Діяльність японського консула в Одесі в умовах поглиблення кризи російсько-японських відносин початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Діяльність японського консула в Одесі в умовах поглиблення кризи російсько-японських відносин початку ХХ ст.

С. С. Павленко

У статті досліджується діяльність К. Іідзіми - японського консула в Одесі (1900-1906рр.). Розкривається вплив російсько- японських відносин на зміст основних напрямків його роботи. Аналізуються основні консульські функції.

Ключові слова: К. Іідзіма, Японське імперське консульство в Одесі, російсько-японська війна, Одеса, консульські функції.

Традиційне міжнародне право обмежує компетенції діяльності консульського інституту соціально-економічними питаннями. Проте, фактичний зміст сфери консульської відповідальності демонструє пряму залежність від характеру міждержавних відносин, локальних особливостей країни перебування та зовнішньополітичного курсу держави, інтереси якої консул має відстоювати. Протиріччя російських та японських експансіоністських інтересів у Китаї та Кореї у другій половині 1890-х рр. актуалізували для токійського уряду значення діяльності консульських установ у Росії. Через своє розташування у важливому військово-морському та торгівельно-економічному порту Росії, японське консульство в Одесі мало принципово тактичне значення для Токіо. Його діяльність дозволила японцям безпосередньо відстежувати ситуацію у європейській частині імперії. Конфронтація між Росією та Японією призвела до трансформації основних напрямів діяльності японського консульства у відповідності до інтересів Токіо на Півдні Російської імперії на початку ХХ ст.

Діяльність японського імперського консульства в Одесі залишається малодослідженим сюжетом російсько-японських стосунків. Американський науковець Дж. Ленсен у роботі «Japanese Diplomatic and Consider Officials in Russia» здійснив спробу скласти перелік службовців японських консульських установах на території Росії [24]. Хоча у цьому дослідженні ми знайшли деякі хронологічні помилки, що додає важливість обраної нами теми, наразі воно залишається єдиною комплексною роботою з історії становлення японської консульської служби у Росії. Лише побіжно торкається діяльності японського консула в Одесі сучасний історик Ф. О'Брайен. При цьому головним предметом його дослідження є вивчення військової співпраці Великобританії та Японії за союзним договором 1902 р. [27, р. 72-73]. Досліджуючи розвідницьку діяльність консульських чинів на Півдні Російської імперії, українські дослідники Л. Вовчок [2, с. 13] та О. П. Три- губ [11] приділяють увагу характеру функціонування зазначеної установи. Для японської історичної науки дана проблематика не набула достатньої актуальності і тому для неї притаманні лише «згадування» про існування у Одесі консульства Японії без надання відповідних характеристик. Таким чином, у доступних нам наукових працях розглядаються лише окремі сюжети діяльності японського імперського консульства в Одесі, які вписані у контекст інших дослідницьких проблем.

Дослідження базується на джерелах з трьох складових. Перша група джерел охоплює документи, що характеризують консульське право ХІХ - початку ХХ ст. Вони дозволяють не лише зрозуміти юридичну основу діяльності установ, але й визначити, наскільки консул дотримувався правових норм в залежності від певного стану відносин. До цієї групи належать «Правила для японських консулів» 1890 р. [29], а також різноманітні урядові накази та інструкції. Друга група джерел складається зі звітів консульських та дипломатичних чинів, що містять відомості про діяльність японського консульства в Одесі, зокрема, К. Іідзіми, Е. Хінана та інших. Змістовно ці матеріали демонструють зміни у діяльності установи, спричинені наближенням російсько-японської війни. До третьої групи джерел належать матеріали періодичних видань. У нашому випадку це матеріали «Торгово-промышленной газеты» та «Южного обозрения». Вони розкривають ставлення російського суспільства як до діяльності японської установи, так і щодо окремих процесів у низці питань російсько- японських відносин.

Зазначена історіографічна база та джерела надають можливість дослідити головні напрями діяльності японського імперського консула в Одесі та їх залежність від стану російсько- японських відносин початку ХХ ст., що складає головну мету цього дослідження.

