Формування комплексу маєтностей Гетьмана Івана Самойловича на лівобережній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування комплексу маєтностей Гетьмана Івана Самойловича на лівобережній Україні

К.О. Солдатова

Анотація

У статті висвітлюється історія формування гетьманських володінь І. Самойловича у Ніжинському, Стародубському, Прилуцькому та Миргородському полках.

Ключові слова: рангові маєтки, приватно-спадкове землеволодіння, «дворець», «староства», волость.

Ключевые слова: ранговые имения, наследственное землевладение, «дворец», «староства», волость.

Abstract

In the article we consider the history of hetman I. Samoylovych land tenures formation in Nizhyn, Starodub, Pryluky and Myrgorod polks.

Key words: rank estates, hereditary land tenure, dvorets, starostvo, volost.

Як відомо, на території Гетьманщини з другої половини ХVII ст. розпочався процес зміцнення старшинсько-шляхетського землеволодіння.

Більшість істориків протягом ХІХ-ХХІ ст. розглядали проблему старшинської земельної власності Гетьманщини в рамках процесу відновлення традиційних феодальних відносин на українських землях. Аспекти приватно-спадкового та рангового землеволодіння українських гетьманів і далі залишаються малодослідженою темою.

Гетьманські володіння ХVП-XVIII ст. у своїх працях досліджували Д. Бантиш-Каменський, О Лазаревський, В. Борисенко, В. Мякотін, В. Дядиченко, О. Гуржій, П. Федоренко, Л. Мельник, М. Хармак та О. Васильєва. Проте наразі відсутнє комплексне дослідження маєтностей українського гетьмана Івана Самойловича. Саме тому розглянута тема є актуальною в контексті вивчення історії соціально-економічного розвитку України другої половини ХVII ст.

Для характеристики гетьманських володінь О. Самойловича розглянемо матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України (далі - ЦДІАК України), частина з яких на сьогодні вже є опублікованою. Насамперед, це «Генеральне слідство про маєтності» 1729-1730 рр., яке було проведене у 10 полках Гетьманщини, що наразі зберігається у вигляді мікрокопії (оригінал рукопису знаходиться в Російському державному архіві давніх актів, у місті Москві). Окрім того, для вивчення володінь, проаналізуємо неопубліковані справи другої половини ХУІІ ст.

17 червня 1672 р. у Козачій Діброві (біля м. Конотопа) відбулося обрання Івана Самойловича гетьманом Лівобережної України. Новообраному керманичу «на булаву» царською жалуваною грамотою було надано у власність місто Гадяч з прилеглими селами - так званий «Гадяцький замок» [1, с. 78]. Крім того, автоматично перейшли у власність новообраного гетьмана і рангові маєтки, які свого часу належали Д. Многогрішному. Насамперед, «на кухню» гетьманську відходила Шептаківська волость Стародубського полку [2, с. 462]. Для управління волостю І. Самойлович призначив дозорцем Данила Сухомлина [3, с. 183]. По-друге, це володіння безпосередньо розміщувалося неподалік від гетьманської столиці. Як вважає дослідниця О. Васильєва, більшість рангових маєтків, приєднаних «до булави» від І. Многогрішного до І. Мазепи, розміщувалися біля Батурина чи в навколишніх полках або з'єднувалися зі столицею водними артеріями [2, с. 462]. З них у матеріалах зустрічається с. Городище Бахмацької сотні Ніжинського полку. За Генеральним слідством про маєтності Ніжинського полку дізнаємося, що у часи гетьманування Д. Многогрішного у селі було створено «дворець» [4, с. 52]. У праці О. Лазаревського «Описание Старой Малороссии. Полк Нежинский» знаходимо: «... вместе съ поселением гетьмановъ въ Батурине, крестьянское населеніе окрестныхъ селъ, которое до того времени оставалось еще свободнымъ, было взято этими же гетманами въ личное послушаніе» [5, с. 181-182]. У часи гетьманування І. Самойловича було створено Городищанське староство (с. Городище, с. Курінь та с. Бахмач) Бахмацької сотні Ніжинського полку, яке об'єднало одночасно декілька гетьманських сіл. Для зручності таким великим господарством управляв «староста», якого призначав особисто гетьман. У другій половині ХУІІ от. в одному із сіл староства - Бахмачі, побудували млин на двох колесах для гетьманських потреб. Пізніше Городищанське староство відходило до рангових маєтків І. Мазепи та К. Розумовського [4, с. 52-53].

