Жіночі постаті націоналістичного підпілля в мемуаристиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіночі постаті націоналістичного підпілля в мемуаристиці

У післявоєнний час, завдяки можливості оприлюднення минулого ОУН, з'явився ряд значних за обсягом та важливих за цінністю збірників мемуаристики колишніх учасників націоналістичного руху, що включали раніше не знані бачення подій, оцінки діяльності проводу ОУН. У Мюнхені в 1974 р. вийшов збірник «Євген Коновалець та його доба» [4, с. 17-43]. У спогадах згадується про родину Євгена Коновальця, його дружину, з якою йому доводилося долати складні перипетії життя підпільника. У тому ж році на пошану А. Мельника був виданий в Парижі збірник споминів «Непогасний огонь віри», що торкався цілого ряду проблем, пов'язаних із дещо пізнішим періодом діяльності ОУН - після її розколу [Там само].

У 1985 р. Колегією дослідів історії Українського Націоналістичного Руху в Канаді видано надзвичайно цінний збірник спогадів та документів колишніх учасників ОУН «На зов Києва» [12]. Особливо цікаві матеріали про тих, хто загинув і не встиг залишити своїх мемуарів - М. Сціборського, Є. Коновальця, О. Ольжича, О. Сеника-Грибівського, в яких лише побіжно згадуються жіночі постаті.

Праці 3. Книша можна характеризувати як мемуарну публіцистику, оскільки, крім відомостей біографічного характеру про себе, свою родину, друзів та соратників, автор подав власне бачення тогочасних подій, аналіз певних суперечливих проблем. Однак у цих працях викладено переважно «чоловічий» аспект боротьби, а жінки згадуються дуже рідко і лише побіжно. Як у більшості випадків, він пише про лідерів ОУН (м), які мусили в умовах конспірації переїздити разом зі своїми дружинами і дітьми з місця на місце, 3. Книш не описує їхнього побуту, згадує Нусю, дружину Я. Барановського, Нілю, дружину Б. Кравціва, свою дружину Реню. Ділити з чоловіком такі складні умови життя, без домашнього затишку, комфорту, нерідко елементарних речей, необхідних у побуті, переживати постійний страх було нелегким випробуванням [8, с. 8-16]. У такій ситуації вимушено перебували жінки-дружини підпільників, оскільки умови конспірації змушували їх жертвувати багатьма звичними для родинного життя речами, усвідомлюючи, що кожний день, проведений разом, може стати останнім.

У збірці «На зов Києва» (Торонто-Нью-Иорк, 1985) вміщено чимало спогадів колишніх учасників націоналістичного руху [8, с. 8-16]. Однак жінці присвячена лише одна публікація. Йдеться про Є. Розгін, яка розповіла про харківську родину - Марію та Тодося Недужих. Як пише авторка, Марійка сприймала і розуміла світ крізь призму поезій Лесі Українки, відповідно вибрала собі вчоловіки людину, близьку їй по духу. Незабаром родина почала переживати допити, арешти через своє неприйняття радянської влади. З початком війни, продовжує Є. Розгін, вони очікували, що ОУН перейде на схід України. Марійка стала організатором Союзу Українок Слобожанщини, скликала збори жінок, активно працювала в «Просвіті». Невдовзі квартира Недужих у Харкові стає маленьким осередком українського життя, де знаходили прихисток підпільники ОУН.

