Соціальні питання у соціальному вченні Лева ХІІІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 281.9 (477)

Соціальні питання у соціальному вченні Лева ХІІІ

О.А. Альошина,

кандидат історичних наук, доцент кафедри релігієзнавства і теології На-ціонального університету «Острозька академія»

Стаття присвячена вивченню та теоретичному обґрунтуванню сутності соціальної проблематики у вченні папи Лева ХІІІ. Висвітлено позицію папи та обґрунтування ним тогочасних суспільних питань. Проаналізовано його погляди стосовно сутності людини та її місця в світі, походження державної влади, миру в суспільстві.

Ключові слова: католицька церква, соціальне вчення, папа Лев ХІІІ, енцикліки, суспільні проблеми.

Статья посвящена изучению и теоретическому обоснованию сущности со-циальной проблематики в учении Лева ХІІІ. Отражена позиция папы и обоснование им тогдашних общественных вопросов. Проанализированы его взгляды относительно сущности человека и ее места в мире, происхождение государственной власти, мира, в обществе.

Ключевые слова: католическая церковь, социальное учение, папа Лев ХІІІ, энциклики, общественные проблемы.

This article is devoted to the study and theoretical grounding of the nature of social problems in the teaching ofPope Leo XIII. The position of the Pope was defined and his study of contemporary social issues. His views were analyzed concerning the human nature and a human place in the world, the origin of the state power, peace in a society.

Keywords: Catholic Church, social study, Pope Leo XIII, encyclica, public problems.

Актуальним є дослідження даної теми, адже католицька церква приділяє значну увагу трактуванню соціальних питань, які виникають в суспільстві. Таким чином дуже важливим є дослідження даної теми, оскільки католицька церква як в минулі століття, так і сьогодні у своєму соціальному вченні розглядає ряд суспільних проблем, які завжди турбували людину та впливали на усі сфери її життєдіяль-ності. На певному етапі розвитку суспільства перелік досліджуваних соціальних питань залишається тим самим, змінювався лише зміст обґрунтування цих проблем католицькою церквою в той чи інший період часу.

Масив історіографії, присвячений питанню соціального вчення ка-толицької церкви, представлений у аналітичних статтях С. Сергійко, Ю. Зубкової, Ф. Овсієнко. Окремі аспекти теми представлені в на-укових та історіографічних працях зарубіжних дослідників, зокрема А. Любака, П. де Лоб'є. Проте зазначені дослідники лише частково розглядали це питання в загальному контексті соціального вчення церкви, а не досліджували як окрему проблему. соціальний лев церква влада

Соціальні проблеми набувають актуальності, оскільки віддзерка-люють всі ті протиріччя, які існують в суспільстві. Вони є ніби сво-єрідними відбитками існуючої соціальної дійсності. Погляд на осно-вні проблеми суспільства відображено в соціальному вченні церкви. Соціальне вчення, пристосовуючись до кожного періоду існування людства, лише видозмінювалось і тим самим поглиблювалось [4, с. 59]. За будь-яких суспільно-політичних обставин, католицька церква намагалася підлаштовуватися під запити суспільства, і водночас по-давала своє бачення вирішення назрілих проблем.

Мета соціального вчення католицизму полягає в його суспільно- політичному, соціально-етичному та соціально-педагогічному аспек-тах, при цьому аналізується соціальний устрій, при якому людина може вести християнський спосіб життя. Тому, соціальне вчення ка-толицької церкви залишається відкритою системою, яка інтерпретує процеси, що відбуваються в суспільстві. Перший значний внесок у становлення соціального вчення католицької церкви належить папі Леву ХІІІ (Вінченцо Джоакіно Печчі), який був главою церкви впро-довж 1878-1903 рр. [12, с. 22].

У другій половині ХІХ століття суспільство знаходилось під впли-вом економічних негараздів, що впливало і на його духовний стан. Ця криза вплинула також і на авторитет католицької церкви, наслідком чого стала розчарованість верств суспільства в її могутності.

В першу чергу, це було пов'язано з тим, що цей період став про-довженням епохи Нового часу, яка заклала початок розвитку вільно-думства та індивідуалізму. Це був час загально послаблення впливу католицизму на суспільну думку. Раціоналістичний спосіб мислення спрямовував свідомість людей таким чином, що в оцінці соціальних подій і проблем вони вже не могли звертатися (використовувати) до сталих соціально-моральних принципів, які пропонувала церква, навіть в тих випадках, коли необхідно було апелювати до норм моралі і у вирішенні практичних проблем вони посилалися на заповіді Святого Письма.

