Трансформації етносоціальної структури населення Бессарабії (перша половина ХІХ століття)

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 316.347:572.028-044.922 «185» (498.7)

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕТНОСОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ БЕССАРАБІЇ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)

Кузьміна Сніжана Борисівна

Чернівці - 2015

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі археології та етнології України Одеського національного університету імені Іллі Ілліча Мечникова МОН України

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

кандидат історичних наук, доцент

Прігарін Олександр Анатолійович

доцент кафедри археології та етнології України Одеського національного уні- верситету імені Іллі Ілліча Мечникова.

доктор історичних наук, професор

Станчев Михайло Георгійович,

завідувач кафедри нової та новітньої історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;

кандидат історичних наук

Богачик Тамара Степанівна, заступник директора з науково-методичної роботи Інституту після- дипломної педагогічної освіти Чернівецької області.

Захист відбудеться 11 вересня 2015 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чер- нівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий «08» серпня 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г. М. Скорейко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Посилення глобалізаційних процесів у пострадянському просторі зумовило підйом національної свідомості в країнах Центрально-Східної Європи. Культурне нівелювання нерідко сприймається етносами як посягання на свободу їхнього існування в просторі та часі. Ігнорування владними структурами суспільних настроїв, як переконує історична практика, породжує ескалацію соціального напруження та радикалізацію етноконфесійних відносин, що в майбутньому загрожує сепаратизмом. Низка невирішених соціальних проблем: поляризація та маргіналізація суспільства, розрив у ньому усталених соціальних зв'язків - лише посилює ці тенденції. За цих обставин тільки правильний вибір соціальної та національної політик, орієнтованих на забезпечення рівними можливостями всіх громадян, незалежно від їхньої етнічної та конфесійної приналежності, може попередити розгортання інтолерантних настроїв і виступити запорукою політичної стабільності. Це можливо зробити за умови врахування досвіду - як позивного, так і негативного - попередніх поколінь, у першу чергу на локальному рівні.

У контексті вищезазначеного найбільший інтерес викликають регіони, для яких був характерний високий рівень соціодинаміки та поліетнічність населення. Таким регіоном, безсумнівно, є Бессарабія - історична область, яка сьогодні входить до складу двох суверенних держав - України та Республіки Молдови, і виступає збалансованою моделлю мирного співіснування багатьох народностей. Симптоматичну й доленосну роль для краю відіграла перша половина ХІХ ст., коли, власне, починає ускладнюватися етнічна структура населення, суттєвих змін зазнає соціальний склад та суспільні відносини. Бессарабія стає на шлях переходу від молдавського (як варіанту османського) до російського правового поля. Цей перехід, як відомо, збігся з процесом масштабних полі- етнічних міграцій з різних областей Європи, вдале регулювання яких забезпечило гармонійне функціонування як краю, так і держави в цілому.

Незважаючи на попередній, достатньо вагомий історіографічний досвід студіювання окресленої проблематики, регіональні аспекти соціокультурних трансформацій, що мали місце на терені Бессарабії у виділену добу, досі не стали предметом акцентованої наукової уваги. Ознайомлення з їхньою специфікою дозволить не лише оминути помилок попередників, а й обрати максимально дієві вектори суспільного розвитку. Таким чином, тема є актуальною і потребує комплексного вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової проблематики кафедри археології та етнології України Одеського націо- нального університету імені І.І. Мечникова «Прояви етніч- ності у крос-культурних взаєминах населення Одещини» (номер держреєстрації 0115U000721).

Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті змісту різнопланових трансформацій етносоціального складу населення Бессарабії у визначений період.

Реалізація мети передбачає вирішення наступних завдань:

- проаналізувати урядові заходи щодо регулювання руху поліетнічного за структурою населення регіону;

- простежити динаміку кількісних показників найчисельніших етнічних груп, у тому числі в розрізі повітів і міст;

- висвітлити процес інкорпорації краю в загальноімперську соціальну систему;

- встановити етнічний склад і райони розселення основних станів і верств населення;

- охарактеризувати систему оподаткування як чинника етносоціальних змін;

- розкрити сфери зайнятості жителів краю в залежності від їхньої етносоціальної приналежності;

- визначити прояви етносоціальності на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження виступило населення Бессарабії.

Предметом вивчення стала етносоціальність населення Бессарабії в умовах його інтеграції в соціокультурний простір Російської імперії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХІХ ст. Нижня межа - 1812 р., обумовлена підписанням Бухарестського мирного договору й входженням Пруто-Дністровського межиріччя (пізніше - Бессарабія, Бессарабська область) до складу Російської імперії. Верхня - 1856 р., пов'язана з укладанням Паризького трактату й переходом південної частини регіону під контроль Молдавського князівства.

Географічні межі окреслені землями Бессарабії - історико-етнографічним регіоном, що в сучасності охоплює більшу частину Республіки Молдови, південно-західні території Одещини, а також Хотинський, Кельменецький, Сокирян- ський райони та частину Новоселицького району Чернівецької області України.

Методи дослідження. В основу методологічної бази дисертації покладений регіональний підхід. Робота побудована на принципах історизму, системності та наукової об'єктивності. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження складають загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, логічний), конкретно-історичні (історико-політичний аналіз, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, критичний), типологічний, кількісні та статистичні методи пізнання (вибірковий метод, квантитативний та кластерний аналізи).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на підставі ґрунтовного аналізу історіографічної бази та залучення значного корпусу документальних джерел у вітчизняній історичній науці здійснено першу спробу уза- гальнюючого аналізу трансформацій етносоціальної структури населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. з окресленням їх визначальних чинників.

