Історіографія українсько-польських взаємин 1990-х − 2014 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

ЧОРНА Наталія Миколаївна

український польський незалежність

ІСТОРІОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВЗАЄМИН 1990-х ? 2014 рр.

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 2015



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор АЛЕКСІЄВЕЦЬ Леся Миколаївна,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра нової і новітньої історії та методики викладання історії, професор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України ВІДНЯНСЬКИЙ Степан Васильович, Інститут історії України НАН України, відділ історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України, завідувач,

доктор історичних наук, професор КАЛАКУРА Ярослав Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, професор,

доктор історичних наук, старший науковий співробітник МИЩАК Іван Миколайович, Інститут законодавства Верховної Ради України, науково-організаційний відділ, завідувач.

Захист відбудеться "28" травня 2015 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано "24" квітня 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здобуття Україною державної незалежності супроводжувалось подоланням радянських стереотипів і поверненням української історіографії до національних традицій, однією з яких є підвищений інтерес до взаємин з історичними сусідами, насамперед з Польщею. Відносини між Києвом та Варшавою стали однією з провідних тем української історичної науки останнього двадцятип'ятиріччя. Окрім вітчизняних істориків, стійкий інтерес до неї демонструють зарубіжні науковці, зокрема польські. За цей час створено близько тисячі узагальнюючих, монографічних колективних та індивідуальних праць, наукових статей, присвячених різноманітним аспектам українсько-польської співпраці. Початково поодинокі, з виходом відносин двох держав на рівень стратегічного партнерства дослідження з проблеми набули масового характеру, суттєво додавши при цьому в якості. Ознаками історіографічного процесу стали співпраця українських і польських істориків, проведення спільних наукових конференцій, семінарів та круглих столів, реалізація дослідницьких проектів. Неухильно збільшується число науковців, зайнятих вивченням означеної проблеми, розширюється географія публікацій. При наукових установах, інститутах та університетах України і Польщі відбулося оформлення спеціальних осередків вивчення українсько-польських взаємин.

Широка презентація проблеми у конкретно-історичних дослідженнях українських та зарубіжних науковців диктує необхідність історіографічного осмислення їхніх напрацювань, однак питома вага історіографічних студій залишається незначною. Невідповідність між зростанням кількості праць із проблеми та їх історіографічним аналізом суттєво збільшилася упродовж останніх років. Це зумовлює об'єктивну необхідність підведення підсумків у вивченні взаємин України та Польщі у новітню добу, систематизації та узагальнення досягнутих результатів, а також окреслення аспектів проблеми, які потребують подальшого вивчення, визначення перспективних напрямів майбутніх досліджень. Ці та інші чинники й зумовили підготовку реферованої роботи, її змістове та концептуальне наповнення, методологічну спрямованість.

Актуальність теми посилюється пріоритетністю українсько-польських відносин у зовнішньополітичній діяльності України. Важливість співпраці з РП зумовлюється зацікавленням офіційної Варшави у європейському майбутньому нашої держави, сприянням їй у реалізації євроатлантичного вибору та виконанні Угоди про асоціацію з ЄС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках наукової проблематики кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка "Україна?Європа?Світ: історико-політичні й духовні аспекти розвитку". Робота узгоджена з науково-дослідною темою "Історіографічні інтерпретації українсько-польських відносин кін. 80-х рр. ХХ ст. ? 2010 р." (реєстраційний номер 0114U002075) кафедри філософії та економічної теорії Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю і важливістю проблеми, її недостатнім опрацюванням, необхідністю обґрунтування нових підходів до її вирішення. З огляду на це, метою дисертаційної роботи є історіографічний аналіз процесу і результатів дослідження сучасних українсько-польських взаємин у період 1990-х ? 2014 рр., виявлення прогалин у вивченні проблеми та обґрунтування перспективних напрямів подальших досліджень.

Виходячи із зазначеної мети, у дисертації поставлено такі завдання:

? розкрити теоретико-методологічні засади дослідження історіографії зазначеної теми, з'ясувати стан і повноту наукового її вивчення, виявити, систематизувати й класифікувати джерельний комплекс, встановити його репрезентативність;

? визначити основні парадигми та концепти дослідження змісту і провідних тенденцій розвитку українсько-польських відносин після відновлення незалежності України;

? проаналізувати підходи до розгляду передумов становлення нової моделі українсько-польських взаємин, етапів їхнього розвитку;

? з'ясувати стан вивчення сучасних політичних, торговельно-економічних та соціокультурних взаємин України і Польщі;

? показати й систематизувати наукові інтерпретації транскордонного співробітництва України та Польщі;

? розкрити специфіку висвітлення в історіографії співпраці України і Польщі у військово-політичній сфері, її ролі у забезпеченні стабільності Європи й світу;

? дати історіографічну оцінку впливу процесу європейсько-атлантичної інтеграції на динаміку українсько-польської співпраці;

? встановити внесок окремих істориків та наукових осередків у вивчення проблеми, означити комплексність та об'єктивність їхніх досліджень;

? виявити аспекти проблеми, які не отримали належного висвітлення в українській і польській історіографіях, потребують вивчення та обґрунтування з погляду застосування набутого досвіду й перспектив розвитку взаємин обох держав у майбутньому.

Об'єктом дослідження є сукупність історіографічних джерел з історії сучасних українсько-польських відносин, аналіз творчого доробку окремих учених і дослідницької діяльності наукових осередків під кутом зору вивчення зазначеної проблеми.

Предметом дослідження є провідні тенденції, закономірності та особливості розвитку і нагромадження історичних знань у період 90-х рр. ХХ ст. ? 2014 р. про сучасні українсько-польські взаємини.

