Основні тенденції розвитку професійно-технічної освіти в Україні в 1950-і рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції розвитку професійно-технічної освіти в Україні в 1950-і рр.

БИШОВЕЦЬ

Авторське резюме

У статті аналізуються основні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти в системі тру-дових резервів в Україні в 1950-і рр. Показано, що 1950-і рр. характерні значними якісними змінами в підготовці кваліфікованих робітників. У системі державних трудових резервів були створені училища механізації сільського господарства, які готували в основному трактористів-машиністів широкого про-філю. У 1954 р. в системі трудових резервів відкриваються навчальні заклади нового типу - технічні училища. Створення технічних училищ стало новим етапом удосконалення системи професійно-техніч-ної освіти. Характерною рисою технічних училищ є те, що тут учні на основі 10 класів загальної освіти отримували певний обсяг спеціальних, технічних, а також інженерних знань і міцну професійну під-готовку, на яку відводилося близько 70 відсотків усього навчального часу. У 1955 р. були створені де-сятимісячні будівельні школи, перетворені в 1957 р. в будівельні училища. Ці школи та училища за-довольняли близько третини всієї потреби в кваліфікованих робітниках-будівельниках. Також з 1957 р. почали організовуватися такі нові типи навчальних закладів, як професійно-технічні училища для підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою із вихованців дитячих будинків. Наприкін-ці 1950-х рр. на базі системи трудових резервів створюється система професійно-технічної освіти. Шко-ли фабрично-заводського навчання, ремісничі, залізничні, гірничопромислові, будівельні училища та училища механізації сільського господарства трудових резервів, профтехшколи і школи фабрично-за-водського учнівства раднаргоспів і відомств реорганізовувалися у денні та вечірні спеціалізовані міські професійно-технічні училища та сільські професійно-технічні училища.

Ключові слова: виробниче навчання, модернізація, народне господарство, професійно-технічна осві-та, провідні галузі, робітник, училище.

Main tendencies of vocational-techical education development in Ukraine in 1950s.

BISHOVETS

Pereyaslav-Khmelnytski state pedagogical university named after Hryhoriy Skovoroda, Pereyaslav-Khmelnytski, Ukraine, E-mail: inna.olex@yandex.ru

Abstract трудовий резерв училище механізатор

The article deals with main development tendencies of vocational-technical education in the labour re-serves system in Ukraine in 1950s. It is highlighted that considerable qualitative changes in the training pro-cess of qualified workers are typical for the 1950s. They created colleges of agriculture mechanizations in the system of state labour reserves, these colleges mostly trained tractor operators. In 1954 they opened technical colleges - educational establishments of new type in the labour reserves system. The creation of technical colleges became the new phase of improvement of vocational-training system. The peculiar feature of tech-nical colleges is that pupils who have 10 forms of general education got certain amount of special technical and engineering knowledge and skilled vocational training which took about 70% of all educational time. In 1955 they created ten-months building schools which lately, in 1957, were transformed into building col-leges. These schools and colleges satisfied the third part of need in qualified workers and builders. Also since 1957 they began to organize such new types of educational establishments as vocational-technical colleges for training of qualified workers with secondary education who came from orphanage. In the late 1950s the system of vocational-training was created on the labour reserves base. Factory training schools, handicraft, railway, mining induistries, building colleges and colleges of agriculture mechanization, labour reserves, vocational-training schools and schools of factory apprenticeship were reorganized into specialized day and evening city vocational-technical colleges and village vocational-technical colleges.

Keywords: industrial training, modernization, national economy, vocational-technical education, lead-ing branches, worker, college.

Постановка проблеми. Серед багатьох проб-лем, що особливо загострилися в сучасному освітньому просторі України, особливе місце займає проблема професійно-технічної осві-ти, яка, на жаль, не відповідає вимогам часу й потребує кардинального реформування, спрямованого на забезпечення відповідності струк-тури підготовки робітничих кадрів структурі зайнятості, змісту професійно-технічної осві-ти, сучасному рівню розвитку науки і техніки. Вирішення цього складного завдання потребує глибокого вивчення історичного досвіду й особливо досвіду реформування системи підготов-ки кваліфікованих робітників у 1950-х рр., оскільки є певні спільні завдання в професій-но-технічній освіті того періоду та її розвитку й реформування на сучасному етапі.

