Життя і наукова діяльність Омеляна Пріцака в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя і наукова діяльність Омеляна Пріцака в роки Другої світової війни

Воронова М.Ю.

Національний університет «Острозька академія»

Статтю присвячено дослідженню біографії та наукової діяльності О. Пріцака в роки Другої світової війни. Висвітлено ключові події в житті історика, що в сукупності вплинули на його професійне становлення. Найбільша увага приділена так званому Львівському періоду діяльності О. Пріцака. Докладно розглядаються обставини переїзду до Німеччини на навчання. Дослідження показує професійне становлення історика.

Ключові слова: О. Пріцак, Друга світова війна, наукова діяльність, орієнталістика, Червона армія, СС Галичина.

пріцак війна історик

Статья посвящена исследованию биографии и научной деятельности О. Прицака в годы Второй мировой войны. Освещены ключевые события в жизни историка, которые в совокупности повлияли на его профессиональное становление. Наибольшее внимание уделено так называемому Львовскому периоду деятельности О. Прицака. Подробно рассматриваются обстоятельства переезда в Германию на учебу. Исследование показывает профессиональное становление историка.

Ключевые слова: О. Прицак, Вторая мировая война, научная деятельность, ориенталистика, Красная армия, СС Галичина.

The article is devoted to the study of biography and scholarly work of O. Pritsak during the Second World War. The key events in the life of the historian are highlighted, which together influenced on his professional development. The greatest attention is paid to the so-called Lviv period of O. Pritsak's activities. The circum-stances of moving to Germany for study are considered in details. The research shows the professional forma-tion of the historian in spite of the difficult conditions of the war.

Key words: O. Pritsak, Second World War, scholarly work, Oriental studies, Red Army, SS Galicia.

Постановка проблеми. Дослідження життя та наукової діяльності О. Пріцака в роки Другої сві-тової війни є актуальним як із практичного, так і з теоретичного поглядів. Передусім тому, що це один із найбільш неясних та суперечливих періодів життя історика. Тому, з практичного погляду, важливо з'ясувати істинну картину подій, що сталися з майбутнім вченим у роки війни. А з теоретичного погляду, важливо акумулювати та під новим кутом зору поглянути на вже наявні історичні трактовки життя та діяльності О. Пріцака в досліджуваний період і зробити власні висновки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішення поставленої проблеми започатковано в низці наукових статей відомих українських учених. Зокрема, А. Фелонюк дослідив сходознавчі зацікавлення О. Пріцака в так званий Львівський період (1936-1943 рр.) [19]. А. Портнов у своєму дослідженні біографії вченого коротко торкається поставлених у статті проблем, описуючи перебування його у Львові, службу в армії та переїзд до Німеччини [11]. Цікавими є наукові висновки В. Потульницького, що стосуються взаємовідносин і співпраці О. Пріцака та П. Скоропадського, що описані в щоденниках останнього, які й наводить за основне джерело автор згаданої публікації [12]. Окрім вищезазначених авторів, досліджували вказаний період наукової біографії О. Пріцака у своїх статтях Ю. Кочубей, Я. Федорук [9; 16; 17].

Проте, незважаючи на наявні дослідження, є необхідність комплексного вивчення означеного періоду життя О. Пріцака, адже досі багато питань залишаються дискусійними. Світло на них покликані пролити джерела з особистого архіву історика, що зберігається в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», а також неуперед- жений та об'єктивний підхід до розкриття проблеми.

Постановка завдання. Метою статті є комплек-сне дослідження біографії О. Пріцака в роки Другої світової війни із застосуванням таких методів: хро-нологічного, порівняльного, аналізу та синтезу, на основі принципів історизму й об'єктивності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Початок Другої світової війни застав О. Пріцака у Львові. Він саме працював над укладенням біблі-ографії періоду гетьманування І. Мазепи, яка так і не була опублікована у зв'язку з початком війни. На початку 1940 р. у Львові О. Пріцак познайомився з А. Кримським. «Сталося так, що Агатангел Юхи-мович ще під час нашої першої зустрічі у Львові у січні 1940 р. набрав до мене довір'я, тоді 20-літнього студента і, відбувши зо мною свого роду іспит із сходознавчих дисциплін, запропонував мені переїхати до себе до Києва в аспірантуру», - згадував потім О. Пріцак у статті про свого вчителя [19, с. 117].