Призначення К. Іідзіми. Хоча з середини 90-х рр. ХІХ ст. спостерігається поступове погіршення російсько-японських відносин, до початку ХХ ст. сторони утримувались від відкритого збройного протистояння. Російський уряд не розглядав Японію як серйозного суперника та, усвідомлюючи слабкість своїх позицій на Далекому Сході, волів відтермінувати конфлікт і, певною мірою, згладити найгостріші міждержавні протиріччя. Токійська сторона також розуміла свою тогочасну неспроможність протидіяти Росії, яка у військово-політичному відношенні була сильнішою ніж Японія.

Тому остання зосередила свою увагу на пошуку союзників для зміцненні свого положення на міжнародній арені та посилення військових сил. Досвід японсько-китайської війни 1894-1895 рр., коли японська перемога, здобута військовим шляхом, були «відібрана» дипломатичними маневрами Росії, Німеччини та Франції, спонукав Токіо до обачних дій.

На початку ХХ ст. відбувається збільшення чисельності службовців у консульствах Японії. Якщо на 1892 р. їх загальна кількість становила 98 осіб, то на 1900 р., згідно відомостей російського віце-консула у Хакодате Н. Роспопова, вона збільшилась до 252. Слід враховувати, що переважна більшість з них були резидентами у Китаї (35 осіб) та Кореї (178 осіб), що відповідало тогочасним прагнення Японії надійно закріпитись у регіоні і консульські чини мали сприяти цьому. Як повідомляв Н. Распопов, чисельність японських консульських службовців у Росії становила 7 осіб [9, с. 136]. До цієї інформації слід ставитись досить критично, адже російська сторона не враховувала персонал японського комерційного агентства у Владивостоці. Тобто, 7 осіб - це чисельний склад лише двох японських консульських установ у Одесі та Корсакові. Ще близько 6 осіб були службовцями установи у Владивостоці [1, с. 16].

Зрозуміло, що призначення етнічного японця мало кардинально змінити напрями та характер функціонування установи.

К. Іідзіма закінчив Токійський університет (1893 р.) та був кар'єрним дипломатом, який не мав досвіду роботи у військовій сфері [20]. Останнім його місцем служби, перед призначенням до Одеси, була посада секретаря при японській дипломатичній місії у Петербурзі. У 1899 р. його було відряджено на батьківщину, і до Росії вдруге він повернувся вже як японський консул [12].

К. Іідзіма розпочав виконувати свої консульські обов'язки в Одесі у 1900 р. [32]. Також до установи як студенти-перекладачи, тобто секретарі, були призначені Н. Фукуда та М. Мацумото [29, р. 144]. Установа знаходилась у м. Одеса на вул. Воронцовській, буд. 4 [14, арк. 85]. Таким чином, японське консульство в Одесі було нечисленним, а тому його діяльності не була притаманна суспільна активність.

З набуттям чинності у 1899 р. російсько-японської конвенції про торгівлю та мореплавання від 1895 р. обсяги японського експорту до Російської імперії поступово збільшувались. Загальна вартість продукції, ввезеної з Японії до європейської Росії за 1903 р., склала 1 125 250 єн, що значно перевищувало обсяг російської продукції, імпортованої до японських островів з цього регіону (її вартість становила 291 558 єн). Слід зазначити, що тогорічний загальний японський експорт складав майже 290 млн. єн, включаючи 2 239 980 єн до азійської частини Росії [21, р. 3]. Токійський уряд шукав нові ринки збуту та прагнув збільшити обсяги свого експорту у європейську частину Росії. Діяльність японського консула в Одесі мала сприяти досягненню цієї мети.

Перший звіт К. Іідзіми на посаді консула датується травнем 1900 р. Тематично він присвячений поширенню перських облігацій у Росії [32]. При виконанні своїх обов'язків у сфері міждержавної торгівлі К. Іідзіма зосередив увагу на дослідженні економічних умов Одеси та регіону. У своїх звітах він наводить відомості про виробництво алкоголю, стан цукрової промисловості та сільського господарства Півдня Російської імперії, зазначає основні групи товарів та ціни на них [31]. Збір подібних відомостей мав допомогти токійським чиновникам скласти цілісну картину економічного положення Півдня Російської імперії та, відповідно до отриманої інформації, скорегувати намічений курс розвитку російсько-японської торгівлі.