Однією з найбільш повних збірок мемуаристики по праву вважається багатотомне видання «Літопису Української Повстанської Армії» [9], яке почало з'являтися в світ ще у 1970-1980-х роках у Канаді. Укладачі першої серії «Літопису» безсумнівно виконали величезну роботу, випустивши у світ близько тридцяти томів з історії УПА. Зокрема, у 28 та 32 томах видання вміщено матеріали щодо участі жіноцтва у діяльності медичної служби, Українського Червоного Хреста, участі у бойових діях, проблеми побуту для жіноцтва в умовах підпілля тощо. Ось як одна з повстанок описувала некомфортні умови перебування в криївці: «Хто не був у криївці, той і не уявляє собі всіх труднощів, які доводиться в таких умовах долати, особливо жінкам - через обмеження у воді». Жіноча гігієна утруднювалася не тільки відсутністю достатньої кількості води, а й присутністю чоловіків. Цей бік перебування жінки в підпіллі описується в деяких спогадах та матеріалах, наведених у Літописі УПА [10]. Жінка-соратниця була єдиним джерелом наснаги, натхнення для чоловіків, відірваних від своїх домівок та родин. Так, у спогадах Марії Савчин, дружини полковника УПА В. Галаси, передано відчуття рівності чоловіка і жінки, яку вона відчуває, беручи в руки зброю, водночас залишаючись у тій іпостасі, якою наділила її природа. Розповідається про те, як Марійка та її подруга Катерина, теж дружина командира УПА, після виконання бойових завдань перетворювалися в чарівних панночок. Подруги розуміли, що ставши дружинами командирів, вони перестали бути рівними з іншими повстанцями, вони втратили право голосу в чоловічій бесіді з командиром. Існував, пише Марійка, неписаний закон, який забороняв дружині втручатися у чоловічі справи. Якщо вона про щось говорила, то присутні сприймали її думки як погляди командира, а не її власні [10].

Вже в перші роки української незалежності у Львові, Києві, Тернополі були надруковані спомини колишніх в'язнів радянських та німецьких таборів. Це сповнені пережитого жаху та болю за скалічене молоде життя історії О. Фроляк-Еліяшевської, О. Вітик-Войтович, О. Лемехи-Луцької, С. Степанюк, О. Кузьмович та деяких інших видатних українських жінок. Ці матеріали містять багато відвертих зізнань про поводження з ними, мимоволі згадуються умови перебування в таборі.

Так, ще будучи студенткою Віденського університету О. Фроляк-Еліяшевську 1943 р. була арештувана гестапо. Вона описує перебування спочатку у в'язниці м. Велс (Німеччина), а згодом - у концентраційному таборі Равенсброк у північно-східній частині Берліна. З її розповідей постають неймовірно важкі умови бараку для поранених у таборі, що нагадували справжнє пекло, де люди помирали, а потім їх викидали наче сміття у «вашрам» - німецькою мовою туалет, де їхні тіла поїдали щури [16, с. 793-795]. Пані Ольга з великим сумом описує загибель однієї з подруг по табору Ганни Федор, яку закатували прямо на очах у всіх остарбайтерок лише через те, що та проявила непокору гестапівцю [16, с. 772-774]. Авторка розповідає про умови та види праці, які змушені були виконувати українські жінки, приниження та фізичні тортури.

Тоді у Равенсбруку опинилася і Дарія Гнатківська, дружина М. Лебедя. Ще у 1936 р. їй був винесений вирок суду у Варшавському процесі за причетність до вбивства міністра Пєрацького та зв'язки з її майбутнім чоловіком - 15 р. тюрми [13]. У січні 1944 р. її ув'язнили разом із кількамісячним малям у тюрмі по вул. Лонцького. Потім їх перевезли до «знаменитого» бункера в таборі Равенсбрук, де утримувалися колишні аристократи, дружини дипломатів та високопоставлених осіб. В інших споминах йдеться про долю студентки фармацевтичного відділу Львівського університету К. Іванійчук, яка взяла на себе обов'язок допомоги в'язням тюрми на вул. Лонцького у Львові, вивідуючи інформацію про тих, хто там перебував, і шукаючи можливості їх звільнення через впливових осіб [Там само, с. 751-757].

С. Мудрик, член ОУН, автор цілої низки праць, присвячених історії українського націоналізму, у своїх споминах про перебування в Заксенхаузені, до якого були кинуті лідери ОУН (б) після проголошення Акту ЗО червня, у тому числі й С. Бандера, згадує про дівчину Лесю. Вона по підроблених документах та посвідці, що дозволяла перетин німецького кордону, проникла на територію спочатку табору Гросс-Розен, а потім німецьке керівництво надало інформацію про переведенням «брата» Степана до Заксенхаузена. Леся не побоялася за своє життя, яке могло обірватися в разі викриття, передала Степанові потрібну інформацію [10].

