Участь дворянства в діяльності "Товариства сільського господарства Південної Росії"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь дворянства в діяльності «Товариства сільського господарства Південної Росії»

Маргарита Башли (Ізмаїл)

У статті розглядається внесок окремих представників дворянського стану південноукраїнських губерній Російської імперії у роботу «Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії» протягом ХІХ - початку ХХ ст. Досліджується вплив дворян на становлення агрономічної науки в регіоні, їхня діяльність щодо популяризації аграрних знань серед населення краю, всебічна підтримка сільського господарства та розвитку основних сільськогосподарських галузей південних губерній, до яких відносились вирощування та селекція існуючих сортів пшениці; розповсюдження та покращення різних порід великої рогатої худоби; вдосконалення та популяризація вівчарства; вирощування винограду та пошук вигідних способів виноробства; насаджування та утримання шовковичних, плодових дерев тощо.

Товариство у складі 340 діючих членів і 70 членів-кореспондентів, значна частина з яких були дворянами, організовувало виставки, преміювало найкращих сільських господарів, проводило досліди в маєтках-лабораторіях краю, видавало книжну продукцію, статті, монографії. Своєю діяльністю в рамках Товариства місцеві дворяни сприяли економічному розвитку південноукраїнських земель.

Ключові слова: дворянство, аристократи, південноукраїнські землі, товариство, сільське господарство, агрономія.

Башлы М. Участие дворян в деятельности «Общества сельского хозяйства Южной России»

В статье рассматривается вклад отдельных представителей дворянского сословия южно-украинских губерний Российской империи в работу «Императорского общества сельского хозяйства Южной России» на протяжении ХІХ- начала ХХ вв. Исследуется влияние дворян на становление агрономической науки в регионе, их деятельность по популяризации аграрных знаний среди населения края, всеобщая поддержка сельского хозяйства и развитие основных сельскохозяйственных отраслей южных губерний, к которым относились выращивание и селекция существующих сортов пшеницы; распространение и улучшение разных пород крупного рогатого скота; усовершенствование и популяризация овцеводства; выращивание винограда и поиск выгодных способов виноделия; насаждение и содержание шелковичных, плодовых деревьев и т.д.

Ключевые слова: дворянство, аристократы, южно-украинские земли, общество, сельское хозяйство, агрономия.

Bashly М. Participation of nobility in activity of the «Society of agriculture of the South Russia»

Considered the questions of historical analysis of process of participation and contribution individual representatives of the nobility of the South-Ukrainian provinces of the Russian empire in development of the «Emperor's society of agriculture of the South Russia» in ХІХ - beginning ХХ centuries. It is investigated influence of noblemen on becoming of agronomical science in a region, their activity on popularization of agrarian knowledge among the population of edge, universal support of agriculture and development of basic agricultural industries of south provinces, towards which belong cultivation and selection of existent sorts of wheat; distribution and improvement of different breeds of cattle; improvement and popularization of the sheep breeding; viniculture and search of advantageous methods of the vine making; planting and contents of mulberry, fruit trees etc.

Keywords: a nobility, aristocrats, South-Ukrainian lands, society, agriculture, agronomics.

«Імператорське товариство сільського господарства Південної Росії» було відкрито згідно царського наказу від 12 вересня 1828 р. в Одесі за ініціативою князя М. Воронцова, який, до речі, протягом 27 років виконував обов'язки його голови. Це була організація, члени якої всіма можливими засобами намагалися сприяти розвитку сільського господарства в Новоросійському краї. Товариство проводило конкурси, організовувало виставки, рекламувало нові сорти рослин і породи тварин, марки машин та інших знарядь праці. Завдяки Товариству на південноукраїнських землях Російської імперії виникли чисельні дослідницькі ферми-маєтки, на землях яких розроблялися та випробовувалися нові агрономічні методи ведення сільського господарства.

Історії створення та діяльності «Товариства сільського господарства Південної Росії» присвячена низка робіт українських істориків, зокрема В. Гамалеї [2], Н. Коломієць [5], А. Петренко та Ю. Корчанова [11], в яких автори дослідили різні аспекти діяльності осередку, в тому числі питання його організації, видавничої діяльності, впливу на розвиток аграрної науки. Однак у характеристиці означеного питання залишилися ще кілька недосліджених проблем, особливо пов'язаних з особовим складом Товариства та внеском окремих його представників у процес розвитку сільського господарства в регіоні (так, за соціальним складом «Товариство сільського господарства Південної Росії» було досить строкатим: його членами були представники купецької, дворянської, селянської, міщанської верств).