Новизна дослідження визначається також тим, що

Вперше:

- етносоціальність розглядається як регіональна особливість, що сформувалася в умовах соціальних трансформацій;

- виявлено та систематизовано дані динаміки чи- сельності єврейської етнічної спільноти та проаналізовано зміни соціально-правового статусу її представників у залежності від їхньої соціальної приналежності;

- аргументовано доведено, що плани соціальної адаптації ромів і єврейської землеробської колонізації російській адміністрації в повному обсязі реалізувати не вдалося;

- встановлено етнічний склад православного духовенства;

- вказано основні види галузево-професійної діяльності населення краю в цілому.

Уточнено:

- відомості про загальну чисельність народонаселення Бессарабії;

- інформацію про кількісні характеристики, відсоткове співвідношення, коефіцієнт присутності основних етнічних спільнот, станів і верств населення в розрізі повітів і міст регіону;

- дані про територію виходу селян із Російської імперії та переселенців, які сформували категорію «євреїв-землеробів».

Набуло подальшого розвитку:

- положення про особливості політичного курсу царського уряду відносно окремих етносоціальних груп;

- твердження про вплив правових заходів влади на соціальний статус жителів регіону в контексті реалізації імперської інтеграційної політики.

Практичне значення одержаних результатів визначається доцільністю їх використання під час підготовки та викладання загальних і спеціальних курсів з історії України та Республіки Молдови у вищих і середніх навчальних закладах. Представлені матеріали можуть широко застосовуватися при написанні науково-дослідних робіт, а також у практичній діяльності краєзнавчих студій. Теоретичні узагальнення, зроблені в дисертації, формують міцну базу для подальшого вивчення специфіки етносоціальних процесів у Бессарабії в дореформену добу.

Апробація результатів дисертації мала місце в ході роботи шести наукових і науково-практичних конференцій: VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Липовани: російська старообрядці на Дунаї (історія та культура)» (Ізмаїл, 5 - 9 жовтня 2011 р.), І Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-Хмельницький, 26 - 28 лютого 2012 р.); IV Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Одеські читання: актуальні проблеми історії, археології та етнології» (Одеса, 16 - 17 березня 2012 р.); V Міжнародній науковій конференції молодих учених «Дні науки історичного факультету» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (Київ, 12 - 13 квітня 2012 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції «Іноземна філологія і освіта: регіональний вектор» (Ізмаїл, 26 вересня 2013 р.); ІІІ Міжнародній конференції «Дунай - основа європейської ідентичності» (Ізмаїл, 29 червня 2013 р.).

Публікації. Основні положення та результати роботи опубліковані у дванадцяти наукових статтях (п'ять - у наукових фахових збірниках, визначених переліками ВАК України, дві - в іноземних виданнях). Загальний обсяг публікацій становить 5,4 друкованих аркушів. У співавторстві написано підрозділ до колективної монографії загальним обсягом приблизно 1 друкований аркуш.

Структура дисертаційної роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, вона складається зі вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), списку використаних джерел і літератури (581 найменування), 55 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 348 сторінок (основна частина - 194 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового дослідження, вказано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, об'єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні й територіальні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів, представлено публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» проаналізовано наукову літературу, джерельна базу та теоретико-методологічні засади окресленої проблеми.

Підрозділ 1.1 «Стан наукової розробки теми» присвячений огляду історіографії питання. В її розвитку виді-ляються три основні періоди: 1) початок ХІХ ст. - 1917 р. - етап накопичення первинних знань і окреслення проблеми; 2) 1918 р. - 80-ті рр. ХХ ст. - період наукової розробки окремих сегментів; 3) 90-ті рр. ХХ ст. - до сьогодення - сучасний етап інтенсивного вивчення. Ознайомлення з етносоціальною специфікою населення Бессарабії першими почали російські чиновники та військові, які ввели до наукового обігу чимало фактичних даних: П. Свіньїн, О.І. Защук, І. Драган, С.І. Корнилович. Пізніше до них приєдналися професійні історики, які дійшли важливих теоретичних узагальнень щодо регіональних процесів і місця в них окремих етносоціальних груп: М. Мурзакевич, П. Кеппен, О. Накко, А.О. Скальковський, П.М. Батюшков, П. Крушеван, М.В. Лашков. Більшість із перерахованих авторів попри антисемітські настрої визнавала вагомий внесок євреїв у регіональну економіку, ототожнювала запорозьких і некрасівських козаків, популяризувала політику влади у краю. Румунські дослідники, серед них З. Арбуре, навпаки, вбачали в діяльності царату виключно колоніальний зміст.

З початком бурхливого розвитку етнографії в Росії (друга половина 50-х - 60-ті рр. ХІХ ст.) посилився інтерес наукової громадськості до історичної минувшини етнічних груп, які займали територію Пруто-Дністровського межиріччя. Русини виступили предметом дослідження П.А. Несторовського, болгари та гагаузи - А.О. Скальковського, П. Попруженка, І. Іванова, Й. Тіторова, М.С. Державіна, євреї -О.М. Лернера, І.Г. Оршанського, росіяни - М.В. Вардінова, І.П. Ліпранді, І.С. Аксакова, В.Ф. Мінорського, А.П. Константинова, німецькі вихідці - Д.І. Багалєя, О.А. Клауса, О.О. Вєліцина, роми - О.М. Єгунова. Серед комплексних робіт знаковими є наукові розвідки О. Артем'єва, Г.-Т. де Паулі. Література, яка б розкривала розвиток тих чи інших станів або верств населення, в цей час репрезентована недостатньо (А.М. Крупенський, І.М. Халіппа, М.В. Шимановський).

