Вплив реформи 1932 року на розвиток художньої освіти півдня України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив реформи 1932 року на розвиток художньої освіти півдня України

Пунгіна О.А.

На основі ухвали ЦВК СРСР після 1932 р. реформа художньої освіти уніфікувала всі навчальні заклади художньої вертикалі України. Нова організація навчального процесу в інститутах та технікумах мистецтва була обов'язковою для всіх закладів. Одним з нововведень була раціонально організована безперервна виробнича практика та впровадження педагогічної концепції соцреалізму.

Ключові слова: художня освіта, виробнича практика, соцреалізм.

На основе постановления ЦИК СССР после 1932 г., реформа художественного образования унифицировала все учебные заведения художественной вертикали Украины. Новая организация учебного процесса в институтах и техникумах искусства была обязательной для всех заведений. Одним из нововведений была рационально организована непрерывная производственная практика и внедрение педагогической концепции соцреализма.

Ключевые слова: художественное образование, производственная практика, соцреализм. реформа художній освіта

INFLUENCE OF REFORM OF 1932 ON DEVELOPMENT OF ARTISTIC FORMATION OF SOUTH OF UKRAINE

Puhina Olga

Based on the decision of the CEC of the USSR after the 1932 reform of art education unified all schools of art vertically Ukraine. The new organization of the educational process in institutes and colleges of art was mandatory for all institutions. One of the innovations was rationally organized continuous manufacturing practices and pedagogical introduction to the concept of socialist realism.

Keywords: art education, work experience, social realism.

У 1930-х роках на Україні ще більш посилилася ідеологізація мистецтва тоталітарним «сталінським» режимом. Штучні реорганізації закладів і заміни їхнього кадрового складу відбулися у всіх художніх Вузах Росії й України. Негативний вплив більшовицької ідеології остаточно переміг і закріпився в Україні після 1932 р. Керівництво ревно дотримувалось сталінської позиції денаціоналізації навчального процесу та пролетаризації викладацького і студентського складу, яка ще більш посилилися внаслідок реформи 1934 р. згідно з централізацією художнього життя СРСР.

Проблему впровадження літературно-художньої реформи 1932 р. та концепції соцреалізму, зокрема на Півдні України, піднімали та побіжно досліджували, свого часу, В. Афанасьєв, О. Сокальський, Р. Шмагало та інші.

Після постанови від 23 квітня 1932 р. Центрального Комітету ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій», у 1934--1935 рр. за рішенням партійних органів відбулася реорганізація навчально-виховного процесу в Україні. З червня 1934 р. Харків перестав бути столицею України. Після 15-и років перерви цей статус повертають Києву. На той час Росія мала дві вищі художні школи -- у Москві та Петербурзі, а Україна -- три: в Одесі, Києві, Харкові (з 1928 р.). Існування в Україні 3 художніх інститутів зумовлювало, звичайно, творчу конкуренцію. Поряд із негативними моментами, викликаними тим, що викладацькі та студентські колективи були втягнуті до міжгрупової боротьби різноманітних мистецьких об'єднань, ситуація мала і позитивні аспекти. Децентралізація освіти сприяла пожвавленню художнього життя в різних регіонах країни і виробленню у кожному навчальному закладі оригінальних творчих методик. Ротація педагогів під час різних реорганізацій та конфліктів між мистецькими об'єднаннями допомагала ширшому обміну педагогічним досвідом між навчальними закладами. Але ідеологічна і державна машина сталінського режиму планомірно здійснювала відвертий наступ проти української культури. Керівництво країни ліквідувало Харківський і Одеський ВНЗ, перетворивши їх на технікум і училище. Процеси, що урізноманітнювали художнє життя України, були зруйновані унаслідок створення 1934 р. на базі Київського (КХІ) єдиного ВНЗ в республіці, утвореного після приєднання до нього Одеського та Харківського інститутів. До знову сформованого педагогічного складу КХІ увійшли кращі митці-реалісти з цих інститутів і шляхом конкурсного відбору було прийнято найздібніших студентів з двох закладів. Чимало студентів старших курсів були переведені на молодші курси, оскільки їхня підготовка не відповідала «підвищеним вимогам» [2, 107].

