Нові документи з історії Глухівщини гетьманської доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

У статті розглядаються незнані документи з історії Глухівщини ХVII--ХVIII ст., виявлені автором в архівах України й Польщі, вказано на їх значення як джерел з історії краю.

Ключові слова: Глухів, Гетьманщина, козацтво, архіви, джерела.

Аннотация

В статье рассматриваются неизвестные документы по истории Глуховщины ХVII -- ХVIII вв., выявленные автором в архивах Украины и Польши, указано на их значение как источников по истории края.

Ключевые слова: Глухов, Гетманщина, казачество, архивы, источники.

Annotation

Key words: Mlukhiv, Hetman, Cossacks, archives, sources.

Історія Глухівщини доби Гетьманщини вивчена явно недостатньо, хоча з моменту, коли Глухів став гетьманською столицею у 1708 р., кількість документальних джерел, які фіксували його політичне, соціально-економічне, культурне життя, значно зростає. Досить вказати на такі фонди Центрального державного історичного архіву України у Києві (далі ЦДІАУК), як 51 (Генеральна військова канцелярія ГВК) чи 269 (канцелярія гетьмана Кирила Розумовського), де зберігається в підсумку близько 7 тис. справ. Однак вказані джерела майже не використовувалися дослідниками. В радянські часи головною причиною була компартійна цензура, зараз же економічна криза. документ глухівщина ординський історія

Проводячи пошуки як в архівосховищах України, так і інших країн (в першу чергу Польщі), нам вдалось виявити чимало документів з історії Глухова. Ми вже розглядали окремо справи, відкладені в ЦДІАУК, що стосуються монастирів Глухівщини [1]. Дуже важливим є також зібрання Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ). Переважну більшість нових даних ми вже опублікували, але ці видання, зазвичай, мають невеликий наклад і не завжди доступні дослідникам. Варто зупинитись на них.

У виданому нами чотиритомнику [2] є лише один глухівський документ, знайдений у ЦДІАУК. Це купча глухівського священика (колишнього священика с. Спаського) Стефана від 2.01.1656 (22.12.1655) р. Він продавав свій двір, який був успадкований по смерті зятя, Дмитра Слюсара, Уріїлу, ігумену Петропавлівського монастиря, що під Глуховом, за 18 коп. литовської лічби. Цей двір знаходився понад яром поблизу Путивльської башти, між дворами Хвеська Козака і Хвеська Марисенка. Купівля була здійснена з відома глухівської влади: сотника Пилипа Уманця, отамана Василя Уса, війта Олександра Шликовича [3].

Далі була публікація серії «З нових документів до історії Сіверщини (ХУП-ХУПІ ст.)» на сторінках журналу «Сіверський літопис» (далі СЛ) [4]. Задля економії місця ми будемо вказувати тільки порядковий номер частини статті і сторінки, на яких було вміщено відповідний документ.

1678 роком датована купча новомлинського міщанина Стефана Андрієвича, який купив млин на р. Клевень біля села В'язенки у Петропавлівського монастиря, що під Глуховим (ігуменом тоді був ієромонах Інокентій Биковський) [1, с. 65]. У 1688 р. глухівський міщанин Федір Гончар продал «пляц» в Глухові з будинком Власу

Котляру за 20 талярів. Цей «пляц» заходився між ділянками Матвія Зарецького, Лукаша Соляника і «попаді Дикой». Дану купчу затвердив глухівський городовий отаман Олексій Турянський.

Як тільки Глухів отримав статус гетьманської столиці після батуринського погрому, гетьман Іван Скоропадський став видавати звідси свої універсали. У місті знаходились всі головні органи державного управління Гетьманщини, які теж активно «продукували» документацію.

З виявлених нами справ бачимо, яку велику увагу приділяв Скоропадський Петропавлівському монастирю. Вже у 1709 р. він наказував селянам підданим монастиря віддавати «послушенства и повинности» [2, с. 64-65]. У 1711 р. він відгукнувся на скаргу ігумена Мелетія Трофимовича. У ній йшлося про відмову удови генерального судді Василя Кочубея та пана Корсака від плати за перевіз через Десну в Мутин своїх товарів, в першу чергу горілки. У 1713 р. він видав універсал тому ж ігумену, яким забороняв проїжджим з України чи Росії вимагати у монастирських селян (особливо в Холопкові) возів, корму та ін. Того ж року гетьман написав лист воронізькому сотнику Потапу Назаровичу (Піскуненку) з клопотанням за Петропавлівський монастир, який хотів придбати Богданівський млин [1, с. 68-69]. У 1718 р. він задовольняв прохання ігумена (цього разу ним був Єпіфаній Тихорський) щодо запустілого в період війни зі шведами села В'язенки і щодо погребельного податку з тих, хто переїжджав через греблю на р. Клевень [1, с. 70].