Нещодавно вийшли з друку спогади Т. Артемійчука «Норильські табори» [1]. Автор за волею долі після звільнення з табору, уникаючи переслідувань з боку радянської влади, опинився на польських теренах у м. Забже, де у 1981 р. і з'явився рукопис цих споминів. Свого видання в Україні спогади чекали майже двадцять років. Незважаючи на те, що безпосередньо Т. Артемійчук не належав до ОУН, він разом із братами потрапив під пильне око органів НКВС. Невдовзі почалися арешти, в'язниці, норильські табори. Так, серед односельців, яких привозили до в'язниці на Замковій горі у Львові, він згадує Марусю Кушнір та Катерину Васкан, яких підозрювали у зв'язках з УПА. Описуючи своє перебування в радянському таборі, автор розповідає про поневіряння жінок-таборянок, які потрапили сюди через причетність когось із членів родини до націоналістичного підпілля.

Із плином часу пережиті події переосмислювалися, дещо втрачало свою яскравість, а інше, навпаки, боліло ще більше. За сприяння міжнародного фонду «Відродження», було створено віртуальний музей дисидентського руху [9]. На сторінках цього проекту зібрано чимало матеріалів про колишніх в'язнів радянських таборів, що отримали свої терміни за причетність до ОУН та УПА. У 2000 р. В. Овсієнко, багатолітній політв'язень та чільний «архіваріус» Української гельсінської спілки, записав інтерв'ю з Оксаною Попович. Як вона згадувала, у 1939 р. вступила до юнацтва ОУН, а в 1944 р. стала членом ОУН. На початку 1945 р. арештована органами НКВС за причетність до ОУН (б). Військовий трибунал виніс вирок 10 років ув'язнення та 3 роки заслання. Спочатку була тюрма в Яблуневі, а згодом - Воркута. В інтерв'ю пані Оксана розповідає про пережиті жахіття, приниження та тортури. Після закінчення терміну ув'язнення були нові переслідування та знову мордовські табори. Життєві шляхи О. Попович перетнулися з відомими діячками ОУН та УПА - І. Сеник, С. Шабатурою, Д. Гусяк, М. Пальчак. Про цю славну та безстрашну галичанку згадується в багатьох книгах, спогадах та газетних публікаціях [14]. Так, до прикладу, А. Гайдамаха, критикуючи позицію політолога К. Бондаренка стосовно того, що націоналізм прийшов в Україну в перебудовні 1980-ті рр., зауважує, що націоналізм ніколи не був остаточно викорінений, а діяв в Україні та в неозорому ГУЛАГу. Серед тих осіб, які відсиділи в радянських таборах і кому треба завдячувати за передачу естафети національно-визвольної боротьби з 1930-1940-х до 1960-1980-х рр., автор називає О. Попович [3, с. 2].

У 2005 р. побачили світ спогади О. Жулковської, сповнені болю, переживань за понівечене життя [6]. Як розповідає про себе авторка, коріння її родини тягнулися до Тернопілля, де вона отримала відповідне виховання, сформувалося її світобачення, що і стало дороговказом у подальшому житті. Її сестра Стефа у 1943 р. як член ОУН була направлена на Волинь у центральний штаб с. Антонівці [6, с. 6]. Пані Ольга у 1943 р. також увійшла до складу ОУН. Як пише вона сама, з великою відповідальністю ставилася до виконання будь-яких завдань, які на неї покладалися. У часи радянської окупації підтримувала повстанців, заготовляла їм їжу, відносила в призначене місце, ставила знаки перестороги, виконувала функції зв'язкової, не раз у своїй хатині переховувала районного провідника Павла Заплітного {Кореня). Коли в селі почастішали облави органами НКВС, Ольга перейшла на терени Волині, де займалася пропагандистською роботою. Проте каральним органам стало відомо про причетність обох дівчат до ОУН, і в 1950 р. родину ув'язнили, а згодом відправили до таборів в Амурській області.

Окрім розповіді про власне життя, у книзі авторка подала спогади про українських жінок, які брали участь у визвольній боротьбі під проводом ОУН та УПА. Серед них - дружина генерал-хорунжого УПА Р. Шухевича, Наталя, яка усвідомлювала значення свого чоловіка у визвольній акції, тому змушена була ділити з ним усі незгоди [6, с. 41-48]. О. Жулковська опублікувала спогади зі слів інших таборянок. За інсценізованим органами НКВС «доносом» подруги зазнала катувань і поневірянь Марія Петрусевич-Яцишин, якій протягом усього ув'язнення в тюрмі на вул. Лонцького, а потім у таборі в Комі АССР та на спецпоселенні в Караганді причувався плач її дворічної дитини.