На другому історіографічному етапі остаточно оформилися дві протилежні парадигми у тлумаченні минувшини Бессарабії - румунська та російська. Концептуальні підходи двох конкуруючих сторін зводилися до обґрунтування до- цільності територіальних претензій Великої Румунії та Росії на Пруто-Дністровське межиріччя. Ідеї румунських і близьких до їхніх поглядів молдавських науковців ґрунтувалися на тезі про незаконну анексію Бессарабії в 1812 р. Російською імперією як споконвічної румунської території. Царський уряд виступав поневолювачем корінного романського населення, чисельність якого свідомо примножувалася, разом з тим применшувалися результати економічного підйому (І. Ністор, І. Джалія, А. Болдур, Ш. Чебану, М. Тополочану, П. Казаку). Для прибічників іншої точки зору характерне перебільшення позитивної динаміки. Так, О. Гибу відзначав поліпшення становища всіх соціальних категорій регіону. Власне етносо- ціальності фрагментарно торкався Л. Берг. На периферії історіографічного процесу ця проблема залишалася й у повоєнні роки. Інтерес до її окремих аспектів активізується на початку 50-х рр. ХХ ст. переважно серед молдавських учених. Радянська методологія обмежила наукове поле переважно соціально-економічною проблематикою. У цей час головним чинником економічного розвитку вперше стає поліетнічність: І.Г. Будак, Я.С. Гросул. Пріоритетною залишалася тема селянства (О.І. Дружиніна, І.А. Анцупов, С. Панфілов, Д.М. Драгієв, Ф.Я. Маршалковський, М.П. Мунтян). Дворянство, духовенство, міщанство, купецтво та заможні німецькі колоністи виступали посередниками царату, результати їхньої господарської та культурної діяльності оцінювалися незадовільно. Пізніше починає розробляти історію бессарабських городян В. Жуков.

З 70-х рр. ХХ ст. популяризується етнодемографічна проблематика. У цьому напрямку найбільше відзначився В.М. Кабузан. Оглядом змін етнічної мапи краю займався В.С. Зеленчук. Саме міграції, на його думку, зумовили трансформації етносоціальної структури жителів краю. Інститути «тимчасових слуг», що існували в Бессарабії, сприймалися науковцем як видозмінені форми кріпацтва. На облаштуванні та господарській діяльності «задунайських переселенців» зосереджував увагу І.І. Мещерюк.

З ліквідацією ідеологічного контролю (початок 90-х рр. ХХ ст.) в історичній науці пострадянських держав розпочався якісно новий етап. Вчені отримали можливість без цензурних обмежень реконструювати історичне минуле, спираючись на широкий спектр архівних матеріалів, до яких раніше широкому загалу доступ був закритий. Посилився інтерес до вітчизняної історії, зокрема, до її регіональних складових. Окремих сюжетів, пов'язаних зі змінами становища населення Українського Подунав'я, торкалися О.М. Лебеденко, А.К. Тичина, А.О. Пономарьов. Найбільш повно етносоціальну специфіку Буджаку розкрила колективна робота українських і зарубіжних учених під редакцією А.І. Кіссе, О.А. Прігаріна, В.Н. Станко, що вийшла друком у 2014 р. Минувшина Північної Бессарабії активно вивчалася чернівецькими колегами: Т.С. Богатчик, О. Добржанським, Ю. Макаром та О. Массаном.

Сучасній молдавській історіографії притаманне протистояння двох наукових шкіл, які тлумачать суспільно-політичні процеси, що мали місце в Бессарабській області, з точки зору власної ідеологічної позиції. Перша група фахівців (В.М. Статі, Л.Є. Репіда, І.Ф. Грек, В.А. Такі) відзначає позитивний влив політики російської адміністрації на етносоціальну динаміку регіону. Інша когорта молдавських, а також румунські історики - виключно негативний (Г. Негру, П. Черноводяну, А. Морару, К. Стан, Ш. Пурич). З ними погоджується професор Джорджтаунського університету Ч. Кінг, який вважає Бессарабію найвідсталішою західною окраїною Російської імперії. На тлі ідеологічних баталій у 2012 р. світ побачила монографія представників двох протилежних поглядів В. Такі та А. Кушко, яким з окремих питань вдалося досягти компромісу. Так, була відзначена доволі успішна інтеграція бессарабської знаті до загальноімперської станової системи.

У наш час з'явилася низка праць, присвячених появі та стабілізації окремих етнічних спільнот на території Пруто-Дністровського межиріччя. У більшості з них представлені оригінальні концепції бачення цих процесів. Українську громаду досліджували А.Д. Бачинський, О.А. Бачинська, єврейську - В. Анікін, Є. Брік, А. Борщевський, болгарську - І.Ф. Грек, М.М. Червенков, А.І. Кіссе, Є.В. Бєлова, С. Дойнов, М.П. Філіппова; гагаузьку - Ф. Ангелі, Г. Атанасов, М.І. Ярмоленко, М.М. Губогло, С.С. Булгар, О.К. Радова; російську - І.В. Табак, І.А. Анцупов, Н.В. Абакумова-Забунова, О.А. Прігарін, В.С. Таренець, А.І. Федорова; німецьку - В. Дизендорф, О. Машкін, ромську - Л.Ф. Циганенко, О.В. Бєліков, І.А. Анцупов, О.А. Бачинська. На думку австрійського дослідника А. Каппелера, впродовж першої половини ХІХ ст. сформувалася етнічна мозаїка південної частини Бессарабії.