У вересні 1712 р. гетьман видав універсал іншого характеру, оскільки в Глухів прибув представник київського митрополита «намісник катедралный» (Софійського монастиря в Києві), який просив підтвердити його маєтності с. Ковчин [3, с. 74]. У 1713 р. І. Скоропадський писав про справу з млином в селі Журавці на однойменній річці, який був куплений Павлом Лесенком у Юхима Небая, козака Глухівської сотні [2, с. 70]. 1715 роком датована купча глухівського сотника Івана Мануйловича, який продавав своє добро Кирилу Ясковичу, жителю Єсмані [1, с. 69]. У лютому 1717 р. гетьман видав універсал, у котрому вказував, що «перед сим чрез Омеляновича, писара сотні Глуховской, опреділилисмо почті при ратуші быти в завідованю п. войта з майстратовими», і визначав порядок її функціонування [3].

Іван Скоропадський, як і його попередники, ревно опікувався церквами й монастирями (в першу чергу Харлампіївським Гамаліївським та Петропавлівським). Ця традиція була продовжена й іншими гетьманами. Так, у 1723 р. Павло Полуботок відгукнувся на скаргу ігумена Луки щодо проїзду багатьох людей, особливо прапорщика російського гарнізону Глухова Григорія Анненкова, через Мутинський перевіз без сплати відповідного податку; вони везли горілку, борошно, дерево та інші товари. У разі подальшої несплати податку Полуботок дозволяв ченцям конфісковувати їх у порушників [3, с. 77]. Данило Апостол видав у 1729 р. розлогий універсал, відгукуючись на прохання ігумена Луки Павловича (переданого економом о. Симеоном) щодо ряду монастирських сіл (Холопково, Баничи, Ротівка, В'язенка, Будиша, Чернєво, слобода Бородавка та їхні угіддя (млини, перевіз в Мутині, риболовні озера тощо). У відповідності з грамотами царів Івана та Петра, гетьманським універсалом Петропавлівському монастирю підтверджувалося право володіння ними [2, с. 73] Аналогічний універсал Малоросійської колегії було видано ігумену ієромонаху Никифору у 1735 р. вже після смерті Апостола. Цікаво, що у ньому були згадані універсали гетьманів Виговського, Брюховецького, Многогрішного, Самойловича, Мазепи, Скоропадського. Є й інші цікаві деталі [2, с. 75-76]. До цих документів прилягають дві розписки 1697 р., дані тодішньому ігумену Петропавлівського монастиря св. Димитрію Ростовському (Тупталу) від путивльського жителя Микити Іванова (мова йшла про оренду млина на р.Клевень) на позичення грошей та хліба «мірою глухівською» [5, с. 150]. У 1731 р. Апостол видав наказ отаману жолдаків Андрію Негейфлю (німцю ?), яким повертав його на посаду командувача жолдацьким підрозділом [5,с.162]. Наказ-інструкція Апостола Негейфлю була опублікована в іншій частині [5, с. 162].

У 1722 р. наказний гетьман Павло Полуботок написав лист до старшого військового канцеляриста Петра Валькевича: тоді в Глухів прибув гонець зі Стародуба від наказного стародубського полковника в справі межування землі в Почепській сотні Шидловським. Того ж року була написана скарга козака Степана Семеновича Полуботку: ще в часи гетьманування Івана Мазепи стародубський полковник Михайло Миклашевський (його каденція припала на 1689-1706 рр.) оволодів с. Воргол (на південний захід від Путивля) і обернув козаків на мужиків, в т. ч. Степанового батька. Скаржник просив повернути йому його колишній статус і вписати в компут Глухівської сотні. У 1723 р. подібного роду скарги написав ніжинський полковник Петро Толстой, який заступився за козаків Глухівської сотні з села Погребків, котрих Андрій Лизогуб (конотопський сотник) насильно записав у підданих і утискав їх [5, с. 31-32]. У 1724 р. з ГВК був виданий указ, котрим наказувалося батуринському козаку Гришутенку прибути на суд до Глухова для розгляду його конфлікту з конотопським козаком Приймою [5, с. 160161]. Наступного року до ГВК прийшло «доношение» в справі козака Батуринської сотні О. Гаращенка [5, с. 161].

У 1719 р. ямпільський житель Іван Сухий дав квит глухівського жителя Михайлу Лойку. Сухий взяв під опіку Стефана, сина покійного священика Кирила, і мав отримати борг в 100 кіп від Лойка (заборгувала ще його покійна мати, яка мала комори в Глухові). В документі згадуються, зокрема, Семен Уманець, отаман городовий, та Олександр Іванович, війт [5].