Це свідчило, що католицька церква поступово втрачала свій вплив і її вченню не вистачало загальних концепцій, які б презентували і показували реальні практичні методи реалізації визнаних постулатів церкви в життя. Віра лібералів у довільно встановлену гармонію інтересів тепер заміняється вірою в ефективність звернення до мо-рального почуття й до певного морального автоматизму, який допо-внюється благочинністю. Відходу від цього автоматизму в напрямку свідомого керівництва соціальним та економічним життям протидіяла віра в свободу як вищу моральну цінність. Така віра супроводжу-валася відсутністю точної, в дусі християнських принципів, концепції свободи й позитивного її розуміння. Це була свобода лібералів, а не християнська свобода, і в цьому була причина того, що католицькі ліберали часто опинялися в конфлікті з католицьким вченням і його принципами, навіть не бажаючи цього [4, с. 68-70].

В зазначений період певний вплив почало набирати соціальне вчення і запропонована ним ідеологія атеїзму. За таких умовах като-лицька церква не могла не реагувати на критичну ситуацію в суспіль-стві. Ієрархи церкви розуміли, що в такій ситуації нейтральна позиція приведе до зниження авторитету церкви серед віруючих. Крім того, католицька церква з моральної точки зору не могла залишатися осто-ронь від суспільно-політичних проблем тогочасного суспільства.

Католицька церква ніколи не стояла осторонь суспільних питань і це було пов'язано з тим, що дуже тривалий період часу вона повністю контролювала духовне життя суспільства і тому не потребувала чіткої виробленого соціального вчення. Встановленням буржуазних ка-піталістичних відносин призвело до руйнування феодальної системи управління, на чолі якої стояла католицька церква. За такої ситуації церква була змушена шукати шляхів виходу із цієї ситуації та адапто- вуватися до нових соціально-історичних умов розвитку суспільства.

Ці загострення в суспільстві вимагали конкретної і однозначної позиції у вирішенні суспільних питань. Виходом із цієї ситуації була доповідь папи Лев ХІІІ, що стосувалася питань соціальної політики. Цей виступ відіграв значну роль у зміні позиції Ватикану щодо трактування соціальних проблем. Глава церкви розумів усю пробле-матичність подій. Він усвідомлював, що між католицькою церквою і сучасним світом виникла певна розбіжність, що продовжує збільшу-ватися, а тому слід цьому протистояти. Саме тому папа за часи свого понтифікату взяв курс на оновлення вчення церкви й пристосування його до вимог сучасного світу.

Для реалізації такої політики було здійснено чіткі дії, які сприяли налагодженню порозуміння між католиками і пропонували чіткі орі-єнтири для їхньої діяльності. Такими кроками стало видання офіцій-них документів - енциклік. Енцикліки - це послання Римських пап єпископам, духовенству та віруючим католицької церкви [10, с. 314]. Цей термін вперше був використаний для пояснення обов'язків єпис-копів у XVI ст., і лише у ХІХ ст. став доктринальним і обов'язковим документом для усіх віруючих.

В цих документах папою було висвітлено позицію християнської церкви не лише стосовно суспільно-політичного життя, а й подано пояснення в сфері філософії й теології [8, с. 233]. В контексті зазна-ченого, наприкінці ХІХ століття папа видає першу енцикліку «Про значення філософії» («Aetemi Patris» 1879 р.), в якій розглядається система поглядів Фоми Аквінського і трактується як основний базис, на який повинні орієнтуватися католики в своїх наукових та теологіч-них дослідженнях. Філософ зазначав, що тільки особистість значима сама по собі; усі соціальні інститути, підпорядковані їй в силу своєї близькості до особистості. Людина знаходиться в центрі суспільства, що повинно їй служити і для доброчесного її життя необхідний ви-значений мінімум добробуту, а матеріальні блага призначені для всіх людей. Папа Лев XIII шукав засобів, як протистояти ідеології Про-світництва і констатував, що слід розвивати власне соціальне вчення на основі філософії та теології томізму. Нове соціальне вчення по-требувало нової філософської основи, і нею, на його думку, мав стати оновлений томізм. Оновлений томізм міг привернути увагу протес-тантських та православних богословів і філософів, сприяти віднов-ленню ролі зростанню католицьких поглядів [13]. Таким чином, це вплинуло на те, що вчення філософа офіційно починає визнаватися основою католицького світогляду. Неотомізм стає фундаментом со-ціальної доктрини католицької церкви впродовж наступних століть.

Свою позицію щодо суспільних проблем папа висвітлив в ряді ен- циклік і їх розгляд та аналіз дає можливість зрозуміти контекст тих основних проблем, що виникли в суспільстві в зазначений період. В енцикліці «Diutumum illud» («Про походження світської влади» 1881 р.) висвітлено питання походження державної влади. В праці папа критикує теорію суспільного договору, а також погляди реформаторів, відкидає ідеї комунізму і соціалізму і притримується позиції похо-дження будь-якої влади тільки від Бога.

