Колоніальна авантюра в Африці: польсько-ліберійські відносини у 1933-1938-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Колоніальна авантюра в Африці: польсько-ліберійські відносини у 1933-1938-х рр.

Петричак І. В., аспірант кафедри

нової та новітньої історії зарубіжних країн

Анотація

польський колонія ліберія авантюра

Метою даної статті є розкрити спробу заснування польських колоній на території Ліберії, охарактеризувати процес переговорів Морської і Колоніальної Ліги та ліберійського уряду, проаналізувати ставлення польського уряду та суспільства до «ліберійської авантюри». МіКЛ активно пропагувала ідею «польського колоніалізму» на африканському континенті серед громадськості. Ліберія стола першою державою, де відбулась практична спроба заснування польської колонії. Слід зазначити, що польський уряд був осторонь даних переговорів, але МЗС намагалось контролювати весь хід переговорів. Результатом стало підписання польсько-ліберійського договору у 1934 р., який так і не був ратифікований польським політикумом. Акція втратила свій сенсу 1938р. через зовнішній тиск провідних колоніальних країн, таких як Велика Британія, Франція та США, під контролем якої, фактично, Ліберія перебувала. Попри це, і польський уряд не сприяв активно колонізації Ліберії.

Ключові слова: Польське МЗС, Ліберія, Морська і колоніальна ліга, польсько-ліберійські стосунки, польська преса, «ліберійська авантюра», колоніальна політика.

Annotation

Petrychak I. V, postgraduate student of he Department of Modern and Newest History of Foreign Countries, Lviv National lvan Franko University (Ukraine, Lviv), ivanpom@meta.ua

Colonial adventure in Africa: Polish--Liberian relations in 1933-1938

The purpose of this article is to uncover the attempt to establish Polish colonies in Liberia, to describe the process of negotiations between the Maritime and Colonial League and the Liberian government, to analyze the attitude of the Polish government and society to the «Liberian adventurer. MiCL actively promoted the idea of «Polish colonialism» on the African continent among the public. Liberia became the first state where a practical attempt was made to establish a Polish colony. It should be noted that the Polish government was side by side with the talks, but the Foreign Ministry tried to control the entire negotiation process. The result was the signing of the Polish-Liberian Treaty in 1934, 'which has never been ratified by the Polish politicum. The action lost its meaning in 1938 because of the external pressure of leading colonial countries such as Great Britain, France and the United States, underwhose control, infact, Liberia was. Nevertheless, the Polish government did not contribute to the intensive colonization of Liberia.

Keywords: Polish Ministry of Foreign Affairs, Liberia, Naval and Colonial League, Polish--Liberian relations, Polish press, Liberian adventure, colonial policy.

Виклад основного матеріалу

В українській історичній науці проблема польського колоніалізму практично не розкрита і згадується лише фрагментарно у дослідженнях Степана Качараби [35] та Анатолія Шваба [36], які присвячені проблемам еміграції з польських земель. Тим не менш, «польський колоніалізм» є цікавим епізодом міжвоєнної Польщі, що активно привертає увагу польських дослідників, таких як Марек Арпад Ковальський [8; 9], Тадеуш Бялас [10], Збігнєв Буйкевич [13], Пйотер Пухальський [29].

Метою даної статті є розкрити спробу заснування польських колоній на території Ліберії, охарактеризувати процес переговорів Морської і Колоніальної Ліги та ліберійського уряду, проаналізувати ставлення польського уряду та суспільства до «ліберійської авантюри».

Важливим джерельним матеріалом при підготовці статті послужили пресові видавництва Морської і колоніальної ліги (МіКЛ), що дали можливість дослідити сприйняття польськими мандрівниками та плантаторами життя у Ліберії, її порядків. Слід зазначити, що проблема польсько-африканських стосунків, які описувались у друкованих видавництвах Ліги була представлена сімома часописами, три з яких активно висвітлювали польсько-ліберійські стосунки. Зокрема, це місячник «Море» (1928-1938 рр., ред. Януш Левандовський), «Морські і колоніальні справи» (1934-1939 рр., ред. Ян Дембський), «Польща на морю» (1934-1939 рр., ред. Генрик Сікорський) [27, s. 189]. Також вагомим джерелом є архівні документи МЗС Польщі, які дають можливість прослідкувати за відношенням польських владних структур до ліберійських починань [1; 5; 6].

Ліберія пройшла нетиповий шлях державного становлення. Країна була заснована на початку XIX ст. рабовласниками зі США, як територія, що мала стати прихистком для тих чорношкірих американців, яких звільняли від рабства. У 1822 р. за підтримки Американського колонізаційного товариства на території майбутньої Ліберії було засновано перше поселення «вільних кольорових людей» [29, s. 9]. Протягом першої пол. XIX ст., за підтримки уряду США, територія колонії поступово розширювалась, а 26 липня 1847 р. було проголошено незалежність Ліберії, яку з часом визнала світова спільнота. Хоча країна була самостійною, фактично вона сильно залежала від США та великих промислових компаній.

