Влада, суспільство, родина в листах Г. Галаґана до дружини (січень-травень 1858 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЛАДА, СУСПІЛЬСТВО, РОДИНА В ЛИСТАХ ГРИГОРІЯ ҐАЛАҐАНА ДО ДРУЖИНИ (СІЧЕНЬ-ТРАВЕНЬ 1858 Р.)

М.М. Будзар

У статті розглянуто вибірку листів Григорія Ґалаґана до Катерини Ґалаґан за перші півроку 1858 р., коли він долучився до підготовки Селянської реформи. Доведено, що листування відтворює складну мережу соціальних контактів Г. Ґалаґана та містить важливу інформацію про суспільні настрої в Лівобережній Україні та в Російській імперії загалом на початковому етапі проведення реформи.

Ключові слова: Ґалаґани, приватний епістолярій, соціальна мережа, дворянство, Селянська реформа.

Аннотация

В статье рассмотрена выборка писем Григория Галагана к Екатерине Галаган за первые полгода 1858 г., когда он присоединился к подготовке Крестьянской реформы. Доказано, что переписка воспроизводит сложную сеть социальных контактов Г. Галагана и содержит важную информацию об общественных настроениях в Левобережной Украине и в Российской империи в целом на начальном этапе проведения реформы.

Ключевые слова: Галаганы, частный эпистолярий, социальная сеть, дворянство, Крестьянская реформа.

Abstract

The article deals with sample letters of Hryhorii Galahan to Catherine Galahan for the first six months in 1858, when he joined the preparation of the peasant reform. It is proved that the correspondence plays a complex network of social contacts H. Galahan and contains important information on the public mood in the left-bank Ukraine and the Russian.

Епістолярна спадщина використовується на сьогодні не лише у прагматично-прикладному аспекті, але як самостійна система із високим потенціалом інформативності, «що відкриває шляхи у дослідження ментальності суспільства на певній стадії історичного функціонування ...» [2, с. 56]. На думку дослідників, зміст «листів може «підняти завісу» як над взаєминами двох осіб, так і висвітлити великий корпус масштабних проблем...» життя певної доби [3, с. 42]. Осібне місце у корпусі епістолярних джерел посіло приватне, передусім сімейне, листування. Саме родинний епістолярій дозволяє «простежити долю декількох генерацій роду і зв'язки його представників із соціальним контекстом епохи.» [1, с. 78].

Концептуально-змістова ефективність аналізу сімейного листування підвищується в рази, коли досліджуються документи, що утворюють своєрідний епістолярний цикл. Такі атрибути притаманні, зокрема, вибірці листів з багаторічної переписки Григорія Павловича Ґалаґана (1819-1888) з дружиною Катериною Василівною, уродженою Кочубей (18261896), що загалом складає 411 одиниць, охоплюючи період 1856-1887 рр. (фонд III Інституту рукопису НБУВ). Це листування не привернуло увагу науковців у повному обсязі. За слушною заувагою Т. Литвинової, котра вдалася до вибіркового аналізу пам'ятки, її джерельний потенціал «не тільки до кінця не вичерпаний, але й не введений до кінця до наукового обігу.» [23, с. 624].

Метою нашою розвідки є комплексний аналіз групи листів із переписки Г. Ґалаґана з дружиною за перше півріччя 1858 р. для відтворення складної мережі суспільно-громадських та приватно-родинних контактів автора в один з найбільш вирішальних моментів його життя. Джерельною базою для аналізу є 32 листи, адресовані Г. Ґалаґаном з 11 січня (тут і далі усі дати подано за старим стилем - М. Б.) до 5 травня 1858 року дружині у Київ із поїздки до Москви і далі - до Петербурга у зв'язку з діяльністю комітету із розмежування земель в Полтавській та Чернігівській губерніях. В Інституті рукопису НБУВ ці документи зберігаються під №°№ 46096-46127, але вони власноруч пронумеровані автором від 1 до 32.