Аналіз досліджень і публікацій. Окремі ас-пекти трудової підготовки учнів неодноразово аналізували українські вчені І.Л. Лікарчук [6], Н.Г. Ничкало [11], О. Черкашина [25] та ін. Спеціальні роботи з історії професійно-техніч-ної освіти УРСР студіювали М.Ф. Пузанов, Г.І. Терещенко [12, 16]. Проте в наш час існує необ-хідність об'єктивного аналізу й нового погляду на цю проблему.

Мета дослідження. В даній статті автор ста-вить за мету проаналізувати основні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти в системі трудових резервів в Україні в 1950-і рр.

Виклад основного матеріалу. У 1950-і рр. однією з основних форм поповнення робітни-чого класу, як і в попередні роки, залишалась система трудових резервів. Вона стала важли-вою формою ідеологічного впливу на підрос-таюче покоління, засобом формування нового робітничого класу [4, с. 266]. Система трудових резервів мала для цього ідеальні умови - висо-кий рівень організації, наявність повного мате-ріального забезпечення та досить досвідчений педагогічний персонал [6, с. 59].

Деякі дослідники історії професійно-тех-нічної освіти стверджують, що всі відбудо-вані галузі народного господарства і ті, що розвивалися, відчували гостру нестачу у ква-ліфікованій робочий силі. Проте Б.Лановиком,

З.Матисякевичем, Р.Матейко доведено, що протягом 1950-1960-х рр. гострої нестачі робо-чої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особливо в західних областях. Окрім того, в структурі зайнятості істотних змін також не відбулося [5, с. 429]. Отже, напіввійськова за своєю організацією система трудових резервів була потрібна пар-тійно-державному керівництву СРСР для ін-ших цілей [6, с. 57].

Так, після смерті Й.Сталіна ідею «наздо-гнати і перегнати» індустріальні країни під-тримав М.Хрущов, який проголосив курс на досягнення в СРСР найвищого в світі добробу-ту людей. Фактично було взято курс на екстен-сивний розвиток господарства країни, що від-бувався за довоєнною схемою. Для розв'язання цього завдання система трудових резервів, як постачальник дешевої та добре організованої робочої сили, мала всі умови [6, с. 57-58]. Тому партійними та радянськими органами вжива-лися енергійні заходи щодо збереження та від-творення системи трудових резервів. До кол-госпів, радгоспів, рад депутатів було доведено жорсткі плани комплектування цих закладів освіти, які мали виконуватися, в основному, під час проведення агітаційно-роз'яснювальної роботи. Проте, як правило, продовжувався тиск на батьків, підлітків, загальноосвітні за-клади з метою виконання доведених завдань. Застосовувалися економічні методи примусу. Як наслідок, в 1951 р. до училищ трудових ре-зервів республіки на 25,6 тис. місць було по-дано 61,7 тис. заяв [24, арк. 48], а в 1955 р. - близько 4 заяв на одне місце. Розширенню бази прийому до закладів системи трудових резервів сприяло й те, що в загальноосвітніх школах УРСР наприкінці 1940-х рр. було припинено практику соціалістичного змагання, яка зумов-лювала гонитву за високим процентом успіш-ності [11, с. 68-69].

Та з середини 1952 р. у підготовці кадрів кваліфікованих робітників через навчальні за-клади професійно-технічної освіти спостеріга-лись істотні недоліки, які привели до поступо-вої втрати її колишнього значення [15, с. 126]. За твердженням С.Л. Сенявського, гальмом у розвитку системи професійно-технічної освіти як однієї з основних форм підготовки робітни-ків було те, що зростання загальноосвітньої і спеціальної підготовки викладачів і майстрів виробничого навчання не встигало за зростан-ням загальноосвітнього рівня учнів. Тоді як на погляд Г.І. Терещенка, основною причиною став ряд помилок і волюнтаристських рішень у питаннях перебудови школи, у спробі перетво-рити середню загальноосвітню школу на одну з форм підготовки кваліфікованих робітничих кадрів [16, с. 10].