Методи дослідження. Основу праці становлять теоретичні напрацювання історичної та інших суміжних наук. Наукове дослідження проблеми здійснено на засадах історизму, об'єктивності, системності, всебічності, наступності. Комплексний характер роботи забезпечується шляхом творчого використання і поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема історіографічних аналізу і синтезу, історико-хронологічного, історико-порівняльного, системно-структурного, історико-генетичного, історико-типологічного та деяких інших методів дослідження, а також системного, міждисциплінарного і плюралістичного підходів до висвітлення процесу нагромадження історичних знань на основі комплексного історіографічного аналізу сукупності наукових розвідок із проблеми, які мають спільну просторово-хронологічну локалізацію та предметну область.

Хронологічні рамки дослідження мають два виміри: конкретно-історичний, нижня межа якого пов'язана з кінцем 80_х рр. ХХ ст., що знаменує початок демократичних трансформацій в Україні та Польщі, перші контакти між представниками опозиційних до комуністичної влади політичних сил і, як наслідок, закладення передумов для формування сучасних міждержавних відносин, верхня межа, означена 2010 р., зумовлена зміною влади в Україні та Польщі і, як наслідок, прагматизацією відносин сторін, трансформацією їх зовнішньополітичних пріоритетів, та історіографічний, який охоплює період 1990-х ? 2014 рр., від появи перших конкретно-історичних праць до накопичення масиву наукової літератури у теперішній час.

Географічні межі визначаються локалізацією наукових осередків й окремих дослідників українсько-польських взаємин, а також місцем проведення наукових конференцій, оприлюднення дослідницьких праць. У світлі цього аналізується науковий доробок, створений на теренах України, Польщі, Російської Федерації та низки інших країн.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим дослідженням підсумкового характеру, в якому комплексно проаналізовано здобутки вітчизняної та зарубіжної, переважно польської, історіографії сучасних українсько-польських відносин, окреслено питання, що потребують подальшого осмислення. Основні результати, які характеризують особисті надбання авторки, містять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у тому, що вперше:

? запропоновано з урахуванням напрацювань попередників авторський погляд на теоретико-методологічні засади вивчення історіографії взаємовідносин між Україною та Польщею в новітній період;

? здійснено систематизацію і класифікацію історіографічних джерел з проблеми, охарактеризовано їх інформаційний потенціал;

? запропоновано авторську періодизацію історіографічного процесу, що відображає динаміку й особливості нагромадження знань із запропонованої теми;

? виявлено та проаналізовано провідні напрями досліджень українсько-польських відносин у сферах політики, економіки, культури, військової справи, прикордонних зв'язків;

? з'ясовано місце окремих дослідників та наукових осередків в осмисленні взаємин України та Польщі;

? здійснено компаративний аналіз підходів українських, польських та інших зарубіжних істориків до трактування змісту, динаміки та магістральних напрямів співпраці України й Польщі;

? залучено до наукового обігу низку найновіших праць, які ще не були об'єктом історіографічного аналізу;

? дано оцінку ключовим напрямам історіографії сучасних українсько-польських відносин, означено їхній зміст та тенденції розвитку;

уточнено:

? здобутки української і зарубіжної наукової думки в аналізі доробку з проблеми, його узагальненні та систематизації;

? погляди на дискусійні питання в історіографії проблеми;

подальшого розвитку зазнали:

? історіографічний аналіз і критичне осмислення наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, які вже встигли зайняти своє місце в історіографії українсько-польських відносин;

? окреслення питань, які продовжують залишатися недостатньо вивченими та потребують подальшого опрацювання.

Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування сформульованих у ньому аналітичних положень і висновків щодо оцінки співробітництва України та Польщі дипломатами, політиками, науковцями, викладачами, студентами.

Рівень наукового осмислення проблеми, виявлений у процесі аналізу доробку українських і зарубіжних фахівців, спроможний зорієнтувати дослідників на подальше опрацювання недостатньо вивчених питань, зумовити звернення дослідницького пошуку до комплексного їх аналізу, а відтак створення відповідних узагальнюючих праць.

Систематизований та впорядкований фактологічний матеріал, його інтерпретації, можуть бути використані для підготовки навчальних посібників, підручників з історії, історіографії України і Польщі, всесвітньої історії, історії міжнародних відносин, етнології, а також в процесі викладання вказаних дисциплін у вищій та середній школі.

Особистий внесок здобувача. Основні положення дисертації, винесені на захист, одержані авторкою самостійно. В статті, опублікованій у співавторстві з Л. Алексієвець, здобувачеві належить аналіз історіографічних джерел, а також написання тексту на основі спільно розроблених ідей. У статті в співавторстві з Л. Осіповою та Г. Красніцькою авторці належить обґрунтування ролі Польщі у взаєминах України з ЄС.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові висновки і результати дослідження доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток України у ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми" (Вінниця, 11 березня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції "Важелі і механізми формування сталого розвитку економіки в умовах світової глобалізації" (Тернопіль, 9?10 грудня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Формування мереж прикордонного співробітництва України" (Чернівці, 1213 травня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Інноваційний потенціал соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації" (Вінниця, 27?30 березня 2012 р.), І Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-політичні, економічні та гуманітарні виміри європейської інтеграції України" (Вінниця, 28?31 травня 2013 р.), Міжнародній науковій конференції "Історія України
ХХ століття в сучасній закордонній історіографії" (Миколаїв, 23?24 травня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Питання всесвітньої історії" (Дрогобич, 18?19 жовтня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Національна консолідація та європейська інтеграція України" (Івано-Франківськ, 31 жовтня ? 1 листопада 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Трансформація національних моделей економічного розвитку в умовах глобалізації" (Київ, 20?22 листопада 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку права і держави в умовах міжнародних інтеграційних процесів" (Дніпропетровськ, 29 листопада 2013 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-політичні, економічні та гуманітарні виміри європейської інтеграції України" (Вінниця, 19?23 травня 2014 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми міжнародних відносин: політичні, економічні, правові аспекти" (Львів, 23?24 жовтня 2014 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 39 публікаціях, серед яких ? 1 одноосібна монографія, 25 статей у наукових фахових виданнях (з них 24 ? одноосібні), у тому числі 5 у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз (з них 1 ? у зарубіжному виданні, 4 ? у виданнях України).