У 1732 р. козаки села Берези під Глуховом скаржилися на ігуменю глухівського Успенського монастиря Марію Магдалину, яка чинила козакам «немалые обиды и разорения», а у 1747 р. скаржився селянин Ісай Сліпород на монастирського підданого Тишка Грішного, який не дав Ісаї купчої на збудований ним двір в с. Береза [8, с. 120]. 1744 р. Гаврило Головня після одруження з дочкою померлого священика Анастасіївської церкви в Глухові мав бути висвячений на священика. Йому надавався млин на р.Єсмані під Глуховом і земля, щоб лікарні при церкві й бідним не було «оскудения и разорения».

У 1749 р. бунчуковий товариш Яків Маркович (знаменитий мемуарист) скаржився графу Румянцеву на підполковника Семенова, який заволодів його двором в Глухові. До речі, аспірантка ІУАтаД НАН України Наталя Матяш досліджує цю пам'ятку, яка містить чимало свідчень про Глухівщину першої половини XVIII ст., зокрема виявила дві книги з десяти, які є неопублікованими. Дуже цікавим є указ ГВК 1749 р. сотенному глухівському правлінню. Після чергової пожежі Глухова було складено план відбудови міста інженером підполковником на ім'я «Дебоскет», а глухівський архітектор «Гезель Мергасов» мав його реалізувати. Але виявилося, що найпрестижніші місця забудовані шинками, лавками і коморами осіб, які не мали там раніше будинків (подібно сучасним мафам!), чинять перешкоди прокладанню нових вулиць. ГВК вимагала від сотенного правління знести ці лавки й комори, але відвести нові місця для їх облаштування. Цікавим є й документ 1762 р.: Михайло Шалута «польськой нації» вкрав у глухівського співака Стефана Скочинського (слуги гетьмана Розумовського) 5 рублів. За це він був заарештований глухівською сотенною канцелярією. Врешті він дістав звільнення під умовою, що буде відслужувати 2 роки військовому товаришу Василю Романовському, який заплатив 5 рублів співакові.

У 1761 р. ГВК видала ордер до чернігівського полковника про незаконну вирубку лісу Свято-Троїцького Андрониківського монастиря поблизу Мени осавулом Каневським [6, с. 76-77]. У 1768 р. в універсалі чернігівського і новгород-сіверського єпископа Кирила Лящевського 1768 р. дається дозвіл на будівництво другої церкви в селі Тулиголов з ініціативи селян (курінний отаман Федір Головня). Призначався туди й священик першої церкви (Свято-Успенської) Григорій Зозуля, котрий служив на половині Успенської парафії.

У 1776 р. київський митрополит Гавриїл Кременецький на прохання селян, а також ченців Петропавлівського монастиря (архімандрит Ігнатій) видав грамоту на будівництво Свято-Покровської церкви в селі Баничі замість старої і призначення туди священика Димитрія «Матфеєва». Остаточно будівництво церкви було завершено аж через півстоліття. Її освячено у 1829 р. [6, с. 80-81, 83]. Близько 1777 р. старшина Данило Кандиба подав у суд на селян Харлампіївського монастиря, які напали на його землю біля села Мутин на межі Глухівського й Батуринського повітів [5,с.175]. У 1787 р. ректор Києво-Могилянської академії архімандрит Варлаам Миславський і префект ігумен Димитрій видали атестат студенту, козацькому сину Федору Панасенку, уродженцю «уезда Глуховского села Щебер», який успішно навчався у Академії з 1774 по 1787 рр., знав латинську, французьку і єврейську мови. З цим атестатом він мав прибути до правління Новгородського намісництва [6].

Цими виявленими документами звичайно не вичерпується потенціал ЦДІАУК та ІР НБУВ. Архівні пошуки приносять нові джерела з історії Глухівщини, свідченням чого є документ, що наводиться в додатках. Так, в зібраннях ІР НБУВ міститься 6-томний архів кінця XVII ст. охочекомонного полковника Іллі Новицького, де містяться й 9 листів глухівського сотника Василя Федоровича (Яловицького), в котрому він ставив питання щодо дій своєї сотні на випадок походу проти ворога, подавав відомості про неприятеля тощо. Вони свідчать про участь козаків Глухівської сотні у обороні південно-західних рубежів Гетьманщини від ординських набігів, про те, що глухівський сотник виконував по суті обов'язки наказного полковника і керував діями засеймських сотень Ніжинського полку: Глухівської, Воронізької, Коропської, Кролевецької і Ямпільської. Хоча гетьман Мазепа надав, як відомо, Федоровичу два універсали-привілеї, однак тут згадується ще один невідомий гетьманський універсал (наказ). Врешті ці листи дозволяють продовжити каденцію сотника як мінімум на 4 роки (досі вважалося, що він обіймав цю посаду з 1694 р.) [7].