За 1953 р. усіма видами навчання були охоплені тисячі робітників; крім того, удоско-налювали свою кваліфікацію бригадири, де-сятники, механіки, нормувальники і рахункові працівники. Основна маса нових робітників, як правило, навчалася за індивідуальними і бри-гадними методами, без відриву від виробництва [7, с. 29].

Підготовка робітників для сільськогоспо-дарського виробництва в навчальних закладах системи трудових резервів УРСР до 1953 р. проводилася в незначних кількостях, механі-заторів готували в навчальних закладах і кур-совій мережі Міністерства сільського господар-ства УРСР і Міністерства радгоспів УРСР. Хоча спільний наказ Головного управління трудових резервів при РНК СРСР та Народного Комісарі-ату землеробства СРСР «Про організацію спе-ціальних ремісничих училищ механізації сіль-ського господарства в Українській РСР» було видано ще 25 січня 1945 р. Ним передбачалося створити 15 училищ механізації сільського гос-подарства із загальним контингентом 2350 осіб [17, арк. 11].

Існуючі школи механізації і різні коротко-термінові курси не задовольняли потреб МТС. Тому, зважаючи на необхідність «докорінно змінити» існуючу тоді систему навчання трак-тористів, комбайнерів та інших механізато-рів, у вересні 1953 р. партійні органи СРСР та УРСР приймають рішення про поліпшення справ у сільськогосподарському виробництві. Як наслідок, на 1 жовтня 1953 р. всі школи механізації сільського господарства були ре-організовані в училища. Та, як зазначалось на шпальтах передових газет, Міністерство сіль-ського господарства не забезпечило училища програмами і підручниками, найновішими машинами і знаряддями. У більшості училищ були не укомплектовані кадри викладачів та інструкторів. Навчальні приміщення були в незадовільному стані, не було гуртожитків, їдалень тощо. Реорганізація підготовки меха-нізаторських кадрів перебувала під загрозою зриву. Тому Рада Міністрів СРСР вирішила пе-ревести училища механізації сільського госпо-дарства в систему трудових резервів [3, с. 640-641].

На початку 1954 р. від Міністерства сіль-ського господарства та радгоспів УРСР Укра-їнським республіканським управлінням тру-дових резервів було прийнято до системи 83 школи механізації сільського господарства. Ці заклади, а також ще 43 ремісничих училищ і шкіл ФЗН були реорганізовані в училища ме-ханізації сільського господарства і переведені на систему навчання, що застосовувалася в ре-місничих училищах і школах ФЗН промисло-вості. У цих закладах розпочалася підготовка механізаторів сільського господарства, тракто-ристів, механіків-комбайнерів з річним термі-ном навчання та перепідготовка протягом тако-го ж терміну бригадирів тракторних бригад, а також шестимісячна підготовка механіків-ком- байнерів і трактористів [12, с. 112].

Молодь направляли до училищ виключ-но за рекомендацією колгоспів. Лише у грудні 1953 р. колгоспи направили до училищ 25,8 тис. чол. молоді для набуття спеціальності тракториста і 14,1 тис. чол. - для набуття спе-ціальності комбайнера [21, арк. 133]. За 1954-1958 рр. училища механізації сільського госпо-дарства УРСР підготували 246 тис. сільських механізаторів, головним чином трактористів- машиністів широкого профілю та комбайнерів [12, с. 114].

Технічний прогрес вносив нові вимоги до професій, які ремісничі училища та школи ФЗН задовольняти не могли. Щоб забезпечити промисловість, будівництво, транспорт і сіль-ське господарство кваліфікованими робітничи-ми кадрами і молодшим технічним персоналом з високим загальноосвітнім рівнем підготовки, Рада Міністрів СРСР 2 серпня 1954 р. прий-няла спеціальну постанову «Про організацію виробничо-технічної підготовки молоді, яка закінчила середню школу, для роботи на ви-робництві» [13, с. 120-123; ]. Цією постано-вою передбачалося створення нового типу про-фесійного навчального закладу - технічного училища [2, с. 247]. Необхідність розширення підготовки робочих в професійно-технічних училищах пояснювалася тим, що стаціонарні спеціалізовані учбові заклади мали в своєму розпорядженні більші можливості для підго-товки кваліфікованих робітників, ніж корот-котермінові форми професійного навчання на підприємствах [9, с. 415]. Залежно від склад-ності професійної підготовки, для цих закла-дів освіти було встановлено терміни навчання від 10 місяців до 1,5 - 2 років. Крім технічних однорічних і дворічних училищ для молоді, що закінчила середню школу, постановою в систе-мі трудових резервів були затверджені також і курси [13, с. 120-123].