Теоретичною основою для реконструкції змін соціальної організації регіону стали праці Б.М. Миронова, О.І. Чистякова. Лише незначна кількість фахівців торкалася питань розвитку суспільного устрою, зокрема, дворянства (Л.Ф. Циганенко), городян (Д. Пуштаренку, О.Ю. Балицький), селянства (І.Г. Верховцева)

Отже, попри вагомий історіографічний масив етносоціальність населення Бессарабії до нині не виступала предметом спеціальних наукових пошуків.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дисертаційної роботи» охарактеризовано джерела, вказано їх евристичну цінність. Джерельну базу дослідження складають наступні групи документів:

- архівні матеріали. Їх залучення дозволило виокремити основні міграційні потоки в регіоні, проаналізувати наслідки протекційної політики в економічній галузі та результативність заходів з урегулювання руху народонаселення, дослідити особливості оподаткування окремих категорій населення, відтворити динамічні зрушення в кількісних показниках основних етнічних спільнот, соціальних верств і станів. До наукового обігу введено якісно нові дані чисельності молдавської, української, російської та єврейської етнічних груп. Усього опрацьовано 140 справ із фондів Національного архіву Республіки Молдови, державного архіву Одеської області, комунальної установи «Ізмаїльський архів»;

- тематичні збірки документів допомогли сформувати цілісні уявлення про адаптацію до нових умов основних розрядів селянства, еволюцію їхнього соціально-правового становища та роль уряду в перебігу цих процесів.

- законодавчі (нормативні) акти дали можливість дослідити статусні зміни окремих етносоціальних категорій бессарабських жителів, реконструювати хід німецької колонізації та другого етапу масового виходу «задунайських переселенців», розкрити особливості оподаткування єврейської етнічної спільноти залежно від соціальної приналежності її представників;

- статистичні описи заповнили прогалини в кількісній інформації;

- матеріали особистого походження (мемуари) дозволили визначити успіхи в реалізації єврейської землеробської колонізації та вирішенні проблеми залучення до осілості кріпосних циган, зрозуміти реальне становище царан, зафіксувати міжетнічні контакти;

- періодичні видання містять інформацію, що конкретизує відносини місцевої влади з росіянами-некрасівцями та селянами-утікачами, специфіку податкової системи єврейської громади.

Таким чином, джерельна база дослідження характеризується неоднорідною структурою та різним інформаційним наповненням. Її комплексне застосування дозволило досягти мети й розв'язати окреслені у вступній частині роботи завдання.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічна основа дослідження» доведено, що в регіонах (країнах) з поліетнічним складом населення доречно говорити про «етносоціальну структуру», яка визначає становище і соціальну роль етнічних спільнот у суспільстві. У соціології термін «трансформація» тлумачиться як перехід однієї системи в іншу якісно нову, що супроводжується її корінною зміною. З огляду на це трансформації етносоціальної структури населення в межах даного дослідження інтерпретуються, як складний процес переходу суспільної організації регіону в якісно новий стан. Він зумовлений у першу чергу політико-правовими чинниками й виражається в статусних змінах окремих етносоціальних груп, усталених соціальних зв'язків і структуризації соціуму в цілому. Інтеграція Бессарабської області в соціокультурний простір Російської імперії посилила ці процеси. Між соціальними та етнічними явищами встановлюються міцні зв'язки. Окремі індивіди набувають подвійних ознак - формується феномен етносоціальності.

Дослідження ґрунтується на засадах дуалістичної концепції теорії етносу Ю.В. Бромлея та позиціях вчених-конструктивістів Ф. Барта (про умовність етнічних меж), Р. Брубейкера (про «угрупування» - залежну від обставин концептуальну змінну), В.О. Тішкова (про визначальну роль політичної асиміляції (інтеграції) в самоідентифікації особистості).

У другому розділі «Політика російського уряду у сфері формування етнічного складу населення Бессарабії» розкривається суть переселенської політики влади в новій окраїні, проаналізовано вплив цих заходів на загальні показники чисельності населення, динаміку та співвідношення окремих етнічних груп, вказано територію їх компактного зосередження.