Письменниця і перекладачка Н. Світлична також належить до цієї славної когорти українського жіноцтва. У матеріалі про неї відомий український журналіст В. Кіпіані використав інтерв'ю, яке також записав згаданий вище В. Овсієнко [7]. У ньому Н. Світлична розповіла про поневіряння у мордовських таборах жінок, з якими довелося подолати чималий відрізок життєвого шляху. У с. Барашево вона зустріла з Д. Гусяк, М. Пальчак, К. Зарицькою, О. Сеник та О. Попович. Н. Світлична описує життя каторжанок, які опинилися на засланні задовго до прибуття туди оповідачки через зв'язки з націоналістичним підпіллям. Жінки, які пройшли умови підпільної боротьби, конспірації та серйозних випробувань, помітно вирізнялися на тлі інших таборянок - дисциплінованістю, охайністю, самоорганізованістю, ощадливістю.

Біографічні відомості про деяких жінок, які належали до ОУН та УПА, знаходимо і в книзі спогадів та статей ветерана національно-визвольної боротьби 1940-1950х років П. Дужого [5]. Автор подав епізоди українського опору часів Другої світової війни, діяльність УПА та її генерал-хорунжого Р. Шухевича. Спогади цінні тим, що П. Дужий був особисто знайомий із багатьма провідними діячами руху (Катерина Мешко, дружина О. Логуша, яка виконувала функції обласного провідника ОУН Запорізької, Кримської та Луганської областей у 19421943 рр. Про цю відважну жінку він згадує і в збірці своїх праць «Українська справа» (Львів, 2001) [5].

У спогадах С. Степанюк йдеться про долю репресованих гестапо у 1943 р. жінок із Волині, яких було кинуто в рівненську в'язницю, а потім вивезено до концтабору Аушвіц [15, с. 768-771]. Очевидиця тих подій розповідає про незабутню мужню жінку - Харитю Кононенко, доктора права та економіки, співзасновницю Союзу українок Канади, яку німці обвинувачували у зв'язках з УПА і розстріляли в жовтні 1943 р.

У книзі «ОУН-УПА. Шляхами лицарів ідеї і чину» (К., 2008) учасник національно-визвольної боротьби УПА Ю. Борець у популярній формі розповідає про витоки, підстави та наслідки боротьби ОУН-УПА. На підставі використання численних документів, власних спогадів та свідчень інших очевидців подій Другої світової війни автор спростовує закиди щодо співпраці українських націоналістів з окупантами, висвітлює маловідомі сторінки з історії цих організацій [2]. Жіночі долі в контексті національно-визвольної боротьби УПА автор згадує, розповідаючи про події другої половини 1944 - першої половини 1945 рр. на західних теренах України у зв'язку з приходом ЧА та формувань СМЕРШ. Автор пише про те, що навесні 1944 р. на цих землях було сконцентровано понад 26 тис. військ НКВС. Вони чинили мародерства в українських селах, ув'язнювали українських вояків та членів їхніх сімей, організовували депортації [2, с. 98-99]. Ю. Борець на підставі свідчень та документів описує діяльність радянських винищувальних батальйонів. Так, серед 34 осіб, винищених у с. Пащиха загоном, очолюваним С. Панасюком протягом 19441946 рр., автор згадує й жіночі імена - Н. Пащук, В. Пащук, М. Пащук, Ю. Столярчук та ін. Ю. Борець пише про Антоніну Мирон - сестру Д. Мирона, одного з ідеологів націоналістичного руху, замордовану органами НКВС, Олю Фортуну, Ганну Яцишин, Олю Бродак. Він згадує сестру Українського Червоного Хреста під псевдо

Хитра, яка в передмісті Бережан спалила себе в хаті і не здалася в руки НКВС; зв'язкову Підгаєцького районного проводу ОУН Марійку Боднар, підпільницю Надію Лучку-Майбороду, зв'язкову УПА Марійку Мороз, станичну ОУН, підпільницю УЧХ Оксану Сташків та багато інших українок, знищених радянськими винищувальними батальйонами.