Діяльність консульства була далеко не єдиним заходом щодо досягнення поставленої японським урядом цілі - стимулювання розвитку російсько-японських економічних відносин. У жовтневому номері газети «Южное обозрение» за 1900 р. повідомлялось: «Учора до Одеси прибула особлива японська комісія від японського товариства пароплавства і торгівлі, яка планує встановити пряме сполучення з портами Чорного моря для перевезення пасажирів і, головним чином, товарів» [17, с. 3].

Важливим напрямом діяльності консульства за часів К. Іі- дзіми, що згадувалось у положеннях консульського права, були обов'язки з дослідження комерційного мореплавання Одеси. Третина японських «:Правил...» від 1890 р. була присвячена саме роз'ясненню цих питань [29]. З огляду на це К. Іідзіма приділяв значну увагу дослідженню стану російського добровольчого флоту та маршрутів його сполучення, зокрема, з портами Італії та США [35].

Соціально-економічні питання були домінуючим у роботі К. Іі- дзіми у перші роки його службі в Одесі, але зі зміною характеру взаємин Росії та Японії обсяг завдань консульства зазнав змін.

Вплив російсько-японських відносин на діяльність К. Іідзіми (1900-1904 рр.). Зволікання Росії з виведенням своїх військ з Маньчжурії після придушення «Боксерського повстання» 1900 р., посилення позицій царського уряду у Китаї та Кореї поступово стали консолідуючим фактом для зближення Великобританії та Японії. У 1902 р. між країнами було укладено союз, що у подальшому дозволило токійському уряду зміцнити свої військово-стратегічні та зовнішньополітичні позиції. З цього часу і російська, і японська сторони були налаштовані на військові дії. Міждержавні переговори, що на той час проводилися між країнами, мали на меті відтермінування відкритого конфлікту задля завершення обома сторонами приготувань до агресії. Як зазначав тогочасний російський дослідник Г. Дюмолар, обидві держави відкинули можливість мирного вирішення протиріч, розраховуючи на кращі перспективи посилення свого впливу у Китаї та Кореї [5, с. 265].

Кожна зі сторін виробила власну стратегію радикального вирішення російсько-японських протиріч. З огляду на власну ресурсну обмеженість, військові кола Японії були прихильниками нетривалого відкритого конфлікту зі швидким захопленням ключових позиці у Кореї та Маньчжурії (Порт-Артур). З іншого боку, у 1903 р. статс-секретар О. М. Безобразов розробив довгостроковий план вирішення російсько-японських протиріч, що складався з трьох пунктів: 1) посилення російських позицій на Тихому океані; 2) політична ізоляція Японії; 3) після цього можливі переговори вже «на більш скромних для... [Японії] умовах» [4, с. 16]. Російські військові до початку конфлікту не виробили детального плану військових дій, намітивши лише основний курс початкового періоду протистояння, який передбачав при нападі Японії відступ на оборонні позиції до прибуття основної частини армії [7, с. 23].

Зазначені події мали безпосередній вплив на діяльність К. Іідзіма, який тепер керував консульством, що знаходилося на території майже ворожої країни. Розширився обсяг його традиційних повноважень. У своїх звітах, як і раніше, консул подає інформацію про комерційний флот та роботу одеського порту, що мав для Росії військово-стратегічне значення. К. Іідзіма продовжує звітувати про наявні шляхи сполучення російського добровольчого флоту, зокрема, з Великобританією та США [22] [34], порядок роботи одеської портової митниці і розмір митних та інших супутніх зборів при ввезенні товарів [25]. Але поступово економічні питання набувають другорядного значення. К. Іідзіми звертає більше уваги на питання зовнішньої політики царського уряду, стосунки Росії з Францією, її активні дії у Китаї. Стосовно останнього, він, наприклад, повідомляє про розміщення російських облігацій у Маньчжурії, виплату китайською стороною репарації Росії, надання російським урядом Китаю позик на будівництво залізниці [30]. Важливе значення у цій системі стосунків мали взаємини між Петербургом та Парижем. К. Іідзіма аналізує зміст матеріалів російських періодичних видань (зокрема, газети «Санкт-Петербургские ведомости»), де розкривались питання російсько-французького зближення. Консул відзначає, що у газетних публікаціях вказується на економічну зацікавленість Франції у зближенні з Росією і робиться акцент на винятково мирному характері союзу, який презентувався як зразковий для всієї Європи [33].

