Топоніміка Батурина ХVII-ХVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Топоніміка Батурина ХVII-ХVIII ст.

Н.А. Саєнко

У статті аналізується топоніміка Батурина ХУП- ХУШ ст. Місцеві назви розкривають такі важливі краєзнавчі теми, як заснування і заселення міста, його історичний і культурний розвиток. Авторка визначає походження назв вулиць і районів, їх розташування у просторі Батурина та зниклі з ужитку місцеві назви. батурин топоніміка краєзнавчий

Ключові слова: топоніми, вулиці, Батурин, ХУП-ХУШ ст.

В статье анализируется топонимика Батурина ХУП- ХУШ в. Местные названия раскрывают такие важные краеведческие темы, как основание и заселение города, его историческое и культурное развитие. Автор определяет происхождение названий улиц и районов, их расположение в пространстве Батурина и исчезнувшие из употребления местные названия.

Ключевые слова: топонимы, улицы, Батурин, ХУІІ-ХУП в.

In the article the place names of Baturin in the ХУІІ-ХУІІІ th are invertignated. Local names reveal the establishment and the magnification, historical and cultural development of the city. The author define the origin of the names and the location of the streets, districts, their location in the area of Baturyn and forgotten names of local places.

Key words: place names, street, Baturyn, ХУІІ-ХУІІІ century.

Топоніми є унікальними засобами збереження історичної пам'яті. По мірі того, як середовище існування людини обростає історичними подробицями, зростає культурне значення історичних топонімів. Топоніміка (від грецьких слів «топос» - місце та «онома» - ім'я, назва) - наука, що вивчає походження, значення та історичний розвиток географічних назв. Тому розкриття такого сюжету, як розвиток топоніміки є необхідним для розуміння цілісної картини розвитку міста, оскільки міські топоніми є віддзеркаленням суспільної свідомості, державної ідеології, етнічних та конфесійних особливостей того чи іншого міського середовища.

Топоніміка Батурина, як і багатьох інших історичнихмістУкраїни, досі не лише не досліджена, але й не зібрана у повному обсязі. У той же час цей матеріал містить у собі дуже цінні дані з історії та культури міста. Географічна термінологія давня, стійка та має важливе значення для порівняльно- історичних студій. Тим більше, що протягом останнього століття топоніміка Батурина зазнавала і продовжує зазнавати значних кількісних і якісних втрат. Отже метою нашої роботи є комплексне дослідження виникнення, функціонування та зміни топонімів Батурина ХУП-ХУШ ст.

Як окрема тема топоніміка міста не розглядалась ні науковцями, ні краєзнавцями, хоча в публікаціях з історії Батурина вона побіжно висвітлюється. Сучасний стан розробки даного питання представлений публіцистичними краєзнавчими екскурсами [ 1 ]. Деякі мікротопоніми Батурина наведені у науково-краєзнавчому виданні С.О. Павленка «Мікротопоніми Чернігово- Сіверщини» [2, с. 9]. Існує ряд історичних та лінгвістичних досліджень походження назви «Батурин» (О. Лазаревський, К. Тищенко, В. Коваленко та ін.) [3].

Назва міста не згадується в літописах. На думку В.П. Коваленка, згадка «городища Батурин» в документації королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін. дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву після того, як на спустошеному монголо-татарами городищі життя припинилося на три з половиною століття [4, с. 53]. Перша писемна згадка назви Батурин виглядає наступним чином: «Wiadomo czyni?, komu o tem wiedziec nalezy, i z maj^c rokaza- nie JKrmci pelnomocnika, azebym w Siewierszczyznie miejsca puste, z r?ku nieprzyjaciol rekuperowane, ludzmi wszelakiego stanu osadzal i na osady rozdawal, widz^c tedy godnego i sposobnego do tego ur. Macieja Stachorskiego, slug? swego, dalem onemu, w powiecie Nowogrodka Siewierskiego, osadztwo nad rz. Siemi% rzeczone borodyszcze Baturyn, na ktorem to horodyszc- zu ma miasto osadzac, obchodzic si? z osiadaj^cymi pocciwie, jako z ludzmi nowymi; slobody tym daj?, ktorzyby osadzali od doby tego listu mego na lat 14; wolno im b?dzie gorzalki kurzyc, piwa warzyc, miody sycic i wszelakich rzeczy i pozytkow zazywac, jako mi- asto Niezyn i insze slobody maj^ nadanie od Krola Jmci p. m. Mil. (...) Na co dla lepszej pewnosci i wiary r?k^ si? sw^ podpisuj? i piecz?c - przy ktorej datta w Nowogrod- ku d. 15 aprilis a. D. 1625. Szcz?sny Wyszel, chor^zji i kapitan Nowogrodka Siewierskiego» [5, с. 62-63]. У авторському перекладі це звучить так: «Відомо буде, кому про те знати слід, що, маючи розпорядження короля Речі Посполитої уповноваженого, щоб в Сіверщині місця пусті, з рук ворогів рекуперовані, людьми всілякого стану осаджував і на поселення роздавав, тож бачачи гідного і здатного до цього ур. Матея Стахорського, слуги свого, даю йому у повіті Новгородка Сіверського осадство над р. Сеймом, зване городище Батурин, на котрому має місто осаджувати, обходитися з тими, що оселяються, як з людьми новими; тим слободи я даю, від часу цього листа мого на 14 років; вільно їм горілки курити, пиво варити, меди ситити, всіляких речей і пожитків наживати, як місто Ніжин і інші слободи мають надання від Короля Р. Посполитої милості (...) На що для кращої певності і віри рукою власною я підписую і печатка - при якій дата в Новгородку 15 квітня 1625. Щасний Вишель, хорунжий і капітан Новгородка Сіверського».