24 липня 1940 р. О. Пріцак закінчив повний курс філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка зі спеціальності «Східні мови і літератури» і здобув кваліфікацію філолога [7, арк. 98]. Після цього він вирушив до Києва для вступу до аспірантури Інституту мовознавства Академії наук (далі - АН) Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР), де його науковим керівником став А. Кримський [11, с. 187]. Останній у своєму листі до академіка І. Крачковського від 8 серпня 1940 р. писав про свого нового аспіранта, що він «дуже молодий і працьовитий» [9, с. 7].

Після розформування Наукового товариства імені Тараса Шевченка (далі - НТШ) у 1940 р. 0. Пріцак, навчаючись в аспірантурі в А. Крим-ського, водночас працював у Львівському відділенні Інституту історії АН УРСР, сформованому на базі Історично-філософічної секції НТШ, на чолі з І. Крип'якевичем [16, с. 70], де обіймав посади молодшого наукового співробітника та вченого секретаря [19, с. 117; 4, с. 169; 15, с. 170]. Працювати з А. Кримським О. Пріцаку довелося недовго: спочатку військова служба, а потім війна відірвали його від науки. Аби уникнути мобілізації О. Пріцака до Червоної армії в 1940 р.,

А. Кримський застосовував свої можливості та вплив. Не залишився байдужим до долі здібного учня та свого співробітника й І. Крип'якевич. В архіві останнього збережено чернетку, на звороті якої міститься початок машинописного листа 1. Крип'якевича до А. Кримського, датованого 1940 р., де І. Крип'якевич просить заступитися за О. Пріцака і не допустити його мобілізації [17, с. 71]. Невідомо, чи цей лист було надіслано, оскільки його повного тексту не виявлено ані в архіві А. Кримського, ані в архіві І. Крип'якевича. Однак, попри всі зусилля, 29 жовтня 1940 р. О. Пріцака мобілізували до лав Червоної армії [6, арк. 3].

Короткий час перебування в аспірантурі дав йому змогу познайомитися з лабораторією-бібліо- текою А. Кримського та методом роботи вченого. Розмови під час їхніх зустрічей переважно стосувалися історії Хозарського каганату. З того часу О. Пріцак дуже багато уваги присвячував історії хозарів [13, с. 72].

Військову службу О. Пріцак спочатку проходив в артилерійській частині в Башкирії в містах Уфа та Стерлітамак. Там вивчав башкирську, казахську, киргизьку мови. Потім служив у Міасі, Свердлов- ську, у Слобідському біля Кірова і у Білій Церкві, де його застав початок німецько-радянської війни [19, с. 118]. В одному з листів до о. Р. Луканя, наді-сланому 9 січня 1941 р. з міста Слобідський, О. Прі- цак написав про свій важкий моральний стан, що був спричинений вимушеною відсутністю в Україні, неможливістю навчатися, військовою муштрою, браком часу для розумової праці, а також про інші невтішні обставини його військового побуту: потребу в харчах, папері, літературі [18, с. 690-691]. Інший лист, написаний у казармі під Білою Церквою протягом чотирьох днів - 20-23 квітня того ж року, мав більш позитивний відтінок. У ньому 0. Пріцак висловлював задоволення своїм повер-ненням в Україну. А також вмістив короткий опис чотириденного переїзду протягом 10-14 квітня зі Слобідського до Білої Церкви. У листі О. Пріцак порівнював українські та російські реалії, проводив історичні паралелі [18, с. 690].