Метою статті є аналіз процесів участі та внеску окремих представників дворянського стану південноукраїнських губерній у розвиток як самого Товариства, так і в становлення агрономічної науки в регіоні. Висвітлення цих питань є необхідним засобом для відродження історії зародження та еволюції сільськогосподарської думки в Україні, повернення невиправдано забутих імен дворян-аграріїв.

Згідно статуту, «Імператорське товариство сільського господарства Південної Росії» було створено з метою всебічної підтримки сільського господарства в південних регіонах імперії та розвитку основних сільськогосподарських галузей, до яких було віднесено вирощування та селекцію існуючих сортів пшениці; розповсюдження та покращення різних порід великої рогатої худоби; вдосконалення та популяризацію вівчарства; вирощування винограду та пошук вигідних способів виноробства; насаджування та утримання шовковичних, плодових дерев тощо. Передбачалося, що товариство буде займатися популяризацією серед населення південноукраїнських земель агрономічних знань і навиків. Підтвердженням факту важливості та своєчасності виникнення товариства є той факт, що за дорученням імператора воно мало отримувати щорічну державну допомогу в розмірі 5 тис. руб. [8, с. 426, 428].

З 1830 р. щомісячно Товариство почало видавати додаток аграрного змісту «Листок» до місцевих газет «Одеський вісник» та «Journal d'Odessa», а з 1841 р. - часопис «Записки Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії». У них розміщувалися законоположення і урядові розпорядження по сільському господарству, журнали засідань і звіти товариства, доповіді комісій, надавалися короткі відомості про діяльність вітчизняних та іноземних сільськогосподарських товариств, дослідних станцій, з'їздів сільських господарів, земств, бібліографічні замітки про нові видання. Крім цього був організований відділ питань і відповідей, публікувались оригінальні статті із сільського господарства та лісівництва, постійно давався огляд нових досліджень і відкриттів у всіх галузях сільськогосподарської науки як у Росії, так і за кордоном. Журнал відображав наукову і практичну діяльність товариства, в ньому публікувалися спеціальні посібники із садівництва, вирощування культури виноградної лози, вівчарства, влаштування водосховищ, травосіяння та інших питань [5].

У складі товариства налічувалося 340 діючих членів і 70 членів-кореспондентів. Товариство організовувало виставки, преміювало найкращих сільських господарів, проводило досліди на своїй фермі, мало бібліотеку, видавало книжну продукцію, статті, монографії [5].

Серед діячів Товариства було багато відомих і талановитих вчених, публіцистів, аграріїв. Почесними членами Товариства виступали швейцарський ботанік А. Декандоль (1836), німецький хімік Ю. Лібіх, вітчизняні вчені А.М. Бутлеров, А.І. Гросул-Толстой (1854), А.В. Клоссовський, А.О. Ковалевський, І.І. Мечников, І.І. Палімпсестов, Н.І. Пирогов (1856), І.А. Стебут [13, с. 5].

Члени Товариства належали як до різних соціальних верств, так і різних етнічних груп: Ісак Матвійович Красильщик (з бессарабських євреїв, згодом став відомим ентомологом); Михайло Васильович Неручев (з купецького стану, агроном і публіцист, секретар Бессарабського статистичного комітету, один з організаторів науково-дослідних робіт на півдні Росії); Микола Олексійович Райко (підполковник грецької армії); Луї Венсан Тардан (педагог, ботанік, експерт з виноградарства, засновник швейцарської колонії Шабо в Бессарабії) та інші.

Однак найбільш репрезентативних був дворянський прошарок: М. Герсеванов, П. Абаза, Л. Голицин, Л. Потоцький, М. Толстой, І. Палимпсестов, А. Денгинк, П. Сокальський, родини Булацелів, Скаржинських, Гижицьких та інші; на діяльності окремих з них ми й зупинимо свою увагу.