Правлячий клас Ліберії склали чорношкірі вихідці зі США, влада яких стала спадковою. Колишні афроамериканці уважали місцевих тубільців варварами, тому дискримінували їх та не допускали до відповідальних адміністративних та урядових посад. Це призводило до перманентних економічних та політичних проблем, а також періодичних криз, які переслідували ліберійське суспільство.

У 1932-1934 рр. становище Ліберії на міжнародній арені черговий раз опинилося у критичній ситуації. Рада Ліги Націй підтвердила факт використання рабів у країні, торгівлю ними та зумисне знищення місцевих племен. Як результат, 31 жовтня 1932 р. Лігою Націй було прийнято план допомоги Ліберії, який, фактично, мав перетворити республіку у підмандатну територію міжнародної організації [9, s. 329]. Ліберійський уряд відкинув цей план, що призвело до виключення країни із Ліги Націй.

Ліберійська криза стала причиною тиску США на країну, оскільки американці мали свої економічні інтереси в даному регіоні. Ще у 1926 р. американський уряд надав Ліберії кредит розміром у 5 млн. доларів терміном на 40 років взамін на 400 тис. та землі для компанії «Файрстоун» терміном на 99 років для вирощування каучуконосів [34, s. 78]. Відповідно, США планували розширювати свої торгівельні інтереси. Такий хід подій змусив Ліберію шукати союзників, які би підтримали країну на міжнародній арені та допомогли втримати самостійність.

Особливу зацікавленість ліберійськими справами проявила МіКЛ, яка намагалася здійснити спробу колоніальної експансії в даному регіоні. Сама організація бере свій початок від 1918 р., коли віце-адмірал Казимир Поренбський утворив товариство «Польський прапор». Пізніше товариство було перейменовано у Лігу польської навігації. У 1924 р. постала Морська і річкова ліга, метою якої була популяризація морських справ, розвиток польської заморської торгівлі, активніша співпраця з польською еміграцією. На основі Морської і річкової ліги у 1930 р. було утворено МіКЛ, яку очолив генерал Ґустав Орліч-Дрешер. Метою діяльності організації був пошук заморських територій для Польщі, які би зміцнили економічне становище Польщі [33, s. 251-252].

Основним ідеологом здійснення колонізаційної експансії у Ліберії був президент МіКЛ Ґ. Орліч-Дрешер, який розробив план проникнення польського капіталу до країни. Він мав проходити у два етапи. Перший етап реалізовувався завдяки фінансуванню МіКЛ, що передбачало створення декількох плантацій. На них мали утворитись торгівельні факторії, що контролювались би на пряму плантаторами. Факторії мали займатися закупівлею регіональних товарів (зерна какао, кава, пальмова олія) та продажем польських товарів. Всі ці операції мали коорденуватись Торгівельним синдикатом. Також передбачалось створення підприємств, які би займались лущенням кави [10, s. 214]. У реалізації другого етапу мав бути задіяний приватний капітал та державні дотації. Передбачалось будівництво доріг, залізничних колій та морського порту, що з'єднував би Ґдиню та Монровію [16, s. 118].

Весною 1933 р. до Варшави прибув неофіційний представник Ліберії Лео Сайоус, який звернувся за допомогою до МіКЛ з пропозицією встановлення безпосередніх господарських та культурних відносин з Польщею [10, s. 208]. Початок польсько-ліберійського діалогу досить цікаво позначився на дослідженні даної проблематики. Так, Т. Бялас зазначає, що Ліберія звернулась до Польщі через декілька причин: поляки представляли інтереси Ліберії в Лізі Націй від 1920 р. (Ліберія стала членом організації), Польща не мала колоніальних претензій у даному регіоні та й колоній взагалі, а польські впливи обмежувались консульським представництвом в країні [10, s. 208210]. М. А. Ковальський у даній проблемі акцентує увагу на позитиві польсько-ліберійських стосунків та нейтральному становищі польської влади до колоніальних надбань у Ліберії, на противагу Франції, Великій Британії та США [9, s. 330].

Не зрозумілим залишається питання, чому Лео Сайоус звернувся до МіКЛ, а не до офіційних державних структур. П. Пухальський вважає, що це було пов'язано із нейтральним ставленням польського уряду, оскільки колоніальні претензії могли підірвати міжнародний авторитет Польщі [29, s. 11]. Пропозиція Л. Сайоуса викликала зацікавлення не тільки у МіКЛ, а й у частини польського політикуму. У лютому 1934 р. відбулася конференція під головуванням міністра промисловості та торгівлі Фердинанда Зажицького, на якій було вирішено відіслати делегацію до Ліберії [10, s. 208].