Але саме у добу І. Самойловича простежується процес збільшення рангового землеволодіння «на булаву». Так, у 70-х роках ХУІІ ст. неподалік від Батурина гетьманом було створено Підлипнянське староство Конотопської сотні Ніжинського полку (с. Старе, с. Підлипневе, с. Попівка та с. Гута). Перше село - Старе - за Генеральним слідством, засноване ще при магнатах Пясочинських, у часи Д. Многогрішного перейшло до рангових гетьманських маєтностей [4, с. 54]. Село Підлипневе, яке розміщувалося безпосередньо неподалік від сотенного містечка Конотопа, було густонаселеним. В описі 1654 р. вказано, що тут знаходилося 203 дворів козаків і, можливо, стільки ж дворів міщан [5, с. 239]. У Генеральному слідстві знаходимо, що Д. Многогрішний передав село у власність компанійському полковнику Мурашку. Після смерті Мурашки у 1674 р. Підлипневе було приєднано до складу гетьманських володінь І. Самойловича [4, с. 53]. Також у цей період до староства відійшли села Гута та Попівка. Перше село було засноване у першій половині XVII от.: «... неякійсь гутникъ устроилъ былъ гуту здавна и къ оной гуте - населились прихожане» [5, с. 218]. Село Попівка на р. Куколці заснували одночасно з Гутою, але воно було більш заселеним, про що свідчить опис 1654 р.: у ньому знаходилося 150 козацьких і 153 міщанські двори [5, с. 228]. За Генеральним слідством дізнаємося, що село спочатку було передане Д. Многогрішним у власність «есаулу» Грибовичу, у котрого забране І. Самойловичем і приєднано до Підлипнянського староства. Староство або, в деяких джерелах, «дворець», проіснувало до другої половини XVIII от, перебуваючи у власності І. Мазепи, І. Скоропадського, а потім і К. Розумовського [4, с. 54].

Також у часи гетьманування І. Самойловича було створено староство у Ямпільській сотні Ніжинського полку. Дана сотня займала вкриту лісами місцевість правого берега р. Івотки. Перші поселення на цій території почали виникати на початку XVII от. Зручні природні умови сприяли спорудженню перших водяних млинів. О. Лазаревський наводить спогади старожилів, за якими дізнаємося, що у 1674 р. прибув сюди із правого берега Дніпра полковник Іванья. З дозволу гетьмана у селі Клин він поселив значну кількість людей і воно збільшилося до розмірів містечка, яке полковник назвав Ямполем. Але потім, з невідомих причин, І. Самойлович приєднав це містечко до гетьманського двору, надавши йому натомість село Порохонь [5, с. 499-500]. До староства гетьман також доєднав село Орловку «после поляковъ». Ще одне село - Усок - за матеріалами Генерального слідства, засноване за магнатів Пясочинських, у другій половині XVII от., було приєднано до Ямпільського староства [4, с. 58]. Крім вищезгаданих сіл, за гетьманування І. Самойловича до складу даного староства увійшли села Імшана та Рудня Ямпільської сотні. Перше село, яке заснував козак Кондратій Андрушенко, у другій половині XVII от. було приєднане до гетьманських володінь [4, с. 26]. Село Рудня, за Генеральним слідством, виникло із «рудні», яка була влаштована у часи гетьманування Д. Многогрішного «поляком» Мартином, і було ним продане іншому руднику Якубу Барановському, який перепродав рудню вже І. Самойловичу. Гетьман придбав її за військові кошти - 1000 золотих [6, с. 233]. Управляв староством від імені гетьмана «господар» - Кирило Грушинський (прізвисько - Дорошенко) [5, с. 461]. Після І. Самойловича Ямпільське староство відходило «до булави» І. Мазепи, згодом Д. Апостола та К. Розумовського. Дослідник В. Дядиченко відносив його до одного з найбагатших гетьманських володінь [7, с. 128].