Таким чином, подальша політика ідеологізації та уніфікації під пресом тоталітарного режиму знищила розмаїття авторських методик, які розвивалися в Україні різними навчальними закладами вищого і середнього рівнів. Цілі мистецькі напрямки разом із досягненнями провідних митців-педагогів було проголошено «фашистсько-націоналістичними». Реорганізації та скасуванню були піддані найкращі заклади художньо-промислового спрямування України і саме прикладники та монументалісти зазнали перших і найжорстокіших репресій.

Отже, після 1934 р. Одеський Художній Інститут (ОХІ) був позбавлений художньо-промислового профілю і перетворений на училище [7, 154--155].

Суттєво скоротили кількість відділень -- з 11 лишаються фактично три: живопис, скульптура, кераміка (з 1937 р. поліграфічне ліквідується). Після реформи живописне відділення перейменували в «художньо-педагогічне». Тож, реформа, спрямована на офіціозне реалістичне мистецтво, особливо негативно відбилася на декоративно-ужиткових спеціальностях одеської школи. У зв'язку зі скороченням багатьох відділень та іншими причинами до середини 30-х рр. з Одеського Художнього Училища (ОХУ) пішли багато педагогів.

Деякі з них влаштувались у навчальних закладах Києва, Москви, Ленінграда та інших містах СРСР. Так, О. Шовкуненко (з 1935 р.) і П. Волокидіна (з 1934 р.) запрошують до КХІ, до Москви виїжджають Г. Комар, М. Гронець, І. Гурвич, Б. Яковлєв працює в МІОМ ім. В. Сурікова, В. Мюллер викладає в ДІТМі (з 1934 р.). У 1931 р. іде на пенсію В. Заузе, звільняється П. Мітковіцер (у 1933р.), О. Гауш (у 1935р.). Зважаючи на те, що з ОХУ пішла велика кількість кваліфікованих викладачів у котрий раз докорінно змінився викладацький склад, запросили нових митців-реалістів та видатних педагогів.

На живописному відділені провідне місце займали: Д. Крайнєв (з 1934р.),

О. Постель, Л. Мучник, М. Павлюк, П. Пархет, Ю. Бершадський, Є. Буковецький, М. Муцельмахер, П. Кановський та ін. (переважна більшість з них випускники ОХУ). Педагогічна діяльність нових і попередніх викладачів стала міцним фундаментом, на якому впродовж наступних десятиліть будувалася південна школа. Ці митці були виховані одеською і російською академічною школою, яку продовжували розвивати у своїй педагогічній діяльності. Саме ці принципи лягли в основу української реалістичної школи, а світлоносність, лірика та експресивність, яку прищеплювали вони своїм учням, стали визначальними для південноукраїнської школи.

З багатьох нових відділень колишнього Одеського Політехнікуму образотворчих мистецтв (ПОМ) в ОХУ залишилася тільки кераміка. Потрібно додати, що з 3-х найбільших центрів художньої освіти керамічна (у напрямку порцеляно-фаянсової промисловості) лишилася тільки в ОХУ. Документи 1938 р. свідчать, що «керамічний факультет в ОХУ готує висококваліфіковані кадри для порцеляно-фаянсової промисловості і є єдиним в РРФСР і УРСР» [5, 25]. Після закінчення училища молодих фахівців направляли на найбільші заводи СРСР, де вони з часом ставали провідними художниками або директорами, що зайвий раз підтверджувало високий рівень їхньої підготовки. Одним з провідних викладачів керамічного відділення залишається професор М. Жук. Якщо на початку 1920-х років активізувався позитивний процес творення перспективних моделей художньої освіти, що базувався на методологічному плюралізмі та персональних методичних пошуках окремих митців-педагогів, то пізніше більшовицькі ідеологи знищували саме ці досягнення. Теоретичні погляди щодо національного питання та злиття техніки, мистецтва і життя через образотворчу культуру були потрактовані в 1930-х роках як «войовничий формалізм» [6, 11], а надбання 1920-х років були піддані нещадній критиці як антипартійні. Однак те, що ОХІ втратив свій статус і перетворився на училище, на рівень підготовки студентів не вплинуло.

