в забезпеченні єдності людини і Бога. Він підкреслював, що часто Реформація приводила до розколу і роз'єднання за конфесійною ознакою, до жорстоких і тривалих грома-дянських воєн, про що свідчила європейська історія.

В умовах, коли православна церква перебувала в кризі, а в православ-них ієрархів не було єдності, Петро Могила наголошував на значенні ор-ганізованості духовенства й дотриманні строгої дисципліни серед служи-телів церкви, намагався координувати діяльність єпархій тощо. Однак він не схильний був перебільшувати авторитету церковної ієрархії. Головним для нього була віра і духовне єднання людей на основі любові до Бога.

Як відомо, релігійні протиріччя наносили великої шкоди укра-їнському народові. Боротьбу “Руси з Руссю” в XVII ст. підсилювали політичні чинники, що ставило перед українським етносом проблему вибору між Варшавою, Москвою та Туреччиною. Тому проблема по-розуміння, релігійної єдності для українців була також політичною.

Слід також брати до уваги те, що “Могила, як нащадок молдавсь-ких воєвод, мав державницьку свідомість і тому прагнув до легаль-них форм існування української церкви, сподіваючись здобути для неї права, однакові з католицькою церквою. Бажання легального ста-новища та визнання існуючого політично-державного стану на Сході Європи й були причиною початкового непорозуміння і зіткнення Мо-гили з революційною козаччиною”, - вважає А. Жуковський [5, с. 134].

Роз'єднання церков, на думку П. Могили, негативно впливає на організаційну дисципліну в церкві. Намагаючись вивести православ-ну церкву з кризи, в якій вона тривалий час перебувала, Могила вико-ристовував досвід організації католицької церкви, існуючу в інститу-ціях католицької церкви практику дотримання дисципліни й органі-заційної впорядкованості. Водночас він залишав за кожною з церков право на самостійний історичний шлях розвитку.

Завдяки діяльності П. Могили православна церква поступово виходила з ізоляції, в якій вона опинилася після прийняття Берес-тейської унії. Наслідком цього акту, як відомо, стала глибока криза ієрархічного устрою православної церкви і зменшення осередків пра-вославної церкви у Речі Посполитій. Петро Могила усвідомлював, що для відновлення інтенсивного релігійного життя потрібні запозичен-ня з католицизму. Тому за його сприяння відбувалася інкорпорація тогочасних літургійних, богословських та філософських надбань ка-толицької церкви в українське духовне життя і церковно-релігійний простір. На рівень європейських університетів вийшла освіта, що да-валася в Київському колегіумі.

Можна констатувати, що здійснювана митрополитом Петром Мо-гилою діяльність сприяла не лише піднесенню православ'я, але й зміц-ненню церкви в суспільстві, унормуванню її правового становища, по-ліпшенню майнового стану, поверненню православним їхніх святинь, відібраних на початку запровадженню Унії, захисту майнових прав монастирів. Завдяки П. Могилі Києву і православним були повернуті Софія Київська, Десятинна, церква Видубинецького монастиря.

Петро Могила прагнув до порозуміння православних з представ-никами інших віросповідань, передусім, з католиками і католицькою церквою. Залишаючись ревним захисником православ'я на українсь-ких землях, П. Могила відмовляється від конфесійної замкнутості й нетерпимості. Релігійна толерантність стала однією з найпомітніших рис світогляду П. Могили.

Найбільшим досягненням митрополита Петра Могили стало те, що завдяки йому та його сподвижникам Київ перетворюється в справжній центр українського політичного і культурного життя в XVII ст. Концентрацією всіх духовних, інтелектуальних сил стає Ки-ївський колегіум, відкритий стараннями П. Могили. Як пише С. Голу- бєв, з приходом у Київ високоосвіченого, енергійного православного митрополита спостерігається пожвавлення культурного й освітнього духу. І діяльність його увінчалася наслідками більш плодотворними, ніж досягли його попередники [6, с. 6].

Незважаючи на те, що прообразом Академії були єзуїтські шко-ли, вона стала першим у слов'янському світі закладом, що свідомо будувався на засадах православ'я. Завдяки зусиллям П. Могили та його сподвижників Київський колегіум у xvII ст. відповідав структу-рі західноєвропейських навчальних закладів, а багато курсів (поети-ка, риторика, філософія) читалися латиною. Водночас у Київському колегіумі втілювалася ідея тримовності (вивчення латини, грецької, гебрайської мов), що було співзвучним духу Ренесансу.

Завдяки дотриманню і поширенню гуманістичних традицій в Київській академії, здійснювалася своєрідна трансляція цінностей європейського життя на український ґрунт. А атмосфера академії формувала вільну особистість, незаангажовану, не обтяжена комп-лексом культурної неповноцінності. Випускники Київської академії виконували просвітницьку місію у Росії і в православно-слов'янсь-кому світі. Духовна атмосфера академії сформувала спільноту од-нодумців. Як пише В. Нічик, впродовж усього часу свого існування академія була головним центром духовної консолідації, інституцією, яка через освіту формувала, єднала й уніфікувала етнокультурні процеси [3, с. 54].

На час церковної, шкільної, інтелектуальної активності П. Моги-ли та його сподвижників і однодумців припадає “Могилянська доба” в українській культурі. У 30-40-і роки XVII ст. навколо Могили фор-мується “Могилянське коло” з представників церкви, українських ін-телектуалів, письменників, поетів, філософів, діяльність і творчість якого стало одним з найвищих виявів української духовності. В “Мо- гилянському колі” культивувались цінності свободи й вільного вибо-ру своєї позиції, переконань, дій.