Доречно окремо розглянути волості, які на той час належали до рангових маєтностей. За матеріалами Бендерської комісії 1709 р. дізнаємося, що у часи гетьманування І. Самойловича «до булави» приєднано Почепську та Ропську волості Стародубського полку [8, с. 125]. Характерною особливістю першої волості було те, що тут в основному знаходилися невеликі населені пункти. Як вказує О. Лазаревський, у другій половині XVII ст. населення волості розподілилося на декілька груп: «одна принадлежала до двора гетманского, другая до ратуши Почепской и третья - жила в селахъ и деревняхъ владельческихъ». Загалом на той час близько 35 сіл відійшло до гетьманських володінь [3, с. 274]. Інша волость - Ропська - почала формуватися за литовсько-польської доби. Належала вона землевласникам Рубцям. Їх власність була підтверджена в подальшому Б. Хмельницьким, І. Брюховецьким та Д. Многогрішним. Проте у 1671 р. Івана Рубця, сина топальського сотника Михайла Рубця, якому належала волость, звинуватили у підробці різних печаток: царських, королівських, гетьманських. За рішенням Генерального суду обвинуваченого мали стратити. Однак гетьман помилував І. Рубця, натомість забравши більшу частину волості - 11 сіл (слобода Ропськ, Старий Ропськ, Карповичі, Сочковичі, Тимоновичі, Бровничі, слобода Могилевичі): «... отбираемь вь нашу власть, для подмоги вь войсковихь расходахь» [3, с. 398]. Центром волості стало село Новий Ропськ, яке заснували у першій половині XVII ст. У 1620 р. його передали у власність поляку Салтану. У 1679 р. Новий Ропськ разом із селом Хоромне було приєднано до гетьманських володінь І. Самойловича. Ропська волость у пізніші часи відходила «на булаву» Д. Апостолу та К. Розумовському [3, с. 425].

Розширювалися гетьманські маєтності і за рахунок приєднання окремих сіл. У ЦДІАК України зберігається справа Генеральної військової канцелярії 1752 р. про загибель під час пожежі 1748 р. у м. Глухові документів про дворець в с. Обмачево Батуринської сотні Ніжинського полку. У ній вказується: “Дворець Гетмань Ивань Самуйловичь ... устроиль на искупленныхь по договорной продажи в казаковь и мужиковь местахь вь «1675» Году в чемь числится ныне «1747» Года. Вь хоромномь строении под потолком на сволоки словами вырезанными пишется, оной дворь устроенный Самойловичемь ради тогдашней вь Батурине Резиденции Гетьманской и содержания вь немьскотаиптиць, кькоторомудворупринадлежить лановь четири, нивь шесть, лесовь два, сенокосовь четиры, рибныхъ ловель пять». Також зазначається, що «...из уезда Батуринскому принадлежали села Обмачевь с тридцати пяти поданнических дворахь с пахотными и сенокосными землями», «...дворець за монастиремь доныне остается» [9, арк. 2-3.]. Пізніше с. Обмачево відходило «на булаву» І. Мазепі та І. Скоропадському.

Гетьманські володіння І. Самойловича знаходилися також у селах Самбір Великий, Самбір Малий та Карабутів Красноколядинської сотні Прилуцького полку. За матеріалами Генерального слідства про маєтності Прилуцького полку дізнаємося, що «як сталь Поповичь гетманомь, тими селами завладель» [10, с. 30]. О. Лазаревський головною статтею доходів цих сіл називає сіно, котре косили в самбірських степах для гетьманської стайні. У часи гетьманування І. Мазепи було створено Самбірський дворець, який об'єднував кілька суміжних гетьманських сіл Красноколядинської сотні. Пізніше до «дворця» гетьман доєднав с. Голюнку та с. Дептовку [11, с. 288-289].