У підрозділі 2.1 «Спроби правового врегулювання руху народонаселення» виокремлюються основні міграційні потоки, направлені в Бессарабії. Здійснений огляд умов поселення та облаштування найчисельніших етнічних спільнот, порушуються проблеми єврейської землеробської колонізації, боротьби з розповсюдженням сектантства й кочуванням ромів. урядовий інкорпорація загальноімперський оподаткування

Приєднання Пруто-Дністровського межиріччя до складу Російської імперії в 1812 р. відкрило перспективу подальшого просування держави в Східному напрямку. Реалізація геополітичних цілей передбачала створення в новопридбаному регіоні міцної соціальної бази через залучення населення ззовні. Вдалий вибір політичного курсу, що враховував не лише державні інтереси, а й потреби потенційних поселенців зумовив активізацію міграційних рухів у Бессарабію. Наймасовішими переселенські потоки були з Оттоманської Порти та Росії. Впродовж окресленого періоду між двома країнами-суперницями велася неоголошена боротьба за людські ресурси, породжена фіскальними та воєнними мотивами. Пільгові заохочення дозволили царату збільшити контингент військового населення в краю за рахунок колишніх, запорозьких, усть-дунайських і некрасівських козаків. Найбільша ставка в процесі його господарського підйому покладалася на вихідців із Західної та Центральної Європи, а також Балканського півострова («задунайських переселенців»), які отримали статус іноземних колоністів. Пізніше було здійснено декілька спроб їхнього включення в процес урбанізації. Внаслідок стихійної та урядової колонізації тут з'являються російські та українські селяни. Політика щодо них мала суперечливих характер. На поселення активно запрошувалися російські євреї, економічний потенціал яких передбачалося направити в комерційну та промислову галузі. У 1835 р. Бессарабська область офіційно входить у межу постійної єврейської осілості, але з введенням низки територіальних обмежень. Євреї позбавлялися права виконувати адміністративні функції в державних установах. Небажання відбувати рекрутчину стало причиною переорієнтації частини з них на сільське господарство. Упродовж 1836 - 1853 рр. засновано 17 єврейських сільськогосподарських колоній, жителі яких отримали широкі преференції. Внаслідок посилення релігійної нетерпимості майже всіх сектантів було виселено на Кавказ, заборонено приписуватися до міських громад старообрядцям. Проводилася робота по залученню до осілості ромів, але її недієвість засвідчує факт кочування в регіоні в кінці окресленого періоду більше 3,8 тис. осіб чоловічої статті.

Підрозділ 2.2 «Динаміка чисельності та розселення основних етнічних груп» висвітлює зміни в кількісних ха- рактеристиках населення регіону, питому вагу основних етнічних спільнот, у тому числі в розрізі повітів і міст.

Вдале врегулювання міграційних процесів зумовили позитивні зрушення в чисельності населення Бессарабії, яке впродовж першої половини ХІХ ст. зросло з 256 тис. до 990,1 тис. осіб або майже в 4 рази (в південний районах - у 9 разів). Більш привабливими для поселення залишалися Кагульський та Аккерманський повіти, а також Кишинів, Аккерман та Ізмаїл.

За цей час кількість молдаван у краю зросла з 377 тис. до 463 тис. осіб, українців - з 43 тис. до 147 тис., болгар і гагаузів - з 8,7 тис. до 98,4 тис., євреїв - з 25 тис. до 78,8 тис., росіян - з 10 тис. до 59,6 тис., німців - з 5,5 тис. до 22,2 тис., ромів - з 1,8 тис. до 2,4 тис. осіб. Разом з тим відбулося скорочення питомої ваги молдавського населення - на 23,6% й збільшення представництва української спільноти на 10,8%, болгарської та гагаузької - на 5,6%, російської - на 4,8%, єврейської - на 2,5%, німецької - на 0,3%, ромської - на 0,7%. На півдні молдавани зберегли провідні позиції лише в Бен- дерському повіті, Кілії та Рені. Спостерігається їх поступове домінування в Бендерах. Індекс присутності цієї етнічної групи зменшився також у центральній Бессарабії (за винятком Оргєєвського повіту), але, як і в північній частині (крім міст і Хотинського повіту) він залишився більшим. У Кагульському повіті на перше місце вийшли болгари та гагаузи, в Аккерманському повіті - українці, в Ізмаїлі - росіяни, в Кишиневі та Оргєєві - євреї, які також перевищили відповідні кількісні показники російської громади в Кілії. Українці утримували першість у Кагулі, але перемістилися з першої на четверту сходинку в Бендерах. Основний контингент молдавського населення зосереджувався в Оргєєвському, Сороцькому, Бєльському та Кишинівському повітах, українського - у Хотинському та Аккерманському повітах. У останньому з них мешкала більшість росіян і німців. Болгари та гагаузи концентрувалися в Кагульськомо повіті, євреї та роми - в центральних і північних районах краю.

У третьому розділі «Зміни в соціальній структурі жителів регіону» розглядається процес уніфікації суспільного устрою Бессарабії до загальноросійських стандартів. Проаналізовано етнічний склад, динаміку чисельності та галузево-професійну зайнятість окремих станів і верств, розкрито специфіку їх оподаткування.

Підрозділ 3.1. «Оформлення та становище привілейованих станів» репрезентує процес формування бессарабського дворянства та отримання православним духовенством привілейованого статусу. Реконструйовано їхні кількісні дані та види діяльності.

Бажаючи зміцнити відносини з місцевим боярством царат надав їм права спадкового російського дворянства, бояринашам (представникам нижчих чинів) - особистого. Чисельність стану зростала завдяки нобілітації, що зумовлювала кадрова необхідність (упродовж 1828 - 1853 рр. майже в 4 рази, питома вага - усього на 0,3%). У кінці досліджуваного періоду найвища питома вага спадкових дворян зафіксована в Сороцькому та Оргєєвському повітах - 20,5% і 17,4%, а також у Ізмаїлі - 9,5%. Особистих - у Оргєєвському та Хотинському повітах - 14,4% і 11,9%, відповідно. Серед міст - у Аккермані та Кишиневі. Переважну більшість стану представляли вихідці з Молдавського князівства - близько 55%. Вагома частка його представників займала адміністративні посади, розвивала мериносове вівчарство, табунно-заводське конярство, володіла винокурнями та броварнями. Спостерігається товаризація дворянських господарств.