Відомий в історії “Києво-Могилянський Атеней” об'єднував ви-датних постатей української історії та української культури. Сюди входили філософи Сильвестр Косов і Йосип Кононович-Горбацький, поети Афанасій Кальнофойський, Софроній Почаський, Йосип Ка- лимон, Теодозій Баєвський, Хома Євлевич та ін. Філософські курси в академії читали Й. Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоса- аф Кроковський. Пізніше велику роль у київському гуртку відігравав Л. Баранович, який був ректором Київської колегії. В Київському коле-гіумі вивчалися такі науки, як діалектика, риторика, поетика, історія.

Звісно, душею й фундатором цього об'єднання був митрополит Петро Могила. Існування такого феномена, як “могилянське коло” в українській історії, крім всього іншого, було свідченням демократичнос-ті українського духовного й суспільного життя, в якому брали участь

як діячі церкви, так і світські люди. Тобто не можна однозначно ствер-джувати лише про монополію церкви і духовенства на освіту, книжні знання, розумову працю, культурну діяльність в могилянську добу.

Могилянська колегія стає зосередженням багатьох українських інтелектуалів, центром нової філософії та науки. Вона є символом ви-сокої духовної спільноти багатьох поколінь українських інтелектуалів. Важливим є те, що від початку свого існування Могилянська академія демонструвала свою незалежність від політичної влади. Дух культур-ної та інтелектуальної незалежності, що виховувався в стінах Акаде-мії, формував політичну й культурну еліту нації. Відомі українські політики, гетьмани (І. Виговський, І. Мазепа) були вихованцями Киє- во-Могилянської академії.

Петро Могила та його могилянське коло здійснили великий вплив на зростання української свідомості. Як підкреслює І. Шевченко, це виявлялось “у піднесенні загального рівня інтелектуального життя Києва, у прищепленні руській молоді західних культурних понять, а отже, у вихованні в руської еліти культурної впевнености у собі в її протистоянні з поляками”. А те, що руський спудей говорив не про гору Тавор, а про гору Гелікон, і слухав не пісень із Октоїха, а Горація, було справжньою революцією [7, с. 221].

Поєднання духовних надбань Заходу і Сходу, православ'я із лати- но-польськими впливами в Могилянську добу було дуже важливим для майбутньої політичної перспективи України. З одного боку, це було альтернативою прямій полонізації української еліти, а з другого - відтягувались процеси русифікації ранньомодерної України. Загалом це сприяло формуванню національної ідентичності, відчуття “інак- шості” українського етносу від поляків і московитів (росіян), створю-ючи основу для уявлень про українську окремішність в добу модерну.

Висновки. Таким чином, належно оцінюючи різнобічну діяльність П. Могили (в царині богословської науки, церковну, культурно-освіт-ню, суспільно-політичну), можна зробити висновок, що вступивши в активний діалог із західноєвропейською культурою, він продемонст-рував своїм життям і творчістю необхідність синтезу культурних, інтелектуальних, політичних надбань Заходу і Сходу. Такий вектор розвитку української спільноти був підтриманий його однодумцями, учнями та ідейними спадкоємцями, випускниками Київської колегії. Куди б не закидала 'їх доля, в яких би місцях Московської держави вони не були, вони завжди сприяли розвитку науки і культури, так само, як це робив митрополит Петро Могила.

Підтримавши діалог з уніатською церквою та відомими її пред-ставниками, Петро Могила заклав основи Києво-Руського християнст-ва та його національної ідентифікації в умовах релігійної і політичної конкуренції між Римом і Москвою.

З іменем видатного церковного і культурного діяча першої поло-вини XVII ст. пов'язаний час існування так званої “золотої доби Ки-ївської митрополії”, коли православна церква в Україні зміцнилась і почала виступати суб'єктом багатьох процесів у духовному, культур-но-освітньому, політичному житті. Завдяки Петру Могилі статус пра-вославної церкви в суспільстві був чітким і організаційно визначеним аж до часу інкорпорації Київської митрополії в Російську (1688) і ре-організації її Петром I у звичайну архієпископію (1720).

Реформаторська, подвижницька діяльність митрополита Петра Могили сприяла відходу від духовного ізоляціонізму українського етносу, встановленню тісних зв'язків із західноєвропейською культу-рою, проникнення європейських впливів у різні сфери українського життя. Вагомим наслідком починань Петра Могили був також відхід (хоч і тимчасовий) від однобічної політичної спрямованості українсь-кого суспільства в бік єдиновірної Москви. Одним із наслідків цього стало утвердження в українській свідомості та українському житті єв-ропейської системи цінностей.

Стратегічні задуми та проекти П. Могили щодо подолання кри-зових явищ у церкві і реорганізації культурно-освітнього життя мало далекосяжні наслідки для розвитку всього українського сус-пільства.

Перебуваючи в орбіті західноєвропейських культурних впливів, українська духовна, інтелектуальна еліта могилянської доби форму-вала фактично стиль мислення і стиль життя тогочасної політичної еліти наступного часу.

Список використаної літератури

1. Шевченко В. Православно-католицька полеміка і проблеми унійності в житті Руси-України доберестейського періоду. Київ : Преса України, 2002. 416 с.

2. Плохій С. М. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. Київ : Критика, 2006. 495 с.

3. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. Київ : Українсь-кий Центр духовної культури, 1997. 328 с.

4. Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники: (Опыт церковно-исторического исследования) Т. 2. Киев : Тип. С. В. Кульжен- ко, 1898. 498 с.

5. Жуковський А. Петро Могила й питання єдності церков. Київ : Мис-тецтво, 1997. 303 с.

6. Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. (Опыт исторического исследования) Т. 1. Киев : Тип. Г. Т. Горчак-Новицкого, 1883. 576 с.

7. Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття. Львів : Інститут Історії Церкви Львівської Бого-словської Академії, 2001. 250 с.

Размещено на Allbest.ru