Сьогодні надзвичайно актуальним є питання збереження, дослідження, популяризації пам'яток історії та культури українського народу, що має велике значення для відродження його історичної пам'яті і духовності. Складова культурної спадщини - вироби ювелірного мистецтва, значна частина яких сьогодні зберігається у Філії Національного музею історії України - Музеї історичних коштовностей України. Серед них знаходяться як атрибутовані, так і невідомі роботи київських майстрів-золотарів та сріблярів. Варто зазначити, що здебільшого це - культові вироби, які вціліли від знищення у 1922 р. завдяки саме українському науковцю і музейному діячеві Данилові Михайловичу Щербаківскому (1877-1927).

Творчість київських золотарів у вітчизняній історичній та мистецтвознавчій літературі представлена недостатньо. На думку відомої дослідниці з цього питання Ж.Г. Арустамян, найповніше висвітлені періоди розвитку золотарства ХІ-ХІІ ст. (характеризується формуванням основних традицій київської ювелірної школи) і ХУІІ-ХУІІІ ст. (розповсюдження стилю бароко, створення оригінальних творів - зразків українського бароко). Відсутність спеціальних праць про київських майстрів XIX ст.Ж.Г. Арустамян пояснює низкою причин, з яких найголовніші: “по-перше, вважалося, що XIX ст. - час деградації та занепаду ювелірного мистецтва, по-друге - малочисленністю першокласних виробів, що збереглися до наших днів”¹.

У 1910-1920-х роках вироби київських майстрів золотих та срібних справ досліджував Д.М. Щербаківський. Так, у статті “Золотарська оправа книжки в XVI-XIX ст. на Україні" (К., 1924) Д.М. Щербаківський згадує київських золотарів Івана Равича, Ієремію Білецького², Даміана Волковидського³ і Захарія Брезгунова⁴. Дослідник робить висновок, що на початку XIX ст.". приток з Росії золотарських оправ, як і взагалі золотарських виробів робиться остільки сильним, що нищить місцеве виробництво і майстерні старих майстрів з певними традиціями, а ті приїзжі майстри, які засновують свої підприємства в Київі та інших значних центрах, позбавлені місцевих традицій”.

Оправа Євангелія, 1722 р., майстер Ієремія Білецький. (срібло, золочення, чернь, карбування). Філія НМІУ - МІКУ. Інв. № ДМ4371.

Дарохранительниця, перша полов. XVIII ст.], майстер Семен Тарановський. (срібло, золочення, карбування) Філія НМІУ - МІКУ. Інв. № ДМ4545.

У розвідці “Оправи книжок у київських золотарів XVII - XVIII ст. ” (К., 1926) Д.М. Щербаківський детально описує проблеми, з якими стикається дослідник, коли намагається атрибутувати той чи інший виріб, особливо це стосується встановлення походження. Вчений констатує, що пам'яток золотарства збереглося порівняно “. дуже небагато, до того ж ціла низка найвидатніших пам'яток українського золотарства, а особливо з XVI-XVП століть, не кажучи вже про раніші, не має жодного клейна (так в оригіналі - О. Ф.), не має підпису майстра або таких написів, щоб ствердили вони українське походження їх”⁶. Причиною цього, на його думку, був такий значний попит на золотарські вироби на Україні у XVI-XVП ст., що місцеві майстри не могли його задовольнити і безліч золотих речей привозилися з-за кордону - із Заходу. Починаючи з другої половини XVII ст., в Україні з'являється й московське срібло, яке надсилали до храмів у вигляді пожертв майстри українського походження, найкращих з яких забирали до Росії.

З імен київських майстрів, які Д.М. Щербаківському вдалося встановити на оправах церковних книжок, він називає Федора Золотаря. Його ім'я присутнє на найстарішій оправі, датованій 1670 р., якою пізніше було покрито Євангеліє київського друку 1771 р. Особливо детально автор зупинився на роботах іншого київського майстра пізнішого періоду (першої половини XVIII ст.) - Івана Равича, який, за словами дослідника,“працював біля

Фрагмент списку “Злотники Київські”. НА ІА НАН України. Ф.9 “Архів Д.М. Щербаківського ”. Спр.113а “Золотарі київські (імена)".

півстоліття, був досить популярним майстром і мав широку клієнтуру не тільки в Київі, а й по різних місцевостях на Україні”⁸. Д.М. Щербаківський описує дві роботи І. Равича - велике Євангеліє лаврського друку 1717 р. для Видубицького монастиря і Євангеліє московського друку 1703 р, що на час написання праці зберігалося у Всеукраїнському історичному музеї (зараз - Національний музей історії України).