Польська делегація під керівництвом відомого письменника та мандрівника Яна Макарчика прибула до столиці Ліберії м. Монровія на початку квітня 1934 р. Сам Я. Макарчик закінчив правничо-економічний факультет Познанського університету. З 1923 р. розпочав свою дипломатичну діяльність як член польського консульства у Чикаго. Одночасно працював кореспондентом газети «Варшавський кур'єр». З 1926 р. член польського консульства в Єрусалимі, після чого розпочав свою роботу у МЗС. Одночасно був представником МіКЛ, а саме секретарем секції з африканських питань. З 1934 р. - керівник морського відділу. У 1931-1933 рр. викладав колоніальну політику провідних держав у Вільному польському університеті і техніку кореспонденції у Вищій журналістській школі [12].

Результатом місії Я. Макарчика стало підписання господарської угоди 28 квітня 1934 р. між делегатами МіКЛ та Ліберією [9, s. 330]. Укладення договору викликає певні запитання з точки зору міжнародного права. По-перше, договір не був підписаний між обома суверенними державами, а між громадською організацією та державою. Попри це застосувались законні процедури, характерні для міжнародного права: ратифікація договору ліберійським урядом і підписання документу Я. Макарчиком, який представляв інтереси президента МіКЛ генерала Ґ. Орліч-Дрешера. Подруге, текст договору не був оголошеним, що викликало непевне ставлення у представників громадськості [16, s. 117]. Про умови договору ми дізнаємось зі шпальт газети «Ілюстрований щоденний кур'єр» [31, s. 6].

Сам договір складався з чотирьох розділів. Так, перший розділ передбачав майбутнє підписання «Трактату про дружбу» між урядами Польщі та Ліберії. Також важливим пунктом була торгівельна співпраця між обома країнами: «Між державами пануватиме взаємна торгівельна свобода, у зв'язку з чим сторони гарантують не ускладнювати торгівельні операції різними обмеженнями» [8, s. 113].

Головні положення договору викладені у трьох наступних розділах. Другий розділ стосувався умов надання земельних ділянок для польських плантаторів. Зазначалось, що 50 польських поселенців мають отримати землю у розмірі не менше 150 акрів на кожного для вирощення каучуку, бавовни, рису, кави та какао. Взамін кожен польський поселенець має сплачувати податок щомісячно 25 центів від одного акра. Ліберійський уряд зобов'язувався не приймати тих польських плантаторів, які не було делеговані МіКЛ та польським консульством у Монровії. Угода встановлювалась на 50 років [8, s. 114].

За умовами третього розділу МіКЛ мала утворити в Ліберії товариство з експлуатації різного роду мінералів за безпосередньої участі ліберійського уряду. МіКЛ мала направити геологів, які за підтримки товариства мали створити геологічні обсерваторії для дослідження природних ресурсів Ліберії [8, s. 115].

У розділі четвертому вказувалось, що взамін на надання землі для польських переселенців МіКЛ зобов'язується надати стипендію для 20 ліберійських студентів та направити до Ліберії експертів з економічних та медико-санітарних справ [3, к. 10].

Попри це існувала також і таємна частина договору, умови якої не збереглись у жодному із документів. Таку інформацію нам подає Ян Макарчик у своїх спогадах. Так, за умовами таємної частини договору передбачалась взаємна військова допомога. Польські військові інструктори мали направлятись до Ліберії задля модернізації місцевих збройних сил. Взамін Польща, у разі збройного конфлікту у Європі, могла рекрутувати 100 тис. ліберійців до лав своєї армії [26, s. 68]. Вірогідність існування секретної угоди малоймовірна, на думку Т. Бяласа, оскільки окрім Я. Макарчика ніхто про це не згадував ні в колі членів МіКЛ, ні в секретних документах МЗС, ні в польському консульстві у Монровії [10, s. 210]. Попри все він відіграв визначальну роль у формуванні польсько-ліберійських стосунків.

У своїх двох щоденниках із мандрівок «Ліберія, ліберієць, ліберійка» [25] та «Бачив і чув» [26] Я. Макарчик описав становище країни на міжнародній арені, внутрішню ситуацію, економічний, промисловий та господарський потенціал держави, історію, побут та звичаї місцевого тубільчого населення та американо- ліберійців. Слід зауважити, що левову частку інформації про польсько-ліберійські стосунки подають щоденники дипломата, оскільки документальних підтверджень державних структур Польщі у наявності дуже мало. Попри це інформація, яку подав Я. Макарчик викликає певні застереження та дискусію серед науковців. Важко до кінця погоджуватись з висновками Я. Макарчика, не маючи оригіналу договору МіКЛ-Ліберія. Найбільш проблемним питанням залишається польсько-ліберійська військова співпраця [10, s. 212].