До гетьманських маетностей Івана Самойловича відійшло і село Мутин Глухівської сотні Ніжинського полку, що знаходилося на р. Сейм. Біля села розміщувалася переправа через Сейм та сеймові озера. Це сприяло економічному розвитку регіону. Тому ще у 1664 р. протопоп Глухівського Успенського монастиря Іван Шматковський звертався до царського уряду з проханням передати у володіння монастиря означену територію: «... да кь той же бы церкви дать озера Мутинскіе и перевозь» [12, с. 195]. Однак у часи гетьманування І. Самойловича село перейшло до «гетьманської булави», утворився так званий «Мутинський дворець», до якого було приєднано, за Генеральним слідством, ще 4 села (Билка, Червонопілля, Рождєствєнноє, Камінь) [4, с. 63-65]. За Універсалом 1672 р. мутинська переправа відходила до Глухівського монастиря, проте, в документі не вказано за сеймові озера, які ймовірно, перейшли до «двора» І. Самойловича [13, с. 657]. Володіли Мутинським палацом також І. Скоропадський та Д. Апостол.

Окремо гетьману належали приватні володіння. Приватно-спадкові маєтності І. Самойловича було сформовано загалом у роки його перебування на посаді гетьмана. Насамперед, це «дворець» у Марчишиній Буді Глухівської сотні Ніжинського полку. У середині XVII ст. слобода Марчишина Буда належала жителю міста Глухова - знатному козаку Марку, де він збудував поташну буду. Але після його смерті дружина продала слободу гетьману [4, с. 63]. В цей же час, у 1681 р., І. Самойлович придбав у жителів Глухівської сотні на р. Буді 3 млини, які приєднав до Марчишиної Буди [14, арк. 2]. Один з них становив цілий комплекс з крупорушками, ступами для товчіння проса та валяння сукна вартістю 3 тис. золотих. Також в цей рік гетьман придбав у ігумені

Глухівського Спаського монастиря Анастасії нову буду на «вечное владеніе» у Глухівській сотні, де випалювали поташ [14, арк. 3-4], а в 1682 р. - греблю на р. Івоті, рудні та 2 млини на р. Буді за 1000 польських золотих, що підтверджує екстракт запису з книги Глухівського магістрату про здійснену купівлю [15, арк. 1]. Таким чином, у Марчишиній Буді утворилося велике виробництво.

У Глухівській сотні гетьману також належав млин на р. Есмань. У матеріалах ЦДІАК України є згадка про даний млин за 1688 р.: «Да под Глуховомъ Городомъ на реке Есмани у батуринских ворот мелница бывшаго Гетмана Іваши Самолова» [16, арк. 12].

Інші приватні володіння розміщувалися у Ямпільському старостві Ніжинського полку. У 1682 р. І. Самойлович купив у козака Мартина три водяні млини на р. Івоті. Окремо гетьман у той рік придбав і приєднав до своїх володінь млин на двох колесах, що розташовувався на р. Свесі, купивши його у глухівського крамара Івана, та млин на річці Білиця, який придбав у Лукаша Гордієнка [17, арк. 4].

Крім цього, приватні володіння гетьмана поповнювалися і за рахунок конфіскованого майна. У Мазепиній книзі згадується, що село Оболоньє з Городищем і Гутищем на р. Десні (Коропської сотні Ніжинського полку) здавна було у власності ніжинського протопопа Семена Адамовича [18, с. 273]. Однак, у 1676 р. протопоп з іншими прибічниками (Петром Рославцем, Карпом Мокрієвичем, Дмитром Райчею, Лазарем Гороленком) учинив змову з метою скинути з булави І. Самойловича, обрати гетьманом П. Дорошенка і передати українські землі під протекцію Кримського ханства. В результаті змовників викрили і над ними здійснили суд. За царським наказом Семена Адамовича відправили на заслання до Сибіру і конфісковували всі його маєтності [19, с. 78-79]. У 1677 р. гетьман привласнив їх, приєднавши вищезгадані села до своїх володінь. Крім того, до його власності перейшли селітряні майдани біля Сорочинців (Миргородський полк). Як вказує дослідник В. Борисенко, І. Самойлович субсидував братів Т. Ф. Селітряників з Полтавського полку при купівлі великого селітряного котла та іншого устаткування. Однак, вони розорилися і змушені були віддати свою власність кредитору [20, с. 126].