Другим київським майстром першої половини XVIII ст., який залишив по собі високої художньої вартості вироби - оправи до книжок, був Ієремія Білецький. Д.М. Щербаківський аналізує його роботи і зазначає, що у Лаврі є два Євангелія московського друку 1717 р. в оправах із підписом цього майстра. Торкається вчений також виробів київських майстрів фініфті, роботи яких збереглися і мають підписи: ієрея Даміана Волковидського і Дем'яна Любецького.

Назвемо загальні пізніші праці про ювелірне мистецтво України, де значна увага приділена київським майстрам золотих і срібних справ та їхнім виробам. Це, насамперед, монографія М. Петренка “Українське золотарство ХХНХХШ ст. ”⁹, історичний нарис П. Жолтовського “Художній метал”¹⁰, розділ “Организация золотого и серебряного дела и клеймения изделий из драгоценных металлов на Украине" в колективній праці М. Постнікової-Лосєвої, Н. Платонової, Б. Ульянової “Золотое и серебряное дело XV-XX вв. ”¹¹, сучасні статті у Вікіпедії¹² та ін. ресурсах¹³.

Історія срібного (золотарського) цеху, що був одним із перших ремісничих цехів, який з'явився у Києві ще у першій половині XV ст., знайшла висвітлення у книзі В. Ковалинського “Київські мініатюри”¹⁴, а також у статтях Ж.Г. Арустамян¹⁵, О.О. Кохан¹⁶ та ін.

Найповніше досліджено життя і творчість київських ювелірів Йосипа Маршака (1854-1918) ¹⁷ та Самсона (1754-1831) і Олександра (1793-?) Стрельбицьких¹⁸. Іншим, менш відомим майстрам - Максиму Бишевському, Герасиму Проценку, Івану Вінниковському, Івану Ярославському, Федору Коробкіну (Коробці), Федору Михайловському присвятила ряд статей Ж.Г. Арустамян¹⁹.

Найбільша кількість документів про київських золотарів відклалася у фондах Державного архіву м. Києва (Ф.1; 3; 8; 17; 62; 68; 194; 260; 319; 320; 329; 337), а також Центрального державного історичного архіву, м. Київ (Ф.166, 2011, 2040) та Наукового архіву Інституту археографії НАН України (Ф.9).

Оскільки творчість київських майстрів більш раннього періоду недостатньо досліджена, вважаємо за доречне опублікувати список золотарів, укладений Д.М. Щербаківським у процесі його роботи над дослідженням історії українського золотарства.

Раніше нами був опублікований список українських золотарів, які мешкали і працювали за межами міст Києва та Львова²⁰. Ці обидва списки відклалися в особовому фонді ученого, який зберігається в Науковому архіві Інституту археології НАН України²¹.

Нижче подаємо документ “Злотники київські” у формі таблиці. Список містить 4 умовні стовпчики: нумерація (в оригіналі порушена - О. Ф.); ім'я золотаря; джерело, де було віднайдено ім'я золотаря (писемне, часом виріб із підписом майстра); рік (частіше це - рік виготовлення виробу, зазначений в писемних джерелах, або на самому ж виробі у вигляді підпису, часом із клеймом майстра). До списку увійшли 27 прізвищ (прізвиськ) майстрів (Семен Тарановський (Таран) згадується двічі).

Окрім цього списку, ймовірно, зведеного, в особовому фонді Д.М. Щербаківського збереглися невеличкі клаптики паперу із зазначенням імен майстрів, бібліографічних описів джерел тощо. Рукопис не датований, але можна припустити, що цей список, як і попередньо опублікований, укладався впродовж кінця 1910 - початку 1920-х років, коли дослідник вів підготовчу роботу до праць із золотарства.

Джерелами при укладанні списку київських золотарів Д.М. Щер - баківському служили праці українського історика, археографа О.О. Ан - дрієвського, часопис “Кіевская Старина”, частина VII тому І “Архива Юго-Западной России”.

Список золотарів друкується вперше. Прізвища та імена майстрів подано відповідно до вимог сучасного правопису. Прізвиська (де вони вказані) залишено без змін. Авторські скорочення, відновлені упорядником, взято у квадратні дужки. Нерозбірливий текст позначено (.). Публікація супроводжується коментарями, в яких подано пояснення термінів, історичних подій, а також здійснено ідентифікацію персоналій та джерел, до яких звертався Д.М. Щербаківський.

щербаківський золотар історична коштовність

Література