Обрані листи складають цикл, передусім тому, що присвячені конкретному етапу з життя Г. Ґалаґана та його соціального оточення, по-друге, тому, що об'єднані єдиним задумом автора. «Я намерен из моих писем к тебе сделать мой журнал ...» [5, арк. 1], - пише він вже в першому з листів, висловлюючи бажання перетворити листування на особливий щоденник. В останньому ж з листів цієї групи їх автор плекає надію: «.я бы желал одного: чтобы по совести я мог сказать, что выполнил долг мой честно...» [21, арк. 1]. Безумовно, Г. Ґалаґан розумів значущість ситуації, в епіцентрі якої опинився. Це підсилювало його прагнення зафіксувати складний перебіг подій, коли «до такой степени перемешалось, что надобно более времени, чтобы разобрать что-либо.» [8, арк. 1 зв.]. Вся збірка з 32 листів має водночас ознаки й листування, й денних нотаток, що підтверджує спорідненість цих текстів особового походження, пов' язаних, передусім, потребами самоусвідомлення та самоствердження особистості.

Наративна стратегія листів обумовлена життєво- світоглядною позицією оповідача, передусім стосовно перебігу подій «емансипації селян» (саме такий вислів найчастіше вживає Г. Ґалаґан для позначення Селянської реформи), та визначається чіткими просторово-часовими координатами. Це період від кінця 1857 р., коли з оприлюдненням рескриптів Олександра II генерал-губернаторам В.І. Назімову та П.М. Ігнатьєву було запущено процес створення дворянських губернських комітетів щодо обговорення та реалізації проектів реформи [4, с. 84-86], до травня 1858 р., коли завершилася діяльність комітету із розмежування земель (Олександра II переконали «в необходимости немедленно начать межевание в Малороссии независимо от освобождения крестьян.») [9, арк. 2 зв.].

Щодо географії подій, тут чітко визначаються три ситуативно-дієвих простори: 1) Лівобережна Україна, зокрема, маєтки полтавських та чернігівських дідичів (Калюжинці Милорадовичів, Качанівка Тарновських, Седнів Лизогубів, Листвин Дуніних-Борковських тощо), повітові та губернські міста Ніжин, Прилуки, Полтава, Чернігів; 2) старосвітська Москва; 3) чиновно-державний Петербург.

Перебування Г. Ґалаґана у всіх цих життєвих просторах визначалося генеалогічними зв'язками. Власники кожного із зазначених маєтків належали до споріднених із Ґалаґанами сімейств: прапрадід автора листів, Григорій Гнатович, був чоловіком Олени Дунін-Борковської, чий дядько, Андрій Васильович, був одружений із Катериною Яківною, уродженою Лизогуб; її мати - Параска Апостол - була у другому шлюбі за Михайлом Скоропадським, небожем гетьмана; Ірина Антонівна з роду Милорадовичів, дружина Григорія Івановича Гала 315

гана, приходилася Григорію бабцею; В. Тарновсь- кий (ст.), тоді - власник Качанівки, теж породичався із Ґалаґанами, зокрема через сім'ю Скоропадських [24, т. 1, с. 221-225; т. 3, с. 352-365; с. 513-546; т. 4, с. 661-677]. У Москві на той час жила мати Г. Ґалаґана Катерина Василівна, уроджена Гудович, із молодшою донькою Марією, її чоловіком Павлом Комаровським та двома дітьми. У Петербурзі автор листів опиняється у колі рідних з жіночої гілки сімейства - в сім'ї Олександра Гендрікова, одруженого другим шлюбом з Євдокією Василівною, уродженою Гудович, двоюрідною сестрою Г. Ґалаґана зі сторони матері [25, т. 1, с. 352-365], та велика родина Кочубеїв, з якої походила його дружина. Г. Ґалаґан неодноразово згадує про перебування у будинку шваґра П.А. Кочубея, вченого-мінералога, на набережній Мойки, в особняку Л.В. Кочубея, сина графа В.П. Кочубея, чоловіка Є.В. Кочубей, сестри К. Галаган, на вулиці Сергіївській (зараз - Чай- ковського) та у помешканні на вулиці Поштамтській, яке з 1843 р. орендували його дядьки з боку матері - члени Державної Ради - Дем'ян Васильович та Олександр Васильович, сенатор Аркадій Васильович Кочубеї та їхня сестра Олена (у шлюбі Маюро- ва) [22, с. 311; 24, т. 2, с. 534-565].

Головною темою, яка об'єднує зображення цих спільнот Г. Ґалаґаном у листах до дружини, є безумовно, тема «емансипації». Він звертається до адресата як до інтелектуально рівного собі співрозмовника, прагне змалювати ставлення до проблеми реформи тих, з ким перетинається у сільських садибах чи столичних гостинних.