Розвиток міського простору Батурина розпочався із побудовою поляками на високому мисі лівобережної тераси р. Сейм дерев'яно-земляних укріплень. Під час Смоленської війни у листопаді 1632 р. Батурин був зруйнований московським військом. Після закінчення війни місто відбудоване людьми Новгород-Сіверського старости Олександра Пісочинського [6, с. 277]. У цей час міська територія охоплювала не лише власне фортецю, а й передмістя, що виникли одночасно з нею. У 1630-х рр. було споруджено другу лінію фортечних укріплень, які широким півколом замкнули три миси надзаплавної тераси. Найменший за розміром крайній південний мис і надалі залишався укріпленим осердям міста. У різних джерелах його названо замком, цитаделлю, містом (російською «город», «малый город», «верхний город»). Загальна площа міських укріплень сягнула 26 га. До захищеної укріпленнями забудови навколо Батуринського замку джерела застосовують такі назви: місто (російською «город»), окольне місто, посад, укріплений посад, фортеця. Ще однією номенклатурною частиною міста ХУІІ-ХУШ ст. були форштадти (не захищена укріпленнями забудова). У Батурині вони звалися слободами.

Отже, урбаноніміка Батурина бере свій початок з осадження міста поляками у середині 1620-х рр. Первісно назви його вулиць і районів виникали стихійно, реалізовуючи основну, суто утилітарну функцію імені - виокремлення об'єкта з маси подібних. Беручи до уваги всі фактори, що впливали на появу назв у цей період, слід виділити наступні принципи номінації внутрішньоміських об'єктів:

1. урбаноніми, що ґрунтуються на відіменному принципі (гончар - Гончарівка та ін.);

2. урбаноніми, в основу яких покладено найменування на честь прізвищ чи власних імен людей (відантропонімний принцип): Матей - Матіївка, Теплов - Тепловка та ін.;

3. урбаноніми, утворені за відношенням до інших географічних об'єктів (відтопонімний принцип) - вулиця Київська.

У джерелах XVII ст. згадок онімів Батурина небагато. Однією з перших згадок є відомість Присяжної книги Ніжинського полку 1654 р., датована 7 лютого 1654 р.: «... город Ботурин стоит подле реки Семи, под городам течет в реку Сем озера Поповка, окола посаду с трёх сторон к озеру зделан город земленой вал, по обе стороны того валу огорожено дубовым бревенем ... да в том же городе Ботурине над озером на горе зделан двор панской, окола того двора зделана изо рву осып земленая на той осыпи огорожено стоячим острогом дубовым бревенем облым» [7, с. 234]. На той час місто вже мало досить чітку планувальну структуру. Її найважливішими вузлами були ворота в системі валів, куди радіально сходилися вуличні магістралі. В номінацію цих вулиць та навколишньої забудови був покладений відтопонімний напрямковий принцип. Найпівнічніша брама мала назву Новомлинська або Сосницька, головна, південно- західна, - Київська або Ніжинська, південна - Конотопська або Митченська. «...В том городе два замка пустые, около них фолварки и стены разваленные; а меры в оных замках: в большом в длину - от Новомлинских ворот до Конотопских 233 саж., впоперек - от Киевских ворот до берега р. Сейма 184 саж.» [8, с. 121].