Православне духовенство за загальноімперським зразком набуло характеристик привілейованого стану, звільнившись від оподаткування. Чисельність кліру збільшувалася за рахунок церковно- і священнослужителів. У 1853 р. у Бессарабії зафіксовано 13 975 осіб білого духовенства та 338 монахів (питома вага в регіоні дорівнювала 1,5%). Більшість зосереджувалася в наступних повітах: Сороцькому, Оргєєвському - по 17,8%, Кишинівському - 14,3%, Хотинському - 12,4%. У містах їх питома вага не перевищував 7%. У етнічному складі переважала молдавська спільнота. Головним видом зайнятості виступало богослужіння, священики залучалися до навчального процесу. Для білого духовенства характерним було майнове розшарування. Ченці жили за рахунок милостині мирян та коштів, вилучених з оренди монастирського майна та ремесла.

У підрозділі 3.2 «Соціальна стратифікація городян» простежуються зміни, які відбулися в соціальній структурі міських жителів.

Внутрішня політика уряду, орієнтована на полегшення фіскальних функції, зумовила значні трансформації в організації міського соціуму. З початку 30-х рр. ХІХ ст. тут з'явилися характерні для Російської імперії міські верстви населення: міщани, купці та цехові ремісники. Специфікою міщанських громад Бессарабії було їхнє об'єднання за етнічною, конфесійною та соціальною приналежністю. У містах з вагомою часткою єврейського населення вони поділялися на християнські та єврейські. У кінці окресленого періоду чисельність міщан дорівнювала 217,7 тис. осіб, питома вага - 22%. Крім міської місцевості значна їх кількість зосереджувалася в північних і центральних повітах, де доля єврейської спільноти в міщанських товариствах складала не менше 72,5%. У містах зберігався сільський побут, комерцією займалися переважно єврейська, вірменська та російська громади. Заможні особи володіли фабриками та заводами. Зафіксовано розширення ремісничої спеціалізації. Об'єднання ремісників у цехи відбувалося не тільки за професійною спрямованістю, а й за етнічною складовою. Цехової організації не мали лише роми, які працювали за усною домовленістю.

Завдяки протекціоністській політиці влади кількість купців у Бессарабії зросла з 672 осіб у 1834 р. до 3 770 чол. у 1856 р. Близько 55,6% з них складали євреї, 26,4% - росіяни та молдавани, 9% - греки та вірмени. Крім торгівлі вони розвивали найбільш прибуткові галузі господарства, відкривали промислові заклади. Головним місцем зосередження бессарабських купців і цехових ремісників до кінця окресленого періоду залишався Кишинів. Оподаткування городян здійснювалося відповідно до загальноросійського законодавства.

У підрозділі 3.3 «Упорядкування селянського стану» аналізуються наслідки політики нівелювання відносно бессарабського селянства, вказуються кількісні характеристики (у тому числі по повітах), склад, господарська зайнятість і трудові навички окремих груп селян.

Інкорпорація бессарабського населення до загальноімперської станової системи зумовила структурні зміни селянства. У Бессарабії збереглися характерні для попередньої епохи категорії царан, резешів, державних і кріпосних циган і сформувалися нові - «царани на казенних землях», державні селяни, іноземні колоністи, козаки Дунайського війська, євреї-землероби. Мазил і рупташів було переведено до розряду російських однодворців, нащадків рупта-де-вістерія та рупта-де-камаре - до складу городян або царан. У 1847 р. остаточно ліквідовано інститут скутельництва («тимчасових слуг»).

Упродовж окресленого періоду відбулося укрупнення всіх розрядів селянства, за винятком кріпосних циган. Для забезпечення заможної верхівки безкоштовною робочою силою цілеспрямовано збільшувалася кількість царан. У першій половин ХІХ ст. питома вага цієї верстви в загальному народонаселенні дорівнювала 50,9% (для порівняння, іноземних колоністів - 12,1%, державних селян - 7,7%, резешів - 5,7%, однодворців - 2,2%, кріпосних циган - 1,3%, козаків Дунайського війська - 1,2%, євреїв-землеробів - 0,8%, державних, поселених циган - 0,2%). Селянство вносило різні за формою та обсягом податки, в етнічному відношенні його більшість репрезентували молдавани. На півдні зосереджувалася основна маса казенних селян, іноземні колоністи, козаки Дунайського війська й поселені державні цигани. Всі інші групи населяли переважно північні та центральні райони. Виробнича діяльність на селі не була позбавлена етнічної специфіки.