На початку липня 1941 р. його частина опинилася в оточенні під Проскуровом (Хмельницьким). О. Пріцак був поранений у бою та потрапив у полон. Незабаром його звільнили (у своїх спогадах він написав, що втік із полону) [5, арк. 7], і він деякий час перебував у Києві, а потім у Львові [13, с. 845], де відбулася зустріч з І. Крип'якевичем.

Незважаючи на формальну заборону з боку німецької окупаційної влади, НТШ відродило свою діяльність у формі засідань секцій. За задумом І. Крип'якевича, реорганізована Історично- філософічна секція, яку він очолював, мала утворити два кабінети - історії України й археології. Структуру довелося пристосовувати до роботи при Українському центральному комітеті (далі - УЦК). За свідченням В. Кубійовича, це була прихована наукова діяльність, якій допомагали УЦК та «Українське видавництво» [16, с. 307; 3, с. 152].

О. Пріцак та І. Крип'якевич цікавилися долею А. Кримського, який нібито перебував у Зве- нигородці. Маючи рекомендаційного листа від 1. Крип'якевича до О. Оглоблина, в якому поміж іншим було прохання допомогти дістатися до Зве- нигородки, 3 листопада 1941 р. О. Пріцак напів-легально вирушив до Києва шукати сліди пере-бування А. Кримського. У спогадах О. Пріцак писав, що пробув кілька місяців у Києві. Невтішні новини про те, що А. Кримського зі Звенигородки повезли в напрямку Харкова, змусили відмовитися від цього наміру та повернутися весною 1942 р. до Львова [17, с. 71; 16, с. 309].

У першій половині 1942 р. О. Пріцак оформляв документи до Берлінського університету для навчання в Інституті арабістики. Директором Інституту був професор Р. Гартман [16, с. 309].

Під час відпустки в серпні 1942 р. О. Пріцак мешкав у матері в Тернополі, виконував роботу для Кабінету історії України й готувався до переїзду до Берліна для навчання в університеті.

Головними науковими проектами, над якими О. Пріцак працював у той період, були переклад з арабської та коментарі важливого арабського дже-рела з історії України середини XVII ст. - «Ріхлат ель-батрійарк Макаріус» («Подорож патріарха Макарія»), автором якого був сирійський мандрів-ник, архімандрит Булос ібн аз-Заїма аль-Халябі, відомий в українській історіографії під іменем Павла Алеппського (Халебського) [19, с. 118], опрацювання матеріалів із бібліографії до тюркології. За переклад з арабської мови твору Павла Алеппського О. Пріцак отримував платню від львівської редакції Українського видавництва, якою керував І. Крип'якевич [17, с. 71]. Разом з о. Р. Луканем О. Пріцак впорядковував бібліотеку Кабінету, а також брав участь у підготовці до друку бібліографії історії України. Окрім того, він виступав на різних конференціях, як-от на Першій краєвій студентській конференції у Львові 7 листопада 1942 р. з доповіддю «Україна на переломі» [16, с. 309]. У звіті від 12 листопада 1942 р. про виконану роботу в Кабінеті історії України він, поміж інших індивідуальних зацікавлень, вказав, що опрацьовував «Матеріяли до української тур- кологічної бібліографії» та написав рецензії на книгу Л. Биковського «Туреччина. Бібліографічні матеріяли» і статтю М. Ковальського «Дещо про тюркські коріння в українській мові» [19, с. 119].

1942 р. О. Пріцак став одним зі стипендіатів Наукового фонду, створеного при Президії УЦК. Керувала ним Кураторія на чолі з В. Сімовичем. Головним призначенням фонду було надавати під-тримку і засоби до життя українським науковцям [16, с. 308-309].