Попри скупість джерельної бази можемо виокремити дві розбіжності між текстом договору та висновками Я. Макарчика. Перша стосується того, що текст угоди не зобов'язував Ліберію до консультування з польським урядом про свої починання на міжнародній арені, про що пише представник МіКЛ. Можливо, що така умова була передбачена таємною частиною договору, чого за Я. Макарчиком не було. Друга розбіжність характеризується тим, що Я. Макарчик представляв організацію, а не уряд, тому міг тільки запропонувати певні умови для Ліберії, не знаючи про можливий переговорний процес між консульським представником у Монровії та місцевим урядом [10, s. 213].

Слід також зазначити, що представництво МіКЛ на чолі з Я. Макарчиком після зустрічі з Л. Сайоусом не вводило у курс справи МЗС. Ліга розпочала діяти самостійно і вже у липні 1934 р. до Ліберії прибули перші польські представники: інженер Тадеуш Брудзінський та лікар Єжи Бабецький. Перед обома делегатами ставилось завдання переконати місцевих жителів та американців і англійців у тому, що Польща не має ніяких колоніальних претензій у Зх. Африці, а лише співпрацює з ліберійським урядом в економічному та торгівельному плані [6, к. 6-7]. Підсумком виправи стала доповідь Є. Бабецького на засіданні МіКЛ на тему: «Річ Посполита чорношкірих: Ліберія і польсько-ліберійські стосунки» [11].

Польське МЗС під головуванням Юзефа Бека намагалось максимально контролювати діяльність МіКЛ в Ліберії, аби не привертати уваги Ліги Націй, оскільки міжнародна ситуація у середині 1930-х рр. була напруженою і Польща шукала союзників у майбутньому світовому конфлікті. У зв'язку з цим, угода носила дещо умовний характер. Ліберійський уряд сподівався, що польський сейм ратифікує договір пізніше, а у Монровії постане генеральне консульство Польщі [32].

29 вересня 1934 р. на запрошення МіКЛ та згодою МЗС до Польщі прибули офіційні представники Ліберії міністри Лоренцо Сімпсон і Джон Рассел. Відбулися переговори щодо розширення умов співпраці, а пізніше ліберійські представники відвідали Ґдиню і Катовіце [29, s.19].

Однак договір так і не був ратифікований польським урядом, а Ю. Бек відмовився зустрічатися з ліберійською делегацією. Про особисте ставлення Ю. Бека до колоніальних можливостей у Ліберії згадує у своїх спогадах дипломат та його помічник Вітольд Дриммер: «Ліберійська республіка і МіКЛ підписали договір. Чого там тільки не було: взаємний обмін консулами, лікарями, сировиною, осушення боліт, - сміється Бек, - але мушу повідомити Лігу, аби такі моменти більше не повторювались» [15, s. 211]. Попри це Ю. Бек погодився на створення польського представництва у Ліберії. Першим консулом став Рудольф Ратхаус, через якого міністр здійснював контроль за ситуацією в Монровії [15, s. 211]. Окрім консула він зобов'язав усіх представників МіКЛ звітувати перед МЗС про ситуацію з польським поселенцями та плантаторами в Ліберії. Так, у нотатці Т. Брудзінського про польську активність у Ліберії від 27 грудня 1934 р. зазначається, що «цілий (білий) світ зацікавлений нашою акцією у Ліберії». На додаток згадується про зустріч польських представників з італійськими та нідерландськими делегатами, які намагалися отримати інформацію про польські плантації [5, к. 29]. Т. Брудзінський зазначає, що більшість «білих» негативно сприймають можливість створення поселень поляками.

Друга пол. 1935 р. позначилась появою політичних проблем у Польщі на міжнародній арені. Це стосувалося тиску США та європейських колоніальних країн, які намагалось розширити свої володіння у Зх. Африці. Американські представники у Ліберії розпочали антипольську пропаганду, яка базувалась на тому, що МіКЛ представляє інтереси польського уряду, який бажає перетворити країну на свою колонію [9, s. 336]. Ситуація погіршилася після виступу активіста МіКЛ та посла в сеймі Михайла Панькевича в Ягеллонському університеті на тему: «Чи може Польща здобути колонії?». Дана доповідь була присвячена колишнім німецьким колоніям у Африці, а Ліберія згадувалась як можливий терен для колонізації [9, s. 336]. У відповідь 28 серпня 1936 р. тижневик Монровії «Віклі Міррор» опублікував статтю, яка розкритикувала польський уряд та представництво у Ліберії. Автором статті був майбутній президент Нігерії Ннамді Азіківе, який активно підтримував політику американців та британців у Зх. Африці [29, s. 17]. У статті вказувалось, що «сама Польща до 1914 р. була колонією трьох держав, а тепер хоче перетворити вільну країну у свою колонію» [32]. Слід зауважити, що антипольська акція мала свої певні підстави. Важлива інформація подається у резюме з конференції МЗС щодо справи прибуття Т. Брудзінського до Монровії від 22 липня 1936 р. Так, зазначається, що для Польщі вже виділено 6 плантацій для розбудови польського поселення. Увагу привертає те, що міністерство промисловості та торгівлі активно пропагувало ідею створення колонії і обговорювалось питання людських кадрів, які би у майбутньому працювали на цих плантаціях [6, к. 89].