У Токіо чітко усвідомлювали, що військово-стратегічний потенціал Росії значно перевищував японський. Тому паралельно з підготовкою власних сил до ведення військових дій японці прагнули отримати достовірні відомості про стан російського військово-морського флоту. Дослідження подібних питань перебувало поза юридично визначеного поля консульської компетенції, але виявилося досить важливою функцією [2, с. 13].

Таким чином, з наближенням російсько-японської війни збір стратегічної інформації стає актуальним напрямом консульської діяльності К. Іідзіми. У звіті від 22 червня 1903 р. консул подає інформацію про склад російського чорноморського військово-морського флоту, наводячи відомості не лише про його чисельність, але й з переліком назв військових суден та їх класів [36]. Це дозволяло японському військовому керівництву сформувати досить точне уявлення про силу російського чорноморського військово- морського флоту, що було важливим в умовах наближення війни.

Укладення англійсько-японського союзу дозволило налагодити співпрацю у сфері обміну інформацією між британськими та японськими дипломатами і консульськими чинами. Як зауважив Ф. О. Брайен, з 1903 р. К. Іідзіма та Ч. Сміт, британський генеральний консул у Одесі, постійно обмінювалися відомостями про стан російського військово-морського чорноморського флоту. Перед початком російсько-японської війни МЗС Японії, відповідно до клопотання японського генерального штабу, доручило К. Іідзімі функцію кураторства західних інформаторів. Серед них був Т. Дж. МакКенон, кореспондент журналу Таймс у м. Одеса [27, р. 72-73]. Таким чином, будучи японським консулом, К. Іідзіма здійснював повноцінну розвідницьку діяльність у регіоні.

Згортання діяльності Японського імперського консульства в Одесі. Хоча наприкінці 1903 р. офіційні кола на високому рівні міждержавних відносин продовжували запевнювати суспільство про відсутність між Росією та Японією принципових протиріч, у тогорічному жовтневому номері «Торгово-промышленной газеты» зазначалося: «Згідно відомостей японського консульства, значна частина японців, що мешкали в Одесі, виїхали на батьківщину» [10, c. 1]. Японські консульські службовці продовжували виконувати свої зобов'язання, але з огляду на загострення російсько-японських відносин на початку 1904 р. спостерігається поступове згортання діяльності установ.

24 січня (6 лютого) 1904 р. японський надзвичайний та уповноважений посланець у Петербурзі С. Куріно передав графу В. М. Ламздорфу дипломатичну ноту. У ній зазначалося, що, оскільки вимоги Токіо стосовно російсько-японських протиріч у Кореї та Китаї «не отримали уваги, якої вони заслуговують», то токійський уряд «вирішив припинити свої дипломатичні зносини з Імперським Російським урядом...» [16, с. 181]. Після вручення ноти С. Куріно зробив заяву про свій намір 26 січня (8 лютого) 1904 р. покинути не лише Петербург, а і межі Російської імперії [16, с. 181]. До аналогічних дій, однак вже без притаманної столичній місії демонстративності, вдались і службовці японських консульських установ на російській території. 25 січня (7 лютого) К. Іідзіма отримав наказ міністра закордонних справ Японії Д. Комури припинити діяльність його установи. У наказі було зазначено, що введення всіх справ буде передано американському консулові. К. Іідзіма залишив Одесу 26 січня (8 лютого) 1904 р., за день до початку військових дій [24, р. 145]. 28 січня (10 лютого) він прибув до Відня, де очікував на подальші інструкції від уряду своєї країни [28]. У Росії від'їзд консула ніхто не сприймав як знак, що вказував на початок війни, через незначне, з точки зору царського уряду, політичне значення установи. Окрім того, російське політичне та військове командування дійсно недооцінювало Японію, вважаючи її у військовому відношенні досить слабкою, а також через впевнення у перевазі власних сил.