Одним із засновників товариства був Микола Борисович Герсеванов (1809-1871 рр.) - представник катеринославського дворянства, генерал-майор, учасник Кримської (Східної) війни, публіцист; народився в сім'ї Катеринославського губернського предводителя дворянства, освіту отримав у Рішельєвському ліцеї в Одесі, а з 1825 р. вступив на військову службу, де зробив блискучу кар'єру від корнета кірасирського полку до генерала. Після виходу у відставку (1860 р.) Микола Борисович оселився у своєму маєтку Миколаївка Новомосковського повіту Катеринославської губернії, виконував функції повітового предводителя дворянства (18601866 рр.), був почесним членом Катеринославської губернської земської управи. Багато подорожуючи, М. Герсеванов спостерігав за особливостями розвитку сільського господарства в різних регіонах Російської імперії та західноєвропейських країнах. Неодноразово на сторінках «Записок» він публікував матеріали щодо шкоди від ховрахів для сільськогосподарських угідь та рекомендував засоби дієвої боротьби зі шкідниками. Йому належали статті в часописах «Отечественные записки» («О живых изгородях», 1843 р.); «Вести» («О неудовлетворительности правил о найме сельских рабочих», 1864 р.); брошура «О влиянии неурожаев на увеличение смертности в Новороссийском крае в 1849-1850 гг.» (видання Імператорського Географічного товариства, 1854 р.) тощо [1].

Платон Никандрович Абаза - представник бессарабського дворянства, дійсний член Товариства сільського господарства Південної Росії, відомий як господар-практик, спеціаліст з вівчарства, автор чисельних статей на сільськогосподарську тематику. Його праці «О пользе учреждения выставки овец в Харькове» (1838 р.), «Сведения об овцеводстве» (1844 р.), «Тонкошерстные овцы завода помещика П.Н. Абазы» (1855 р.) сприяли розвитку цієї галузі господарства в південноукраїнських землях [9, с. 665-667].

Серед членів Товариства зустрічаємо представників родини Гижицьких - спадкових дворян Херсонської, Подільської, Бессарабської губерній, які походили від стародавнього польського дворянського роду Гоздава. За час служіння російському престолу дворяни Гижицькі стали одним з найбільш знатних, впливових і найбагатших землевласницьких родів південноукраїнського регіону. Гижицькі породичалися з такими відомими родами, як князі Абамелики та Голіцини, барони Веліо, дворяни Куріси, Свєчини, Єленєви, Леонарди тощо. Микола Ігнатович Гижицький - надвірний радник, автор проекту «О доставлении г. Одессе воды», з 1857 р. - дійсний член і бібліотекар Товариства сільського господарства Південної Росії, брав активну участь у виданні «Записок» товариства, автор ряду робіт: «Заметки пчеловода» (1846 р.), «Мой опыт над артишоками» (1854 р.), «О возделывании пшеницы в Ананьевском уезде Херсонской губернии» (1856 р.), «Рамбульетская овчарня» (1856 р.) тощо. Олександр Степанович Гижицький - відомий громадський діяч, член ІІІ і IV Державних Дум, великий землевласник, дійсний статський радник. В останній третині ХІХ ст. неодноразово виконував обов'язки почесного мирового судді, повітового та губернського гласного, повітового предводителя дворянства (Херсонська губернія). З 1895 р. - дійсний член імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії, власник кінного заводу (Ананьєвський повіт Херсонської губернії) [12].

Почесними членами Товариства були також представники дворянської родини Херсонської губернії Скаржинські. Засновником роду вважається литовський шляхтич Олександр Скаржинський, який на початку XVIII ст. вступив на російську службу. Петро Михайлович Скаржинський вважається одним із засновників виноградарства та виноробства на півдні Росії. Його син Віктор Петрович Скаржинський - губернський предводитель Херсонського дворянства, камергер, відомий новоросійський поміщик та лісовод. Після закінчення військової кар'єри (1813 р.) Віктор Петрович присвятив своє життя розведенню лісів, що було абсолютно новою справою для південноукраїнського регіону, а деякі навіть вважали цю справу взагалі неможливою. Водночас В. Скаржинський займався вдосконаленням сільськогосподарського виробництва. Завдяки старанням та експериментам В. Скаржинського в регіоні було розповсюджено правильну сівозміну, вперше введено культивування різних технічних рослин (тютюну, олійних культур), покращена техніка обробки землі за допомогою нових сільськогосподарських знарядь праці. Його біограф, пізніше один з редакторів «Записок», професор Новоросійського університету І. Палімпсестов відмічав: «Совершённая им перепашка плотной почвы в херсонских степях на аршин глубины при ужасном зное и палящих ветрах является настоящим гражданским подвигом, требовавшим, кроме значительных расходов, еще огромной силы воли в борьбе с природою и людьми, глумившимися над ним и называвшими его затею безумием» [10, с. 5]. Окрім цього, Віктор Петрович сприяв розвитку скотарства в південноукраїнському краї. Він створив один з найкращих кінних заводів, облаштував зразкові вівчарні, зробивши ставку на вирощування карачаєвської породи. В маєтках Скаржинського вперше з'явилися пасіки.