Відповідно 26 серпня 1954 р. Рада Міні-стрів УРСР приймає постанову «Про органі-зацію виробничо-технічної підготовки моло-ді, яка закінчила середні школи, для роботи на підприємстві». Згідно з цією постановою в Україні планувалося організувати до 1 жовтня 1954 р. на виробничій базі підприємств, будов, МТС та радгоспів 64 заклади системи трудо-вих резервів нового типу - технічних училищ з контингентом прийому до них в 1954 р. 15,4 тис. осіб [20, арк. 21-25]. Початок занять у цих закладах передбачався не пізніше 1 листопада 1954 р. [19, арк. 38]. При цьому слід зазначи-ти, що майже третина всіх технічних училищ була розміщена на Донбасі. Всього у 1954 р. в Україні було створено 46 технічних училищ з контингентом 10597 учнів. З них: у Вороши- ловградській області - 8 з контингентом учнів - 2337, Дніпропетровській - 6 з 1576 учнями, Донецькій - 12 з 2289 учнями, Запорізькій - 5 з 1030 учнями, Київській - 4 з 1168 учнями, Львівській - 6 з 1298 учнями, Харківській - 5 з 999 учнями [16, с. 106, 110]. На 1 листопада 1954 р. в Україні почали працювати 66 техніч-них училищ з кількістю учнів 16124 чол. [23, арк. 20]. Також було організовано 135 навчаль-но-виховних майстерень і 167 навчальних кабі-нетів та лабораторій [16, с. 110].

Контроль за організацією технічних учи-лищ в Україні здійснював безпосередньо ЦК КПУ. Реагуючи на сигнали преси, одержуючи регулярну інформацію від обласних комітетів партії, обласних і республіканських управлінь трудових резервів про добір і виділення при-міщень та устаткування технічним училищам, комплектування педагогічних колективів [23, арк. 21, 24, 32, 35, 39, 41-48], працівники апарату ЦК КПУ виїжджали у 18 технічних училищ для того, щоб контролювати їх орга-нізацію [23, арк. 101]. Зокрема, одержавши «сигнал про зволікання» базовими підприєм-ствами Дніпропетровська передачі приміщень для відкриття технічних училищ, ЦК КПУ зобов'язав Дніпропетровську партійну органі-зацію «негайно вжити рішучих заходів» [23, арк. 23]. Партійні комітети були й організато-рами технічних училищ, зокрема Київської, Харківської, Львівської, Запорізької областей [22, арк. 103].

Кількість технічних училищ та кількість учнів у них в УРСР зростала дуже швидкими темпами, насамперед тому, що більшість ви-пускників середніх шкіл, демобілізовані з лав Радянської Армії, не могли вступити до ви-щих закладів освіти та вільно працевлаштува- тися. Так, якщо в 1955 р. діяли 68 технічних училищ, в яких навчалося 16,3 тис. учнів, то у 1956 р. - 107 училищ (28,9 тис. учнів), а в 1957

р. - 124 училища (33 тис. учнів) [12, с. 115]. За іншими джерелами на початок 1957 р. в Укра-їні було організовано 89 технічних училищ з контингентом учнів понад 25 тис. чоловік [14,

с. 59].

Більш об'єктивний підхід до оцінювання знань учнів і, особливо, випускників загаль-ноосвітніх шкіл, сприяв тому, що ті, які мали негативні оцінки, масово пішли на навчання до закладів системи трудових резервів. Необ-хідність серйозних змін у системі трудових резервів пояснювалася й тим, що змінилася міжнародна політична ситуація. Відпала необ-хідність утримувати систему підготовки робіт-ничих кадрів у вигляді воєнізованої системи трудових резервів, що були складовою воєнно- промислового комплексу країни [11, с. 69]. Як наслідок, у 1955 р. (18 березня) Указом Прези-дії Верховної Ради СРСР було відмінено призов (мобілізацію) молоді в ремісничі і технічні учи-лища [8; 13, с. 197-198].