За межами укріплень міста розпланування було вільним і залежало від рельєфу та гідрографії місцевості. З трьох боків фортеці Батурина знаходилися форштадти - слободи Підзамкова, Гончарівка та Горбанівка, а на протилежному березі річки - слобода Матіївка та Городищечко.

Слобода Підзамкова - поселення біля підніжжя мисоподібних останців лівобережної тераси Сейму (нині вул. Набережна). Назва походить від розташування слободи відносно іншого об'єкта - замку. В 1726 р. у слободі нараховувалося 19 дворів [9, с. 76-77]/Слобода Гончарівка - поселення на південній околиці Батурина (частина сучасних вул. Гетьманської, Кодакова, Многогрішного, Прокоповича та Шовковиці). Назва утворена за відіменним принципом і походить від назви професії першопоселенців - гончарів. Гончарне виробництво існувало в різних частинах цього району у ХУІІ- ХХ ст. Перша згадка топоніма Гончарівка датується 1700 р. На Гончарівці знаходилася головна резиденція гетьмана І. Мазепи, садиба прилуцького полковника Д. Горленка. У 1726 р. тут було 75 дворів посполитих, а в 1767-1768 рр. - 52 господарства різних власників [10].

Слобода Горбанівка - поселення в північно- західній частині Батурина (сучасні вул. Згурського та Шкляра з провулком). Розташоване на високому мисі, утвореному краєм лівобережної тераси р. Сейм та лівим берегом рівчака. Найвірогідніше, назва поселення відантропонімна і походить від прізвища першопоселенця (Горбань). Це прізвище серед власників дворів Горбанівки фіксується у джерелах середини ХУІІІ ст. Похідною від топоніма є поширене в Батурині прізвище Горбанівець.

До 1708 р. на території Горбанівки стояв двір генерального обозного Івана Ломиковського: «... пляц в месте Батурине, на яком сам мешкалем, межи дворами его милости пана Семена Савича, писара теперешного войскового енерального, и небощика пана Іоанна Лысици» [11, с. 1004]. У джерелі згадано горбанівський двір генерального писаря Семена Савича, яким пізніше володіли його нащадки, та володіння Івана Лисиці - значного військового товариша, довіреного гетьмана І. Мазепи. За даними 1726 р. на Горбанівці знаходився 31 двір посполитих [9, с. 77].

Слобода Матіївка (Митяєвка, Митяювка) - поселення на правому березі р. Сейм. З 1918 р. - центр сільської ради, а до того - далеке передмістя Батурина. Назва цього населеного пункту відантропонімна, походить від власного імені Матей (Матей Стахорський - осадчий Батурина). Первісно поселення тяглося уздовж т. зв «старого русла» Сейму, на якому знаходилися батуринські водяні млини. «Під Батурином біля млинів належна до двору Мазепи, а нині до Обмачівського хутора слобідка Матіївка, а в ній піддані мужики» [9, . 106-108]. За цим списком у слобідці Матіївці було нараховано 89 домогосподарств посполитих.

На території сучасного села Матіївка, на надзаплавній терасі правого берега р. Сейм, яка досі зветься Городище (Городищечко), наприкінці XVII ст. знаходився фільварок генерального обозного І. Ломиковського [11, с. 1004]. Згодом на Городищечку були володіння бунчукового товариша Петра Савича [12, арк. 566 зв.] та інших власників.

Частина мікротопонімів Батурина першої половини ХУІІІ ст. була пов'язана з прізвищами представників козацької старшини часів І. Мазепи, які мали тут свої володіння. Це, зокрема, кілька Орликівщин (маєтності генерального писаря П. Орлика), Фридриківське (володіння командувача гетьманською артилерією Ф. Кенігсека), Нестеровщина (батуринського сотника Д. Нестеренка), Довгополовщина (значного військового товариша К. Довгополого), Кухарщина (дворище кухаря І. Мазепи Павла на Буряківці), місце Бистрицького (І. Бистрицький - староста Шептаківської волості, свояк Мазепи), місце Мокієвського (К. Мокієвський - київський полковник, свояк Мазепи), місця Білозеревського і Многоргішнівське (?) [8, с. 152-153], Гамаліївщина (власність близької до Мазепи родини Гамаліїв) [9, с. 111]. У другій половині ХУІІІ ст. ці мікротопоніми вийшли з ужитку, тому локалізувати їх на сучасній мапі міста надзвичайно складно.