В ІР НБУВ знаходиться і кореспонденція І.А. Войцеховича, де досить часто згадується Глухівщина. А кілька десятків листів до Войцеховича були написані Олександром Славським із Глухова, де він жив із сім'єю. Тут же знаходиться рапорт правителя Малоросійської колегії графа Румянцева до сенату про пожежу в Глухові (жовтень 1784 р.). Варто назвати ще деякі документи тільки одного фонду VIII: паспорт на вільний проїзд товарів бунчукового товариша Павла Миклашевського з Глухова до Москви через Тулу (№ 2739), наказ 1751 р. гетьмана Розумовського Павлу Миклашевському з'явитися до нього в Глухів (№ 1737), рапорт 1779 р. глухівського коменданта Простоквашина графу Румянцеву-Задунайському про відправку йому речей і грошей (№ 1214), рапорти 1767 р. (йому ж) щодо виборів міських голів Глухова, Новгорода-Сіверського, Чернігова та ін. (№ 253). Є і група документів щодо складного конфлікту між Романом Гармашенком і о. Григорієм священиком того ж села на Стародубщині у 1717 р. (слідство тягнулося ще в 1726 р.), причому гетьман Скоропадський призначив чинити слідство глухівського городового отамана Федора Омеляновича. Документи цієї справи, у т. ч. слідство Омеляновича, знаходяться в № НБУВ (ф. I. № 18156, 18158, 18155, 18157).

В указах київської консисторії другої половини XVШ ст. часом зустрічаються дані про церковне життя Глухівщини, зокрема називаються імена настоятелів глухівських монастирів Никифора (Петропавлівський ?), Єлизавети (Успенський), Євгенії (Мутинського монастиря) та глухівських протопопів (як у 1744 р. згадано глухівського протопопа Олексія).

Все це свідчить, що в результаті активних архівних пошуків можна знайти чимало документів гетьманських часів, які дозволять реконструювати подробиці життя означеного періоду.

Література

1. Мицик Ю.А., Тарасенко І.Ю. Фонд Глухівської сотенної канцелярії ЦДІА України у Києві як джерело з історії Глухівщини першої половини -середини ХУІІІ ст. // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2013. Вип. 6. С. 258-260; Мицик Ю.А. Фонд Глухівського міського магістрату Центрального державного історичного архіву України у Києві як джерело з історії Глухова кінця ХУІІІ першої чверті ХІХ ст. // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2014. Вип. 7. С. 149-151;Тарасенко І.Ю. Кілька документів до історії глухівського Свято-Троїцького собору // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2014. Вип. 7. С. 120-122; Мицик Ю.А., Тарасенко І.Ю. Матеріали фонду 149 ЦДІА України у Києві як джерело з історії Успенського (Преображенського) жіночого монастиря у Глухові ХУН-ХУНІ ст. // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2015. Вип. 8. С. 148-151; Мицик Ю.А., Тарасенко І.Ю. Матеріали фонду 148 ЦДІА України у Києві як джерело історії Пустинно-Харалампіївського Гамаліївського монастиря ХУІІІ ст. // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2017. Вип. 10. С. 140-148; Мицик Ю.А., Тарасенко І.Ю. Нові документи до історії церковного життя Глухова козацьких часів // Сіверщина в історії України. Глухів Київ, 2016. Вип. 9. С. 266-271.

2. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. К., 2015. Т. 4. 540 с.

3. Мицик Ю., Тарасенко І. З нових документів до історії Сіверщини (ХУІІ-ХУШ ст.) // Сіверянський літопис.2016. № 2. С. 61-77 (частина 1); № 3. С. 58-80 (ч. 2); № 4. С. 62-87; № 5. С. 67-89 (ч. 4); 2017. № 1-2. С. 140-175 (ч. 5); № 3. С. 43-82 (ч. 6); № 5. С. 41-74 (ч. 7); № 6. С. 89-127 (ч. 8).

4. Мицик Ю. Сім універсалів гетьмана Івана Скоропадського (із зібрань Ніжинського краєзнавчого музею) // Сіверянський літопис. 2006. № 4. С. 40.

5. ІР НБУВ, ф. І, № 50958.

6. Музей Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (експозиція).

7. ІР НБУВ, ф. ІІ, № 14513, 14521, 14524, 14527, 14534, 14536-14539.

Размещено на Allbest.ru