Загалом у гетьманських маєтках розміщувалося значне виробництво: винокуріння, виробництво поташу, селітри, полотна, сільськогосподарських продуктів. Так, у 1681 р. гетьман І. Самойлович направив до Москви 21 куфу (840 відер) горілки, викурених на власних винокурнях [20, с. 156]. А в 1685 р. найнятий робітник І. Самойловича К. Дорофєєв привіз до Москви 221 пуд селітри [20, с. 158]. Налагоджене виробництво у гетьманських володіннях надавало великі прибутки, зосереджувало значні багатства. Уявлення про них нам дає відомий опис майна гетьмана.

Таким чином, царською грамотою І. Самойловичу надавалися «на булаву» володіння, які свого часу належали Д. Многогрішному. Проте не задовольнившись ними, гетьман, з часом, приєднував до рангових володінь все нові і нові землі, утворюючи нові «дворці», староства та волості. Окремо, у другій половині ХУІІ ст., були сформовані і приватно-спадкові маєтності, що в більшості концентрувалися неподалік від гетьманської столиці. У результаті в роки гетьманування І. Самойловича розпочався процес перетворення «державців» у найбільших землевласників Лівобережної України, що продовжилося і в наступні періоди.

гетьманський самойлович маєтность полк

Література

1. Мельник Л. Гетьман Іван Самойлович // Київська старовина. - 1996. - № 1. - С. 77-84.

2. Васильєва О. Шептаківська волость в рамках комплексу гетьманських рангових маєтностей (друга половина ХУІІ - XVIII ст.) // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2014. - Вип. 18. - С. 459-474.

3. ЛазаревскийА. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - Т. 1: Полк Стародубський. - К.: Тип. К.Н. Милевского, 1888. - 470 с.

4. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка / [ под. ред. Н.П. Василенко]. - Чернигов, 1900. - 418 с.

5. ЛазаревскийА. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - Т. 2: Полк Нежинский. - К.: Тип. К. Н. Милевского, 1893. - 552 с.

6. Федоренко П. Рудни Левобережной Украины в ХУІІ - XVIII вв. - Москва, 1960. - 262 с.

7. Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - початку ХУІІІ ст. - К., 1959. - 531 с.

8. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Праці Українського наукового інституту. - Варшава, 1938. - Т. 46: Серія історична. Мазепа: збірник. - Т. 1. - С. 107-133.

9. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 11242, 4 арк.

10. Мякотин В. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка // Сборник Харьковского историкофилологического общества. - 1896 . - Т. 8. - С. 30.

11. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - Т. 3: Полк Прилуцкий. - К.: Тип. К. Н. Милевского, 1920. - 426 с.

12. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. - СПб.: Типография Э. Праца, 1853. - Т. 5: 1633 - 1699. - 288 с.

13. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687) / [під ред. Сохань П]. - Київ - Львів, 2004. - 1086с.

14. ЦДІАК України, ф. 1523, оп. 1, спр. 1, 4 арк.

15. Там само, ф. 220, оп. 1, спр. 201, 2 арк.

16. Там само, ф. 59, оп. 1, спр. 968, 16 арк.

17. Там само, ф. 1523. оп 1. спр 1, 6 арк.

18. Мазепина книга / [упорядкування та вступна стаття І. Ситого]. - Чернігів, 2005. - 524 с.

19. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Ро ссии, собранные и изданные археографическою комиссиею. - СПб.: Типография А. Котомина, 1884. - Т 13: 1677-1678. - 766 с.

20. Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. - К., 1995. - 263 с.

Размещено на Allbest.ru