У перших листах циклу описано перебування Г. Ґалаґана у маєтках лівобережного панства, у Ніжині та Чернігові дорогою до Москви. У Качанівці вони із В. Тарновським (ст.) до ночі розбирали циркуляри міністра С. Ланського [5, арк. 2], у Ніжині провели вечір у товаристві Михайла Раковича, племінника В.В. Тарновського (ст.) та свояка Г. Ґалаґана через історика М. Маркевича, його двоюрідного брата, чия дружина, Уляна Олександрівна, була рідною сестрою М. Раковича [24, т. 3, с. 388-432]. За висновком Г. Ґалаґана, останній «предлагает отдать тотчас же по 1% десятин земли крестьянам без всякого выкупа...» [6, арк. 1]. Так само безумовним прихильником реформи постає у листуванні Андрій Лизогуб, власник маєтку у Седневі. Він, за словами автора, «вийшов з колишньої апатії», переконуючи місцевих землевласників «не озброюватися проти емансіпації» [7, арк. 1 зв.]. Із Седнева Г. Ґалаґан та А. Лизогуб поїхали до маєтку предводителя дворянства Городницького повіту В. Д. Дуніна-Борковського у селі Листвин, котрий теж умовляв дворян свого повіту йти на співробітництво із владою, крім цього, «собрал много сведений и составил по ним записку, весьма дельную.» [7, арк. 2]. Як бачимо, чернігівські та полтавські землевласники з близького оточення Г. Ґалаґана були прихильниками проведення реформи, хоча й шукали компромісного варіанту у вирішенні «земельного питання», на відміну від губернського дворянства загалом, у середовищі якого, за свідченням Г. Галагана, «оппозиция сильная, и доходит до порывов негодования...» [6, арк. 2 зв.].

В наступних листах Г. Ґалаґан ще не раз повертався до характеристики настроїв лівобережного панства щодо «известного вопроса», як-от, коли розкритикував «Записку» полтавських землевласників до міністра внутрішніх справ С. Ланського, де пропонувалося, зокрема, не продавати придатних для сільськогосподарських робіт ґрунтів селянам, та висловлювався щодо необхідності виступити з аналізом цього документа: «Истину нельзя жертвовать ни в чию пользу, а между тем как и высказывать вполне! Предавать перед Правительством ... свое сословие помещиков?.. А между тем не могу я согласиться с большею частию доводов полтавского дворянства ...» [16, арк. 1 зв.]. Ці рядки засвідчують певний конфлікт між станово-корпоративними пріоритетами та власним сумлінням.

Досить детально змальовано в епістолярії стосунки Г. Ґалаґана з представниками вищої імперської бюрократії, як-от членами Головного комітету з селянської справи М. Муравьйовим, С. Ланським, Я. Ростовцевим, службовцями Міністерства внутрішніх справ М. Мілютіним, О. Лєвшиним, Я. Соловйовим. Від початку у відозвах Г. Ґалаґана про дії уряду лунає певний скепсис, викликаний думкою про те, що у Петербурзі мало обізнані зі станом землеволодіння в українських землях. «Начинает уже и страх пробирать, - пише він, - чтобы эти паны не разочаровались во мне и только одно в этом случае успокаивает, что эти паны очень мало знают сами и что нетрудно знать больше их.» [10, 2 зв.]. З подальших характеристик осіб з державницького кола бачимо, що симпатії автора на стороні лібералів, «прогресистів» М. Мілютіна, О. Лєвшина, К. Кавеліна у їхньому протистоянні представниками консервативної опозиції, до числа якої він зараховує і деяких з лівобережних землевласників, зокрема М. Позена. У листі від 18 квітня 1858 р. Г. Ґалаґан оцінює можливість офіційного визнання програми діяльності «Губернських комітетів для покращення побуту поміщицьких селян», розробленої у Головному комітеті з селянської справи Я.І. Ростовцевим за безпосередньою участю М.П. Позена, (що і сталося 2 дні потому) як перемогу сил «об'єднаної опозиції»: «Влияние Ростовцева (Позена) видно во многом, и нет никакой причины не бояться, чтобы направление назад не сделало бы больших и страшных уступок ... [22, арк. 1 зв.]». Функціонування імперської бюрократичної машини ілюструє й той факт, що, прибувши до Петербургу 7 лютого 1858 р., Г. Галаган майже два місяця не починав справи, для якої його запрошували, - комітет із розмежування почав роботу лише 1 квітня.