Структура роботи зумовлена її метою, завданнями та характером дослідження з урахуванням вимог, що ставляться до історіографічних праць. Вона складається зі вступу, п'яти розділів (п'ятнадцять підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 458 сторінок, з них 366 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 891 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт і предмет, методи дослідження, хронологічні рамки та географічні межі, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру роботи.

У першому розділі "Методологія, ступінь наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження", який складається з трьох підрозділів, викладено теоретико-методологічні засади дослідження, з'ясовано ступінь наукової розробки теми, визначено репрезентативність, достовірність та змістовність джерельної бази, її інформаційні можливості для висвітлення історіографії сучасних українсько-польських відносин.

У підрозділі 1.1. "Теоретико-методологічні основи дослідження" з'ясовано зміст базових для дослідження категорій, визначено науково-методологічний інструментарій, дано оцінку принципам, методам і підходам у контексті запропонованої проблеми.

Зазначено, що системно-комплексному розкриттю процесу нагромадження наукових знань про українсько-польські відносини, всебічному аналізу головних здобутків, яких досягла наукова думка, сприяє усвідомлення взаємозв'язку історичної науки з розвитком національних суспільств, ґенезою взаємин між ними. Поряд з урахуванням поглядів на зміст поняття "історіографія" фахових істориків, історіографів М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, а також Л. Зашкільняка, І. Колесник, К. Кондратюка, В. та А. Коцурів, В. Потульницького, О. Сухого, ін., взято до уваги методологічний підхід відомого українського історіографа Я. Калакури, за яким українська історіографія розглядається як національний компонент світової історичної думки, а основу українського історіографічного процесу складають його самобутність і національно-державницька ідея.

Реагуючи на новітні виклики західної історичної науки, феномен українсько-польських взаємин доби незалежності вітчизняна, як і польська, історіографія намагається осмислювати у безпосередньому взаємозв'язку зі становленням сучасної моделі міжнародних відносин, формуванням у Європі нової геополітичної конфігурації. Кращому розумінню реалій усталеного світопорядку, змісту взаємин між державами сприяють дослідження Л. Алексієвець, С. Віднянського, О. Івченка, А. Кудряченка, О. Майбороди, Ю. Макара, С. Трояна, Л. Чекаленко, В. Ярового, ін., чиї теоретичні та конкретно-історичні напрацювання враховано в дисертації.

Потребами всебічно та об'єктивно проаналізувати надбання вітчизняної і зарубіжної історичної науки у дослідженні сучасних українсько-польських відносин, узагальнити напрацювання й означити прогалини, що потребують заповнення, продиктований вибір науково-методологічного інструментарію. У дисертації застосовано найважливіші принципи історіографічного пізнання: історизм, об'єктивність, системність, всебічність, наступність.

Серед методів наукового дослідження чільне місце посіли історіографічні аналіз і синтез: їх застосування дозволило з'ясувати історичні передумови, етапи становлення й розвитку знань про міждержавні відносини України і Польщі, конкретизувати внесок істориків та окремих наукових осередків у їхнє збагачення. Використання історико-хронологічного та історико-порівняльного методів дало змогу розглянути історіографічний процес у часовій послідовності, відстежити динаміку підготовки і публікації праць, зіставити творчість українських та зарубіжних учених. Системно-структурний метод забезпечив вивчення системоутворюючих засад історіографії українсько-польського співробітництва, підходів істориків до з'ясування геополітичного потенціалу обох держав, осмислення місця й ролі кожної з них у системі європейських координат; історико-генетичний ? сприяв формуванню достовірної картини історіографічних напрацювань із досліджуваної проблеми; історико-типологічний ? уможливив класифікацію наявних історичних праць, їх групування на підставі спільних ознак.

Адекватній реалізації дослідницьких завдань, логічно-послідовному викладу матеріалу сприяв системний підхід. Його застосування дозволило дослідити роботу спеціалізованих наукових осередків, творчих напрацювань учених з окресленої проблеми, виявити і встановити найсуттєвіші зв'язки та тенденції співпраці між обома державами. Цілісному аналізу повноти дослідження українсько-польських відносин сприяло залучення, окрім праць істориків, наукових студій представників інших сфер гуманітарного пізнання.

Таким чином, дисертаційна робота ґрунтується на новітніх теоретико-методологічних засадах історіографії, має відповідний понятійний апарат. Дотримання наукових принципів і використання різноманітних методів історіографічного пізнання дозволили комплексно й системно підійти до осмислення об'єкту і предмету дослідження, об'єктивно висвітлити тему та забезпечити наукову достовірність одержаних результатів.

Підрозділ 1.2. "Стан дослідження проблеми" містить характеристику історіографічного осмислення сучасних українсько-польських відносин у період 1990-х ? 2014 рр.

Історіографія проблеми представлена поодинокими історіографічними розвідками, вступними чи окремими історіографічними розділами дисертаційних досліджень та монографій, історіографічними оглядами у наукових статтях українських та зарубіжних науковців. Попри окремі відмінності у структурованості історіографічного процесу, концептуальні підходи дослідників до вивчення теми є доволі схожими. Комплексне осмислення наукового доробку дозволило з'ясувати ступінь розробки проблеми, характер представленості у ньому ключових її аспектів.

З урахуванням динаміки і широти проблематики досліджень у межах означеного історіографічного періоду виокремлено два історіографічні етапи. Упродовж першого з них, що тривав протягом 90-х рр. ХХ ст., мали місце лише поодинокі спроби з'ясувати розгортання студій щодо передумов становлення двосторонніх взаємин між Україною і Польщею, аналізу окремих аспектів налагодження міждержавної взаємодії у світлі трансформації геополітичного простору Європи. За умов дефіциту конкретно-історичних досліджень і так званого "методологічного шоку" історіографічні студії мали здебільшого характер бібліографічно-анотаційних оглядів.