Часто для позначення території використовували прив'язку до місцевості. Наприклад, мікротопонім «Біля хреста» і «Проти хреста через дорогу» [9, с. 81; 8, с. 152] вказував на існування у Батурині спеціального знака. Придорожні хрести та каплиці здавна відігравали важливу роль у духовній культурі українців. Вони виконували захисну, магічну, пам'ятну функції і водночас нейтралізували негативний вплив та освячували небезпечні місця й ділянки [13].

Біля хреста мешкав довірений Мазепи, службовець генеральної канцелярії Григорій Покотило. Частина цієї місцевості відійшла для побудови гетьманського двору К. Розумовського на Київській вулиці [8, с. 199] Про перебування хреста на околиці Батурина його мешканці з часом забули, але його існування відбилося у місцевому антропонімії «... Левко Крестовий - пришлый з села Ксензовки, а прежде жил по приходе в Батурине на гетманском мазепинском месте, называемом Против Креста и потому он Крестовий называется» [8, с. 201].

Одним із орієнтирів у просторі Батурина з XVIII ст. і до сьогодні є маєток Кочубеїв (двір, сад, парк). При виокремленні просторових об'єктів використовували особливості місцевого ландшафту та стаціонарні об'єкти: «в окопі їдучі на Гончарівку по ліву сторону» [8, с. 152], «Оболоння коло млину» [8, с. 128] та інші.

Питання номінації вулиць Батурина постало у зв'язку зі складанням так званого Румянцевського опису Малоросії (1765-1769 рр.). За інструкцією по його проведенню безіменні міські вулиці слід було називати «по пристойності» [14, с. 62]. Тому у матеріалах подвірного облікового перепису населення Батурина (Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 57, оп. 1, спр. 55) найбільше назв вулиць відантропонімного походження, від імен та прізвищ власників дворів на цих вулицях: Скакунівка, Корніївка, Русаківка, Мелешківка, Шапарівка, Проценкова, Побожовка, Ємцьова, Лемешкова, Книшова. Вулицями названі згадані вище слободи-передмістя Матіївка з Городищечком, Підзамкова, Гончарівка та Горбанівка. Номінації Берегова, Млинова, Піскова, Загородна та Передміська утворені за відіменним принципом - за найбільш значимою ознакою чи об'єктом, що вирізняє даний топонім з ряду інших. На специфічну ознаку вулиці вказує урбанонім Крива. Топоурбанонімом була єдина вулиця - Київська [15].

Кам'яний собор Живоначальної Трійці, що знаходився у фортеці, був зруйнований під час погрому Батурина 2 листопада 1708 р. У ХУІІІ ст. (до 1787 р.) [8, с. 232-233] у місті існувала невелика дерев'яна Троїцька церква, яка знаходилася на вулиці Русаківці «к селу Миченкам лежачой» [12, арк. 373]. До колишньої Конотопської (Митченської) брами Батуринської фортеці на передмісті прилягає сучасна вулиця Самойловича, на якій ще в середині ХХ ст. мешкали представники роду Русаків.

На плані містечка Батурин, складеному наприкінці ХІХ ст. військовими топографами Курської інженерної дистанції (Российский государственный военно-исторический архив, фонд ВУА, дело 21680), позначена Мелешківка, яка співпадає з сучасною вулицею Незалежності України. З матеріалів Румянцевського опису відомо, що між Мелешківкою і Русаківкою знаходилася невелика вулиця Шапарівка, яка є сучасним провулком Самойловича.

Із перерахованих назв вулиць і районів Батурина локалізовано такі урбаноніми:

- слобода, вулиця Гончарівка - частина сучасних вул. Гетьманської, Кодакова, Многогрішного, Прокоповича та Шовковиці;

- слобода, вулиця Горбанівка - сучасні вул. Згурського, Шкляра з провулком, частина вул. Гетьманської;

- слобода, вулиця Підзамкова - сучасна вул. Набережна;

- слобода, вулиця Матіївка - частина сучасного села Матіївка Бахмацького району;

- вулиця Городищечко - частина сучасного села Матіївка Бахмацького району;

- вулиця Київська - сучасна вул. Ющенка;

- вулиця Побожовка - сучасна вул. Соколова;

- вулиця Мелешківка - сучасна вул. Незалежності України;

- вулиця Русаківка - сучасна вул. Самойловича;

- вулиця Шапарівка - сучасний провулок Самойловича.

У ХУІІІ ст. з'явилися мікротопоніми, названі на честь видатних осіб, що закарбували себе в історії Батурина. З розширенням забудови з'явилися нові назви. Так територія, якою володів сенатор і таємний радник Г Теплов, стала зватися Тепловкою, а колишня садиба гетьмана І. Мазепи на Гончарівці - Мазепин городок. Навпроти Мазепиного городка, через рівчак по краю тераси простягався Городок. Від назви річки Шовковиці пішла назва однойменного хутора Шовковиця (зараз вулиця Батурина).