В цілому ж картини петербурзької дійсності змальовано у листуванні в рухливому збудженні, згадки про конфіденційні зустрічі, обіди на 15-20 персон, світські раути зустрічаються майже у кожному листі. Нерідко занурений у цю круговерть «розпитувань, міркувань й навіть втомливої балаканини» автор упродовж доби потрапляє з сімейного обіду на зустріч із міністром, а вечір проводить у наближеної до імператора особи: «... сегодня, пообедавши в Почтамтской, я поехал к Ланскому, с которым имел длинный разговор об освобождении крестьян, а кончил вечер у Титова (вихователь цесаревича В. Титов - Б. М.) [12, арк. 1]. Часто-густо в сімейному колі наперед погоджувалися не згадувати злободенне: на одному із сімейних обідів у П. Кочубея «условились не говорить ни об эмансипации, ни о межевании, и весь обед прошел во всеобщем веселии и шутках.» [15, арк. 1]. До речі, серед кровних Г. Ґалаґан не завжди був відвертим, тому що переконання сановних родичів, зокрема дядьків Кочубеїв, не співпадали з його власними: «Недавно Александр Васильевич сделал мне у себя выговор за мои мысли, говоря, что он серьезно этим огорчается.» [18, арк. 1]. Значний резонанс викликала серед «добрих мешканців Поштамтської» стаття Ю. Самаріна у другому номері часопису «Сельское благоустройство» з авторським проектом реформи: «.долго дулись на меня, прийдя к выводу, что я вместе с ним хочу погибели России. Это не в шутку, а вправду.» [19, арк. 2 зв.]. галаґан листування сімейний реформа

В цілому листи дозволяють досить повно реконструювати спектр соціокультурних зацікавлень Г. Ґалаґана на межі 50-х - 60-х років XIX ст.

Значне місце в епістолярії відведено характеристиці гуртка московських слов'янофілів, у чиєму товаристві автор опиняється як наприкінці січня 1858 року, дорогою до Петербургу, так і під час великодніх свят, в останній декаді березня того ж року. Як відомо, особи з кола слов'янофілів, передусім В. Кавелін, О. Кошельов, Ю. Самарін, будучи послідовними прихильниками скасування кріпацтва [4, с. 89-91], притримувалися ліберальних поглядів щодо вирішення проблеми. Така позиція підживлювала симпатію до них Г. Ґалаґана, тим більше, що сталі контакти його із слов'янофілами сформувалися ще в 40-і роки XIX ст. «В этом кружку . отрадно мне быть, - писав Г. Ґалаґан 2 лютого 1858 р. - Это люди чистые, трезвые сердцем» [10, арк. 1 зв.]. Але такі переконання не завадили йому не підтримати О. Кошельова у суперечці з приводу сутності сільської общини: «Я не мог идти к нему на помощь, потому как малороссиянин не могу разделять понятий об общине.» [13, арк. 2 зв.].

Лише в трьох листах з 32-х Г. Галаган торкається стосунків у середовищі української спільноти Петербурга. Це листи від 26 січня, 1 березня та 1 квітня 1858 р. Уривок з останнього був опублікований ще 1966 р., як відомо, йшлося про «обед на Благовещенье по случаю возвращения Шевченка.» [25, с. 25]. Не менш цікаві перші два листи, де йдеться про позицію М. Максимовича, О. Бодянського відносно П. Куліша та різко оцінено підготовку ним до друку I тому «Народних оповідань» Марка Вовчка. Г. Ґалаґан не сприймає відверто народницькі настрої творів, на його думку, тут національне питання використовується «как оружие демократических, скажу более, революционных изменений.» [14, арк. 2]. Т. Литвинова трактує цей епізод як «момент розриву між малоросійською та українською ідентичностями в середовищі українських інтелектуалів» [23, с. 640]. Але, на наше переконання, це радше розрив між консервативним лібералізмом та революційним народництвом. Лівобережного дідича Г. Ґалаґана лякають настрої «революційні, божевільні».