Вищезгадана критика сприйнялась польським урядом негативно і 3 листопада 1936 р. представництво посольства Польщі в Парижі з ініціативи МЗС надіслали ліберійському послу ноту протесту. В ній зазначалось, що МЗС вимагає зупинити антипольську кампанію у пресі та серед громадськості. Вразі відмови польські представники у Лізі Націй почнуть антиліберійську діяльність [2, к. 1-3]. У кінці грудня 1936 р. польський посол Ян Лукасевич отримав відповідь, у якій зазначалось, що «газета «Віклі Міррор не є політично зааганжованою і представляє приватну думку конкретної людини, що є проявом свободи слова, яка панує в країні» [6, к. 89-90]. Звичайно, що така відповідь не задовільнила Ю. Бека. На думку Т. Бяласа, відповідь була цілком вичерпною, зважаючи на риторику деяких польських видань, які описували польсько-ліберійські стосунки [10, s. 222]. Так, на сторінках «Ілюстрованого щоденного кур'єру» можна зустріти наступне: «Ліберію можна вважати вже польською колонією» [23].

У 1937 р. у польсько-ліберійську кризу втрутився американський уряд, який фінансував вже згадану нами компанію «Файрстоун». Неодноразово американські представники проводили бесіду з послом Польщі у Вашингтоні стосовно мети перебування представників МіКЛ у Ліберії. Підкреслювалось, що США зацікавлено у розвитку демократичних свобод та самостійності Ліберії. 15 липня 1937 р. у газеті «Пітсбургський кур'єр» з'являється публікація під назвою «Ліберія може бути поглинута ненажерливою Польщею» [10, s. 226]. Автор статті оперував фактом виступу польського представника на форумі Ліги Націй з пропозицією перетворення Ліберії на підмандатну територію, що би дозволило Польщі висунути колоніальні претензії в Зх. Африці [29, s. 17]. Як зазначає польський консул в Монровії Стефан Папжицький, саме США спровокувало антипольську кампанію в Ліберію і скомпрометували діяльність МіКЛ [4].

Попри всі суперечності з МЗС певні практичні кроки МіКЛ для створення колоній у Ліберії були здійснені. Так, організація відправила п'ятьох перших кандидатів на заснування плантацій: ЖиГмунта Брудзінського (брат Тадеуша), Каміля Гіжицького (письменник та мандрівник), Казимира Арміна, Леха Копитинського та Станіслава Шабвовського, а через певний час ще трьох - Яна Хмелєвського, Едварда Янушевича і С. Голевського [10, s. 212].

Перші роки існування плантацій принесли розчарування, оскільки колоністам бракувало інституції, яка би обслуговувала торгівельні контакти з Польщею. Так, у фрагменті з опису колонізаційної акції в Ліберії Я. Хмелєвським за 1935 р. зазначається, що «єдине, що вдалось нам виростити за цей весь час - огірки та помідори. Клімат жахливий, праця в полі потребує більшої кількості працівників. Сума 20 тис. злотих є замалою для створення самодостатньої плантації на території Ліберії» [5, к. 98-99]. Даної суми не могло в принципі вистачити на створення плантацій кави та какао-бобів. Проблема була в тому, що основним джерелом фінансування виступала МіКЛ та членські внески її представників і небайдужих польських громадян. Крім того, у лютому 1935 р. до Монровії прибуло польське торгівельне судно «Познань», на борту якого перебував товар (500 штук посуду з емальованим покриттям, декілька бочок цементу, метал та декілька тон солі), що мав стати допоміжним для польських колоністів [17, s. 261]. Передбачалось, що продаж місцевому населенню вищезгаданого товару принесе додаткові фінансові ресурси. Однак продукція була дуже низької якості (бракований посуд з облущеною емаллю, зіпсутий цемент та протухла сіль), тому ліберійське населення не бажало купляти такі товари [18, s. 223].

Не отримавши фінансової підтримки від польського уряду, 1936 р. також позначився негативно на розвитку польських плантацій. Дещо кращою ситуація була у 1937 р., коли на запрошення МіКЛ до Ліберії прибув директор господарської служби з Кот-д'Івуару Л. Кастеллі. Він вказав на помилки плантаторів щодо вибору земель для ведення господарства і дав поради як правильно вирощувати кавові зерна, і какао-боби [10, s. 216].

Перша проблема, з якою зіштовхнулись польські колоністи у 1937 р. полягала у виборі конкретної місцевості для розбудови плантацій. Польські експерти з представниками ліберійського уряду здійснили експедиційну подорож до Гвінейського-ліберійського кордону, де було вирішено сформувати декілька плантацій вздовж дороги Монровія-ҐбанГа, протяжністю до Гвінейської границі [5, к. 7-8]. Існували і інші плани створення польських плантацій. Так, у «Нотатці у справі акції МіКЛ у Ліберії» від 26 травня 1937 р. зазначається, що генерал Ґ. Орліч-Дрешер хотів створити плантації вздовж річки Каваллі та прилеглих до неї пагорбів [3, к. 19]. Ці терени були прийнятними не тільки «з економічної вигоди», а, перш за все, з огляду на «спеціальну мету» [З, к. 19]. В нотатці так і не вказується конкретність «спеціальної мети», але очевидно, що її реалізація мала бути основним завданням перших плантаторів.