Для певного підняття авторитету системи трудових резервів у 1950-х рр. було вжито й ряд інших заходів. Зокрема, 8 серпня 1955 р. вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про відпустки і умови праці підлітків». З метою поліпшення умов праці, відпочинку і навчання молоді був відновлений 4-годинний робочий день для підлітків від 14 до 16 років і 7-годинний день для робітників і службовців у віці від 16 до 18 років, а також встановлена відпустка терміном в один календарний мі-сяць для робітників і службовців у віці до 18 років. Крім того, у постанові підкреслювала-ся необхідність щорічних медичних обстежень молодих робітників [2, с. 450-451]. А 15 серпня 1955 р. вийшов відповідний Указ Президії Вер-ховної Ради СРСР «Про відпустки і умови пра-ці підлітків» [1].

23 серпня 1955 р. вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшої індустріалізації, поліпшення якос-ті і зниження вартості будівництва». Цією по-становою держава визнала за необхідне значно розширити підготовку будівельних робітників; перетворити школи ФЗН, гірничопромислові школи і училища, які готували будівельних робітників, в будівельні школи і ремісничі учи-лища. Були затверджені навчальні заклади наступних типів: будівельні школи, ремісничі училища, технічні училища з тривалістю на-вчання відповідно до 10 місяців, 2-3 роки, 1-2 роки. А 24 серпня 1955 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про заходи по підвищен-ню кваліфікації і створенню кадрів будівельни-ків». Цією постановою передбачалася «з метою розширення підготовки робітників-будівель- ників» організація додаткових навчальних за-кладів трудових резервів - понад 130 будівель-них шкіл, ремісничих і технічних училищ з контингентом учнів понад 30 тис. чоловік. Для забезпечення цих училищ і шкіл кваліфікова-ними майстрами виробничого навчання було передбачено відкриття двох індустріальних технікумів і трьох вечірніх відділень при буді-вельних інститутах [2, с. 500 -509]. Як зазна-чав Г.І. Терещенко, фактично цією постановою система трудових резервів була перетворена на основний канал підготовки кадрів робітників будівельних професій [16, с. 115].

У травні 1957 р. з метою дальшого поліп-шення підготовки кваліфікованих кадрів бу-дівельників в навчальних закладах трудових резервів Рада Міністрів СРСР прийняла про-позицію Держбуду СРСР і Головного управ-ління трудових резервів про перетворення у 1957-1958 рр. будівельних шкіл на будівельні училища з дворічним терміном навчання для підготовки в них кваліфікованих робітників будівельних і монтажних професій, а також машиністів і помічників машиністів екскавато-рів, землерийних плавучих снарядів, бульдозе-ристів і скреперів, баштових кранів, дорожніх машин, пересувних електростанцій та ін. На-прикінці 1958 р. в Україні діяли 160 будівель-них училищ, в яких навчалися 29,5 тис. учнів [18, арк. 34]. Переважна більшість будівельних училищ була зосереджена у промислових цент-рах України [16, с. 115].

У 1957 р. в УРСР також розпочали свою роботу 6 ПТУ для підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою із вихован-ців дитячих будинків, у тому числі в Сталін-ській області - 3 [25, с. 146]. Це були заклади з 12-річним терміном навчання, в яких учням, окрім професійної підготовки, надавалася за-гальна середня освіта [10, с. 1]. Відкриття подібних закладів освіти було реакцією на ди-рективи ХХ з'їзду щодо зміцнення зв'язку школи з життям.

При цьому слід зазначити, що у 1956-1958 рр., як і в попередні періоди, основною формою поповнення робітничого класу була система трудових резервів. Та питома вага цієї форми поповнення індустріального робітничого класу значно зменшилась. Якщо в першій половині 1950-х рр. трудові резерви направляли у про-мисловість, на будівництво і транспорт щороку 678,4 тис. молодих робітників, то в 1954-1958 рр. - 390,8 тис. Це пояснювалося тим, що, по-чинаючи з 1954 р., майже половина учнів тру-дових резервів готувалась для поповнення механізаторських кадрів сільського господар-ства. У 1954-1958 рр. через трудові резерви у сільське господарство надходило в середньому за рік 293,6 тис. молодих механізаторів [16, с. 121].