У 1932 р. керівником скульптурного відділення і викладачем пластичної анатомії був запрошений Григорій Самойлович Теннер (1889--1943).

Навчався в ОХУ (1906--1910), одержав освіту медика, був консультантом методики викладання пластичної анатомії в художніх вузах, за дорученням Вищої ученої ради при НКО склав програми з анатомії і скульптури для художніх шкіл СРСР [4, 24]. Г. Теннер був видатним художником-практиком, що мало сильний вплив на молодих керамістів і скульпторів. Він багато зробив для творчого становлення керамічного і скульптурного факультету.

Аналіз наявних матеріалів красномовно свідчить про те, що керівництво держави вживало всіх заходів для того, щоб стиснути розміри і масштаби роботи південноросійської школи та всіляко зменшити її можливості. Школа, яка була інститутом і випускала висококваліфікованих спеціалістів з різних спеціальностей, тепер була перетворена на училище. Було скасовано багато відділень, скасовано не тому, що вони давали незадовільні результати, а тому, що це не відповідало планам Комітету ЦВК СРСР. Але знищити Школу, яка мала такі славні традиції і видатних педагогів, було важко. У школу приходять нові викладачі, які багато в чому продовжують на практиці традиції школи, яка їх виховала. Популярність училища була досить великою не тільки на Півдні, й в СРСР, сюди приїздили вчитись з Сибіру, Далекого Сходу, Якутії, Уралу, Білорусії, Молдавії та інших регіонів країни.

На основі ухвали ЦВК СРСР від 19.09.1932 р. реформа художньої освіти уніфікувалась для всіх навчальних закладів художньої вертикалі. Нова організація навчального процесу в інститутах та технікумах мистецтва була обов'язковою для всіх закладів. За новою постановою навчальний рік тривав 50 шестиденок, ділився на 2 семестри: осінній -- з 01 вересня до 31 грудня включно; весняний -- з 16 січня до 30 червня включно, перерва влітку з 01 липня до 31 серпня. За такого розподілу 1 семестр мав -- 600 академічних годин; 2 семестр мав -- 810 академічних годин, разом на рік це становило 1410 годин, як показано у таблиці 1 [3, 20--21].

Таблиця 1. Розподілення годин між основним формам роботи у художніх інститутах та технікумах

Бібліографія

1. Акулов Б. Створити українську Академію мистецтв / Б.Акулов // Образотворче мистецтво. -- К. : Мистецтво, 1941. -- № 1. -- С.14--15.

2. Афанасьєв В.А. Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві / В.А. Афанасьев. -- К. : Мистецтво, 1967. -- 174 с., 32 іл.

3. ДАОО ф. -- 4781, оп. 1, д. 4 (Програми загальної освіти. Одесского Художественного техникума (1931--32 г.)). -- 61 арк.

4. Котляр М. Скульптор Г.С. Теннер / М. Котляр // Образотворче мистецтво. -- 1940. -- № 7. -- С. 21--29.

5. Одесское художественно-театральное училище им. М.Б. Грекова. -- Одесса : студия «Негоциант», 2005. -- 100 с.

6. Томах С. За пролетарські мистецькі кадри / С. Томах, Є. Холостенко. - X.: Рух, 1932. - 92 с.

7. Шмагало Р.Т. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ -- середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції / Р.Т. Шмагало. - Львів: Українські технології, 2005. -- 528 с., 742 іл.

Размещено на Allbest.ru