Однак у зв'язку з ліквідацією діяльності МіКЛ в Ліберії у 1938 р. конкретних успіхів так і не вдалось досягнути. Крім того, представники МіКЛ були замішані у незаконних оборудках зброєю. Так, під час свого відходу польські плантатори таємно продавали вогнепальну зброю місцевому населенню, що прямо суперечило ліберійському законодавству. Працівників плантації було арештовано, а зброю конфісковано, однак дуже швидко їх відпустили з умовою повернення до Польщі [9, s. 338]. Ця авантюра не тільки пришвидшила згортання акції МіКЛ, а й підірвала авторитет Польщі серед місцевого населення та ліберійського уряду.

Міжнародний розголос навколо діяльності МіКЛ призвів до того, що польський уряд зобов'язав організацію припинити свою діяльність в Ліберії. Протягом 1938 р. було ліквідовано представництво МіКЛ у Монровії і поступово розірвано контакти з польськими плантаторами. Самі плантації перейшли під юрисдикцію Міжнародного поселенського товариства [10, s. 223].

Активний розвиток польсько-ліберійських стосунків не міг не позначитись на реакції польської громадськості, а зокрема преси. Партійно-політична преса, у більшій своїй мірі, ставилась до співпраці МіКЛ-Ліберії стримано і нейтрально. Так, «Газета польська», яка була провладного санаційного спрямування мало публікацій присвятила польсько-ліберійським стосункам. Причиною було те, що газета представляла уряд, а переговори проводились між МіКЛ та Ліберією, тому редакція була обмежена у вільному описі польської діяльності у Ліберії. Газети лівого та правого спрямування не цікавились даною проблемою, оскільки загальна лінія влади була жорсткою у даному питання: преса мала зберігати дистанцію від колоніальної ідеї і не вживати дефініції «колонія». Ліберія характеризувалась, як терен для еміграції і розвитку взаємної торгівлі [8, s. 117].

По-іншому до польсько-ліберійської співпраці відносилась преса МіКЛ та «Щоденний ілюстрований кур'єр». Зважаючи на статус МіКЛ, польський уряд зі стриманістю ставився до риторики польських ідеологів колонізації Ліберії, тим паче, що газети не були партійного спрямування.

Ряд публікацій зустрічаємо на шпальтах «Щоденного ілюстрованого кур'єру». Газета була закладена польським журналістом, підприємцем та послом на сеймі Мар'яном Домбровським у 1910 р. У міжвоєнний період кур'єр був однією з найавторитетніших газет у Польщі, зберігши свою антиполітичну риторику. Видавництво було перерване 3 вересня 1939 р. з вибухом Другої Світової війни [22, s. 262]. Цікаво те, що більшість матеріалу було сенсаційного характеру, що мало би зацікавити читача проблемою набуття Польщею заморських колоній. Ще 5 січня 1929 р. виходить стаття «Чи має Польща право на заморські колонії?», де автор відновив обговорення серед громадськості про перетворення Польщі на колоніальну державу [29, s. 9]. Саме «Щоденний ілюстрований кур'єр», що найцікавіше, першим опубліковує на загал копію тексту угоди МіКЛ-Ліберія [31, s. 6]. Причиною цього, ймовірно, було те, що кореспонденти кур'єру єдиними перебували на переговорах. 20 березня 1935 р. виходить стаття Францішека Ґерхарда-Ґживи «Що нам може дати Ліберія?», де автор вказує на непотрібності встановлення польської протекції в Ліберії. Зазначається, що багато зроблено для представлення польського колоніалізму, як чогось нового, не агресивного і мирного. Тому потрібно зберегти тільки комерційні інтереси у Ліберії [29, S. 16].

На сторінках місячника «Море» можемо зустріти декілька статей, які висвітлювали діяльність представників МіКЛ у Ліберії. Дані публікації подають значну кількість етнографічного матеріалу, який став важливим для майбутнього вивчення Зх. Африки. Згадується про виїзд польської делегації та враження з подорожі, ставлення польського уряду до співпраці з Ліберією. У публікації «Республіка чорношкірих - Ліберія» автор дає характеристику місцевого населення: «Жителів Ліберії можна поділити на дві групи, одна з яких називається цивілізованою або ліберійцями, а інша тубільною» [3, s. 14-15]. Далі автор дає характеристику побуту жителів, описує ремесла, господарство, харчування, основні заняття. Цікавими для ознайомлення читача з ліберійськими порядками є публікації «інженера Водняка» (літературне псевдо ЗиГмунта Дрешера) [19, s. 8]. У 1934 р. він взяв участь у подорожі вздовж західного берегу Африки на польському судні «Познань», як кореспондент МіКЛ. У публікації «Серед чорношкірого населення» описав життя місцевого тубільного населення. Важливим також є його «Щоденник подорожі до портів Зх. Африки», де описується характер місцевого населення, внутрішня ворожнеча, зовнішній вплив колоніальних держав [14].