Загалом у дорадянський період історії Батурина в його урбаноніміці домінували відіменні, відантропонімні та відтопонімні назви.

Після 1919 р. панівними стали декларативні, громадські і антропонімічні назви, які відзначалися крайньою політизацією. Як правило, вони не мали прямого відношення до історії ні вулиць, ні міста, ні регіону. Найбільше назв було дано на честь політичних та військових діячів більшовицької держави: вулиці Леніна, Петровського, Чкалова, Кірова тощо. Вони потіснили практично всі місцеві оніми, знівелювавши у топоніміці міста його історію, культуру, особливості природного середовища, зробили схожим на сотні інших міст Радянського Союзу.

Сучасне топонімічне середовище Батурина формувалося у 1990-2000 роках. Переважна частина назв вулиць дана на честь батуринських гетьманів, видатних уродженців та людей, що закарбували себе в історії міста. Деякі історичні мікротопоніми ХУТТ-ХУТТТ ст. досі побутують у неофіційній лексиці місцевого населення.

Посилання

1. Батуринська старина: збірник статей Віктора Бондаренка / [упорядкування Ю.А. Блажко, Л.Г. Кіяшко]; Національний історико-культурний заповідник « Гетьманська столиця». - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект- Поліграф», 2011. - 168 с.; Батурин: історія в пам'ятках: Путівник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» / Реброва Н.Б. [та ін.]. - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2012. - 112 с.; Путівник. Батурин / Реброва Н.Б. [та ін.]. - К.: Богдана, 2014. - 104 с.

2. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. - Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013. - 600 с.

3. Лазаревський О.М. Описаніе старой Малороссіи: Матеріальї для исторіи заселенія, землевладенія и управленія. Полкь Нежинскій / О.М. Лазаревский. - Т. 2. - К.:Тип. К.Н. Милевского, 1888-1902. - С. 252-254; Тищенко К.М. Про походження назви Батурина / К. М. Тищенко // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10- річчя заповідника «Гетьманська столиця». - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф». - С. 174-179; Коваленко В.П, Ситий Ю.М. Батурин, відкритий археологами (Частина І) // Батуринська старовина: Зб. наукових праць, присвяч. 300- літтю Батуринської трагедії / [упоряд. В. Коваленко]. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. - С. 118-119.

4. Древняя Русь в средневековом мире: энциклопедия / Институт всеобщей истории РАН ; Под общей ред. Е.А. Мельниковой, В.Я. Петрухина. - М.: Ладомир, 2014. - 992 с.

5. Jablonowski A. Gospodarka polska na Zadnieprzu siewier- skiem / А. Jablonowski // Przeglqd Historyczny. - 1915. - T. XIX. - Zesz. 1. - S. 45-63.

6. Кулаковський П.М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648) / П.М. Кулаковський. - К.: Темпора,

2006. - 496 с.: 2 іл.

7. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / [упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець]. - К., 2003 - 349 с.

8. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г Шевченка та ін.; Редколегія: Коваленко О.Б. та ін. - Вид. 2-ге, доповнене. - Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2012. - 882 с., 30 іл.

9. Мазепина книга / [упорядкування та вступна стаття

І. Ситого]. - Чернігів, 2005. - 524 с.

10. Саєнко Н.А. Батуринська Гончарівка у ХУЛІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверянський літопис. - 2015. - № 6. - С. 42-49.

11. Духовний заповіт генерального обозного І. Ломиковсь- кого: Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.О. Павленко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія»,

2007. - 1144 с.

12. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАК), ф. 57, оп. 1, спр. 55, 1034 арк.

13. Ігнатенко І., Нагорнюк О. Придорожні хрести Полісся: функції, семантика та символіка // Народознавчі зошити: Інститут народознавства НАН України.). - Львів, 2013. -№ 1(109). - С. 99-104.

14. Волошин Ю.В. «Для точнаго исчиленія и сведения всего малороссийскаго народа»: проведення Румянцевського опису в полковому місті Полтаві (1765-1766 рр.) / Ю.В. Волошин // Краєзнавство. - 2011. - № 1. - С. 57-71.

15. Саєнко Н.А. Київська вулиця Батурина у ХУІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Випуск 8. - Київ - Глухів, 2015. - С. 157-160.

Размещено на Allbest.ru