У висновках подано основні результати дослідження, що виносяться на захист:

Урядові пільги, відсутність кріпосного права, наявність великого земельного фонду активізували масові міграції в Бессарабію вихідців із різних областей Європи. Стабілізувати поліетнічне за структурою населення вдалося завдяки пози- тивному відношенню влади до етнокультурних відмінностей переселенців. Вибір політичної стратегії також здійснювався з урахуванням державних інтересів. У першу чергу до мінімуму була зведена присутність мусульман, посилено позиції православних християн. Завдяки аграріям із німецьких провінцій, Османської та Російської імперій збільшувався контингент селянства, яке виступало головним платником податків, а у випадку війни гарантувало армії продовольче забезпечення. Її кадровий потенціал поповнили колишні запорозькі, усть-дунайські та некрасівські козаки. Російські євреї активно залучалися в процес урбанізації, комерційну галузь і сільське господарство. Гальмували перебіг єврейської землеробської колонізації небажання уряду виділяти іудеям великі земельні ділянки, а також відсутність необхідної кількості робочих рук. Ігнорування культурної специфіки ромів стало причиною низької результативності проведеної роботи по залученню цього народу до осілості. Для попередження розгортання соціального напруження на релігійному ґрунті вводилася низка обмежень для єврейської громади, припинено прийом старообрядців, депортовано на Кавказ сектантів.

Прагматично-гнучка політика урядових кіл зумовила ускладнення етнічної мапи регіону. При загальному заростанні поліетнічності спостерігається зменшення питомої ваги молдавської спільноти. На півдні вона поступилася болгар- ській, українській та російській громаді (крім Бендер, Рені, Кілії та Бендерського повіту), у Кишиневі та Оргєєві - єврейській. Зафіксовано скорочення її частки в центральній частині (за винятком Оргєєвського повіту), у Сороцькому та Бєль- ському повітах відбувалися зворотні процеси. Основна маса молдавського, єврейського та ромського населення зосереджувалася в центральній та північній Бессарабії. Російського, болгарського, гагаузького та німецького - у південній. Українці населяли переважно Хотинський та Аккерманський повіти. Найбільш урбанізованими етнічними групами залишалися євреї та росіяни.

Реалізація фіскальних функцій держави зумовила нівелювання суспільного устрою Бессарабії, хоча завершальної стадії цей процес не досяг. Усе населення було поділено на чотири стани: дворянство, духовенство, міських жителів і селянство. Упорядкування селянського стану здійснювалося з урахуванням інтересів місцевої еліти й держави.

В умовах соціальних трансформацій впив етнічного чинника на структурування населення Бессарабії посилився. Молдавська етнічна група репрезентувала більшість дворян, духовенства, резешів, однодворців, рупта-де-вістерія, рупта-де-камара, царан і казенних селян. Останні мали поселення в Аккерманському, Бендерському та частково Хотинському повітах, усі інші - переважно в центральних і північних районах області. Етнічний склад міщанства і цехових ремісників залежав від наповнення міст. Більша половина бессарабських купців належала до єврейської спільноти. До складу іноземних колоністів входили жителі болгарських колоністських округів (болгари, гагаузи, молдавани, серби та ін.), а також німецькі вихідці (вюртембергці, пруси, баварці, поляки, баденці, мекленбергці, французи, швейцарці та ін.). Разом з козаками Дунайського війська, де переважали українці, та поселеними державними циганами вони населяли південну частину регіону. До окремих груп селянства належали євреї-землероби та кріпосні цигани, більшість з них концентрувалася в Сороцькому повіті.

Реформування податкової галузі позначилося на функціонуванні всієї соціальної системи. Це в першу чергу проявилося в статусних змінах дворянства та православного духовенства, уніфікації податків для міських верств за загальноросійським зразком. Дискреційний характер фіскальної політики зумовив оформлення розрядів «резешів-царан» і «царан на казенних землях», погіршення становища державних селян. Відволікання козаків від землеробства через військову повинність стало головною причиною їхнього розорення. Пільгові заохочення сприяли зростанню чисельності іноземних колоністів, євреїв-землеробів і купців. Через маніпуляції з податками зменшилася кількість кріпосних циган, за рахунок яких планувалося збільшити контингент царан, військового та міського населення.

Професійна диференціація народонаселення Бессарабії не була позбавлена етнічної специфіки. Головним заняттям дворян виступала державна служба, духовенства - богослужіння, купців - комерція. У містах зберігався сільський побут, на промислах працювали переважно молдавани та українці, торгували - євреї, вірмени та росіяни-старообрядці. Заможні городяни відкривали промислові заклади. У середовищі державних селян у виготовленні килимів спеціалізувалися молдавани, у ремеслі - вихідці з російських і українських губерній, у рибальстві - росіяни-некрасівці. Болгарські колоністи залишалися абсолютними лідерами із розведення напівтонкорунних овець. Німецькі вихідці займали передові позиції у виноробстві, млинарстві, вирощуванні картоплі. Користуючись державними пільгами євреї-землероби продовжували займатися комерцією та промисловістю. Кріпосні цигани виконували функції дворової прислуги, обробляли поміщицькі землі, заробляли кошти, виготовляючи ремісничі вироби або граючи на музичних інструментах. Державні цигани часто жебракували, тому стан сільського господарства у них залишався незадовільним.

Інтеграція Бессарабії в правове, економічне та ментальне поле Російської імперії збігалася з масовою міграцією в регіон населення з різних європейських країн й Оттоман- ської Порти. Інтерес мігрантів в першу чергу визначався покращенням соціального статусу нерідко через ігнорування особистої етнічності. Внутрішня політика царату лише посилила ці процеси. Окремі індивіди починають поєднувати одночасно соціальні та етнічні риси - формується феномен «етносо- ціальності». Її яскравим прикладом виступали «задунайські переселенці» та німецькі вихідці, які після переведення до розряду іноземних колоністів сформували окремі соціальні категорії з поступовим стиранням в них етнічних меж. Українські та російські селяни-втікачі для легалізації становища часто позиціонували себе «турецькими підданими» або місцевими молдаванами. Уніфікація соціальної структури до загальноімперських норм зумовила офіційний поділ бессарабських євреїв на міщан, купців і землеробів, а часткове збереження соціальної номенклатури попередньої доби - існування в краю державних і кріпосних циган, які представляли селянство.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

Підрозділ у колективній монографії

1. Кузьмина С. Б. Этнокультурные группы Буджака в исторической динамике // Буджак: историко-этнографические очерки народов юго-западных районов Одесщины. - Од. : PostScriptUm. - СМИЛ, 2014. - С. 146-170 (сумісно з О. А. Прігаріним).