Не менш цікавими є спогади Леопольда Яніковського, який описує життя племені Кру, характеризує сусідню державу Ассіні та місто Кінджабо [20, s. 27]. Один із польських плантаторів, К. Армій, також залишив спогади про перебування в Ліберії та про її жителів. Зустрічаємо багато розповідей із життя плантаторів, розвиток плантацій, допомогу місцевого населення [7, s. 19-20].

На шпальтах місячника «Морські та колоніальні справи» Францішек Лип подає велику кількість різнорідної інформації: від стану медицини до історії розвитку країни. Увагу привертає стаття «Чорношкіра республіка - Ліберія (короткий монографічний огляд)» [24, s. 92-113], а особливо розділ «Населення». Автор намагається дати характеристику етнічним стосункам, які мають місце у внутрішньому конфлікті держави.

Довший час до уваги не брали спогади мандрівника Стефана Шольца-Рогозінського, який ще у XIX ст. відвідав Африку і залишив безцінний етнографічний матеріал. У 1934 р. видавництво «Морських та колоніальних справ» публікує ці спогади. Та частина, яка стосувалась Ліберії отримала назву «Польські відвідини у Ліберії 50 років тому (зі спогадів Стефана Рогозінського)» [28, s. 68]. Автор описує історію Ліберії, політичні стосунки та економічно- господарський потенціал земель, подає характеристику племені Кру, в середовищі якого він довший час прожив.

Лех Копитинський у своїй публікації «В чорношкірій столиці Монровія» [21, s. 7-9] описує антисанітарію та безкультурність місцевого населення, вказує на безпорадність чорношкірих перед білими, які є для них господарями. Також автор описує столицю Монровію та її стратегічне значення для Ліберії.

Висновки. Польща не могла змиритись з тим, що не отримала ще у 1919 р. частину німецьких колоній, тому перегляд перерозподілу колоніальних мандатів у 30-х рр. XX ст. сприйнявся польським суспільством цілком позитивно. 1930-ті рр. позначились господарською та демографічною кризою, тому такі організації як МіКЛ пропагували ідею колоніальної експансії, що допомогло би покращити економіку Польщі. Польсько-ліберійські переговори стали спробою втілення польських колоніальних ідей на практиці. Ліберія мала стати фундаментом колоніальної експансії в Африці. Поява польських плантаторів на території Ліберії неоднозначно сприйнялась польським суспільством. Органи влади, зокрема МЗС, були осторонь ліберійських починань, про що свідчить підписання договору у 1934 р. між МіКЛ та Ліберією. Представники МіКЛ намагались максимально поширювати серед громадськості ідею розбудови колонії в Зх. Африці, однак більшість населення нейтрально сприйняла цю акцію. Важливими для нас залишаються описи, щоденники мандрівників та плантаторів, що публікувались у пресі МіКЛ, які намагалися максимально ознайомити польське суспільство з життям у Ліберії.

Спроба колонізувати частину Ліберії закінчилась поразкою у зв'язку із рядом причин як зовнішніх, так і внутрішніх. Польща не могла конкурувати з такими колоніальними гігантами, як Велика Британія та Франці. До того ж, США контролювали, фактично, Ліберію і мали свої інтереси. З іншої сторони польський уряд віднісся байдуже до створення плантацій, що потребувало значного державного інвестування.

Список використаних джерел

1. Archiwum Akt Nowych w Warszawie - Ministerstwo spraw zagranicznych (ffani AAN - MSZ). sygn. 4464. 18 k.

2. AAN - Konsulat RP w Marsylii - sygn. 5.

3. AAN - Konsulat RP w Monrowii - sygn. 5-19k.

4. AAN - Konsulat RP w Waszyngtonie - sygn. 127.

5. AAN - MSZ - sygn. 4462. 134 k.

6. AAN - MSZ - sygn. 4463. 91 k.

7. Armin K. W wolnej republice czamych. Morze. 1938. z.4.

8. Arpad Kowalski M. Dyskurs kolonialny w Drugiej Rzeczypospoli- tej / M. A. Kowalski. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 2005. 311 s.