Своєрідним продовженням зазначеного питання стала енцикліка «Immortale Dei» («Про устрій християнської держави» 1885 р.), в якій було розкрито християнський характер побудови держави. В ній зазначено, що людина за своєю природою є суспільною істотою і, оскільки влада встановлюється Богом, саме тому людина є представ-ником Творця і повинна керуватися Божою волею. З цього випливає, що закони, які суперечать волі Божій, повинні розглядатися як без-законня й суспільна людина може їх не притримуватися. Визнаючи авторитет Бога, державна влада повинна не лише визнавати релігію, а й підтримувати її. Тим самим вона демонструватиме визнання като-лицької церкви. Церква і держава виконують своє призначення відпо-відно до загального задуму Творця, яким скеровується весь світ.

В енцикліці «Sapientiae Christianae» («Про обов'язки людини» 1890р.) розкрито обов'язки християнина. В документі подано твер-дження про те, що розвиток наукової техніки створює небезпеку пе-реваги матеріального над духовним, а тому необхідно усіляко відда-вати пріоритет моралі в суспільному та матеріальному житті. Єдиним засобом боротьби із соціальним злом та основою міцності соціальних норм понтифік вбачає в християнських принципах та в практичному їх виконанні у повсякденному житті. Лев ХІІІ закликає виховувати і продукувати почуття любові до вітчизни та до церкви як духовної ві-тчизни, оскільки не існує жодних розбіжностей між цими почуттями [4, с. 110-113].

Найважливіший вплив на розвиток соціального вчення като-лицизму мала відома енцикліка «Rerum Novarum» («Про нові речі» 1891 р.). Проте в цих документах ще не було відображено зміст док-трини повною мірою, як це було здійснено папою Пієм ХІІ [11, с. 19]. В своїх енцикліках та інших посланнях папа Лев ХІІІ подав повний виклад головних проблем, що сформували його соціальну доктрину. Зокрема, він звернув увагу на місце людини в суспільстві та реаліза-цію її природних прав, визначив основні права людини, а саме: право на власність, на справедливу заробітню платню, належні умови праці, право об'єднання в професійні спілки, право на фізичний, духовний та інтелектуальний розвиток, право на освіту, на релігійну свободу [2, с. 63]. Завдяки своїй актуальності й практичній значимості зазначених у ній проблем, а також пошуку шляхів їх вирішення енцикліка набула значного розголосу.

Цей документ стосувався питання становища робітничого класу і вказував на гостроту соціального питання й суспільно-політичної бо-ротьби. Причиною такої ситуації понтифік вбачав в несправедливості соціальної політики державної влади, в якій робітник відчуває себе незахищеним і покинутим. Папа констатував, що робітники опини-лися жертвами капіталістичних відносин. Такі негативні прояви цих відносин сприяли надмірній концентрації власності економічної вла-ди в руках не чисельної групи підприємців. Тому він закликав членів суспільства повернути законні права робітників та сприяти їх захисту. Проте в цій ситуації він не підтримав пропозиції соціалістів про відмову від приватної власності і впровадження спільної власності, управління якої має перейти до представників громад та керівників держави [3, с. 63]. Папа наголошував на тому, це буде порушувати права законних володарів, а ліквідація приватної власності принесе більшу шкоду самим робітникам, оскільки метою робітників є також прагнення накопичення власності. Він пояснював, що існування при-ватної власності слугує для робітників певним стимулом до економ-ного та заощадливого ведення власного господарства та сприяє за-безпеченню матеріальних потреб, які можуть покращити життя для будь-якої пересічної людини [1, с. 93-94]. Лев ХІІІ звертав увагу на те, що ліквідація приватної власності суперечить природному праву. Згідно нього Бог наділив людство певними земними благами, але зробив це з умовою, що люди будуть в змозі самі опікуватися собою та задовольняти свої потреби [8, с. 299]. Підтвердженням цього слу-гують слова католицького теолога А. де Любака, який зазначав, що людський розум формує тезу про те, що кожний індивід має можли-вості краще потурбуватися про себе, ніж це може зробити для нього держава. Тому папа констатував, що справедливо буде, якщо резуль-тат праці робітника стане його власністю [7, с. 558]. Крім того, при-ватна власність виступає гарантом свободи людини і створює умови для вільного розвитку особистості та її творчих здібностей.