Завдяки роботі над перекладом і коментарями «Подорожі», учений за посередництва свого при-ятеля й колеги Є. Завалинського, який тоді пере-бував на науковому стажуванні в Берліні, консуль-тувався в арабіста Р. Гартмана. Останній передавав через Є. Завалинського молодому орієнталісту матеріали для коментування твору. Війна стала на заваді завершенню й публікації цього перекладу - у розпорядженні сучасних науковців є лише частина рукопису, що збереглася в архіві вченого у вигляді двох зошитів. Перший має заголовок «Болгарія - Молдавія», а другий - «Молдавія - Виправа Тиміша Хмельниченка - Валахія» [19, с. 119]. Контакти з берлінськими сходознавцями в О. Прі- цака, за його власним свідченням, встановилися ще перед війною, і він скористався нагодою використати подорож Є. Завалинського до Німеччини, щоб їх відновити. На початку серпня 1942 р. до нього надійшов лист про те, що документи, подані ним для навчання в Берлінському університеті, були вже в деканаті університету [16, с. 309-310]. З документів за літо 1942 р. відомо, що він контактував із Р. Гартманом щодо отримання стипендії в Берлінському університеті [16, с. 310].

Матеріали із приватного архіву О. Пріцака свідчать, що він подавав документи на навчання і до Українського вільного університету в Празі, звідки 1942 р. отримав підтвердження про можливість вступу як звичайний слухач на філософський факультет [8, арк. 1]. Проте О. Пріцак обрав навчання в Берлінському університеті.

25 лютого 1943 р. О. Пріцак виступив із допо-віддю в Літературно-мистецькому клубі у Львові на тему «Переломові моменти в історії України». Уже через декілька днів у клубі відбулася дискусія щодо виголошеної доповіді в частині, що стосувалася початків формування української нації [16, с. 307]. Його тодішнє визначення поняття «нація» була таким: «Нація - це спільнота людей, що свідомо живуть тепер почуттям свого спільного зв'язку в минулому (всеодне чи реального, чи фіктивного) та свідомо хочуть спільно жити в майбутньому, реалізуючи свої ясні спільні політичні цілі того майбутнього» [13, с. 71].

У червні 1943 р. О. Пріцак уже мав дозвіл на виїзд до Берліна для вивчення арабістики й роботи над дисертацією [2, с. 266]. У кількох своїх інтерв'ю О. Пріцак свідчив, що його вивезли до Берліна на примусові роботи [16, с. 310; 1, с. 6].

На теперішній час обставини виїзду О. Пріцака до Німеччини залишаються не до кінця з'ясованими. Деяке світло на цю ситуацію проливають документи, що зберігаються у приватному архіві історика. Є свідчення, що починаючи із 6 травня 1943 р. він мав бути покликаний до дивізії СС Галичина, яка тоді починала комплектуватися. Цим днем датована «Перехідна посвідка прийому», виписана на його ім'я, до набірної комісії дивізії [6, арк. 4]. Варто зазначити, що такі заяви писалися цілком добровільно, особливо в першій групі набору до дивізії. Ці добровольці виїхали на перший вишкіл 18 липня 1943 р. [16, с. 311; 10, с. 241]. За однією з версій, висунутою В. Потульницьким, що ґрунтується на записах у щоденнику П. Скоропадського, серед них був і О. Пріцак [12, с. 141]. Його разом з іншими новобранцями відправили на навчання до школи розвідки та контррозвідки в Брно. Свідчення щодо цього факту ґрунтуються на зіставленні інформації В. Потульницького, який посилається на запис у щоденнику П. Скоропадського, та К. Паньків- ського, який писав про відправку добровольців на вишкіл до Німеччини. Дати в цих джерелах збі-гаються, із чого і виник наш висновок стосовно О. Пріцака. У межах цієї поїздки 21 липня 1943 р. він зустрівся із П. Скоропадським, про що останній написав у своєму щоденнику [12, с. 141].