Одеська газета «Южное обозрение» від 28 січня (10 лютого) 1904 р. повідомляла: «Незважаючи на загострення політичних подій, японські купці не розривали до останніх днів свої зносини з російськими і європейськими фірмами. Почтова кореспонденція та товари продовжують в Одесі отримуватися справно з міст Японії в звичайному порядку без будь-яких затримок шляхом... в Одесі торгівельні фірми, що мають зносини з Японією, отримали повідомлення, що нещодавно у порту Йокогама, здійснювалося навантаження нових партій японських товарів, призначених для Одеси на пароплави Добровільного флоту. З Японії в Росію і Європу, головним чином, спрямовуються такі товари, як предмети побуту, мигдаль, копра, бамбук, сірники і меблі кустарного виробництва, фарфор, статуетки та інші речі...» [18, с. 3].

У тому ж випуску йшлося про факт згортання діяльності в Одесі японського імперського консульства: «З від'їздом учора секретарів японського консульства Фукуди та Мацумото у Одесі залишається лише один японець. для охорони майна. Учора ввечорі обидва секретарі також виїхали до Відня аби потім, зустрівшись зі своїм консулом, направитись до Берліну у розпорядження свого посланця.» [18, с. 3]. Посилаючись на запевнення Н. Фукуди, газета інформувала, що «.. після приїзду усіх членів японського консульства до Берліну, там відбудеться екстрена нарада посла Японії з послами інших зацікавлених країн, які фактично залишаються осторонь від подій, що відбуваються» [19, с. 3].

Однак, незважаючи на загальний дружній тон газетної публікації, у ній робиться зауваження, що «очікуваний рух [японських] військ, як нам вдалося дізнатися, чудово був відомий членам японського консульства» [19, с. 3].

У цілому від'їзд японських консульських службовців з Одеси відбувся досить спокійно, без проявів відкритої агресії зі сторони місцевої громадськості.

Згідно тогочасного консульського права при оголошенні війни охорона консульських архівів могла бути доручена консулу дружньої країни. За умов відсутності в Одесі особи, що могла б опікуватися цими питаннями, на прохання Токіо їх виконання було доручене консулу США Е. Хінану. Під його керівництво були передані японські консульські архіви. Він також мав найняти охоронця для будівлі, де раніше розташовувалась установа. Щомісячна заробітна плата охоронця становила 30 руб. [28].

Положення Японського імперського консула в Одесі у роки російсько-японської війни. 27 січня (9 лютого) 1904 р. японська ескадра здійснила напад на кораблі російського флоту, що перебували на рейді Порт-Артуру. Ця подія стала приводом для початку російсько-японської війни (1904-1905 рр.).

За умов розгортання військових дій, важливим питанням для японської сторони стала можливість участі у конфлікті російського чорноморського флоту. На початку ХХ ст. прохід військових суден через протоки Босфор і Дарданелли був заборонений. Японія побоювалась, що Росія проігнорує заборону і відправить чорноморський флот на Далекій Схід. Це питання було проблемним для Японії, адже через відсутність офіційних японських представників у Туреччині Токіо не міг безпосередньо стежити за російською активністю у районі проток.