Папа запропонував власний підхід в трактуванні соціальної та дер-жавної політики. Він визначав суб'єктами політики: державу, церкву і професійні об'єднання робітників і вказав на ряд функцій, які вони мають виконувати. Обов'язком держави є турбота про матеріальний та правовий добробут своїх громадян, зокрема й добробут робітників, оскільки саме ця верства суспільства формує багатство і могутність держави. В свою чергу, робітники мають право об'єднуватися у про-фесійні спілки. Це право вкорінене в природі людини, оскільки за-вдяки своїй соціальній сутності їй простіше досягнути будь-якої мети у взаємостосунках з іншими людьми. Саме професійні об'єднання допомагають покращити соціальне становище робітників та сприяють налагодження суспільних міжкласових відносин в державі. Роль церкви полягала в здійсненні виховної, навчальної та функції діяльної любові, яка повинна реалізовуватися в практичній суспільній ді-яльності. На таких взаємовідносинах можливо сформувати державу, яка повинна бути зацікавлена в тісній співпраці всіх верств суспіль-ства задля досягнення загального блага. Таким чином держава зможе забезпечити добробут громадян [3, с. 64-65].

В цій енцикліці папа наголошував, що організаційний принцип у межах суспільства не повинен вибудовуватися на протистоянні класів, а має розвиватися на справедливих відносинах, в залежності від їх ролі у служінні для всіх. У його трактуванні, держава - тобто кожен уряд, державне керівництво, яке відповідає принципам здорового ро-зуму і божественного вчення - здійснює владу, яка є законною і ви-знаною, коли вона слугує спільному інтересу чи суспільному благу, сприяючи перспективі як суспільній так і приватній, та дотримується законів розподільної справедливості [5, с. 25-28].

З моменту появи енцикліки «Rerum Novarum» та наступних доку-ментів протягом кількох десятиліть соціальні проблеми розглядалися католицькими теологами переважно в контексті суспільно-політичних реалій. Це було пов'язано з тим, що в 40-50-ті роки ХХ ст. католицька церква відкрито позиціонувала і презентувала себе арбітром капіталістичних суспільних відносин.

Папа Лев XIII на основі вчення Ф. Аквінського про природний за-кон сформулював соціальне вчення, яке в кінці XIX ст. звернуло свою увагу на наступні питання. По-перше, дозволило створити християн-ське вчення про суспільство загального блага; по-друге, обґрунтувало теорію прав людини, яка згодом була задекларована в документах Другого Ватиканського собору про права людини; по-третє, сформу-вало ідею християнського солідаризму, яка стала основою для ідеології християнської демократії.

Отже, трактування соціальних проблем суспільства в енцикліках папи Лева ХІІІ заклало початок усього соціального вчення католиць-кої церкви. Внеском папи Лева ХІІІ до соціального вчення церкви було те, що він вперше спробував виокремити соціальні питання церкви не з вузькоконфесійних, а з загальнолюдських позицій. Осно-вними питаннями, на яких він зосередив увагу були: права та свободи людини, право на працю, питання походження державної влади, пра-во на приватну власність. Суспільні питання, на яких наголошував папа у своїх енцикліках знайшли відображення в соціальних вченнях наступних понтифіків католицької церкви.

Список використаних джерел

1. Бальтазар Х. Целое во фрагменте. Некоторые аспекты теологии истории / Х. Бальтазар. - М. : Истина и Жизнь, 2001. - 368 с.

2. Зубкова Ю. Еволюція соціальногог вчення католицької церкви у 60-70 рр. ХХ ст. та механізм його реалізації / Ю. Зубкова // Український істо-ричний журнал. - 2002. - №6. - С. 61-76.

3. Энциклики Его святейшества Папы Римского 1891, 1981, 1991 годов. - К., 1993. - 278 с.

4. Компедіум соціального вчення Церкви. - М. : Паоліні, 2006. - 623 с.

5. Лев ХІІІ. Rerum novarum // Церква і соціальні проблеми. - Львів, 1993. - С. 516-548.

6. Лобье П. Социальная доктрина католической церкви. Опыт воплощения христианского идиала [Електроннийресурс]. - Режим доступу : http:// www.krotov.info./spravki/persons/20person/lobye.htmL

7. Любак А. Католичество. Социальные аспекты догмата / А. Любак. - М. : Истина и Жизнь, 2000. - 684 с.

8. Майка Ю. Социальное учение католической церкви. Опыт исторического анализа / Ю. Майка. - Рим : Святой Крест, 1994. - 480 с.

9. Овсиенко Ф. Эволюция социального учения католицизма / Ф. Овси- енко. - М., 1987.

10. Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного, Б. Лобовика. - К. : Четверта хвиля, 1996. - 392 с.

11. Сергійко В. Органічна концепція соціального життя / В. Сергійко // Людина і світ. - 2003. - № 2. - С. 19-24.

12. Соціальна доктрина церкви [Збірник статей]. - Львів : Свічадо, 1998. - 300 с.

13. Шеремета О. Виникнення неотомізму: ідеалістичний проект чи пошук підґрунтя для соціального вчення Церкви? [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://www.religion.in.ua/main/history/2442-papa-lev-xiii- i-renesansakvinata.html

Размещено на Allbest.ru