Отже, історіографічний аналіз літератури, про роль українського жіноцтва в боротьбі ОУН та УПА в 1939-1945 рр. яка видавалася в Україні і поза її межами, засвідчив низку проблем. По-перше, можна з упевненістю говорити про серйозні прогалини в дослідженні цієї теми в радянський час, по-друге, преференції віддавалися участі жінки в радянському партизанському русі та Червоній армії. Однак, у цей самий час історики української діаспори побіжно почали розглядати роль жіноцтва в ОУН та УПА. Лише розвиток сучасної української історіографії, переосмислення багатьох сторінок минулого, відмова від старих марксистських підходів сприяли зацікавленню дослідників цієї тематикою, переважно в контексті дослідження історії ОУН та УПА.

Список використаних джерел

1. Артемійчук Т. Норильські табори: Табірник Е-058 (спогади) / Т. Артемійчук. -Б.м, б.р., 1999. - 254 с.

2. Борець Ю. ОУН-УПА. Шляхами лицарів ідеї і чину / Ю. Борець. -К.: Українська Видавнича Спілка, 2008. -231 с.

3. Гайдамаха А. Не нарікати на темряву / А. Гайдамаха // Дзеркало тижня. - 2002. - №7 (382).-С.2.

4. Грицай О. Життя і діяльність Євгена Коновальця до революції 1917 р. / О. Грицай // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен, 1974.-С.17-43.

5. Дужий П. Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин / П. Дужий. - Львів: Галицька Видавнича Спілка, 1998.-253 с.

6. Жулковська О. У нас нема зерна неправди за собою /

О.Жулковська. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005.

7. Кіпіані В. Час без Надії / В. Кіпіані [Електронний ресурс] // Інтернет-видання Оглядач. - 2006 (17 серпня). - С.26-28. - Режим доступу: http://www.obozrevatel.com/news.

8. Книш 3. Перед походом на схід: Спогади і матеріали до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939-1941 роках: у 2ч./3. Книш. - Торонто: Срібна сурма, 2002. - 4.2.

9. Кузьмович О. Героїня нашої молодості: Чим була ОУН для молоді в 30-х роках / О. Кузьмович IIВ боротьбі за Українську Державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. - [І-ше репр. вид.]. - Львів: Меморіал, 1992. - С.751-757.

10. Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто - Львів, 1992. - Т.28: Видавець СП «Літопис УПА», 1997. - С.44-45, 98.

11. Мудрик С. На допитах і судилищі гестапо та концтаборові етапи / С. Мудрик //В боротьбі за Українську Державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. - [І-ше репр. вид.]. - Львів: Меморіал, 1992. - С.431-457.

12. На зов Києва: Український націоналізм у Другій світовій війні: зб. 10ед., спог. і док. / [10ед. - упор. М. Слабошпицкий, В. Стеценко]. - Торонто; Нью-Йорк, 1985. - 542 с.

13. Овсієнко В. Інтерв'ю з Оксаною Попович / В. Овсієнко // Віртуальний музей дисидентського руху [Електронний ресурс]: створено за сприяння міжнародного фонду «Відродження». - Систем, вимоги: Pentium-226: 36 Mb RAM. - Режим доступу: http:// www.khpg.org/archive/index.php.

14. Померла Оксана Попович: Інформаційний бюлетень Музею-архіву українського самвидаву МБФ «Смолоскип» (міжнародний благодійний фонд) // Український самвидав. - 2004. - №2 (10). - С.6. - Режим доступу до журн.: mbf@smoloskyp.kiev.ua.

15. Степанюк С. Українські жінки в німецьких в'язницях Кремінця і Рівного / С. Степанюк// В боротьбі за Українську Державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. - [І-ше репр. вид.]. - Львів: Меморіал, 1992. - С.768-771.