Проте селу потрібні були не лише тракто-ристи. Зокрема, для здійснення меліоративних робіт потрібна була велика кількість кваліфі-кованих кадрів для водогосподарського будів-ництва. Роботи по електрифікації колгоспів і радгоспів потребували кваліфікованих сіль-ських електрифікаторів. Програма по усунен-ню відмінностей в культурно-побутових умовах життя міста і села вимагала організації підго-товки в сільських профтехучилищах кадрів по-бутового обслуговування населення. У міських училищах також була необхідність у підготовці кадрів для підприємств легкої і харчової про-мисловості, торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування населення, де пе-реважала жіноча праця [9, с. 415].

Крім того, однією з вагомих причин зни-ження ролі навчальних закладів трудових ре-зервів у поповненні промисловості кваліфіко-ваними робітничими кадрами була визнана надмірна централізація керівництва підготов-кою кадрів у цій системі. Складання і затвер-дження плану підготовки кадрів у центрі, в Головному управлінні трудових резервів, по-збавляло змоги в достатній мірі враховувати місцеві потреби і можливості, створювало умо-ви, коли багато навчальних закладів готували кадри у відриві від потреб виробництва. Багато випускників шкіл ФЗН і училищ трудових ре-зервів, приходячи на виробництво, вимагали серйозного доучування або перекваліфікації. У цьому зв'язку все частіше виникали труднощі з розподілом і використанням кадрів, підготов-лених навчальними закладами трудових резер-вів [14, с. 59-60].

Тому після прийняття Верховною Радою колишнього СРСР 24 грудня 1958 р. закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти СРСР» та відповідного закону УРСР система трудових резервів припинила своє існування, а на її базі створюється система професійно- технічної освіти [16, с. 123]. У травні 1959 р. школи ФЗН, ремісничі, залізничні, гірничо-промислові, будівельні училища та училища механізації сільськогосподарських трудових резервів, профтехшколи, школи ФЗУ та інші професійні навчальні заклади раднаргоспів і відомств реорганізовувалися у денні та вечірні міські професійно-технічні училища з термі-ном навчання один-два роки, які комплекту-валися за рахунок випускників восьмирічної та десятирічної школи шляхом добровільного вступу [11, с. 285].

Висновок. Отже, 1950-і рр. характерні значними якісними змінами в підготовці квалі-фікованих робітників. Хоча однією з основних форм поповнення робітничого класу, як і в по-передні роки, залишалась система трудових ре-зервів. Зокрема, в системі державних трудових резервів були створені училища механізації сільського господарства, які готували в основ-ному трактористів-машиністів широкого про-філю. У 1954 р. в системі трудових резервів відкриваються навчальні заклади нового типу - технічні училища. Створення технічних учи-лищ стало новим етапом удосконалення систе-ми професійно-технічної освіти. Характерною рисою технічних училищ є те, що тут учні на основі 10 класів загальної освіти отримували певний обсяг спеціальних, технічних, а також інженерних знань і міцну професійну підго-товку, на яку відводилося близько 70 відсотків усього навчального часу. У 1955 р. були створе-ні десятимісячні будівельні школи, перетворе-ні в 1957 р. на будівельні училища.

Ці школи та училища задовольняли близь-ко однієї третини всієї потреби в кваліфікова-них робітниках-будівельниках. Також з 1957 р. почали організовуватися такі нові типи на-вчальних закладів, як професійно-технічні училища для підготовки кваліфікованих ро-бітників з середньою освітою із вихованців ди-тячих будинків. Наприкінці 1950-х рр. на базі системи трудових резервів створюється система професійно-технічної освіти. Школи фабрич-но-заводського навчання, ремісничі, залізнич-ні, гірничопромислові, будівельні училища та училища механізації сільського господарства трудових резервів, профтехшколи і школи фа-брично-заводського учнівства раднаргоспів і відомств реорганізовувалися у денні та вечірні спеціалізовані міські професійно-технічні учи-лища та сільські професійно-технічні училища.

Размещено на Allbest.ru