Незважаючи на початок військових дій, К. Іідзіма, що перебував у Відні, продовжував залишатися службовцем МЗС Японії і був зобов'язаний слідкувати за російською активністю на Чорному морі. Для виконання цих обов'язків у липні 1904 р. він нелегально прибув до м. Константинополь. Попередньо К. Іідзіма звернувшись до англійських дипломатичних кіл із запитом про можливість надання йому необхідної інформації через їх представника у Туреччині. Однак з огляду на стан англійсько-турецьких відносин та нейтралітет Туреччини, Великобританія відмовила японському консулу у цьому проханні. У супереч офіційній британській позиції, англійський повірений у справах у м. Константинополь Н. Р. О'Конор надав К. Іідзімі відомості про становище російського чорноморського флоту в зазначеному регіоні. Питання про те, чому британський представник проігнорував офіційну урядову позицію, залишається без відповіді. Як припускає П. О'Брійен, англієць просто вчасно не отримав відповідних інструкцій. Зрештою, його співпраця дозволила Японії корегувати ведення своїх військових дій залежно від набутої інформації [27, р. 72-73].

Слід зазначити, що К. Іідзіма був не єдиним японським резидентом, що діяв у Східній Європі на користь своєї країни. Згідно відомостей російського представника у Римі І. Ф. Манасевича-Мануйлова, у Стокгольмі діяв японський військовий агент М. Акаши - керівник шпигунсько-розвідницької діяльності. У своєму звіті від 20 квітня (3 травня) 1905 р. І. Ф. Манасевич-Мануйлов зазначав, що М. Акаши на той час вже мав у Одесі співробітника, який працював на японську розвідку та прагнув налагодити контакти ще з однією особою, яка могла б допомагати зі збором інформації про ситуацію на Півдні Російської імперії [6, с. 74-75].

Після того, як на початку 1904 р. персонал японського консульства залишив Одесу, обов'язки по нагляду за майном будівлі виконував К. Тагасі. Тривалий час його діяльність залишалась поза увагою місцевої російської адміністрації. Згідно затверджених російським урядом «Правил, якими має намір керуватися Росія під час війни з Японією» (від 1 (14) лютого 1904 р.), японським підданим, що проживали на території Російської імперії, за винятком Далекосхідного намісництва, дозволялось продовжувати своє перебування і займатися мирними справами під захистом діючих законів [15, арк. 1]. Але по мірі розгортання військових дій російська сторона переглянула своє ставлення до японців, що знаходилися на території імперії. У серпні 1904 р. К. Тага- сі був звинувачений у підтримці таємних відносини з агентами японського уряду. Його було заарештовано. За умов відсутності японських представників в Одесі, консул США намагався довести невинність К. Тагасі. Однак зрештою, у супроводі жандармів японець був фактично висланий за межі Російської імперії через російсько-австрійський кордон [28].

Поновлення діяльності японського імперського консульства в Одесі. З підписанням між Росією та Японією Портсмутського миру 23 серпня (5 вересня) 1905 р. відбувається процес поступового налагодження міждержавних відносин та діяльності консульських установ.

2 (15) березня 1906 р. одеському градоначальнику А. Григор'єву надійшло повідомлення від Департаменту поліції, де йшлося про те, що японська сторона звернулася з клопотанням про допущення К. Іідзіми до виконання консульських обов'язків у Одесі. На той час консул ще не отримав від російського уряду екзекватури (дозволу), де б офіційно підтверджувалося його призначення [3, арк. 1]. Місцева одеська адміністрація не мала жодних заперечень проти поновлення діяльності консульства і видала відповідні розпорядження про допущення К. Іідзіми до виконання покладених на нього обов'язків [3, арк. 2]. Офіційно він був визнаний у якості японського консула в Одесі згідно наказу імператора Миколи ІІ від 15 (28) квітня 1906 р. [3, арк. 6].

У післявоєнний період служби в Одесі консул продовжив намагання «зрозуміти» Південь Російської імперії та виконувати роль посередника між місцевою російською адміністрацією та японськими підданими, що проживали або тимчасово перебували у Одесі [3, арк. 3].

Наприкінці серпня 1906 р. генерал-майор Одеський градоначальник П. Ф. Глаголев отримав повідомлення, що «через від'їзд японського консула у м. Одеса Каметаро Ііджими у відпустку до Японії управління справами консульства передано ним Фукуді, секретарю того ж консульства» [13, арк. 9]. З відпустки К. Іідзіма до Одеси не повернувся, оскільки отримав призначення на нове місце служби. Подібна ситуація для японської консульської системи була досить типовою. В умовах недостатньої кількості кваліфікованих кадрів та збільшення чисельності консульських установ досвідчені службовці призначались у більш важливі місця.