Однак головною турботою В. Скаржинського стало садівництво та лісництво. Не маючи спеціальної освіти, під палючим південним сонцем, він витратив багато часу та коштів на цю справу, стикаючись з труднощами, розчаруваннями, непорозуміннями, проте поступово площа лісних насаджень у його маєтках збільшувалася, й в 1853 р., згідно офіційного звіту інспектора сільського господарства, становила до 500 десятин. У звіті також зазначалося, що в лісах

Скаржинського вирощувався 281 вид дерев (кедри, сосни, туї, тамарикси, ялівці), насіння яких закуповувалося в США, Франції, Німеччині [6, с. 670-671]. Особливою гордістю Віктора Петровича були його сади, які займали понад 250 десятин землі. В них росли 140 сортів яблук, 81 сорт груш, 20 сортів вишень і слив, 50 сортів абрикос. Не забував В. Скаржинський і про справу свого батька: щорічно з господарських виноградників збирали та виготовляли до 8 000 цебер вина [14].

В.П. Скаржинський намагався розповсюдити свій досвід практичного господарювання. Він друкував статті, більшість з яких вийшли саме на сторінках «Записок імператорського товариства сільського господарства Південної Росії». Міністерство державного майна та Імператорське Вільне Економічне Товариство нагородили його золотими медалями за праці по розведенню лісів і садівництву, а Товариство сільського господарства Південної Росії «за особливий внесок у розвиток сільської промисловості Новоросійського краю» обрало почесним членом.

Справу Віктора Петровича Скаржинського продовжили його спадкоємці. Активними членами Товариства сільського господарства Південної Росії були сини - Костянтин Вікторович та Григорій Вікторович Скаржинські; онук - Йосиф Петрович став одним із засновників «Новоросійського товариства заохочення кіннозаводства». В 90-ті рр. ХІХ ст. Й. Скаржинський був господарем великої економії, до складу якої входило 12 000 орної землі, ферми на 245 голів великої рогатої худоби та 6 000 голів овець, кінний завод, млин, фабрика з виробництву шовку тощо. Крім цього в с. Мігеї було відкрито Ольгінсько-Скаржинську чотирирічну сільськогосподарську школу, яка готувала кадри агрономів та інших спеціалістів для сільського господарства [4, с. 62-64]. На початку ХХ ст. серед землевласників Єлисаветградського повіту налічувалося п'ять представників родини Скаржинських, більшість з яких були дійсними або почесними членами Товариства сільського господарства Південної Росії.

У 1871 р. Петро Петрович Сокальський став редактором «Записок». Петро Петрович - секретар «Імператорського товариства сільського господарства південної Росії», титулярний радник, магістр хімії; був автором статті про виставку виноградарства і виноробства, що проходила в Одесі восени 1870 р., в який проаналізував всі виноградні сади півдня України, а також горілчаний і лікерний заводи в Одесі. В 1872 р. посаду редактора «Записок» було передано Олександру Олександровичу Армфельду - надвірному раднику, професору інституту сільського господарства та лісівництва в Новій Олександрії, одному з перших російських авторів книг зі скотарства [5].

Серед аристократів - членів Товариства були й представники титулованої знаті. Граф Лев Северинович Потоцький - дипломат з польського роду Потоцьких, дійсний таємний радник, засновник маєтку Лівадія в Криму. З 1835 р. С. Потоцький був дійсним членом Товариства сільського господарства Південної Росії.

