Михайло Грушевський: еміґрація і повернення в Україну (1919-1924)

Протягом листопада були вирішені питання про роботу Грушевського в ВУАН, виділення помешкання для його сім'ї тощо. Наприкінці місяця співробітник Представництва УСРР в Австрії М. Левицький повідомив Грушевського про можливість переїзду в Україну. У листопаді 1923 р. Левицький отримав таку директиву Володимира Затонського: «Можна натякнути Грушевському, що коли б його кандидатура була виставлена на президента, то Наркомос таку кандидатуру підтримуватиме». Хоч далі робилося застереження, що чимало українських академіків настроєні проти, а посада президента - виборна. Левицький часто спілкувався з Грушевським і натяки передав [6, с. 51].

28 листопада 1923 р. Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) задовольнила клопотання Грушевського про дозвіл йому на в'їзд в УСРР. 17 грудня 1923 р. Спільне зібрання ВУАН заслухало життєпис, реєстр праць і оцінку наукової діяльності Грушевського, а на наступному зібранні 31 грудня таємним голосуванням його (за його попередньою згодою) було обрано дійсним академіком по кафедрі української історії [14, с. 59].

Розуміючи складність свого майбутнього становища в УСРР, Грушевський ще до повернення добився двох, як він гадав, серйозних «охоронних» грамот для себе. Перша - це лист від 29 грудня 1923 р. за підписами Голови Григорія Петровського та секретаря ВУЦВК Панаса Буценка, за яким йому надавалося право «свободного проживання в межах УСРР» і обіцялося, що «з боку Радянської влади йому ніяких обвинувачень за його попередню політичну діяльність не пред'являється» [14, с. 61]. Копія листа була зачитана на Спільному зібранні ВУАН 28 січня 1924 р., внесена до протоколу і окремо докладена до паперів цих зборів.

Другою «грамотою» був лист за підписами Голови Раднаркому УСРР Власа Чубаря та голови ҐПУ УСРР Всеволода Балицького, в якому запевнялося, що «академік Грушевський обшукам, арештам і переслідуванню не підлягає» [30, арк. 7].

Жодну з цих обіцянок ніколи не буде виконано: Грушевський не стане Президентом ВУАН, у червні 1927 р. його буде піддано раптовому і тотальному обшуку, у 1931 р. йому негласно заборонять мешкати в Україні, у березні 1931 р. його заарештують, а переслідувати будуть до самої його смерті у Кисловодську у листопаді 1934 р. Про все це Грушевський не міг знати, коли 2 березня 1924 р. з родиною виїхав з Відня до Києва.

На завершення слід підкреслити, що мотиви і обставини повернення Михайла Грушевського ще потребують скрупульозної уваги дслідників. Насамперед з огляду на необхідність створення повноцінної наукової біографії вченого.

ПОСИЛАННЯ

1. Шевченко Ф.П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? // Український історичний журнал. - 1966. - № 11; Масненко В.В. М.С. Грушевський і Український соціологічний інститут // Історія України: дослідження та інтерпретації: Тези УІ республіканських суспільно-політичних читань. - К., 1991. - С. 96-99; Потульницький В.А. Наукова діяльність М.С. Грушевського в еміґрації (1919-1924 рр.) // Український історичний журнал. - 1992. - № 2; Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993; Оглоблин О. Михайло Грушевський на тлі доби: думки про третю і останню добу історика (1924-1934) // Український історик. - 1996. - № 1-4; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. Трагічне десятиліття: 1924-1934. - К., 1996; Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С. Грушевського на еміґрації, 1919-1924 рр. // Український історичний журнал. - 2002. - № 1; Бевз Т.А. Партія соціальних перспектив і національних інтересів (Політична історія УПСР). - К., 2008. та ін.

2. Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С.Грушевського на еміґрації, 1919-1924 рр. // Український історичний журнал. - 2002. - № 1. - С. 96-125.

3. Шаповал Ю.І. Дмитро Ісаєвич: повернення в історію // Україна. Культурна спадщина. Національна свідомість. Державність. Збірник наукових праць. - Вип. -5. - Львів, 1998. - С. 671-688.

4. Шаповал Ю. Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історіїї. - К., 2001. - 560 с.

5. Трощинський В.П. Фраґменти з діяльності Українського Соціологічного Інституту у Відні (за матеріалами родинного фонду Грушевських) // Українська діаспора. - Рік видання 1. - Число 1. - К./Чікаго, 1992. - С. 98-99.

6. Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993. - 199 с.

7. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 10, спр. 194.

8. УПСР та її завдання // Борітеся-Поборете! - 1920. - № 1. - С. 48.

9. Дело членов Центрального Комитета Украинской партии со- циалистов-революционеров Голубовича, Петренко, Лызанивско- го, Часныка, Ярослава и др.: Стеногр. отчет / Под. ред. Д. Мануиль- ского и С. Дукельского. - Харьков, 1921. - 429 с.

10. Єфремов С. Щоденники, 1923-1929. - К., 1997. - 848 с. Див. також: Болабольченко А. Всеволод Голубович і «справа УПСР». - К., 1993. - 55 с.

11. Шевченко Ф.П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? // Український історичний журнал. - 1966. - № 11. - С. 13-30.

12. Гирич І. Листи Михайла Грушевського до Василя Кузіва // Український історик. - 1995. - № 1-4. - С. 190-203.

13. Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920- 1930-ті роки). Збірник документів і матеріалів. - К., 1997. - 184 с.

14. Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.С. Грушев- ський і Academia. Ідея, змагання, діяльність. - К., 1993. - 321 с.

15. Лист М. Грушевського до голови Ради народних комісарів УСРР Х. Раковського // Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. - К., 1992. - С. 278.

16. Гусєв В. «Застосувати як одну з репресивних мір проти професури вислання за межі федерації» // Віче. - 1994. - № 10. - С. 119-128; Латышев А.Г. Рассекреченный Ленин. - М., 1996. - 336 c.

17. Потульницький В.А. Наукова діяльність М.С. Грушевського в еміґрації (1919-1924 рр.) // Український історичний журнал.

- 1992. - № 2. - 162 с.

18. Потульницький В.А. М. Грушевський як соціолог // Вісник Київського університету. Історико-філологічні науки. - К., 1991. - С. 3-19.

19. Бевз Т.А. Партія соціальних перспектив і національних інтересів (Політична історія УПСР). - К., 2008. - 587 с.

20. Шаповал М. Політична смерть М. Грушевського // Розбудова держави. - 1994. - № 3. - С. 56-59.

21. Юренко О. Шаповалознавство чи «Микитологія»? Несвяткові думки ювілейного року // Літературна Україна. - 2002. - 19 вересня.

22. Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (Паралелі). - Вашинґтон - Київ, 2002. - 412 с.

23. Лозицький В.С. Політика українізації в 20-30-х роках: історія, проблеми, уроки // Український історичний журнал. - 1989. - № 3. - С. 46-55; Дашкевич Ярослав. Політичне ошуканство чи провокація? Крах українізації 20-х - 30-х років // Літературна Україна. - 1990. - 4 жовтня (№ 40); Liber George O. Soviet Nationality Policy, Urban Growth, and Identity Change in the Ukrainian SSR, 1923-1934. Cambridge University Press, 1992; «Українізація» 1920-1930-х років: передумови, здобутки, уроки. За ред. В.А. Смолія. - Київ, 2003; Бо- рисёнок Е. Феномен советской украинизации. 1920-1930-е годы. - М., 2006; Шаповал Ю.И. Александр Шумский: судьба наркома в империи «позитивного действия» // Советские нации и национальная политика в 1920-1950-е годы: Материалы VI международной научной конференции. - К., 10-12 октября 2013 г. - Москва, 2014. - С. 54-64 та ін.

24. Галузевий державний архів Служби безпеки України, м. Київ (далі - ГДА СБУ), спр. 59881, ФП. - Т. 7.

25. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Спомини, враження, рефлексії. - Інсбрук, 1960. - 717 с.

26. Попов М.М. Про націоналістичні ухили в лавах української парторганізації і про завдання боротьби з ними // Червоний шлях. - 1933. - № 7. - С. 112.

27. ГДА СБУ, справа-формуляр на М. Грушевського 7537. - Т. 1.

28. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. - К., 1991. - 127 с.

29. Винар Л. Михайло Грушевський в українській і світовій історії. У 125-ліття з дня народження. - Нью-Йорк. - Торонто - Київ - Париж, 1993. - 153 с.

30. ГДА СБУ, справа-формуляр на М. Грушевського № 7537. - Т. 4.

Размещено на Allbest.ru