References

1. Artemijchuk Т. Noryl's'ki tabory: Tabirnyk E-058 (spogady) / T. Artemijchuk. - B.m, b.r., 1999. - 254 s.

2. Borec' Ju. OUN-UPA. Shljahamy lycariv idei' і chynu / Ju. Borec'. -K.: Ukrai'ns'ka Vydavnycha Spilka, 2008. -231 s.

3. Gajdamaha A. Ne narikaty na temrjavu / A. Gajdamaha // Dzerkalo tyzhnja. - 2002. - №7 (382). - S.2.

4. Grycaj O. Zhyttja і dijal'nist' Jevgena Konoval'cja do revoljucii' 1917 r. / O. Grycaj // Jevgen Konovalec' tajogo doba. - Mjunhen, 1974. -S.17-43.

5. Duzhyj P. Roman Shuhevych - polityk, voi'n, gromadjanyn / P. Duzhyj. -L'viv: Galyc'ka Vydavnycha Spilka, 1998. -253 s.

6. Zhulkovs'ka O. U nas nema zerna nepravdy za soboju / O. Zhulkovs'ka. -Temopil': Ukrmedknyga, 2005.

7. Kipiani V. Chas bez Nadii' / V. Kipiani [Elektronnyj resurs] // Internet-vydannja Ogljadach. - 2006 (17 serpnja). - S.26-28. - Rezhym dostupu: http://www.obozrevatel.com/news.

8. Knysh Z. Pered pohodom na shid: Spogady і materialy do dijannja Organizacii' Ukrai'ns'kyh Nacionalistiv u 1939-1941 rokah: u 2 ch. / Z. Knysh. - Toronto: Sribna surma, 2002. - Ch.2.

9. Kuz'movych O. Geroi'nja nashoi' molodosti: Chym bula OUN dlja molodi v 30-h rokah / O. Kuz'movych // V borot'bi za Ukrai'ns'ku Derzhavu: esei', spogady, svidchennja, litopysannja, dokumenty Drugoi' svitovoi'vijny. - [I-sherepr. vyd.]. - L'viv: Memorial, 1992. -S.751-757.

10. Litopys Ukrai'ns'koi' Povstans'koi' Armii'. - Toronto - L'viv, 1992. - T.28: Vydavec' SP «Litopys UPA», 1997. - S.44-45, 98.

11. Mudryk S. Na dopytah і sudylyshhi gestapo ta konctaborovi etapy / S. Mudryk // V borot'bi za Ukrai'ns'ku Derzhavu: esei', spogady, svidchennja, litopysannja, dokumenty Drugoi' svitovoi' vijny. - [I-she repr. vyd.]. - L'viv: Memorial, 1992. - S.431-457.

12. Na zov Kyjeva: Ukrai'ns'kyj nacionalizm uDrugij svitovij vijni: zb. 10ed., spog. і dok. / [10ed. -upor. M. Slaboshpyckyj, V. Stecenko].

- Toronto; N'ju-Jork, 1985. - 542 s.

13. Ovsijenko V. Interv'ju z Oksanoju Popovych / V. Ovsijenko // Virtual'nyj muzej dysydents'kogo ruhu [Elektronnyj resurs]: stvoreno za spryjannja mizhnarodnogo fondu «Vidrodzhennja». - System, vymogy: Pentium-226: 36 Mb RAM. - Rezhym dostupu: http://www.khpg.org/ archive/index.php.

14. Pomerla Oksana Popovych: Informacijnyj bjuleten' Muzeju- arhivu ukrai'ns'kogo samvydavu MBL «Smoloskyp» (mizhnarodnyj blagodijnyj fond) // Ukrai'ns'kyj samvydav. - 2004. - №2 (10). - S.6. -Rezhym dostupu do zhum.: mbf@smoloskyp.kiev.ua.

15. Stepanjuk S. Ukrai'ns'ki zhinky v nimec'kyh v'jaznycjah Kremincja і Rivnogo / S. Stepanjuk // V borot'bi za Ukrai'ns'ku Derzhavu: esei', spogady, svidchennja, litopysannja, dokumenty Drugoi' svitovoi' vijny. - [I-she repr. vyd.]. - L'viv: Memorial, 1992. - S.768-771.

16. Lroljak-Elijashevs'ka O. Taborova «likamja» - fabryka smerti / O. Lroljak-Elijashevs'ka //V borot'bi za Ukrai'ns'ku Derzhavu: esei', spogady, svidchennja, litopysannja, dokumenty Drugoi' svitovoi' vijny.

Размещено на Allbest.ru