Аналіз листування був би не повним, якщо б хоч коротко не сказати про його інтимно-приватний складник. Ці послання сповнені тугою за дружиною та чотирирічним сином Павлом, «Павлусем», «Павлушкою», «Павлусякою». Автор тільки у зверненні до сина використовує українську лексику як виразник таємно-особистісних почуттів: «Цилую его чубчик, и его бровеняти и оченяти, и щочки, и шийку, и рученьки, и животик.» [11, арк. 2]. До дружини автор звертається як до рівного собі співрозмовника та однодумця. Петербург з його будинками, схожими на музеї старожитностей, місто, що у розкошах до- сягло меж, неочікуваних автором, протиставляється невибагливості й чистоті рідного дому (уявімо рівень пишності побуту «північної столиці», якщо її відзначає власник 40 000 гектарів землі на Лівобережжі). Сум за теплом «сімейного гнізда» поєднується зі спогадами про «нашу Малороссію», де все інакше, ніж у сановному північному місті, куди так довго не приходить весна [17, арк. 2].

Таким чином, спроба розгляду циклу листів з епістолярію Г. Ґалаґана до дружини за 1858 р. презентує його як комплексний ego-документ, чиї складники об'єднані за просторово-часовими та тематично-проблемними ознаками. Він адресований дружині (вона виступає ідеальним конфідентом), самому собі (саморефлексія щодо подій, людей, власних вчинків), особам із губерніального оточення (певну інформацію дружина мала оголосити іншим).

Аналіз змістового наповнення листів дозволяє виділити кілька соціально-комунікативних мереж у дієвому просторі автора, що визначаються завданнями громадсько-політичної

діяльності, соціокультурними пріоритетами, родинними та господарсько-службовими зв'язками. Епістолярій презентує високий рівень соціальної активності Г. Ґалаґана. Ці приватні листи надають важливу соціально-значиму та інтимно-повсякденну інформацію щодо життєдіяльності окремої особи та певних соціальних груп на початковому етапі проведення реформ в Російській імперії середини XIX ст.

Посилання

1. Абросимова С.В. Епістолярні джерела в їх історичному побутуванні та дослідницькому ареалі // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. - Дніпропетровськ, 2009. - Вип. 3. - С. 57-115.

2. Болебрух А.Г. «Письмецо придет и вестей принесет» // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. - Дніпропетровськ, 2009. - Вип. 3. - С. 50-56.

3. Дмитрієнко М. Епістолографія (епістологія) як наука історичного циклу: проблеми і щляхи їх вирішення / М. Дмитрієнко,

І. Войцехівська // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - 1998. - № 2. - С. 23-45.

4. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. - М.: Просвещение, 1968. - 368 с.

5. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі - ІР НБУ ім. В.І. Вернадського), спр. 46098, 2 арк.

7. ІР НБУ і спр. 46099, 3 арк.

8. ІР НБУ і спр. 46100, 2 арк.

9. ІР НБУ і спр. 46101, 5 арк.

10. ІР НБУ і спр. 46102, 2 арк.

11. ІР НБУ і спр. 46103, 2 арк.

12. ІР НБУ і спр. 46105, 2 арк.

13. ІР НБУ і спр. 46107, 4 арк.

14. ІР НБУ і спр. 46109, 2 арк.

15. ІР НБУ і спр. 46112, 2 арк.

16. ІР НБУ і спр. 46113, 2 арк.

17. ІР НБУ і спр. 46118, 2 арк.

18. ІР НБУ і спр. 46119, 2 арк.

19. ІР НБУ і спр. 46121, 2 арк.

20. ІР НБУ і спр. 46122, 2 арк.

21. ІР НБУ і спр. 46127, 2 арк.

22. Кочубей А.В. Семейная хроника. - СПб.: Тип. брат. Пантелеевых, 1890. - 315 с.

23. Литвинова Т.Ф. «Поміщицька правда»: дворянство Лівобережної України та селянське питання наприкінці ХУШ

- у першій половині XIX століття (ідеологічний аспект). - Д.: «Ліра», 2011. - 732 с.

24. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. - К.: Тип. товарищества Фронцкевича Г.Л. и К., 1908-1914. - Т. 1: А-Д. - Галаганы: указ: С. 221-225; Гудовичи: указ: С. 352-365.

- Т. 2: Е-К. - Кочубеи: указ: с. 534-565. - Т. 3: - Лизогубы: указ: С. 352-365; Марковичи: указ: С. 388-432; Милорадовичи: указ: С. 513-546; Т. 4: П-С. - Скоропадские указ: С. 661-677.

25. Т.Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів / упоряд.:

Размещено на Allbest.ru