Врешті-решт, О. Пріцак не потрапив до школи військової розвідки в Брно, а опинився в Берліні як студент відділу орієнталістики філософського факультету Берлінського університету. Як припустив В. Потульницький, сприяв йому в цьому П. Скоропадський. Адже О. Пріцак став одним із найближчих співробітників гетьмана, а також його консультантом з історичних та сходознавчих питань. До того ж П. Скоропадський мав широкі зв'язки в усіх військових структурах Третього Рейха. Найбільш імовірно, що саме в цьому контексті гетьман помістив у щоденнику таку інформацію про О. Пріцака: «Був Пріцак. Він звільнений від військової служби - повертається до наукової роботи». В. Потульницький не наводить точної дати цього запису, але з тексту зрозуміло, що зроблений він пізніше першої зустрічі гетьмана з О. Пріцаком [12, с. 142]. Отже, за цією версією, висунутою в статті В. Потульницьким, опинитися в університеті й уникнути мобілізації О. Пріцаку допоміг П. Скоропадський.

Виходячи зі спогадів К. Паньківського, голови Ділового осередку УЦК, ситуація розгорталася дещо інакше. Він писав, що І. Крип'якевич та середовище НТШ намагалися здобути О. Прі- цаку рекламацію, тобто відкликати його з війська [10, с. 236]. Про це можна судити з документа, виданого у Львові 27 липня 1943 р., від ділового президіального секретаря УЦК Б. Лончини до Військової управи дивізії СС Галичина. У цьому листі він писав, що О. Пріцак, за фахом орієнталіст-істо- рик, - це кандидат на великої міри ученого. Був покликаний до війська, незважаючи на «рекламації», про які знав В. Кубійович. Він виїхав до Берліна на навчання. Наприкінці листа Б. Лончина написав, що, в разі можливості, просить рекламувати О. Пріцака [16, с. 311]. 30 липня 1943 р. таке саме прохання до Військової управи було направлене і з боку голови УЦК В. Кубійовича.

Однак це був час, коли О. Пріцак уже цілий місяць перебував у Берліні. Виходить, що наприкінці червня він виїжджав зі Львова, порушуючи припис «Перехідної посвідки прийому» до набірної комісії і ризикуючи бути заарештованим німцями. У такому разі, на думку Я. Федорука, свідчення про виїзд О. Пріцака до Німеччини як остарбай- тера виглядають цілком правдоподібними, оскільки звільнення від обов'язків мобілізації до дивізії він отримав лише в результаті цих листів В. Кубійовича та Б. Лончини не раніше серпня 1943 р. [16, с. 311]. Однак постає питання, чому саме О. Пріцак із числа всіх остарбайтерів, яких вивезли разом із ним, отримав змогу вступити до університету. І в такому разі вищезазначені свідчення про взаємодію із П. Ско-ропадським і його вплив на розгортання ситуації здаються доречними.

Але так чи інакше О. Пріцак став студентом філософського факультету Берлінського універси-тету зі спеціальності «Сходознавство» [5, арк. 7]. Програма його підготовки на фахового орієнталіста була такою: тюркологія (А. фон Ґабайн); османська дипломатика (Г. Шиль); тюркська історіографія, турецька народна література (Р. Гартман); османська філологія (Я. Рипка) та ін. [7, арк. 47; 12, с. 146]. Р. Гартман, провідний спеціаліст із проблем ісламу як релігії, сподівався, що О. Пріцак буде працювати в галузі ісламо-арабської історії. Однак через деякий час Р. Гартман занедужав та передав О. Пріцака під наукове керівництво своєму колезі Г. Шедеру. Головною спеціальністю останнього була іраністика, проте він дуже добре знав семітські та тюркські мови [13, с. 72]. О. Пріцак продовжував вивчати орієнталістику в Берліні в професора Г. Шедера до кінця війни. Він займався підготовкою докторської дисертації, їздив у наукові відрядження до Праги для здійснення архівних пошуків і бесід із чеськими орієнталістами [12, с. 147].

У післявоєнні роки О. Пріцак навчався в Гет- тінгенському університеті, там же 1948 р. захистив докторську дисертацію зі сходознавства, а саме з династичної історії тюркської династії Караханідів у ІХ - ХІІІ ст. - «Караханідські студії» [11, с. 188; 5, арк. 31, 63]. 1951 р. він габілітувався із працею «Родові назви та титулатури алтайських народів» [10, с. 188; 5, арк. 31]. Там же 1951 р. він став доцентом кафедри історії Євразії та алтайської філології [5, арк. 7, 32, 64].