Протягом 25 років посаду віце-президента, а потім президента Товариства займав граф Михайло Дмитрович Толстой - громадський діяч, бібліофіл, піклувальник Одеської міської публічної бібліотеки. Ним була закладена основа зібрання бібліотеки, яка складалася в першу чергу з видань в галузі сільського господарства, військової справи, історії тощо.

Після закінчення військової кар'єри в чині полковника (1821 р.) граф Толстой оселився у Херсонській губернії в селі Онуфрієвка, яке він отримав у якості приданого, одружившись з Катериною Комбурлей. Через недовгий час спритний граф вже володів землями під Харковом, Курськом, у Московській губернії, винокурним, цукровим і цегляним заводами. Він був великим землевласником, впроваджував на своїх землях передові методи господарювання, в маєтках використовував досконалу для свого часу техніку. В цей же період він став президентом Товариства. Михайло Дмитрович багато уваги приділяв новим напрямкам у розвитку агрономічної науки, став ініціатором закладки так званого Онуфрієвського дендропарку (на території сучасної Кіровоградської області) [3].

Князь Лев Сергійович Голіцин - основоположник виноробства в Криму та промислового виробництва шампанських вин у Російській імперії, відомий вчений-археолог, член- кореспондент Московського археологічного товариства, з 1902 р. - почесний член Товариства сільського господарства Південної Росії. У 70-х рр. ХІХ ст. Лев Сергійович започаткував кілька виноградних плантацій у Криму (поблизу Нового Світу, Феодосії), а вже на початку 1880-х рр. першим у Росії налагодив промислове виробництво високоякісних шампанських шипучих та інших виноградних вин. У період з 1891 по 1898 рр. Л.С. Голіцин займав посаду головного винороба Удільного відомства. В 1911 р. князь очолив Комітет виноградарства Товариства сільського господарства Південної Росії [7, с. 189]. Продукція виноробних заводів Голіцина неодноразово була удостоєна різноманітних відзнак і нагород: золотих медалей на виставках у Москві (1882 р.), Ялті (1884 р.), Нью-Орлеані (США, 1885 р.), Луїзіані (США, 1885 р.), Парижі (Франція, 1889 р.) тощо.

Таким чином, проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що представники дворянства з південноукраїнських губерній Російської імперії протягом ХІХ - початку ХХ ст. брали активну участь у діяльності «Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії», активно впливаючи на потреби степових регіонів у галузі сільського господарства. Дворяни були авторами значної кількості статей з проблем землеробства України, які друкувалися на сторінках «Записок Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії» й на сьогодні ще не втратили своєї актуальності.

Джерела та література

дворянство південноукраїнський аграрний

1. Боровский М. П. Исторический обзор пятидесятилетней деятельности императорского общества сельского хозяйства Южной России с 1828 по 1878 год. / М.П. Боровский. - Одесса, 1878.

2. Гамалея В. Общество сельского хозяйства Южной России: организация и деятельность / В. Гамалея // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Історія і філософія науки і техніки». - 2009. - № 1/2. - Вип. 17. - С. 76-82.

3. Гиманов А. Тайны усадьбы одесского графа Толстого / А. Гиманов. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://e-news.com.ua/show/282542.html.

4. Дорошенко О.М. Біографічний нарис родини Скаржинських (перша половина ХVШ - початок ХХ століть) / О.М. Дорошенко // Наукові праці ЧДУ ім. П. Могили. Історія. - Вип. 63. - Т. 76. - Миколаїв, 2008.

5. Коломоєць Н.Д. Періодичне видання «Записки императорского общества сельского хозяйства Южной России»: літопис південноукраїнської аграрної науки / Н.Д. Коломоєць. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://base.dnsgb.com.ua/INB/2011-2/11_kolomiets.pdf.

6. Кратная биография В.П. Скаржинского // Записки Императорского Общества сельского хозяйства южной России. - СПб.,1861. - С. 666-674.

7. Ламан Н.К. Князь Лев Сергеевич Голицын. Выдающийся русский винодел / Н.К. Ламан, А.Н. Белоусова. - М.: Наука, 2000.

8. Общество сельского хозяйства Южной России, в Одессе // Журнал Министерства внутренних дел. - 1829. - Кн.2. - С. 426-428.

9. Палимпсестов И. Сборник о сельском хозяйстве юга России, 1830-1868 гг. / И. Палимпсестов. - Одесса, 1868.

