Репатріація українських громадян в роки Другої світової війни та повоєнний період: господарсько-побутове облаштування на етапі прийому та розподілу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Репатріація українських громадян в роки Другої світової війни та повоєнний період: господарсько-побутове облаштування на етапі прийому та розподілу

Д.Ю. Кравченко

Анотації

На основі архівних джерел та наукових публікацій проведено дослідження повсякденного життя українських громадян під час репатріації в роки Другої світової війни та повоєнний період. Проаналізовано рівень та якість життя репатріантів на етапі прийому та розподілу. Звертається увага на концептуальні засади державної політики щодо репатріантів, їх практичну реалізацію та основні результати.

Ключові слова: повсякденне життя, репатріанти, Друга світова війна, повоєнний період. репатріація війна архівний

Репатриация украинских граждан в годы Второй мировой войны и послевоенный период: хозяйственно-бытовое обустройство на этапе приема и распределения.

На основании архивных источников и научных публикаций проведено исследование повседневной жизни украинских граждан во время репатриации в годы Второй мировой войны и послевоенный период. Проанализирован уровень и качество жизни репатриантов на этапе приема и распределения. Обращается внимание на концептуальные основы государственной политики в отношении репатриантов, их практическую реализацию и основные результаты.

Ключевые слова: повседневная жизнь, репатрианты, Вторая мировая война, послевоенный период.

Kravchenko D. Yu.

The repatriation of Ukrainian citizens during the Second World War and the post-war period: the economic and domestic arrangement at the reception and distribution stage.

The research of the repatriation problem today is extremely important for the reproduction of complex socio-political, socio-economic, cultural and everyday processes in the Ukrainian SSR in 1944-1953. And also in the name of historical justice as compensation for experience.

Based on archival sources and scientific publications, a research was conducted of the daily life of Ukrainian citizens during their repatriation during the Second World War and the post-war period. The level and quality of life of returnees at the stage of reception and distribution is analyzed. Attention is drawn to the conceptual framework of the state policy on repatriates, their practical implementation and main results.

On the basis of the studied archival sources and scientific publications, the author came to the conclusion that the repatriation of Ukrainian citizens in the years of the Second World War and the post-war period was accompanied by a set of measures at the state level regarding the economic and residential arrangement and cultural and educational work in the places of reception and distribution of the arrived people. In practice, the work of repatriative bodies was faced with the difficulties of personnel, organizational and material nature. The attitude of repatriated by various authorities is disrespectful and rude. The conditions of citizens' stay at the points were barracks and far from proper. And they differed considerably from the conditions of the liberation of Ukrainians in the zones of the allied troops, as they repeatedly testified in their memoirs.

Keywords: repatriation, the Second World War, post-war period, history of everyday life.

Дослідження проблеми репатріації на сьогодні надзвичайно актуальна для відтворення складних суспільно-політичних, соціально-економічних, культурно- побутових процесів в Українській РСР у 1944-1953 рр. А також в ім'я історичної справедливості як компенсації за пережите.

Проблему репатріації в Українській РСР в українській історіографії фундаментально досліджували Коваль М., Буцько О., Кейданський К., Рудик С. і Макар Ю., Стрільчук Л., Житарюк Н., Холодницький В., Потильчак О., Лисенко О., Куницький М., Гальчак С., Пастушенко Т., Андрєєв А., Мелешко Н., Грінченко Г. та інші. У сучасній зарубіжній історіографії проблема репатріації розглядається у загальному ключі репатріації до СРСР (Земсков В., Полян П.). Українська складова не була предметом окремого дослідження.

Вивчення історіографії проблеми дає підстави стверджувати, що у наукових публікація відсутні спеціальні дослідження присвячені комплексному вивченню повсякденного життя репатріантів як самостійної історичної проблеми. Вона згадується в контексті інших аспектів загально-репатріаційного процесу, де порушуються лише її локальні фрагменти.

Даною публікацією здійснена спроба комплексного і всебічного дослідження рівня і якості життя репатрійованого населення на етапі прийому та розподілу. Концентрується увага на концептуальних засадах державної політики щодо репатріантів, їх практичній реалізації та основних результатах.

Складовою частиною репатріації українських громадян було їх господарсько- побутове облаштування на місцях прийому та розподілу. До цього комплексу заходів входило забезпечення належних умов проживання, харчування, медико-санітарна профілактика, надання проїзних документів, транспортування на постійне місце проживання. Значна увага надавалась політико-виховній та культурно-масовій роботі з репатріантами.

З державного бюджету виділялись кошти для надання матеріальної допомоги продовольством, грошима, одягом. Зокрема, згідно з розпорядженням Раднаркому СРСР від 22 лютого 1945 р. № 2863рс для репатріантів, які цього особливо потребують, за рахунок коштів, відпущених урядом СРСР для УРСР, проводилася видача одноразової допомоги у розмірі 300 рублів на одну особу [26, с. 155].