Висновки. Отже, у підсумку можна зробити висновок, що роки Другої світової війни збіглися із часом професійного становлення О. Пріцака як науковця. Важкий воєнний період не зломив праг-нення історика стати справжнім дипломованим спеціалістом всупереч усім обставинам, які довелося подолати. Тобто в даному разі ціль виправдовувала засоби. Хоча деякі сторінки біографії вченого досліджуваного періоду досі містять білі плями і є предметом суперечок, не можна заперечувати, що саме ці роки відіграли ключову роль у подальшій науковій діяльності О. Пріцака.

Список літератури

1. Без сходознавства неможливо зрозуміти історію й культуру України: інтерв'ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком. Східний світ. 1993. № 1. С. 5-8.

2. Винар Л. Листи Івана Крип'якевича до Олександра Оглоблина з 1943 р. Український історик. 2000. № № 1-3. С. 256-268.

3. Кубійович В. 20-ліття Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Наукова та видавнича діяльність Наукового товариства імені Шевченка в Європі / Д. Бурім, О. Кучерук, О. Маврін. Київ, 2007. С. 151-158.

4. Наказ дирекції Інституту історії України АН УРСР про створення Львівського відділу Інституту історії України, 1 лютого 1940 р., м. Київ. Документи і матеріали Інституту історії України Національної академії наук України. 1936-1991 рр.: у 2 книгах. Книга 1. 1936-1947 рр. Київ: Інститут історії України НАН України, 2011. С. 168-169.

5. Наукова бібліотека НаУКМА. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1035.

6. Наукова бібліотека НаУКМА. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1039.

7. Наукова бібліотека НаУКМА. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1040.

8. Наукова бібліотека НаУКМА. Ф. 10. Оп. 1. Спр. 1041.

9. Кочубей Ю. Слово про Омеляна Пріцака. Східний світ. 1999. № № 1-2. С. 6-19.

10. Паньківський К. Роки німецької окупації. Нью-Йорк-Торонто, 1965. 479 с.

11. Портнов А. Історії істориків: обличчя й образи української історіографії ХХ ст. Київ: Критика, 2011. 245 с.

12. Потульницький В. Павло Скоропадський та Омелян Пріцак: історія взаємостосунків у 1943-1945 рр. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/ handle/123456789/7521/Potulnytskyi_pavlo_skoropadskyi_ta_ omeПan.pdf?sequence=1&isAПowed=y (дата звернення: 07.03.2018).

13. Пріцак О. Мій шлях історика. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. Київ; Кемб- рідж, 1991. С. 62-78.

14. Пріцак Омелян Осипович (1919-2006 рр.). Український археографічний щорічник. Київ, 2007. Вип. 12. С. 845-848.

15. Протокол № 1 засідання Львівського відділу Інституту історії України АН УРСР, 1 лютого 1940 р., м. Львів. Документи і матеріали Інституту історії України Національної академії наук України. 1936-1991: у 2 книгах. Книга 1. 1936-1947 рр. Київ: Інститут історії України НАН України, 2011. С. 169-170.

16. Федорук Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в Кабінеті історії України у 1942 р. З любов'ю до народів: ювілейний збірник на пошану члена-кореспондента НАН України Всеволода Івановича Наулка з нагоди 80-річчя від дня народження. Київ: ІУАД, 2013. С. 306-329.

17. Федорук Я. Іван Крип'якевич та Омелян Пріцак (за матеріалами домашнього архіву І. Крип'якевича). Східний світ. 2007. № 1. С. 70-73.

18. Фелонюк А. Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 р. Український археографіч-ний щорічник. 2009. Вип. № 13/14. С. 688-694.

19. Фелонюк А. Сходознавчі зацікавлення Омеляна Пріцака у львівський період життя (1936-1943 рр.). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Луцьк, 2015. Вип. 7. С. 115-121.

Размещено на Allbest.ru