10. Палимпсестов И. Новороссийский знаменитый хозяин В.П. Скаржинский / И. Палимпсестов // Херсонские губернские ведомости. - 1854. - № 3-6.

11. Петренко А. Е. Из аграрной истории южной Украины / А.Е. Петренко, Ю.А. Корчанова // Науковий вісник Львівського національного аграрного університету. - 2009. - № 2.

12. Пеший А. Дворяне Херсонской и Бессарабской губерний Гижицкие и их потомки / А.И. Пеший, С.Г. Решетов. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Liter/Gizhitskie.html.

13. Пономарев В. Агрономическая наука Бессарабии в 1812-1917 гг. / В.П. Пономарев. - Кишинев: Штиинца, 1981.

14. Щукин В.В. Скаржинские / В.В. Щукин. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://history.mk.ua/ ckarzhinskie.htm.

References

1. Borovskiy M. P. Istoricheskiy obzor pyatidesyatiletney deyatelnosti imperatorskogo obschestva selskogo hozyaystva Yuzhnoy Rossii s 1828 po 1878 god. - Odessa, 1878.

2. Gamaleya V. Obschestvo selskogo hozyaystva Yuzhnoy Rossii: organizatsiya i deyatelnost / V.Gamaleya // VIsnik DnIpropetrovskogo unIversitetu. SerIya «IstorIya I fIlosofIya nauki I tehnIki» - 2009. - № 1/2. - Vip. 17. - S. 76-82.

3. Gimanov A. Taynyi usadbyi odesskogo grafa Tolstogo / A. Gimanov. - [Elektronniy resurs]. - Rezhim dostupu: http://e-news.com.ua/show/282542.html.

4. Doroshenko O.M. BiografIchniy naris rodini Skarzhinskih (persha polovina HVIII - pochatok HH stolIt) / O.M. Doroshenko // NaukovI pratsI ChDU Im. P Mogili. IstorIya - Vip. 63. - T. 76. - MikolaYiv. 2008.

5. Kolomoets N. PerIodichne vidannya «Zapiski imperatorskogo obschestva selskogo hozyaystva Yuzhnoy Rossii»: lItopis pIvdennoukraYinskoYi agrarnoYi nauki / N.D. KolomoEts. - [Elektronniy resurs]. - Rezhim dostupu: http://base.dnsgb.com.ua/INB/2011-2/11_kolomiets.pdf.

6. Kratnaya biografiya V. P. Skarzhinskogo // Zapiski Imperatorskogo Obschestva selskogo hozyaystva yuzhnoy Rossii - SPb.,1861. - S. 666-674.

7. Laman N.K. Knyaz Lev Sergeevich Golitsyin. Vyidayuschiysya russkiy vinodel / N.K. Laman, A.N. Belousova. - M.: Nauka, 2000.

8. Obschestvo selskogo hozyaystva Yuzhnoy Rossii, v Odesse // Zhurnal Ministerstva vnutrennih del. - 1829. - Kn.2. - S.426-428.

9. Palimpsestov I. Sbornik o selskom hozyaystve yuga Rossii, 1830-1868 gg. / I. Palimpsestov. - Odessa, 1868.

10. Palimpsestov I. Novorossiyskiy znamenityiy hozyain V. P. Skarzhinskiy / I. Palimpsestov // Hersonskie gubernskie vedomosti - 1854. - № 3-6.

11. Petrenko A. E. Iz agrarnoy istorii yuzhnoy Ukrainyi / A.E. Petrenko, Yu.A. Korchanova // Naukoviy visnyk Lvivskogo natsionalnogo agrarnogo universitetu. - 2009. - № 2.

12. Peshiy A. Dvoryane Hersonskoy i Bessarabskoy guberniy Gizhitskie i ih potomki / A. I. Peshiy, S. G. Reshetov. - [Elektronniy resurs]. - Rezhim dostupu: http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Liter/Gizhitskie.html.

13. Ponomarev V. Agronomicheskaya nauka Bessarabii v 1812-1917 gg. / V.P. Ponomarev. - Kishinev: Shtiintsa, 1981.

14. Schukin V.V. Skarzhinskie / V.V. Schukin. - [Elektronniy resurs]. - Rezhim dostupu: http://history.mk.ua/ ckarzhinskie.htm.

Размещено на Allbest.ru