Статті у наукових фахових і закордонних виданнях

2. Кузьміна С. Б. Міграційні процеси в Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Наукові записки з української історії. - 2011. - Вип. 27. - С.43-50.

3. Кузьміна С. Б. Формування соціально-правового статусу болгар Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечнико- ва. - 2011. - Вип. 22. - С. 117-126.

4. Кузьміна С. Б. Місце та роль іноземних колоністів у розвитку сільського господарства Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Грані історії. - 2012. - Вип. 5. - С. 168-178.

5. Кузьміна С. Б. Єврейське населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Етнічна історія народів Європи. - 2012. - № 38. - С. 75-79.

6. Кузьміна С. Б. Цигани в етнічній структурі населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Краєзнавство. - 2013. - № 1 (82). - С. 41-46.

7. Кузьмина С. Б. Численность и расселение этнических общностей в Южной Бессарабии в первой половине ХІХ в. (The Number and Resettlement of Ethnic Communities in Southern Bessarabia in the First Half of the 19th Century) / С. Б. Кузьмина // Journal of Danubian Studies and Research. - 2013. - Вып. 1 (часть 3). - С. 276-285.

8. Кузьміна С. Б. Зміни в соціальній структурі населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // The Caucasus. - 2014. - february-march. - С. 67-73.

Статті у наукових збірках і матеріали конференцій

9. Кузьмина С. Б. Старообрядцы в этносоциальном развитии Бессарабии / С. Б. Кузьмина // Липоване: история и культура русских старообрядцев. - 2012. - Вып. 9. - С. 7-11.

10. Кузьміна С. Б. Урядова колонізація Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Дні історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. - 2012. - Вип. V (частина ІІ). - С. 18-19.

11. Кузьміна С. Б. Іноземна колонізація Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Одісос. Актуальні проблеми історії, археології та етнології. - 2012. - Вип. IV. - С. 567-570.

12. Кузьміна С. Б. Чисельність і розміщення населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Б. Кузьміна // Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття в країнах СНД : зб. текстів виступів на І між нар. наук.-практ. інтернет-конф. / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди. - Переяслав-Хмельницький, 2012. - С. 105-107.

13. Кузьміна С. Б. Циганське населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. // Філологічна освіта у поліетнічному просторі: регіональний досвід : міжвуз. наук-практ. конф., 26 вересня 2013. - Ізмаїл : СМІЛ, 2013. - С. 282-285.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю - 07.00.02. - всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2015.

У дисертації проаналізовано зміни етносоціальної структури населення Бессарабії, з визначенням чинників, які їх зумовили. Розглянуто динаміку чисельності окремих етнічних груп, у тому числі в розрізі повітів і міст. Вказано етнічний склад, кількісні характеристики, особливості оподаткування основних станів і соціальних верств. Виявлено професійні навички жителів регіону в залежності від етносоціальної приналежності.

Ключові слова: Бессарабія, Російська імперія, етносоціальні групи, етнічна структура, соціальна структура, стан, трансформація.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности - 07.00.02. - Всемирная история. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2015.

В диссертации проанализированы изменения этносоциальной структуры населения Бессарабии, определены факторы их детерминации. Рассмотрена динамика численности отдельных этнических групп, в том числе в разрезе уездов и городов. Определены этнический состав, количественные характеристики, особенности налогообложения основных сословий и социальных слоев. Указаны профессиональные навыки жителей региона в зависимости от этносоциальной принадлежности.

Ключевые слова: Бессарабия, Российская империя, этносоциальные группы, этническая структура, социальная структура, сословие, трансформация.

Ph.D. thesis in Historical Science pursuing 07.00.02. - World History. - Chernivtsi Yurii Fedkovych National University. - Chernivtsi, 2015.

Basing on the analysis of a wide circle of achievements and of national and foreign historiography a problem of forming and development of ethnic and social structure of the population of Bessarabia in the first half of 19th century is considered in the thesis. In the development of social processes a crucial role is given to a state. A theory as follows proposed: due to flexible politics typical for modern multiculturalism principles the government managed to not only settle polyethnic migration flows but also apply social and economic potential of separate ethnic groups for its purposes. Changes in the location, dynamics and quantity of population are considered in the context of districts and cities. The consequences of incorporation of the population of Bessarabia into empire estates system are characterized. The impact of the ethnic factor upon its structuring is defined. The ethnic composition, quantitative indexes, peculiarities of basic estates systems and social layers taxation are investigated and the territory of their concentration is specified. Professional skills of the inhabitants in respect of their ethnic and social membership are discovered. The traits of ethnic and social membership inherent for the region under analysis are pointed out.

Keywords: Bessarabia, Russian Empire, ethnosocial community, ethnic structure, social structure, class, transformation.

Размещено на Allbest.ru

...