У фронтових та армійських таборах і збірно-пересильних пунктах харчування репатріантів мало забезпечуватись за армійською нормою № 4, а в дорозі додому - за нормою № 3 (дітям віком до 5 років мали видавати молоко, манку, білий хліб). Відповідно до встановлених норм кожен репатріант мав отримувати на добу 600-750 г чорного хліба, 100 г різних круп, до 920 г різних овочів, 20 г цукру, 75 г м'яса [29, с. 779]. В обласних збірно-пересильних пунктах харчування здійснювалось згідно з нормами, встановленими наказом Наркомторгу СРСР №161, де на одну особу належало видавати 500 г хліба, 60 г м'яса, 40 г крупи, 13 г цукру, 13 г жирів [26, с. 161].

Для прийому репатріантів у Львівській, Дрогобицькій, Волинській областях перевірочно-фільтраційні пункти на 18 вересня 1944 р. характеризувались наступними даними [1, арк. 2-4]:

- у Мостиську - під ПФП було виділено житловий будинок казарменого типу на 2500 осіб, облаштований нарами та частково ліжками, забезпеченість білизною здійснювалось за рахунок місцевих ресурсів, діяли харчоблок на 3 000 осіб з необхідною кількістю кухонного та столового посуду, а також медпункт з місцевим медперсоналом та забезпечений необхідною кількістю медикаментів, у стадії облаштування знаходився ще один будинок на 500 осіб;

- у Хирові - для ПФП було відведено приміщення колишнього жіночого монастиря облаштоване ліжками та нарами на 10 000 осіб, харчовим блоком, медпунктом, забезпеченим медикаментами та медперсоналом з місцевих медичних працівників;

- в Рава-Руській було облаштовано два будинки, один з них - 4-х поверховий на 1500 осіб для прибулих репатріантів та особового складу пункту, інший - одноповерховий облаштований харчоблоком з кухонним та столовим посудом. Житлові приміщення облаштовані меблями (ліжками, столами, шафами, стільцями), але в недостатній кількості та за відсутності білизни. Був у наявності також медпункт з ізолятором на 50 ліжок, але з недоукомплектованим медперсоналом, меблями та необхідними медикаментами;

- в Яворові для перевірочно-фільтраційного пункту було відведено приміщення на 3000 осіб, недооблаштовані харчоблок та медпункт;

- у Володимирі-Волинському під ПФП було відведено будинок казарменого типу з 4 кімнат на 3000 осіб та прибудинковими приміщеннями та харчоблоком, що потребують ремонту, що проводиться уповільненими темпами у зв'язку з відсутністю робочої сили в необхідній кількості;

- в Любомлі - виділено з житлового фонду 5 будинків - 36 кімнат місткістю на 3000 осіб, харчоблок в стадії облаштування.

Якщо заготовка продуктів на ПФП Дрогобицької та Львівської областей були завершені в відповідно 10 та 11 вересня, то у Волинській області виникли проблеми у зв'язку з відсутністю справної техніки, яка до того ж простоювала на ремонті та відсутністю пального, що відпускалось штабом фронту тільки по 100 кг [1, арк. 5].

Проблеми виникали із пропускною здатністю ПФП. Так, станом на 17 вересня 1944 р. на ПФП в Любомлі прибуло 3000 осіб, а за лінією кордону опинилось в очікуванні 500-600 осіб, а в районі Володимир-Волинська - очікувало 2000 осіб. З 10 по 15 вересня 1944 року ПФП Дрогобицької області прийняли 350 осіб, з них перевірено та відправлено на місце проживання тільки 80 осіб [1, арк. 5].

Більшість приміщень на ПФП потребували підготовки до зими. Зокрема, в приміщеннях Володимир-Волинського пункту було вибито скло в віконних рамах та зруйновано грубне опалення, що потребувало капітального ремонту. В приміщеннях Хировського пункту, розташованого в будівлях колишнього монастиря, більшість з яких були пошкоджені пожежею, вікна потребували скління, а система опалення ремонту. Приміщення на інших пунктах також потребували скління віконних рам, ремонту дверей, грубок, дахів тощо [1, арк. 3].

Проте ремонтні роботи приміщень пунктів по підготовці до зими затримувались у зв'язку з відсутністю відповідних будівельних матеріалів (скла, крейди, цегли, пиломатеріалів тощо), робочої сили, якої пункти не мали в своєму розпорядженні, а місцеві господарські організації не надавали допомоги пунктам прийому в повній мірі. Крім того потребували дообладнання харчоблоки та санізолятори госпінвентарем, кухонним та столовим посудом. Крім того, всі пункти потребували заготівлі і завезення палива [1, арк. 4].

З листа репатріантки Ольги Крюкової з Володимир-Волинського ПРП постає картина побутового повсякдення репатріантів: "Сьогодні - вже 1 листопада, а я все ще у Володимира-Волинському. Ти не можеш собі уявити, скільки тут уже людей, землянок не вистачає, двору не вистачає, люди знаходяться за дротом і по всьому полю. У нас в землянці близько двохсот чоловік. Вдень і вночі двері не зачиняються і, незважаючи на це, повітря там завжди важке. Освітлення відсутнє. По воду доводиться йти більше кілометра. Щоб ти не поклав, все вкрадуть. Білизну випрати ніде, помитися ніде, взагалі табір не пристосований для утримання людей, абсолютно ніяких життєвих зручностей немає. Отримуємо продукти сухим пайком, а зварити ніде. Стьопа, ти вибач мене, але повір, що навіть вбиральні немає. Уяви перед своїми очима все те, що я написала, і ти отримаєш справжню картину нашого табору" [17, арк. 257].

Для вирішення проблеми з житловими приміщеннями було розгорнуто будівництво великої кількості утеплених землянок та бараків. Через недостатню кількість збудованого житла по всіх таборах Брестського пункту були випадки, коли окремі групи репатріантів змушені були перебувати під відкритим небом від 2 до 5 днів [11, арк. 58] в зв'язку з перенаселеністю таборів. На перевірку репатріантів відводилось 10-15 днів, згодом дозволили 5-денний термін для жінок із дітьми та осіб похилого віку. Фактично вказаних термінів не дотримувались і люди знаходились у фільтраційних установах 1-2 місяці [25, с. 162]. Крім дефіциту обслуговуючого персоналу, фінансово-матеріальними проблемами (наприклад, на Рава-Руському ПФП не було паперу для оформлення документації [12, арк. 9]), ситуація загострювалась ще і в зв'язку з нескоординованою подачею транспорту (залізничного) та його нестачею. Наприклад, також його недостатньою кількістю. Так, на 1 листопада 1945 р. на Ковельському пункті перебувало в очікуванні відправки 22080 репатріантів, на Володимир-Волинському - 3236 осіб, Коломийському - 4000 осіб [17, арк. 232].

Рава-Руський та Яворовський пункти потерпали від нестачі постільної білизни (матраців, простирадл, ковдр), білизни (нижньої та верхньої), коштів для надання матеріальної допомоги прибулим громадянам [2, арк. 17].

Прибулі громадяни проходили медогляд, і якщо була потреба - лікування. Важко хворі лікувались в міських лікарнях, легко хворі знаходились в ізоляторі при пунктах [2, арк. 17].

При кожному ПРП створено медпункти, до яких прикріплені лікарі та виділено медикаменти, у місцевих лікувальних закладах виділялась певна кількість ліжок для кожного перевірочного чи збірного пункту, при Зі 111 НКО діяли санітарні частини та госпіталі, республіканським наркоматом охорони здоров'я у Дніпропетровську, Харкові та Львові організовано окремі госпіталі для репатріантів, а на пункти розташовані на території Львівської області відряджено бригаду з 18 венерологів та лаборантів на чолі з професором О.М. Кричевським [19, арк. 21].

На 1 січня 1946 р. на обласних пересильних пунктах було виявлено 28 458 хворих репатріантів, з них 5 195 потребували стаціонарного лікування; інфекційних хворих серед репатріантів на ПРП виявлено 2103, із венеричними захворюваннями - 1987 осіб, хворих на туберкульоз - 1085; на розподільних та збірних пунктах зафіксовано 361 випадок смерті репатріантів, з них - 212 дітей, найпоширеніша причина смерті - диспепсія [19, арк. 20-21].

З прибулими громадянами проводились політичні бесіди, лекції, виголошували доповіді і проводили політінформації, колективні читки газет і літератури та інші політико-масові заходи. В донесеннях настрій прибуваючого контингенту розцінювався як піднесений [2, арк. 17]. Для роботи з прибулими громадянами були розпорядження виділяти агітаторів, надсилати газети, встановлювати радіоточки [2, арк. 16].

Репатріаційні органи намагались переконати співвітчизників повернутися додому. Голіков Ф.І., даючи інтерв'ю кореспонденту ТАРС, що було опубліковане в газеті "Правда" 11 листопада 1944 р., запевнив: "... Радянська країна пам'ятає і турбується про своїх громадян, які потрапили в німецьке рабство. Вони будуть прийняті дома як сини Батьківщини. У радянських колах вважають, що навіть ті з радянських громадян, які під німецьким насильством і терором вчинили дії, що суперечать інтересам СРСР, не будуть притягнуті до відповідальності, якщо вони стануть чесно виконувати свій обов'язок після повернення на Батьківщину" [28, с. 334].

Пункти прийому зустрічали репатріантів гаслами: "Братерський привіт радянським громадянам, які повертаються на свою Батьківщину", "Хай живе Радянська Україна - невід'ємна частина Радянського Союзу" та інші.

До прибуття на пункти репатріації значних партій поверненців, або до визначних і пам'ятних радянських дат часто організовувались багатолюдні мітинги, де популяризувався радянський спосіб життя: єдність партії і народу, згуртованість народів СРСР у боротьбі з фашизмом, могутність і непереможність радянської держави тощо. Зокрема, архівні репатріаційні документи на свідчать: "... по Брестському ЗПП було проведено 57 мітингів, присвячених річниці звільнення України від німецько-фашистських загарбників, Дню Сталінської авіації, 28 річниці Жовтневої революції, оголошенню війни Японії, Дню Артилерії, річниці звільнення Радянської Білорусії, перемозі над Японією, мітинги при зустрічі радянських громадян, репатрійованих з Німеччини та ін. На мітингах виступали уповноважені областей, представники командування таборів, а також самі репатрійовані громадяни..." [11, арк. 59]. Або ж: мітинг проведений з приводу оголошення СРСР війни Японії 9 серпня 1945 р. зібрав на Зі 111 НКО СРСР Зимні води (Львівська область) близько 5 000 репатріантів, які тоді перебували на пункті [13, арк. 8].

Також були визначені різноманітні теми доповідей та бесід із репатріантами: "Чому Радянський Союз переміг у Великій Вітчизняній війні", "Перевага радянського устрою над устроєм капіталістичним", "Вождь радянського народу тов. Сталін" тощо [27, с. 131], "Роль Сталіна у Великій Вітчизняній війні", "Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. "Про допомогу багатодітним матерям"", Указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію в зв'язку з перемогою над фашистською Німеччиною", "Роль російського народу у Великій Вітчизняній війні", "Про міжнародне становище" [17, арк. 41], "Возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною", "Демобілізація військовослужбовців старшого віку з Діючої Армії", "Закони, видані в період Великої Вітчизняної війни", "Завдання репатріантів у відновленні зруйнованого німецькими загарбниками господарства", "Про міжнародне становище та поставлені завдання", "Народження комсомолу", "Ленін і Сталін - натхненники перемог", "Завдання молоді" [6, арк. 76, 87, 118], "Велика заслуга радянського народу перед історією людства", "Оборона Ленінграду", "Генералісимус Радянського Союзу товариш Сталін" [8, арк. 62].

Старший інспектор відділу репатріації РНК УРСР В. Співак у доповідній записці від 30 жовтня 1944 р. так описувала культурно-просвітницьку роботу на ПФП НКВС СРСР у Мостиську Львівської області: "... у дворі, де розміщується контингент, на стінах усіх будинків красиво й чітко написані великими літерами патріотичні гасла: "Слава львівським дивізіям!", "Хай живе голова українського радянського уряду Микита Хрущов!", "Хай живе непорушна дружба народів СРСР!". Усі гасла написані українською мовою. Серед контингенту проводяться політичні бесіди, а також за цей час було проведено другим секретарем райкому КП(б)У дві доповіді про міжнародне становище. Крім того, на пункті проведено читки листа товаришу Сталіну від українського народу, який підписало 500 радянських громадян..." [4, арк. 27].

Інтер'єри та екстер'єри пунктів прийому різних рівнів неодмінно оздоблювалися і портретами И. Сталіна та чинних політичних лідерів держави зі складу членів Політбюро, інших комуністичних і радянських суспільно-політичних діячів, радянських воєначальників тощо [7, арк. 78].

"Характерним є зовнішній вигляд репатрійованих, на кожному з них строкатий одяг червоного кольору... Намагаються показати та виражають любов і відданість радянській владі. У багатьох на кучі валіз і вузлів обов'язково портрет товариша Сталіна" [17, арк. 41, 43-44].

Для створення образу щасливої повоєнної батьківщини, пункти прийому репатріантів, а також табори репатріації в окупаційних зонах союзників для переміщених осіб оздоблювалися фотовітринами та фотовиставками [22, арк. 20-21]. Масовими тиражами випускались фотоілюстровані журнали та фотоальбоми [16, арк. 14]. Ці заходи сприяло піднесенню патріотичних почуттів, були один із дієвих засобів повернення на батьківщину українських громадян.

Серед репатріантів та переміщених осіб в культурно-просвітницькій роботі широко використовувались публічні "читки газет" перед масовою аудиторією чи з окремими групами репатріантів. Численні архівні документи свідчать, що репатріантами на пунктах читались як центральні газети "Правда", "Известия", "Труд", "Комсомольская Правда", "Московська Правда" так і республіканські - "Молодь України", "Радянська Україна", "Правда України", "Сталинское Племя", "Колгоспник України". На ПРП масово надходила обласна преса, зокрема газети: "Радянська Житомирщина", "Червоне Запоріжжя", "Більшовик Запоріжжя", "Чорноморська Комуна", "Большевицкое Знамя", "Вінницька Правда", "Кіровоградська Правда", "Вільне Життя", "Деснянська Правда", а також велика кількість районних газет. Також репатріантам пропонувалися центральні республіканські журнали: "Україна", "Перець", "Блокнот агітатора" [6]. На пунктах великим попитом серед репатріантів користувались журнали "Огоньок", "Крокодил", "Перець", "Крестьянка" [4, арк. 23 зв., 26 зв.].

Особлива увага приділялась радіофікації перевірочно-фільтраційних пунктів. На початковому етапі репатріації радіотрансляція носила загальний характер, тобто репатріанти слухали ту ж інформацію, що і решта громадян, то починаючи з 1946 р. радіопропаганда спеціалізується. В ефірі з'являються радіопередачі, зміст яких був розрахований виключно на потенційних репатріантів, а завдання полягало в заохоченні добровільного повернення цих людей на батьківщину [18, арк. 2].

Повсякдення репатріантів включало в себе культурно-розважальні заходи: концерти художньої самодіяльності та театральні вистави самодіяльних колективів, які організовувались з початку заснування пунктів прийому та таборів, набули особливого поширення в пік репатріації [11, арк. 61]. Це були звичні для радянських людей розважальні заходи, тому стали дієвою формою впливу на свідомість громадян, чисельно охоплюючи значну їх кількість, породжували ностальгічні почуття, бажання повернутись у рідну домівку.

Зокрема, на Брестському Зі 111 НКО СРСР "... було організовано 8 гуртків художньої самодіяльності, з них два джаз-оркестри, при чому їх учасниками були не лише аматори, але й велика кількість артистів-професіоналів із репатрійованих громадян. Силами вказаних гуртків було організовано 90 концертів, у програму яких входили - вокальні, музичні, балетні номери, художня декламація, акробатичні номери тощо. Деякі з цих гуртків виступали не тільки серед репатрійованих громадян, але й давали концерти у військових частинах, а також для місцевого населення..." [11, арк. 61].

1ровідне місце в організації дозвілля на пунктах прийому репатріантів та в таборах для переміщених осіб посідало кіно. На початковому етапі репатріації і в період її масового перебігу людям просто пропонували переглянути художні радянські кінострічки чи кінохроніку. Починаючи з 1946р., за ініціативи органів репатріації, кіностудії вже створювали переважно документально-хронікальні кінострічки спеціально розраховані на демонстрацію в таборах переміщених осіб [21, арк. 174176]. Мистецтво кіно було популярним у народі. Щасливі обличчя співгромадян на екрані, оптимістичні сюжети і такі знайомі із довоєнного часу художні стрічки і кінохроніки пробуджували патріотизм, ностальгічні почуття та розвіювали будь-які сумніви щодо повернення на батьківщину.

В прокаті були стрічки художнього та документального кіно радянських кіностудій другої половини 30-х років ХХ століття та стрічки зняті в роки Другої світової війни: "Веселка", "Битва за Росію" [9, арк. 92], "Чапаєв", "Поєдинок", "Битва за Україну", "Пісня про Росію", "Людина К 217", "Мужність", "Сталінград", "О шостій годині вечора після війни", "Вона захищає батьківщину", "Я чорноморець" [10, арк. 133].

1роте, як свідчать документи, культурно-масова робота з репатріантами на пунктах прийому проводилась вкрай погано. Для прикладу, у доповідній записці старшого інспектора відділу репатріації РНК УРСР О. Власенко, яка у кінці вересня 1944 р. перевіряла роботу Любомльського та Володимир-Волинського ПФП НКВС СРСР йдеться: "Культурно-масова робота на пункті проводиться незадовільно. 1лану політично-масової роботи на пункті немає. Бесіди та читання газет серед контингенту, проводяться силами офіцерського складу пункту, проте не систематично, а у вигляді окремих бесід. Допомога з боку райкому КП(б)У виявилась лише у виділенні чотирьох примірників газет, зокрема й для офіцерського складу. Для правильного використання явно недостатня кількість газет, мною дано вказівку організувати газетну вітрину..." [4, арк. 2]. "Культурно-масове обслуговування контингенту, який пройшов Володимир-Волинський ПФП проводилося шляхом бесід про поточні події та читки газет силами обслуговуючого персоналу пункту. Допомога райкому КП(б)У виявилась лише у виділенні дуже обмеженої кількості місцевих газет..." [4, арк. 2].

Начальник ПФП НКВС СРСР в Любомлі підполковник Макаров у доповідній записці на адресу РНК УРСР, датованій 10 жовтня 1944 р. наголошував, що культурно-масова робота не проводиться за виключенням окремих бесід, а через відсутність джерел отримання кінокартин і коштів на оплату роботи кінопересувки, демонстрація кінофільмів повністю відсутня [3, арк. 27-28].

Начальник ПФП НКВС СРСР у Володимирі-Волинському полковник Курпас доповідав, що "культурно-масове обслуговування контингенту, який прибуває на пункт, проводиться шляхом бесід про поточні події та читки газет. Іншої літератури ми не маємо та міськком ВКП(б) також не має. Зокрема, отримуємо обмежену кількість газет - чотири примірники "Радянської Волині". У частині плакатів і гасел - не можемо виготовити через відсутність паперу" [3, арк. 51].

Проте, документи обласних органів репатріації періоду масового повернення репатріантів дозволяють прослідкувати поступове покращення культурно-просвітницької роботи в регіонах. Наприклад, завідуючий відділом пропаганди та агітації Житомирського обкому КП(б)У 29 жовтня 1945 р. доповідав київському керівництву органів репатріації: "... по лінії відділу пропаганди та агітації Обкому КП(б)У була надана тематика для проведення бесід та лекцій з репатрійованими громадянами по місцю їх проживання. Добре виконується план політично-виховної роботи серед репатріантів по місцю їх проживання в Житомирі, Червоноармійському, Бердичівському та інших районах..." [6, арк. 82]. Так, у доповідній записці завідуючого відділом репатріації виконкому Херсонської облради про роботу відділу та обласного ПРП станом на 1 жовтня 1945 р., йшлося: "... при пункті створено "Червоний куточок" ... Політмасова робота на ПРП з репатріантами проводиться наступним чином: складаються на кожний місяць плани масової роботи; міськком ВКП(б) виділив агітаторів, які проводять з репатріантами бесіди, лекції та доповіді; випускається стіннівка "Привіт Батьківщина", в якій активну участь приймають репатріанти; проклали радіо, встановлено 4 радіоточки..." [9, арк. 78 зв.]. Представник Львівського військового округу доповідаючи про стан "партійно-політичної роботи" на підпорядкованих округу Зі 111, зазначив: "... Політико-просвітницьким майном пункт забезпечений, є музичні інструменти, радіо, газети. Округ отримує 27900 газет. У середньому пункт отримує 2000 газет щоденно, чого сповна достатньо, аби кожен репатріант мав можливість отримати газету на всіх пунктах проведено лекцій 950, доповідей 1890, бесід 26000, мітингів 1900, кіносеансів 7000, концертів 4900 ..." [5, арк. 23].

Активна ідеологічно-пропагандистська діяльність радянських органів репатріації потребувала неабияких коштів із державного бюджету. Проте з початку 1945 р. в кошторисі витрат відділів репатріації РНК Української РСР та виконкомів обласних рад окремої статті на проведення політично-масової роботи не передбачалося [14, арк. 1]. Саме тому 4 липня 1945 р. РНК УРСР ухвалила постанову № 1219/90 "Про витрати на проведення агітаційно-масової роботи серед репатрійованих громадян на збірних пунктах". Рішенням республіканського уряду відділу репатріації РНК УРСР було дозволено в рахунок затвердженого для нього кошторису витратити 1 000 000 рублів на витрати пов'язані з проведенням агітаційно-масової і культурної роботи серед репатріантів на дислокованих в УРСР збірно-пересильних і приймально- пересильних пунктах [14, арк. 7].

Тобто, в період масового повернення репатріантів культурно-просвітницька робота на пунктах характеризується системністю, централізованим фінансуванням з державного бюджету, кращою матеріальною забезпеченістю, централізованим контролем за роботою на різних рівнях, одночасним проведенням заходів як в пунктах так і на місцях мешкання.

Зі спадом репатріаційного процесу, а згодом і його припиненням культурно- просвітницька робота з репатрійованими переключається на "переміщених осіб" (з 1947 р.) у зонах союзників та місця постійного мешкання та роботи репатріантів, за винятком окремих репатріаційних кампаній 1946-1947 рр., коли до УРСР поверталися громадяни української національності з Франції, Бельгії, Румунії та Болгарії. Для них організовувалися мітинги, читалися лекції, проводилися читки газет і бесіди з репатріантами, про що свідчать численні архівні документи. [15, арк. 44].

В репатріаційних справах описано комплекс культурно-просвітницьких заходів, в тій чи іншій мірі характерний для більшості регіонів та дає уявлення про дозвілля репатріантів у пунктах, таборах: "Бесіди та читання газет проводяться з групами репатріантів 25-30 осіб по тематиці зазначеній вище в місцях збору й на шляху з Франції до СРСР у ешелонах і вагонах. Доповіді та лекції проводяться з компактними групами населення. У місцях збору українського населення дозволяється проведення мітингів із прийняттям звернень, листів і телеграм на ім'я товариша Сталіна, ЦК ВКП(б) і Радянського уряду, проведення мітингів рекомендується також на кордоні СРСР" [15, арк. 44]. Відтак, щось подібні заходи були організовані у транзитному таборі репатріантів № 186 у селищі Люстдорф на Одещині, хоча і мали свою специфіку, але проходили за одними, заздалегідь продуманими і вивіреними формами і методами роботи: "... Транзитний табір був оформлений плакатами, портретами, гаслами. Упродовж 12 днів перебування у таборах репатріанти переглянули кінофільми: "Ленін у жовтні", "Клятва", "Два бійця", "Навала", "Багата наречена", "Близнюки", "Ленін у 1918 році", "Великий громадянин", кінохроніку тощо. Окрім цього для репатріантів було проведено 7 концертів організовані клубом залізничників Одеської залізниці, української капели, держфілармонією, держестрадою та ансамблем Будинку Радянської армії, ансамблем дитячого будинку в Люстдорфі. Додатково були організовані виступи самодіяльності приміських колгоспів і власне самих репатріантів. У цих виступах брали участь баяністи, танцюристи й хорові групи колгоспів, а також акордеоністи, скрипалі та балалаєчники із репатріантів. Для репатріантів, також, був проведений вечір запитань і відповідей. Вечір проводив представник управління у справах репатріації при Раді міністрів СРСР. Під час відправлення з таборів репатріанти написали два листи товаришу Сталіну та Молотову з подяками за гарний прийом" [20, арк. 22-24].

Згідно Наказу радянських органів влади № 21 від 21 квітня 1945 р. визначалось, що радянські громадяни, які повертаються з німецького полону на Батьківщину, мали право безмитно і без обмежень провозити з собою одяг, господарчі предмети, коштовності та інші речі, а також "ефективну іноземну валюту" [25, с. 162-163], проте в реальному житті це мало часто невтішні наслідки.

За спогадами репатріанта Василя Степановича Чернобаєва з Донецька, звільненого американськими військами в квітні 1945 р., в американській зоні окупації їх возили на джипах до магазинів за одягом та взуттям, він був черговим по кухні на 60 тисяч осіб, годували добре, можна було взяти все що завгодно їсти, він взяв шмат сала в подарунок для дідуся в якого працював під час війни, дід плакав, не хотів, щоб вони з дружиною повертались на батьківщину. Коли до наших потрапили - це було щось на кшталт концтабору: в Бресті обікрали, посеред ночі в дощ вивантажили на якомусь кладовищі, де напали солдати і позабирали речі - чемодан з речами..." [23, с. 43-44].

За спогадами Олександри Миколаївни Галкіної з Харкова провідниця-харків- чанка відмовлялась перевозити її в товарняку (!!!) без подарунку, а переодягнені в солдатську форму бандити повикидали в дорозі їх чемодани. [23, с. 56].

За спогадами Борка Михайла Степановича, за відсутності транспорту для перевезення репатріантів, здорових чоловіків об'єднували в колони за ознаками приналежності до районів та областей і відправляли пішим ходом до радянського кордону. Для супроводу колони у 1000-1500 осіб виділяли офіцера, фельдшера, політ- працівника та групу бійців, планувалось проходження колоною 15 км за день [25, с. 163].

Влітку 1945 р. репатріація остарбайтерів співпала з поверненням демобілізованих червоноармійців, що спричинило нестачу вагонів, тому керівництво органів репатріації залучило для організації перевезень військово-санітарні потяги з додатковою причіпною частиною в 20-25 вагонів товарного парку, обладнаних для перевезень людей, так званих "товарняків" - в яких і поверталась основна маса остарбайтерів [25, с. 163].

За спогадами Алли Іванівни Федотової, через розповіді її мами, їх звільнили американські війська, дуже прагнули повернутись додому, два місяці пробули в фільтраційному таборі, повертались в товарному, телячому поїзді битком забитому людьми, тому батько прив'язав на даху коляску зі мною до еруби, а мама - мене до себе і еак протягом двох тижнів їхали до Харкова [23, с. 128-129].

Задокументовані численні заяви та доповідні записки є свідченням зневажливого ставлення до репатріантів з боку представників різних органів влади. Зокрема, в телефонограмі Волинського обкому КП(б)У повідомлялося, що начальник Воло- димир-Волинського Зі 111 НКО "... поводить себе грубо з репатріантами, вигонить їх геть, погрожує застрелити чи заколоти штиком. Одну з репатріанток працівники пункту завели в темне місце, зняли з неї годинник і забрали всі речі. Винний у цьому лейтенант не був покараний і зник у невідомому напрямку. Репатріантки скаржаться, що обслуговуючий персонал поводить себе з ними в дорозі грубо. Шофери і начальники колон змушують дівчат вступати з ними в сексуальні стосунки, купувати горілку, відбирають особисті речі" [17, арк. 91].

За спогадами N "... сталінські чекісти зі Смершу... говорили з нами на підвищеному тоні, погрожували заслати нас уже в радянські табори, старались вибить із нас зізнання, що ми. мовляв, добровільно прибули до Німеччини. Капітан Філіпов, який допитував, кричав, що я тебе сука-зрадника застрелю, ти ж, мабуть, добровільно явився тут жрать білий хліб з маслом. Як же обідно було чути таку образу, зі сльозами довелось доказувати, що мене примусово відвезли на каторгу, як і мільйони страждальників з усієї України" [24, с. 117].

Таким чином, репатріація українських громадян у роки Другої світової війни та повоєнний період супроводжувалась комплексом заходів на державному рівні щодо господарсько-побутового облаштування та культурно-просвітницької роботи на місцях прийому та розподілу прибулих. На практиці діяльність репатріаційних органів зіштовхувалась з труднощами кадрового, організаційного та матеріального характеру. Ставлення до репатріантів з боку різних органів влади зневажливе та грубе. Умови перебування громадян у пунктах були казарменими та далекими від належних. І значно відрізнялись від умов перебування визволених українців у зонах союзних військ, про що вони неодноразово свідчили у своїх спогадах.

Література

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 1727. 24 арк.

2. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. П 28. 26 арк.

3. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 1730. 81 арк.

4. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 1734. 77 арк.

5. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 2247. 185 арк.

6. цДаВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 2999.131 арк.

7. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3000. 176 арк.

8. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3003. 166 арк.

9. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3005. 245 арк.

10. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3008. 197 арк.

11. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3009. 110 арк.

12. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3025. 151 арк.

13. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3027. 104 арк.

14. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 3033. 33 арк.

15. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 4255. 246 арк.

16. ЦДАВО України. Ф.Р-2. Оп. 7. Спр. 7375. 193 арк.

17. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). Ф. 1. Оп. 23. Спр. 1480. 262 арк.

18. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 2594. 3 арк.

19. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 2614. 124 арк.

20. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 2616. 39 арк.

21. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 5749. 178 арк.

22. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 23. Спр. 97. 22 арк.

23. Невигадане. Усні історії остарбайтерів: за редакцією дослідниці Г. Грінченко. Харків: Видавничий Дім "Райдер", 2004. 236 с.

24. То була неволя. Спогади та листи остарбайтерів // Гол. ред. В.А. Смолій. К.: Інститут історії України, 2006. 544 с.

25. Кухарєва Н. Репатріація остарбайтерів: умови повернення додому / Н. Кухарєва // Історія повсякденності: теорія та практика. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 14-15 травня 2010 р. Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, 2010. С. 161-163.

26. Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (19421953) / Т.В. Пастушенко. К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. 282 с.

27. Стрільчук Л. Примусова репатріація радянських громадян та створення таборів для переміщених осіб у перші повоєнні роки / Стрільчук Л. // Зб. навч.-метод. матер. і наук. ст. іст. фак-ту. Вип. 3. Луцьк: Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, 1998. С. 129-134.

28. Земсков В.Н. Репатриация перемещенных советских граждан / В.Н. Земсков //Война и общество. 1941-1945 гг. Книга II. Под ред. Севастьянова Г.Н. Москва: Наука, 2004. С. 331-358.

29. Полян П. Жертвы двух диктатур. Жизнь, труд, унижение и смерть советских военнопленных и остарбайтеров на чужбине и на родине / П. Полян. М.:РОССПЭН, 2002. 895 с.

References

1. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (dali - TsDAVO Ukrainy). F.R-2. Op. 7. Spr. 1727. 24 ark.

2. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 1728. 26 ark.

3. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 1730. 81 ark.

4. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 1734. 77 ark.

5. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 2247. 185 ark.

6. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 2999. 131 ark.

7. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3000. 176 ark.

8. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3003. 166 ark.

9. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3005. 245 ark.

10. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3008. 197 ark.

11. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3009. 110 ark.

12. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3025. 151 ark.

13. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3027. 104 ark.

14. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 3033. 33 ark.

15. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 4255. 246 ark.

16. TsDAVO Ukrainy. F.R-2. Op. 7. Spr. 7375. 193 ark.

17. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh ob'iednan Ukrainy (dali - TsDAHO Ukrainy). F.1. Op. 23. Spr. 1480. 262 ark.

18. TsDAHO Ukrainy. F. 1. Op. 23. Spr. 2594. 3 ark.

19. TsDAHO Ukrainy. F. 1. Op. 23. Spr. 2614. 124 ark.

20. TsDAHO Ukrainy. F. 1. Op. 23. Spr. 2616. 39 ark.

21. TsDAHO Ukrainy. F. 1. Op. 23. Spr. 5749. 178 ark.

22. TsDAHO Ukrainy. F. 1. Op. 23. Spr. 97. 22 ark.

23. Nevyhadane. Usni istorii ostarbaiteriv: za redaktsiieiu doslidnytsi H. Hrinchenko. Kharkiv: Vydavny- chyi Dim "Raider", 2004. 236 s.

24. To bula nevolia. Spohady ta lysty ostarbaiteriv // Hol. red. V.A. Smolii. K.: Instytut istorii Ukrainy, 2006. 544 s.

25. Kukharieva N. Repatriatsiia ostarbaiteriv: umovy povernennia dodomu / N. Kukharieva // Istoriia povsiakdennosti: teoriia ta praktyka. Materialy Vseukrainskoi naukovoi konferentsii, 14-15 travnia 2010 r. Pereiaslav-Khmelnytskyi: Pereiaslav-Khmelnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni Hryhoriia Skovorody, 2010. S. 161-163.

26. Pastushenko T. V. Ostarbaitery z Kyivshchyny: verbuvannia, prymusova pratsia, repatriatsiia (19421953) / T. V. Pastushenko. K.: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2009. 282 s.

27. Strilchuk L. Prymusova repatriatsiia radianskykh hromadian ta stvorennia taboriv dlia peremishchenykh osib u pershi povoienni roky / Strilchuk L. // Zb. navch.-metod. mater. i nauk. st. ist. fak-tu. Vyp. 3. Lutsk: Volyn. derzh. un-t im. Lesi Ukrainky, 1998. S. 129-134.

28. Zemskov V. N. Repatriacija peremeshhennyh sovetskih grazhdan / V.N. Zemskov //Vojna i obshhestvo. 1941-1945 gg. Kniga II. Pod red. Sevast'janova G.N. Moskva: Nauka, 2004. S. 331-358.

Размещено на Allbest.ru