Наприкінці 1990-х рр. в історіографічному осмисленні проблеми розпочався другий етап, побудований на аналізі новітніх праць, підготовлених на сучасних теоретико-методологічних засадах. Автори вийшли на якісно вищий рівень критичного осягнення історіографічного процесу, пов'язаного з дослідженням відносин двох держав, урізноманітнилися підходи та методи наукового пізнання, більш об'єктивними стали оцінки. Суттєво збільшилось число науковців, які долучилися до історіографічного вивчення проблеми, чому сприяло розширення масштабів і географії досліджень, оформлення нових наукових центрів, зокрема створення академічного Інституту всесвітньої історії, низки кафедр всесвітньої історії. Відчутно зросла історіографічна складова в тематиці наукових конференцій та круглих столів. Ознакою етапу стало розширення спектру досліджуваних сюжетів. Окрім того, що звернення до історіографії проблеми стало ознакою більшості конкретно-історичних досліджень, побачила світ низка власне історіографічних праць.

До кінця 1990-х рр. історіографічні праці з проблеми українсько-польських взаємин означеного періоду були відсутні. Першим до розгляду здобутків науковців у вивченні теми звернувся Д. Горун, окремий розділ дисертації якого присвячено їх аналізу та узагальненню. Збільшення упродовж наступних років кількості історіографічних праць за тематикою дозволило згрупувати їх за формально-видовим і тематичним критеріями. Ряд аспектів історіографії сучасних взаємин України та Польщі розглянуто в дисертаційних працях І. Афанасьєва, О. Бабак, Н. Буглай, В. Гевко, О. Знахоренко, В. Лишко, Н. Медведчук, В. Моцока, О. Обухової, С. Стоєцького, ін. У доробку В. Гевко історіографія проблеми, окрім того, представлена окремим розділом підготовленої у співавторстві з Л. Алексієвець монографії, історіографічними статтями за тематикою. У дослідженнях В. Лишко та Н. Медведчук здебільшого аналізується історіографія гуманітарних взаємин. Дисертація В. Моцока містить огляд історіографії політичної взаємодії, праця О. Обухової ? транскордонного співробітництва. Напрацювання з проблеми, насамперед польських науковців, проаналізовано у роботах М. Геника. Ґрунтовним дослідженням українсько-польських відносин кінця ХХ ? початку ХХІ ст. є монографія Л. Стрільчук, у якій розкрита й історіографія теми. Певним внеском у розробку проблеми стали історіографічні дослідження авторки запропонованої праці.

У дослідженнях польських авторів історіографічні сюжети представлені здебільшого бібліографічними оглядами (В. Балюк, Є. Браткевич, А. Джевіцький, Р. Зємба, Л. Осінська, Й. Соха, А. Тошь, К. Федорович, К. Чорнік та ін.). Аналізуючи студії щодо сучасних стосунків України та Польщі, дослідники звертають увагу на найбільш актуальні їх аспекти, в тому числі торкаються російського чинника. Більш предметно історіографія проблеми розкрита в монографії К. Єндращик, окремий розділ якої містить аналіз здобутків польської та української історичних шкіл.

Щодо російської історіографії, то спеціальних досліджень, присвячених історіографії сучасних українсько-польських відносин, досі не створено. Історіографічними оглядами позначені роботи Н. Аладьїної, Д. Буданової, А. Беспалова, П. Корзуна, Р. Рибіна, Д. Сергеєва, Є. Трещенкова та ін. На жаль, деяким із них властива анотаційна репрезентація доробку українських і зарубіжних авторів з окремих проблем дослідження.

Отже, аналіз стану наукової розробки теми свідчить, що у вітчизняній і зарубіжній історичній науці досі відсутнє комплексне дослідження з історіографії сучасних українсько-польських відносин, чим і зумовлена підготовка презентованої дисертаційної праці, її змістове та теоретико-концептуальне наповнення.

У підрозділі 1.3. "Джерельний комплекс" проаналізовано джерельне підґрунтя досліджуваної проблеми, здійснено класифікацію залучених джерел, визначено їх інформаційний потенціал.

Виходячи з походження, змісту, специфіки та характеру історіографічного матеріалу, джерельну базу класифіковано на декілька груп. Предметом основної уваги стали узагальнюючі спеціальні історичні праці, колективні та індивідуальні монографії, наукові статті, дисертаційні дослідження, матеріали наукових конференцій. Крім того, в роботі частково представлені джерела, які дозволяють глибше осягнути історіографічний процес, а саме: офіційні документи державних органів; виступи та спогади політиків і дипломатів; матеріали преси; підручники і навчальні посібники; публіцистичні праці; довідково-енциклопедичні видання; бібліографічні покажчики.

Пріоритетне місце в джерельному комплексі займають праці узагальнюючого характеру. Широке коло питань з історії України та Польщі, їхньої зовнішньополітичної діяльності, міждержавних відносин проаналізовано в колективних розвідках українських науковців, одноосібних роботах Ю. Алексєєва, А. Гальчинського, О. Івченка, А. Кудряченка, В. Литвина, М. Михальченка, ін. Окремої уваги заслуговує праця Л. Зашкільняка та М. Крикуна, яка є найґрунтовнішим викладом історії Польщі в Україні. Новітня історія РП представлена роботами польських авторів А. Дудека, Й. Карпінського, Р. Гродзкого, Р. Кузняра, ін. Найбільшим здобутком російської наукової думки у цьому сегменті є колективна монографія під редакцією А. Носкової. До джерельного комплексу залучені окремі праці, предметом дослідження у яких виступає історичний поступ Центрально-Східної Європи, європейська та євроатлантична інтеграція, розширення на Схід кордонів ЄС і НАТО.