З рештою, для К. Іідзіми його діяльність у м. Одеса стала однією зі сходинок його консульської кар'єри. Вже у 1907 р. він виконував обов'язки генерального консула у м. Калькутта, а у 1913 р. був призначений генеральним консулом у м. Нью-Йорк, що стало значним кар'єрним стрибком [25; 37, р. 1]. В цілому на службі у МЗС К. Іідзіма перебував до 1918 р. Наскільки нам відомо, останнім місцем роботи колишнього консула перед його виходом у відставку стала посада радника у США [20].

Російсько-японська конфронтація початку ХХ ст. вплинула на всі сфери міждержавних відносин, у тому числі й на діяльність консульських установ, що були важливим інструментів втілення зовнішньополітичного курсу свого уряду. З огляду на це, поступова трансформація основних напрямів діяльності японського консула К. Іідзіми була логічним процесом, що був обумовлений військово-стратегічним та торгівельно-економічним значенням Одеси. японський консул іідзіма

Основними питаннями діяльності К. Іідзіми у перші роки його служби у якості консула стали соціально-економічні питання. Важливим напрямом його роботи було дослідження стану російського флоту та основних напрямів його сполучення. Однак поступово соціально-економічна складова набуває другорядного значення. З наближенням російсько-японської війни К. Іідзіма у своїх звітах зупиняється на аналізі питань зовнішньої політики Росії та положення російського чорноморського військово-морським флоту.

Слід зазначити, що, незважаючи на загальний характер загострення російсько-японських відносин, на регіональному рівні, а саме у Одесі, не було помічено суттєвих протиріч між японськими службовцями, місцевою російською адміністрацією та суспільством. Це стало гарним підґрунтям для досить швидкого налагодження мирних міждержавних відносин після 1905 р.

Фотографія Іідзіми Каметаро (1913 р.)[23]

Список використаної літератури та джерел

Васкевич П. Ю. Очерк быта японцев в Приамурском крае/ П. Ю. Васкевич // Известия Восточного института. 1906.- Т 15, Вып. 1. - 39 с.

Вовчук Л. А. Діяльність консулів іноземних держав у чорноморсько-азовських портах Російської імперії (кінець XVIII-початок XX ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія». / Л. А. Вовчук - Черкаси, 2014. - 23 с.

Державний архів Одеської області. - Ф. 2. - Оп. 1. - Спр. 3264. - Арк. 1-6.

Документы по переговорам с Японией, 1903-1904 гг., хранящиеся в канцелярии Особого Комитета Дальнего Востока. - Спб., 1905. - 49 с.

Дюмолар Г. Япония. Политическое, экономическое и социальное положение страны / Г. Дюмолар - СПб, 1904. - 288 с.

Куланов А., Молодяков В. Россия и Япония: имиджевые войны / А. Куланов, В. Молодяков. - М, 2007. - С. 74-75.

Молодяков В. Э.. История Японии. XX век / В. Э. Молодяков, Э. В. Молодякова, С. Б. Маркарьян. - М., 2007.528 с.

Павленко С. С. Основні функції консульств та особливості діяльності японського імперського консульства в Одесі (1889-1910) / С. С. Павленко. - Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія: Історія та Археологія. - 2014. - Т. 22 № 1/1. - С. 82-97.

Сборник консульских донесений. - Спб., 1900. - Выпуск III. - C. 127-137.

Торгово-промышленная газета. - 10 (23) октября 1903 г. № 230. - С. 1.

Тригуб О. П. «Почесні шпигуни» (розвідницька діяльність іноземних консулів на Півдні України на початку ХХ ст.) / О. П. Тригуб. - С .48-53.

Хіросе Т. Ненріо - Хронологія. - [Електронний ресурс], режим доступу: http://murakumo1868.web.fc2.com/01- hirose/7-004-04.html (дата звернення 18.05.2015). - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru