Меморіальні пам’ятки В.Л. Кочубея - державного діяча Гетьманщини XVIII ст. в колекції Національного музею історії України

Написи часто містять відомості про предмет та його власника не менш важливі і цікаві, ніж архівні документи. Напис починається хрестиком, який означає, що ця держава перебуває під Божим покровительством, адже це - символ Ісуса Христа. Мала площа основи і великий текст примусили гравера використовувати словоскорочення, злиття, комбінації малих і великих літер. Манера письма та подачі літер набула характеру скоропису кінця XVII ст., для передачі напису використані літери кирилиці, латини та грецькі. Дата вручення кубка - число «СЕНТ ФІ ДНЯ» - читається як «19 сентября», рік «АХИФ» - «1689», позначений літерами слов'янського алфавіту. Зміст напису розкриває суть дипломатичних відносин між Росією та Україною - Гетьманщиною кінця XVII ст. Відомо, що в ті часи в Росії відбувалась гостра боротьба двірцевих угрупувань. Після чергового двірцевого перевороту 1689 р. до влади прийшов Петро Олексійович - представник родини Наришкіних. Цей символ читається як «ОТ»// Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии. - СПб., 1892. - С. 357.

З огляду на слабкість брата Іаонна (Івана), він, фактично, почав царювати й правити всім Російським царством.Цар Іоанн (Іван) не був позбавлений царського титулу аж до смерті в 1696 р. Саме тоді офіційно закінчилося двовладдя і встановилось єдинодержавство Петра І.Підтримав і надав допомогу царю в цей відповідальний момент український гетьман І. Мазепа та генеральна старшина. Серед них був і писар В. Кочубей, а також чернігівський, полтавський, ніжинський, миргородський, лубенський полки на чолі з полковниками. Всього від гетьмана прибуло до Москви за монаршим указом 304 чоловіки [2, с. 374]. Прибувши до столиці, Мазепа отримав від царя новий наказ: «....їхати з усією старшиною до нього государя в Радонежський Святотроїцький монастир, що відстоїть від Москви на 21 милю, і прикликав до себе на захист кілька полків війська» [2, с. 375].

Український гетьман зі старшиною, після шеститижневого перебування, залишив Москву 19 вересня 1689 р., отримавши щедрі винагороди «... виданою йому на пергамені, прикрашеною золотом монаршою грамотою, котра підтверджувала всі давні права та вольності Запорозького війська і всього малоросійського народу в непорушній цілості, також з особливою грамотою на гетьманські маєтності. Тоді ж таки було подавано монарші поствердні грамоти на маєтності й ґрунти за їхнім проханням й іншим малоросійським панам» [2, с. 376]. Дата від'їзду, згідно з літописом С. Величка, збігається з датою, яка вигравірувана по колу основи седеса. Отже, за збігом історичних фактів, можна висловити наступні припущення.

По-перше, в Росії до XVII ст. посудини-кубки були виключно привізними, зустрічаються лише поодинокі зразки роботи місцевих майстрів. Імовірно, що кубок нюрнберзького майстра Євстафіуса Гомана початку XVII ст. був виготовлений та привезений на замовлення російського царського двору і став дорогоцінним надбанням придворного зібрання нагородного посуду.

По-друге, кубок став предметом «подношений» від російських государів Івана та Петра Олексійовичів генеральному писарю В. Кочубею за вірну службу, а саме за підтримку і допомогу царю Петру Олексійовичу у боротьбі за владу у 1689 р. Викликані різними причинами «пожалування» срібним посудом переслідували одну ціль - заохочення до вірної служби осіб, потрібних і вірних царю. Нагородний срібний посуд спочатку розглядався як матеріальна цінність, як заміна грошової винагороди, але упродовж XVII-XVIП ст. він набуває особливого статусу: на ньому гравірують державний герб, царський титул, викарбовують ім'я нагородженого і перелік його заслуг [10, с. 21].

Упродовж ХУН-ХУШ ст. російські майстри виготовляли різні форми нагородних кубків: «на стаканное дело», «на братинное дело», кубок «виноградный», кубок «ананасовый», дзвоникоподібний та ін. В подальші часи ХІХ-ХХ-ХХІ ст. кубками нагороджували переможців на спортивних змаганнях і традиційно вони ставали окрасою поставців [10, с. 28].

Цікавою пам'яткою із зібрання музею, пов'язаною із діяльністю В.Л. Кочубея як благодійника української церкви, є потир - посудина у вигляді чаші, призначена для проведення церковного обряду Таїнства євхаристії (причастя) [7]. (мал. 4).

Мал. 4. Потир. Майстер невідомий. Кінець XVII - початок XVIII ст. Україна

У ньому рельєфно вирізняються граціозними формами й щедрим оздобленням у стилі українського бароко головні частини - чаша, стрижень, яблуко і седес. У верхній частині чаші, на чільній стороні гладкої кованої поверхні, розміщене традиційне для православних зображення, обрамлене вінком із чотирьохпелюсткових квіток та трилисника. У центрі поля на підвищенні, що символізує гору Голгофу, вигравіруваний традиційної форми семикінцевий хрест з тростиною та списом, супроводжуваний літерами-ідеомами: «ІЕ ХЕ» - слов'янський варіант короткого напису імені Христа «ІС ХС». Напис «НИКА» - «ПЕРЕМОЖЕЦЬ», розміщений між середньою перекладиною і Голгофою, символізує перемогу Ісуса Христа над пеклом і смертю. На зовнішній поверхні чаші та седеса майстер-золотар викарбував 12 медальйонів із канонічними євангельськими сюжетами на теми: «Ісус Христос несе хреста на Голгофу», «Розп'яття з двома Предстоячими», «Зняття Ісуса Христа з хреста», «Покладання Ісуса Христа до гробу» «Тайна вечеря», «Моління про чашу», «Поцілунок Іуди», «Суд Синедріона», «Катування Господні», «Суд Пілата», «Вінчання терновим вінцем», «Явлення Ісуса Христа апостолам і учням» [5, с. 186-190; 206-210]. Вони мають виразний характер і глибокий зміст та гармонійно поєднуються з формою виробу.

Потир - це цілісний, логічно завершений високохудожній твір, де майстер подбав про витриманість пропорцій, а в декорі захопився рослинним рельєфним орнаментом і старанно виконав пластичні та графічні зображення, які й надалі використовувалися в оздобленні українських золотарських виробів. Автора келиха не встановлено, оскільки він не залишив нам ні свого підпису, ні тавра, але у потирі збережені форми, типові для стилю українського бароко кінця XVII - початку XVIII ст.

Виняткове значення для вивчення історичної пам'ятки має вкладний напис, вигравіруваний по колу основи седеса: «СЕЙ КЕЛИХЪ НАДАННЫ ОТ ЕГО Ц.П.В.В. З.(ЦАРСКОГО ПРЕСВЕЛОГО ВЕЛИЧЕСТВА ВОЙСКА ЗАПОРОЗКОГО) (Г) ЕНЕРАЛЬНОГО СУДЫИ ВАСИЛИЯ КОЧУБЕЯ ДО ЦЕРКВИ АРХИСТРАТИГА ХВА МИХАИЛА У СЕЛО ДУБОВИЧИ» (мал. 5).

Мал. 5. Вкладний напис на седесі потиру