Концентрована інформація міститься у монографіях, безпосередньо присвячених українсько-польським взаєминам. Йдеться про комплексні дослідження вітчизняних істориків Л. Алексієвець та В. Гевко, К. Кіндрата й С. Трохимчука, Л. Стрільчук, М. Янкова та ін., а також роботи І. Артьомова, В. Борщевського, С. Василенко, О. Ковальової, С. Кулини, І. Тодорова, Р. Федана, у яких висвітлено окремі аспекти співпраці держав. У польській історіографії проблему репрезентують роботи В. та Н. Гіллів, К. Єндращик, А. Камінського, Є. Козакевича, Б. Сурмач, Р. Сухоцької, К. Федоровича та ін.

Найбільш інформаційно насиченим джерелом є наукові статті. На відміну від монографій, вони є більш мобільними, оперативніше реагують на появу нових джерельних матеріалів, науково-теоретичних та практичних потреб і викликів. Маючи часто полемічний характер, статті відіграли важливу роль у проведенні дослідження. З огляду на нечисленність ґрунтовних монографій, вони дозволили з'ясувати, кому з істориків належить першість у вивченні конкретної проблеми.

Вагомою складовою джерельної бази є дисертаційні роботи О. Бабак, В. Гевко, Д. Горуна, І. Гуцуляка, О. Знахоренко, В. Лишко, Н. Медведчук, В. Моцока, С. Стоєцького, О. Яніної, ін. Написані відповідно до новітньої методології, вони характеризуються належним рівнем науковості, об'єктивністю й незаангажованістю висвітлення взаємин двох держав, завдяки чому становлять цінну теоретико-концептуальну і фактологічну основу історіографії проблеми.

Помітне значення для вивчення процесу нарощування знань з історії українсько-польського співробітництва мають матеріали наукових та науково-практичних конференцій, круглих столів, на яких представлялись найновіші погляди на проблему.

Для аналізу процесу пізнання українсько-польських взаємин залучено документальні джерела, нормативно-правові акти України і Польщі, що слугують орієнтиром для наукових досліджень.

Інформацію про налагодження українсько-польських зв'язків почерпнуто з публікацій, офіційних виступів і промов політиків та дипломатів, а також мемуарної літератури, зокрема спогадів А. Зленка, Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, Л. Валенси, А. Кваснєвського. Враховано, що цій групі джерел притаманний помітний ступінь суб'єктивізму.

Певне місце серед джерел займає навчальна література ? підручники й посібники для студентів вищої школи. Вона дозволяє осмислити процес висвітлення наукових надбань щодо стосунків України та Польщі у навчально-методичних працях, яким належить пріоритетна роль у формуванні історичної свідомості молоді.

Значимою складовою джерельної бази є історична публіцистика, частина якої підготовлена представниками суміжних галузей знань, політичними та громадськими діячами. Ці праці привертають увагу не стільки фактологічним матеріалом, скільки його осмисленням, подачею у відповідній авторській інтерпретації.

При підготовці дисертації використовувались довідково-енциклопедичні видання, бібліографічні покажчики з питань зовнішньої політики України, її взаємин з ЄС і НАТО.

Таким чином, дисертаційна праця ґрунтується на широкій джерельній базі, цілком достатній для визначення стану наукового дослідження історіографії сучасних українсько-польських відносин. Критичне осмислення майже 900 джерел, різноманітних за змістом, формою та ідейною спрямованістю, яке здійснювалось шляхом дотримання сучасних принципів і методів історіографічного пізнання, з урахуванням праць попередників, дозволило зреалізувати поставлену мету й дослідницькі завдання.

У другому розділі "Історіографічні оцінки українсько-польських відносин у новому геополітичному просторі" висвітлено надбання науковців в осмисленні міждержавних взаємин у світлі сьогоденних геополітичних викликів.

У підрозділі 2.1. "Висвітлення концептуальних засад співробітництва України та Польщі" проаналізовано здобутки наукової думки у з'ясуванні парадигми взаємин між обома державами.

З'ясовано, що більшість вітчизняних дослідників ключовою ознакою зовнішньої політики України упродовж двох перших десятиріч незалежності вважає балансування між Заходом та Сходом, Європою та Росією (Л. та М. Алексієвці, С. Андрущенко (Гринько), В. Горбулін, Ю. Макар, І. Мельникова та ін.). Критикуючи багатовекторність за відсутність реальних зовнішньополітичних успіхів, науковці констатують дедалі більшу прихильність українців до європейського вибору після Помаранчевої революції (С. Віднянський, О. Ковальова, В. Копійка, М. Кордон, А. Кудряченко, В. Манжола, І. Тодоров, Л. Чекаленко та ін.). Поглиблення взаємин України з ЄС та НАТО, зміцнення позиції держави у регіоні ЦСЄ пов'язується з підтримкою з боку Польщі. Солідарними в оцінці зовнішньої політики України є польські науковці К. Єндращик, Т. Капушняк. Американські дослідники З. Бжезінський, Ш. Гарнетт, І. Пріцель, наголошуючи на труднощах балансування України між Росією та Європою, перспективи її розвитку пов'язують із Польщею.

Довершене теоретичне обґрунтування польської східної політики, насамперед стосовно України, належить Є. Ґедройцю та його однодумцю Б. Осадчуку. В підтримці незалежної України автори вбачали потужний фактор нейтралізації російської небезпеки, засіб послаблення загрози зближення Москви з Берліном. Деякі дослідники схвально оцінюють проукраїнську позицію польських опозиціонерів кінця 80-х рр. ХХ ст., яка сприяла відновленню незалежності України. У той же час, якщо А. Бжежецький, Б. Бердиховська, Я. Браткевич, Г. Вуєць, ін. продовжують демонструвати прихильність ідеям Є. Ґедройця, то М. Заборовський, П. Залевський, Б. Сенкевич, Я. Яцковський, ін., наполягаючи на їхній неадекватності сьогоденним викликам, наголошують на необхідності їхнього переосмислення, а то й повної від них відмови.

Російська історіографія концептуальних засад політики Польщі щодо сусідів на Сході, в тому числі й України, презентована роботами А. Беспалова, В. Гончарова, В. Гулевича, О. Неменського та ін. Вбачаючи у ній продовження ягеллонської традиції, зацікавленість у подіях в державах на східному польському кордоні дослідники пояснюють прагненням РП до лідерства у регіоні ЦСЄ та вважають її відверто антиросійською.

Таким чином, новітня історіографія приділяє значну увагу аналізу парадигми східної політики Польщі, вказуючи як на її історичну традицію, так і новації, зумовлені геополітичними процесами кінця ХХ ? початку ХХІ ст. Одночасно концепти політики України щодо стратегічного партнера на західному кордоні досліджені недостатньо. Відносини з Польщею, які в світлі агресивної політики РФ набувають для нашої держави першорядного значення, диктують необхідність активізації дослідницького пошуку та заповнення існуючих прогалин.

У підрозділі 2.2. "Студії історичних передумов та основних етапів розвитку сучасних міждержавних взаємин" з'ясовано підходи науковців до визначення передумов становлення нової моделі відносин між Україною і Польщею, проаналізовано погляди на етапи їхнього розвитку.

Зазначено, що з'ясуванню історичних передумов оформлення нової моделі взаємин України та Польщі відведено значне місце у працях як українських, так і зарубіжних дослідників. Аналізуючи чинники, що зумовили вихід стосунків на якісно новий рівень, автори умовно поділяють їх на дві групи: зовнішні, пов'язані з трансформацією геополітичного простору Європи, та внутрішні, зумовлені особливостями розвитку українського і польського суспільств. Показово, що науковці надають більшого значення чинникам першої групи (В. Васюк, В. Гевко, В. Глібов, Д. Горун, В. Моцок, П. Чернега та ін.), нерідко недооцінюючи роль внутрішніх факторів економічного та гуманітарного характеру.

З'ясовано, що еволюцію сучасних відносин України та Польщі автори схильні виводити з періоду перебування держав у складі так званого соціалістичного табору, наголошуючи при цьому на символічності факту визнання Польщею в числі перших країн незалежності України (О. Брусиловська, О. Знахоренко, В. Колесник, Т. та Л. Кондратюки, ін.). Контакти між опозиційними до комуністичного режиму колами обох держав стали предметом розвідок Ю. Зайцева, Х. Чушак. Чимало уваги українська наукова думка приділила осмисленню "політики двох шляхів", яку впродовж 1989?1991 рр. реалізовувала Варшава: підтримуючи стосунки з радянським керівництвом у Москві, Польща налагоджувала контакти з союзними республіками, зокрема з Україною. Попри неоднозначні оцінки, дослідники вказують на важливість співпраці і для Варшави, і для Києва.

Заслуговують на увагу намагання істориків обґрунтувати періодизацію українсько-польських взаємин. Аналіз праць І. Афанасьєва, О. Бабак, Б. Гудя, Д. Васильєва, В. Васюка, В. Гевко, В. Глібова, Д. Горуна, І. Гуцуляка, А. Киридон, Н. Медведчук, В. Моцока, Ю. Присяжнюк, Я. Турчин, Л. Чекаленко та ін. засвідчив, що, поклавши в основу періодизації відносин різні критерії, науковці презентують неоднакове бачення основних їхніх етапів. Окрім політичної складової, розвиткові якої автори приділяють найбільше уваги, для виокремлення у взаєминах сторін окремих етапів за основу обиралися також успіхи економічної, гуманітарної співпраці.

Передумов налагодження українсько-польських стосунків торкаються й польські вчені (Р. Гродзкий, А. Дудек, Р. Кузняр, В. Зайончковський, Я. Онишкевич, А. Тошь, Р. Чахор, М. Чієшлік, К. Федорович). Як і їх українські колеги, становлення нової моделі взаємин вони пов'язують із контактами між опозиціонерами по обидві сторони кордону, високо оцінюють "політику рівної дистанції", апогеєм реалізації якої вважають визнання Польщею державної незалежності України. Констатуючи важливість для Польщі факту існування незалежної України, польські дослідники, разом із тим, наполягають на тому, що незалежність Польщі має для України не менше значення (М. Заборовський, В. Лисек, Я. Новак-Єжьоранський, Б. Сурмач).

Обґрунтовано висновок про те, що в доробку українських і зарубіжних істориків аналіз передумов становлення нової моделі українсько-польських взаємин займає важливе місце. Окресленими є наукові підходи до періодизації міждержавних взаємин, однак питання потребує подальшої конкретизації задля узгодження позицій щодо вибору її критеріїв.

Підрозділ 2.3. "Відображення в історіографії українсько-польського співробітництва крізь призму політики "великих держав" містить розгляд досліджень, присвячених впливу провідних держав, а також ЄС на стосунки України та Польщі в контексті сьогоденних геополітичних викликів.

Історіографічний аналіз оприлюднених праць показав, що більшість авторів трактує підвищений інтерес "великих держав" до українсько-польських взаємин як вияв їхніх геополітичних інтересів і розрахунків, прагнення до встановлення контролю над стратегічно важливим регіоном, зміцнення власної позиції у ньому. Початково поодинокі, з плином часу подібні міркування стали ознакою більшості праць.

Найбільшу увагу українські науковці приділили вивченню місця російського фактора в стосунках Києва та Варшави. Констатуючи очевидну узалежненість взаємин обох держав від Росії, вчені наголошують на антиросійській їх спрямованості (В. Глібов, Д. Горун, В. Колесник, Я. Матійчик, П. Чернега, О. Яніна та ін.). Порівнюючи відносини України й Польщі з Росією з "бермудським трикутником", автори вказують на необхідність з великою обережністю підходити до вирішення будь-яких питань, що зачіпають інтереси Кремля.

Відзначаючи очевидну заангажованість у взаєминах України й Польщі зі США та ЄС кремлівського керівництва, дослідники схильні критично оцінювати позицію останнього. Сприяння союзників Україні та Польщі вони трактують як протест проти прагнення Росії відродити імперський статус (І. Афанасьєв, В. Бочаров, О. Знахоренко, А. Кирчів, О. Яніна та ін.). Розгляду відносин України та Польщі в світлі політики європейських держав, США присвячені праці О. Мітрофанової, В. Моцока.