9. Arpad Kowalski M. Kolonie Rzeczypospolitej / M. A. Kowalski.

10. Warszawa: Instytut Etnologii і Antropologii Kultorowej Uniwersytetu Warszawskiego, 2010. 369 s.

11. Bialas T. Liga Morska і Kolonialna / T. Bialas. Gdansk: Wydawnictwo Morskie, 1983. 285 s.

12. Biblioteka Narodowa - sygn. DZS XVIIC. Is.

13. Bienkowski W. Janusz Makarczyk [Zasob elektroniczny] // Intemetowy polski slownik biograficzny. Режим доступу: http://www. ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/janusz-makarczyk

14. Bujkiewicz Z. Aspiracje kolonialne w polityce zagranicznej Polskiw okresie mi^dzewojennym / Z. Bujkiewicz. Zielona Gora: Lubuskie Towarzystwo Naukowe, 1998. 167 s.

15. Dreszer Z. Pionierski rejs. Dziennik podrozy handlowej do portow Afryki Zachodniej / Z. Dreszer. Warszawa, 1936.- 276 s.

16. Drymmer W. Wspomnienia // Zeszyty historyczne. Paryz, 1974. cz. IV.T.30. S.196-277.

17. Fiktus P. Poj^cie «kolonii» oraz «kolonializmu» w dyskursie polityczno-prawnym Ligi Morskiej і Kolonialnej // Varia Doctrinalia Wroclaw: Prawnicza і Ekonomiczna Biblioteka Cyfrowa, 2012. S.lll-121.

18. Gizycki K. W^zowa Gora. Opowiesci z puszczy liberyjskiej / K. Gizycki. Wroclaw, 1958.316 s.

19. Hirshler J. Ze Lwowa do Liberii / J. Hirszler. Warszawa - Lwow, 1938.-240 s.

20. Inzynier Wodniak Na czamym l^dzie // Morze. 1935.-Z.4.

21. Janikowski L. Wspomnienia z podrozy afrykanskich w latach 1882-1886. Morze. 1933. z.4.

22. Kopytynski L. W murzynskiej stolicy Monrowii. Polska na Morzu. 1938.z.10.

23. Ktobylkim w Drugiej Rzeczypospolitej // red. nauk. prof. J. M. Majchrowskiprzy wspolpracy G. MazuraiK. Stepana. Warszawa: Polska Oficyna Wydawnucza «BGW», 1994. 580 s.

24. Liberia // IlustrowanyKurierCodzienny. 1935.- Nr.59.

25. Lyp F. Republika Murzynska - Liberja (krotki zarys monograficzny). Sprawy Morskie і Kolonialne - 1935. z.2.

26. Makarczyk J. Liberia, liberyjczyk, liberyjka / J. Makarczyk. Warszawa, 1936. 112 s.

27. Makarczyk J. Widzialem і slyszalem. Wspomnienia podroznicze / J. Makarczyk. Warszawa, 1957. 348 s.

28. Nadolska-Styczynska A. Ludy zamorskich l^dow. Kultury pozaeuropejskie a dzialnosc popularyzatorska Ligi Morskiej і Kolonialnej / Nadolska-Styczynska A. Wroclaw: Polske towarzystwo ludoznawcze, 2005.235 s.

29. Odwiedziny Polskie w Liberii przed 50-ciu. (Z pami^tnika Stefana Rogozinskiego). Sprawy Morskie і Kolonialne - 1934. z.2.

30. Puchalski P. The Polish mission to Liberia, 1934-1938: constructing Poland's colonial identity // The Historical journal. Cambridge: Cambridge University Press, 2017. S.l-26.

31. Republika czarnych - Liberia // Morze. 1935.-Z.2.

32. Umowakolonizacyjna mi^dzyPolsk^ a Liberia // IlustrowanyKurierCodzienny. 1934. 28 listopada.

33. Wittels K. Polskie marzenia о koloniach: Liberia [Zasob elektroniczny]. Режим доступу: http://afryka.org/afryka/polskie- marzenia-o-koloniach--liberia,news/

34. Wyszczelski L. Polska mocarstwowa. Wizje і koncepcje obozow politycznych II Rzeczpospolitej / L. Wyszczelski. Warszawa: Bellona, 2015. 300 s.

35. Yekutiel G. Black Colonialism: The Americo-Liberian Scramble for the Hinterland / G. Yekutiel. Boulder: West view Press, 1985. 134 p.

36. Качараба C. Еміграційна політика Польщі та її реалізація на Західній Україні (1919-1939) // Проблеми слов'янознавства. Львів, 2002.Вип.52.С.73-85. // Kacharaba S. Emigracijna polityka Pol'shhi ta i'i' realizacija na Zahidnij Ukrai'ni (1919-1939) // Problemy slov'janoznavstva.L'viv, 2002. Vyp.52. S.73-85.

37. Шваб А. Еміграційна політика Польщі (1918-1939) / Анатолій Шваб. Луцьк: Волинська мистецька агенція «Терен», 2014. 492 с. // Shvab A. Emigracijna polityka Pol'shhi (1918-1939) /Anatolij Shvab. Luc'k: Volyns'ka mystec'ka agencija «Teren», 2014.492 s.

Размещено на Allbest.ru