Польська історіографія розглядає українсько-польські відносини здебільшого крізь призму російського чинника (В. Зайончковський, К. Зельке, Т. Іванський, Л. Сикульський, Р. Чахор та ін.). Водночас їхня обумовленість політикою впливових держав Європи і США досліджена недостатньо.

Охарактеризовано внесок російських авторів в осмислення проблеми (В. Гулевич, Н. Захматов, А. Мошес, Ю. Седякін, В. Фомічев, Г. Чернова та ін.). Констатуючи антиросійську спрямованість стосунків України і Польщі, дослідники, разом із тим, вважають їх похідними від політики Кремля, зацікавленого в збереженні контролю над Східною Європою й недопущенні наступного розширення на Схід кордонів ЄС.

Важливим історіографічним фактом стали роботи американських дослідників З. Бжезінського, С. Буранта. Ґенезу українсько-польської взаємодії, її вихід на рівень стратегічного партнерства вони пояснюють прагненням держав-сусідів не допустити відновлення впливу на них Росії. Констатуючи триваючу російську загрозу, майбутнє України та Польщі науковці пов'язують із поглибленням ними співпраці з впливовими західними державами.

Розгляд досліджень впливу "великих держав" на українсько-польські взаємини дозволив зробити висновок як про належне висвітлення цієї проблеми, так і наявність недостатньо вивчених питань, особливо з огляду на події 2014 р.

У третьому розділі "Основні напрями й тенденції розбудови відносин України та Польщі у висвітленні науковців" досліджено відображення у літературі магістральних напрямів міждержавної взаємодії.

У підрозділі 3.1. "Історіографічні оцінки політичних відносин" з'ясовано особливості міждисциплінарного дослідження проблеми, встановлено повноту й рівень висвітлення ключових її аспектів у працях українських і зарубіжних науковців.

У міру розбудови нової моделі взаємин України і Польщі політична складова незмінно перебуває у полі зору дослідників. Аналіз динаміки досліджень і публікації праць засвідчує, що впродовж першої половини 1990_х рр., коли міждержавні стосунки лише налагоджувалися, їхнє вивчення носило спорадичний характер, і тільки з виходом на рівень стратегічного партнерства науковий інтерес до проблеми відчутно зріс, побачили світ узагальнюючі праці. Своєрідний фундамент для вивчення політичних стосунків України і Польщі, з огляду на обсяг фактологічного матеріалу та засадничі оцінки, заклали опубліковані упродовж першого історіографічного етапу роботи Д. Васильєва, В. Глібова, Д. Горуна, Л. Чекаленко, ін. Зачепивши низку політичних аспектів відносин, дослідники започаткували комплексне їх висвітлення, акцентуючи увагу на взаємозв'язку дипломатичних, міжурядових й міжпарламентських контактів, нормативно-правовому забезпеченні співпраці.

Суттєвим зростанням знань з історії політичних відносин України і Польщі характеризується перше десятиріччя ХХІ ст. Широке коло питань порушили В. Гевко, О. Знахоренко, І. Жовква, А. Киридон, В. Колесник, Ф. Медвідь, В. Моцок, В. Трофимович, П. Чернега, ін. Дослідники намагалися з'ясувати зміст "стратегічного партнерства" та визначити, наскільки йому відповідають стосунки двох держав. Встановлено розмаїття поглядів авторів на масштаби і динаміку партнерства, його вплив на ключові сфери суспільного життя.

Акцентовано увагу на працях, у яких інтенсивність політичних відносин між Україною та Польщею осмислюється крізь призму президентського фактора. Дослідники високо оцінюють внесок глав держав у розбудову двосторонніх взаємин, вважають його каталізатором співпраці (Б. Гудь, І. Гуцуляк, І. Цепенда та ін.). Порівняно підходи науковців до інтерпретації правового та інституційного забезпечення взаємин сторін.

Польська історіографія політичного співробітництва України і Польщі теж презентована досить великою кількістю різножанрових праць. Ефективність співпраці вчені вимірюють результатами діяльності окремих інституцій, спеціально створених при вищих органах державної влади Польщі (Я. Драус, К. Єндращик, Б. Кліх, А. Тошь, К. Федорович та ін.). Характерною ознакою праць є не просто висока оцінка ролі президентів РП у взаєминах обох держав, а навіть її абсолютизація (Т. Іванський, А. Шептицький та ін.).

Окремий напрям польської історіографії формують праці Т. Капушняка, Р. Станішевського, М. Цалки, К. Чорнік та ін., предметом дослідження у яких стали події Помаранчевої революції в Україні, участь Польщі у врегулюванні політичної кризи у нашій державі. Деякі вчені вважають, що без присутності польської сторони конфлікт навряд чи вдалося б вирішити мирним шляхом.

Таким чином, проблема політичних відносин України та Польщі у науковому доробку представлена помітним масивом літератури. З огляду на деяку схожість історичних умов, у яких відбувалися наукові пошуки, різновекторність поглядів на характер взаємин є відображенням суб'єктивного фактора вченого-дослідника. Задля більш виважених оцінок проблеми науковці мають постійно зважати на реалії, у яких здійснювалися українсько-польські взаємини, намагатися бачити у кожному новому акті передумову для продовження взаємодії у перспективі.

У підрозділі 3.2. "Особливості відображення у науковій літературі торговельно-економічного співробітництва" здійснено історіографічний аналіз праць, присвячених питанням торговельно-економічної взаємодії двох держав.

З'ясовано, що порівняно повніше дослідженими є аспекти торговельної та інвестиційної співпраці. З огляду на динаміку їх показників, дослідники дають оцінку економічній співпраці в цілому (О. Бабак, О. Крамаревський, С. Пирожков, О. Чернега та ін.). Початково незадовільні, в міру активізації політичних і гуманітарних стосунків результати економічних зв'язків ставали все очевиднішими. З виходом відносин на рівень стратегічного партнерства торговельно-економічне співробітництво суттєво активізувалося (О. Дашевська, В. Мельник, Є. Савельєв, О. Снігир, Я. Ошуркевич, С. Чеботар, М. Янків, ін.). Разом з тим, дослідники продовжують відзначати деяку відсутність у ньому практичного наповнення, його певну неадекватність політичним взаєминам.

Ознакою багатьох праць є розгляд співпраці України і Польщі крізь призму їхньої участі в процесах європейської інтеграції, розширення на Схід кордонів ЄС (І. Наслідник, С. Писаренко, Я. Столярчук та ін.). Найбільш фахового осмислення проблема отримала в доробку В. Борщевського. Відзначаючи нерівнозначність економічної ситуації в Україні та Польщі, невідповідність взаємин між ними стандартам ЄС, вчений наголошує на необхідності їхньої гармонізації.

Розглянуто праці, в яких піднімаються питання співробітництва в паливно-енергетичній галузі (Н. Климець, О. Моцик, І. Сагайдачний, О. Яніна, М. Янків, ін.). Констатуючи залежність України та Польщі від російських енергоресурсів, дослідники підтримують кроки щодо диверсифікації джерел енергії.

Польську історіографію проблеми презентують роботи Б. Бердиховської, П. Брилінського, В. Зайончковського, Т. Капушняка, Т. Олеяжа, М. Оніщука, М. Сівця. Як і українські автори, вчені зосереджуються на розгляді переважно торговельної та інвестиційної співпраці, намагаються виважено оцінити її динаміку, пояснити проблеми, означити перспективи розвитку на майбутнє.

Незважаючи на значну кількість праць з питань торговельно-економічного співробітництва України і Польщі, на сьогодні немає підстав вважати дану проблему вичерпаною. Звернуто увагу на наявність низки недостатньо вивчених питань, серед яких ? діяльність спільних підприємств, обмін фінансовими послугами, взаємне використання трудових ресурсів та транзитних можливостей обох держав тощо. Їх висвітлення нерідко супроводжується суперечливими оцінками здобутків та неоднозначними прогнозами на майбутнє, що зумовлює необхідність продовження дослідницької роботи й заповнення існуючих прогалин.

У підрозділі 3.3. "Історики про соціокультурні зв'язки" проаналізовано здобутки дослідників в осмисленні співробітництва держав у соціальній сфері, в галузі науки, освіти, культури та мистецтва, у висвітленні становища української і польської меншин.

З'ясовано, що впродовж 1990-х рр. питання соціокультурних відносин України та Польщі вітчизняними науковцями майже не вивчалися. Наукові праці з даної проблематики побачили світ лише на початку ХХІ ст. Ключові тенденції наукового та освітнього співробітництва розглянули О. Коваленко, А. Мирончук, С. Мякушко, ін., співпрацю у сфері культури ? І. Винниченко, Б. Сюта, Ж. Тоценко, ін.

Комплексному осмисленню взаємин у сфері культури присвячені статті та дисертаційна робота В. Лишко. Проаналізувавши здобутки власне культурного співробітництва, наукові та освітні контакти, з виходом відносин на рівень стратегічного партнерства дослідниця констатувала суттєву їх активізацію. Важливим історіографічним фактом стала монографія Л. та В. Стрільчуків. Вивчивши ключові напрями гуманітарних відносин, автори дійшли висновку про притаманність їм тенденції до поглиблення і розширення, розвитку по висхідній лінії.

Співробітництво України й Польщі у сфері культури в контексті активізації політичних та економічних стосунків проаналізовано у дисертаційних працях і статтях Д. Горуна, Н. Медведчук. Характерною їх рисою є обґрунтування визначальності взаємин у гуманітарній площині для усієї системи двосторонніх зв'язків. Розглянуто публікації, у яких аспекти соціокультурної співпраці висвітлюються у зв'язку з іншими напрямами міждержавних взаємин (О. Антонюк, Н. Буглай, А. Васюк, Я. Ісаєвич, Т. та Л. Кондратюки, А. Пивоваров, В. Ціватий, ін.).

Проаналізовано внесок науковців у вивчення життя й діяльності етнічних меншин українців і поляків. Відзначено важливе місце в осмисленні становища українців у Польщі студій Л. Васильєвої, В. Заставного, В. Кирилича, Ю. Макара, В. Трощинського, А. Шевченка та ін. Характер забезпечення прав поляків в Україні, діяльність польської меншини стали предметом дослідження у працях Л. Вахніної, В. Загурської-Антонюк, О. Калакури, В. Моцока, С. Рудницького, М. Середюк. Їх аналіз засвідчив, що становище українців у Польщі науковці оцінюють значно вище, ніж становище поляків в Україні. Водночас українську громаду, яка гостріше реагує на невирішені питання щодо забезпечення своїх етнокультурних прав, дослідники вважають набагато активнішою.

Польська історіографія проблеми представлена роботами Я. Драуса, Є. Козакевича, А. Кресло, Е. Орльоф та ін. Констатуючи прогрес сторін у подоланні "тягаря" історії, дослідники високо оцінюють успіхи соціокультурних взаємин між ними. Становище української та польської меншин зазнало обґрунтування в колективних монографіях під редакцією Б. Гротта, Я. Нівінського, у наукових студіях В. Балюка, В. Петрика, С. Стемпєня, М. Ягелли, ін. Діяльність української громади у Польщі, як і вітчизняні вчені, вони оцінюють значно вище, ніж діяльність польської громади у нашій державі. Причиною такої ситуації науковці називають, як правило, недоліки в політиці України.

Попри зростання наукового інтересу, проблема соціокультурних зв'язків між Україною та Польщею потребує продовження дослідницького пошуку. Очевидною є необхідність узгодження позицій щодо трактування важких питань спільного минулого. На часі залишаються проблеми співпраці в сфері вищої освіти, контактів у галузі кінематографу й театрального мистецтва, гастрольної та фестивальної діяльності тощо.

...